Відповідальність за порушення у сфері господарювання

Фактичні підстави - це ті життєві ситуації, що характеризуються законом або договором як неправомірні (тобто протиправна поведінка). Такі ситуації називають складом господарського правопорушення. Склад господарського правопорушення залежить від виду господарсько-правової відповідальності. [21,2,23]

2.5 Підстави застосування окремих видів господарсько-правових санкцій

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб'єктів господарських відносин. Другою правовою підставою є господарська правосуб'єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, які мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Третя підстава називається юридико-фактичною. Це протиправні дії або бездіяльність особи - господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.

Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності:

- факт господарського правопорушення, тобто порушення норми закону, умови договору, державного контракту тощо, внаслідок чого задаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора);

- протиправність поведінки господарського порушника. Така умова визначається у господарському праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують правову норму, планове завдання, умови договору тощо;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками. Йдеться про так званий причинно-необхідний зв'язок, коли протиправна дія чи бездіяльність є об'єктивною причиною такого наслідку, як збитки або інша шкода, завдані потерпілому (кредиторові). Цей зв'язок необхідно доводити відповідними доказами;

- вина господарського правопорушника.[23]

Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушника до прав і законних інтересів потерпілого.

Вина у господарській і юрисдикційній практиці - це існування двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності: наявність у особи-правопорушника реальних можливостей для належного виконання; невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді) потерпілого.

Формою вини може бути як умисел, так і необережність правопорушника. Вина обох сторін підлягає взаємному заліку. Якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, юрисдикційний орган (суд, господарський, третейський суд) відповідно зменшує розмір відповідальності боржника. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення.

За наявності у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язання вини кредитора у формі умислу або необережності боржник звільняється від виконання зобов'язання. Інше може бути встановлено законом.

Вина є однією з умов відповідальності в деліктних зобов'язаннях між суб'єктами. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

Вина підприємства (господарюючого суб'єкта) - це вина його працівників. Отже, принцип відповідальності за вину вимагає визначення конкретних працівників, дія або бездіяльність яких спричинили невиконання зобов'язань чи заподіяння шкоди.

Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.

Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків потрібна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені) досить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника. [21, 2, 23]

2.6 Конфіскація, як форма господарської відповідальності

Конфіскація - це безоплатне вилучення в доход бюджету майна (коштів) суб'єкта господарювання - правопорушника у випадках, прямо передбачених законом.

Випадки застосування конфіскації:

1) визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 208 ГК);

2) здійснення комерційним банком забороненої законом виробничої діяльності (ст. 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність);

3) у сфері ціноутворення (зокрема, щодо підприємств-монополістів, ціни на продукцію яких регулюються державою) та в деяких інших випадках;

4) у сфері антимонопольно-конкурентного регулювання; так, відповідно до ст. 253 ГК, підлягає безоплатному вилученню до Державного бюджету України прибуток (доход), незаконно одержаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення ст. 29 (зловживання монопольним становищем на ринку), ст. 30 (укладення антиконкурентних угод) і ст. 32 (актів недобросовісної конкуренції);

5) у сфері оподаткування; так, відповідно до ст, 240 ГК, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування; крім того, з порушника стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.[31]

Юридичною підставою застосування конфіскації є лише закон; фактичні підстави - протиправна поведінка, а у випадку виконання зобов'язання, визнаного недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, - ще й вина (прямий умисел) порушника.

Конфіскація застосовується в судовому порядку за позовами компетентних органів (податкових, контрольно-ревізійних тощо). [21, 2, 5]

3. Межі господарської відповідальності

3.1 Поняття меж господарської відповідальності

Стаття 219 ГК встановила межі господарсько-правової відповідальності, а також випадки, в яких розмір відповідальності учасника господарських відносин може бути зменшено або такий суб'єкт може бути звільнений від відповідальності.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 219 ГК) за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено ГК та іншими законами.

Так, згідно з ч. 7 ст. 77 ГК України казенні підприємства несуть відповідальність за своїми боргами лише в межах належних їм грошових коштів. За недостатності вказаних засобів держава в особі органу, в сферу управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта. Наприклад, учасники товариства з додатковою відповідальністю у разі недостатності майна товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників (ч. 4 ст. 80 ГК); учасники повного товариства несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (ч. 5 ст. 80 ГК); таку ж відповідальність несуть і повні учасники командитного товариства (ч. 6 ст. 80 ГК). Інший приклад: об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання (ч. 4 ст. 123 ГК).

Аналогічна відповідальність виникає у засновника дочірнього підприємства у разі наявності його вини у банкрутстві підприємства (п. 7 ст. 126 ГК України). [15, 2, 22]

3.2 Підстави зменшення та збільшення меж господарської відповідальності, звільнення від господарської відповідальності

Згідно з ч. З ст. 219 ГК суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання.

Частиною 4 ст. 219 ГК встановлено, цю сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер них обставин є підставою для звільнення їх віл господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через лані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. Очевидно, що тут ідеться про обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини)

Крім того, відповідно до ст. 617 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку. Проте згідно з ЦК не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. [2, 4, 23]

Статті 220 і 221 ГК передбачають окремі випадки відповідальності боржника і кредитора за неналежне виконання зобов'язань (у вигляді відшкодування збитків), що полягає в порушенні строку виконання, та інші правові наслідки такого прострочення (відмова кредитора від прийняття виконання, що втратило для нього інтерес; відстрочення виконання на строк прострочення кредитора).

Дослідивши дані норми закону про господарсько-правову відповідальність можна прийти до трьох важливих аспектів.

По-перше - звільнення від відповідальності суб'єкта господарювання, який доведе, що ним було вжито всіх, залежних від нього заходів, і що невиконання або неналежне виконання зобов'язання сталося не з його вини.

По-друге - застосування до управненої сторони зобов'язання господарських санкцій за протиправні дії або бездіяльність, які унеможливили виконання зобов'язаним суб'єктом покладених на нього обов'язків.

По-третє - зменшення розміру господарсько-правової відповідальності правопорушника у зв'язку з доведенням вини управненого суб'єкта в порушенні зобов'язання.

Співставлення норм, закріплених у ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 219 і ч. 2 ст. 221 ГК дає підстави нам стверджувати про часткове обмеження правомочностей зобов'язаної сторони відносно зменшення відповідальності у зв'язку з неправомірною діяльністю управненої сторони зобов'язання. Адже, прострочення однієї зі сторін зобов'язання ще не означає виникнення збитків, тобто закріплене у ч. 2 ст. 221 ГК право боржника є скоріше винятком із загального правила, аніж способом обмеження негативних наслідків правопорушення. Більш ефективною з практичної точки зору уявляється норма ч. 3 ст. 219 ГК, на основі якої суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності за правопорушення, якому сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання. Оскільки ст. 219 ГК не встановлює обмежень щодо форм і видів відповідальності, розмір котрої може бути зменшено, можна вважати, що така норма поширюється на будь-які санкції за винятком встановлених у імперативних нормах закону, насамперед, адміністративно - господарських санкцій. [2, 26, 27]

3.3 Досудове врегулювання спорів

Мирова угода. Згідно з абзацом 7 п. 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9.07.2002 року № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Таким чином, можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають спосіб захисту їхніх прав. Що стосується господарських правовідносин, ст. 5 ГПК України передбачено, що сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Ця норма дає можливість окремо передбачати в договорі умови та порядок досудового врегулювання спору. [3, 28]

Досудове врегулювання спорів може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Незважаючи на те, що мирова угода в господарському процесі є новелою для нашого законодавства, такий інститут досліджувався ще в радянській юридичній літературі. Так, мирові угоди поділялись на досудові й судові. Досудова мирова угода являє собою звичайний, як правило, цивільно-правовий договір, у силу якого сторони припиняють між собою зобов'язання, трансформуючи його в нове, матеріальне, частіше за все шляхом взаємних поступок. При невиконанні такої угоди однією зі сторін друга має право звернутись за захистом своїх порушених прав з позовом до суду.

Судова мирова угода відрізняється від досудової тим, що вона укладається тоді, коли між сторонами вже виник спір на підставі певного зобов'язання, і з метою вирішення такого спору сторони приходять до рішення укласти іншу угоду. Таким чином, укладання досудової мирової угоди, на відміну від судової не вирішує спір між сторонами. Навіть незважаючи на те, що затверджуючи мирову угоду, суд не розглядає справу по суті, а в ухвалі про припинення провадження в справі встановлює факт існування між сторонами спору, який вже вирішено. Тому кожна із сторін судової мирової угоди позбавляється права звертатись до суду з таких самих підстав (п. 7 ч. 1 ст. 80 ГПК). [3, 28]

Слід зазначити, що інститут мирової угоди притаманний не лише господарському процесу, а й цивільному, провадженню справ про банкрутство тощо. Причому в кожному названому випадку такий інститут має свої особливості. Тому необхідно наголосити, що в даній статті ми розглядатимемо мирову угоду лише стосовно господарського процесу.

Нормативне визначення мирової угоди в Україні існує лише стосовно укладання мирової угоди при провадженні справи про банкрутство. Так, відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ, мирова угода визначається якдомовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін. [6, 30]

Мирову угоду в господарському процесі можна визначити як одну з форм прояву свободи в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними угоди про заміну зобов'язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов'язанням з метою врегулювання такого спору. Відповідно до ч. 4 ст. 78 ГПК, мирова угода затверджується ухвалою суду, якою одночасно припиняється провадження у справі.

Таким чином, мирова угода - це спосіб вирішення судового спору “миром”, без винесення судового рішення. [3, 29]

Висновки

Досліджуючи дану тему дослідник дійшов наступних висновків:

Господарські зобов'язання - це правовідносини, згідно яких одна сторона (кредитор) зобов'язується забезпечити своєчасне виконання робіт, надання послуг, передачу інших предметів угоди/ а інша сторона (боржник) - виконати обумовлені або нормативно-визначені вимоги кредитора.

Зобов'язання як правове поняття складається з декількох елементів: суб'єкти зобов'язання, правовідносини між ними та його зміст. Суб'єктами зобов'язання, як і будь-якого іншого цивільно-правового відношення, може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Сторона, яка має право вимагати від другої сторони виконання якоїсь дії, називається кредитором, а сторона, яка зобов'язана виконати вимогу кредитора, називається боржником.

Відповідно до ст. 173 ГКУ - господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну, дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Функції господарсько-правової відповідальності - це напрями її дії, той господарський результат, що настає о результаті застосування господарсько-правової відповідальності.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, визначених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих наслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Основні питання відповідальності за правопорушення у сфері господарювання регулюються розділом V Господарського кодексу України.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції - господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Крім зазначених господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнай ця недійсним за рішенням суду.

Господарське зобов'язання може бути припинено за згодою сторін, зокрема у і здою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими сторонам;,: що така заміна не суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов'язання.

Господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не перед бачено законом.

Список використаних джерел

1. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Конституція України від 1996р ( з поправками станом на 2014р) Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

2. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Господарський Кодекс України : Закон України від 16.01.2003 № 436 // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - № 19-20; № 21-22. - Ст. 144. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

3. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 // Відомості Верховної Ради України . - 1992. - № 6. - Ст. 56. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

4. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] . Цивільний кодекс України, Кодекс цивільний, від 16.01.2003, № 435-IV. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

5. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого Закон України Про банки і банківську діяльність : Закон України від 07.12.2000 // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст. 30. [Електронний ресурс] Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

6. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011. № 4212-VI [Електронний ресурс] Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

7. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» від 11.04.2005 № 01-8/344 // Вісник господарського судочинства. - № 3. - 2005. - С. 53-58. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

8. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Татькова З.Ф. Господарсько-правова відповідальність: напрями вдосконалення законодавства / З.Ф. Татькова // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: зб. наук. праць. - Донецьк: Донецький юрид. ін-т Луганського держав. ун-ту ВС, 2006. - № 4. - С. 320-333. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

9. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / С. С. Алексеев. - М. : Юридическая література, 1981. - Т. І. - 361с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

10. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Алексеев С. С. Проблемы теории государства и права : учеб. / С. С. Алексеев // - М. : Юрид. лит., 1987. - 448 с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

11. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Вінник О. М. Господарське право : навч. посіб. - 2-ге вид., змінене. та допов. / О. М. Вінник. - К. : Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 766 с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

12. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Беляневич О. А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти) : моногр. / О. А. Беляневич. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 592 с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

13. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Лазарева В.В. Общая теория права и государства. 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2001. -- 520 с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

14. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Абова Т. Е. Субъективное право. Избранные труды. Гражданский и арбитражный процесс. Гражданское и хозяйственное право / Т. Е. Абова. - М. : Статут, 2007. - С. 642-941. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

15. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Малеїн М.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. -- М.: Наука, 1967. -- 207 с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

16. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Братусь С. Н., Лунц Л. А. Вопросы хозяйственного договора. М.: Госюриздат, 1954. 155 с. // Советское государство и право. 1955. N 7. С. 155 -158. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

17. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Лейст О.Е. Санкции и ответственность по советскому праву. Теоретические проблемы. -- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. -- 240 с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

18. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Беляневич О. А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти) : моногр. / О. А. Беляневич. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 592 с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

19. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность (очерк теории) / С. Н. Братусь. - М. : Юридическая литература, 1976. - 215 с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

20. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Вінник О. М. Проблеми відповідальності суб'єктів господарювання, їх учасників і власників майна / О. М. Вінник // Вісник Вищого арбітражного суду України. - № 3. - С. 130-136. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

21. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька, А.В. Смітюх та ін. Господарське право: Підручник / За ред. О.П. Подцерковного, - X.: Одіссей, 2010. - 640 с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

22. Аушева О. В. Захист прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Аушева Олена Вікторівна. - Донецьк, 2007. - 20 с.

23. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Беляневич О. А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти) : моногр. / О. А. Беляневич. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 592 с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

24. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Адамовська О. Штрафні санкції та заздалегідь встановлені збитки / О. Адамовська // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 8. - С. 45-48. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

25. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладання : дис. ... канд. юрид. наук / Беляневич Олена Анатоліївна. - К., 1999. - 173 с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

26. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Брагинский М. И. Договорное право. Книга первая : Общие положення / М. И. Брагинский, В. В. Ветрянский. - 2-е изд., испр. - М. : «Статут», 1999. - 848 с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

27. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Брагинский М. И. Договорное право. Книга вторая : Договоры о передаче имущества / Брагинский М. И., Ветрянский В. В. - М. : «Статут», 2000. - 800 с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

28. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Булгакова І. В. Господарське право України : навч. посіб. / І. В. Булгакова. - К. : Прецедент, 2006. - 346 с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

29. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Васильев А. М. Правовые категории : Методологические аспекты разработки системы категорий теории права / А. М. Васильєв. - М. : Юридическая литература, 1976. - 264 с. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

30. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Витрук Н. В. Общая теория юридической ответственности / Н. Д. Витрук. - Москва : Норма, 2009. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

31. Наукова бібліотека НЮУ ім.. Я.Мудрого [Електронний ресурс] Беляневич О. А. Тлумачення договорів / О. А. Беляневич // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 2. - С. 157-164. Режим доступа: http://library.nulau.edu.ua/ вільний.

Размещено на Allbest.ru