Проблеми кримінальної відповідальності за шахрайство з фінансовими ресурсами

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШАХРАЙСТВО З ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

МОЙСИК ВОЛОДИМИР РОМАНОВИЧ

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Андрушко Петро Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права та кримінології

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Навроцький В'ячеслав Олександрович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри кримінального права і кримінології;

кандидат юридичних наук, доцент Перепелиця Олександр Іванович, Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, декан заочного факультету.

Провідна установа - Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Захист відбудеться "11" листопада 2002 року о “ 10 ” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001. 05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий " 7 " жовтня 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук, доцент В.П.Шибіко

АНОТАЦІЇ

Мойсик В.Р. Проблеми кримінальної відповідальності за шахрайство з фінансовими ресурсами. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

У дисертації здійснено кримінально-правову характеристику шахрайства з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК України) з детальним розкриттям змісту елементів і ознак складів цього злочину.

На підставі аналізу об'єкта даного злочину визначено його самостійне місце в системі злочинів у сфері господарської діяльності. Дослідження всіх ознак складів злочину, передбаченого ст. 222 КК України, дозволило провести ґрунтовне відмежування його від інших злочинів.

Уточнюються правові категорії, які базуються на нормах національного законодавства. Аналізується в контексті диспозиції ст. 222 КК України поняття "шахрайство”, “предмет шахрайства з фінансовими ресурсами”.

Вперше на рівні монографічного дослідження комплексно розглядаються питання кваліфікації шахрайства з фінансовими ресурсами за чинним КК України.

Як результат аналізу об'єктивних і суб'єктивних ознак складу даного злочину, у роботі сформульовані практичні рекомендації для правильного застосування відповідних кримінально-правових норм в слідчій, прокурорській та судовій практиці, а також висловлені пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства, зокрема, пропонуються власна редакція статті 222 КК України і зміни до ст. 212 КК України.

Ключові слова: "кримінальна відповідальність", "шахрайство", "фінансові ресурси", "господарська діяльність".

Мойсик В.Р. Проблемы уголовной ответственности за мошенничество с финансовыми ресурсами: уголовно-правовой анализ. -Рукопись

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2002.

В диссертации осуществлен уголовно-правовой анализ мошенничества с финансовыми ресурсами (ст. 222 УК Украины) с детальным раскрытием содержания элементов и признаков основного и квалифицированного юридических составов данного преступления.

На основании анализа объекта данного преступления определено самостоятельное место последнего в системе преступлений в сфере хозяйственной деятельности. По-новому определяется предмет данного преступления, им автор предлагает считать информацию, которая искажается с целью ввести в заблуждение потенциального кредитора с тем, чтобы создать условия для получения финансовых ресурсов, и в таком виде предоставляется потенциальным кредиторам.

На основе анализа объективной стороны составов данного преступления предлагается перенести момент его окончания на момент фактического получения финансовых ресурсов с одновременным изменением названия самой ст. 222 УК Украины. Кроме того, самостоятельной формой незаконного получения финансовых ресурсов предлагается рассматривать пассивный обман заемщиком кредитора в виде осознанного использования для незаконного получения финансовых ресурсов ошибки или халатности ответственных лиц кредитора.

Исследование всех элементов и признаков составов преступления, предусмотренного ст. 222 УК Украины, позволило провести обоснованное отграничение последнего от иных преступлений.

Уточняются правовые категории, которые базируются на нормах национального законодательства.

Впервые на уровне монографического исследования рассматриваются вопросы квалификации мошенничества с финансовыми ресурсами по действующему УК Украины.

На защиту выносятся положения, которые, кроме изложенных выше, в общем виде можно сформулировать таким образом: а) раскрыта общественная опасность данного преступления; б) в контексте диспозиции ст. 222 УК Украины комплексно рассмотрены такие уголовно-правовые категории, как “мошенничество”, “предмет мошенничества с финансовыми ресурсами”, “средства мошенничества с финансовыми ресурсами”; д) предложено собственное понимание термина “материальный ущерб”, под которым автор предлагает понимать имущественный вред, включающий в себя не только стоимость, как правило, потерянного имущества, а также, в отдельных случаях, и неполученные доходы.

В роботе впервые обращается внимание на существующие пробелы и противоречия в законодательстве Украины в вопросах уголовно-правовой охраны хозяйственной деятельности и предложены конкретные пути их устранения и разрешения, в частности: предлагается конкретизировать содержание негативного признака основного состава данного преступления, изложив его в такой редакции - “в случае отсутствия признаков завладения чужим имуществом”; приводятся аргументы о необходимости уточнения содержания ч. 2 ст. 222 УК Украины в части причинения вреда; обосновывается необходимость установления ответственности за заведомо незаконное получение финансовых ресурсов вследствие использования виновным лицом ошибки, причинившее крупный материальный вред; обосновывается позиция, в соответствии с которой действия, связанные с предоставлением заведомо неправдивой информации с целью получение льгот по налогам, вывести за пределы основного состава мошеничества с финансовыми ресурсами и предлагается предусмотреть ответственность за эти действия в ст. 212 УК Украины.

В роботе сформулированы практические рекомендации для правильного применения соответствующих уголовно-правовых норм в следственно-прокурорской и судебной практике, а также предлагается новая редакция ст. 222 УК Украины и изменения к ст. 212 УК Украины.

Ключевые слова: “уголовная ответственность”, “мошенничество”, “финансовые ресурсы”, “хозяйственная деятельность”.

Moisyk V.R. Problems of criminal liability for financial resources speculation. - Manuscript

Thesis for obtaining degree of candidate of legal sciences of the speciality 12.00.08 - criminal law and criminology; criminal executive law. Taras Shevchenko National University in Kyiv, Kyiv 2002.

Thesis provides with the criminal-legal referense of financial resources speculation (article 222 PC of Ukraine) with detailed exposition of essence of corpus delicti's components and signs.

On the basis of analyzed object of above crime, its independent position in the system of crimes in the sphere of economic activity is defined. Moreover, the mentioned analysis as well as researching of other components of corpus delicti, foreseen by article 222 PC of Ukraine, allowed to carry out its fundamental separation from other crimes.

Legal categories, based on the norms of national legislation, are specificated. The notions of “speculation” and “subject of financial resources speculation” in the context of purview of article 222 PC of Ukraine are analyzed.

For the first time points of qualification of financial resources speculation pursuant to the current PC of Ukraine are being researched on the level of monograph.

The work formulates practical recommendations of correct usage of appropriate criminal-legal norms in the sphere of investigative-prosecution practice as well as gives proposals pertaining to improvement of criminal legislation, namely, proper version of article 222 of PC of Ukraine and changes to the purview of article 212 of PC of Ukraine.

Key words: “criminal liability”, “speculation”, “financial resources”, “economic activity”.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Розбудова демократичної, соціальної та правової держави нерозривно пов'язана з формуванням нової правової системи України. У сфері економіки правотворча діяльність має ґрунтуватися на основних конституційних принципах, зокрема таких, як верховенство права, соціальна орієнтація ринкових відносин, ефективне правове регулювання тощо.

Ефективність функціонування сфери господарювання обумовлюється не тільки досконалістю та стабільністю законодавства про захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, а й неухильним дотриманням його на практиці самими цими суб'єктами та їх службовими особами.

Актуальність теми. Однією з особливостей сучасного етапу соціально-економічного розвитку держави є значна криміналізація економіки. Діяльність окремих суб'єктів господарської діяльності інколи спрямовується не на задоволення зростаючих потреб суспільства, а на особисте, при тому, як правило, незаконне збагачення за рахунок порушення прав і законних інтересів інших учасників господарської діяльності. Наслідки цього процесу, безсумнівно, не обмежуються відносинами господарювання, а впливають на різні сфери суспільного життя, істотно позначаються на ефективності фінансового ринку держави в цілому.

Так, за даними офіційної статистики, за 1999 рік органами внутрішніх справ зареєстровано 4 060 злочинів у сфері господарювання, з них у фінансово-господарській сфері - 925 злочинів (у тому числі у банківській сфері - 722 злочини). А вже у 2000 році на прохання Голови Національного банку України, стурбованого рішенням Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України від 17 липня 2000 року, в якому зазначалося, що лише за 6 місяців 2000 року викрито 3 400 злочинів у банківській сфері, у Верховному Суді України було спеціально проведено узагальнення судової практики в справах про такі злочини.

Всього у 2000 році за вчинення господарських злочинів було засуджено 9 506 осіб, з них за порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю, шахрайство з фінансовими ресурсами та інші господарські злочини, передбачені ст. ст. 148⁴, 148⁶ - 148⁸ КК України 1960 року, - 726 осіб. За 2001 рік ці дані відповідно становили - 4 914 та 1 256.

Крім того, як свідчить практика, останнім часом, поряд з традиційними способами вчинення злочинів у сфері економіки, в характері злочинних посягань відбулися радикальні зміни, а з появою нових форм фінансового забезпечення господарської діяльності виникли нетрадиційні прийоми злочинного втручання в таку діяльність. Зокрема, якщо раніше основними видами злочинів були розкрадання, які вчинювалися службовими чи матеріально відповідальними особами шляхом привласнення чи розтрати чужого майна, то зараз в структурі злочинних посягань далеко не останнє місце за своїм значенням займають шахрайські дії з чужим майном, у тому числі з фінансовими ресурсами. Кримінальну відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами передбачено ст. 222 КК України.

Викладене обумовлює зростаючу важливість дослідження правових проблем захисту фінансової діяльності держави та суб'єктів господарської діяльності від злочинних посягань у цій сфері і вимагає негайного вдосконалення правової регламентації боротьби з такими посяганнями.

Кримінальна відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами в науці кримінального права є проблемою новою, а тому, звичайно, і недостатньо розробленою. Лише останнім часом, що обумовлено переходом до ринкової економіки і формуванням відповідної системи законодавства у сфері господарської діяльності, в тому числі кримінального, серед вчених - юристів почалися дискусії з приводу самого поняття шахрайства з фінансовими ресурсами та питань застосування відповідних кримінально-правових норм на практиці. Злочини у сфері господарської діяльності були предметом аналізу в дослідженнях Л.П. Брич, Б.В. Волженкіна, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, О.І.Перепелиці, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, М.І. Хавронюка та інших відомих вчених. Питання боротьби із злочинами у сфері фінансової діяльності спеціально досліджували Н.О. Гуторова, Ф.А. Лопушанський, В.М. Попович, А.М. Ришелюк, Ю.Л. Титаренко та інші. Юридична характеристика складу злочину “Шахрайство з фінансовими ресурсами” була предметом поглибленого наукового аналізу в працях П.П. Андрушка та О.О. Дудорова.

Незважаючи на значну кількість публікацій, у теорії кримінального права кримінально-правова сутність злочину, передбаченого ст. 222 КК України, всебічно не досліджена, продовжує залишатися багато дискусійних питань, відсутні єдині підходи до кваліфікації злочинних діянь за цією статтею закону.

Такий стан теоретичної розробки проблеми впливає і на практику правозастосування, про що свідчать численні проаналізовані автором приклади суперечливих судових рішень.

Особливої актуальності дане дослідження набуває у зв'язку з осмисленням положень нового КК України. Попереду велика робота із забезпечення правильного їх розуміння, застосування і подальшого вдосконалення.

Наведені міркування, які свідчать про безсумнівну актуальність дослідження проблем кримінальної відповідальності за шахрайство з фінансовими ресурсами, визначили вибір теми та основні напрямки дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Робота ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376/2000, одним із напрямів досягнення мети якої є вжиття заходів, спрямованих на зменшення кримінального тиску на економічні відносини.

Проведені дисертантом узагальнення практики застосування судами законодавства про відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами передбачені планом роботи Верховного Суду України на 1995 та 1998 роки.

Мета і завдання дослідження. Метою запропонованого дослідження є здійснення кримінально-правової характеристики складів злочину, передбаченого ст. 222 КК України, визначення та наукове обґрунтування на цій підставі критеріїв відмежування даного злочину від інших, у тому числі суміжних злочинів, що прямо пов'язане з обов'язком і правом особи, яка скоїла злочин, відповідати за вчинене виключно на підставі закону. У зв'язку з цим робота була зорієнтована на вирішення таких завдань:

провести всебічний аналіз поняття “шахрайство з фінансовими ресурсами”;

проаналізувати ознаки основного і кваліфікованого складів даного злочину через призму змін, що відбулися з прийняттям нового КК України;

дослідити в контексті обраної теми спеціальну літературу з проблем кримінально-правової охорони фінансових відносин у державі;

узагальнити судову практику з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами;

виробити конкретні практичні рекомендації з метою належної охорони фінансової діяльності господарюючих суб'єктів та запровадити їх у право-застосовну практику, а також внести пропозиції щодо вдосконалення законодавства в досліджуваній сфері.

Враховуючи наведене, об'єктом даного дисертаційного дослідження є підстави кримінальної відповідальності за ст. 222 КК України, а предметом - кримінально-правова характеристика шахрайства з фінансовими ресурсами через призму норм кримінального законодавства України, правозастосовної практики, доктринальних положень науки кримінального права, які стосуються категорії “склад злочину”, кваліфікації злочинів тощо. Зазначені положення аналізуються під кутом зору наявних недоліків, що потребують усунення для оптимізації застосування кримінального закону як матеріальної основи механізму притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Методологічні основи дослідження представлені історичним (проведено порівняльний аналіз вітчизняного кримінального законодавства (КК України 1960 та 2001 років)), системно-структурним (визначено місце шахрайства з фінансовими ресурсами в системі злочинів у сфері господарської діяльності) формально-логічним (проведено аналіз основного і кваліфікованого складів злочину, передбаченого ст. 222 КК України), та іншими методами.

Емпіричну базу дослідження становлять проаналізовані автором матеріали 150-ти найбільш характерних з точки зору правозастосування з досліджуваних питань кримінальних справ, які знаходилися у провадженні судів і органів прокуратури України у 1994 - 2001 роках.

Використання різних методів дослідження, джерел інформації (наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених, положень, оцінок, висновків та пропозицій, висловлених окремими юристами на сторінках наукових видань, даних статистики тощо) та результатів узагальнень судової практики дало можливість виявити ряд нових проблем, пов'язаних в теорії кримінального права з правовим забезпеченням охорони фінансової діяльності держави і суб'єктів господарської діяльності, та запропонувати шляхи їх розв'язання.

Робота написана також з урахуванням сучасних досягнень юридичної науки України та використанням окремих наукових положень з інших галузей знань (економіки, філософії тощо).

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в науці кримінального права вперше предметом комплексного спеціального наукового дослідження стали питання кримінальної відповідальності за шахрайство з фінансовими ресурсами, і (в концептуальному плані) проблема забезпечення правової охорони кредитно-фінансової та банківської систем в державі від правопорушень у цій сфері.

Особистий внесок дисертанта в наукову розробку проблеми полягає в обґрунтуванні нових теоретичних положень, уточненні змісту окремих понять та категорій, що мають значення для науки кримінального права, практики та вдосконалення законодавства з питань забезпечення правової охорони кредитно-фінансової та банківської систем в державі.

На захист виноситься ряд нових у теоретичному плані та важливих у практичному відношенні положень:

1. Розкрита суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 222 КК України, яка полягає в порушенні встановленого законодавством порядку здійснення господарської діяльності у сфері фінансів, незалежно від того, нормами публічного чи приватного права така діяльність регулюється.

2. У роботі вперше визначено самостійне місце шахрайства з фінансовими ресурсами в системі злочинів у сфері господарської діяльності. Цей злочин належить до злочинів, які посягають на встановлений порядок здійснення фінансової діяльності.

3. Автор вперше на монографічному рівні дав кримінально-правову характеристику основному і кваліфікованому складам злочину, передбаченого ст. 222 КК України. На підставі цього аналізу пропонується перенести момент закінчення шахрайства з фінансовими ресурсами на момент фактичного одержання цих ресурсів винною особою.

4. Вперше комплексно розглянуто такі кримінально-правові категорії, як предмет шахрайства з фінансовими ресурсами і засоби вчинення даного злочину.

5. У роботі запропоновано власне визначення поняття “матеріальної шкоди” у контексті диспозиції ч. 2 ст. 222 КК України, під якою автор пропонує розуміти майнову шкоду, яка включає в себе як втрачене майно, так і, в окремих випадках, неодержані доходи. Таке розуміння матеріальної шкоди відрізняється від змісту шкоди, яку може бути спричинено заволодінням чужим майном, у тому числі і шляхом шахрайства, де розмір шкоди визначається лише вартістю майна, яке вибуло з володіння власника.

6. У роботі вперше вказується на існуючі прогалини та суперечності у чинному законодавстві України з питань кримінально-правової охорони господарської діяльності і запропоновано конкретні шляхи їх усунення та вирішення, зокрема: оскільки шахрайство з фінансовими ресурсами в цілому також посягає на власність, пропонується конкретизувати зміст негативної ознаки основного складу даного злочину, виклавши її в такій редакції - “у разі відсутності ознак заволодіння чужим майном”; вказується на необхідність уточнення змісту ч. 2 ст. 222 КК України в частині спричинення шкоди, оскільки її настання знаходиться у причиновому зв'язку фактично не з наданням завідомо неправдивої інформації з метою одержання фінансових ресурсів, а лише з діями винної особи, яка вже розпоряджається такими ресурсами; обґрунтовується необхідність встановлення відповідальності за завідомо незаконне одержання фінансових ресурсів внаслідок використання винною особою помилки або недбалості службової особи кредитора, що завдало великої матеріальної шкоди; наводяться аргументи на користь винесення дій, пов'язаних з наданням завідомо неправдивої інформації з метою одержання пільг щодо податків, за межі основного складу шахрайства з фінансовими ресурсами і пропонується передбачити відповідальність за ці дії у ст. 212 КК України.

7. Автором вперше визначені загальні правила відмежування злочину, передбаченого ст. 222 КК України, від злочинів проти власності, а також від інших злочинів у сфері господарської діяльності, з якими шахрайство з фінансовими ресурсами має спільні окремі ознаки, або з вчиненням яких може поєднуватися, та інших суміжних злочинів.

8. У роботі зроблені конкретні пропозиції щодо вдосконалення статей 222 та 212 КК України.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що автором запропонована нова редакція кримінально-правових норм, якими забезпечується охорона кредитно-фінансової системи держави.

Положення, які містяться в роботі, можуть бути використані в навчальному процесі юридичних вузів і факультетів при викладанні Особливої частини кримінального права, для розробки спецкурсів кримінально-правового циклу, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної майстерності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів. кримінальний правовий шахрайство фінансовий

Практичні рекомендації, висловлені автором, сприятимуть підвищенню якості застосування кримінального закону працівниками правозастосовчих органів і суддями, дадуть змогу реально забезпечити дотримання при застосуванні ст. 222 КК України таких принципів кримінально-правової кваліфікації, як точність, повнота, неприпустимість подвійного ставлення у вину і, нарешті, стабільність. Побудовані на результатах цього дослідження конкретні практичні рекомендації враховані Верховним Судом України і використовуються при здійсненні правосуддя судами України.

Викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть стати теоретичним і практичним матеріалом для подальших досліджень в науці кримінального права, в інших юридичних науках, цьому сприяють широкий спектр використаної літератури, дискусійний характер частини сформульованих автором положень та проаналізована судова практика.

Апробація. Основні результати дослідження, що включені до дисертації, оприлюднені на міжнародних семінарах: “Юридичний захист інтересів банків”, організованому Асоціацією українських банків 24-25 травня 1999 року у м. Києві (тема виступу: “Проблемні питання кваліфікації шахрайства з фінансовими ресурсами у судовій практиці”); “Правове регулювання фінансових (банківських) послуг”, організованому Київським регіональним центром Академії правових наук України 12-16 березня 2001 року у м. Києві (тема виступу: “Відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від злочинів проти власності”); “Застосування у захисті прав людини законодавства України і міжнародних конвенцій”, організованому Спілкою адвокатів України та Київським національним університетом імені Тараса Шевченка 27 квітня 2001 року у м. Херсоні (тема виступу: “Відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів та деяких інших злочинів у сфері здійснення господарської діяльності”); “Проблеми реалізації нового Кримінального кодексу України”, організованому Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Національним інститутом стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України, Київським університетом права 21 листопада 2001 року у м. Києві (тема виступу: “Про суб'єкта шахрайства з фінансовими ресурсами за новим Кримінальним кодексом України”).

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, п'яти підрозділів, висновків, двох додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 222 сторінок, у тому числі додатків - 1 сторінки, списку використаних джерел (227 найменувань) - 15 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 206 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі висвітлюється актуальність теми, дається загальна характеристика основних напрямів дослідження, розкривається їх зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначається мета дослідження, його завдання, формулюються основні теоретичні положення, що виносяться на захист, розкриваються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, вказано на їх апробацію.

Перший розділ “Об'єктивні ознаки складів злочину, передбаченого ст. 222 КК України” присвячено кримінально-правовому аналізу цих ознак.

Шахрайство з фінансовими ресурсами є злочином у сфері господарської діяльності, який входить до групи суспільно-небезпечних діянь, що посягають на кредитно-фінансову систему України, а його безпосереднім об'єктом є фінансова діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, банків або інших кредиторів, яка здійснюється ними у сфері господарської діяльності з приводу надання суб'єктам цієї діяльності фінансової допомоги, кредитування та пільгового звільнення від оподаткування.

Об'єкт шахрайства з фінансовими ресурсами дозволяє відмежувати його від злочинних посягань на чужу власність, завдяки йому виражена специфіка, індивідуальність і правова сутність даного злочину.

Об'єктом злочинного посягання при вчиненні шахрайства з фінансовими ресурсами є порядок (механізм) забезпечення охорони цінностей та реалізації соціальних зв'язків у сфері здійснення суб'єктами господарювання фінансової діяльності.

Введенням в диспозиції кримінально-правових норм замість терміну “підприємницька діяльність” терміну “господарська діяльність” закон ода-вець, з одного боку, значно розширив об'єкт їх охорони, а з іншого, - звузив. Вказані поняття мають як спільні, так і відмінні ознаки. Спільними для них ознаками є: а) безпосередність здійснення діяльності; б) систематичність (регулярність) її здійснення; в) наявність організаційного елемента (організація виробництва, обігу); г) метою такої діяльності є одержання матеріальних та нематеріальних благ. Водночас, не для всіх суб'єктів господарської діяльності мета одержання прибутку є обов'язковою, а підприємницька діяльність, у свою чергу, виражається не тільки у виробництві продукції, виконанні робіт чи наданні послуг, а може полягати і у створенні (заснуванні) одним суб'єктом підприємницької діяльності іншого, а також у володінні корпоративними правами у випадках, передбачених законодавством.

Об'єкт аналізованого злочину вказує на соціальну сутність останнього. Суспільна небезпечність шахрайства з фінансовими ресурсами полягає у порушенні встановленого законодавством порядку зайняття господарською діяльністю у сфері фінансів, незалежно від того, нормами публічного чи приватного права його врегульовано. Діяння, спрямовані на незаконне одержання фінансових ресурсів, знижують ефективність функціонування фінансово-кредитної системи держави як важливого джерела фінансування економічного росту і виконання соціальних програм, позбавляють фінансової допомоги тих суб'єктів господарської діяльності, які її насправді потребують і намагаються отримати у законному порядку. Аналізований злочин небезпечний ще й тому, що його вчиненням може бути заподіяна майнова шкода кредиторам.

Шахрайство з фінансовими ресурсами як спосіб ухилення від оподат-кування порушує як фіскальну, так і регулятивну функцію податків, підриває притаманний для ринкової економіки принцип сумлінної конкуренції.

Отже, шахрайство з фінансовими ресурсами в цілому посягає на таку соціальну цінність, як власність, оскільки регламентований законодавством порядок надання кредитів забезпечує здійснення власником своїх повноважень на безпечне розпорядження належними йому на праві власності фінансовими ресурсами, а надання субсидій, субвенцій, дотацій чи пільг щодо податків - забезпечує здійснення цих повноважень щодо державного, комунального чи приватного майна або порядку формування державного чи комунального майна (у ситуації з наданням пільг щодо податків) уповноваженими на такі дії відповідними органами та їх службовими особами.

Особливістю механізму заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом цінностям при вчиненні даного злочину є те, що вона спричиняється “зсередини”, тобто розрив соціального зв'язку між учасниками фінансової діяльності відбувається шляхом протиправного виходу одного з них за межі її здійснення.

З огляду на викладене, слід конкретизувати зміст негативної ознаки основного складу даного злочину, виклавши її в такій редакції - “у разі відсутності ознак заволодіння майном”.

Предметом даного злочину є інформація про діяльність громадянина-підприємця, суб'єкта господарської діяльності, зміст якої винною особою умисно викривляється з метою надати їй неправдивого характеру з тим, щоб така інформація змогла стати належною підставою для прийняття позитивного рішення про надання фінансової допомоги, кредиту або пільг щодо податків, і у такому вигляді подається потенційному кредиторові.

Інформація у контексті диспозиції ст. 222 КК України - це дані, які безпосередньо і завідомо для винного сприяють незаконному одержанню фінансових ресурсів, і більш того, обумовлюють можливість прийняття рішення про їх надання. Така інформація, як правило, подається у документованому вигляді, однак це не виключає можливості її подання і в електронному варіанті.

Аналіз судової практики дає підстави стверджувати, що інформація, яка подається для отримання фінансових ресурсів, може стосуватися будь-яких сторін господарської діяльності суб'єкта, однак, як правило, вона стосується господарського чи фінансового його становища.

Господарське становище можна розуміти як сукупність прав і обов'язків, а також фактичні економічні можливості і спрямованість діяльності суб'єкта у господарській сфері. Обман щодо фінансового становища може стосуватися фінансових результатів діяльності боржника, наявності та характеристики його майна в цілому, а не тільки грошових коштів, прибутковості господарських операцій боржника і існуючих зобов'язань, виражених у грошовому вимірі.

Предмет шахрайства з фінансовими ресурсами дозволяє відмежувати даний злочин від суспільно небезпечних шахрайських дій з іншими предметами.

Окремі об'єктивні ознаки складів даного злочину встановлюються шляхом співставлення та системного аналізу кількох статей Особливої частини КК України. Для аналізованого злочину характерне й те, що, розкриваючи зміст цих ознак, інколи необхідно звертатися до іншого - некримінального - законодавства.

Основну частину об'єктивних ознак юридичних складів даного злочину визначено у диспозиції вказаної статті. Це, як правило, якісні специфічні риси, такими є: характер діяння і засоби його вчинення.

Суспільно небезпечне діяння як ознака об'єктивної сторони складів злочину “Шахрайство з фінансовими ресурсами” може бути у формі активної дії - надання завідомо неправдивої інформації, що може створити умови для заподіяння матеріальної шкоди в майбутньому. Частина друга ст. 222 КК України в частині отримання пільг щодо податків, яке завдало великої матеріальної шкоди, передбачає відповідальність за складне діяння, у якому поєднана дія, спрямована на створення умов для несплати грошових коштів, і бездіяльність у вигляді фактичної їх несплати.

Обов'язковою характеристикою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 222 КК України, є надання завідомо неправдивої ін фор-мації. Йдеться про очевидний, явний обман кредитора, який набуває, як правило, письмової форми і супроводжується використанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів - їх як носіїв завідомо неправдивої інформації можна визнати засобами вчинення даного злочину. Ступінь, вид, характер підробки або іншої фальсифікації в документах для кваліфікації за ст. 222 КК України значення не має.

Характер діяння при шахрайстві з фінансовими ресурсами є самостійним чинником, який істотно впливає на суспільну небезпечність цього злочину, а тому слушно враховано при криміналізації даного діяння. Обман як спосіб досягнення злочинної мети відображає якісну своєрідність вчинення суспільно небезпечного посягання і дозволяє відмежувати даний злочин як від інших форм злочинного посягання на чужу власність, так і від злочинів у сфері здійснення господарської діяльності та суміжних з ними злочинів. Обман у складі даного злочину - це само по собі закінчене діяння. Такий висновок є важливим для відмежування обману як способу вчинення злочину і обману як способу готування до нього або приховування.

Зміст поняття “шахрайство”, який законодавець вклав в склад злочину “Шахрайство з фінансовими ресурсами”, не співпадає із змістом шахрайства як формою заволодіння чужим майном (ст. 190 КК України). Так, шахрайство з фінансовими ресурсами є закінченим злочином не з моменту фактичного одержання або виникнення права на одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків, а вже з моменту надання завідомо неправдивої інформації з метою їх одержання. Крім того, шахрайство у контексті ст. 222 КК України є значно вужчим поняттям і за формою, так як охоплює тільки надання завідомо неправдивої інформації, що є по суті лише окремою формою обману.

Зважаючи на викладене слід змінити назву ст. 222 КК України, яка не відповідає змісту її диспозиції, адже вчинення будь-яких дій з фінансовими ресурсами знаходиться за межами складу даного злочину, та перенести момент закінчення цього злочину на момент фактичного одержання фінансових ресурсів.

Крім того, враховуючи те, що в основу одержання фінансових ресурсів шахрайським способом може бути покладено і, так званий, пасивний обман (наприклад, завідоме використання помилки або недбалості службової особи кредитора), є підстави передбачити кримінальну відповідальність і за ці дії, якщо ними спричинено велику матеріальну шкоду в розумінні примітки до ст. 218 КК України. Норму, яка б передбачала таку відповідальність, можна було б сформулювати як самостійну третю частину ст. 222 КК України.

За особливістю конструкції об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 222 КК України, має формальний склад і визнається закінченим з моменту надання конкретному адресату відповідної інформації незалежно від того, вдалося чи ні винному завдяки цьому отримати фінансову допомогу, заподіяно чи ні потерпілому реальної майнової шкоди.

Частиною другою ст. 222 КК України передбачено дві кваліфікуючі ознаки складу досліджуваного злочину: а) повторне надання зазначеними в частині першій цієї статті особами завідомо неправдивої інформації кредиторам з метою одержання фінансових ресурсів та б) заподіяння такими діями великої матеріальної шкоди - конститутивна ознака кваліфікованого складу шахрайства з фінансовими ресурсами.

Повторність злочинів як окрема форма їх множинності характеризується такими ознаками: 1) злочини вчиняються особою кількома окремими діяннями; 2) зазначені діяння вчиняються особою у різний час. Утворене за цими ознаками поняття повторності охоплює як повторність злочинів у власному розумінні (ст. 32 КК України), так і рецидив злочинів (ст. 34 КК України). При цьому слід мати на увазі, що для даної кваліфікуючої ознаки кожне діяння повинно мати всі необхідні ознаки шахрайства з фінансовими ресурсами.

Великою матеріальною шкодою згідно з приміткою до ст. 218 КК України визнається шкода, яка в 500 і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Конструкція диспозиції ч. 2 ст. 222 КК України не виключає ситуацій, коли шкода може бути заподіяна самому боржнику. Матеріальна шкода у контексті цієї норми може полягати як у втраті майна, так, і в окремих випадках, у неодержанні доходів (наприклад, відсотків, які передбачені умовами кредитування).

Шахрайство з фінансовими ресурсами, яке завдало велику матеріальну шкоду (ч. 2 ст. 222 КК України), є злочином із матеріальним складом. Цей злочин вважається закінченим з моменту фактичного заподіяння такої шкоди, а в разі вчинення його у формі одержання пільг щодо податків - з моменту ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів, а саме з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обов'язковий платіж, або з моменту фактичного ухилення від сплати, коли закон пов'язує цей строк із виконанням певної дії.

Другий розділ “Суб'єктивні ознаки складів злочину, передбаченого ст. 222 КК України” присвячено кримінально-правовому аналізу цих ознак.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 КК України спеціальних суб'єктів даного злочину можна поділити на: а) громадян-підприємців; б) засновників суб'єктів господарської діяльності; в) власників суб'єктів господарської діяльності; г) службових осіб суб'єктів господарської діяльності. Цей перелік є вичерпним.

Громадянин-підприємець - це фізична особа, яка зареєстрована у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємництва, що здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Засновником суб'єкта господарської діяльності може бути громадянин, який самостійно чи спільно з іншими громадянами чи юридичними особами (співзасновниками) створив суб'єкт господарської діяльності - юридичну особу. Якщо суб'єкт господарської діяльності засновує юридична особа, то засновником такого суб'єкта у розумінні ст. 222 КК України може виступати лише громадянин-власник юридичної особи, який одноособово або разом з іншими співвласниками прийняв рішення про заснування суб'єкта господарської діяльності.

Власником (співвласником) суб'єкта господарської діяльності є громадянин, який має право власності на суб'єкт господарської діяльності.

Під поняттям службова особа суб'єкта господарської діяльності слід розуміти осіб, які мають ознаки, визначені у п. п. 1 та 2 примітки до ст. 364 КК України, якщо іншого не передбачено законом.

Власник (співвласник) суб'єкта господарської діяльності може і не бути його засновником (співзасновником). З іншого боку функціями службової особи не може охоплюватися керівництво самим собою чи власним майном, як це здійснює громадянин-підприємець. З цього приводу проведене законодавством розмежування понять “засновник”, “власник” і “службова особа” видається слушним.

Якщо завідомо неправдива інформація подається з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків працівником суб'єкта господарської діяльності, який не є однією з вказаних осіб, його дії не утворюють складу даного злочину. Якщо ж такі дії вчинюються за наказом (розпорядженням) службової особи суб'єкта господарської діяльності, його власника, вони можуть бути розцінені як співучасть у вчиненні шахрайства з фінансовими ресурсами, якщо їх вчинення є умисним.

Сфера застосування ст. 222 КК України обмежена правовідносинами з кредитування тільки суб'єктів господарської діяльності, а тому, коли в кредитні відносини вступають підприємці чи службові особи суб'єктів господарювання як приватні особи, вони не можуть визнаватися суб'єктом даного злочину.

З приводу віку, з якого особа може відповідати за даний злочин, існує колізія норм цивільного і спеціального законодавства. Спеціальна вікова ознака суб'єкта цього злочину пов'язана з особливим порядком його вчинення. На наш погляд, особи, які не досягли 18 років, за вчинення цього злочину повинні нести відповідальність за умови, якщо їх вік згідно з чинним законодавством надає особі право легально займатися підприємницькою діяльністю.

Відсутність спеціальної норми, яка передбачала б кримінальну відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами на користь юридичних осіб, що діють на підставі законів України “Про об'єднання громадян”, “Про благодійництво та благодійні організації”, а тому не є суб'єктами господарської діяльності, але також можуть одержувати певного виду фінансові ресурси, слід вважати прогалиною у законодавстві. Ця проблема могла б бути вирішена введенням в Розділ XV КК України нової норми, зміст якої відтворював би положення ст. 222 КК України, але стосовно службових осіб та засновників організацій - не суб'єктів господарської діяльності.

Суб'єктивна сторона основного складу шахрайства з фінансовими ресурсами характеризується прямим умислом і спеціальною метою.

Умисна форма вини як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони складу шахрайства з фінансовими ресурсами з усією очевидністю випливає з передбаченої у диспозиції норми спеціальної мети його вчинення - незаконне одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Сприяє такому висновку і передбачена законодавцем у диспозиції ч. 1 ст. 222 КК України ознака “завідоме”, адже йдеться про надання завідомо неправдивої інформації потенційним кредиторам.

Завідомо неправдивою для особи буде інформація, про невідповідність дійсності якої вона точно знає. Поява такої інформації (її документування чи матеріалізація на певних носіях) може бути результатом лише навмисних дій або знаходитися під чітким свідомим контролем злочинця у разі виготовлення такої інформації іншою особою, в тому числі особою, яка в силу певних обставин не могла розуміти значення своїх дій.

Зміст інтелектуального елементу умислу при шахрайстві з фінансовими ресурсами полягає в усвідомленні особою фактичної сторони вчинюваного. Винна особа усвідомлює: а) соціальне значення своїх дій - те, що вона наділена ознаками суб'єкта даного злочину; б) суспільно небезпечний характер своїх дій, які полягають у відвертому обмані, а також в) те, що від змісту наданої інформації залежить прийняття рішення про надання фінансових ресурсів.

Зміст вольового елементу умислу при шахрайстві з фінансовими ресурсами полягає в тому, що дії, спрямовані на досягнення певної мети - одержати фінансові ресурси, завжди є бажаними для злочинця.

Ставлення винної особи до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 222 КК України, може бути і необережним. Настання великої матеріальної шкоди може передбачатися і свідомо припускатися винною особою (непрямий умисел), вона також може легковажно розраховувати на відвернення суспільно небезпечних наслідків (злочинна самовпевненість) або взагалі їх не передбачати, хоча повинна і може їх передбачити (злочинна недбалість). Отже, щодо різних за юридичною значимістю ознак кваліфікованого складу даного злочину встановлюються різні форми вини, проте і даний кваліфікований вид шахрайства з фінансовими ресурсами в цілому слід вважати умисним злочином.

Мотиви вчинення злочину, передбаченого ст. 222 КК України, можуть бути різні (як правило, корисливі) і на кваліфікацією за цією статтею закону не впливають, але мають враховуватися при призначенні покарання, а також при розмежуванні даного злочину із суміжними злочинами проти власності чи у сфері здійснення господарської діяльності.

Одержані результати дослідження юридичних складів злочину, передбаченого ст. 222 КК України, у своїй сукупності стали підґрунтям для проведення аналізу проблем кримінально-правової кваліфікації за цією статтею кримінального закону та відмежування даного злочину від інших злочинів у третьому розділі “Кваліфікація шахрайства з фінансовими ресурсами за сукупністю та його відмежування від інших злочинів”, що дозволило зробити практичні рекомендації для практики застосування закону і висловити конкретні пропозиції з приводу його подальшого вдосконалення.

Існують типові складні ситуації, які виникають під час здійснення кваліфікації суспільно небезпечного діяння за ст. 222 КК України. Такими є: відмежування передбаченого цією статтею злочину від злочинів проти власності; відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від інших злочинів у сфері господарської діяльності, з якими він конкурує або має спільні окремі ознаки, або з вчиненням яких він може поєднуватися.

Відмінною ознакою злочинів проти власності від шахрайства з фінансовими ресурсами є, передусім, об'єкт злочину (злочин, передбачений ст. 222 КК України, посягає лише на фінансову діяльність держави та інших суб'єктів господарської діяльності).

Щодо корисливих злочинів проти власності, окремі серед яких можуть бути визнані як суміжні із шахрайством з фінансовими ресурсами, такими ознаками також є спеціальна мета - безоплатно обернути чуже майно на свою користь або користь інших осіб, та момент виникнення умислу і корисливої мети (якщо ними охоплюються дії, передбачені у диспозиції ч. 1 ст. 222 КК України, то йдеться про корисливий злочин проти власності). У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на їх одержання як для цільового, так і не для цільового використання, з обов'язковим поверненням, можливо несвоєчасним. У разі вчинення корисливого злочину проти власності винна особа одержує фінансові ресурси з єдиною метою - безоплатно обернути чуже майно на свою користь або користь інших осіб.

Некорисливі злочини проти власності не мають жодних спільних ознак з ознаками об'єктивної сторони шахрайства з фінансовими ресурсами.

Поряд із загальними нормами про кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків (ч. ч. 1, 2 ст. 212 КК) існує спеціальна норма, яка передбачає таку відповідальність за незаконне одержання пільг щодо податків (ч. 2 ст. 222 КК). Це співвідношення виключається, коли розмір несплачених у такий спосіб податків не перевищує 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - застосуванню у такій ситуації підлягає ч. 1 ст. 222 КК України, а так само, коли розмір несплачених податків дорівнює чи перевищує 500, але становить менше 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - застосуванню підлягає ч. 2 ст. 222 КК України. У цих випадках відсутня конкуренція вказаних кримінально-правових норм, оскільки всіх обов'язкових ознак складу ухилення від сплати податків немає.

Шахрайство з фінансовими ресурсами, вчинене шляхом подання завідомо неправдивої інформації з метою отримання пільг щодо податків, внаслідок якого завдана державі велика матеріальна шкода у вигляді ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів, розмір яких в 1 000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, проте менше 5 000 таких мінімумів доходів, об'єктивно охоплюється ч. 2 ст. 222 КК України. Диспозиція цієї норми передбачає відповідальність за специфічний вид ухилення від сплати податків, а тому кваліфікація таких дій ще й за частинами першою чи другою ст. 212 КК України є, на нашу думку, зайвою.

Коли розмір такої шкоди дорівнює або перевищує 5 000 неоподат-ковуваних мінімумів доходів громадян, тобто є особливо великим (ч. 3 ст. 212 КК України), питання про співвідношення вказаних злочинів має вирішуватися також, виходячи з того, що існує спеціальна норма, яка передбачає кримінальну відповідальність за незаконне одержання пільг щодо податків, що є своєрідним способом ухилення від сплати податків (ч. 2 ст. 222 КК України). Тому такі дії і в цій ситуації повинні кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 222 КК України. Та обставина, що за суворістю санкцій злочин, передбачений ч. 3 ст. 212 КК України, є більш тяжким, ніж злочин, передбачений ч. 2 ст. 222 КК України, не повинна впливати на зміст диспозицій цих кримінально-правових норм, а відтак і змінювати їх співвідношення як загальної і спеціальної.

Проведений аналіз ст. 222 КК України дає підстави стверджувати, що окремі положення цієї статті сформульовані без врахування загальних принципів криміналізації діяння, залишаються неузгодженими між собою розміри суспільно небезпечних наслідків у вигляді несплачених податків, які є обов'язковими ознаками кваліфікованих різновидів ухилення від сплати податків і шахрайства з фінансовими ресурсами в частині незаконного одержання пільг щодо податків, у зв'язку з чим необґрунтованою видається різниця у санкціях ч. ч. 2 і 3 ст. 212 і ч. 2 ст. 222 КК України.

Кримінально карані зловживання, які стосуються процедури банкрутства (ст. ст. 218 і 220 КК), утворюють сукупність із шахрайством з фінансовими ресурсами у тому разі, коли винний не лише перекручує фінансовий стан підприємства-позичальника, а й має намір незаконно одержати банківський кредит. Аналогічно має вирішуватися й питання про співвідношення шахрайства з фінансовими ресурсами і злочинного порушення законодавства про бюджетну систему.

Якщо фіктивне підприємництво є способом шахрайства з фінансовими ресурсами, за умови, що особи, які діють під прикриттям фіктивного підприємства і обманюють кредитора, не мають умислу на викрадення коштів, отриманих у формі банківського кредиту чи іншого виду фінансової допомоги, такі дії потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 205 і 222 КК України. Фіктивне підприємництво не означає, що юридичні особи, створені або придбані у такий спосіб, не набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності у встановленому порядку.

...