забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів (земля, поверхневі води, атмосферне повітря, ліси, тваринний і рослинний світ та природні ресурси територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України), проведення моніторингу навколишнього природного середовища, поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, заповідної справи, формування національної екологічної мережі, а також гідрометеорологічної діяльності;

здійснення комплексного управління та регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів (крім надр.), забезпечення екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, організації, охорони та використання природно-заповідного фонду України та національної екологічної мережі;

здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів (крім надр.), екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, поводження з відходами.

Загальне положення передбачає, що з метою забезпечення виконання покладених на нього завдань Міністерство має право:

залучати спеціалістів центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

представляти Уряд за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;

одержувати в установленому законодавством порядку від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представницьких органів інформацію, документи і матеріали, а від Міністерства статистики України - статистичні дані, - для виконання покладених на нього завдань (безплатно);

скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

притягати до дисциплінарної відповідальності керівників територіальних органів міністерства, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління;

самостійно або за участю роботодавців підприємств недержавної форми власності проводити переговори і укладати галузеві угоди з представниками найманих працівників.

Міністерства є самостійними і відповідальними за свою діяльність органами виконавчої влади, вони підпорядковуються лише Кабінету Міністрів України.

Міністерство очолює міністр, якого за поданням Прем'єр-міністра призначає Президент України.

Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів із питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів. Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів і актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети і стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.

Міністр має перших заступників і заступників, які належать до керівників відповідного міністерства. Порядок виконання обов'язків міністра в разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України.

Міністр здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності і несе відповідальність перед Президентом і Урядом за стан справ у цих сферах, визначає ступінь відповідальності заступників міністра, керівників підрозділів міністерства.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції міністерства, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку галузі в міністерстві утворюється колегія у складі міністра, перших заступників і заступників міністра за посадою, а також інших керівних працівників міністерства.

До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства.

Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України.

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності міністерств, їхня поточна робота, а також забезпечення діяльності міністрів організовуються першими заступниками міністрів - керівниками апаратів міністерств.

Міністерство в межах своїх повноважень на основі актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством, рішення міністерства є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та громадянами.

Нормативно-правові акти міністерства підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова, якого призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. За станом на 31 травня 2004 р. було утворено 18

державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади зі статусом, який прирівняний до Державного комітету, зокрема:

Державний комітет архівів України;

Державний комітет України з нагляду за охороною праці;

Державний комітет України з будівництва та архітектури;

Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства;

Державний комітет України по водному господарству;

Державний комітет України по земельних ресурсах;

Державний комітет зв'язку та інформатизації України;

Державний комітет України з енергозбереження;

Державний комітет телебачення і радіомовлення України;

Державний комітет лісового господарства України;

Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту;

Державний комітет України у справах національностей та міграції;

Державний комітет України у справах ветеранів;

Державний комітет статистики України;

Державний комітет у справах релігій;

Національне космічне агентство України;

Державна служба автомобільних доріг; - Державна туристична адміністрація України.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання й повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконт-рольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його Толова, якого призначає на посаду Президент України за поданням Прем'єр-міністра України.

За станом на 31 травня 2004 р. було утворено 19 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом:

Антимонопольний комітет;

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

Державна митна служба України;

Державна податкова адміністрація України;

Державна прикордонна служба України;

Державна судова адміністрація України;

Державний департамент з питань виконання покарань;

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики;

Державний комітет ядерного регулювання України;

Національна комісія регулювання електроенергетики України;

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;

Фонд державного майна України;

Служба безпеки України;

Управління державної охорони України;

Державна служба охорони України;

Головне управління державної служби України;

Національний координаційний центр адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів;

Державна служба експортного контролю України.

Для забезпечення реалізації державної політики в особливо важливих сферах діяльності та державного управління ними у складі окремих центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом у межах коштів, передбачених на їх утримання, можуть бути утворені відповідні департаменти (служби). Утворення департаменту (служби), призначення на посаду і звільнення з посади його керівника та затвердження положення про департамент (службу) здійснює Президент України.

Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці органи утворюються і діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади. Урядові органи державного управління здійснюють: управління окремими підгалузями або сферами діяльності; контрольно-наглядові функції; регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб. Керівники урядових органів державного управління призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади.

Місцевими органами виконавчої влади є:

1) місцеві державні адміністрації - місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції;

2) територіальні органи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - місцеві органи виконавчої влади спеціальної компетенції.

Місцеві державні адміністрації входять до єдиної системи органів виконавчої влади. За станом на 31 травня 2004 р. в Україні діяло 24 обласних, 490 районних, 2 міських (у містах Києві та Севастополі) та 14 районних у місті державних адміністрацій.

Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України (статті 118-119), Законом України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. та іншими законами України.

Керівництво місцевою державною адміністрацією здійснює її голова. Він також формує і її склад.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України у разі:

1) порушення ними Конституції України і законів України;

2) втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства;

3) визнання судом недієздатним;

4) виїзду на проживання в іншу країну;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду;

6) порушення вимог несумісності;

7) за власною ініціативою Президента України з підстав, передбачених цим Законом і законодавством про державну службу;

8) висловлення недовіри більшістю (дві третини) голосів від складу відповідної ради;

9) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені Президентом України у разі:

1) прийняття відставки голови відповідної обласної державної адміністрації;

2) подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених законодавством про державну службу;

3) висловлення недовіри простою більшістю голосів від складу відповідної ради.

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються також у разі їхньої смерті.

У разі обрання нового Президента України голови місцевих державних адміністрацій продовжують здійснювати свої повноваження до призначення в установленому порядку нових голів місцевих державних адміністрацій.

У здійсненні своїх повноважень голови місцевих державних адміністрацій відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Відповідні ради можуть впливати на вирішення питання щодо голови місцевої державної адміністрації.

На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних

органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Згідно зі ст.119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їхнього національно-культурного розвитку;

4) підготування і виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією та законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за:

1) збереженням і раціональним використанням державного майна;

2) станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі;

3) використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів;

4) охороною пам'яток історії та культури, збереженням житлового фонду;

5) додержанням виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з її якістю й сертифікацією;

6) додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захороненням промислових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою;

7) додержанням архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів;

8) додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів;

9) додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров'я, материнства й дитинства, сім'ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту;

10) охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці;

11) додержанням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту і дорожнього руху;

12) додержанням законодавства про державну таємницю та інформацію;

13) додержанням законодавства про Національний архівний

фонд та архівні установи.

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.

Керівників територіальних органів міністерства призначає на посади та звільняє з посад у встановленому порядку міністр, іншого центрального органу виконавчої влади - керівник цього

органу.

Координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та сприяють їм у виконанні покладених на ці органи завдань голови відповідних місцевих державних адміністрацій.

При цьому з питань здійснення повноважень місцевих державних адміністрацій керівники територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підзвітні й підконтрольні головам відповідних місцевих державних адміністрацій.

3.1 Здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі

Згідно із ст.118. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Свої особливості має діяльність місцевих державних адміністрацій в АРК. Крім завдань, які передбачені законодавством для всіх місцевих державних адміністрацій України, в АРК вони забезпечують виконання Конституції АРК, нормативно-правових актів Верховної Ради та рішень Ради міністрів АРК. Рада міністрів у межах своїх повноважень спрямовує 1 контролює діяльність державних адміністрацій.

Рада міністрів АРК має право скасовувати розпорядження голів відповідних районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції і законам України, а також Конституції АРК, нормативно-правовим актам Верховної Ради автономії, рішенням Ради міністрів АРК.

Керівники місцевих державних адміністрацій в АРК призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України, погодженим з Головою Верховної Ради АРК і Головою Ради міністрів АРК, Постійним представником Президента України в АРК. За наявності підстав Рада міністрів АРК може порушувати питання перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України про притягнення до дисциплінарної відповідальності голів відповідних місцевих державних адміністрацій. Рада міністрів АРК за позитивними результатами роботи місцевих державних адміністрацій може застосовувати до їх посадових осіб заходи заохочення. У межах наданих повноважень взаємодіє з місцевими державними адміністраціями в АРК Представництво Президента України в АРК.

Одним із ключових напрямків діяльності місцевих державних адміністрацій є організація взаємодії з органами місцевого самоврядування і, насамперед, у вирішенні питань економічного, соціального і культурного розвитку територіальних громад і всього регіону, зміцнення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування, у реалізації наданих їм законом повноважень, враховувати пропозиції органів місцевого самоврядування у діяльності органів місцевих державних адміністрацій. При цьому останні не повинні втручатися у діяльність і управління органами місцевого самоврядування під час здійснення ними власних функцій, якщо вони не порушують своєї компетенції.

Важливим напрямком конституційно-правової реформи в Україні є посилення ролі місцевого самоврядування в Україні. У зв'язку з цим передбачається, що ряд функцій органів виконавчої влади на місцях буде передано виконкомам місцевих рад з подальшою ліквідацією районних державних адміністрацій.

3.3 Аналіз Закону України "Про центральні органи виконавчої влади в Україні"

17 березня Верховна Рада ухвалили Закон "Про центральні органи виконавчої влади". Відповідно до положень даного закону встановлюється система, основні завдання, принципи діяльності, правові засади діяльності, порядок утворення, реорганізації та ліквідації, статус та атрибути центральних органів виконавчої влади. Відтепер, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України за поданням Прем`єр-міністра. Президент також затверджує та звільняє заступників міністра (першого заступника та заступника). Крім того, Законом встановлюється норма регресу (зворотної дії) щодо працівників міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Прийняття цього закону остаточно затвердило фактичну втрату великої частини своїх повноважень Кабінетом Міністрів із їх переходом до Президента. Норма зворотної вимоги щодо посадових осіб може бути використана для переслідування чиновників, що належить до інших або опозиційних політичних партій та може мати дуже негативний вплив на політичну ситуацію в Україні в майбутньому.

Висновок

Виконавши, курсову роботу, дослідивши багато матеріалу та джерел, я зробила наступні висновки.

Дійсно, виконавча влада в Україні досить складна структура нашого суспільства. Розділ Конституції про Кабінет Міністрів не в змозі охопити всіх сторін його діяльності, які потребують законодавчого регулювання. Тому Конституція (ст.120) передбачає прийняття окремого закону щодо цього питання. В ньому будуть більш детально викладені повноваження та організація діяльності, порядок формування та склад кабінету міністрів, його відносини з Президентом, Верховною Радою, іншими органами виконавчої влади. Зокрема, потребують певного законодавчого закріплення форми та засоби можливого взаємного делегування повноважень органами виконавчої влади.

Слід більш ретельно врегулювати механізм здійснення виконавчо-розпорядчих функцій, виключення випадків, їх дублювання і неузгодженості, забезпечення ефективного нагляду та підвищення персональної відповідальності державних службовців будь-якого рангу за виконання прийнятих рішень.

Детальна регламентація питань організації і діяльності органів виконавчої влади має бути перед усім віднесена до найвищої ланки в системі цих органів - Кабінету Міністрів. Це певною мірою забезпечить належну організованість усієї субординованої системи згаданих органів та їх окремих ланок. Такий підхід створить можливості для Президента, Кабінету Міністрів у реалізації їхніх конституційних повноважень щодо організаційної діяльності і структури уряду.

На жаль, досліджуючи дану тему я зустрілась з низкою проблем. Наприклад, відсутність законодавчого регулювання центральних органів виконавчої влади, часті зміни та реформування в складі міністерств та інших

центральних органів, надмірне втручання Президента в окремі сфери діяльності міністерств з огляду на його повноваження, стихійний характер змін, перетворення та скорочення окремих комітетів, утвореня нових, іноді без логічного обґрунтування доцільності прийняття відповідних рішень тощо.

Це може призвести до порушення структурних зв'язків між окремими ланками та до виникнення проблем, пов'язаних з організаційни впорядкуванням, а також до втрати часу у зв'язку з виконанням управлінської структури до нових умов функціонування, що найчастіше спостерігаються з приходом нової влади.

Необхідно законодавчо врегулювати ці питання з врахуванням умов сьогочасних потреб життя, а також намагатися не утворювати нові органи без фактичної доцільності та обґрунтованості їх ствоення, а навпаки зменшувати кількість тих центральних органів виконавчої влади, які фактично дублюють одне одного.

Що стосується органів виконавчої влади на місцях, то на даний час ніяких суперечностей та непорозумінь не виникає, оскільки їх діяльність регулюється законодавчо. В мене була така можливість, впевнитися в цьому особисто на практиці. Оскільки влітку я працювала в Дарницькій районній в місті Києві державній адміністрації. Працюючи там у відділі організації діловодства, я отримала массу задоволення та отримала досвід для своєю майбутньої роботи в юридичній сфері. Тому я впевнено можу сказати, що місцеві державні адміністрації діють за принципом субординації та відповідальності перед Президентом та Кабінетом Міністрів, підзвітності і підконтрольності органам виконавчої влади вищого рівня.

Беручи до уваги адміністративну реформу, то, на мою думку принцип ієрархічності дещо порушується, оскільки адміністрації вже не матимуть владних повноважень, а значно розширяться повноваження місцевих органів самоуправління, а це потребує прийняття додаткових змін до законів, а також чіткого врегулювання відносин та розмежування компетенції між місцевими радами та адміністраціями.

Органами виконавчої влади різних рівнів приймається величезна кількість підзаконних нормативно-правових актів різного роду і їх прийняття містить деякі негативні моменти: по-перше, відсутність законодавчого регулювання керівних органів виконавчої влади зумовлює іноді прийняття самими цими органами актів, на основі яких вони діятимуть; по-друге, велика кількість цих актів приймається різними органами фактично з одних і тих же підстав, а це призводить до "захаращеності" правової бази і значно ускладнює їх систематизацію та пошук. Вирішення проблем, на мою думку, стало б врегулювання на законодавчому рівні правового статусу органів виконавчої влади та їх компетенції, а це б сприяло тому, щоб такі органи перестали приймати "хаотичні" нормативні акти, а працювали б більш злагоджено і ефективно.

Необхідно відрегулювати відносини окремих гілок влади та розмежувати їх компетенцію з метою усунення недолікі, які вже зазначалися, так, щоб між ними не виникало суперечностей та розбіжностей. А ідеальним варіантом в даному випадку, на мою думку, був би такий, коли державна влада була б поділена так, щоб кожна її гілка не мала переваг на іншою, що спостерігається сьогодні в нашій системі і частково спостерігається після проведення політичної реформи.

Отже, виконавча влада є відносно самостійною гілкою державної влади, що має притаманні лише їй функції, які здійснюються системою її органів на підставі визначеного правового механізму реалізації законів та інших нормативно - правових актів з метою реалізації првд і свобод людини і громадянина.

Література

1. Конституція України (із змінами і доп.). - К.: Атіка, 2006. - 64 с.

2. Конституція України: Науково-практичний коментар /В.Б. Авер`янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол.В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. - Харків: Видавництво "Право" К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. - 808 с.

3. Коментар до Конституції України. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. - 412 с.

4. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 15 травня 2008 року.

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1999 р. №746 "Про розподіл функціональних повноважень між Прем'єр-міністром України, Першим віце-прем'єр-міністром України, віце-прем'єр-міністрами України та Міністром Кабінету Міністрів України" // Офіційний вісник України. - 1999. - №18. - Ст.792.

6. Постанова Кабінету Міністрів України "Про тимчасовий регламент Кабінету Міністрів України" від 05.06.200 року №915 // ОВУ. - 2000. - №24.

7. Конституційне право України: Підручник / За ред. проф. В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 2002. - 732 с.

8. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002. - 479 с.

9. Особливості виконавчої влади в пострадянській Україні: Моногр. / О.О. Кордун та інш. - К.: МАУП, 2000. - 248 с.

10. Пріоритети нового Уряду // Урядовий кур'єр. - 2001. - №106. - 16 червня.

11. Борденюк В. Особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві // Вісник прокуратури. - 2001. - №4. - С.39.

12. Виконавча влада і адміністративне право - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. - 668 с.

13. Дерець В.А. Органи виконавчої влади України та управлінські відносини. Монографія. - К.: ТОВ "Юридична думка", 2007. - 180 с.

14. Загальне положення про колегію центрального органу виконавчої влади і місцевої державної адміністрації затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 року № 1569 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 40. - Ст.2107.

15. Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені Наказом Головного управління державної служби України № 58 від 23.10.2000 р. // Офіційний вісник України - 2000. - № 45. - Ст. 1971.

15. Положення про проведення атестації державних службовців, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1922 // Офіційний вісник України. - 2001 р. - № 1. - Ст.27.

16. Положення про урядовий орган державного управління, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2000 р. № 386 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 8. - Ст.317.

17. Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 8. - Ст.351.

18. Порядок спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1229 від 21.12.2005 р. // Офіційний вісник України. - 2005. - № 52. - Ст.3272.

19. Про державну службу: Закон України № 3723-ХП від 16.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 52. - Ст.490.

20. Про звернення громадян: Закон України № 393/96-ВР від 02.10.1996р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 47. - Ст.256.

21. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 16 травня 2008 року // Офіційний вісник України. - 2008. - № 36. - Ст.1196.

22. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 21 грудня 2006 року // Урядовий кур'єр. - 2007. - № 20.

23. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України № 280/97-ВР від 21.05.1997 р.

24. Про місцеві державні адміністрації: Закон України № 586-XIV від 09.04.1999 р. // Урядовий кур'єр. - 1999. - № 89 (із змінами і доповненнями).

25. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України № 1572/99 від 15.12.1999 р. // Офіційний вісник України. - 1999. - № 50 (із змінами і доповненнями).

26. Регламент Кабінету Міністрів України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 // Урядовий кур'єр. - 2007. - № 138-139.

27. Рудик П.А. Конституційна реформа в Україні: проблеми та перспективи. - К.: Атіка, 2006. - 256 с.

28. Шаповал В.М. Із досвіду організації виконавчої влади у зарубіжних країнах / Державне управління в Україні. (Навчальний посібник). За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К., 1999. - С. 207-217.

Размещено на Allbest.ru

...