Спосіб скоєння злочину

Окремим злочином, віднесеним до розділу «Злочини проти власності», є злочин, який безпосередньо на економічні відносини власності не посягає, а лише сприяє посяганням на власність.

Поняття «розкрадання» є родове, поєднуюче спільні ознаки цілої низки посягань на чужу власність - крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства, привласнення тощо. Різноманітні види розкрадань відрізняються способом їх скоєння. Способи розкрадань визначені законом:

1) крадіжка - таємно ,

2) грабіж - відкрито та з застосуванням насильства;

3) розбій - нападом ;

4) шахрайство - обманом ;

5) привласнення чи розтрата - зловживанням довір'ям відносно чужого майна;

6) вимагання - психічного насильства (погроз та шантажу);

7) зловживання посадовими повноваженнями [15, c. 94].

Чинне законодавство України передбачає кваліфікуючі ознаки, за наявністю яких розкрадання визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах.

Способи заподіяння майнової шкоди - обман і зловживання довірою - такі ж самі, як і при шахрайстві Заподіяння майнової шкоди вважається закінченим з моменту утримання, непередачі майна чи грошей, які винна особа була зобов'язана передати. З цього моменту власникові заподіюється майнова шкода. Майнова шкода визнається значною, якщо вона у п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у великих розмірах така, що у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Обман при шахрайстві стосується фактів і обставин, які відносяться до особи винного, різних предметів і явищ. Існує п'ять типових способів обману при шахрайстві, коли винний:

1. Видає себе за особу, яка має право на отримання майна (грошей) і якою він в дійсності не є. Видає себе, наприклад, за інкасатора, за представника власника, за посланця близької потерпілому особи тощо.

2. Отримує плату за роботу, виконувати яку не має наміру чи кошти на придбання речі (майна), якщо взятого на себе зобов'язання виконувати наміру не має .

3. Змінює зовнішність речі чи видає одну річ за іншу (мідну за золоту, «ляльку» за пачку грошей і т. ін.);

4. Змовчує про обставини, які для цього випадку є істотними й обов'язковими (наприклад, отримання виплат на померлу дитину);

5. Надає підроблені документи для отримання майна чи грошей (підроблені накладні, вимоги, чеки, лотерейні квитки тощо) [10, c. 178].

У кримінальному праві вимагання (ст. 189 Кримінального кодексу України) відноситься до корисливих злочинів проти власності й вчиняється тільки з прямим умислом, сутність якого полягає в здійсненні двох взаємопов'язаних дій: 1) пред'явленні незаконної майнової вимоги; 2) погрозі застосування насильства, знищення чи пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди. Об'єктивною стороною вимагання охоплюються також і дії злочинців з реалізації заявлених потерпілому погроз, тобто насильство відносно нього чи його близьких родичів, пошкодження або знищення їх майна чи майна, що перебуває в їх віданні або під охороною.

Характерною рисою переважної більшості способів скоєння вимагань організованим злочинним формуванням була явність для потерпілого того, від кого виходять вимоги про передачу коштів, майна або прав на нього (злочинці не маскують свою зовнішність, не приховують того, членами якого угрупування вони є, своїх дійсних імен, прізвиськ і т.п.). Ця особливість способів вимагання визначає сукупність можливих дій з приховування інформації, яка має доказове значення та яку можна буде в подальшому одержати й перевірити правоохоронними органами стосовно події вимагання: осіб, що брали у ньому участь, дій із скоєння психічного чи фізичного насильства над потерпілим або його родичами, місця їх здійснення, процесу передачі коштів, майна чи прав на нього.

Способи вимагання організованими злочинними формуваннями можна поділити на дві групи:

- способи, пов'язані з психічним насильством (погроза насильством над потерпілим чи його близькими родичами; погроза пошкодженням чи знищенням їхнього майна; погроза розголошенням відомостей, які потерпілий або його близькі родичі бажають зберегти в таємниці; пошкодження чи знищення майна, що перебуває в їх віданні чи під охороною);

- способи, пов'язані з психічним і фізичним насильством над потерпілим чи його близькими родичами [11, c. 13].

Для способів вимагання, пов'язаних із здійсненням психічного впливу на потерпілих, діяльність з готування до їх реалізації передбачає збирання відомостей, які потерпілий або його родичі бажають залишити в таємниці, підшукання, придбання, підготування різних знарядь скоєння цього злочину (наприклад, кастетів, бейсбольних біт, ножів, пістолетів і т.п.), що використовуватимуться для підтвердження шляхом їх демонстрації реальності погроз з боку злочинців заподіяти тілесні ушкодження чи вбити потерпілого або його родичів у випадку невиконання вимог про передачу їм коштів, майна чи прав на нього.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України). У деяких випадках спосіб позбавлення життя свідчить про особливу жорстокість злочину. Пленум Верховного Суду України в своїй практиці вважає, що до особливо жорстоких можуть бути віднесені, зокрема, випадки, коли перед позбавленням життя або в процесі скоєння вбивства до потерпілого умисне застосовувалися тортури, катування або йому заподіювалися особливі страждання шляхом нанесення великої кількості тілесних ушкоджень, або з використанням вогню, струму, отрути, що завдає нестерпного болю.

Судова практика виходить з того, що про ознаку особливої жорстокості може свідчити також скоєння злочину в присутності близьких потерпілому осіб, якщо винний усвідомлював, що такими діями завдає їм особливих страждань. Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю, якщо воно супроводжувалося глумлінням над трупом, крім випадків його знищення або розтину з метою приховати вбивство.

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України), має місце, якщо, вчиняючи вбивство певної особи, винний усвідомлював, що він застосовує такий спосіб заподіяння смерті, який небезпечний для життя не тільки однієї людини (наприклад, вбивство шляхом пострілу в натовп людей, підпал приміщення, у якому крім потерпілого знаходилися інші особи, скоєння аварії автомашини, в якій Їхали кілька осіб). Судова практика випадки вбивства за допомогою різного роду автоматичних пристроїв, що створюють загрозу для життя будь-якої особи, кваліфікує за п. 5 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України.

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 Кримінального кодексу України). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в протиправній забороні людині вибирати за своєю волею місце перебування, або таємному чи відкритому її захопленню. Позбавлення волі може виразитися в триманні потерпілого в тому місці, де він знаходитись не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити.

Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа, в тому числі малолітній. Незаконне позбавлення волі може бути здійснено шляхом застосування фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв'язують і замикають в підвалі, помішують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують слідувати за викрадачем). Воно може бути вчинене і шляхом обману (наприклад, людину заманюють в будь-яке місце і замикають з метою позбавлення волі). Найнебезпечнішим видом незаконного позбавлення волі є викрадення людини, тобто таємне або відкрите захоплення і утримання потерпілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжується фізичним або психічним (погрози) насильством.

Частина 2 ст. 146 вважає кваліфікуючими ознаками цього злочину незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинені щодо малолітнього чи з корисливих мотивів, щодо двох або більше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (наприклад, утримання в сирому, холодному або темному приміщенні), або такі, що супроводжувалися заподіянням йому фізичних страждань (наприклад, позбавлення волі без надання потерпілому їжі), або із застосуванням зброї (якщо на цю зброю не був встановлений дозвіл - діяння вимагає додаткової кваліфікації за ст. 263), або здійснювані протягом тривалого часу.

Перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 157 Кримінального кодексу України). Частина 1 цієї статті передбачає відповідальність за перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, вести передвиборну агітацію.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в двох самостійних діях: 1) у перешкоджанні вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним; 2) у перешкоджанні здійсненню права вести передвиборну агітацію.

Перешкоджання - це активний вплив на волю особи з метою примусити її відмовитися від участі у виборах або змінити зміст свого волевиявлення. Така протидія. Така протидія як під час голосування, так і в період всієї виборчої кампанії.

Способи перешкоджання можуть бути різними - насильство, обман, погрози, підкуп та ін. Насильство полягає у нанесенні побоїв, спричиненні тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, зв'язуванні тощо. Якщо таке насильство утворює більш тяжкий злочин (наприклад, тяжке тілесне ушкодження, незаконне позбавлення волі), кваліфікація настає за сукупністю злочинів - ст. 157 і статей 121 або 146 Кримінального кодексу України. Обман передбачає перекручення певних відомостей з метою введення потерпілого в оману щодо обставин, пов'язаних з виборами, наприклад, щодо особистості кандидата в депутати, часу, місця проведення виборів тощо. Погроза - це залякування застосуванням фізичного насильства як до потерпілої особи, так І до її близьких, знищенням Їх майна, поширенням ганебних відомостей тощо. Підкуп являє собою передачу особі грошей, інших цінностей, надання будь-яких вигід, пільг майнового характеру як винагороду за зміну свого волевиявлення в участі у виборах або за відмову в такій участі [24, c. 292].

Інший спосіб перешкоджання - це, наприклад, не надання приміщення для зборів виборців або неповідомлення про зміну часу зустрічі з кандидатом, необґрунтована відмова депутату виступити на телебаченні зі своєю програмою тощо.

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 Кримінального кодексу України). Безпосередній об'єкт цього злочину - суспільні відносини у сфері державного регулювання оподаткування і формування прибуткової частини державного бюджету.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає в ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах (ч. 1), у великих розмірах (ч. 2) або в особливо великих розмірах (ч. З ст. 212). Ухилення як ознака об'єктивної сторони цього злочину виражене в бездіяльності (наприклад, неподання податкових декларацій і розрахунків, незважаючи на те, що таке подання є обов'язковим). Способи ухилення можуть бути різними, наприклад, внесення до поданих податкових декларацій, розрахунків завідомо помилкових відомостей про доходи і видатки, приховання або заниження об'єктів оподаткування, просто відмова сплатити податок тощо. Спосіб ухилення від сплати податків на кваліфікацію злочину не впливає. Якщо він утворить самостійний злочин (наприклад, фальсифікація документів), кваліфікація настає за сукупністю злочинів [24, c. 293].

Стосовно злочинів, що вчиняються в галузі комп'ютерних технологій, найбільший інтерес являють сліди, що вказують на те, яким чином злочинець потрапив та зник з місця події, подолав перешкоди, використав своє службове становище, виконав поставлену злочинну мету, які знання, навички та фізичні зусилля використав, чи спробував скрити сліди своїх дій. Суттєві також сліди, що свідчать про характер зв'язку злочинця з предметом злочинного посягання і т. п. Однак, в кримінально-правовій характеристиці спосіб скоєння злочину подано у загальному вигляді (наприклад, спосіб відкритого або таємного розкрадання, проникнення у приміщення і т. ін.), для неї байдужі прийоми таємного розкрадання, конкретні способи проникнення, засоби, що використовуються при цьому, джерела їх отримання і т. д. В цьому випадку застосовується криміналістична характеристика способу скоєння злочину.

Якщо за основу класифікації покласти метод, що використовувався злочинцем для отримання доступу до засобів обчислювальної техніки, можна виділити такі п'ять основних груп:

1) вилучення засобів комп'ютерної техніки;

2) перехоплення інформації;

3) несанкціонований доступ;

4) маніпулювання даними та керуючими командами;

5) комплексні методи.

Характерною рисою першої групи способів скоєння злочинів є те, що в них засоби комп'ютерної техніки завжди виступають тільки як предмет злочинного посягання, а як знаряддя скоєння злочину використовуються інші інструменти чи технічні засоби (або без їхнього використання), які не є засобами комп'ютерної техніки. До другої групи відносять способи, де злочинцями використовуються методи аудіовізуального та електромагнітного перехоплення інформації. В цій та наступних групах, що розглядаються, засоби комп'ютерної техніки виступають як предмет, так і знаряддя скоєння злочину. До третьої групи способів скоєння злочинів відносять дії злочинця, які спрямовані на отримання несанкціонованого доступу до засобів комп'ютерної техніки. До четвертої групи способів скоєння таких злочинів відносять дії злочинців, що пов'язані з використанням методів маніпулювання даними й керуючими командами. До найбільш широко використовуємих з них відноситься "підміна даних або коду" - дії злочинців спрямовані на зміну чи введення нових даних або кодів. Це здійснюється, як правило, при вводі та виводі інформації [8, c. 12].

Отже, найважливішим й визначальним елементом криміналістичної характеристики будь-якого злочину є спосіб його скоєння. Він складається з комплексу специфічних дій правопорушника щодо підготовки, скоєння та маскування злочину. Ці дії являють собою певну систему, в результаті у зовнішній обстановці утворюються відповідні відображення, які в інформаційному плані є своєрідною моделлю злочину.

Висновки

Спосіб скоєння злочину є детермінованою суб'єктивними і об'єктивними чинниками системою (комплексом, сукупністю) взаємопов'язаних актів поведінки людини, містить в собі якісну характеристику злочинної дії (бездіяльності), в ньому відбиваються певні якості особистості злочинця, форма вини, мотив і мета злочину. У криміналістичному значенні спосіб скоєння злочину - це об'єктивно і суб'єктивно зумовлена система поведінки суб'єкта до, в момент і після скоєння ним злочину, що залишає різного роду характерні сліди зовні, які дозволяють за допомогою криміналістичних прийомів і засобів уявити сутність події, що відбулася, своєрідність злочинної поведінки правопорушника, його окремі особистісні дані. Найповніше відомості про способи скоєння злочинів концентруються, групуються і узагальнюються в конкретних методиках розслідування злочинів.

На формування способу скоєння злочину, що утворюється з взаємопов'язаних елементів, спрямованих на готування, скоєння і приховання злочину, суттєво впливають різні чинники, які можна поділити на зовнішні (присутні на момент готування і скоєння злочину в навколишньому середовищі, що не залежить від особи злочинця) і внутрішні (що визначаються самою особистістю злочинця).

Різні способи скоєння злочинів залишають сліди, що визначені і закономірно відбиваються в навколишній обстановці. Чим вагоміше чинники, що впливають на формування способу, виявляються в діях злочинця, тим більше криміналістичне значення слідів, які він залишає. Сліди злочину є об'єктивною ознакою використання злочинцем певного способу скоєння злочину і допомагають розпізнати цей спосіб у кожному конкретному випадку. Суть прогностичного значення ознак способу скоєння злочину полягає в можливості використання одержаних даних при висуненні слідчих версій про злочинця і його розшук, визначенні обізнаності і підготовленості особи, яка вчинила злочин, встановленні найбільш вірогідних місць знаходження слідів самого злочинця і застосованих ним знарядь злочину, використанні криміналістичного обліку злочинів за способом їх скоєння.

Способи діяльності організованої злочинності визначаються критерієм її спеціалізації за певними видами незаконної діяльності. Організована злочинність - це не лише систематична повторюваність способів однорідних злочинів, а й водночас - сукупність доволі різних діянь, що вчиняються характерними для конкретного злочинного угруповання способами.

Прогнозування появи нових і вдосконалення способів скоєння злочинів, що раніше застосовувались злочинцями, сприяє передбачуваній оцінці і усвідомленню дійсності, з'ясуванню складної динаміки тих або інших процесів злочинної діяльності в майбутньому. Це уможливлює вносити своєчасні зміни і в діяльність із розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Отже, спосіб скоєння злочину - це певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для скоєння злочину. У випадках, коли спосіб скоєння злочину є ознакою конструктивною, необхідне його спеціальне вивчення і доказування, оскільки це має значення для кваліфікації діяння. У Кримінальному кодексі України таких статей чимало.

Спосіб виступає як обов'язкова ознака складу злочину у випадках, коли він:

а) прямо зазначений у законі, наприклад, насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погроза застосування такого насильства в складі розбою (ст. 187 Кримінального кодексу України), обман чи зловживання довірою в складі шахрайства (ст. 190 Кримінального кодексу України);

б) однозначно випливає із змісту закону, про що свідчить характер дії, опис якої містить диспозиція статті. Так, способом погрози вчинити вбивство є психічне насильство (ст. 129 Кримінального кодексу України), способом завідомо неправдивого показання (ст. 384 Кримінального кодексу України) - обман і т.п.

Спосіб має важливе кримінально-правове значення. Якщо він є обов'язковою ознакою складу злочину, то його встановлення в справі є необхідним. Відсутність даного способу виключає склад злочину.

Спосіб важливий для диференціації кримінальної відповідальності. Так, залежно від способу скоєння злочину диференціюється відповідальність за корисливі злочини проти власності (статті 185-191 Кримінального кодексу України). Спосіб впливає на створення кваліфікованих чи особливо кваліфікованих складів злочинів, а також на виділення спеціальних норм Кримінального кодексу України.

Список використаної літератури

1. Конституція України - Київ. 28.06.96р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України від 5.04.2001р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001 р. - № 25-26. - ст. 131.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7.02.2003р. № 2 „Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи”. - К., 2003. - 212 с.

4. Бажанов М.І. Кримінальне право України. Загальна частина частина. - Київ-Харків, 2003. - 398с.

5. Белкин Р.С. Курс криминалистики: Учебное пособие. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. - 837с.

6. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. - М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА М), 2004. - 240с.

7. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. - М.: Мегатрон ХХI, 2003. - 334 с.

8. Євдокименко С.В. Злочинна діяльність: сутність та криміналістичні аспекти боротьби з нею: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.09 /Нац. акад. МВС України. - К., 2013. -17с.

9. Зав'ялов С.М. Спосіб скоєння злочину: сучасні проблеми вивчення та використання у боротьбі із злочинністю: Автореф. Дис. канд. юрид. наук: 12.00.09 /Нац. акад. МВС України. - К., 2008. - 19с.

10. Зав'ялов С.М. Актуальні проблеми способу скоєння злочинів за умов істотної зміни злочинної діяльності // Науковий вісник Нац. акад. внутр. справ України, 2003. - № 2. - С.178-182.

11. Зав'ялов С.М. Поняття способу скоєння злочинів // Науковий вісник Нац. акад. внутр. справ України, 2003. - № 4. - С. 90-93.

12. Зав'ялов С.М. Структура способу скоєння злочину // Бюлетень з обміну досвідом роботи органів внутрішніх справ МВС України: Науково-практичне видання, 2003. - № 150. - С. 34-37.

13. Зав'ялов С.М. Прогнозування виникнення і розвитку способів скоєння злочинів // Вісник Запорізького юридичного інституту. - Запоріжжя, 2003. - № 4. - С. 252-257.

14. Зав'ялов С.М. Про співвідношення способу скоєння злочину і способів протидії розслідуванню // Збірник наукових праць. - Донецьк: Донецький інститут внутрішніх справ при ДНУ, 2004. - № 1. - С. 227-232.

15. Зарубей В. Характеристика крадіжок, вчинених іноземними громадянами // Право України. - 2009. -№ 5. - С.94-96.

16. Іщенко А.В., Ієрусалімов І.О., Удовенко Ж.В. Теорія і практика криміналістичного забезпечення процесу доказування в розслідуванні злочинів: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 160 с.

17. Каштанчик Л.Ю. Спосіб скоєння злочину та його особливості при незаконному переправленні осіб через державний кордон. // Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького. - 2008. - 102 с.

18. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. -Київ, Юрінком Інтер, - 2001. - 411с.

19. Кримінальне право України (загальна частина) за редакцією Кондратьєва Я.Ю., Київ - 2003. - 511с.

20. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / За редакцією професора П.С. Матишевського, доцентів П.П. Андрушко, С.Д. Шапчепко. - К., 1997. - 297с.

21. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С. Г. Волкотруб, О М. Омельчук, В. М. Ярін та ін. - За ред. О. М. Омельчука. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. - 297с.

22. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов. За ред. проф М.І. Бажанова, В.Я. Тація - Київ. Харків : Юрінком інтер - Право, 2004. - 590c.

23. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 311с.

24. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, К.: ЦУЛ - 2003р. - 692с.

25. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. - X.: Вища школа, 2002. - 161 с.

26. Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник. - К.: Кондор, 2007. - 588с.

27. Н.В.Чернишова, М.В.Володько, М.А.Хазін. Кримінальне право України. Тези лекцій. - К: - Наукова думка, 1995. - 453с.

Размещено на Allbest.ru