Поняття і принципи кримінального права

Згадуванні проблеми можна звести до запитання: “Чи повинне поширюватися психічне відношення особи у формі умислу або необережності на ті фактичні обставини, які не є елементом основного складу, але входять до числа ознак кваліфікаційного складу злочину?”.

Отже, проголошений у сучасного кримінальному праві концептуальний постулат відповідальності за вину, який втілювався в принцип кримінального закону, є важливим положенням Кримінального кодексу, що покликане ще більш глибоко втілювати правозастосовчу практику принцип особистої відповідальності. Саме на цьому принципі базується справедливе призначення покарання, яке виражається в урахуванні психічного ставлення особи до вчиненого нею злочину. Саме цей принцип лежить в основі застосування не тільки норм Особливої частини ККУ, але й ряду інститутів Загальної частини ККУ “стадії злочинної діяльності, співучасть у вчиненні злочину, добровільна відмова від доведення злочину до кінця, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання”.

Одним з проявів гуманного ставлення до злочинця у кримінальному праві є принцип економії кримінальних репресій. Келіна і Кудрявцев вважають, що «економія репресії - це гуманізм, проявлений законодавцем, а тому на цій підставі стверджують, що дане положення досягається на законодавчій стадії і не має місця у процесі реалізації кримінальних приписів, а тому не може розглядатися як принцип кримінального права.» З такою точкою зору важко погодитися. Так, економія кримінальних репресій на законодавчому рівні проявляється при вирішенні кола діянь, що є злочинними (криміналізація), про заходи покарання за них (). Водночас в правозастосовчій діяльності даний принцип проявляється у тому, що особі, що скоїла злочин, повинно бути призначене мінімальне покарання за скоєний злочин або інший захід кримінально-правового впливу, що є необхідний та достатній для її виправлення і попередження нових злочинів. Вимога мінімального розміру покарання за скоєний злочин безпосередньо визначається метою покарання: слід вибрати такий захід примусу, який не тільки необхідний, але і достатній для досягнення цих завдань. Тому, гуманними можуть бути визнанні такі покарання чи інші заходи кримінально-правового впливу, які необхідні і достатні для охорони суспільних відносин та водночас для виправлення особи, що скоїла злочин, і попередження нових злочинів з боку цієї особи чи інших осіб. Звичайно, призначене судом покарання не повинно залишати у особи відчуття некараності злочину.

Практика застосування покарання свідчить, що призначення занадто суворих заходів примусу, може викликати серйозні негативні соціальні наслідки. Завдаючи зайві страждання засудженому та його близьким, таке покарання перетворює в очах громадськості злочинця на жертву, викликаючи до нього відчуття жалості та співчуття замість засудження його злочинних діянь. Тим самим занадто суворе покарання перешкоджає формуванню правильної суспільної поведінки, свідомості, досягнення мети загальної превенції.

Отже, сутність принципу гуманізму полягає у визнанні людини, її прав і свобод та законних інтересів найвищою соціальною цінністю для держави. Дане положення ставить вимогу перед кримінальним законодавством, по-перше, своїми кримінально-правовими санкціями не покарати злочинця, а захистити та поновити права та інтереси громадян, що були порушені в наслідок його злочинного посягання, а, по-друге, застосовуючи до особи, винної у скоєнні злочину, заходи державного примусу, воно повинно переслідувати мету перевиховання злочинця, вироблення у його свідомості позитивних суспільно корисних установок, включення його у суспільство як повноцінну особистість, яка поважає і виконує нормативні приписи даного суспільства. З метою позитивного впливу на винного до нього повинен застосовуватися мінімально необхідний захід кримінально-правового впливу.

ВИСНОВОК

Отже, узагальнюючи усе вище викладене, слід зазначити наступне. Проблема принципів кримінального права потребує ґрунтовної розробки як з позицій кримінально-правової теорії, так і у контексті дії конкретних кримінально-правових принципів у суспільстві. Перший момент передбачає розробку такої системи кримінально-правових принципів, яка б відповідала об'єктивним умовам розвитку суспільства, держави і права, втілювала б у собі загальні ідеї, що покладені в основу всієї правової системи, не суперечила моралістичним позиціям, що склалися у суспільстві, та традиціям кримінальної політики тієї чи іншої держави; другий момент, в свою чергу, включає розробку практичних рекомендацій для законодавця щодо втілення тих чи інших принципів у нормативному матеріалі, виявлення проблем і суперечностей у кримінальному законодавстві щодо втілення у ньому конкретних кримінально-правових принципів та недоліків у роботі правозастосовчих державних органів, які пов'язані з недотриманням або з неналежним дотриманням таких принципів.

Разом з тим, стан розробок за обома вказаними напрямами у вітчизняній науці кримінального права важко назвати навіть задовільним. У сучасній кримінально-правовій літературі проглядується явна недооцінка регулятивних можливостей системи кримінально-правових принципів, а теоретичний доробок радянських фахівців вимагає суттєвого переосмислення з сучасних позицій громадянського суспільства та правової держави. У зв'язку з цим, сучасна кримінально-правова доктрина так і не спромоглася виробити єдиного підходу до розуміння даної проблеми, що, звичайно, ускладнює її висвітлення у роботі. І все ж таки система принципів кримінального права України у роботі була представлена наступним чином: принцип законності, принцип справедливості, який у кримінальному праві конкретизується принципами індивідуалізації покарання і відповідальності, вини та суб'єктивної осудності; в останню групу увійшли принципи гуманізму та економії кримінальної репресії. Запропонована модель є своєрідною спробою подолати ті розбіжності, що мають місце у кримінально-правовій літературі, присвяченій принципам кримінального права, шляхом використання позитивних моментів та аналізу недоліків кожного з підходів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Конституція України : Закон від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР.

2.Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України) від 5 квітня 2001 року.

3.Р.В. Вереша Кримінальне право України, Загальна частина 2-ге вид., перероб. та доп. станом на вересень 2011 р. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 320 с.

4.Д.А. Шевченко. Щодо категорії «принцип» в кримінальному праві. Форум права. - 2011. - № 2. - С. 1013-1017.

5.Чернышова Н.В., Володько М.В., Хазин М.А. Криминальное право Украины. /За ред. Бовсуновского В.М. - К., 1995. - С.3-4.

6.Советское уголовное право: Общая часть. / Под ред. проф. Н.А. Беляева и проф. М.И. Ковалева. - М., 1977. - С.12-13.

7.Кригер Г.А. Место принципов совестского уголовного права в системе принципов права. // Сов. государство и право. - 1981. - №2.- С.102.

8.Кримінальне право України Загальна частина. Підручник За редакцією професорів В.В. Сташиса, В.Я. Тація 4-те видання, перероблене і доповнене.Харків «Право»,2010.

9.Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов. / Отв. ред. проф. Козаченко И.Я., проф. Незамова З.А. - М., 1999. - С 16-17.

10.Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. - М., 1988. - С. 64.

11.Уголовный закон: Опыт теоретического моделирования / За ред. Кудрявцева В.Н. - М., 1987. - С. 13.

12.Фефелов П.А. Принципы советского уголовного права.// Известия вузов. Правоведение. - 1989. - №2. - С. 41.

13.Коржанський М. Про принципи уголовного права України. // Право України. - 1995. - №11. - с.69.

14.Попов А.Н. Принцип справедливості в уголовном законодательстве. // Весник ЛГУ. Серия 6. Вып.3. - 1991. - №20. - С.86-87.

15.Ткаченко В.И. Равенство уголовной ответсвенности. // Советское государство и право. - 1991. - №12. - С.86.

16.Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов. / Отв. ред. проф. Козаченко И.Я., проф. Незамова З.А. - М., 1999. - с. 21.

17.Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 21-22.

18.Малеин Н.С. Неотвратимость и индивидуализация ответственности. // Сов. государство и право. - 1982. - №11. - С.50.

19.Уголовный закон: Опыт теоретического моделирования / За ред. Кудрявцева В.Н. - М., 1987. - С.25

20.Головко А.В. Принципы неотвратимости ответственности и публичности в современном российском уголовном праве и процессе. // Государство и право. - 1999. - №3. - с.63.

21.Сахаров А.Б. Перспективы развития советского уголовного права.// Советское государство и право. - 1983. - №7. - с.82.

22.Советское уголовное право: Часть Общая. Учебное пособие для юр.вузов / Под ред. Н.И. Загородникова. -М., 1973. - с. 56

23.Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп.ред. Сташиса,Тація.

24.Иванов Н.Г. Принцип субъективного вменения и его реализация в УК // Государство и право. - 1999. - №10. - с.52-58.

25.Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л.: Издательство Ленинградскою университета, 1986. -С. 30

Размещено на Allbest.ru