- першому заявнику - 40574, 23 грн., з яких 23 000 грн. - відшкодування збитків;

- другому заявнику - 18604, 94 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;

- третьому заявнику - 17765, 71 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;

- четвертому заявнику - 18563, 84 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;

- п'ятому заявнику - 19785, 78 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;

- шостому заявнику - 26956, 48 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;

- сьомому заявнику - 17322, 25 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;

- восьмому заявнику - 12275 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;

- дев'ятому заявнику - 21288, 35 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;

- десятому заявнику - 25117, 88 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;

- одинадцятому заявнику - 61310, 18 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;

- дванадцятому заявнику - 82359, 09 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;

- тринадцятому заявнику - 16325, 17 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків.

У листі від 1 грудня 2000 року Уряд поінформував Суд про те, що на рахунки заявників в Ощадному банку України 26 жовтня 2000 року було перераховано всі відповідні кошти, повністю задовольнивши претензії, які були висунуті заявниками на підставі Конвенції, а також здійснивши відшкодування збитків. Він повідомив Суд, що заявники повинні відкликати свою заяву.

8. У листі від 26 жовтня 2000 року заявники поінформували Суд про те, що вони отримали всі кошти, які мали бути їм виплачені відповідно до угоди, укладеної з Урядом 11 жовтня 2000 року, і що вони більше немють претензій до Уряду-відповідача.

9. У листах від 21 листопада 2000 року і 4 лютого 2001 року заявники просили Суд не вилучати заяву із реєстру справ, що підлягають розгляду, і винести рішення на підставі того, що розрахунок пенсій за інвалідністю не відповідав законодавству.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Заявники займалися професійною діяльністю на шахті "Червоноградська" №2 (акціонерне товариство, значна частка акцій якого належить державі) протягом десятків років. Вони мають професійне захворювання. З часом ця хвороба призвела до інвалідності.

11. Оскільки комбінат шахти не виплачував їм пенсію за інвалідністю, заявники один за одним подали до Червоноградського суду першої інстанції позов проти шахти "Червоноградська" №2, вимагаючи щоб їм було виплачено повну суму пенсії за інвалідністю у зв'язку з професійним захворюванням, розрахованої відповідно до Постанови Міністерства вугільної промисловості України від 4 березня 1996 року.

12. Суд першої інстанції виніс 13 рішень: 3 липня 1997 року (стосовно одного заявника), 24 листопада 1997 року (стосовно десяти заявників) та 9 грудня 1997 року (стосовно двох заявників).

13. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити першому заявнику 4691, 85 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 539, 45 грн. починаючи з листопада 1997 року.

14. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити другому заявнику 3619, 20 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 416, 12 грн. починаючи з листопада 1997 року.

15. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити третьому заявнику 3557, 70 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 409, 05 грн. починаючи з листопада 1997 року.

16. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити четвертому заявнику 3621, 30 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 416, 36 грн. починаючи з листопада 1997 року.

17. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити п'ятому заявнику 3947, 85 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 453, 91 грн. починаючи з листопада 1997 року.

18. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити шостому заявнику 5862, 30 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 674, 02 грн. починаючи з листопада 1997 року.

19. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити сьомому заявнику 4021, 50 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 426, 76 грн. починаючи з листопада 1997 року.

20. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити восьмому заявнику 1997, 10 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 229, 62 грн. починаючи з листопада 1997 року.

21. 3 липня 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити дев'ятому заявнику 3467, 42 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 липня 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 543, 64 грн. починаючи з липня 1997 року.

22. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити десятому заявнику 5371, 50 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 617, 59 грн. починаючи з листопада 1997 року.

23. 9 грудня 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити одинадцятому заявнику 1272, 30 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 листопада 1996 року до 1 квітня 1997 року, а також додаткову суму 44474, 50 грн. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 444, 75 грн. починаючи з квітня 1997 року.

24. 9 грудня 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити дванадцятому заявнику 1505, 69 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 26 листопада 1996 року до 1 квітня 1997 року, а також додаткову суму 61255, 70 грн. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 612, 70 грн. починаючи з листопада 1997 року.

25. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити тринадцятому заявнику 3094, 35 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 343, 67 грн. починаючи з листопада 1997 року.

26. 27 лютого 1998 року суд першої інстанції надіслав шахті "Червоноградська" №2 виконавчі листи по винесених рішеннях.

27. В листі від 11 вересня 1998 року Голова суду м. Червоноград (суду першої інстанції) повідомив заявників про те, що винесені рішення не було виконано через нерегулярне покриття поточних витрат шахти районним відділенням Державного казначейства.

28. В листі від 28 січня 1999 року Голова суду м. Червоноград вимагав від шахти виконати винесені рішення.

29. Рішенням від 8 жовтня 1999 року перший заступник Голови Верховного Суду України відстрочив процедуру виконання рішення, винесеного 24 листопада 1997 року на користь першого заявника.

30. Листом від 14 жовтня 1999 року Управління юстиції Львівської області повідомило заступника Міністра юстиції про призупинення процедури виконання рішень, винесених на користь другого, третього, четвертого, восьмого, десятого і одинадцятого заявників, відповідно до рішення від 8 жовтня 1999 року.

31. У листі від 25 жовтня 1999 року Верховний Суд України повідомив дирекцію шахти про те, що рішення від 8 жовтня 1999 року передбачає тільки відстрочення процедури виконання рішення, винесеного 24 листопада 1997 року на користь першого заявника.

32. 22 грудня 1999 року і 14 січня 2000 року на вимогу заступника Голови Верховного Суду України всі відповідні рішення було скасовано на підставі порушення законодавства, і всі справи відіслано на повторний розгляд до суду першої інстанції.

33. В тринадцяти рішеннях від 26 жовтня 2000 року суд першої інстанції, взявши до уваги угоду, укладену між заявниками та Урядом, констатував відсутність претензій заявників до шахти "Червоноградська" №2 і оголосив про закриття пов'язаного з ними судового процесу.

ПРАВОВІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

34. Суд взяв до уваги мирне врегулювання, досягнуте сторонами, умови якого викладено вище в пунктах 7 і 8 (стаття 39 Конвенції). Він констатував, що відповідно до укладеної угоди Уряд сплатив суми, які вимагалися заявниками і які ті прийняли. Таким чином, Суд дійшов до висновку, що справу вирішено в значенні пункту 1b) статті 37 Конвенції. Він переконався, що вищезгадане врегулювання грунтується на дотриманні прав людини, як воно визначене в Конвенції та протоколах до неї (пункт 1 статті 37 Конвенції і пункт 3 статті 62 Регламенту).

35. Той факт, що раніше в листах від 21 листопада 2000 року, 10 січня та 4 лютого 2001 року заявники змінили своє рішення і просили Суд не вилучати справу із реєстру і розглянути її по суті, не робить в даному випадку недійсною угоду, укладену сторонами. Тому Суд не може продовжувати розгляд заяви.

36. Отже, справу слід вилучити із реєстру справ, що підлягають розгляду.

З огляду на зазначені причини Суд одностайно вирішив вилучити справу із реєстру.

Вінсен БЕРЖЕ, Георг Ресс,

Секретар Голова

Форма впровадження справ в Європейському суді

Основними формами впровадження справ у Європейському суді (включаючи Суд першої інстанції, коли це входить до його юрисдикції) є прямі дії, звернення щодо попереднього рішення, непрямі оскарження через позови відносно протиправності та висновки.

Прямі дії: дії стосовно невиконання зобов'язань

Дії стосовно невиконання зобов'язань є позовом, зверненим проти будь-якої країни Співтовариства з боку Комісії згідно ст.170 (ЄС) або проти іншої країни-члена відповідно до ст.170 (ЄС). Таке невиконання може бути як результатом бездіяльності (наприклад, відсутність імплементації директиви у передбачений строк чи імплантація її неналежним чином), так і діяльності (наприклад, запровадження в дію чи примусове виконання національного законодавства або здійснення національної політики у спосіб, несумісний з правом ЄС). Нині Комісія суворо переслідує країни-члени, які порушують свої зобов'язання. Ст. 171 Договору про ЄС передбачає :

"Якщо Суд ЄС виявить з боку будь-якої країни-члена порушення зобов'язань, що випливають з цього Договору, то ця країна буде зобов'язана вжити відповідних заходів для виконання рішення Суду.

Якщо Комісія вважає, що ця країна-член не вжила відповідних заходів для виконання рішення Суду.

Якщо відповідна країна ЄС не вживає необхідних заходів для виконання рішення Європейського суду впродовж періоду, визначеного Комісією, остання може направити справу до Європейського суду. При цьому вона повинна вказати одноразову суму чи розмір штрафу, які, на її думку, має сплатити відповідна країна ЄС за цих обставин. Якщо Європейський суд переконається, що відповідна країна-член не виконала його рішення, він може накласти на неї одноразові штрафні виплати. Така процедура не повинна суперечити ст.170 ".

Раніше не існувало будь-яких санкцій, але жодна країна-член не відмовлялась виконувати рішення суду, хоча у деяких справах спостерігалось значне зволікання. Європейський суд постановив, що заява ст.169 (ЄС) про невиконання країною Співтовариства договірних зобов'язань має остаточну силу і "є забороною, яка має силу закону, для компетентних національних органів проти застосування національних норм, визнаних несумісними з Договором,. і зобов'язанням для них вживати усіх необхідних заходів, аби законодавство ЄС могло застосовуватись повною мірою". Навіть коли законодавча або виконавча влада країни не вживає відповідних дій, її судові органи зобов'язані, якщо є можливість, забезпечити виконання рішення суду, а не національної норми, що суперечить законодавству ЄС.

Прямі дії : позов про скасування

Мета позову про скасування - позбавити відповідний акт юридичної сили. Ст.173 (ЄС) обмежує судове переслідування переглядом актів Ради і Комісії, проте Європейський суд поширив її застосування на акти будь-якої установи ЄС, що здатна впливати на юридичні права або зобов'язання.

Звертатися з позовом про скасування можуть:

1) Комісія, Рада або країна ЄС;

2) Парламент за деяких обмежених обставин;

3) Зацікавлена особа або компанія у разі незаперечного доведення її правоздатності. В інтересах юридичної певності передбачається двомісячний термін такого подання, якого суворо дотримуються. Підставами для позову про скасування є:

- відсутність компетенції;

- порушення основних процедурних вимог;

- порушення договору або будь-якої правової норми, пов'язаної з його застосуванням;

- зловживання повноваженнями.

Перші дві підстави стосуються питань, що передують прийняттю акта, тобто цей акт прийнятий з перевищенням повноважень або недотриманням основних процесуальних вимог. Третя виникає тоді, коли прийняття акта повністтю або частково суперечить вимогам права Європейського Союзу. Четвертою є ситуація, коли набуті в разі прийнятого акта повноваження використовуються не з цілями, для яких вони надані. Будь-який акт, визнаний незаконним щодо одного з цих критеріїв, скасовується судом, а установа, яка його прийняла, зобов'язана вжити усіх необхідних заходів для виконання рішення суду. Анулювання незаконного акта не позбавляє осіб, що зазнали відповідної шкоди, права на звернення про відшкодування збитків.

Прямі дії: судові справи щодо відносин з персоналом

Непряме оскарження: звернення щодо неправомірності

Юридичній або фізичній особі (на відмінк від адресата будь-якого індивідуального акта) дуже важко довести свою правоздатність на звернення до суду за скасуванням акта одного з інститутів Співтовариства. Така неспроможність зменшується певною мірою завдяки додатковій можливості на звернення щодо неправомірності відповідно до ст. 184 (ЄС). Ця стаття не створює окремої підстави для позову. Скоріше вона дозволяє будь-якій особі оскаржити законність акта без обмежень у часі, коли цей акт вже розглядається в рамках позову до Європейського суду. З позовом про неправомірність рішення звертаються найчастіше у випадках, коли загальний акт установи Співтовариства (який згідно ст. 173 може бути оскаржений лише інститутом Співтовариства або країною-членом) застосовується безпосередньо до фізичної або юридичної особи через прийняття індивідуального акта. Тоді така особа може оскаржувати цей індивідуальний акт не на підставі його неправомірності, а через те, що він прийнятий на основі протизаконного основного акта. Якщо позов задовольняється, індивідуальний акт, позбавлений правової бази, скасовується, спричиняючи незастосування до такої особи і положень загального акта. Таким чином ст.184 забезпечує захист фізичної або юридичної особи від безпосереднього застосування неправомірного законодавчого акта інститутом Співтовариства. Разом ст.184 (ЄС) та повноваження Європейського суду (ст.177) визначити законність акта Співтовариства, коли він застосовується національними органами влади, суттєво обмежують можливості фізичних і юридичних осіб щодо безпосереднього судового контролю за актами Співтовариства.

Висновок

Дуже важко сказати, чи є Європейський Суд з прав людини найвищою інстанцією і чи є він гарантом захисту основних прав і свобод людини в нашій країні. Але звертатись до Європейського Суду нашим громадянам важко, тому що наша судова машина дуже повільна, це по-перше, (розгляд судових справ в Україні триває не місяці, а роки, хоч вимоги Європейського Суду зобов'язують подати скаргу не пізніше 6 місяців), а по-друге, не кожен громадянин нашої країни може собі дозволити заплатити 5000 доларів за розгляд його справи в Європейському Суді.

Багато скарг відхиляються через недоскональне обгрунтування причин скарги, та через неправильність оформлення.

Як про це пише М.Л.Ентін в книзі "Европейская Конвенция о правах человека и Европейская социальная Хартия":

"Дело в том, что, как общее правило, жалобы составлены без учета формально-юридических требований. В смысле некоторых из них просто трудно разобраться. Они представляют собой лишь сгусток эмоций. Другие составлены до обращения к конкретным российским инстанциям. Третьи не имеют непосредственного отношения к сфере регулирования Конвенции и.т.д..".

Але виходячи з того, що хтось намагається, і деякі виграють справи в Європейському Суді, в нього можна звертатись.

Відповідно до ст. 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства, і відповідно всі права, гарантовані Конвенцією, мають використовуватись в судовій практиці національних судів. Ст.10 є найбільш вживаною. Це пояснюється двома причинами. Перша-законодавство України не в повній мірі відповідає стандартам, проголошеним Європейським судом з приводу свободи слова. Стандарти Європейського суду є більш демократичними. У зв'язку з цим показником більш демократичного підходу судді до того чи іншого питання, є використання Конвенції. По-друге, ст. 10 є найбільш вживаною у зв'язку із тим, що вона є найбільш знайомою для суддів. Завдяки Раді Європи були проведені семінари для всіх суддів, як використовувати в своїй практиці цю статтю і прецеденти Європейського суду. В середньому семінарами було охоплено близько 500 суддів з усієї України. Щодо конкретних прикладів, є суддя, заступник голови апеляційного суду Миколаївської області Василь Паліюк, який у своїй практиці постійно використовує ст. 10 разом з прецедентною базою Європейського суду, якою він володіє абсолютно вільно. Європейський суд частіше за все стає на бік журналістів, оскільки вважає пресу " вартовим псом демократії".

Перш ніж звернутися з заявою до міжнародних органів Ради Європи з захисту прав людини, потрібно ознайомитися з Пояснювальною запискою для осіб, які заповнюють формуляр заяви у відповідності до ст.34 Конвенції.

Крім цього, необхідно взяти до уваги деякі рекомендації:

1. Необхідно визначити міжнародний орган, до якого буде подано скаргу.

2. Якщо це Європейський суд з прав людини, то повинні бути чіткі докази порушеного права, а саме, норм Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод.

3. Повинні бути вичерпані всі внутрішньодержавні засоби правового захисту.

4. Особа, чиє право було порушене, повинна бути згодна виступити позивачем у справі.

5. Необхідно розрахувати час і можливості, маючи на увазі, що звернення до міжнародних органів і розгляд справи можуть вимагати декількох років, а підтримка звинувачення проти держави у Суді неможлива без кваліфікованого адвоката.

6. Необхідно взяти участь у підготовці скарги.

7. Бажано знайти громадську організацію, яка має досвід спілкування з міжнародними органами з захисту прав людини, і звернутися до неї за допомогою. Бажано, щоб така допомога була безкоштовною.

8. Бажано використати засоби масової інформації для повідомлення про подання скарги, про хід її розгляду і результати.

Звернення до міжнародних органів з захисту прав людини може мати різні причини і різні наслідки. Але в будь-якому випадку мова йде про зусилля, пов'язані з відстоюванням прав людини. Хоча це може бути нелегким, такі зусилля не варто зневажати.

Правильно врегульовані трудові відносини - запорука комфорту і максимально продуктивної роботи. Але, у зв'язку з фінансовою нестабільністю в період кризи, проблеми попередження і правового вирішення трудових спорів стали як ніколи актуальними і для роботодавців, і для працівників. "У суперечці виграє не той, хто правий, а той, хто вміє сперечатися", - свідчить народна мудрість. Як же учасникам трудових правовідносин навчитися ефективно сперечатися?

Україна як демократична держава має наблизитися до визнаних у світі міжнародних стандартів у сфері праці. Це спонукає її до ратифікації міжнародних нормативно-правових актів. Тобто взяти зобов'язання привести своє національне законодавство у відповідність до міжнародних стандартів праці. Отже, коли Україна ратифікує певні міжнародні нормативно-правові акти у сфері праці, це означає, що вона їх визнає. Ці акти є підставою для розширення кола трудових прав працівників України, передбачених національним законодавством, що потребує розробки ефективного механізму їх захисту.

Список використаної літератури

1. Конституція України К.:"Юрінком", 2003

2. ЕЕвропейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод. ГГосударство и право. М., 1993, № 4;

3. Закон України "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних суддів" від 29 листопада 2001 р.№ 2860-III

1. Бойко М. Д. Тоудове право України К.:"Олан", 2002. - 335с.

2. М.Дженіс, Р.Кей, Е.Бредлі Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. К.:"АртЕк", 1997.-624с

3. Татам Алан Право Європейського союзу.-К.:"Абрис", 1998-424с.

4. Энтин Л.М. Европейское право-М.: Норма, 2004. - 720с.

5. Опришко В.Ф., Омельченко А.С. Право Європейського союзу. К. 2002

6. Тимченко Л.Д. «Международное право».

7. Крылов Н. Б. «Правотворческая деятельность международных организаций».

8. Топорнин Б.М. «Европейские общества: права и институты»

9. Гренендейк К. Применение права#S Европейского Сообщества в странах-членах ЕС: на примере допуска к государственной службе. Вестник МГУ. Сер.11 "Право", 1996, № 2;

10. Европейская интеграция: правовые проблемы. Книга 1. /Ред. кол.: Б.Н. Топорнин, А.И. Ковлер, М.М. Славин, И.С. Крылова. М., 1992;

11. Европейский Парламент /Cост. В. Смирнова; Генеральной дирекцией#S информации и общественных связей Европейского Парламента. Страсбург, 1993;

12. Крылова Е.С. Европейский парламент (правовой статус). М., 1987;

13. Маклаков В.В. Европейские сообщества и права человека#S. М., 1993;

14. ТопорнинБ.Н. Европейские Сообщества: право и институты (динамика развития). М., 1992;

15. ЭнтинМ. Л. Международные гарантии прав человека. Практика Совета Европы. М., 1992.

16. Энтин М.Л. Суд Европейских сообществ: правовые формы обеспечения западноевропейской интеграции. М., 1997;

17. Юмашев Ю.М. пПравовое регулирование S прямых иностранных капиталовложений в ЕЭС. М., 1988;

Размещено на Allbest.ru