Проблеми латентної злочинності

Латентність знаходить свій прояв у об'єктивному існуванні певного кола злочинів. Встановлення стану латентності окремих злочинів є надзвичайно важливим для дальшого розвитку кримінологічної науки, дослідження якої ґрунтуються на найбільш повних статистичних показниках. Призначених об'єктивно характеризувати загальний стан злочинності. Латентна злочинність існує в усіх групах злочинах, але є певні злочини, серед яких латентність має більш високі показники на відміну від інших злочинів, що зумовлює подвійний інтерес до вивчення латентності саме цих видів злочинів, а саме: латентність зґвалтування, латентність контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, а також латентність корисливої насильницької злочинності та інші злочини, котрих є велика кількість.

Як відомо, одним із способів приблизного встановлення ступеня латентності того чи іншого виду злочинів є контроль даних правоохоронних органів шляхом їх зіставлення з медичною та іншої статистикою щодо спричинення шкоди здоров'ю, кількості насильницьких смертей та смертей з невстановленої причини, зникнення безвісти людей тощо. З метою встановлення рівня латентності зґвалтувань, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням без парадного стану потерпілої особи, вченими було зроблене порівняльне зіставлення відомостей щодо абсолютної кількості зареєстрованих зґвалтувань, вчинених на території АР Крим та відповідної кількості звернень громадян (підтверджених проведеннями судово-медичними експертизами), зареєстрованих в Бюро судово-медичних експертиз АР Крим, за період 1996 - 2005 рр. Різниці між цими показниками становить 83,5%. При цьому, кількість звернень, зареєстрованих у Кримському Бюро СМЕ, становить 3 992, кількість злочинів, зареєстрованих в УОІ ГУ МВС в АР Крим 6577, абсолютна різниця 335. Як можна стверджувати з наведених вище даних, у середньому 80% зґвалтувань залишаються латентними.

Статтею 305 Кримінального кодексу України передбачено відповідальність за контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Враховуючи суспільну небезпеку цього злочину, слід прийняти до уваги, що проблема визначення рівня його прихованості є актуальною. Подальше вдосконалення діяльності правоохоронних органів по боротьбі із контрабандою наркотичних засобів психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів неможливе без встановлення рівня її латентності. Визначення кількісного показника прихованості є запорукою мобілізації сил у напрямі попередження, розкриття та розслідування цього злочину.

Слід зазначити, що прикладний аспект дослідження латентності окремих груп злочинів у кримінології залишається малорозробленим. Особливо це стосується корисливої насильницької злочинності. Міжнародний досвід вибіркового дослідження питань латентності свідчить, що менше половини жертв корисливих насильницьких злочинів повідомляють про кримінальні дії проти них до правоохоронних органів. Зокрема у Росії лише 48,5 % жертв пограбувань звернулися до міліції, у Польщі - 34,2%, Чехословаччині - 32,2%, Грузії - 21,8%, Естонії - 29%.

Регіональні дослідження латентності аналізованої категорії злочинів в Україні показали наступне. Опитування населення в Харківському регіоні засвідчило, що коефіцієнт природної латентності (2001р.) щодо вуличних грабежів та розбійних нападів сановив1,9; щодо грабежів і розбоїв із проникненням до житла - 1,7; щодо вимагань - 5,9. В.Ф. Оболонцев установив латентність групи розкрадань майна на рівні 42%. У цьому самому регіоні М. Колодяжний (2005-2007 рр.), вивчивши думку 350 (суддів і співробітників міліції). Зазначає : 45,7% спеціалістів вважають. Що 0.5 вимагань, поєднаних із насильством, є латентними. А 32% - заявили про рівень латентності цих злочинів понад 75%.

Таким чином, науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів:природну, штучну та пограничну.

Природна латентність - це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам, представникам адміністрації підприємств, установ, окремим громадянам. Про злочинну подію знають тільки винний та його спільники, які, зрозуміло, не зацікавлені у розголошенні відомостей про це. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.

Штучна латентність - становить великий масив злочинів, які хоча і відомі посадовим особам, але з різних причин вони не інформують про них правоохоронні органи, які не ставлять їх на облік. Серед мотивів, які спонукають їх до цього, можна назвати : прагнення приховати злочин, бо його виявлення може завдати шкоди престижу організації або її керівникам. Також виділяють латентну злочинність пов'язану з порушенням законності, іноді її позначають «граничні ситуації». Вона являє собою групу тих злочинів, інформація про які стала відома правоохоронним органам. Але їх конкретний представник помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньої професійної підготовки, дав неправильну юридичну оцінку діянню, не вбачав у ньому ознак злочину, в зв'язку з чим воно опинилося поза статистичним обліком. Погранична латентність - факт злочину стався, але потерпілому не відомо про це, або факт його вчинення не приймається чи не усвідомлюється потерпілим як злочин (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки). Проміжну категорію становлять так звані напівприховані злочини або «сіра злочинність», тобто діяння, зареєстровані правоохоронними органами, але не розкриті або такі, що розкриті, однак підозрювані звільняються від відповідальності за недостатністю доказів вини.

Запропонований варіант поділу, на думку кримінологів, не охоплює всі можливі причини та механізми латентизації злочинів. Крім того, деякі із запропонованих груп, зокрема межова латентність, не мають чітких критеріїв виділення. Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:

низький - очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо);

середній - злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факту вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри в можливість розкриття злочину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);

високий - злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, крім того останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви, шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їхню неочевидність та практично «нульову» активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.

Розділ ІІІ. Фактори латентної злочинності та шляхи протидії

Розробка шляхів по протидіїії злочинної латентності та їх застосування, можливі тільки після остаточного визначення факторів такої латентності. Їх визначення допоможе скласти необхідний перелік заходів, реалізація яких може ефективно протидіяти злочинній латентності та дозволить більш повно, на мою думку, висвіітлити основне питання даної курсової роботи.

Як правило, вирізняють природну і штучну латентність, поте декотрі науковці виділяють і третій вид латентності і, відповідно, трактують кожен по-своєму. Базовими видами, як на мене, серед вищенаведених є перші два види, окільки є загальновизнаними усіма вченими кримінологами.

Під природною латентністю розуміється сукупність обставин, коли є подія злочину, але про неї невідомо правоохоронним органам. Отже, до причин виникнення природної латентності можна віднести:

1) страх потерпілого перед злочинцем, побоювання можливої помсти з його боку у майбутньому;

2) переконання потерпілого у неможливості правоохоронних органів надати йому реальну допомогу, розкрити злочин;

3) виникнення недовіри до правоохоронних органів на підставі одного або двох вищевказаних чинників;

4) наявність почуття сорому у потерпілої особи при заяви поданні зави про вчинений щодо неї злочин (наприклад, згвалтування);

5) байдужість свідків до події злочину;

6) неусвідомлення потерпілою особою факту вчиненого щодо неї злочину; та ін.

Штучна латентність має місце тоді, коли факт злочину відомий, але правоохоронні органи з різних причин не ставлять його на облік.

На мою думку, до причин, за наявності яких виникає штучна латентність можна віднести:

1) небажання працівника правоохоронного органу приймати заяву від потерпілої особи (свідка), що обумовлено його недбалим ставленням до виконуваної ним роботи (вирішення справи може зайняти багато часу, вирішення справи практично неможливе і т.ін.);

2) низький рівень професійної підготовки, недостатність фахових знань працівників правоохоронних органів;

3) недосконалість законодавства, яким регулюється порядок подання і прийняття заяв про вчинений злочин;

4) недооцінка правоохоронними органами суспільної небезпеки посягання, у тому числі тих видів, що вчиняються професійними злочинцями (наприклад, шахраями);

5) недоліки статистичного обліку;

6) недостатність теоретичних розробок у вітчизняній науці щодо боротьби з комп`ютерною злочинністю, особливо організованими її проявами серед практичних працівників правоохоронних органів України; та ін.

Враховуючи вищезазначений перелік причин природної і штучної злочинної латентності, спробуємо запропонувати заходи по їх усуненню.

Так, заходами по усуненню причин природної латентності потрібно, на мою думку, вважати такі:

1) створення спеціальних підрозділів, зі штатних працівників правоохоронних органів, які б здійснювали роз'яснювальну, анкетно-опитувальну роботу серед громадського населення. Її проведення повинно здійснюватись відкрито у громадських місцях. Така робота повинна полягати у: а) доведенні до відома населення інформації про прийняті нормативно-правові акти; б) наданні інформації щодо стану злочинності, як на місцевому рівні, так і на державному загалом; в) у прийнятті пропозицій від населення про покращення механізму співпраці правоохоронних органів з населенням.

Позитив останнього заходу полягає у тому, що він може служити превенцією злочинності. Крім того, що стосується питання виявлення злочинної латентності, то цьому могла б сприяти активна анкетно-опитувальна робота. На нашу думку, така робота тільки підвищила рівень довіри до правоохоронних органів.

2) створення служби довіри чи громадської організації (наприклад, організація з питань злочинної латентності), яка би займалась питаннями, за яких існує злочинна латентність та тими причинами, що її породжують, розробляла би шляхи їх усунення. Також виступала посередником між правоохоронними органами та громадянами.

Що стосується заходів по усуненню причин штучної злочинної латентності, то серед них потрібно виділити такі:

1) посилення дисциплінарної і кримінальної відповідальності працівників правоохоронних органів, які створюють умови розвитку та існування латентної злочинності та причин виникнення останньої.

2) створення громадських постів (з числа громадського населення), які би вели роботу по реєстрації неофіційних заяв жертв або свідків злочину, перед їх офіційною реєстрацією. Вважаємо, що такий захід допоможе зменшити кількість випадків недбалого ставлення працівників правоохоронних органів до вищезазначеної категорії осіб.

3) встановлення засобів аудіо, відео спостереження. Застосування цього заходу полягало би у тому, що особа потерпіла (свідок), мала право вимоги фіксації всього процесу подання заяви про вчинення злочину на аудіо-, відеоплівку. Одна з копій залишалася би у правоохоронних органах, а інша надавалась заявнику.

4) роз'яснення потерпілому особою, яка приймає заяву про вчинений злочин, що потерпілий має право подавати таку заяву у присутності члена захисника.

Вважаємо, що визначення нами причин латентної злочинності допоможе у реальній протидії цьому негативному явищу, а запропоновані шляхи по їх нейтралізації зможуть стати реальними заходами такої протидії.

Ми прийшли до висновку, що для усунення причин латентної злочинності слід вжити ряд важливих заходів, серед яких першочергово:

1. створення спеціальних підрозділів, зі штатних працівників правоохоронних органів, які б здійснювали роз'яснювальну, анкетно-опитувальну роботу серед громадського населення. Її проведення повинно здійснюватись відкрито у громадських місцях. Така робота повинна полягати у: а) доведенні до відома населення інформації про прийняті нормативно-правові акти; б) наданні інформації щодо стану злочинності, як на місцевому рівні, так і на державному загалом; в) у прийнятті пропозицій від населення про покращення механізму співпраці правоохоронних органів з населенням.

2. посилення дисциплінарної і кримінальної відповідальності працівників правоохоронних органів, які створюють умови розвитку та існування латентної злочинності та причин виникнення останньої.

3. створення громадських постів (з числа громадського населення), які би вели роботу по реєстрації неофіційних заяв жертв або свідків злочину, перед їх офіційною реєстрацією. Вважаємо, що такий захід допоможе зменшити кількість випадків недбалого ставлення працівників правоохоронних органів до вищезазначеної категорії осіб.

4. створення служби довіри чи громадської організації (наприклад, організація з питань злочинної латентності), яка би займалась питаннями, за яких існує злочинна латентність та тими причинами, що її породжують, розробляла би шляхи їх усунення. Також виступала посередником між правоохоронними органами та громадянами.

Розділ IV. Виявлення природно-латентних та штучно-латентних злочинів

У межах категорії „латентні злочини” можна розробляти методики виявлення „невідомих”, тобто „природно-латентних” злочинів, а також „штучно-латентних” (відомих відповідним органам, але з різних причинно-мотиваційних факторів незареєстрованих, тобто прихованих). Специфіка методів виявлення і усунення цих причин та умов латентності злочинів і буде першим етапом у досягненні кінцевої мети боротьби зі злочинністю -- покарання злочинця. Без розроблення проблем цього специфічного етапу неможливо підійти до розроблення методів, притаманних кожному з етапів, в загальному процесі досягнення кінцевої мети -- „встановлення осіб”, які вчинили той чи інший злочин, „розкриття злочину” та „покарання злочинця”. На шляху до визначеної мети -- від отримання інформації про злочин до виконання вироку -- буде багато моментів, коли за допомогою процесуальної процедури -- „порушення справи”, її „розслідування і розкриття” з тих чи інших протизаконних причин може виникнути ситуація, за якої виявлений і зареєстрований злочин може дійсно „перетекти” до масиву незареєстрованої, тобто прихованої категорії латентних злочинів. При цьому не виключається, що паралельно з прихованим злочином загальний масив латентних злочинів поповнять також корупційні чи інші протизаконні діяння, які практично завжди супроводжують факти приховання злочинів. Методологічне відслідковування даних процесів шляхом визначення, дослідження і усунення причинно-мотиваційних факторів за допомогою структурно-логічної класифікації таких ознак є частиною методології, що має враховуватись при розробленні системи протидії латентним злочинам, в тому числі тієї їх частини, що сприяла їх приховуванню.

Враховуючи специфіку дослідження, можна обмежитись досить загальною, стосовно всіх етапів розкриття злочинів, і детальною характеристикою щодо методології визначення, відслідковування напрямів і, притаманних цьому етапу боротьби зі злочинністю, методів в системі протидії феномену латентності.

Запропоновані логіко-структурний та причинно-мотиваційний методи класифікації детермінант латентності, притаманного їм визначення і моніторингу напрямів протидії латентній злочинності, можуть стати також підґрунтям для більш ефективного застосування існуючих методів виміру її обсягів. Методи оцінки обсягів латентної злочинності передбачають аналіз надвеликих масивів різноманітної, різнорівневої і різнопрофільної інформації. Класифікація останньої за причинно-мотиваційними ознаками, притаманними тим чи іншим джерелам формування масиву латентних злочинів, дає можливість „відсіяти” непродуктивні джерела інформації, точніше визначити продуктивні сегменти інформаційних потоків та коло потенційних носіїв відомостей про латентні злочини. Це, з одного боку, зменшує масив інформації, яка при відсутності або не врахуванні запропонованої нами методології може потрапити під опрацювання, а, отже, -- непродуктивне витрачання часу, а з іншого -- дає можливість цілеспрямовано, з меншими затратами відпрацьовувати саме ті сегменти і носії інформації, які за специфічними ознаками причинно-мотиваційних детермінант є потенційними джерелами формування масиву латентної злочинності.

Більше того, названі методи класифікації джерел латентних злочинів дають можливість, залежно від специфіки мотивів чи джерел інформації, визначати найбільш ефективні методи дослідження того чи іншого сегмента латентної злочинності.

Всю інформацію про латентні злочини можна поділити на об'єктивну -- ту, що відображена в різних документах, та суб'єктивну -- носіями якої є фізичні особи, котрі знають про скоєні і незареєстровані, тобто латентні злочини [33,с.784].

Визначаючи той чи інший потенційно-продуктивний масив інформації про латентні злочини в регіоні, місті, селі, галузі, підприємстві -- відповідно визначаються і методи їх вивчення. Це може бути аналіз різноманітних документів, опитування, анкетування, спостереження, економічний та правовий аналіз фінансово-господарської діяльності та ін. Ці та інші методи дослідження в основному застосовуються комплексно, а в певних випадках, залежно від специфіки джерела і носія інформації про латентність, -- і окремо.

В науковій літературі методи дослідження латентної злочинності поділяють на дві групи (Акутаєв А.). Перша група включає прийоми та способи дослідження, що дають можливість уявити розміри латентної злочинності та латентність окремих видів даної категорії злочинів. До цієї групи відносять такі методи як: довірча бесіда; інтерв'ювання; анкетування; експертні оцінки; огляд віктимізації населення; контент-аналіз матеріалів преси та інші.

Другу групу методів дослідження умовно називають оперативно-слідчою. Вона охоплює сукупність методів виявлення прихованих злочинів. Це: інформаційно-порівняльний аналіз; перевірки чи вивчення відмовних матеріалів, закритих, призупинених та інших справ.

Стосовно економічних та податкових злочинів застосовують підгрупу методів економіко-правового, чи дещо вужче, економіко-кримінологічного аналізу.

Враховуючи однакову природу латентної злочинності та „підпільного сектора” тіньової економіки, значна частина методів визначення обсягів останньої також може застосовуватись для оцінки розмірів латентної злочинності. На цих питаннях детальніше зупинимося нижче.

Перш ніж перейти до розгляду особливостей проблем, найбільш враженої латентністю категорії злочинності, -- злочинів в сфері економіки та в сфері податкових відносин, необхідно визначити похідне від наведеного вище дослідження -- поняття латентних злочинів. Обґрунтованим, вважаю, є визначення Акутаєвим А. двох складових латентної злочинності „природно-латентні” та „штучно-латентні” злочини [2,с.79-87]. З огляду на наведені вище аргументи, не доречним, на мій погляд, є віднесення ним до категорії латентних, так званих суб'єктно-латентних (не розкритих) злочинів.

До першої групи, тобто природно-латентних, входять „невідомі злочини”, до другої, тобто штучно-латентних, -- відомі, але незареєстровані, тобто „приховані злочини”. Тому, згідно з наведеним вище аргументом та діалектикою кримінально-правового процесуального режиму і рівня завдань, вирішення яких може бути здійснено в межах інституту „латентні злочини”, крім прихованих злочинів (на рівні надходження інформації про них), об'єктивним також є включення до складу „штучно-латентних” тих, які були виявлені, зареєстровані, але в процесі їх відсіву на етапах „порушення”, „розслідування”, „судового розгляду кримінальної справи” та „винесення вироку” незаконно були закриті за пп. 1, 2 ст. 6 КПК України (відсутність події та складу злочину), за ч. 2. ст. 7 КК (малозначні діяння), ч. 1 ст. 50 КК (зміна обстановки та пов'язана з цим втрата діянням суспільної небезпечності), тобто ті справи, які містять склад злочину і ознаки ”прихованих злочинів”.

Невиправданим є віднесення до категорії „штучно-латентні” злочини так званих суб'єктно-латентних, тобто „нерозкритих” злочинів, в т.ч. і тих, де невідома особа, що скоїла злочин, оскільки за своєю природою, семантикою, правовим режимом та процесуальним статусом „не розкриті злочини” не можуть включатися ні до складу „невідомих злочинів” (НЗ), ні до „прихованих злочинів” (ПЗ). „Нерозкриті” злочини це є самостійна, дещо нижча за рівнем, але не менш важлива категорія, ніж інститут латентних злочинів. Вона входить до однорівневого, паралельного (з інститутом латентних злочинів) інституту „виявлених і зареєстрованих злочинів”. Категорія „нерозкриті” злочини має свою власну природу, самостійну конструкцію правового режиму і процесуального статусу, рівень завдань та методи їх вирішення.

Більше того, „нерозкриті злочини без особи” не можуть бути включені до складу „прихованих чи невідомих латентних злочинів” не тільки з огляду на семантику цих понять, а й у зв'язку з структурною природою процесуальних відносин, що виникають під час спроби виключити їх з масиву реєстрації. Якщо до їх реєстрації -- порушення кримінальної справи -- є багато, певною мірою „безвинних”, менш небезпечних для суб'єкта ”приховування” варіантів приховування злочинів, то виключення з реєстрації „не розкритих злочинів без особи”, як правило, пов'язано з прямим ризиком суб'єкта приховування злочину, оскільки ці його дії можуть кваліфікуватись як посадовий підлог (ст. 172 КК), халатність (ст. 167 КК). Ще більш ризикова ситуація для такого суб'єкта, коли з реєстрації виключаються „не розкриті злочини, де особа відома”, оскільки в таких справах (при не складному аналізі документів) можна встановити незаконність рішення, прийнятого у зв'язку з корупцією працівника правоохоронних органів, що виносить постанову про незаконне закриття, припинення чи інше протиправне рішення в кримінальній справі, а відповідно виключення з обліку зареєстрованого злочину.

Крім того, якщо врахувати ту обставину, що в першій категорії не розкритого злочину, особа, яка його скоїла, невідома, то ініціювати його приховування практично нікому. Певною мірою, суто теоретичним залишається мотив щодо переведення цієї категорії злочинів в розряд латентних з метою регулювання рівня злочинності чи розкриваємості злочинів. Оскільки ці питання з меншим ризиком вирішуються на стадії надходження інформації про злочин і значно складніше це зробити, коли було порушено, а, отже, і зареєстровано кримінальну справу, -- вона потрапила в систему обліку і, відповідну цій системі, інфраструктуру відомчого і прокурорського контролю.

Наведені структурна природа ознак та аргументи щодо різного статусу латентних та не розкритих зареєстрованих злочинів, інші докази, які характеризують латентні злочини, дають підстави вважати, що латентна злочинність -- це не виявлена або не зареєстрована у відповідному органі кримінальної статистики частина фактичної злочинності, яка згідно зі своєю причинно-мотиваційною природою формується з джерел, притаманних „природно-латентним” (невідомим) злочинам, або з „штучно-латентних” шляхом приховування їх на всіх етапах виявлення, розслідування та розкриття, а також засудження злочинця чи його притягнення до іншого виду відповідальності, передбаченого законом.

Таке визначення поняття „латентна злочинність”, на мій погляд, не тільки відображає його структуру, діалектичну природу, кримінально-правовий і процесуальний режим відносин, що охоплюються цим поняттям, цілі та межі його завдань, а й створює передумови до відслідковування потенційних джерел поповнення масиву латентних злочинів. Саме ці елементи даного поняття мають стати першим етапом визначення науково-методологічної основи для цілеспрямованого усунення причин та умов, що сприяють зростанню латентної злочинності, протидії приховуванню злочинів на всіх етапах їх виявлення, розслідування та розкриття, а також засудження злочинця чи його притягнення до іншої відповідальності, передбаченої законом.

Наведені в цьому розділі структурна природа ознак та аргументи щодо різного статусу латентних та не розкритих зареєстрованих злочинів, інші докази, які характеризують латентні злочини, дають підстави вважати, що латентна злочинність -- це не виявлена або не зареєстрована у відповідному органі кримінальної статистики частина фактичної злочинності, яка згідно зі своєю причинно-мотиваційною природою формується з джерел, притаманних „природно-латентним” (невідомим) злочинам, або з „штучно-латентних” шляхом приховування їх на всіх етапах виявлення, розслідування та розкриття, а також засудження злочинця чи його притягнення до іншого виду відповідальності, передбаченого законом.

Таке визначення поняття „латентна злочинність”, на мій погляд, не тільки відображає його структуру, діалектичну природу, кримінально-правовий і процесуальний режим відносин, що охоплюються цим поняттям, цілі та межі його завдань, а й створює передумови до відслідковування потенційних джерел поповнення масиву латентних злочинів. Саме ці елементи даного поняття мають стати першим етапом визначення науково-методологічної основи для цілеспрямованого усунення причин та умов, що сприяють зростанню латентної злочинності, протидії приховуванню злочинів на всіх етапах їх виявлення, розслідування та розкриття, а також засудження злочинця чи його притягнення до іншої відповідальності, передбаченої законом.

Висновки

1. Щоб усвідомити, що злочин не розкритий, його спочатку треба принаймні виявити (незалежно з особою чи без неї) і зареєструвати, тобто ввести в поле впливу кримінальної юстиції. Це і є основним завданням інституту латентності, в межах якого можливо розвивати методи і притаманний йому кримінологічний інструментарій, покликані зробити внесок в процес боротьби зі злочинністю, а саме, з одного боку, розвивати систему виявлення та реєстрацію злочинів, а з іншого -- вдосконалювати процесуальну процедуру, спрямовану на протидію приховуванню злочинів на всіх етапах боротьби зі злочинністю -- від надходження інформації про злочин, її реєстрації, до проведення попереднього чи судового розслідування злочинів. В контексті процесуальної етапності боротьби зі злочинністю та діалектики відносин, що охоплюються поняттями „латентні” і „не розкриті” злочини, останні вже не є латентними, оскільки „потрапили в поле впливу кримінальної юстиції”.

Огляд літератури дозволяє зробити висновок про високий науковий рівень багатьох робіт стосовно окремих напрямків латентної політики. Водночас варто звернути увагу й на те, що немає праць, які б присвячувалися цілісному, інтегративному, узагальнюючому, системному розглядові латентної політики на загальнотеоретичному рівні у форматі політичної науки, можливо, як її окремої складової. Таким чином, у політології існує певна ніша - необхідність створення латентології. Спроба зробити перші кроки в цьому напрямку становить основну мету другого підпункту першого розділу даної курсової роботи.

2. Комп'ютерні технології і міжнародні комп'ютерні системи створили нові умови, які сприяють вчиненню злочинів на національному і міжнародному рівнях. Злочинні утворення, окремі фахівці кримінального бізнесу повною мірою використовують новітні технології для відмивання грошей, здобутих злочинним шляхом, розповсюдження неправдивої інформації, несанкціонованого доступу до інформаційних систем і здійснення інших правопорушень. Проте стрімкий розвиток сфери високих технологій, поява все нових і нових способів здійснення злочинів за допомогою комп'ютерної техніки не дозволяють зупинятися на досягнутому і вимагають подальшого вивчення даної проблеми.

3. Що ж стосується заходів по нейтралізації злочинної латентності та їх застосуванні, то стали вони можливі тільки після остаточного визначення факторів такої латентності. Їх визначення допомогло скласти необхідний перелік заходів, реалізація яких може ефективно протидіяти злочинній латентності.

4. Запропоновані, у четвертому розділі даної курсової робти, логіко-структурний та причинно-мотиваційний методи класифікації детермінанту латентності, притаманного їм визначення і моніторингу напрямів протидії латентній злочинності, можуть стати також підґрунтям для більш ефективного застосування існуючих методів виміру її обсягів. Методи оцінки обсягів латентної злочинності передбачають аналіз надвеликих масивів різноманітної, різнорівневої і різнопрофільної інформації. Класифікація останньої за причинно-мотиваційними ознаками, притаманними тим чи іншим джерелам формування масиву латентних злочинів, дає можливість „відсіяти” непродуктивні джерела інформації, точніше визначити продуктивні сегменти інформаційних потоків та коло потенційних носіїв відомостей про латентні злочини. Більше того, названі методи класифікації джерел латентних злочинів дають можливість, залежно від специфіки мотивів чи джерел інформації, визначати найбільш ефективні методи дослідження того чи іншого сегмента латентної злочинності.

Список використаної літератури

1. Акутаєв А. Проблемы латентной преступности: Автореф. дис. канд. юрид. наук. - Харьков, 1984.

2. Акутаев А. Латентная преступность: Актуальность проблемы и понятие // Гос. и право. - 1997. - № 12. - С. 79 - 87; його ж. К вопросу о методах измерения латентной преступности // Гос. и право. - 1998.

3. Айков Д., Сейгер К., Фонсторх У. Компьютерные преступления.

4. Бандурка О.М. та ін. Партнерські взаємовідносини між населенням та міліцією. Підручник. - Харків, 2003.

5. Баранов О.А. Кримінологічні проблеми комп'ютерної злочинності // Інформаційні технології та захист інформації: Збірник наукових праць. - Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України, 1998.

6. Бебик В. М. Базові засади політології. - К., 2000.

7.Берзін П.С. Особливості розслідування розкрадань, скоюваних з використанням підроблених банківських платіжних карток // Актуальні проблеми сучасної криміналістики: Матеріали науково-практичної конференції. - Сімферополь: Частка, 2002.

8. Блувштейн Ю.Д., Добрынин А.В. Основания криминологии. Опыт логико-философского исследования. - Минск, 1990.

9. Брожко К. Спеціальні служби сучасної України.//Людина і політика. - 1999. - №3.

10.Бутузов В., Гуцалюк М., Цимбалюк В.. Протидія злочинності у сфері високих технологій // Міліція України.- 2002.

11. Василик М. А. Политология. - М., 1999.

12. Волковский Н. Л. История информационных войн. - СПб., 2003.

13.Гуцалюк М.. Координація боротьби з комп'ютерною злочинністю // Право України. - 2002.

14. Дрьомін, Віктор Миколайович та ін. Кримінологія: Навч.-метод. посіб. / В.М.Дрьомін, В.О.Туляков, Н.А.Орловська; (Відп. ред. В.М.Дрьомін); Одес. нац. юрид. акад. Каф. кримінології та кримін.-виконав. права. -- Одеса: Юрид. л-ра, 2003.

15.Джужа О., Голосніченко Д., Кирилюк А. Джерела кримінологічної інформації про стан злочинності в Україні // Право України. - 2003. - № 12.

16. 3абрянский Г.И. Теоретические вопросы статистического исследования множественности преступлений // Вопросы борьбы с преступностью. -- Вып.19. - 1973.

17.Ковалкин А.А. Латентная преступность и методика ее выявления. - М., 1973. - С. 80; його ж: Посібник: Латентная преступность и ее выявление органами внутренних дел. - К., 1985.

18. Конев А.А. Некоторые специфические признаки латентной преступности // Сб. Проблемы борьбы с преступностью. - Омск, 1977.

19.Кудрявцева. Эффективность системы уголовной юстиции // Соц. законность. - 1971. - № 7.

20.Лановенко І.І., Мельник П.В. Кримінологія: Причини та раннє попередження статевої злочинності / Укр. фін.-екон. ін-т. Юрид. фак.. -- К., 1998.

21. Литвак О.М. Злочинність, її причини та прфілактика. - К., 1997.

22.Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України: Статті, доповіді, рецензії: У 3 т. / (Упоряд.: В.П.Михайленко, П.А.Воробей; Відп. ред. М.Й.Коржанський). -- К.: Генеза, 1999.

23.Панкратов В.В. Косвенные методы изучения преступности // В кн.: Вопросы борьбы с преступностью. -- М., 1967. -- С. 31; Булатов Г., Майоров И. Показательность данных уголовной статистики // Вестник МГУ. Серия Право. Вып. 1969. -- С. 59.

24. Скородумов Б.І. Безпека інформаційних технологій - людський чинник // Економіка і виробництво. - 1999. - № 3, березень.

25.Храмцов О.М. Кримінологія вербальної агресії: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук. 12.00.08 / Нац. ун-т внутр. справ. -- Х., 2003.

26. Цимбалюк В.С. Кримінологічна когнітологія щодо вивчення латентності комп'ютерної злочинності // Держава та регіони. Серія: Право. - 2001. - № 4.

27. Шляпочников А.С., Забрянский Г.И. Выявление латентной преступности // Сов. гос. и право. - 1971. - №5.

28.Шнайдер Г.И. Криминология. - М., 1994.

29.Кримінологія: Навч.-метод. посіб. / С.І.Нежурбіда, А.В.Шевчук, Г.П.Жаровська та ін.; Чернів. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича. -- Чернівці: Рута, 2004.

30. Кримінологія: Навч. посіб. / [О.М.Джужа, В.В.Василевич, Ю.Ф.Іванов та ін.]; За заг. ред. О.М.Джужи; Нац. акад. внутр. справ України. -- К.: Прецедент, 2004. -- 207 с.: табл.. -- (Юридична бібліотека)

31. Кримінологія. Особлива частина: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого; Даньшин І.М. та ін.; За ред. І.М.Даньшина. -- Х.: Право, 1999.

32.Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів / І.М.Даньшин, В.В.Голіна, О.Г.Кальман, О.В.Лисодєд; За ред. проф. І.М.Даньшина. - Харків: Право, 2003. - 352 с.

33.Криминология. Учебник для вузов / Под общей редакцией доктора юредических наук, профессора А.И.Долговой.-М.: НОРМА, 2000. - 784 с.

34.Кримінологія: Навч.-метод. посіб. / Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. та ін.; За ред. О.М.Джужи. -- К.: Атіка, 2003. -- 398, [1] с.: іл., табл.

35.Кримінологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Джужа О.М., Михайленко П.П., Кулик О.Г. та ін.; За заг. ред. О.М.Джужи; Нац. акад. внутр. справ України. -- К.: Юрінком Інтер, 2002. -- 414 с. -- (Jurisprudentia)

36.Криминология: основные проблемы. - М., 1980.

37.Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: у 2 кн. / О.М.Джужа, П.П.Михайленко, О.Г.Кулик та ін.; За заг. ред. О.М.Джужи. - К.: Юрінком інтер, 2001. - 352 с.

38.Вопросы борьбы с преступностью. - Вып. 23. - М., 1975.

39. Руководство по борьбе с компьютерными преступлениями: Перевод с английского. - М.: Мир, 1999.

40.Тіньва економіка та організована злочинність в Україні: сучасний стан та проблеми боротьби з ними // Аналітична доповідь УЦЕПД. - К., 1996.

41.Україна в контексті світової економіки: сучасне становище та перспективи. Аналітична доповідь УЦЕПД // Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи її подолання. - Т. 10. - К., 1998.

Размещено на Allbest.ru

...