Землі оборони: правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Землі оборони це особлива категорія,на якій розташовані військові частини Збройних Сил України інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Коментована норма визначає землі оборони через їх склад, при цьому виходячи фактично із суб'єктного складу відносин із використання земель (що, на наш погляд, не зовсім узгоджується із положеннями про поділ земель на категорії "за основним цільовим призначенням" ст. 19 ЗКУ). Положення коментованої норми продубльовані у ст. 1 ЗУ "Про використання земель оборони".Як зазначає О.М. Пащенко, користувачами земель оборони можуть бути "установи, підприємства, організації і військово-навчальні заклади, які належать таким силовим структурами, як Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки, Адміністрація Державної прикордонної служби, війська Цивільної оборони, а також правоохоронні органи"™.

Такий висновок науковець робить на підставі положень ст. 12 ЗУ "Про оборону України", згідно із ч. 1 якої "[у]часть в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень також Державна прикордонна служба України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, а також відповідні правоохоронні органи." На думку вченого, з огляду на викладене, поняття "землі оборони" та "землі силових структур" потребують чіткого законодавчого визначення234. За даними Держкомзему України, на 01.01.2007 у користуванні силових структур України (Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби та Держдепартаменту України з питань виконання покарань) знаходилося 517,9 тис. га земель, з них лише на 1156 ділянок площею 237,8 тис. га (46 %) видано державні акти на право постійного користування.Хоча закон прямо не відносить прикордонну смугу до земель оборони, поза сумнівом, землі в межах цієї смуги мають специфічний правовий режим, що має багато спільного із режимом земель оборони. Відповідно до ч. 2 ст. З ЗУ "Про використання земель оборони", "'[з]емлі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож;, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об 'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. " Ч. 2 ст. 22 ЗУ "Про державний кордон України" передбачено, що "[Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж: державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж: берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення" На підставі ст. 22 ЗУ "Про державний кордон України" KM України прийняв постанову від 27.07.1998 №1147 "Про прикордонний режим", якою передбачив порядок встановлення та режим прикордонної смуги.Розміри окремих земельних ділянок зі складу земель оборони "визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації" (ч. 2 ст. 2 ЗУ "Про використання земель оборони").

Особливістю правового режиму земель оборони є те, що вони можуть перебувати лише в державній тау комунальній (під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення) власності (ч. 2 ст. 77, п. "в" ч. 4 ст. 84 ЗКУ). ЗУ "Про використання земель оборони" передбачає, що землі оборони використовуються відповідними суб'єктами на титулі постійного користування (ч. 1 ст. 2), проте також передбачає (ст. 4) можливість надання таких земельних ділянок у вторинне користування для сільськогосподарських потреб: "[в]ійськові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування". Титул вторинного користування чинному ЗКУ невідомий, тому реалізація даного положення є проблематичною. Ч. 2 ст. 2 ЗУ "Про використання земель оборони" містить вказівку на існування особливостей надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти, які мають визначатися KM України. На сьогодні KM України таких особливостей не визначив. Натомість, діє наказ Міністра оборони України від 22.12.1997 №483 "Про затвердження "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями" і "Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України" (неофіційний текст наведено на компакт-диску, що додається). Ч. З ст. 77 ЗКУ передбачене зовнішнє зонування земель оборони - створення навколо оборонних об'єктів захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування. На жаль, спеціальний ЗУ "Про використання земель оборони" (ч. ч. З, 4 ст. 3) лише відтворив це положення, не конкретизувавши режиму відповідних зон та порядку їх встановлення. Законом, згаданим у коментованій нормі, покликаний був стати ЗУ "Про використання земель оборони". Між тим, названий Закон хоча і прийнятий, але практично не має регулятивного значення, оскільки є механічними відтворенням положень коментованої ст. 77 ЗКУ та викладенням бланкетних норм. Загалом, слід погодитися з О.М. Пащенком у тому, що правове регулювання правового режиму більшості різновидів земель оборони на сьогодні відсутнє, а ЗУ "Про використання земель оборони" не відповідає своїй назві235.

земля оборона правовий законодавство

1. Правовий режим земель оборони України

Землі оборони згідно з ч. 1 ст. 77 З К визначаються як землі надані для розміщення і постійної діяльності військових частин установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства нашої держави. Такими військовими формуваннями відповідно до ст. 12 Закону України від 6 грудня 1991 р. "Про оборону України" (в редакції Закону від 5 жовтня 2000 р.) є Державна прикордонна служба, служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, а також відповідні правоохоронні органи. Аналіз цих норм дає можливість зробити висновок про те, що суб'єктами, які здійснюють використання земель оборони, є установи, підприємства, організації і військово-навчальні заклади, які належать таким зазначеним структурам. Таким чином, законодавець опосередковано відносить до складу земель оборони, земельні ділянки, які перебувають у користуванні не тільки Міністерства оборони, а й інших силових структур, коло яких остаточно не визначене.

Правовий режим земель, наданих для потреб оборони, визначається загальними нормами законодавства про землі несільськогосподарського призначення, зокрема нормами ЗК, законів України від 4 листопада 1991 р. "Про державний кордон України", від 21 вересня 1999 р. "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", від 21 вересня 1999 р. "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", від 27 листопада 2003 р. "Про використання земель оборони" тощо.

Правовий режим земель оборони має певні особливості, які суттєво впливають на відносини щодо їх використання та охорони. Склад таких земель є досить неоднорідним. До них належать, зокрема, земельні ділянки, відведені для організації охорони державного кордону, дислокації військових частин, розміщення та функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забезпеченням обороноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів тощо, а також землі, зайняті військово-морськими базами, полігонами, військовими таборами, військовими складами тощо. Але чинним законодавством визначається лише правовий режим земель, відведених для організації охорони державного кордону, а також захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування.

Відповідно до ст. 115 ЗК зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах. Крім того, згідно з вимогами законів "Про використання земель оборони", "Про державний кордон України" і постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1147 "Про прикордонний режим" встановлені розміри і режим особливих територій -- прикордонних смуг і контрольованих прикордонних районів, у межах яких здійснюється діяльність по охороні державного кордону. Правове регулювання використання і охорони інших видів земель оборони на сьогоднішній день відсутнє.

Незалежно від завдань і функцій, покладених на силові структури, вони користуються правами і виконують загальні для усіх землекористувачів обов'язки, пов'язані з забезпеченням раціонального використання та ефективної охорони земельних ресурсів. В межах і навколо місць розташування військових частин можуть встановлюватися зовнішні і внутрішні заборонні зони. Зовнішні заборонні зони встановлюються за межами військових частин і залишаються у користуванні суміжних землекористувачів. Внутрішні заборонні зони встановлюються на територіях військових частин і знаходяться у їх користуванні. Межі, розміри і правовий режим цих зон визначаються в рішеннях про надання земельних масивів або встановлюються згідно з чинним земельним законодавством. Якщо землі оборони знаходяться у межах інших категорій земель, наприклад, на землях лісового або водного фонду, режим їх використання визначається нормами земельного, лісового і водного законодавства. Так, влаштування полігонів у лісах повинне здійснюватися з додержанням відповідних правил протипожежної безпеки. При проходженні на землях оборони ліній електропередачі і зв'язку та інших комунікацій, умови їх використання визначаються договором між військовою частиною і відповідним підприємством, установою та організацією.

Землі оборони можуть використовуватися лише згідно з тим призначенням, яке було встановлено рішенням про надання земельної ділянки у користування. Так, землі, надані військовим частинам для виробництва сільськогосподарської продукції, наприклад, для ведення підсобних господарств, належать до земель сільськогосподарського призначення, а тому на них поширюється відповідний правовий режим. Згідно з ст. 4 Закону "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Органи місцевого самоврядування вправі передавати тимчасово невикористовуванні земельні ділянки, надані для потреб оборони, у користування громадянам і юридичним особам на умовах оренди.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЗК землі оборони перебувають тільки у державній та комунальній власності і надаються у постійне користування відповідним суб'єктам. Причому, у переважній більшості випадків, такі землі є об'єктом права саме державної власності. У комунальну власність, згідно зі ст. 84 ЗК можуть передаватись земель оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. Відповідно до вимог ст. 125 ЗК використання земель оборони, в тому числі у господарських цілях, можливе лише за умов, коли межі земельних ділянок встановлені в натурі (на місцевості), суб'єкти землекористування одержали документи, що посвідчують право на них, та здійснена їх державна реєстрація.

Правовий режим земель прикордонних військ, наданих для потреб оборони, має деякі особливості. Діяльність по охороні державного кордону здійснюється у межах особливих територій -- прикордонних смуг і контрольованих прикордонних районів, розміри і режим яких встановлюються відповідно до вимог законів "Про використання земель оборони" та "Про державний кордон України" і постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1147 "Про прикордонний режим".

Прикордонна смуга становить ділянку місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. Вона не може бути меншою за ширину смуги місцевості, що знаходиться в межах, розташованих від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Контрольований прикордонний район -- це ділянка місцевості, визначена в межах території району, міста, селища або села і прилегла до державного кордону або узбережжя моря, що охороняється органом Державної прикордонної служби України, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів. За погодженням з місцевими державними адміністраціями і відповідними підрозділами прикордонних військ у межах прикордонної смуги і контрольованого прикордонного району для здійснення певних видів діяльності виконуються такі заходи: визначаються місця масового відпочинку населення і місця для купання й рибальства, а також встановлюється порядок їх обладнання і використання; умови тримання й випасання худоби на чітко визначених місцях за умови сприятливої епізоотичної ситуації та належного загородження цих місць власниками худоби; режими виконання сільськогосподарських і будівельних робіт, рубок лісу, ведення полювання, водокористування та інших видів господарської діяльності.

З метою охорони території нашої країни від занесення з інших держав збудників карантинних хвороб тварин або самостійного поширення через кордон карантинних об'єктів рослин вздовж державного кордону встановлюється профілактична смуга, у якій забороняється тримання і випасання худоби. У межах ширини профілактичної смуги і контрольованого прикордонного району здійснюються й інші заходи, спрямовані па здійснення контролю за санітарно-карантинним, ветеринарним, фітосанітарним та екологічним станом.

Землі для потреб органів внутрішніх справ надаються установам МВС та Державного департаменту України з питань виконання покарань. їх правовий режим має деякі особливості, що обумовлені специфікою функцій, які виконуються підрозділами цих органів. Так, у віданні Державного департаменту України з питань виконання покарань знаходяться спеціальні виправні установи (колонії, в'язниці тощо), які є суб'єктами землекористування, що здійснюють деякі види лісокористування (рубання лісу), надрокористування (добування деяких видів корисних копалин), водокористування тощо. Спеціальне несільськогосподарське використання земель здійснюється ними з урахуванням цілей і завдань, визначених у Положенні про Міністерство внутрішніх справ України, затв. Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р., і нормативно-правових актах, що регулюють діяльність виправних установ.

1.1 Склад і використання земель оборони та іншого призначення

Оборона як одна з найважливіших функцій держави і необхідний елемент її безпеки -- це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Землі, які обслуговують потреби оборони, характеризуються певними специфічними рисами. Вони можуть використовуватися лише за цільовим призначенням, яке було визначено рішенням про надання земельної ділянки у користування. Згідно зі ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань2, утворених відповідно до законодавства. Землі оборони включають земельні ділянки, які відведені для організації охорони державного кордону, дислокації військових частин, розміщення і функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забезпеченням обороноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів та ін. Крім того, до земель оборони належать землі, зайняті військово-морськими базами, полігонами, військовими таборами, військовими складами тощо. Задоволення потреб оборони пов'язане з використанням відповідних земель для таких конкретних цілей, як: формування, підготовка і підтримання у необхідній бойовій готовності Збройних Сил України та інших військових формувань (розміщення військових частин, установ та інших об'єктів, проведення вчень та ін.); розробка, виробництво і вдосконалення озброєння і військової техніки (розміщення випробувальних полігонів та ін.); створення запасів матеріальних ресурсів мобілізаційного резерву (розміщення складів, сховищ та ін.). Цільове призначення земель оборони, характер їх використання та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій зумовлює перебування їх тільки в державній та комунальній власності. При цьому здебільшого землі для потреб оборони є об'єктом права саме державної власності. Лише в деяких випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватись у комунальну власність. Така можливість випливає зі ст. 84 ЗК України. Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування, які функціонують як самостійні юридичні особи. Земельні ділянки цим суб'єктам надаються головним чином у постійне користування. Незалежно від завдань і функцій, покладених на користувачів землями оборони, вони користуються загальними для всіх землекористувачів правами, а також виконують відповідні обов'язки, пов'язані із забезпеченням раціонального використання та належної охорони земельних ресурсів. За потреби тимчасово зайняти певну земельну ділянку (наприклад, для проведення заходів, пов'язаних з потребами оборони) вона не вилучається (викуповується) у землекористувача чи власника землі. Використання цієї ділянки і приведення її у стан, придатний для використання за цільовим призначенням, а також відшкодування збитків здійснюються у порядку, встановленому Земельним кодексом. Навколо військових та інших оборонних об'єктів створюються зони особливого режиму використання земель, правовий режим яких закріплений ст. 115 ЗК України. Метою створення таких зон є забезпечення належного функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах. Різновидом зазначених зон є прикордонна смуга, у межах якої здійснюється діяльність з охорони державного кордону. Згідно з Законом України «Про державний кордон України»1 вона встановлюється Кабінетом Міністрів і має на меті забезпечувати на державному кордоні належний порядок. Ця смуга формується безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. До складу прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення. У її межах діє особливий режим використання земель. Згідно з ч. З ст. 115 ЗК України розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону. До прийняття спеціального закону діють вимоги щодо режиму використання земельних ділянок у межах прикордонної смуги закріплені Законом України «Про державний кордон України» та постановою Кабінету Міністрів України «Про прикордонний режим» від 27 липня 1998 р.2. Наприклад, проведення робіт у її межах потребує отримання дозволу, який надають і здійснюють Прикордонні війська разом з органами внутрішніх справ. Діяльність з охорони державного кордону здійснюється також у межах контрольованих прикордонних районів3. Специфіка правового режиму земель оборони полягає і у можливості встановлення заборонних зон. Заборонні зони -- це території з особливим режимом землекористування, який визначається характером оборонного об'єкта. їх можуть встановлювати як у межах земель, наданих для потреб оборони, так і за їх межами, тобто на суміжних земельних ділянках. У зв'язку з цим розрізняють внутрішні і зовнішні заборонні зони. Внутрішні заборонні зони встановлюють у межах території земельних ділянок, що перебувають у користуванні військових частин. їх розміри і правовий режим визначаються у рішеннях про надання земельних ділянок. Встановлення внутрішніх заборонних зон пов'язане із забороною проходу чи проїзду через певні земельні ділянки земель оборони для сторонніх осіб. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, можуть встановлювати на своїх земельних ділянках внутрішні заборонні зони будь-якого характеру. Обмежувальний режим цих зон має відповідати правилам утримання та експлуатації конкретних оборонних об'єктів. Зовнішні заборонні зони розташовуються за межами військових частин і залишаються у користуванні чи власності суміжних суб'єктів. їх встановлюють виключно ті органами державного управління, які надавали земельні ділянки для потреб оборони. Ці органи визначають і зміст обмежень у зовнішніх зонах. Залежно від характеру оборонного об'єкта можуть встановлюватися й інші обмеження. Так, за погодженням з місцевими органами влади і місцевого самоврядування у межах заборонних зон можуть бути обмежені прохід і проїзд, купання тощо. Земельні ділянки у межах територій зовнішніх заборонних зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використовуються ними з додержанням зазначених вище обмежень. Строки і порядок проведення робіт у цих зонах мають обов'язково погоджуватися з командуванням військової частини. Як раніше зазначалося, чинне законодавство не закріплює вичерпного переліку видів використання земель несільськогосподарського призначення, правовий режим яких визначається приписами гл. 13 ЗК України. Законодавець не обмежується землями оборони, а говорить і про землі іншого призначення, які з врахуванням характеру спеціальних завдань можуть входити до складу цієї самостійної категорії земель. Йдеться, зокрема, Про землі Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та деякі інші, проведення інвентаризації яких до 1 січня 2005 року повинен забезпечити Кабінет Міністрів України1.

2. «Правовий режим земель оборони України: загальні засади»

«Поняття і склад земель оборони» розкриваються поняття та юридичні ознаки земель оборони України, визначається склад цих земель. Обґрунтовується висновок про те, що більшість суб'єктів, які використовують землі оборони, виконують не тільки функції оборони, а й завдання по забезпеченню безпеки в різних сферах суспільного життя. Також до складу земель оборони згідно з чинним законодавством включаються земельні ділянки під об'єктами, які безпосередньо не призначені для виконання функцій оборони та безпеки, однак є необхідними для потреб функціонування військових формувань (об'єкти соціально-культурного призначення, житлові будинки тощо). Тому, на думку автора, цей вид земель слід на законодавчому рівні визначити як землі для потреб оборони та безпеки. Серед характерних ознак земель оборони дисертант пропонує виділити наступні: 1) землі оборони забезпечують виконання функцій держави як у сфері оборони, так і безпеки; 2) землі оборони використовуються як територіальний базис для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України, утворених відповідно до закону військових формувань, окремих правоохоронних органів;

3) ці землі не складають єдиних значних за площею земельних масивів, а розташовуються в межах земель інших категорій; 4) ділянки цього виду земель, як правило, відмежовані від земельних ділянок інших власників та землекористувачів природними та штучними облаштуваннями. У зв'язку з цим, пропонується землі для потреб оборони та безпеки в чинному законодавстві визначити як землі, що використовуються визначеними законом суб'єктами в якості просторово-операційного базису для розміщення та постійної діяльності військових частин, складів озброєння та боєприпасів, навчальних закладів, полігонів, аеродромів, підприємств, установ та організацій, які реалізують функції у сфері забезпечення оборони і безпеки, а також необхідних для цих потреб об'єктів соціально-культурного та житлового призначення. У дисертаційній роботі автором здійснюється класифікаційний поділ земель оборони за різними критеріями: 1) за колом суб'єктів, що використовують ці землі, їх пропонується поділяти на: а) землі військових частин; б) землі військових установ; в) землі військово-навчальних закладів; г) землі військових підприємств;

д) землі військових організацій, що функціонують у складі Збройних Сил України або інших військових формувань, утворених відповідно до законів України;

2) залежно від виду військового формування, у складі якого функціонують безпосередні користувачі земель оборони, пропонується виділяти: а) землі Збройних Сил України, б) землі військ Цивільної оборони України, в) землі Міністерства внутрішніх справ України, г) землі Державної прикордонної служби України,

д) землі Державної спеціальної служби транспорту, е) землі Служби безпеки України; є) землі Державної пенітенціарної служби України; ж) землі Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; 3) за суб'єктом управління: а) землі оборони Міністерства оборони України, б) землі оборони Міністерства внутрішніх справ України, в) землі оборони Міністерства інфраструктури України, г) землі оборони Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, д) землі оборони Служби безпеки України, е) землі оборони Адміністрації Державної прикордонної служби України; є) землі оборони Державної пенітенціарної служби України, ж) землі оборони Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; 4) за формою власності: а) землі оборони державної власності; б) землі оборони, що знаходяться в комунальній власності (під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення);

5) залежно від функцій, які виконує об'єкт, що розташовується на землях оборони: а) землі, надані безпосередньо під оборонні об'єкти; б) землі, надані для загальногосподарських потреб військових формувань. У підрозділі 2.2 «Поняття та структура правового режиму земель оборони України» досліджено поняття правового режиму земель оборони України, визначено його ознаки та структуру. Поняття правового режиму земель на сьогодні використовується в нормативно-правових актах, що безпосередньо регулюють земельні відносини. Законодавець не дає нормативного визначення цього поняття та не розкриває в достатній мірі його змісту. Такий стан речей є причиною виникнення прогалин у нормативному регулюванні земельних відносин та може призвести до певних суперечностей на стадії застосування нормативно-правових актів. У зв'язку з цим пропонується гл. 4 ЗК України доповнити ст. 21-1 «Правовий режим земель» наступного змісту: «1. Правовий режим земель - це встановлений законодавством порядок здійснення права власності на землі, права землекористування, забезпечення охорони земель, реалізації управління у сфері використання та охорони земель. 2. Правовий режим земель визначається на підставі закріпленого у правовстановлюючих документах їх цільового призначення та з урахуванням зонування територій, що здійснюється у встановленому законом порядку». У зв'язку з цим пропонується також змінити назву гл. 4 ЗК України, виклавши її в такій редакції: «Склад, цільове призначення та правовий режим земель України». Обґрунтовується висновок, що під правовим режимом земель оборони слід розуміти встановлений нормами права порядок використання та охорони земель оборони, управління цими землями, спрямований на забезпечення діяльності з організації оборони держави та забезпечення її безпеки, який характеризується сукупністю прав, обов'язків та обмежень землекористувачів, повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Серед основних ознак правового режиму земель оборони дисертант виділяє наступні: 1) можливість перебування земель оборони лише в державній та комунальній власності; 2) можливість їх надання визначеному колу суб'єктів для розміщення і постійної діяльності; 3) використання земель оборони відповідними суб'єктами на праві постійного землекористування; 4) істотне обмеження на землях оборони права загального землекористування; 5) можливість створення навколо військових частин та оборонних об'єктів, а також у межах прикордонної смуги, зон з особливим режимом використання земель; 6) можливість передачі земель оборони у вторинне користування господарюючим суб'єктам для визначених законом потреб без зміни їх цільового призначення; 7) функціонування особливої системи органів управління у сфері використання та охорони земель оборони. Найбільш вдалим критерієм виділення окремих видів правового режиму земель оборони дисертант вважає тип військових та інших об'єктів, що на цих землях розташовуються. За таким критерієм правовий режим земель оборони пропонується поділяти на: 1) правовий режим земель військових частин;

2) правовий режим земель військових полігонів 3) правовий режим земель військових аеродромів; 4) правовий режим земель військових складів; 5) правовий режим земель у межах прикордонної смуги; 6) правовий режим земель військово-навчальних закладів; 7) правовий режим земель під об'єктами установ виконання покарань; 8) правовий режим військових підприємств; 9) правовий режим земель військових установ та організацій, 10) правовий режим земель оборони під об'єктами житлового призначення тощо.

2.1 Право власності на землі оборони України

Право власності на землі оборони України залучення до цивільного обороту земельних ділянок сприяє активіза-ції ринкової економіки на сучасному етапі розвитку суспільних відносин в Україні. разом з тим, законодавець встановлює ряд обмежень на ви-користання окремих видів земель, до яких, в свою чергу, належать землі оборони України.У зв'язку з постійним скороченням чисельності збройних сил Укра-їни та інших військових формувань України, зменшенням фінансування оборонних потреб, значна кількість земельних ділянок, що надані відпо-відним утворенням для забезпечення обороноздатності нашої держави, не використовуються за цільовим призначенням. значна частина земель-них ділянок, які знаходяться в користуванні міністерства оборони Укра-їни, міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби, Державного департаменту з питань виконання покарань, та були вивільнені внаслідок скорочення оборонного комплексу, взагалі не ви-користовуються.на сьогодні актуальними залишаються ряд проблем щодо передачі земель оборони, які не використовуються за цільовим призначенням, у власність територіальних громад, а також щодо чіткого розмежування цих земель та земель, які належать іншим суб'єктам.У зв'язку з цим особливого значення набувають відносини власності на земельні ділянки із земель оборони України та законодавче врегулю-вання цих відносин.

Право власності на землі оборони є складовим елементом правового режиму цього виду земель. однак ст. 2 закону України «Про використан-ня земель оборони України» [1], що має назву «Правовий режим земель оборони» не містить жодних положень щодо врегулювання відносин власності на ці землі. всвою чергу, земельний кодекс України [2] цю сферу врегульовує фрагментально.в теорії земельного права України проблеми права власності на землі оборони практично не висвітлювалися. окремі дослідження в.і.андрейцева [3], Д.в. бусуйок [4]., і.і.каракаша [5], в.в.носіка [6], о.о.Погрібного [7] в.і. семчика [8], м.в.Шульги [9] та ряду інших на-уковців стосуються переважно загальних положень права власності на землі та особливостей правового регулювання відносин власності щодо окремих категорій земель. невирішеними залишаються проблеми правової природи відносин власності на землі оборони України, як самостійного виду окремої кате-горії земель, а також законодавчого врегулювання цих відносин.Метоюцього дослідження є визначення правової природи та харак-терних особливостей відносин власності на землі оборони України, ви-явлення недоліків правового регулювання цих відносин та внесення про-позицій щодо їх усунення.категорія власності в правовій науці є досить складною та багато-гранною. в найбільш узагальненій формі власність можна визначитияк відносини між людьми з приводу привласнення матеріальних благ та встановлення влади над ними, належності їх конкретній особі [10, с.291].Як наукову категорію, власність, зазвичай, розглядають у двох ас-пектах: економічному - як систему внутрішньонеобхідних, стійких, визначальних соціально-економічних зв'язків та відносин між людьми з приводу присвоєння об'єктів природоресурсного потенціалу та ство-рюваних, внаслідок такого використання, матеріальних благ [11, с.65]; та юридичному - як результат закріплення цих економічних відносин у правових нормах [5, с.8]. слід зазначити, що деякі науковці розглядають власність також у філософському, психологічному, моральному аспектах тощо [12, с. 13-41]

Ввизначення власності як економічної категорії є загальноприйнятим та достатньо обґрунтованим в юридичній науці [10, с.292]. однак ряд дослідників вважають, що власність слід розглядати виключно в юри-дичному розумінні. так, наприклад, в.П. Шкредов зазначає, що влас-ність виражається у всій системі виробничих відносин, тому виділення її як самостійної економічної категорії є неможливим [13, с. 244]. Для позначення власності в юридичному розумінні законодавець за-стосовує термін «право власності» [9, с.72]. згідно з ч. 1 ст. 316 Цивіль-ного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб [14].аналізуючи право власності на землю, слід зазначити, що земля є особливим об'єктом відносин власності. вона розглядається, з позиції законодавця, в якості територіального базису, природного ресурсу, та основного засобу виробництва [2].вюридичній науці право власності, в тому числі і право власності на землю, розглядається в об'єктивному і суб'єктивному розумінні, а саме: як правовий інститут та як передбачене та гарантоване законом право конкретного суб'єкта-власника здійснювати володіння, користування, розпорядження належним йому майном [10, с. 296; 7, с. 67].відповідно до ч.3 ст.78 земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній, та державній власності [2]. однак, слід зауважити, що в теорії земельного права висловлюються по-зиції щодо доцільності виділення лише двох форм власності на землю приватної та публічної [15, с.124]. такий підхід видається цікавим з позиції дослідження права власності на землі оборони України, оскільки дає можливість розглядати цей вид земель в межах однієї форми влас-ності на землю - публічної.Характерною ознакою права власності публічних утворень є його загальносоціальне призначення. названі суб'єкти повинні набувати та реалізовувати право власності з метою захисту прав і свобод людини та громадянина, забезпечення оборони та безпеки держави, виконання ін-ших завдань, передбачених національним законодавством [16, с. 43].згідно з ч.2 ст. 77 земельного кодексу України, землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності [2].

Стаття 5 закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власнос-ті» визначає що суб'єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, а суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територі-альні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування [17].таким чином в об'єктивному розумінні право власності на землі обо-рони - це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності на землі оборони, підстави виникнення та припинення цих відносин, а також порядок реалізації правомочностей власника на земельні ділянки із земель оборони.Право власності на землі оборони в суб'єктивному розумінні можна визначити як право держави чи територіальних громад, у межах, уста-новлених законом, володіти, користуватися та розпоряджатися земель-ними ділянками із земель оборони.Функція здійснення оборони, належить виключно до компетенції держави, що, в свою чергу, покладає на державу обов'язок забезпечити збройні сили України та інші військові формування, які утворені відпо-відно до законів України, всіма необхідними засобами, в тому числі і зем-лями. тому основна частина земельних ділянок цього виду є власністю держави. Це, насамперед, земельні ділянки під військовими частинами, складами боєприпасів, військовими полігонами, військовими аеродрома-ми тощо.У власності територіальних громад, згідно з ч. 2 ст. 77 та ч.3 ст. 84 земельного кодексу України, можуть бути тільки земельні ділянки із земель оборони, що знаходяться під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення [2]. До них можна відне-сти земельні ділянки військових містечок, санаторіїв, баз відпочинку, військово-промислових об'єктів тощо.згідно з ч. 3 ст. 84 земельного кодексу України та ст.6 закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», землі оборони під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житло-вого призначення можуть передаватися з державної в комунальну влас-ність. водночас ці землі не включені законодавцем до переліку земель (ч.3 ст. 83 земельного кодексу України), які не можуть передаватися із комунальної у приватну власність [2; 17].

Зі змісту наведених норм ви-пливає, що землі оборони під об'єктами соціально-культурного, вироб-ничого та житлового призначення можуть передаватися без зміни цільо-вого призначення з комунальної власності у приватну. Проте це, в свою чергу, суперечить положенню ч. 2 ст.77 земельного кодексу України [2]. Для подолання цієї колізії, на нашу думку, необхідно доповнити ч.3. ст. 83 земельного кодексу України положенням про те, що до земель ко-мунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі оборони під об'єктами соціально-культурного, виробни-чого та житлового призначення.слід також зазначити, що правові норми, які визначають підстави виникнення права власності на землю, способи захисту права власнос-ті на землю не відображають особливостей земель оборони, оскільки є загальними стосовно усіх категорій та видів земель, що перебувають у державній чи комунальній власності. необхідним видається також законодавче закріплення особливого по-рядку припинення права власності на землі оброни. У багатьох регіо-нах нашої держави зі зменшенням чисельності збройних сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, значна кількість земельних ділянок із земель оборони, що в минулому використовувалися під військові полігони, не використовуються за ці-льовим призначенням. Передача цих земель у комунальну власність є практично неможливою, оскільки переважна більшість з них характе-ризується наявністю боєприпасів та різного роду вибухонебезпечних предметів, залишених внаслідок діяльності військового полігону, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людей. однак, встановлюючи правовий режим земель оборони, законодавець ці проблемні аспекти за-лишає поза увагою. Доцільним, на нашу думку, є закріплення на законодавчому рівні по-ложення про те, що припинення права власності на земельні ділянки із земель оборони та передача їх іншим суб'єктам можлива виключно за умови повного очищення цих ділянок від вибухонебезпечних предметів.отже право власності на землі оборони слід розглядати в двох значен-нях: об'єктивному та суб'єктивному. зодного боку це сукупність право-вих норм, які регулюють зміст, підстави виникнення та припинення, а також порядок реалізації правомочностей власника на земельні ділянки із земель оборони. зіншого боку - це право держави чи територіальних громад, в межах установлених законом, володіти користуватися та розпо-ряджатися земельними ділянками із земель оборони.

Специфічною ознакою права власності на землі оборони є особливий суб'єктний склад. Цей вид земель згідно з ч.2. ст.77 земельного кодек-су України може перебувати лише в державній та комунальній власнос-ті [2]. однак земельний кодекс України містить норми, що суперечать цьому, допускаючи можливість передачі окремих земельних ділянок із земель оборони в приватну власність. необхідним є подолання такої ко-лізії шляхом законодавчого визначення положення про те, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі оборони під об'єктами соціально-культурного, виробни-чого та житлового призначення. важливою ознакою права власності на землі оборони є порядок його припинення. При реалізації свого права розпорядження земельними ді-лянками, що належать до земель оборони, власник цих земель повинен забезпечити очищення цих ділянок від негативного впливу, пов'язаного з постійною діяльністю збройних сил України, інших військових фор-мувань, та приведення їх до стану, придатного для використання іншими суб'єктами. Як бачимо, відносини власності на землі оборони України потребують детальнішого законодавчого врегулювання. на наш погляд, доцільним є доповнення закону України «Про використання земель оборони» норма-ми щодо права власності на ці землі. розширивши таким чином зміст і сферу дії цього законодавчого акта, необхідно змінити і його назву, ви-значивши, як закон України «Про правовий режим земель оборони».21

2.2 Правове регулювання використання земель промисловості,транспорту,зв`язку енергетики та оборони

Загальна характеристика земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення -- самостійна категорія земель у складі земель України. Вони займають площу 2,03 млн га.1 їх правовий режим визначається нормативними приписами, які зосереджені в Земельному кодексі України (глава 13) та ряді інших нормативних актів. Більшість правових норм, які регулюють правовий режим зазначених земель, закріплені в окремих правових актах, присвячених в основному спеціальній діяльності тих чи інших підприємств, установ та організацій, зокрема у Повітряному кодексі2, законах України «Про державний кордон»3, «Про оборону України»4, «Про транспорт»5, «Про зв'язок»6, «Про залізничний транспорт»7, «Про трубопровідний транспорт»1 «Про електроенергетику»2, «Про автомобільний транспорт»3.Згідно зі ст. 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані у встановленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Землі цієї категорії поділяються на самостійні види (підкатегорії): землі промисловості, землі транспорту, землі зв'язку, землі енергетики, землі оборони, землі іншого призначення. Критерієм такого поділу земель є характер спеціальних завдань, для здійснення яких призначені і надаються відповідні земельні ділянки підприємствам, установам та організаціям. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення згідно з основним цільовим призначенням використовуються для різних конкретних цілей, перелік яких у чинному законодавстві не є вичерпним. Це становище пояснюється тим, що окремі галузі виробничої чи іншої діяльності, які потребують відповідних земельних ділянок і закріплення порядку їх використання, формуються і розвиваються. При цьому виникає необхідність появи нових видів земель несільськогосподарського призначення. Так, у чинному Земельному кодексі серед земель даної категорії самостійне місце посідають землі енергетики, які раніше не були відомі законодавству. Склад земель та особливості використання кожного з названих видів земель регулюються окремими статтями ЗК України (статті 66--77). Зазначені землі відрізняються від інших категорій земель України своїм основним цільовим призначенням. їх використання пов'язане головним чином з обслуговуванням несільськогосподарських потреб, тобто вони виконують роль просторової операційної бази, території, на якій розміщуються різного роду об'єкти. Цільове призначення цих земель відображається у найменуванні їх видів, що цілком логічно й закономірно. Правовий режим всіх видів (підкатегорій) зазначених земель базується на єдиних принципах: загальнодержавного та суспільного значення категорії земель, до складу якої вони входять; спеціальних завдань використання таких земель.Головною ознакою їх правового режиму є забезпечення раціонального екологічно збалансованого використання землі при експлуатації різних несільськогосподарських об'єктів. Особливості ж правового регулювання використання та охорони окремих видів земель, що входять до складу цієї категорії, зумовлені специфікою їх цільового призначення. Специфіка зазначених земель полягає в тому, що їх формування як самостійної категорії земель здійснюється значною мірою за рахунок вилучення або викупу земель із сфери сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва. Разом з тим, наявність закріпленого земельним законодавством принципу пріоритету сільськогосподарського землекористування зумовлює певне підпорядкування правового режиму зазначених земель інтересам розвитку сільськогосподарського виробництва.

Це пов'язано, зокрема, з тим, що згідно зі ст. 23 ЗК України для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Суб'єктами прав на зазначені землі можуть виступати підприємства, установи та організації, тобто юридичні особи. Здебільшого постійними користувачами щодо названих земель є державні підприємства, установи та організації промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та інших галузей суспільного виробництва. Таке становище цілком виправдане, оскільки промисловість, транспорт, енергетика, зв'язок, оборона -- це переважно сфера державної діяльності. В той же час не виключена можливість, коли носіями земельних прав у цих випадках виступають і недержавні, наприклад, комунальні юридичні особи. Тут важливо лише те, щоб діяльність, зумовлена цільовим призначенням цих земель, здійснювалася юридичними особами, які наділені спеціальною (статутною) правоздатністю. Не виключається і використання цих земель названими суб'єктами і на умовах оренди. З метою прискорення ринкових реформ, стимулювання ефективного землекористування та підприємницької діяльності, заохочення інвестицій до реалізації програм соціально-економічного розвитку законодавством передбачена можливість придбання певних земельних ділянок несільськогосподарського призначення, тобто і за рахунок земель, наприклад, промисловості, у приватну власність як юридичними, так і фізичними особами. Порядок використання зазначених земель встановлюється законом (ч. 2 ст. 65 ЗК), що свідчить про те, що правовою основою нормативного регулювання у цій сфері можуть бути лише закони, а не підзаконні акти. На сукупність правових норм, які присвячені регламентації суспільних відносин щодо використання цих земель, поширюються спеціальні принципи: загальнодержавного та суспільного значення земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення і принцип множинності завдань їх використання.

Сутність першого принципу полягає в тому, що названі землі використовуються для забезпечення діяльності саме у тих сферах, які виключно або здебільшого пов'язані з загальнодержавними чи суспільними, тобто публічними інтересами. Це стосується, зокрема, земель атомної енергетики, космічної системи, оборони та ін. Згідно зі ст. 84 ЗК України вони не можуть передаватися у колективну і приватну власність, оскільки їм притаманне особливе соціально-економічне значення. Другий принцип, який характеризує правову регламентацію використання цих земель, пов'язаний з безліччю конкретних цілей несільськогосподарської експлуатації. Він полягає в тому, що землі, які входять до складу даної категорії, можуть використовуватися для вирішення різнопланових завдань. Перелік цілей, для яких можуть використовуватися вказані землі, є невичерпним. Але всі завдання, а отже й цілі, об'єднує те, що вони є спеціальними і спрямовані у своїй сукупності на забезпечення сталого розвитку основних народногосподарських комплексів (промислового, військово-промислового та ін.).

3. «Правове регулювання використання та охорони земель оборони»

«Правове регулювання використання та охорони земель оборони» містить чотири підрозділи та присвячений дослідженню основних складових правового режиму земель оборони України.У підрозділі 3.1. «Право власності на землі оборони України» таке право розглядається в двох значеннях: об'єктивному - як сукупність правових норм, які закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності на землі оборони, встановлюють порядок та підстави виникнення і припинення цих відносин, а також порядок здійснення державою та територіальними громадами, в межах своєї компетенції, правомочностей власника на земельні ділянки із земель оборони; та суб'єктивному - як обмежене законом право держави чи територіальних громад, вчиняти за власною волею, незалежно від волі інших осіб, будь-які дії щодо земельних ділянок із земель оборони. Стверджується, що землі оборони відповідно до чинного законодавства можуть перебувати лише в державній та комунальній власності. Однак ЗК України містить норми, що суперечать цьому, допускаючи можливість передачі окремих земельних ділянок із земель оборони в приватну власність.