Правові акти управління

Вимоги, що висуваються до правових актів управління, та наслідки їх недотримання. З практичної точки зору, лише розробити і прийняти якісний правовий акт управління (далі - акт управління) зовсім недостатньо. Незважаючи на всю складність та відповідальність цього етапу, він є тільки початком складного процесу виконання управлінської діяльності, головним у якому є забезпе-чення своєчасної реалізації акта управління. З позиції юридичної сили та презумпції дійсності (правильності) чинних актів управління їхня дія пов'язана із цілим комплексом вимог, що висуваються до них.

Вимоги, що висуваються до актів управління. Ці вимоги є різнорідними за своєю суттю, і тому доцільно виокремити серед них:

1) загальні вимоги, яким повинні відповідати всі акти управління, не залежно від того, ким і коли вони видаються, з якого питання, та які юридичні властивості вони мають;

2) додаткові, або спеціальні вимоги, що висуваються до деяких актів управління залежно від їхнього змісту та призначення;

3) організаційно-технічні вимоги, що так само, як і загальні вимоги, висуваються до всіх актів управління[11, c. 86].

До загальних вимог найчастіше відносять вимоги оперативності актів, їх об'єктивної необхідності й виправданості на даний момент, наукової обгрунтованості, стабільності, відкритості, точності й повноти інформаційності.

Акти мають бути виправданими, об'єктивно необхідними на даний історичний момент. Очищення законодавства від застарілих норм, законодавчих та нормативних актів - процес природний, адже правові регулятори мають створювати умови для безперешкодного розвитку суспільства в усіх сферах життєдіяльності. Уповільнення цього процесу може перетворити правові чинники на «гальмо» прогресу.

Водночас у практиці державного управління потрібно зберігати співвідношення між реальною управлінською діяльністю (нові норми, стосунки, структури, статуси, що народжуються) і нормами, заборонами, зв'язками, традиціями, звичаями, які склалися раніше і стали часткою об'єктивної навколишньої реальності. Зміна суб'єктів управлінських відносин не завжди і не обов'язково означає потребу в зміні актів, що ними видавалися, а також у підтверджені їх обов'язковості, легітимності. Такі заходи, не будучи політичне і юридичне обгрунтованими, можуть призводити до дестабілізації законодавства.

Особливе значення має виконання таких вимог, як наукова обгрунтованість, стабільність і оперативність. Наукова обгрунтованість означає розробку правових актів на основі рекомендацій спеціалістів - представників відповідних галузей науки, тим самим забезпечуючи виконання принципу участі громадян в управлінні державою. Наукова обгрунтованість передбачає наявність необхідного інформаційного забезпечення, удосконалення системи збирання, обробки, зберігання та застосування інформації. Стабільність актів управління пов'язана з використанням нормативних якостей правової форми, її здатності врегульовувати не лише існуючі суспільні відносини, а й ті, що виникнуть у майбутньому. Це дає можливість застосовувати акти (особливо нормативні) протягом більш тривалого терміну, накопичувати й використовувати досвід реалізації правових норм, закріплювати законність. Оперативність видання актів зумовлюється необхідністю враховувати нові обставини, в яких здійснюється управління, нові можливості, які при цьому мають бути використані.

Спеціальні вимоги щодо правових актів управління містяться в приписах Конституції, законодавства України, міжнародних актів та угод.

По-перше, це законність актів управління. Вимога верховенства закону означає, що:

-- найзначніші, типові та стійкі суспільні відносини, які потребують правового регулювання, повинні врегульовуватися насамперед законом;

-- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх

посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень

та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами[28, ст.19];

-- колізії, що можуть виникати між законом й іншими нормативно-

правовими актами, повинні вирішуватися на основі верховної ролі закону;

-- для попередження виникнення таких ситуацій необхідним стає попереднє створення відповідного механізму забезпечення законності, верховенства закону.

По-друге, це підзаконність актів управління, яка виражається в тому, що юридична сила акта надається йому законом або нормативним актом органів виконавчої влади вищого рівня.

Підзаконність має два аспекти: управлінський акт має точно і повністю відповідати меті, приписам, вимогам законодавчого акта, на основі й на виконання якого його видано. Лише підзаконні акти є дійсними актами, тобто такими, що здатні виявляти свою юридичну дію. Другий аспект підзаконності - це видання актів управління у межах компетенції державного органу. Порушення меж правового регулювання, які визначені для органу законодавчим актом, спричиняє незаконність актів органу, а отже - недійсність. Акти управління є некомпетентними, коли видані суб'єктами, котрі не мають повноважень на видання таких актів.

Акти управління діють доти, доки їх не скасовано або не зупинено у порядку, передбаченому законодавством. Враховуючи важливість питання про дію актів управління, я розглянув його дещо докладніше.

Дія актів управління розрізняється в просторі, часі та за колом осіб. За територією дії акти виконавчої влади поділяються на акти, що діють у масштабі всієї держави, й акти, що діють в межах адміністративно-територіальних одиниць. Як правило, дія актів управління в просторі та часі здійснюється згідно з компетенцією відповідного органу виконавчої влади. Так, акти Кабінету Міністрів України поширюють свою дію на всю територію України, якщо інше не обумовлене в самому акті. Аналогічно вирішується питання дії актів управління відповідних державних адміністрацій та актів органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим.

Що стосується актів управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, то їх дія поширюється за ознаками відомчої приналежності на відповідні органи управління та підприємства, установи. Окремі центральні органи виконавчої влади приймають акти, які є обов'язковими для виконання установами, підприємствами, організаціями незалежно від їх підпорядкування. Такі акти приймають, наприклад, міністерства охорони здоров'я, освіти, фінансів, внутрішніх справ, Службою безпеки України.

Дія актів управління за колом осіб передбачає конкретне визначення переліку уповноважених або зобов'язаних органів управління, громадських об'єднань, державних службовців, громадян. У таких актах управління дається перелік суб'єктів, на яких поширюється їх дія.

Дія правових актів управління в часі є більш складною, оскільки вона передбачає неоднакові правила дії для актів управління. Акти управління діють від моменту набуття ними чинності до їх припинення, а саме:

-- закінчення терміну, на який був прийнятий акт (нормативні акти);

-- припинення дії акта у зв'язку з виконанням його приписів (переважно індивідуальні акти);

-- прийняття нового акта з даного питання;

-- часу скасування нормативного акта.

Дослідникам пропонується виділяти припинення, зупинення, зміну та cкасування як чотири окремі юридичні стани у чинності актів управління [16, c.84]. Дія акта управління може бути припинена на наступних підставах:

-- У зв'язку з виконанням вимоги виконати певні дії, які містилися в акті, якщо зміст акта зводився лише до виконання цієї вимоги. Однак слід мати на увазі, що виконання акта управління не в усіх випадках означає припинення його дії. Так само не припиняє свою дію після створення органу управління акт, відповідно до якого цей орган було утворено. Такі акти припиняють свою дію лише в результаті їх скасування або видання нових актів, що фактично анулюють старі.

-- У зв'язку із настанням певної юридичної події - наприклад, смерті фізичної особи. Окремі науковці називають таку підставу зникненням адресата акта, таким чином розширюючи її зміст та включаючи до неї також і ліквідацію юридичної особи[17, c. 85].

-- У випадку волевиявлення зацікавленої сторони, коли акт управління

пов'язаний із здійсненням суб'єктивних прав. Такі ситуації, насправді,

досить рідкісні, до того ж виникає необхідність видання нового акта. Прикладом може слугувати відмова особи продовжувати навчання у вищому

навчальному закладі, яка сама по собі не скасовує наказу про зарахування особи до вищого навчального закладу. Однак у такому випадку видається наказ про відрахування цієї особи.

-- У зв'язку із закінченням терміну дії акта управління, який було видано на певний термін. Наприклад, наказ про зарахування на посаду на певний термін.

-- Якщо новим актом управління того ж або вищого органу анулюється або поглинається його зміст. На цій підставі припиняється дія акта, що встановлює відповідальність за те або інше правопорушення, після видання нового акта, що встановлює іншу відповідальність за це ж саме правопорушення.

-- У зв'язку зі скасуванням акта управління органом, що видав даний акт, або уповноваженим на те вищим органом. Акти управління скасовуються у випадках виявленого порушення порядку видання, зміни умов, у зв'язку з якими вони були прийняті.

Зміна акта управління використовується, коли є потреба уточнити його приписи, надати їм іншу редакцію чи доопрацювати окремі частини. Зміна приписівакта, як правило, здійснюється тим самим органом (посадовою особою), який видав первинний акт.

Зупинення дії акта управління - тимчасовий правовий захід. Він застосовується шляхом прийняття окремого рішення. Посадова особа чи уповноважений орган можуть завжди зупинити дію акта з мотивів законності або доцільності. В юридичній літературі звертається увага на окремі особливості зупинення дії акта управління[8, c.69]. Так, допускається зупинення всього акта або його частини, зупинення дії акта управління на всій території держави або на окремій частині території, у певному регіоні. Зупинення актів може бути пов'язане також з фактом подання скарги, принесення прокурором протесту тощо.

Скасування акта виявляється у визнанні нечинним цілого акта або окремих його приписів, положень. За загальним правилом, акти управління можуть бути скасовані тим, хто їх прийняв, або вищим органом (посадовою особою). Акти управління також можуть бути скасовані судом.

Повертаючись до аналізу вимог, що висуваються доактів управління, слід звернутись до групи організаційно-технічних вимог. Вони полягають у дотриманні правил їх оформлення.

Дотримання форми актів - одна з перших умов їх правомірності та дієвості. Форма акта управління - це спосіб зовнішнього вираження приписів органів виконавчої влади, їх структурних елементів: назви, частин, параграфів, статей, пунктів, абзаців, різних додатків.

Назва як структурна одиниця правового акта має бути лаконічною і відображати його зміст. Акт повинен якомога точніше передавати волю владного суб'єкта, бути зрозумілим для його виконавців, не викликати суперечок щодо тлумачення приписів тощо. До організаційно-технічних вимог виходить також дотримання реквізитів (найменування, місце і дата прийняття, реєстраційний номер, підписи, печатки, деколи це лінгвістичні вимоги, ознаки, які підкреслюють автентичність акту), відсутність яких позбавляє акт юридичної сили.

Зовнішній спосіб вираження актів державного управління може бути письмовий і усний. Письмова форма для актів обов'язкова, коли саме така форма зазначена у законодавстві.

У літературі найчастіше, все ж таки, не виділяють умови юридичної сили правового акта відповідно до трьох вищеназваних груп, а називають кілька ключових вимог, яким має відповідати кожен акт управління, а саме:

-- відповідність положенням Конституції, чинним законам та іншим

нормативно-правовим актам згідно з їх ієрархією;

-- непорушність та необмежуваність встановлених і гарантованих чинним законодавством прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб, громадських об'єднань, підприємницьких та комерційних організацій;

-- використання під час видання акта управління лише тих найменувань, які передбачені чинним законодавством та правовим актом, що видається конкретним органом виконавчої влади;

-- суворе дотримання встановленого порядку підготовки, обговорення та прийняття встановлених актів управління. До конкретних вимог в ційчастині можуть бути віднесені:

-- дотримання принципу колегіальності у передбачених законом випадках;

-- узгодження проектів актів управління із зацікавленими сторонами;

-- забезпечення принципу відкритості у правотворчому процесі, якийполягає у забезпеченні вільного доступу до інформації щодо проектів нормативно-правових актів, чинних та скасованих нормативно-правових актів;

-- наявність усіх необхідних реквізитів (штампів, печаток, підписів посадових осіб, строків виконання тощо);

-- видання правового акта управління уповноваженим на це органом

(посадовою особою) і в межах його компетенції[7, c. 159].

Велика увага приділяється і наслідкам недотримання вимог, які висуваються до актів управління. Так, значна кількість науковців дотримується тієї думки, що всі акти управління, які були прийняті з порушенням вимог, що висуваються до них, є дефектними. Дефектність акта управління може виявлятися по-різному, залежно від того, які вимоги були порушені. Залежно від ступеня та характеру допущених порушень, всі дефектні акти управління поділяють на:

а) нікчемні;

б) заперечні.

Нікчемними правовими актами управління є такі акти, які не породжують юридичних наслідків, на виникнення яких вони спрямовані, і є недійсними з моменту їх видання. Серед нікчемних актів виділяють акти первісне нікчемні та акти, нікчемні в силу оспорювання.

Первісне нікчемні акти - це акти управління, які взагалі не породжують юридичних наслідків із самого свого виникнення, їхні дефекти ніколи і жодним чином не можуть бути усунуті. Згадані акти є недійсними з дня їх видання і анулюються не тільки на майбутнє, а й втрачають дію в минулому, з того дня, коли були прийняті.

Акти, нікчемні в силу оспорювання, - такі, що видаються з порушенням компетенції за предметами та обсягом правового регулювання або адресовані непідпорядкованим, непідконтрольним органам. Такі акти в процесі оспорення можуть бути визнані правомірними - після усунення в них недоліків - або недійсними.

На сьогодні законодавство та юридична теорія визначають окремі ознаки правового акта, за наявності яких його слід вважати нікчемним, таким, що не породжує юридичних наслідків. Так, необхідність визнання нікчемним виникає, коли:

-- акт управління містить приписи вчинити злочинні дії;

-- акт управління видано з грубим порушенням компетенції органомуправління чи посадовою особою;

- немає законної підстави (заяви, подання) для прийняття акта;

- під час прийняття акта управління було порушено строк давності.

Однак слід погодитись із висловленою в юридичній науці думкою, щоакти управління можуть бути визнані нікчемними лише у виняткових випадках, коли повна юридична невідповідність їх настільки очевидна, що вони не підлягають ніякому виправленню. Дефекти таких актів ніколи і ніякими засобами не можуть бути усунуті[17, вит. 3].

Окремі дослідники пропонують використовувати щодо таких нікчемних актів управління термін «очевидна юридична неспроможність». Однак цьому терміну не дається чіткого тлумачення, лише зазначаються наведені вище випадки, коли правовий акт управління має бути визнаний недійсним. Тому виділення конкретних ознак акта управління, наявність яких автоматично робить його нікчемним та недійсним з самого моменту видання, на наш погляд, має бути предметом окремого дослідження для юристів-науковців.

Заперечними актами управління є акти, незаконність яких не є очевидною і може бути оспорена. Деякі дослідники наголошують, що заперечними актами управління є насамперед такі акти, які містять окремі елементи або ознаки невідповідності праву або до яких включені окремі правові норми, що відно-сяться до актів, покликаних регулювати інший різновид відносин у сфері державного управління[14, c.243]. Заперечні акти містять окремі незаконні положення або технічні помилки; в них відсутні окремі реквізити; акти видані з пору-шенням процедури, без належного кворуму тощо.

Вони є частково дійсними, оскільки їх доопрацювання, усунення незаконних приписів повертає їм юридичну силу. Однак такі акти є обов'язковими до виконання, і у випадку відсутності заперечення їх у судовому або адміністративному порядку виконуються на загальних підставах.

Власне, оспорювання актів управління означає процедуру пошуку доказів, які свідчать про дефектний юридичний зміст актів. Визнання заперечних правових актів недійсними, що тягне за собою їх скасування, не є обов'язковим результатом їх оспорювання. Але в будь-якому випадку визнання або невизнання оспорюваного акта управління недійсним повинно здійснюватися в офіційному порядку.

Загалом, виділяють наступні способи заперечення актів управління.

1. Опротестування. Повноваження прокурора внести протест на акт управління передбачені відповідно законом[30, ст. 21]. Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором до органу, який його видав, або до вищого органу. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність із законом. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта.

2. Оскарження. Частина друга ст. 55 Конституції України закріплює право особи на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Крім того, зберігається адміністративний порядок оскарження громадянами актів управління, що порушують їхні права та законні інтереси.

Необхідно враховувати, що як оскарження, так і опротестування актів управління не обов'язково тягнуть за собою визнання їх недійсними. Скарга та протест можуть бути задоволені, що позбавляє відповідний акт управління юридичної сили, але можуть бути залишені й без задоволення. Слід мати на увазі, що не кожен дефект акта управління робить його неправомірним. В деяких випадках дефекти можуть бути незначними настільки, що взагалі немає потреби вносити в акт управління поправки чи зміни, а достатньо лише врахувати помилки при виданні інших актів (наприклад, деякі дефекти формулювань приписів, невдала стилістика акта управління, яка не тягне за собою неправильного тлумачення акта тощо).



ВИСНОВОК

Підсумовуючи вище наведене можна сказати що правові акти управління представляють собою будь-які дії органів управління, посадових осіб та інших суб'єктів, які здійснюють управлінську діяльність, які тягнуть за собою зміну або припинення адміністративно-правових відносин.

Також хочу додати, що правові акти управління є головним засобом регулювання відносин у сфері діяльності органів вико-навчої влади. За допомогою таких актів досягається упорядко-ваність і стабільність адміністративно-правових відносин.

* Правовий акт управління - це управлінське рішення (при цьому термін «рішення» має універсальний характер і встановлює необхідність виконан¬ня конкретних дій особами та органами, яким адресоване певне рішення).

* Правовий акт управління - це важлива форма управлінської діяльності (форма управління).

* Правові акти управління - це дії (або волевиявлення), оскільки вони можуть розглядатись як виконання певних дій правоустановлюючого або правозастосовчого характеру у сфері державного управління.

* Правові акти управління - це правові акти, і втакому разі до них можна віднести й акти, які приймаються органами законодавчої влади, місцевого самоврядування, судом, прокуратурою.

* Правові акти управління - це приписи, оскільки реальним змістом правових актів управління є правоустановлюючі та правозастосовні приписи.

* Правові акти управління - це різновид документів (юридичних, службових), оскільки ті приписи, які в них містяться, мають своє документальне оформлення.

Правові акти управління можна розглядати як:

- управлінські рішення,

- форму управління,

- волевиявлення органів виконавчої влади,

- правові акти, і втакому разі до них можна віднести й акти, які приймаються органами законодавчої влади, місцевого самоврядування, судом, прокуратурою,

- приписи, оскільки реальним змістом пра¬вових актів управління є правоустановлюючі та правозастосовні приписи.

- різновид документів, оскільки ті приписи, які в них містяться, мають своє докумен¬тальне оформлення.

Також хочу виділити ознаки правових актів управління, до яких належать: під законність, офіційність, загальнообов `язковість, компетентність, односторонність волевиявлення, належна оформленість а також упорядкувальний вплив на суспільні відносини.

Класифікацію правових актів управління проводять за такими критеріями:

- За критерієм юридичної природи

- За критерієм суб'єктів, які видають адміністративно-правові акти

- за критерієм юридичної форми вираження

- За критерієм сфери дії правових актів управління

- За порядком прийняття правових актів управлыння

- За критерієм «пов'язаності» адресатів

- За характером повноважень

- Залежно від дати початку дії

- Залежно від обсягу повноважень суб'єкта

Підсумовуючи сказане хочу додати, що оскільки правові акти управління охоплюють досить широке коло суспільних відносин, це зумовлює їхню різноманітність та багатовекторність. Також законом передбачено досить значну кількість суб'єктів які в праві видавати акти даного типу. Саме це дає підстави для такої обширної класифікації пра-вових актів управління. Значення правових актів управління полягає в тому, що через їх реалізацію здійснюється управлінська діяльність відповідних суб'єктів управління на підставі чинного законодавства та в межах їх компетенції.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Административное право Украины : учебное пособие / под ред. Ю. П. Битяк, В. В. Зуй.-Х., 1999.- 224с

2. Административное право: учебник / ред. Ю.М. Козлов, Л.Л. Попов. - М. : ЮРИСТЪ, 1999, 2000. - 728 с.

3. Адміністративне право України / За заг. ред. професора Ю. П. Битяка. - X., 2000. - С. 197.

4. Административное право: учебник / ред. Ю.М. Козлов, Л.Л. Попов. - М. : ЮРИСТЪ, 1999, 2000. - 728 с.

5. Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Административное право

Российской Федерации: Учебник. -- М.: ИКД "Зерцало-М". 2003. -- 608 с. 6. Бахрах Д.Н. Административное право.- М., Норма, 2000. - 189c.

7. Бахрах Д.Н. Административное право : Учебник для вузов. - M.,

1996. - 355 стр.

8. Битяк Ю.П. Адміністративно правові акти управління . - X.,

1996 . - С. 69.

9. Богуцкий В.В. Акты государственного управления: Текст лекции. - X., 1997.- C. 578.

10. Васильев Л.С. Административное право Украины (общая часть): Учебное пособие. -- X.: «Одиссей», 2002.-- 288 с.

11. Васильев, Р.Ф. Правовые акты управления: Учебное пособие / Р. Ф. Васильев. - М.: Издательство Московского университета, 1970. - 420 с.

12. ВАСИЛЬЕВ А.С. Административное право Украины (общая часть): Учебное пособие. -X., 2001. - 288 с.

13. Веніславський Ф.В. Актуальні проблеми державного управління. - X.,

1998. - С. 246.

14. Габричидзе Б.Н., Елисеев Б.Г. Российское административное право. М., 2000 -С. 276.

15. Голосніченко І. П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття) / І. П. Голосніченко.- К., 1998.- 98с .

16. Коваль Л.В. Адміністративне право України . - К. , 1994 . - С. 84 .

17. Коваль Л.В. Адміністративно правові акти управління України . - К.,

1994 . - С. 85.

18. «Наукові записки» Львівського державного університету, 1956. т. 38. Вит.3;

19. Новоселов Г. И. Законность актов органов управления. М., Изд.

«Юридическая литература», 1968, 107 стр.

20. Овсянко, Д.М. Административное право: Учеб. пособие / Под ред. проф. Г.А. Туманова. - М.: Юристъ, 1997.- С. 312.

21. Овсянко Д. М. Административное право : учебное пособие / Д. М. Овсянко.- М., 2001.- 468с.

21. Россинский Б.В. Административное право. Учебно-практическое пособие. М., 2001., 326 с.

22. Старилов Ю. Н. Курс административного права : в 3 т./ Ю. Н. Старилов.- М., 2002.- Т.1 : История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты.- 728с.

23. Старилов Ю.Н. Курс общего административного права. В 2 т. Т. 1:

Государственная служба. Управленческие действия. Правовые акты управления. Административная юстиция. - М.: НОРМА, 2002. - 600 с.

24.СЕЛІВАНОВА.О. Адміністративний процес в Україні: реальність і перспективи розвитку правових: доктрин. - К, 2000. - 68 с.

25.Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса / Ю. А. Тихомиров.- М., 1998.- C. 798.

26. Теоретичні засади вирішення проблеми державного управління в Україні: наукова доповідь / за ред. Ю. С. Шемшученко, В. Б. Авер'янова.- К., 1995.- 23с.

27. Цветков В. В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аналіз) / В. В. Цветков.- X. : Право, 1996.- 376с.

28.Конституція України від 28.06.1996.

29.Цивільний кодекс України, від 16.01.2003.

30.Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991.

31. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення

відкритості у діяльності органів виконавчої влади» від 01.08.2002р.



ДОДАТОК А

Размещено на Аllbest.ru

...