Землі оборони: правовий аспект

Необхідним, на думку дисертанта, є подолання такої колізії шляхом доповнення ч. 3 ст. 83 ЗК України положенням про те, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі оборони під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.У роботі обґрунтовується, що припинення права власності на земельні ділянки із земель оборони та передача їх іншим суб'єктам повинні відбуватися виключно за умови повного очищення цих ділянок від вибухонебезпечних предметів та приведення їх до стану, придатного для використання.У підрозділі 3.2. «Правові засади користування землями оборони в Україні» досліджуються проблеми правового регулювання користування землями оборони. Право землекористування автором розглядається в об'єктивному розумінні як сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері виникнення, зміни і припинення права військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів на використання земельних ділянок із земель оборони, а також реалізації зазначеними суб'єктами цього права; та суб'єктивному - як відмінний від права власності правовий титул, що надає можливість військовим частинам, установам, військово-навчальним закладам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів, у встановленому законом порядку, та в межах своєї правосуб'єктності використовувати земельні ділянки із земель оборони.

У роботі звертається увага на відсутність у національному законодавстві правових механізмів та форм надання земель оборони господарюючим суб'єктам для обслуговування ліній електропередачі, зв'язку та інших комунікацій, що проходять на цих землях. Обґрунтовується висновок, що надання цих земель відповідним суб'єктам для вказаних цілей повинно відбуватися шляхом встановлення земельного сервітуту на підставі договору між ними та військовою частиною. Умови та строк такого використання земель оборони пропонується визначати в кожному конкретному випадку договором про встановлення земельного сервітуту.Разом з тим, автор вказує на необхідність законодавчого закріплення правових механізмів передачі земель оборони в оренду.

Для цього в Законі України «Про правовий режим земель для потреб оборони та безпеки» пропонується передбачити, що органи державної влади та місцевого самоврядування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть передавати фізичним і юридичним особам в оренду земельні ділянки із земель оборони для вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби, заготівлі сіна та інших цілей. Необхідними також є розробка та затвердження Кабінетом Міністрів України нормативного акта, що визначатиме порядок надання таких земель третім особам в оренду, можливі напрями їх використання в господарських цілях, а також умови повернення земель оборони військовим частинам для подальшого використання за цільовим призначенням.У підрозділі 3.3. «Проблеми правового забезпечення охорони земель оборони України» аналізуються особливості правового регулювання у сфері реалізації заходів щодо охорони цих земель. Під правовою охороною земель оборони пропонується розуміти встановлену нормами права систему ґрунтозахисних, економічних, екологічних, організаційних, технологічних та інших заходів, спрямованих на запобігання та усунення забруднення та псування земель оборони, захист довкілля, життя і здоров'я людей від негативного впливу розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.Заходи щодо охорони земель оборони автор поділяє на три групи: заходи, що здійснюються при виборі земельної ділянки для оборонних потреб, при спорудженні та реконструкції військових об'єктів; заходи при експлуатації земель оборони в процесі постійної діяльності військових формувань; заходи, що здійснюються при ліквідації військових об'єктів і передачі земель оборони для інших потреб.Найбільш шкідливого впливу внаслідок військової діяльності зазнають землі, на яких розташовуються і постійно функціонують військові полігони та аеродроми.

Для вирішення цієї проблеми пропонується закріпити в Законі України «Про правовий режим земель для потреб оборони та безпеки» норму, яка б визначала, що для організації та проведення військових навчань із залученням значної кількості особового складу чи військової техніки використовуються переважно землі великих або середніх військових полігонів. Одночасно вказується на необхідність детального нормативного закріплення поділу військових полігонів за площею земель, яку вони займають, на великі, середні і малі, та визначення допустимого техногенного навантаження на кожен із видів. Пропонується також на законодавчому рівні закріпити обов'язок суб'єктів, що використовують військові полігони, очищувати землі, на яких вони розташовуються, від предметів та речовин, що залишилися внаслідок проведення навчань.В дисертації обґрунтовується доцільність закріплення в законодавстві норми, яка би передбачала можливість ліквідації військових об'єктів виключно за умови повного очищення земельних ділянок, на яких вони розташовуються, від забруднення, спричиненого військовою діяльністю, а також проведення рекультивації цих земель. У підрозділі 3.4. «Загальна характеристика управління в галузі використання та охорони земель оборони України» досліджено функції та специфічні риси управління цими землями.Управління у сфері використання та охорони земель оборони пропонується визначати як регламентовану законом діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовану на забезпечення раціонального використання та охорони земель оборони, додержання всіма користувачами цих земель вимог екологічної безпеки та земельного законодавства в процесі реалізації державної політики у сфері оборони та безпеки.Особливістю управління у сфері використання та охорони земель оборони є існування урядового органу державного управління - Державного департаменту надлишкового майна та земель, що діє у складі Міністерства оборони України і йому підпорядковується. Доцільним, на думку автора, є перетворення цього органу в окремий центральний орган виконавчої влади

Державне агентство надлишкового військового майна та земель для потреб оборони та безпеки, а також розширення його компетенції від управління надлишковим військовим майном та земельними ділянками, що використовуються підрозділами Міністерства оборони, до управління таким майном та ділянками, що використовуються усіма структурами, які реалізують функції держави у сфері її оборони та безпеки.Однією з ключових функцій управління у сфері використання та охорони земель оборони є зонування земель, що вважається складовою функції просторово-територіального устрою. Чинне законодавство не визначає правового режиму зон особливого режиму використання земель навколо військових об'єктів. У дисертації наголошується на необхідності законодавчого закріплення поділу таких зон на внутрішні і зовнішні заборонні зони. При цьому, на думку автора, в законі слід також визначити, що зовнішні заборонні зони, обсяг та зміст обмежень в них - встановлюються тими органами управління, які надавали земельні ділянки для потреб оборони. Встановлення внутрішніх заборонних зон належить до компетенції органів відомчого управління землями оборони (Міністерства оборони, МВС, МНС, Міністерства інфраструктури тощо.).У процесі реалізації функції контролю за використанням та охороною земель оборони спостерігаються факти недопущення працівників державних органів, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель оборони, на території військових об'єктів для належного проведення перевірок та ознайомлення зі станом землевпорядної документації. У зв'язку з цим, пропонується законодавчо встановити можливість притягнення до відповідальності посадових осіб військових частин за перешкоджання здійснення контролю за використанням та охороною земель оборони.

Одним із ключових принципів ведення Державного земельного кадастру є принцип відкритості та доступності його відомостей, законності їх одержання, поширення і зберігання. Однак відкритість та доступність окремих відомостей щодо земель оборони не завжди є доцільними, виходячи з потреб забезпечення обороноздатності нашої держави. Необхідним, на думку дисертанта, є закріплення в Законі України «Про Державний земельний кадастр» норми, яка б обмежувала поширення в цьому кадастрі відомостей щодо земель оборони, які можуть завдати шкоду інтересам держави у сфері забезпечення її оборони та безпеки.

Размещено на Allbest.ru