Правова система українських земель у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої

- посягання на родину (двожонство, викрадення жінки, подружня зрада, свідоме кровозмішання);

- аморальні вчинки (зґвалтування, звідництво, проституція, позашлюбні зв'язки чоловіків).

До другої групи належали: вбивство (мужебойство), каліцтво, побиття, словесні образи, підпал, ґвалт (напад на дім), грабіж, крадіжка, шахрайство, здирництво, злодійство тощо.

Кари поділялися на штрафи та публічні покарання. їхня головна мета - залякування, а також запобігання злочинності і відшкодування кривди. Основним штрафом вважалася головщина - грошове відшкодування за голову убитого його родичам у розмірі від 20 до 100 кіп. За рани та побої встановлювалася нав'язка для лікування і за моральну шкоду. Публічними карами були:смертна кара (проста - страта на шибениці, під сокирою, у воді, в землі, і кваліфікована - четверткування, колесування, паля, мідний бик тощо); кари на тілі (відрубування його частин, таврування, побиття, каліцтво); позбавлення свободи (монастир, холодна, в'язниця, фортеця), позбавлення честі, прав і привілеїв (виволання), конфіскація майна, церковна покупка. Як додаткові заходи застосовувалося вигнання опала, поневолення та комбінація кар. Заруба В.М. Історія держави і права України / Навчальний посібник Київ 2006. - С. 93-94.

ІV. СТАТУТИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО

4.1 Перший Литовський статут 1528 р.

Статут Великого князівства Литовського -- основний кодекс права Великого князівства Литовського. Видавався у трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути. Джерелами Литовського статуту були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники та кодекси інших держав.

Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального і процесуального права князівства, норми римського, руського, польського і німецького кодифікованого звичаєвого права, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники. Його положення діяли на землях Литви і Русі-України аж до середини XIX століття.

Статут декларував рівність громадян незалежно від соціального стану й походження, віротерпимість, відповідальність суддів перед законом, заборону перетворювати вільних людей на рабів і т. ін. Водночас запроваджував привілеї князів, магнатів та шляхти, у тому числі право на закріпачення селян. Литовський статут був основним збірником права в Україні з XVI ст. до 40-х років XIX ст. Став джерелом російського «Соборного уложения» (1649 р.), «Прав, по которым судится малороссийский народ» та приватних українських кодифікаційних проектів. На території Київської, Подільської та Волинської губерній дію Литовського статуту було припинено сенатським указом від 25 червня 1840 р. У Лівобережній Україні 4 березня 1843 р. його було замінено Зводом законів Російської імперії. Статути Великого князівства Литовського. - Т. ІІ: Статут 1528 року. Одеса: ОНЮА, 2003.

Редакція 1529 року.

Протягом 16 ст. було видано три Литовькі статути: 1-й або Старий Литовський статут 29 вересня 1529 р. складався з 243 артикулів (за Слуцьким списком -- 272), об'єднаних в 13 розділах, в яких були зібрані норми судово-процесуального, кримінального, цивільного та господарського права. Провідною думкою цього кодексу була охорона інтересів держави і, зокрема, шляхти, а особливо магнатів. Так, мисливський собака оцінювався в 2 рази дорожче за «мужика тяглого». Цей статут регулював відносини в усіх кінцях різномовної держави, до нього увійшли деякі положення «Руської Правди» та норми звичаєвого права, ряд пунктів з польських та німецьких судебників, а також з «Саксонського Зерцала».

Зміст:

Перший розділ трактував питання про верховну владу та ставлення до неї населення. Другий -- про «земську оборону», себто про організацію військової служби. Третій -- про шляхетські вольності. Четвертий -- про суддів та про суди. Всі інші містили норми права цивільного й карного, а також порядок судового процесу.

Статут був, безперечно, підсумком певної боротьби між панами-магнатами та шляхтою й фіксував ту сукупність прав і привілеїв, які здобула собі шляхетська верства. Шляхті було гарантовано: її не можна карати без судового публічного процесу; землю не можна одібрати без вини; відповідальність шляхтича за злочин встановлювалася лише індивідуально. Шляхта також дістала право апеляції на рішення суду воєводи або старости до самого великого князя, мала свободу виїзду за кордон. Історія держави і права України: Академічний курс: У 2 т.: Підручн. для студ. юридичн. спец. вузів/ Ред. В.Я. Тацій, А.Й.Рогожин; Академія правових наук України, Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого. - К.: Ін Юре. - 2000 - Т.1. - 2000. - 646 с. - С. 225-227

Шляхетські піддані увільнялися від усяких податків і повинностей. За убивство шляхтича шляхтич платив 100 коп. грошей «головщини» родині вбитого і стільки ж «вини» -- великому князю. За убивство ж шляхтича холоп платив головою.

4.2 «Установа на волоки» для унормування селянських повинностей

«УСТАВА НА ВОЛОКИ» - правовий документ, затверджений 1 квітня 1557 р. польським королем, великим князем литовським Сигізмундом II Августом про проведення аграрної та фінансово-податкової реформи на території Великого князівства Литовського. Містив 49 артикулів. 20. жовтня 1557 р. за розпорядженням короля до деяких артикулів були внесені зміни, доповнення і поправки. Реформу провели у великокнязівських володіннях у Литві, Білорусі та частково в Україні - у Кременецькому повіті, Ратненському і Ковельському староствах на Волині. За “Устава на волоки” всі земельні володіння великого князя вимірювалися і ділилися на однакові ділянки - волоки (дорівнювали прибл. від 16,8 до 21,8 га в залежності від місцевості), що стали єдиною одиницею оподаткування.

Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянами. “Волочна поміра” проводилася з розрахунку, щоб одній волоці фільваркової землі відповідало сім селянських волок. Кожне тяглове селянське господарство отримувало у користування одну волоку, яка розмежовувалася на три смуги кожна по 11 морґів (7,12 га). Деякі селяни орендували землю у сусідніх селах, бідніші родини брали волоку на 2 або 3 дворища. Крім цього, селяни отримували по одному морґу землі під городи, які не обкладалися податком.

«Устава на волоки» збільшувала податки та повинності селян. Розмір податку встановлювався у залежності від родючості ґрунту. Всі землі поділялись на добрий ґрунт, середній ґрунт, поганий ґрунт і дуже поганий - пісковий, болотистий тощо. Селяни, які отримували наділи в лісовій зоні, звільнялися від сплати податків терміном до 10 років. Розмір земельної ділянки, сума податків і повинності залежали від станової приналежності особи. Путні бояри і особи, які перебували на службі у великого князя, отримували по дві волоки. Путні бояри платили земельний податок і звільнялися від виконання військової та ін. повинностей. Служилі люди не платили податку за волоки, надані великим князем. Крім сплати податків за отримані земельні наділи, всі дорослі члени селянського господарства повинні були відпрацювати 2 дні на тиждень у фільварку.

[Артикул] 19. Робота підданим через війта має бути замовлена на тиждень з чим і на котрий день люди до роботи прийти мають, а війт того ж дня людям визначить роботу, і якщо котрийсь чоловік не вийде на роботу, то за перший день прогулу заплатить гріш, а за другий день - барана, а якщо й третій раз прогуляє, або через п'янство не вийде, то бичем на лавці скарати, а дні пропущені відробити; однак, якби з якої причини підданий не міг вийти на роботу, він має через сусіда або через лавника Лавник - засідатель волосного суду.  оповістити про те уряд Уряд - управління, управляючий фільварком., а уряд визнавши причину заслужну, не має його ніякою за ті провини карати, але іншого дня заставити відробити повинність, яку він пропустив, але не відкуплюватися від роботи нікому. Пустих волок підданим не орати; а якщо котрийсь не вписавшися в реєстр, посміє те вчинити, то збіжжя втратить до нашої стодоли [клуні] і за провину рубель [карбованець] грошей до казни нашої заплатить. А до роботи приступати підданим, як сонце сходить, а зійти [з роботи], як заходить [сонце], а відпочинку тим, що з худобою роблять, перед обідом година, в полудень-година, надвечір-година; а котрі пішо роблять, тим відпочинку в ті ж часи, але по півгодини має бути, а то літом на Великдень відпочивання; а хто рано на роботу не вийде через запізнення, такий другого дня стільки часу, на скільки спізнився, відробити має. [Артикул] 20. Фільварки Фільварок (польське folwark, від нім. Vorwerk - хутір, ферма) - 1) У Польщі, Литві, Україні та Білорусі у XIV-XIX ст. багатогалузеве панське господарство. За панщини у фільваркові застосовувалася дарова праця, пізніше -- наймана.хочемо мати, щоб вони скрізь були заведені, причому якнайбільшого розміру, при кожних замках і дворах наших, крім тих, де б грунти погані або не родючі були, - такі [грунти] наказати людьми осаджувати, зоставивши на уряд у кожному полі по одній волоці, а урядову волоку огородник із своїм бидлом обробити має, а за це [йому] морг Морг - міра площі, дорівнює 0,52 га.  землі на огород, з чого лічби чинити і платити [він] не повинен. Уряд наш гумно під пильним наглядом повинен мати, щоб у нього ні в чому шкоди нам не сталося, а збіжжя, ужаття Ужаття - зжате, зкошене. всякого повинен мати на себе третій сніп, віддавши спочатку десятину і засіявши пашню нашу; а умолоти всякого збіжжя наші ревізори в усіх гумнах при дворах наших мають бути і того доглядати і навчити, щоб скрізь з повним вимолотом і без пилу збіжжя обмолочувалося. А продавання збіжжя гуменного має бути по лічбі прийняте, по чому управитель положить, як продавати; для того і для всіх підданих мають бути бочки торгові в дворах і гумнах наших, в селах, і на всіх шляхах однакової міри, по чотири корці краковських. Хрестоматія з історії Української РСР. З найдавніших часів до кінця 50-х рр. ХІХ ст. / Посібник для чителів. // Упор. О.А. Бевзо, М.М. Лисенко, Д.І. Мишко, Г.І. Підлуцький. За ред. І.О. Гуржія. - К.: Державне учбово-педагогічне видавництво «Радянська школа». - 1959 - С. 123-124

В українських землях фільварки вперше з'явилися в Галичині у XV ст. У більшості українських земель, що входили до складу Литви, фільваркова система господарювання почала запроваджуватися з серед. XVI ст. У зв'язку з розвитком внутрішнього і особливо зовнішнього ринку (мануфактурне виробництво західноєвропейських країн потребувало сільськогосподарської сировини) у феодалів виникла потреба організації власного господарства з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської продукції. З іншого боку, новосформований шляхетський стан Великого князівства Литовського прагнув економічної стабільності господарства в умовах постійного перебування шляхтичів у військових походах. Згідно з “Уставою на волоки” (1557) спочатку на великокнязівських (державних землях) Великого князівства Литовського було проведено “волочну поміру” і кращі землі віддано під Ф. Селяни зобов'язувалися виконувати дводенну панщину на тиждень з однієї волоки землі, що була у їхньому користуванні. У приватних маєтках магнати та шляхта також стали запроваджувати Ф. як найбільш економічно вигідні для них господарства. Поширенню Ф. сприяло не тільки обезземелення селян, але і наявність великої кількості вільних земель та колонізаційний процес у напрямку на схід і південний схід. Сільськогосподарська продукція у Ф. не лише вироблялась, але і перероблялася й відправлялася великими партіями на ринок у вигляді напівфабрикатів. Подекуди Ф. мали тваринницький характер (плекання волів на укр. землях). Деякі Ф. поширили свою діяльність на с.-г. промисли (поташ, бортництво, гуральництво). У 19 ст. Ф. через неприбутковість, брак модернізації с.-г. техніки і коштів, робочої сили почали занепадати (хоча у Гетьманщині Ф. зникли ще у серед. 17 ст.). На Правобережжі і в Галичині Ф. називалися панські (шляхетські) господарства й угіддя аж до революції 1917 чи ще й між двома світовими війнами в Польщі.

4.3 Другий Литовський статут 1566 р.

Для розроблення проекту 2 Литовського статуту було створено комісію з 10 чоловік (5 католиків і 5 православних). Статут було затверджено сеймом в 1554 р., але він набув чинності лише 1566 р. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. - К.: Атіка, 2006. - С. 50

2-й Литовський статут з уваги на особливу роль волинської шляхти при його укладанні званий Волинським, 1566 р. (367 артикулів у 14 розділах), здійснив адміністративно-політичну реформу держави (поділ на повіти), а також поширив привілеї рядової шляхти. До сейму були введені, поруч з вищою палатою (пани-рада), представники рядової шляхти -- повітові посли. Цей кодекс є юридичним оформленням панівної ролі шляхти в державі і дальшого обмеження прав селянства (в містах діяло т.зв. магдебурзьке право). Статут 1566 р., в суті речей, на високому рівні кодифікаторської техніки завершив розвиток Великого князівства Литовського як правової держави, підтвердивши цикл реформ, що передували оголошенню самого Статуту.

Відкриває цю низку актів королівський привілей 1563 р. про скасування обмежень православних порівняно з католиками (це мало, як уже зазначалося, радше моральне, ніж юридичне значення). Наступний крок -- це Більський привілей 1564 р., за яким і для магнатів, і для шляхти запроваджувалися спільні виборні шляхетські суди за зразком земського судочинства в Польщі. Розвиваючи початі реформи, Віленський привілей 1565 р. проголосив створення регулярних повітових сеймиків і вальних сеймів. Утворення земських судів і повітових сеймиків вимагало уточнення адміністративно-територіального поділу держави, що тоді ж було проведене й зафіксоване у так званому «Списаньі повітов Великого князства Литовского й врадников в них». Згідно з новим адміністративним поділом, на теренах майбутньої України встановлено такі адміністративні одиниці-воєводства:

Київське -- з двома судовими (Київським і Мозирським) і двома несудовими (Житомирським і Овруцьким) повітами;

Волинське -- з Луцьким, Володимирським і Крем'янецьким судовими повітами; Терлюк І. Історія держави і права України (Доновітній час). - К.: Атіка, 2006. - С. 111

Брацлавське -- з одним судовим повітом (Брацлавським) і одним несудовим (Вінницьким), а також Підляське та Берестейське (з Пінськом) Цей поділ, що з незначними змінами проіснував до кінця XVIII ст., безпосередньо торкався і політичних прав шляхти, бо лише володіння «осілістю», тобто маєтком, у конкретному повіті служило підставою для участи в місцевих сеймиках і надавало право голосу в земських самоврядних органах. У такий спосіб Другий Литовський Статут 1566 р. радикально зреформував усю систему органів влади й управління, остаточно утвердивши ідею самоврядної і шляхетської держави, зближеної в типі основних політичних структур із Польським королівством. Крім того, Другий Статут продемонстрував високий рівень системної правничої думки. Це розуміла й політична еліта Великого князівства Литовського, яка вважала, що її країна дуже урочиста та гарна.

4.4 Третій Литовський статут 1588 р.

Статут Великого князівства Литовського 1588 року, названий Третім, був складений після 1569 року, об'єднання Великого князівства Литовського і Корони Польської. Статут містив 488 артикулів, розбитих на 14 розділів. Він позначався засвоєнням багатьох польських юридичних понять у заново систематизованому і значно поширеному кримінальному й цивільному праві Статуту, а особливо в остаточному закріпленні привілеїв шляхти і в повному закріпаченні селян. Цей статут, що діяв, зокрема, у Київській, Подільській та Волинській губерніях до 1840р., юридичне запровадив кріпосне право на Брацлавщині (тепер Вінницька і частина Хмельницької області) і Придніпров'ї. Написаний руською мовою, а в 1614 його перекладено і видано польською, згодом -- французькою, латинською та ін. мовами. Статути Великого князівства Литовського: У 3-х т. - Т. 3. Статут Великого князівства Литовського 1588 року / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. - Одеса: Юридична література, 2004. - С. 34

Закріплював феодальну власність на землю, передбачаючи і власність на неї селян. Третій статут оформив створення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачених слуг з ін. розрядами залежних селян. Договори, як правило, укладаються в письмовій формі. Інколи вимагалася їх реєстрація в суді та присутність свідків. Найпоширенішими були договори купівлі-продажу, позики, майнового найму. Для забезпечення зобов'язань застосовувалася застава. Право спадщини належало синам, дочки могли одержати не більше четвертини майна у вигляді приданого.За вмисні злочини винний відповідав повною мірою. Наприклад, за вмисне вбивство злочинець карався смертю, а з його майна стягувалася т. зв. головщина, також ін. видатки, пов'язані з нанесенням матеріальної шкоди. При необережному вбивстві винний звільнявся від покарання, але зобов'язаний був сплатити родичам убитого годовщину. Суд повинен був враховувати і вік злочинця. Так, не несли кримінального покарання неповнолітні особи (за Статутом 1568 -- які не досягли 14 років, а починаючи з 1580-не досягли 16 років). Кримінальне законодавство знало просту і складну співучасть.

Статут 1588р. встановив, що при простій співучасті всі винні повинні були каратися однаково. При складній співучасті злочинці поділялися на виконавців, пособників і підбурювачів. Приховання і недонесення по деяких злочинах також підлягали карі. Наприклад, у випадку державної зради батька повнолітні сини, які знали про підготовку зради, підлягали покаранню.

Велике місце займали злочини проти особи і майнових прав. Основним покаранням за них був штраф у користь потерпілого і великого князя. Суворе покарання передбачалося за крадіжку: при крадіжці коня або рецидиві передбачалося повішення. Водночас злочин, вчинений шляхтичем, карався легше, ніж такі ж протизаконні дії простої людини. Зокрема, у випадку нанесення ран шляхтичем шляхтичеві винний карався відрубуванням руки. За подібний злочин, вчинений щодо простої людини, винний шляхтич карався грошовим штрафом. Якщо ж простолюдин поранив шляхтича, він підлягав смертній карі. Покарання розглядалося як відплата за злочин і засіб для залякування злочинців. Бардах Ю. Литовские статутu - памятники права герцога Возрождения // Культурные связи народов Восточной Європu в XVI в. - М., 1976. [Електронний ресурс]-режим доступу: http://refbest.ru/wievjob.php?id=56587_ statut.html

V. ПРАВА ТА ПРИВІЛЕЇ ШЛЯХТИ, ОБОВ'ЯЗКИ СЕЛЯН ВАРТИКУЛАХ ГЕНРІХА ВАЛУА 1573 Р.

Великий вплив на формування державної системи Речі Посполитої мали "Артикули" Генріха Валуа 1573 року, які проголошували дворянську республіку на чолі з королем. Згідно з "Артикулами" короля обирали. Він відмовлявся від принципу успадкування влади і зобов'язувався найважливіші питання внутрішньої та зовнішню! політики вирішувати з урахуванням думки сенату, кожні два роки скликати сейм. За "Артикулами", в разі порушення королем прав і привілеїв шляхти, остання мала право відмовитись від покори королю.

Відповідно до Люблінської унії вищим законодавчим органом республіки був Вальний сейм, до складу якого входили король, сенат і посольська ізба.Король головував на засіданнях сейму. До сенату входили вищі посадові особи Речі Посполитої. Сенатори не брали участі у голосуванні, вони лише висловлювали свою думку з того чи іншого питання. Визначальну роль у прийнятті сеймових рішень відігравала посольська ізба. До неї входило І70 депутатів-послів від земської шляхти. Як правило, посольська ізба збиралася за кілька тижнів до відкриття сейму. Депутати в посольську ізбу вибиралися на шляхетських повітових сеймиках, перед якими вони і звітували після закінчення роботи сейму.Свої рішення Вальний сейм оформляв постановами, які називалися конституціями.Центральне управління в Речі Посполитій здійснювали король і ряд посадових осіб.

Так, королівським двором відав коронний або великий маршалок, королівською канцелярією -- канцлер, скарбницею Корони -- коронний підскарбій, військом Корони -- коронний гетьман.

Місцеве управління

Система місцевих органів управління будувалася відповідно до адміністративно-територіального поділу Речі Посполитої. Після Люблінської унії українські землі остаточно втратили свою автономію і були поділені на шість воєводств: Руське (охоплювало Львівську, Галицьку, Перемишльську, Саноцьку та Холмську землі), Белзьке (складалося з Володимирського, Луцького й Кременецького повітів), Подільське (складалося з Кам'янецького, Червоногородського й Летичівського повітів), Брацлавське (складалося з Брацлавського і Вінницького повітів), Київське (складалося з Київського, Овруцького і Житомирського повітів).У 1635 році було утворене Чернігівське воєводство, яке складалося з Чернігівського та Новгород-Сіверського повітів.

Отже, основними адміністративно-територіальними одиницями в Речі Посполитій були воєводства, повіти та землі. Своєрідною адміністративно-територіальною одиницею було староство, яке жалувалося королем за службу. В деяких українських землях продовжувала існувати волосна система адміністративно-територіального поділу.

Декілька волостей складали повіт.У кожному воєводстві були свої сеймики. Місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. Великий вплив на місцеве управління мали шляхетські сеймики в земствах та повітах.До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органи. Справами волості відав королівський волосний староста, а на селі всі питання вирішував сільський сход, якому був підпорядкований сільський староста.На землях, які знаходилися у приватному володінні, систему місцевого управління визначав сам власник.Майже не змінюється в даний період система управління в містах. Більшість з них придбали право самоврядування на засадах магдебурзького права.

Наприкінці XVI -- у першій пол. XVII ст. в Україні відбувається бурхливий розвиток міст. Засновуються такі міста, як Бориспіль, Конотоп, Фастів, Умань та ін. На середину XVII ст. в Україні налічується більше тисячі місті містечок. Окремі з них вважалися за мірками того часу великими (Львів-- 18 тис, Київ -- 15 тис, Біла Церква -- 10 тис). Але типовим для України було місто, де проживало 2--3 тис. осіб. П. Музиченко Історія держави і права України // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1998. - №1.

ВИСНОВКИ

Розглянувши питання теми «Правова система українських земель у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої» можна зробити наступні висновки.

Загалом можна сказати, що питання даної теми висвітлені у науковій літературі досить повно і цікаво.

Дослідивши Руську правду, як джерело формування Литовської правової системи, можна зробити висновок:

Найбільшими пам'ятником російського права є «Руська правда».

У статтях Руської правди говориться про встановлення права феодальної власності. В тодішній Україні склалася досить своєрідна система джерел права. Правова система в українських землях сформувалося на основі місцевого звичаєвого права та нормативних актів Польщі та Литви, а по їх об'єднанні Речі Посполитої.

Вже в ті часи складалось право власності не тільки на землю й угіддя, але і на рухоме майно: коней, бобрів, знаряддя виробництва та ін.

Дослідивши унійні акти між литвою та польщею можна побачити що: Після Люблінської унії 1569 р. українські землі входять до об'єднаної держави і втрачають залишки автономії. Це привело до подальшого посилення соціального та національно-релігійного гніту. Польські магнати і католицька Церква грабували українські землі і закріпачували селянство. Це викликало широкий суспільно-політичний рух. Характерним для даного періоду було те, що народно-визвольний рух в Україні спрямувався не лише на звільнення від національного, соціального та релігійного гніту, а й на створення нового суспільно-політичного ладу.Період литовсько-польської доби приніс в Україну нові структурні зміни в суспільстві.Велику роль в українській історії відіграли Люблінська та Берестейська Унії. Так після Люблінської унії 1569 р. більшість українських земель опинилася в складі шляхетської Польщі. Це були Східна Галичина, Волинь, Поділля, Київщина, частина Лівобережної України (майбутня Полтавщина). Поза межами Польщі залишилися:

1) Закарпатська Україна в складі Угорщини,

2) Північна Буковина під владою Молдавії і

3) Чернігівщина, що входила до складу Російської держави.

Берестейська унія мала на меті об'єднання православної церкви з католицькою під зверхністю римського папи, але замість консолідації ще більше поглибила розкол суспільства, започаткувала нову площину розшарування. Після укладення унії розпочався масовий наступ на православну церкву. Унія насаджувалася силою, православні церковні маєтності передавалися уніатам, православні залишилися без вищої церковної ієрархії. Водночас уніати перебували в стані невизначеності, ніби між двома вогнями. Православні вбачали в них зрадників, а католики не вважали їх повноцінними громадянами, до того ж не виконали значної частини своїх обіцянок на Берестейському соборі.

При дослідженні норм права бачимо, що збіркою норм права XV ст. був Судебник 1468р. Казимира або Судебник складений за Великого князя Литовського, Пана та дідича Русі Казимира IV, який встановлював порядок захисту маєткових прав, визначав порядок досудового провадження і судового розгляду кримінальних та земельних справ, окреслював види покарань.

Статут Великого князівства Литовського -- основний кодекс права Великого князівства Литовського. Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального і процесуального права князівства, норми римського, руського, польського і німецького кодифікованого звичаєвого права.

Також Великий вплив на формування державної системи Речі Посполитої мали "Артикули" Генріха Валуа 1573 року. В них проголошувалася влада короля, та межі його повноваженя, вплив на населення Речі Посполитої.

Я вважаю справедливим те, що в разі порушення королем прав і привілеїв шляхти, остання мала право відмовитись від покори королю. На тей час було чітке і суворе право, якого дотримувались більшість населеня. Сучасне право України зароджувалось ще з тодішніх часів, чимало правових норм дійшли й до сьогодення, але були дещо змінені.

Потрібно знати історію та право своєї держави, шанувати її закони та звичаї.

унія судебник право литовський

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Борисенко В.Й. Курс Української історії. З найдавніших часів до ХХ ст.. Навч. посібн. К. Либідь, 1996р. 245с. [Електронний ресурс]-режим доступу : http://ua-referat.com/Руська_Правда_-_кодекс_давньоруського_права

2. Хрестоматія з історії держави і права / за ред. А.С. Чайковського: у 3- х кн. Кн.. 1 - К.: 2000.[Електронний ресурс]-режим доступу : http://referaty.com.ua/ukr/details/911/2/(Сохраненная копия)

3. Крип`якевич І.П. Історія України. - Львів: Світ, 1990. - 520 с.

[Електронний ресурс]-режим доступу: http://5ka.ru/33/41044/1.html(Сохраненная копия)

4. Борисенко В.Й. Курс Української історії. З найдавніших часів до ХХ ст.. Навч. посібн. К. Либідь, 1996

[Електронний ресурс] - режим доступу: http://refdb.ru/look/2882037-p6.html(Сохраненная копия)

5. Хрестоматія з історії Української РСР. З найдавніших часів до кінця 50-х рр. ХІХ ст. / Посібник для чителів. // Упор. О.А. Бевзо, М.М. Лисенко, Д.І. Мишко, Г.І. Підлуцький. За ред. І.О. Гуржія. - К.: Державне учбово-педагогічне видавництво «Радянська школа». - 1959 - С. 123-124

6. Історія України / під ред. В.А. Смолія, К. Альтернативи, 1997р. - 312с.

[Електронний ресурс]-режим доступу : http://www.ebk.net.ua/Book/synopsis/istoriya/part3/035.htm

7. Рибалка І.К. Історія України Дорадянський період: Підручник 2- ге вид переробл. К. Вища школа, 1991р. - 243с. [Електронний ресурс]-точка доступу: http://galyckastarowyna.com/page/ljublinska-unija-1569-r

8. Історія Держави І Права України Заруба В.М К.:2006р.- 413с. [Електронний ресурс]-точка доступу: http://histua.com/knigi/istoriya-derzhavi-i-prava-ukraini-zaruba/normi-karnogo-prava

9. Ковальова С. Г. Судебник великого князя Казимира Ягайловича: Монографія. -- Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. -- 112 с./ Сеньків Ю. Судебник 1468 року, його структура, зміст та значення // Вісник Львівського університету. Серія юридична -- 2008. Випуск 46

[Електронний ресурс]-точка доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Судебник_1468

10. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. Луцьк: Вежа, 2000.

[Електронний ресурс]-режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Литовські_Статути

11. Мішина І.А. та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення сучасної цивілізації (кінець XV -початок ХХ ст.ст.). - К.: Генеза, 1994. - 352 с. [Електронний ресурс]-режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Фільварок(Сохраненная копия)

12. Борисенко В.Й. Курс Української історії. З найдавніших часів до ХХ ст.. Навч. посібн. К. Либідь, 1996р. - 504с. [Електронній ресурс]-режим доступу: http://otherreferats.allbest.ru/history/00076284_0.html

13. Мішина І.А. та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення сучасної цивілізації (кінець XV -початок ХХ ст.ст.). - К.: Генеза, 1994. - С. 352

14. Ковальова С. Г. Судебник великого князя Казимира Ягайловича: Монографія. -- Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. --С.112

15. Сеньків Ю. Судебник 1468 року, його структура, зміст та значення // Вісник Львівського університету. Серія юридична -- 2008. Випуск 46 - С. 156

16. Заруба В.М. Історія держави і права України / Навчальний посібник Київ 2006. - С. 93-94.

17. Статути Великого князівства Литовського. - Т. ІІ: Статут 1528 року. Одеса: ОНЮА, 2003.

18. Історія держави і права України: Академічний курс: У 2 т.: Підручн. для студ. юридичн. спец. вузів/ Ред. В.Я. Тацій, А.Й.Рогожин; Академія правових наук України, Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого. - К.: Ін Юре. - 2000 - Т.1. - 2000. - 646 с. - С. 225-227

19. Хрестоматія з історії Української РСР. З найдавніших часів до кінця 50-х рр. ХІХ ст. / Посібник для чителів. // Упор. О.А. Бевзо, М.М. Лисенко, Д.І. Мишко, Г.І. Підлуцький. За ред. І.О. Гуржія. - К.: Державне учбово-педагогічне видавництво «Радянська школа». - 1959 - С. 123

20. Терлюк І. Історія держави і права України (Доновітній час). - К.: Атіка, 2006. - С. 111

21. Статути Великого князівства Литовського: У 3-х т. - Т. 3. Статут Великого князівства Литовського 1588 року / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. - Одеса: Юридична література, 2004. - С. 34

22. Бардах Ю. Литовские статутu - памятники права герцога Возрождения // Культурные связи народов Восточной Європu в XVI в. - М., 1976. [Електронний ресурс]-режим доступу: http://refbest.ru/wievjob.php?id=56587statut.html

23. П. Музиченко Історія держави і права України // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1998. - №1.

Размещено на Allbest.ru