Загальні положення криміналістичної тактики і організації розслідування

комбінації, спрямовані на формування в обвинуваченого неправильного уявлення про інформацію, якою володіє слідчий.

Більш високим рівнем інтеграції знань і дій порівняно з тактичною комбінацією є тактична операція.

Від кінця 70-х років велика увага у криміналістиці приділяється вивченню проблеми тактичних операцій.

І хоча цей термін уже набув доволі широкого розповсюдження, сьогодні для визначення цього поняття використовують і поняття «складна тактична комбінація», «тактичний комплекс» тощо.

Аналіз наявних визначень тактичної операції дозволяє сформулювати таке узагальнене визначення поняття цієї криміналістичної категорії.

Тактична операція - це комплекс слідчих дій, оперативно-розшукових, організаційних та інших заходів, спрямованих на досягнення з урахуванням наявної у кримінальній справі ситуації завдань щодо розслідування злочинів, об'єднаних загальним (спільним) задумом і реалізованих під єдиним керівництвом згідно з раніше складеним планом.

На відміну від тактичної комбінації як комплексу тактичних прийомів у межах однієї слідчої дії, тактична операція може осягати кілька взаємопов'язаних слідчих дій та інших заходів, наприклад:

слідчі дії;

оперативно-розшукові заходи;

перевіряльиі дії відповідно до ст. 97 КПК України;

організаційно-технічні засоби;

документальна ревізія;

заходи щодо використання засобів масової інформації та допомоги громадськості;

заходи виховного впливу слідчого на осіб, втягнутих у кримінальне судочинство, передбачені нормативними актами МВС України;

заходи в межах охорони громадського порядку, проведені у зв'язку з іншими заходами тактичної операції.

Безумовно, до всіх елементів тактичної операції пред'являються ті ж критерії допустимості, що й до кожного з них окремо (головним є законність).

Необхідною умовою розгляду тактичної операції як одного цілого, як комплексу, є виявлення внутрішньосистемних зв'язків цього утворення.

Системний аналіз тактичної операції дозволяє виділити такі види зв'язків:

за метою тактичної операції (всі заходи в підсумку повинні бути направлені на її досягнення);

за змістом особистої методики доказування.

Зрештою, будь-яка тактична операція спрямована на створення певної системи доказування за:

послідовністю проведення тих чи інших заходів;

часом і місцем її проведення;

єдиним змістом тактичної операції, якщо навіть окремі елементи її виконуються різними посадовими особами, що узгодили головні параметри спільної діяльності;

відображення змісту окремих дій в одному погодженому плані;

організацією роботи працівників, залучених до проведення тактичної операції: забезпечення всіх різноманітних видів у середині тактичної операції за умови необхідної організації взаємодії слідчого з працівниками інших служб органів внутрішніх справ.

За допомоги тактичної операції можна вирішити декілька взаємозв'язаних завдань не тільки на стадії попереднього розслідування, а й до порушення кримінальної справи.

Так, під час проведення тактичної операції, пов'язаної із затриманням, безпосередньому захопленню злочинців передує складний комплекс заходів щодо вивчення злочинців, створення умов, за яких злочинці мають опинитись у відповідних місцях, де буде здійснено затримання, тощо.

Вибір і застосування тактичних прийомів, комбінацій або операцій відбувається на основі тактичних рекомендацій - тобто науково обґрунтованих і апробованих практикою порад (рекомендацій) щодо оптимального варіанта дій.

Ці рекомендації реалізуються в процесі попереднього розслідування і судового розгляду через тактичні рішення, про які вже йшла мова.

3. Поняття і зміст організації та планування розслідування

Діяльність щодо розкриття і розслідування злочинів потребує її чіткої організації та планування.

Організація розслідування - значно ширше поняття, ніж планування. Вона передбачає різні рівні діяльності щодо розкриття, розслідування й запобігання злочинів:

1) вищий - система заходів, які забезпечують ефективність діяльності всіх компетентних (правоохоронних) органів.

Організація розслідування виступає як специфічна форма діяльності всіх компетентних органів держави, тобто органів дізнання і попереднього слідства усіх відомств;

2) управлінський - управління певним видом діяльності окремо взятого правоохоронного органу.

Це - комплекс заходів, що забезпечують оптимальну структуру органів розслідування, необхідний рівень управління ними, ефективність їхньої діяльності, вдосконалення засобів і методів.

Організація розслідування в цьому разі виступає як основна функція слідчого апарату одного відомства;

3) методичний - організація розслідування конкретного злочину.

Це - комплекс заходів щодо створення оптимальних умов для визначення й застосування найбільш ефективних і доцільних криміналістичних рекомендацій;

4) тактичний - організація проведення окремої слідчої дії або організаційно-технічного заходу.

Організація розслідування означає:

1) розроблення погодженого плану засобів правоохоронних органів (слідчого апарату, міліції, прокуратури) на випадок небезпечних, надзвичайних подій.

У цьому плані передбачається формування слідчих груп, бригад, технічних засобів;

у справах, порушених за оперативними матеріалами, розроблення спільно зі слідчим плану реалізації матеріалів;

налагодження належної взаємодії слідчого з оперативними працівниками, громадськістю, які залучаються до розслідування (розкриття) злочину;

забезпечення кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою (СОГ), бригадою;

чітке визначення обов'язків між членами СОГ;

організація регулярних оперативних нарад СОГ із метою обговорення результатів і подальших завдань розслідування;

налагодження систематичного обміну інформацією;

сплапувапня роботи слідчого з урахуванням усіх справ, які є у провадженні;

забезпечення технічної оснащеності СОГ;

10) забезпечення чіткого виконання плану розслідування;

підбір необхідного нормативного матеріалу для забезпечення перозголошення даних попереднього слідства;

забезпечення діяльності членів СОГ за умов дотримання наукової організації праці та управління.

Організація будь-якої діяльності, зокрема і щодо розслідування, відбувається через застосування відповідних засобів. '

> Процесуальні засоби організації розслідування.

Вони визначені КПК, а тому є обов'язковими під час провадження розслідування.

Кодексом установлюються:

завдання і мета розслідування;

умови, необхідні для початку розслідування;

функції учасників розслідування;

перелік можливих слідчих дій;

регламентація порядку проведення слідчих дій: умови для початку слідчої дії; станів проведення, дій учасників, способів фіксації ходу та результатів слідчої дії тощо;

права та обов'язки учасників, самого слідчого;

постанови слідчого на проведення процесуальної дії.

У цих постановах аналізується наявна інформація, визначаються необхідні дії, їх учасники, умови дій тощо.

> Психологічні засоби організації розслідування.

Результати і зміст розслідування значною мірою залежать від психічної активності, психічних станів слідчого та інших учасників розслідування.

Тому можливі психологічні засоби, які активізують психічну діяльність, є надзвичайно актуальними.

Під психологічними засобами організації розслідування треба розуміти сукупність засобів і методів активізації діяльності слідчого (мисленнєвих процесів, вольових зусиль, регуляції емоційних станів) та інших суб'єктів діяльності.

Психологічні засоби покликані активізувати:

а) процеси сприйняття слідчим обстановки, окремих фактів,
повідомлень інших осіб.

Для досягнення цієї мети використовуються методи концентрації уваги, саморегуляції, самоконтролю.

Ці методи мають знижувати негативні впливи зовнішніх подразників;

б) процеси мислениєвої діяльності слідчого.

Для цього застосовують:

постановку широкого кола питань під час сприйняття об'єктів (предметів, слідів, процесів), які в сукупності повинні бути направлені па з'ясування всіх параметрів, властивостей об'єкта, слідів взаємодії па ньому, зв'язків з іншими об'єктами тощо;

формально-логічні прийоми побудови систем умовисновків для зіставлення, оцінювання зібраної інформації, постановки нових питань і завдань дослідження, на збирання додаткової інформації;

- рефлексивне мислення (уміння «думати за злочинця», виявляти причини його поведінки, способи дій, приховання слідів тощо);

- уявне експериментування (уявне зіставлення слідів з об'єктами, відтворення в уяві процесу виникнення слідів тощо).

Це вимагає від слідчого постійної роботи над удосконаленням творчої уяви, образного мислення;

- уявне моделювання, що сприяє слідчому на основі вивчення об'єктів, за якими велося спостереження, слідів тощо відтворити картину минулої події; проаналізувати об'єкти, знайти зв'язок між окремими слідами, об'єктами, явищами.

Уявне моделювання завжди спирається на криміналістичні знання про структуру цього виду злочину, про механізм слідо-утвореппя, механізм вчинення злочину тощо;

- концентрація мисленнєвої діяльності, знаходження нової інформації, її аналіз і синтез, переборення протидії, об'єктивне закріплення всіх установлених фактів у матеріалах справи.

Перелічені види мисленнєвої діяльності слідчого розвиваються і вдосконалюються у процесі практичної діяльності;

в) процеси взаємодії з іншими учасниками розслідування,
організації їхньої діяльності.

У ході слідчих дій беруть участь багато осіб, свідків, спеціалістів, перекладачів, понятих тощо.

Процесуальний закон передбачає право слідчого на залучення громадян до виконання перелічених процесуальних функцій, однак якість їх виконання значною мірою залежить від уміння слідчого використати психологічні методи, які підвищують концентрацію уваги, активність учасників слідчої дії;

г) процес впливу слідчого на інших осіб.

Володіння слідчим багатьма психологічними методами допомагає йому згадати забуте і переконує його в необхідності розповісти правду, тобто сприяє отриманню правдивих показань.

Всі перелічені психологічні методи спрямовані на підвищення рівня організації розслідування, скорочення його строків, отримання повної інформації.

> Управлінські засоби організації діяльності.

> Тактичні засоби організації розслідування: всі форми взаємодії слідчого з оперативно-розшуковими службами, органами дізнання, контрольними інспекціями, закладами тощо.

> Технічні засоби організації розслідування. Криміналістикою напрацьовано багато засобів, що сприяють

організації діяльності слідчого, зокрема засобів, які полегшують дії та функції слідчого, підвищують інформованість про об'єкти сліду, забезпечують збереження інформації, її перетворення, покращують можливість сприйняття об'єктів, слідів (усе це сконцентровано у валізах слідчого, утворюються спеціальні місця слідчого, оснащені технічними засобами зв'язку, фіксації, оброблення інформації).

Існують різноманітні допоміжні засоби ведення карток, складаються узагальпювальні схеми, графіки, ведення інформації в ЕОМ тощо.

У загальному процесі організації розслідування треба намагатися вирізнити окремі етапи і діяти за цими етапами.

Наскільки повніше буде визначено етапи реалізації організації розслідування, настільки кращими будуть можливості поглиблення процесів цієї організації.

Можна вирізнити такі етапи організації розслідування.

Вивчення інформаційної моделі криміналістичної структури конкретного виду злочину: кримінальну, криміналістичну характеристики, предмет доказування тощо.

Вивчення первинної інформації, що служила підставою для порушення кримінальної справи, приводи та достатні підстави.

Визначення сукупності питань, на які треба шукати відповіді у ході розслідування, дозволяє перейти до наступного етапу - етапу формування безпосередніх завдань.

Етап побудови прогностичної моделі діяльності.

Етап прийняття рішень про напрям діяльності, проведення конкретних дій.

Приймаються рішення про: 1) визначення версій, які будуть перевірятися; 2) послідовність цієї перевірки; 3) про сукупність завдань, що вирішуватимуться щодо кожної сконструйованої версії; 4) визначаються засоби вирішення завдань (слідчі, оперативні, ревізійні тощо), тактичні й технічні засоби.

У певних випадках прийняття рішення супроводжується постановлеппям відповідних процесуальних актів (постанов про проведення обшуку, затримання, виїмки тощо).

Прийняття рішень завжди супроводжується детальним плануванням конкретних дій, їх сукупності тощо.

Планування є обов'зковим складником загального процесу організації розслідування.

Необхідність планування розслідування випливає з усієї суті дій слідчого в розслідуванні злочинів, яка потребує організованості, швидкості.

Завданням кожного слідчого є вивчення наукових основ планування та впровадження їх у слідчу практику.

Під плануванням розслідування розуміють мисленнєву практичну діяльність, спрямовану на визначення способів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з'ясуванню, а також установлення найбільш доцільних строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Результати планування відображаються в письмових плаїіах розслідуванпя.

Значення планування розслідування визначається важливістю завдань, які можуть бути вирішені за його допомоги.

До завдань планування розслідування належать:

Орієнтування в обставинах учиненого злочину.

Визначення правильних способів розкриття злочину.

Пошук доказів і джерел їх отримання.

Встановлення й розшук злочинців за гарячими слідами.

Забезпечення об'єктивності, повноти і всебічності розслідування.

Своєчасне застосування науково-технічних і тактичних прийомів криміналістики з урахуванням особливостей кожної справи.

Забезпечення найбільш ефективного поєднання оперативно-розшукових заходів і слідчих дій у розслідуванні.

Сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість розслідування.

Встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню конкретного злочину.

Процес установлення об'єктивної істини під час розслідування злочинів залежить від принципів планування, які мають відповідати принципам кримінального процесу, визначатися ними.

До принципів планування належать:

1. Індивідуальність - обумовлюється неповторністю кожного з розслідуваних злочинів та особливостями особистості слідчого, який реалізує планування.

План повинен будуватися тільки на даних, отриманих у ході конкретного слідства.

2. Принцип динамічності означає, що ця діяльність не є разовим актом, а відбувається постійно протягом усього процессу розслідування.

Плани розслідування не є незмінними, вони постійно уточнюються, доповнюються; у них враховуються нові слідчі версії, що вимагають додаткової перевірки.

3. Конкретність планування полягає у відсутності в розроблюваних планах загальних формулювань.

їхня програма чітко визначає мету планових дій, того, хто виконуватиме їх, у які строки, де й коли.

Законність, тобто точне, неухильне дотримання закону в розслідуванні.

Обґрунтованість плану розслідування її ще називають принципом реальності, тобто треба намічати тільки реальне, конкретно виконуване.

Оптимальиість як принцип означає, що планування проводиться з тим, аби завдання та мета досягалися з якнайменшою витратою сил, засобів за найкоротший строк, із найбільш можливою, переконливою реалізацією запланованого.

Принцип урахування взаємозв'язку намічених дій, тобто рішення кожного завдання й запланованих для цього дій, завжди пов'язаного з вирішенням інших завдань у справі й проведенням інших слідчих дій, тому під час планування потрібно враховувати ці зв'язки, а отже, планувати дії з урахуванням результатів інших дій, їх можливого впливу на подальші дії, отримувані результати.

Існує кілька рівнів планування (тобто видів планів за рівнем планування):

а) планування роботи слідчого (календарний план);

б) планування розслідування в кримінальній справі;

в) планування початкового, наступного, прикінцевого етапів
розслідування;

г) планування слідчої дії;

д) планування тактичної операції;

е) планування тактичного прийому.

Кожен рівень (вид планування за рівнем) складається з таких етапів або стадій:

визначення загального напряму дій, формування цілей, побудова версій та виведення з них логічних висновків, завдань, підзавдань;

вирізнення обставин, які необхідно встановити: предмета і меж доказування, обставин, з'ясування яких є необхідним для встановлення істини;

визначення засобів, за допомоги яких буде встановлено обставини вчиненого злочину (визначення кола слідчих та інших дій і заходів оперативно-пошукового та організаційно-технічного характеру; визначення тактики намічених дій), та засобів прийняття тактичних рішень;

визначення виконавців і термінів виконання, послідовності проведення намічених дій;

- оформлення наміченої програми у вигляді письмових планів розслідування, схем, графіків, карток тощо.

Планування окремої слідчої дії має три стадії:

визначення часу, місця проведення, кінцевої мети і змісту майбутньої слідчої дії, кола питань, які треба з'ясувати, та обставин, що потребують установлення;

встановлення (вибір) конкретних ресурсів - інформаційних, психологічних, технічних, що є у слідчого, та визначення їх співвідношення з конкретною метою, якої необхідно досягти;

безпосереднє розроблення організаційно-тактичного змісту слідчої дії з визначенням послідовності застосування тактичних прийомів і тактичних операцій.

За формою плани поділяються на:

а) письмові;

б) уявні (усні).

Лише інколи планування може бути усним (уявним): це може мати місце на початковій стадії розслідування, коли виявляються ознаки злочинів, і в ході порушення кримінальної справи.

У таких ситуаціях слідчий, базуючись на висунутих версіях, зазвичай типових, складає наближений усний план із проведенням найбільш невідкладних слідчих дій та оперативно-розшу-кових заходів.

І вже після цього приступає до складання письмового плану.

Усний план інколи складається в розслідуванні нескладних, уже типових для конкретного слідчого, кримінальних справ, коли він робить для себе лише певні замітки, хоча це не завжди виправдано.

Інколи слідчий уявно планує проведення окремих типових, як для нього, слідчих дій, зазначаючи в загальному плані проведення цієї слідчої дії. Однак, незважаючи на це, він робить замітки, визначає основні питання, обставини, що потребують установлення в ході слідчої дії.

Для плану розслідування окремого злочину, тобто щодо однієї кримінальної справи, є характерними такі обов'язкові елементи плану:

а) версії;

б) обставини, які необхідно встановити;

в) слідчі дії, оперативно-розшукові та організаційно-технічні заходи;

г) вказівка, хто є виконавцем, і термін виконання;

д) матеріали, що їх треба використати.

Графічно план може мати такий вигляд.

План розслідування

У кримінальній справі № з обвинуваченням.

П. І. Б. обвинуваченого за ст.

Стислий зміст фабули (обставин справи)

Слідчі версії	Обставини (питания), що їх належить з'ясувати, ВСТа-ПОВІЇТН	Слідчі дії, оперативио-розшуконі заходи, організаційні заходи	Терміни та черговість виконання	Виконавець і строки виконання	Примітки
1	2	3	4	5	6

Більш компактним є план, коли версія виноситься в його заголовок.

Отож, у плані перелічуються всі версії та розроблене планування щодо кожної з них.

Додатково до основного плану часто складають різні допоміжні документи з метою систематизації зібраних матеріалів у кримінальній справі:

«особові рахунки» - картки, до яких заносяться всі епізоди злочину, здійснені обвинуваченими;

«шахматки» (шахова форма) - таблиці, де поєднано вертикальні та горизонтальні графи; у горизонтальних перелічують звинувачених, у вертикальних - епізоди.

Приклад плану окремої слідчої дії:
Обставини (питання), що їх треба з'ясувати	Тактичні прийоми, операції, техішічш засоби	ІІосдідошпеть застосування технічних прийомів, виконання тактичних операцій	Матеріали сііраші, довідкона інформація

Радимо планувати як розслідування, так і окремі слідчі дії, особливо допити (пред'явлення обвинувачення, відтворення обстановки та ін.). Без попереднього плану слідчі дії, особливо допити, приносять мало користі.

Будь-який план розслідування та окремі слідчі дії, як уже наголошувалося, повинен бути конкретним.

У плані неприпустимі такі завдання, як установити винність підозрюваного, дати завдання органам міліції, з'ясувати обставини вчиненого злочину тощо.

Необхідно конкретно вказати, які саме обставини встановити, яке завдання доручити та ін.

Календарні плани, тобто плани всієї роботи слідчого, на відміну від планів щодо конкретної справи чи слідчої дії, сприяють постійному узгодженню роботи за часом, намічати строки завершення кримінальної справи, контролювати роботу спеціалістів, експертів (хоча це не означає, що не можна складати календарний план окремого розслідування чи слідчих дій).

Складання календарних планів дозволяє враховувати всю роботу слідчого, яка ніяк не обмежується проведенням слідчих дій.

Календарний плай враховує складання процесуальних документів, організацію роботи слідчого, участь у проведенні експертизи чи інших заходах слідчого.

4. Версія як логічна основа планування розслідування злочинів

Методом організації розслідування виступає планування дій осіб, які провадять це розслідування, а логічною основою планування слугує версія.

Версія - обгрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події або окремих фактів, що мають значення для цього розслідування та які пояснюють походження, зміст і зв'язки між цими обставинами і фактами.

За логічною природою версія або, як її ще узагальнено називають, криміналістична версія є різновидом гіпотези, яка, своєю чергою, буває: а) науковою; б) окремою; в) робочою (тимчасовою).

Наукова гіпотеза - припущення про закономірності розвитку природи, суспільства або мислення, тобто явищ, які мають загальний характер і слугують предметом наукового дослідження.

Окрема - таке припущення, що співвідноситься лише з певним одним або декількома фактами, явищами і пояснює тільки їх.

Робоча (тимчасова) гіпотеза, маючи стосунок, як і окрема, лише до одного чи декількох фактів, слугує лише їх умовним поясненням, яке має тимчасове значення і призначене для подальшого дослідження.

Версія - різновид окремої гіпотези.

Вона пояснює суть, походження і зв'язки лише окремих фактів, вона має значення тільки для окремого випадку - щодо розслідуваної події чи певних її елементів (на відміну від робочої гіпотези, версія не має тимчасового характеру; будучи сконструйованою, вона претендує на істинність, тобто на постійність пояснення).

Отже, версії замінюються не через свою тимчасовість, а тому, що вони після перевірки відпадають як неправильні, помилкові).

Але, визнаючи версію як різновид окремої гіпотези, треба мати на увазі, що вона є специфічним її різновидом.

Ознаки, що відрізняють версію від окремих гіпотез (припущено в інших сферах досліджень, пізнання, не пов'язаних із розслідуванням чи судовим розглядом кримінальної справи в судах):

версія конструюється й використовується у специфічній сфері суспільної практики - кримінальному судочинстві;

конструюється й перевіряється спеціальними, уповноваженими на те законом суб'єктами;

пояснює факти та обставини, значущі для встановлення істини у кримінальній справі;

перевірка її відбувається за умов можливої активної протидії з боку осіб, заінтересованих у прихованні істини.

Практичне значення версії полягає в тому, що ними забезпечується планування розслідування, а перевірка версій забезпечує повноту і всебічність розслідування.

Уявивши собі (щодо предмета кримінальної справи) всі можливі варіанти фактичного перебігу подій, зв'язки між фактами методом їх вилучення (або поступового аналізу), слідчий з'ясовує для себе і встановлює справжню картину події (не обов'язково тільки минулу, можливо й майбутню).

Розробивши на основі наявної інформації, використовуючи свій досвід, набуті знання, типові описання тощо, відповідні припущення про характер і перебіг розслідуваної події, слідчий намічає способи відшукування фактів, які мають у природі існувати, за умови, що його те чи інше припущення правильне.

Виявлення або невиявлення таких фактів буде орієнтиром, що вказуватиме на подальший напрям розслідування.

У ході розроблення й перевірки версій, сконструйованих у тій чи іншій справі, вони поступово деталізуються.

Перевірка припущень, які деталізують версії, дозволяє, зрештою, вилучити всі крім однієї, що буде офіційно сформульована у постанові про притягнення як обвинуваченого в обвинувальному висновку тощо.

Отже, структура версії охоплює такі обов'язкові елементи:

а) основу, базис, тобто достовірні відомості, якими володіє компетентна особа, що буде конструювати версію;

б) логічне опрацювання інформації, обдумування (обмірковування) її;

в) припущення, тобто об'єктивне пояснення події, дії, явища, процесу, висунуті внаслідок усвідомлення інформації - власне конструювання версії;

г) мисленнєве дослідження версій, що полягає в умовному передбаченні всіх можливих наслідків;

д) практичну перевірку та оцінювання всіх сконструйованих версій.

Через складну внутрішню структуру версії необхідно класифікувати за різними критеріями.

> За обсягом понять або пояснюваних ними фактів версії поділяються на:

Загальні.

Окремі.

Загальні пояснюють подію в цілому, а також причиновий зв'язок між фактами, які входять до складу злочину.

Окремі стосуються наявності й характеру окремих фактів, які підлягають доказуванню (суб'єкт злочину, спосіб учинення злочину, форма, вид вини тощо).

Тобто, окремі версії конструюються для пояснення окремих обставин: мотиву, часу, місця, особи злочинця або потерпілого; знарядь злочину або предметів кримінального посягання, місця переховування викраденого, а також трупа і його частин; походження й механізму утворення окремих слідів тощо.

Під час розслідування конкретного злочину версії повинні утворювати систему.

Системність версій полягає в тому, що для розкриття злочину конструюється не одна, а декілька загальних версій, всередині яких, своєю чергою, будується система окремих версій, яка охоплює всі елементи предмета доказування щодо цього злочину: крім цього, ні одна з окремих версій не повинна суперечити конкретній загальній.

> За розповсюджеиістю.

Типові.

Нетипові, або конкретні (специфічні).

Типові - найбільш характерні для конкретної слідчої ситуації уявно-припустимі пояснення розслідуваної події чи окремих її елементів.

(Наприклад, під час розслідування крадіжки з магазину типовою загальною версією буде припущення про можливе інсценування матеріально відповідальною особою крадіжки, щоби приховати привласнення тощо; виявивши труп па полотні залізниці - версія про вбивство з подальшим інсценуванням нещасного випадку).

Типові версії зазвичай конструюються в умовах браку вихідних даних, частіше за все на перших етапах процесу розкриття злочину, вони дають лише наближене, найбільш характерне і загальне пояснення наявних даних.

У ході подальшої перевірки помилкові варіанти відкидаються, а та версія, шо підтверджується, деталізується й конкретизується, на її базі будуються специфічні (конкретні) версії.

Провідну ролі) у побудові типових версій відіграє теоретична база, згідно з якою існує залежність між типовими слідчими ситуаціями і типовими версіями, що перевіряються типовими слідчими діями та онеративно-розшуковими заходами.

> За сферою використання або суб'єктом конструювання:

Слідчі.

Оперативно-розшукові.

Судові.

Експертні.

Версії інших учасників кримінального процесу.

У слідчих версіях - суб'єктом конструювання виступає слідчий; до слідчих можуть також належати всі версії, що конструюються під час проведення слідства (підозрюваними, обвинуваченими, потерпілими тощо).

Оперативно-розшукові версії в основному перевіряються непроцесуальиим способом, а тому отримані дані (орієнтовного плану) ніяк не завжди трансформуються в докази.

Експертні версії, що конструюються для вирішення неюри-дичних питань, попри виняткове їх значення, часто відіграють в основному допоміжне (проміжне) значення - роль у ході і ^процесуального встановлення елементів предмета доказування.

Судові версії у більшості випадків мають перевірковий характер, який змінюється лише у випадках спростування або сумнівності висновків обвинувального документа.

Оперативно-розшукові версії можуть трансформуватись у слідчі та бути прийнятими до перевірки оперативним працівником; імовірний висновок експерта, що становить собою різновид експертної версії, може бути використаний слідчим як орієнтовна інформація і перевіряється ним під час виконання слідчих дій; суд, будуючи судові версії, вправі зобов'язати слідчого проводити їх перевірку.

Усі основні функції версій: пояснювальна, встановлювальна, неревіркова, найбільш повно притаманні слідчим версіям.

> За ступенем імовірності:

Малоймовірні.

Більш імовірні.

Такий поділ проводиться суб'єктом конструювання версій і залежить від результатів його оцінювання, його знань, навичок і вмінь.

Однак, незалежно від ступеня ймовірності тієї чи іншої версії, їх треба перевіряти паралельно. ^

Часом саме опрацювання малоймовірних версій і приводить до розкриття злочинів.

У За часом побудови (конструювання):

Початкові.

Подальші.

Пі перші, ні другі ие є пріоритетними.

Часто в процесі розслідування, особливо під час відновлення провадження у сітраві, виникає потреба повертатися до «старих», тобто початкових версій.

> За стосунком до предмета доказування:

Виправдувальні.

Обвинувачувальні.

Нейтральні.

Обвипувачувальпа версія - лише одне з імовірних пояснень учиненого злочинного акту, альтернативною якій є виправдувальна версія, що передбачає невинуватість (або меншу вину) конкретної особи.

Обидві версії вимагають рівноцінної об'єктивної перевірки.

Нейтральна щодо предмета обвинувачення версія є такою, що не містить припущення про обставини обвинувачення, а стосується інших обставин, наприклад, місця перебування свідків, предметів тощо.

> Похідним поділом від поділу за предметом обвинувачення є поділ за пріоритетністю припущення, взятого за основу.

Основні версії.

Контрверсії.

Основні завжди повинні мати перевіркові (заперечувальні), які, виступаючи контрприпущеннями, забезпечують уникнення однобічності, психологічної інерції та інших небажаних моментів розслідування.

> За спрямованістю:

Ретроспективні версії, що пояснюють минулі події, обставини тощо.

Перспективні (прогностичні) версії, які пояснюють події майбутнього, наприклад, поведінку злочинця, який переховується від слідства; появу слідів тощо.

А зараз зупинімося на правилах та особливостях побудови (конструювання) та перевірки версій.

Конструювання і перевірка версій - це результат логічного усвідомлення фактів, для чого використовуються усі форми логічного мислення: аналіз і синтез із застосуванням усіх відомих мисленнєвих операцій, таких як індукція, дедукція, аналогія, конкретизація, порівняння, узагальнення тощо.

Конструювання версій не утворює самостійного організаційного або процесуального етапу в розслідуванні злочину і починається від моменту отримання вихідної інформації.

Найбільш інтенсивна побудова версій має місце в період провадження початкових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, коли конструювання версій та їх перевірка відбуваються практично паралельно.

Побудова і перевірка версій може мати місце і в ході судового розгляду: за наявності сумнівів щодо висновків попереднього слідства, коли вони відкидаються, або коли розглядається справа, що не мала досудового слідства тощо.

Побудова і перевірка версій базуються на аналізі вихідної (початкової, наячзної на момент побудови) слідчої ситуації та криміналістичної характеристики злочину.

Цей аналіз дозволяє:

вирізнити фактичні підстави для всіх можливих загальних та окремих версій;

сконструювати ймовірні за цієї ситуації загальні та окремі версії;

- встановити ступінь фактичної обумовленості побудованих і взятих за основу загальних та окремих версій (шляхи, методи, засоби, прийоми).

Побудова версій має відповідати таким вимогам - правилам (що за суттю можуть розглядатись як вимоги, яким повинні відповідати сконструйовані версії):

версії повинні бути реальними, обґрунтованими фактами;

вони не повинні суперечити науковим даним;

версія повинна бути конкретною;

вона мусить бути логічно правильно побудованою і не суперечливою сама собі;

кожна версія повинна мати контрверсію, тобто протилежне пояснення факту;

у справі повинні бути побудовані всі можливі за наявної ситуації версії.

Суттєвою перешкодою творчому підходові до конструювання версій є вже згадувана психологічна інерція, під якою розуміють певну специфічну для окремого слідчого тощо схильність до певного конкретного методу або способу мислення.

Психологічна інерція веде до стереотипності мислення, до ігнорування всіх можливостей, окрім єдиної, якої від самого початку дотримується автор версій.

Під час конструювання версій треба пам'ятати про психологічну інерцію й переконувати себе в тому, що способів учинення злочинів і методів їх розкриття багато, і що немає двох абсолютно однакових злочинів.

Способи боротьби з психологічною інерцією можуть бути різними:

колективне обговорення перспектив розкриття й розслідування;

спільне конструювання версій за участі працівників дізнання (оперативного) та слідства;

- критичне оцінювання доказів;

- передання розслідування кримінальної справи іншому слідчому.

У жодному випадку психологічну інерцію неприпустимо ототожнювати з методом аналогії, на якому ґрунтуються методики розслідування різних видів злочинів.

За аналогії хід думок буде відбуватися таким чином: «... якщо той злочин було розкрито таким способом, тоді й цей може бути розкритий так само».

Одним із способів побудови (конструювання) нових версій є метод інверсії, яким означає пояснення досліджуваного факту з діамстральио протилежної позиції.

Цей метод вимагає свідомого переборення психологічної інерції, повної свободи й незалежності від попередніх поглядів.

Так, отримавши повідомлення про вчинену крадіжку з магазину, метод інверсії передбачає версію про можливе інсценування крадіжки, якщо мала місце пожежа - версію про підпал, є явка з повинною - версію про самообмову, за заяви про зникнення дружини - про можливе вбивство.

Для конструювання версій може бути використано і метод емпатії, що полягає в ототожненні особи однієї людини з особою іншої.

За цього методу треба поставити себе на місце іншої людини, ототожнити себе з нею, ввійти в її образ, змусити себе мислити як вона, її категоріями.

Так можуть бути зрозумілі мотиви, знайдені пояснення вчинків людини.

Метод емпатії широко застосовується слідчими під час проведения таких слідчих дій, як обшук і допит.

Важливе місце в мислениєвій діяльності слідчого в побудові версій посідає інтуїція - практично не прослідковуваний процес дискурсивного мислення, початковий етап процесу пізнання.

Правомірність існування інтуїції пояснюється її матеріалістичним тлумаченням як реально існуючого способу мислення.

Такі способи пізнання як здогади, раптово виниклі ідеї, залишаються непросдідкованими тільки в ході їх створення, але вони є логічно закономірними. криміналістична тактика розслідування версія

Щодо цього слідча інтуїція як здатність раптового і швидкого вирішення складних мисленнєвих задач (завдань) має свою природну основу.

Джерелом слідчої інтуїції передовсім є значний досвід розслідування злочинів та знання, що дозволяють правильно і швидко вирішувати мислеинєві задачі, пов'язані з розслідуваною подією.

Для забезігечепия успіху розслідування важливо не тільки правильно намітити всі можливі для певного випадку версії, а й розробити правильну тактику перевірки кожної з них.

Перевірка версій являє собою зміст усього процесу розслідування і розкладається на два етапи:

1. Аналіз версій.

2. Практична перевірка версій, а також перевірка отриманих
із цієї перевірки наслідків.

Другий етап охоплює чотири стадії:

1) прорахування всіх можливих наслідків із перевірки версії;

2) визначення слідчих дій і встановлення їхньої черговості з метою перевірки наслідків;

3) виконання запланованих слідчих дій;

4) оцінювання отриманих фактичних даних і висновок про істинність або неправильність версії.

Логічним завершенням цього процесу буде утвердження єдиної версії як єдино можливого пояснення розслідуваної події.

Перевірка версій означає, отже, що після конструювання версій та визначення питань, що підлягають з'ясуванню, слідчий намічає, які, де, як він буде відшукувати докази, що підтвердять або спростують ту чи іншу версію.

Планування шляхів перевірки версій, як планування взагалі, носить творчий характер, який є несумісний із нав'язуванням слідчому наперед визначених схем, котрі він зобов'язаний автоматично виконати.

Процес пізнання невідомого, яким є розслідування, завжди є творчим, атому шаблон, пошуки «універсальної відмички» неухильно приведуть до невдачі (поразки).

Отже, перевірка версій - це діяльність, спрямована па встановлення фактичних обставин, які підтверджують або спростовують припущення, що утворювало зміст версії.

Перевірка, як і побудова версій, повинна також відповідати певним вимогам - правилам:

із версій повинні бути отримані всі наслідки;

наслідки повинні бути логічно обумовлені між собою;

результати перевірки окремих версій використовуються як підстави для конструювання загальних версій;

послідовність перевірки визначається практичними умовами розслідування;

перевірка версії може бути здійснена як слідчим, так і оперативним способом.

Під час конструювання і перевірки версій слідчому можуть загрожувати дві проблеми: по-перше, захопившись однією версією, він може і торувати необхідність побудови й перевірки інших, а як наслідок розслідування буде необ'єктивним та однобічним.

По-друге, слідчий може захопитися розробленням і перевірянням нереальних версій і цим утруднити пізнання справжніх обставин справи, невиправдано утривалити строки розслідування, заповнити слідство зайвим матеріалом, що не стосується до справи.

Щоб не порушувати меж версій (тобто не виходити за межі та не звужувати їх), необхідно під час конструювання використовувати всі без винятку наявні матеріали, а не тільки ті, які відповідають найбільш імовірній, на думку слідчого, версії.

Деякі особливості мають розроблення й перевіряння версій залежно від того, на прямих чи побічних доказах вони ґрунтуються.

У справах, що базуються на прямих доказах, версій буває менше, якщо достовірність прямого доказу установлено, тоді інші версії, крім версії, що будується на підставі цього доказу, немає потреби конструювати.

Коли ж у справі панують побічні докази - не уникнути багатьох версій, бо така вже природа побічних доказів, які можуть тлумачитися по-різному.

Размещено на Allbest.ru

...