Загальні положення криміналістичної тактики і організації розслідування

Размещено на http://www.allbest.ru

Тема

Загальні положення криміналістичної тактики і організації розслідування



1. Поняття, предмет, система та завдання криміналістичної тактики

Цією темою започатковується вивчення нового розділу криміналістики, назва якого - «Криміналістична тактика».

Розслідування злочинів - це специфічний вид пізнання минулих та пов'язаних із ними подій, особливості якого визначаються (обумовлюються) специфічною метою, регламентацією процедури, засобами і методами збирання інформації для вирішення завдань кримінального судочинства.

Важливе місце в арсеналі цих засобів і методів пізнання посідає криміналістична тактика.

Криміналістична тактика - самостійний розділ криміналістики про систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ, що розробляються з метою визначення оптимальної лінії поведінки осіб, які реалізують доказування, і методів провадження слідчих і судових дій, спрямований на збирання й дослідження доказів.

У період зародження криміналістики як самостійної галузі знання тактика розглядалась як частина поліційної (кримінальної) техніки.

У працях учених Австро-Угорщини і Німеччини Г. Гросса, А. Вейнгарта, Г. Штейкерта, В. Штібера та іи. відобразилися перші уявлення про криміналістичну тактику.

Так, А. Вейнгарт указував, що в боротьбі зі злочинністю, як і на війні, насамперед необхідні енергійна діяльність, прояв особистої ініціативи та швидкість. Розпочинаючи розслідування з можливою поквапністю, не варто діяти необмірковано та наздогад.

Слово «тактика» означає теорію і практику підготування і проведення бою.

У ширшому розумінні тактика - це система засобів, спрямованих на досягнення визначеної мети через боротьбу, зіткнення інтересів і подолання опору.

Розслідування злочинів звичайно здійснюється у ситуації конфлікту інтересів, протидії заінтересованих осіб, тому ця діяльність, хоча й умовно, але справедливо може користуватися категорією тактики.

Термін «тактика» у криміналістиці має деякі елементи умовності, оскільки вона не є рівноцінною воєнній тактиці.

Криміналістичну тактику не можна зводити лише до тих способів, які приводять до усунення конфліктних взаємозв'язків і протидії.

Погляди на зміст і сутність тактики неодноразово зазнавали змін у теорії криміналістики. Історія знає різноманітні терміни, що визначали її поняття: кримінальна тактика, слідча тактика, криміналістична тактика.

Поняття «криміналістична тактика» та «слідча тактика» хоча й ототожнюються деякими криміналістами (М. П. Яблоко-вим, І. Ф. Герасимовим, М. О. Селивановим, Л. Я. Драпкіним, Є. П. Іщенком та ін.), однак вони не є рівнозначними.

Із наведеного вище визначення видно, що криміналістична тактика вивчає тактику діяльності всіх учасників провадження у справі - судді, суду, слідчого, прокурора, працівників органів дізнання, спеціаліста, експерта, обвинуваченого (підозрюваного), потерпілого, свідка та ін.

Слідча ж тактика - це підгалузь криміналістичної тактики, яка містить систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування розслідування й тактики виконання слідчих дій.

Із розвитком криміналістики змінювалася не тільки назва тактики, а й її зміст.

Процес становлення й розвитку тактики йшов від вивчення особи злочинця та засобів учинення злочинів, розроблення найкращих методів із розкриття до дослідження методів провадження окремих слідчих і судових дій.

У структурному аспекті в тактиці вирізняють два розділи (система криміналістичної тактики):

1. Загальні положення (загальна частина).

2. Тактика провадження окремих слідчих дій (спеціальна
частина).

Структура загальної частини кримінальної тактики: а) вчення про криміналістичну версію;

б) планування розслідування та його організація;

в) принципи взаємодії між слідчими та іншими працівниками органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю;

г) рекомендації щодо використання на досудовому слідстві техніко-криміналістичних засобів і методів збирання і дослідження доказів:

д) рекомендації щодо використання у криміналістичному судочинстві спеціальних знань, допомоги спеціалістів та ін.

Другий розділ криміналістичної тактики містить положення про тактичні методи і рекомендації щодо провадження окремих слідчих дій.

На сьогоднішній день таке розуміння тактики та її системи, яке має найбільш загальний характер, можливо, і є оптимальним, оскільки загальновизнане.

Утім, такий підхід до питання про систему криміналістичної тактики, особливо до її спеціальної частини, звужує сферу застосування та межі криміналістичної тактики, характеризуючи її тільки стосовно проведення окремих слідчих дій, а насправді це не так, бо зігноровано кримінальну і судову тактику, а також тактику пошуково-розшукових заходів, про що вже згадувалося вище.

Традиційно (тобто найбільш розповсюджено в літературі й серед науковців) - під тактикою у криміналістиці розуміють винятково «слідчу тактику», тобто тактику виконання слідчих дій. Однак, це не зовсім виправдано, оскільки реально у криміналістиці напрацьовані й використовуються на практиці наукові положення і рекомендації також щодо:

У судової тактики;

кримінальної тактики;

пошуково-розшукової тактики.

Судова тактика - різноваріантна і скерована на досягнення конкретної мети система засобів щодо планування та організації судового розгляду (вирішення) кримінальної справи і проведення окремих судово-слідчих дій.

Кршііпал%иа тактика або, як її ще називають, тактика злочинної діяльності - це сукупність синтезовано-узагальнених знань щодо типових способів учинення і приховання злочинів, форми поведінки злочинців, їхні психологічні портрети, особливості протидії розслідуванню з боку заінтересованих у цьому осіб, створення ними різноманітних інсценувань і фальсифікацій тощо.

Тактика пошуково-розшукових заходів - наукові напрацюваиня - рекомендації щодо реалізації органами досудового слідства самостійно або у взаємодії з оперативно-розшуковими підрозділами пошуково-розшукової функції. Адже пошук і розшук здійснюються не лише оперативно-розшуковими органами, а й слідчим. Згадаймо хоча б вимогу у КПК, що перед оголошенням розшуку обвинуваченого, організацію і проведення якого буде доручено оперативним підрозділам відповідних правоохоронних органів, слідчий повинен ужити всіх заходів, виконати всі дії щодо встановлення місця перебування зниклого обвинуваченого: а це, власне, і є пошуково-розшуковими заходами слідчого.

Виходячи з наведеного, є всі підстави названі підгалузі тактики провадження у кримінальних справах розглядати комплексно в рамках криміналістичної тактики.

Судова тактика в теоретичному аспекті залишається до цього часу недостатньо дослідженою, хоча проблеми застосування судом даних криміналістики знайшли відображення у концепції Л. ІО. Ароцксра ще 1965 р., коли він писав, що визначення черговості встановлення фактів у справі, послідовність провадження судових дій, побудова судового слідства відповідно до характеру кримінальної справи (категорії злочину, позицій свідків, потерпілих, підсудних, їхніх психологічних властивостей тощо) - всі ці положення криміналістичної тактики мають бути відомі суду.

Судова реформа в Україні ставить мету звільнити суд від функції обвинувачення (теоретично і законодавчо це вже зроблено).

Суд повинен вислухати погляди (позиції) сторін, що змагаються (сторони обвинувачення та захисту) про доведеність обвинувачення, перевірити наявні у справі докази.

Конституція України як принципи судочинства оголошує рівність усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальність сторін і свободу у поданні суду своїх доказів. З урахуванням цих конституційних і вже законодавчих положень одержує нову якість і тактика провадження таких судово-слідчих дій, як: допит, очна ставка (зводи), пред'явлення для впізнання, судові огляди тощо.

Тож можна і потрібно говорити і про тактику суду (судді) у вирішенні кримінальної справи, про тактику обвинувачення та захисту в судовому засіданні.

Дискусійними залишаються питання про тактику оператив-но-розшукових заходів, слідчого пошуку та розшуку.

Процес становлення теорії оперативно-розшукової діяльності як самостійної галузі наукового знання багато в чому схожий з історією розвитку криміналістики, бо спершу елементи цієї теорії та практичні рекомендації з проведення оперативно-розшукових заходів розроблялись у розділі кримінальної тактики.

Розшукова діяльність є функцією органів дізнання та попереднього слідства.

Розшукова діяльність органів дізнання має здебільшого не-процесуальпий, переважно розвідувальний характер і провадиться спеціальними засобами.

І все ж таки тактика провадження оперативно-розшукових заходів повинна посісти відповідне місце не тільки в теорії оперативно-розшукової діяльності, а й у криміналістиці.

Це пов'язано, насамперед, із тим, що хоча природа оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності є різною, однак існує тенденція до легалізації та надання доказової сили оперативио-розшуковим заходам. Уже давно існувала і перемогла тенденція до легалізації та надання доказової сили результатам ОРД. Так, змінами до КПК доповнено ч. 2 ст. 65, в якій, поряд з іншими, до джерел доказів віднесено «протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів».

Необгрунтовано забутою є тактика злочинної діяльності (кримінальна тактика), яка визначає типові способи вчинення та приховання злочинів, форми поведінки злочинця, його психологічний портрет, особливості протидії заінтересованих осіб, створення інсценувань і фальсифікацій.

У злочинців у процесі злочинної діяльності виробляються своєрідні вміння і навички, звички та схильності, тобто «злочинний почерк».

Схильність до вчинення злочинів певним способом є передумовою кримінальної професіоналізації.

Тому знання специфіки способів професійної злочинної діяльності - ключ до встановлення винуватих.

Треба констатувати, що й сучасна криміналістична теорія не має достатньої кількості досліджень у галузі тактики злочинної діяльності і поки що не вирізняє її у своїй структурі.

Особливості кримінальної тактики, як перспективно повноцінної складової криміналістичної тактики, необхідно враховувати судово-слідчим працівникам під час провадження процесуальних дій, виявлення слідів злочину, встановлення специфічних відображень - негативних обставин, передовсім як наслідків злочинної протидії.

Саме тому тенденції розвитку криміналістичної тактики обов'язково потребують розширення меж її дослідження.

За змістом і характером вирішуваних завдань криміналістична тактика у недалекій перспективі повинна мати дещо іншу, ніж зараз, трирівпеву структуру, якої слід дотримуватися вже зараз.

I. Загальні положення (поняття і предмет криміналістичної тактики; її принципи, елементи організації та планування розслідування; вчення про криміналістичну версію тощо).

Спеціальні підгалузі криміналістичної тактики (слідча тактика, судова тактика і тактика злочинної діяльності).

Окремі наукові теорії (теорія систематизації тактичних методів; теорія слідчої ситуації; теорія тактичної рекомендації та операції (комбінації); теорія розроблення тактичних завдань, прийняття тактичних рішень та ін.).

У запропонованому курсі криміналістики - обмежимося центральною частиною тактики - вивченням лише тактики слідчих дій.

Можна констатувати, що за сучасних умов предмет і зміст криміналістичної тактики зводиться ось до чого:

по-перше, мова йде про закономірності найбільш раціональної лінії поведінки слідчого, судді, оперативного працівника чи працівника органів дізнання в умовах конкретної слідчої (чи іншої) ситуації, що виникла у справі;

по-друге, у цьому розділі криміналістики звертається увага на вміле та найбільш ефективне провадження конкретних слідчих і судово-слідчих дій, зокрема деяких дій на стадії порушення кримінальної справи, обґрунтовуються відповідні рекомендації про необхідні способи й методи їх виконання;

по-третє, розробляються і рекомендуються форми і методи організації та планування розслідування у справі в цілому.

Саме в цьому розділі сформувалося вчення про криміналістичні версії як про один із найефективніших засобів переборення інформаційної недостатності у ході розслідування.

Завдання криміналістичної тактики є такими:

1) надання допомоги працівникам слідства, дізнання науково-обґрунтованими рекомендаціями щодо організації та планування розслідування, взаємодії всіх учасників розкриття злочинів, щоб раціонально використовувати наявні сили і засоби;

2) розроблення комплексу положень і конкретних тактичних прийомів, що підвищують ефективність процесуальних дій слідчого за умов різноманітних ситуацій;

розроблення рекомендацій для переборення протидії слідству і судові з боку заінтересованих осіб чи тих, хто помиляються;

з урахуванням сучасних умов новим завданням є напра-цювання комплексу тактичних прийомів і організаційних заходів щодо забезпечення збереження і стійкості вже отриманих доказів та їх джерел (носіїв), зокрема захист і охорона від різноманітного тиску (загроз життю і здоров'ю) свідків, потерпілих, експертів, часто слідчих і суддів; збереження матеріальних джерел доказів (речових, документів) тощо1.

Положення криміналістичної тактики - дієвий і важливий робочий інструмент у руках слідчого (оперативного працівника, судді), який допомагає йому розкривати злочини, якісно і вільно провадити слідство.

Науковими джерелами криміналістичної тактики виступають сучасні досягнення філософії, логіки, психології, науки управління, інформатики та обчислювальної техніки, теорії ігор, прийняття рішень та інших галузей знань.

Практичні джерела криміналістичної тактики - це матеріали судово-слідчої та оперативно-розшукової практики, звідки криміналістична тактика переймає ідеї, що потребують наукового обгрунтування.

Положення криміналістичної тактики не повинні суперечити нормам і принципам кримінально-процесуального закону, який так само є базовим джерелом криміналістичної тактики.

Між криміналістичною тактикою і кримінальним процесом існує нерозривний зв'язок.

Зокрема, всі слідчі дії виступають предметом дослідження і тактики, і кримінального процесу.

Відомо, що деякі слідчі дії набул*і процесуального характеру після того, як зарекомендували себе ефективними тактичними прийомами (наприклад, відтворення обстановки і обставин події, пред'явлення для впізнання).

Однак, поява у законі нових слідчих дій завжди вимагає розроблення тактичних рекомендацій.

Див.: закони України: «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 24.02.1994 р.; «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 р.; Статті 52-1, 52-2, 52-3, 52-4, 52-5, та іп. КПК України, у яких йдеться про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Криміналістична тактика, виступаючи центральним розділом криміналістики, тісно пов'язана і з криміналістичною технікою, і з методикою розслідування окремих видів і груп злочинів.

Зокрема, застосування техніко-криміналістичних засобів і методів майже завжди вимагає відповідних тактичних рекомендацій, особливо у рамках провадження окремих слідчих дій.

Іншими словами, використання технічних засобів обов'язково передбачає їх тактичне обґрунтування та доцільність.

Взаємозв'язок криміналістичної тактики і методики розслідування окремих видів злочинів визначається тим, що рекомендації тактики реалізуються тільки через методику розслідування з урахуванням спеціальних рис конкретного виду злочину.

У цьому випадку мова йде про співвідношення загального (тактика) і окремого (методика).

Структурність криміналістичної тактики можна простежити за її елементним складом або, по-іншому, з'ясувавши засоби криміналістичної тактики, які є її елементами.

Засоби криміналістичної тактики - це знаряддя праці, за допомогою яких особа, у провадженні якої перебуває справа, вирішує тактичні завдання розслідування злочинів чи вирішення справи в суді, тобто це процесуальний, непроцесуальний та організаційний інструментарій її діяльності. Засоби криміналістичної тактики поділяються на дві групи:

криміналістичні засоби, що містяться в законі,- основні;

допоміжні криміналістичні засоби.

Я кию вести мову про розслідування, яке є процесуальною діяльністю, то треба зазначити, що певною мірою закон визначає центральну, головну групу цих засобів, якими слідчий чи працівник органу дізнання користується (не обов'язково, щоб усе це він викопував особисто, бо він вправі давати доручення на проведення відповідних дій), коли збирає, досліджує та використовує в доказуванні інформацію.

Згідно з чинним законодавством до основної групи належать:

> слідчі дії;

> інші процесуальні дії: відібрання пояснень, витребування документів, предметів тощо;

призначення ревізій, інвентаризацій тощо;

оперативно-розшукові заходи.

Реалізація названих засобів залежить від конкретної криміналістичної ситуації, через що криміналістична тактика розробила комплекс допоміжних, власне тактичних засобів, які, не будучи процесуальними, все ж обумовлені досягненнями науки, узагальненнями матеріалів криміналістичної практики (оперативної, слідчої, частково судової), сприяють ефективніше та з меншою витратою сил і засобів виконувати, передусім, слідчі та інші процесуальні дії, а в підсумку вирішувати завдання кримінального судочинства.

До другої групи засобів криміналістичної тактики відносять:

тактичний прийом, як спосіб провадження процесуальної дії, спрямований на досягнення її мети;

тактична комбінація - система тактичних прийомів, тобто упорядкована сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовле-них прийомів, що мають цільову спрямованість у процесі її реалізації;

тактична операція - система слідчих дій, що спрямована на виконання завдання розслідування у відповідній слідчій (криміналістичній) ситуації. Хоча тактична операція може охоплювати, поряд із сукупністю слідчих дій чи однією дією, також комплекс інших процесуальних непроцесуальиих та організаційних дій;

тактична (криміналістична) рекомендація - науково обґрунтована і перевірена практикою порада щодо вибору й застосування засобів, прийомів і форм поведінки;

тактичне рішення - сформована у свідомості слідчого тощо уявна моделі) майбутніх дій, що має на меті виконання тактичного завдання чи низки таких, які виникли в конкретній ситуації провадження у справі.

2. Характеристика засобів криміналістичної тактики

На центральній (основній) групі засобів криміналістичної тактики: слідчих, інших процесуальних діях, оперативно-роз-шукових засобах не будемо зараз зупинятись, оскільки про них або вже йшла мова (наприклад, під час вивчення кримінального процесу), або ще буде більш конкретний аналіз у майбутньому.

Варто лише нагадати деякі аспекти слідчої дії.

Слідча дія - передбачені кримінально-процесуальним законом засоби, які застосовуються компетентними особами для збирання, дослідження й використання доказової інформації під час провадження у кримінальній справі.

У гносеологічному та методологічному аспектах слідчі дії вважаються засобом (способом, методом) пізнання події злочину та осіб, які його вчинили.

Провадження слідчої дії, зазвичай, складається з чотирьох етапів:

підготування до проведення;

власне проведення;

фіксація ходу і результатів;

оцінювання результатів.

Підготування до проведення: оцінюється слідча ситуація, що склалася, вибираються відповідні тактичні прийоми і технічні засоби, створюються умови для успішного проведення слідчих дій.

Власне проведення: застосовуються тактичні прийоми і технічні засоби з дотримання процесуальної процедури, з метою виявлення, фіксації та дослідження доказової інформації та її джерел або носіїв.

Фіксація ходу і результатів: відповідними засобами і способами відображаються застосовані прийоми та технічні методи дослідження, поведінка учасників, місце, час проведення та одержані результати.

Оцінювання результатів: одержані результати оцінюються з позиції вірогідності отриманої інформації, визначають їхнє місце і значення в системі доказів.

Тут треба наголосити, що таке оцінювання відбувається лише як логічна (а не як процесуальна) діяльність, оскільки її результати у протоколі слідчої дії та в додатках до нього не відображаються.

Практично-процесуальне оцінювання результатів слідчої дії матиме місце у формулюваннях, відповідних процесуальних рішеннях, постановах, обвинувальному висновку, поданнях тощо.

У криміналістичній та кримінально-процесуальній літературі існує багато різновидів класифікацій слідчих дій відповідно до різних критеріїв.

У криміналістичному аспекті найбільш суттєвими є поділи слідчих дій за такими підставами.

Залежно від виду об'єкта, на якого спрямовано пізнавальну суть слідчої дії:

а) речові слідчі дії, за допомогою яких одержують інформацію з матеріальних джерел (із преметів, речей, матеріальної обстановки, слідової картини тощо);

б) особистісні слідчі дії - ті, що пов'язані з одержанням інформації з ідеальних (нематеріальних) джерел (від людей);

в) комплексні (змішані: освідування, слідчий експеримент. За приводами для проведення:

а) обов'язкові (потреба у проведенні випливає з вимог закону);

б) диспозитивні (проводяться за рішенням слідчого залежно від потреб розслідування).

За місцем або часом виконання у процесі розслідування:

а) иочатково-певідкладні;

б) початкові;

в) наступні.

За послідовністю проведення:

а) первинні;

б) повторні.

За обсягом одержаної інформації та дослідних дій:

а) основні;

б) додаткові.

Ще можна поділити за підставами проведення, об'єктним складом, за характером слідчої ситуації та іншими критеріями. Що таке слідча ситуація?

Слідча ситуація - це нова категорія криміналістичної тактики, яка сформувалася в 1967 р. (запровадив її харківський юрист, професор О. Н. Колесніченко).

Однак і досі її поняття викликає дискусію.

Більшість учених слідчу ситуацію розуміють як становище, що склалося на певний момент розслідування злочину (О. ЬІ. Колесніченко, О. Р. Ратінов, І. М. Лузгін, І. Ф. Герасимов).

В. К. Гавло формулює слідчу ситуацію як сукупність фактичних даних, які відображають подію, що розслідується (В. К. Гавло, Алтайський державний університет РФ).

Близький до цього визначення Л. Я. Драпкін (Уральська юридична академія), який у слідчій ситуації вбачає інформаційну модель, динамічну інформаційну систему, що містить ознаки, які мають значення у кримінальній справі.

В. І. Шикапов (Іркутський ДУ) та М. О. Селиванов (Інститут прокуратури РФ) вважають, що слідча ситуація - це сукупність даних, за яких повинен діяти слідчий.

Нарешті, Р. С. Бєлкін визначає слідчу ситуацію як сукупність умов, за яких на певний момент здійснюється розслідування, тобто обстановка, в якій проходить процес розслідування.

Розглянуті визначення слідчої ситуації справедливі тільки в матеріалістичному плані, оскільки умови, в яких проводять розслідування, складають об'єктивну реальність - матеріальні та ідеальні джерела інформації.

Слідча ситуація - це, з одного боку, об'єктивна реальність (матеріальні та ідеальні джерела), а з іншого - це пізнана суб'єктом доказування об'єктивна реальність, яка існує на цей момент.

Непізнана матеріальна реальність містить потенційну інформацію щодо події злочину.

Для введення її у процес доказування є необхідним суб'єкт пізнання, який дослідить її та сформує слідчу ситуацію, що становить пізнавальну проблему.

Останню слідчий вирішує застосуванням тактичних рішень (про що згодом).

У нізпавальпо-матеріалістичиому аспекті слідча ситуація - це оцінна сукупність матеріальних та ідеальних джерел, які виникають на конкретний момент розслідування та обумовлюють вибір слідчим відповідного тактичного рішення для досягнення проміжних завдань чи кінцевої мети - встановлення істини у справі.

Слідчі ситуації класифікуються за різними критеріями, а саме:

за суб'єктом пізнання:

а) слідча;

б) судова;

в) експертна;

г) пошукова.

Саме залежно від наведеного поділу слідчу ситуацію точніше називають криміналістичною ситуацією; за елементним складом:

а) прості (одноелементні);

б) складні (багатоелементні, або комплексні);

за співвідношенням інтересів учасників:

а) проблемні (конфліктні);

б) безпроблемні (безконфліктні);

за розповаоджепістю:

а) типові;

б) нетипові (специфічні);
за характером конфлікту:

а) суворого суперництва;

б) несуворого суперництва;

за впливом на розслідування:

а) сприятливі;

б) несприятливі;

за часом утворення:

а) початкові;

б) проміжні;

в) кіпцеві;

за легальністю:

а) відкриті;

б) закриті.

Є й інші різновиди, якщо розглянути праці О. Я. Баєва, В. II. Бахіна, А. В. Дулова, В. О. Коновалова, Л. Я. Драпкіна, Р. С. Бєлкіпа та іи.

Сприятлива ситуація - така, що складається за наявності до-статньої інформації.

Ситуація стає сприятливою, коли для її вирішення потрібно тільки забезпечити раціональну реалізацію можливостей (слідчих, оперативно-розшукових, організаційних).

Несприятлива ситуація складається, коли слідчому для її вирішення необхідно визначити заходи впливу, прийняти тактичне рішення та реалізувати його.

Несприятлива ситуація частіше за все характеризується відсутністю достатньої інформації для її вирішення.

Дії слідчого спрямовано на збирання інформації з метою її дослідження та введення до кримінального процесу.

За конфліктної ситуації інтереси слідчого та учасників процесу розслідування не збігаються (наприклад, обвинувачений прагне приховати сліди злочину, не нести за нього відповідальність та ін.).

Безконфліктна ситуація виникає коли інтереси учасників збігаються.

Типова ситуація складається, коли в ході розслідування злочину діють загальні закономірності механізму скоєння злочину, утворення джерел доказової інформації.

Для вирішення типових ситуацій застосовують заздалегідь розроблені програми діяльності слідчого, дізнавача.

Специфічна слідча ситуація складається за характерним збігом обставин, які потребують вибору нетипових засобів і тактичних методів вирішення.

Початкові ситуації виникають на початкових стадіях провадження у справах (кримінальних, оперативних тощо).

Проміжні - характерні для подальших етапів провадження у справі, вони можуть бути різних видів.

Кінцеві ситуації виникають на завершальній стадії провадження у справі, під час оцінювання його результатів, вони визначають, як закінчилося розслідування, які проблеми виникають через це.

Вирішення кінцевих ситуацій передбачає діяльність слідчого, яка завершує процес розслідування.

> Характер слідчої (криміналістичної) ситуації визначають дві групи факторів:

а) об'єктивні;

б) суб'єктивні.

Об 'ективні фактори:

а) наявність у слідчого доказів та орієнтуючої інформації, її характер;

б) наявність і стабільність існування ще не використаних джерел документальної (інформації) та інших надійних каналів надходження орієнтовної інформації;

в) інтенсивність процесів зникнення доказів (інформації) та вагомість факторів, що впливають на ці незворотні процеси;

г) наявність у слідчого, органу дізнання необхідних сил, можливостей, засобів, часу та їх оптимальне використання;

д) наявна кримінально-правова оцінка розслідуваної події. Суб'єктивні фактори:

а) психологічний стан осіб - учасників кримінальної справи (свідків, потерпілих, підозрюваного, обвинуваченого);

б) психологічний стан слідчого, рівень його знань і вміння, практичний досвід, здатність приймати і реалізовувати рішення в екстремальних умовах;

в) протидія встановленню об'єктивної істини з боку злочинця та його зв'язків;

г) сприятливий (безконфліктний) перебіг розслідування;

д) зусилля слідчого, спрямовані на зміну слідчої ситуації тією, яка потрібна слідчому;

е) наслідки помилкових дій слідчих, спеціалістів, експертів, понятих тощо;

є) наслідки розголошення відомостей (розслідування);

ж) непередбачені дії потерпілого або інших не причетних до
розслідування осіб.

> Фактори, що впливають на характер формування слідчої ситуації, ще можна поділити за природою і значенням:

а) інформаційні фактори: відомості про обставини злочину, джерела отримання доказів, обізнаність зацікавлених осіб про хід розслідування;

б) фактори процесуального і тактичного характеру: можливості отримання й використання доказів; тактичні особливості вирішення завдань, проблем, що виникають;

в) психологічні фактори: взаємовідносини слідчого з іншими учасниками кримінально-процесуальної діяльності з урахуванням психологічних особливостей цих осіб;

г) організаційні й матеріально-технічні фактори: наявність необхідних сил і засобів, можливості їх використання.

> Ще можна поділяти фактори за обсягом і характером елементів, що утворюють слідчу ситуацію:

а) фактори, що впливають на слідчу ситуацію у вузькому розумінні - це характеристика відомостей, які є у слідчого на конкретному етапі розслідування;

б) фактори, що впливають на слідчу ситуацію у широкому розумінні - сукупність усіх умов, які впливають і визначають особливості розслідування в цілому.

Для вирішення слідчої ситуації слідчий обирає відповідне тактичне рішення; вибирає засоби й методи виявлення, фіксації, дослідження та використання джерел доказової інформації у розслідуванні.

Початково - це уявна діяльність з оцінки ситуації, що склалася, а в подальшому - це формування уявної інформаційної моделі, побудова слідчих версій, планування, вирішення слідчої ситуації і, врешті-решт, практична діяльність.

Отже, що таке тактичне рішення?

Це визначення мети тактичного впливу на слідчу ситуацію в цілому або на окремі її компоненти, на хід і результати процесу розслідування та його елементи, вибір методів і засобів досягнення мети.

Тактичне рішення складається з таких частин:

інформаційної (полягає в аналізі та оцінці слідчої ситуації та її компонентів (факторів), процесуальних завдань; у створенні уявної інформативної моделі та ін.);

організаційної (містить висновки про розподіл функцій, форми та напрями взаємодії, резервні можливості, виконання необхідних організаційних заходів);

операційної (полягає у визначенні мети тактичного впливу, тобто вичлеиуваппі проблеми; конкретизації способів її досягнення (вирішення) ...).

Тактичні рішення поділяються на:

а) процесуальні і

б) непроцесуальні.

Процесуальні - вибір слідчих дій, запобіжних заходів, інших засобів процесуального впливу.

Непроцесуальні - це прийоми і засоби реалізації процесуальних рішень, тому вони повинні відповідати принципам кримінального процесу: законності, етичності, обґрунтованості, своєчасності, реальності виконання.

Вибір найбільш раціональних тактичних рішень і тактичних засобів його реалізації пов'язаний із ризиком. Що означає «ризик» у криміналістиці?

Проблема «тактичного ризику» активізувалась у криміналістиці в середині 70-х років XX ст.

У психології ризик визначається як ситуаційна характеристика діяльності, що полягає у невизначеності її результату і можливих несприятливих наслідків у разі неуспіху.

Тому термінові «ризик» у психології відповідають три основні взаємопов'язані значення:

Ризик як міра очікуваних неприємностей у разі неуспіху та ступеня несприятливих наслідків.

Ризик як дія, яка в тому чи іншому аспекті загрожує суб'єктові втратою (програшем, травмою, шкодою).

Ризик як ситуація вибору одного з двох можливих варіантів дії: менш привабливого, але більш надійного, чи більш привабливого, але менш надійного (результат якого проблематичний і пов'язаний з можливими несприятливими наслідками).

У криміналістиці тактичний ризик може бути визначений як провадження слідчим або суддею діяльності в умовах можливого настання негативних наслідків.

За ступенем локалізації ризик повинен поширюватися на:

1) проведення тактичних операцій;

вчинення слідчих (судових) дій та оперативно-розшуко-вих заходів;

застосування систем (підсистем) тактичних прийомів окремих процесуальних дій;

4) використання окремих тактичних прийомів.

Тактичний ризик обумовлений об'єктивними та суб'єктивними чинниками:

об'єктивні - відсутність або недостатність інформації, наявність суперечливих даних, що знижують можливість прогнозу ходу розслідування (судового розгляду) або можливих ситуацій процесуальної дії;

суб'єктивні - досвід слідчого або судді під час оцінювання зібраного матеріалу,- можливості використання рефлексивного мислення, вміння аналізувати та прогнозувати можливі ситуації.

Складність прийняття рішень слідчим або суддею зумовлено ступенем невизначеності ситуації, яка припускає настання неоднозначних наслідків - позитивних або негативних.

Завдання полягає в тому, щоб обрати позицію найменшого тактичного ризику, заздалегідь прогнозувати негативні наслідки та передбачати заходи щодо їх попередження.

В обранні тактики у ситуації тактичного ризику необхідно дотримуватися таких положень:

1) прогнозувати можливе настання результату як наслідку
реалізації тактичного рішення;

2) варіювати доказовою інформацією;

3) визначати допустимість тактичного ризику в конкретній
ситуації.

А зараз з'ясуймо поняття тактичного прийому, яке є одним із головних у теорії засобів криміналістичної тактики.

Під тактичним прийомом звичайно розуміють найбільш раціональний, найбільш ефективний засіб дії або найбільш раціональну лінію поведінки особи, яка провадить процесуальні дії (за Бєлкіним).

Але є й інші позиції щодо розуміння тактичного прийому, зокрема О. М. Васильєв розглядає його як своєрідну наукову рекомендацію.

Видається, що правильною є перша позиція, оскільки:

визначення поняття тактичного прийому як наукової рекомендації містить указівку на джерело його формування, але не відображає сутності;

в етимологічному розумінні «прийом» означає «спосіб здійснення чого-небудь», рекомендація ж - тільки порада, побажання;

спосіб передбачає практичну реалізацію прийому, тоді як рекомендація існує лише абстрактно.

Тактичний прийом виконуватиме свої функції лише в тому разі, якщо він відповідатиме низці вимог (принципів):

- законність як принцип застосування тактичних прийомів полягає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці прийоми повинні повністю відповідати духові та букві закону.

Тактичний прийом може застосовуватися лише в рамках тих слідчих і судових дій, порядок провадження яких визначається криміпальпо-іфоцссуальним законом.

Відповідність тактичного прийому вимогам законності означає також і те, що він не може суперечити закону.

Так, у процесі провадження такої слідчої дії, як пред'явлення для впізнання, способом дії, що порушує вимоги закону, може бути пред'явлення осіб або предметів у меншій кількості, ніж указано в нормі закону (статті 174, 175 КПК).

Такі дії не можна визнати тактичним прийомом, що відповідає вимогам законності;

- етичність полягає в тому, що вони не можуть містити в собі елементів неправдивої інформації, введення особи в оману, чинення такого впливу на психіку людини, що потягне за собою негативні наслідки.

Неприпустимими є тактичні прийоми, засновані на насильстві, погрозах, обмані, використанні аморальних спонукань, культурної відсталості, релігійних упереджень тощо;

- вибірковість виливу залежно від ситуації, тобто прийом повинен давати позитивний ефект тільки щодо особи, яка приховує правду, та бути нейтральним відносно незацікавлених осіб; вибірковість означає спроможність вирішувати тактичні завдання в певних ситуаціях.

Ситуативний характер прийомів залежить від обставин, що виникають у ході провадження попереднього чи судового слідства в цілому або під час проведення окремих слідчих (судових) дій, обумовлює необхідність опрацювання найрізноманітніших тактичних прийомів;

доцільність застосування тактичних прийомів відповідно до характеру слідчої ситуації (тактичні прийоми, застосування яких без урахування конкретної слідчої ситуації можуть викликати пошкодження доказів, розголошення таємниці слідства тощо);

науковість - відповідність тактичних прийомів і рекомендацій сучасному рівню розвитку науки;

планомірність - послідовна реалізація планових засад, які забезпечують доцільність діяльності щодо збирання, дослідження та використання доказової інформації;

взаємодія - узгодження діяльності відповідних органів та осіб, які забезпечують компетентне й ефективне застосування тактичних прийомів для досягнення реальних результатів;

раптовість - вибір найбільш сприятливого моменту для застосування тактичних прийомів, характеризується елементом несподіваності для певних учасників розслідування;

погодженість застосування тактичних прийомів (відсутність її під час спільної роботи у кримінальній справі кількох слідчих може спричинити шкоду як процесу збирання й використання доказів, так і в оперативно-розшуковій діяльності);

пізнавальна цінність - за призначенням і спрямованістю тактичні прийоми сприяють пізнанню, переслідують мету одержати доказову інформацію (знайти сліди чи знаряддя злочину, отримати показання від свідка чи обвинуваченого, встановити особу злочинця чи жертви тощо).

Важливою проблемою у криміналістичній тактиці є визначення характеру взаємозв'язку і розмежування тактичних прийомів і процесуального порядку провадження слідчих і судових дій.

З цього приводу в юридичній літературі висловлено дві протилежні позиції.

Прибічники однієї з них вважають (Р. С. Бєлкін), що у криміиальпо-процесуальпому законі можуть міститися технічні прийоми.

Вони зазначають, що тактичний прийом, який став нормою закону, не втрачає свого криміналістичного змісту.

Інші криміналісти (В. О. Коновалова) стверджують, що у кримі-пально-процесуальиому законі не можуть міститися ніякі тактичні рекомендації чи прийоми.

На наш погляд, у кримінально-процесуальному законі не можуть міститися тактичні прийоми, бо, по-перше, тактичний прийом ґрунтується на процесуальних нормах і не повинен суперечити їм; по-друге, процесуальна норма, навіть альтернативна, не може бути тактичним прийомом через те, що вона має розпорядчий або обов'язковий характер у певних межах; по-третє, тактичний прийом є більш гнучким, його застосування визначається ситуаційною обумовленістю, яку законодавець у деталях передбачити не може, а може представити і приписати тільки загальний процесуальний порядок; по-четверте, тактичний прийом не може бути застосований в усіх випадках, а лише за певних умов, обставин, відповідних ситуацій його застосування буде оптимальним.

Джерелами тактичних прийомів виступають:

1) науки: логіка, психологія, лінгвістика, соціологія, наука
управління;

відповідні теорії: прогнозування, ігор, систем тощо;

результати криміналістичних наукових пошуків;

слідча або судова практика.

Тактичні прийоми виконують різноманітні функції:

загальні (що виходять за рамки ізольованої дії та є характерними для низки процесуальних дій);

окремі (притаманні внутрішньому змістові окремої процесуальної дії).

До загальних функцій відносять:

а) пізнавальну, пов'язану з одержанням доказової інформації у ході виконання окремих процесуальних дій;

б) прогностичну, що дозволяє слідчому (судді) правильно обрати ті чи ті способи дії, домогтися реалізації мети процесуальної дії.

Ця функція охоплює три основні напрями передбачення:

- передбачення власних дій слідчим (суддею);

- передбачення дій інших учасників процесу розслідування (судового розгляду);

- можливості управління провадженою діяльністю;

в) комунікативну, яка проявляється у процесі спілкування слідчого (судді) з іншими учасниками в межах процесуальної дії (допиту, очної ставки, пред'явлення для впізнання та ін.).

Ця функція тактичних прийомів охоплює такі напрямки:

встановлення психологічного контакту;

управління спілкування з боку слідчого (судді);

здійснення психологічного впливу на підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи іншу особу в процесі спілкування;

одержання слідчим (суддею) необхідної інформації в процесі спілкування;

г) регулятивну, що припускає можливість виявляти їхній вплив
на слідчу ситуацію і ситуацію процесуальної дії, змінювати їх.

Правильно обраний тактичний прийом дозволяє регулювати ситуацію в потрібному напрямку (змінювати позицію учасників процесуальної дії, одержувати дані про можливе місцеперебування слідів злочину, засоби їх приховування тощо).

У процесі використання тактичних прийомів відбувається зміна ситуації, яку вони регулюють.

Тактичні прийоми обираються вільно, застосовуються на розсуд слідчого чи судді.

Необхідно враховувати можливості саме регулятивної функції тактичних прийомів, пов'язаної з відносною жорсткістю їх застосування.

Окремі функції зумовлені специфікою процесуальної дії, її цільовою спрямованістю.

Вони становлять собою диференціацію тих чи тих загальних функцій.

Так, у процесі допиту загальні функції тактичних прийомів (пізнавальна і комунікативна) знаходять свій прояв у таких окремих функціях, як:

функція викриття (викриття неправдивої заяви про алібі, встановлення обмови, самообмови тощо);

функція спонукання (актуалізація пам'яті забутого, стимулювання до давання показань);

функція корекції (створення можливості для уточнень показань і усунення суперечностей в них, усунення перекручень за добросовісної помилки).

У ході обшуку як окремі функції тактичних прийомів можуть бути:

діагностична функція (пов'язана з визначенням добровільної видачі об'єктів пошуку);

пошукова (дозволить обрати напрям пошуку і виявити те, що шукают);

усунення протидії;

стимулювання обшукуваної до співпраці;

- одержання від особи пошукової інформації тощо. Тактичні прийоми провадження окремих процесуальних дій

можуть мати багатофункціональне призначення, виконуючи водночас різноманітні функції:

пред'явлення того чи іншого доказу - і для актуалізації в пам'яті допитуваного забутих обставин, і для викриття неправди, і для усунення суперечностей в його показаннях тощо;

аналіз слідів на місці події дозволяє встановити більш широкий їх діапазон, причинні зв'язки між ними, відтворити подію, що сталася;

зіставлення окремих предметів є ефективним під час обшуку для відшукання видозмінених (знищених) об'єктів пошуку та об'єктів у спеціальних схованках.

Окремі тактичні прийоми можуть виконувати свої функції в різних процесуальних діях:

постановка тих чи інших питань (нагадуючих, уточнюючих, контрольних та ін.) використовується у допиті, обшуку, пред'явленні для впізнання;

роз'яснення необхідності надання допомоги органам розслідування застосовується під час допиту, відтворенні обстановки.

Класифікація тактичних прийомів визначає систему підпорядкованих понять (класів, об'єктів) і використовується як засіб для встановлення зв'язку між ними.

Класифікація передбачає вивчення закономірностей об'єктів, дослідження їхньої природи.

Аналіз праць із криміналістики свідчить, що існує близько 20 класифікацій тактичних прийомів, за основу яких беруться доволі сумнівні критерії.

Найбільш поширеною є класифікація тактичних прийомів, за джерелом походження (О. М. Васильєв): на прийоми, що базуються на застосуванні логіки, психології, наукової організації праці.

Спірність такої класифікації можна обґрунтувати ось чим: 1)вона демонструє окремі джерела формування тактичних прийомів і тому має теоретичне, а не практичне значення;

2) є однобічною, бо не охоплює всіх можливостей формування прийомів; 3) підстава класифікації є недостатньо точною, оскільки у всіх випадках тактичних прийомів має декілька джерел; 4) у цій класифікації тактичними прийомами називаються й такі, що не можуть бути віднесені до прийомів (слідча версія планування, розміщення та використання сил та ін.); 5) до тактичних прийомів віднесено не тільки способи дій, а й методи, і навіть напрямки діяльності слідчого.

Дискусійні погляди щодо існування двох тактик - криміналістичної та процесуальної - дозволили окремим авторам класифікувати тактичні прийоми на передбачені законом (обов'язкові чи факультативні) та не передбачені кримінально-процесуальним законом (М. П. Шаламов).

Така класифікація базується на розумінні тактичного прийому як такого, що може міститись у нормах закону; такий підхід не може визнаватися правильним.

Також не всім критеріям побудови класифікацій відповідає класифікація тактичних прийомів за рівнем їхньої складності на складні (комплекс, сполучення кількох простих прийомів, що забезпечує досягнення мети) і простих (елементарні) за М. О. Селіваповим.

Складні тактичні прийоми є не що інше, як їх система (або, як їх іноді називають у криміналістиці, тактичні комбінації).

Система тактичних прийомів є самостійною категорією криміналістичної тактики.

Класифікація тактичних прийомів повинна сприяти пізнанню їхньої сутності в усіх різновидах, визначенню закономірних зв'язків між ними, встановленню їхніх властивостей та ознак.

Підставою класифікації має слугувати повна об'єктивна закономірність, яка дозволяє підрозділяти тактичні прийоми на ті чи інші види, відносити їх до тієї чи іншої групи.

Видається, що заслуговують на увагу такі підстави класифікації тактичних прийомів:

За видом процесуальної дії:

а) огляд місця події:

аналіз окремих слідів на місці події;

моделювання події, що сталася;

зіставлення модельованої події та реальної картини місця події;

аналіз ознак знищення слідів;

зіставлення інформації місця події з типовими аналогами;

б) тактичні прийоми допиту:

- постановка різних видів запитань;

пред'явлення речових і письмових доказів;

оголошення свідчень окремих осіб;

допит на місці події (отримання пояснень від учасників);

демонстрація перспектив ситуації, що склалася;

- переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування та іи.;

в) тактичні прийоми обшуку:

залучення обвинуваченого до діяльності слідчого;

словесна розвідка;

зіставлення виявленого з ознаками того, що шукається;

аналіз ознак предмета пошуків;

постановка обшукуваному уточнювальних запитань;

використання типових аналогів тощо;

г) тактичні прийоми інших процесуальних дій.

За діапазоном уживання (застосування):

а) тактичні прийоми, які використовуються під час провадження тільки окремих слідчих (судових) дій: допит на місці події, орієнтація па професійні навички обшукуваного тощо;

б) тактичні події, які використовуються у декількох (багатьох) процесуальних діях, постановка тих чи інших запитань, використання типових аналогів, аналіз слідів, предметів, їхніх ознак тощо.

За об'єктом спрямованості (або сфери реалізації):

а) тактичні прийоми, спрямовані на здійснення впливу на людину,- роз'яснення важливості повідомлень правдивих показань, постановка контрольних, нагадувальних, доповнювальних та інших запитань; демонстрація фотознімків; оголошення висновків експертів або результатів слідчих дій тощо;

б) тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища,- аналіз слідів, предметів, їхніх ознак, розміщення, використання уявної реконструкції окремих елементів події - моделювання з метою відтворення події, що сталася; зіставлення слідів, виявлених на місці подій тощо.

За ситуаційною варіантністю (тактичні прийоми, які диференціюються залежно від ситуації процесуальної дії).

Так, ситуації»повідомлення неправдивих показань під час допиту можуть бути вирізнені такі тактичні прийоми:

постановка контрольних запитань;

пред'явлення доказів;

оголошення показань інших осіб;

допит на місці події.

За характером інформації:

а) тактичні прийоми, які базуються на словесній інформації,- бесіда на сторонню тему, роз'яснення значення щиросердного каяття; постановка тих чи інших запитань тощо;

б) тактичні прийоми, які грунтуються на матеріалізованій інформації (демонстрація доказів, різної наочної інформації та ін.);

в) тактичні прийоми, які базуються на логіко-розумовій інформації,- аналіз окремих слідів (предметів); моделювання події, що відбулася, зіставлення інформації місця події з традиційним ходом події тощо.

Вимоги до дотримання критеріїв допустимості тактичних заходів відчутно зростають у тих випадках, коли виникає необхідність комплексного використання їх у ході слідчої дії.

Комплекс тактичних прийомів набув у криміналістиці назву «тактична комбінація».

Тактична комбінація - поєднання (сполучення) тактичних прийомів у межах однієї зі слідчих дій з метою вирішення конкретного завдання у відповідній ситуації.

Є, звичайно, й інші підходи, зокрема школа Р. С. Бєлкіна, згідно з якими у тактичну комбінацію вводять також сполучення слідчих дій.

Однак, таке сполучення слід розглядати в межах абсолютно іншого поняття - «тактичної операції».

Сполучення тактичних прийомів - тактична комбінація -можливе тільки в межах однієї слідчої дії.

Інше поняття тактичної комбінації неминуче призводить до висновку про наявність комбінованих слідчих дій, чого немає у природі, бо сполучення тактичних прийомів та інших елементів різних слідчих дій в одному суперечило би рекомендаціям криміналістичної тактики, та й прямо порушувало б норми криміпальпо-процесуальиого закону.

Оскільки тактичні комбінації проводяться з метою вирішення конкретного тактичного завдання, вони повинні охоплюватися одним тактичним рішенням.

Класифікація тактичних комбінацій проводиться:

I. За видами слідчих дій, у межах яких створюються тактичні
комбінації.

II. За тактичними завданнями, які вирішуються під час їх
проведення.

III. За змістом тактичних комбінацій:

а) тактичні комбінації, спрямовані на забезпечення повноти виявлення та закріплення слідів - комплекс тактичних прийомів огляду, описування, вимірювання, закріплення слідів і предметів, виявлених під час їх проведення; такі прийоми сполучаються з техніко-криміналістичними прийомами.

Наприклад, обвинуваченому пропонують показати спосіб подолання перешкоди на шляху до місця вчинення злочину під час проведення відповідної слідчої дії, що уможливить подальший пошук тут мікрооб'єктів, які могли бути залишені злочинцем під час скоєння злочину;

б) тактичні комбінації, пов'язані із забезпеченням необхідних для проведення слідчої дії обставин, які поділяються своєю чергою на:

тактичні прийоми, націлені на відтворення такої обстановки, коли потерпілий чи свідок може пригадати окремі обставини, час, місце, зовнішність злочинця; нехтування таким аспектом проведення слідчих дій може знизити повноту свідчень; проведення дізнання із застосуванням комплексу тактичних прийомів, які дозволяють тому, хто має впізнати, краще сприйняти обставину проведеної слідчої дії, зовнішність, обличчя пред'явленого для пізнання;

тактичні прийоми, покликані усувати або нейтралізувати негативні наслідки суперечливої ситуації, яка може виявити небажання свідка чи потерпілого давати правдиві свідчення або спробу обвинуваченого (підозрюваного) чинити на цих осіб психологічний тиск (шантажування, залякування тощо) під час пред'явлення для впізнання, очної ставки та ін.;

тактичні комбінації, спрямовані на попередження можливих спроб обвинуваченого (підозрюваного) здійснити втечу під час проведення окремої слідчої дії, вчинити суїцидальну спробу, а також спробу вчинення нападу на слідчого чи інших осіб, які беруть участь у виконанні слідчої дії;

в) тактичні комбінації як засіб психологічного впливу слідчого па обвинуваченого (підозрюваного), які протидіють установленню істини у справі:

комбінації, пов'язані з психологічним впливом у межах Кримінально-процесуального кодексу України, етичних норм;

...