Стабілізаційна економічна політика в Україні в епоху глобалізації

Науковий консультант

доктор економічних наук, професор Дзюбик Степан Данилович

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, доцент

Бураковський Ігор Валентинович,

Національний університет „Києво-Могилянська академія”, професор кафедри економічної теорії;

доктор економічних наук, професор

Врублевський Віталій Костянтинович,

Академія муніципального управління,

професор кафедри економіки;

доктор економічних наук, професор

Гайдуцький Павло Іванович,

Адміністрація Президента України, заступник Глави Адміністрації.

Провідна установа

Київський національний економічний університет,

кафедра макроекономіки і державного управління, м.Київ.

Захист відбудеться 12 листопада 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м Київ, вул. Ежена Потьє, 20, аудиторія 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: м. Київ,
вул. Ежена Потьє, 20.

Автореферат розісланий “10” жовтня 2003 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В.К.Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Україна, попри складності та суперечності перехідного періоду, поступово утверджується як відкрита демократична держава, прискорює входження у світовий економічний простір. Водночас виклики глобалізації, яка стає одним з найвагоміших чинників світового розвитку у ХХІ сторіччі, ставлять перед країнами більш складні завдання порівнянно з недалеким минулим. Традиційні заходи та інструменти державного управління, спрямовані на економічне прискорення, в сучасному глобалізованому світі потребують нового осмислення та реалізації. Однак політичні та економічні рішення, що приймаються в одній країні, можуть безпосередньо впливати на формування державної політики в іншій. Наслідком таких суперечливих тенденцій є посилення нових ризиків, які можуть стати стримувальним чинником на шляху стабілізації макроекономічного простору країни, розбудови сучасних ринкових та позаринкових інститутів, підвищення добробуту громадян країни.

Тому завдання розвитку стабілізаційної політики стають все більш актуальними, враховуючи необхідність активного включення країни у висококонкурентний світовий простір, де поряд з вигодами існують високі ризики, які для країн з невиваженою економічною політикою можуть перетворитись на джерела кризи та занепаду. На жаль, доводиться констатувати, що Україні, незважаючи на високий інтелектуальний, гуманітарний та економічний потенціал, не вдалося реалізувати свої відносні переваги, сформувати економічну доктрину розвитку, що відповідає реаліям сьогодення, а також досягти консенсусу щодо шляхів розвитку між політичними силами країни. Загалом поняття стабілізаційної політики є широкоаспектним. Втім, не заперечуючи значимості інституційної, соціальної, управлінської, гуманітарної та інших складових, саме макроекономічна стабілізація є ключовим чинником розвитку та підвищення добробуту населення.

Актуальність теми дослідження також визначається тим, що стабілізаційна політика, впроваджувана в 90-ті роки минулого століття, не сприяли прискоренню реформування, спрямованого на розвиток, підвищення ефективності та конкурентоспроможності української економіки. Незважаючи на трирічне зростання виробництва, макроекономічна стабільність не стала стійкою або захищеною від зовнішніх та внутрішніх шоків. Таким чином, існує потреба в уважному, неупередженому аналізі формування та розвитку стабілізаційних процесів в Україні, впливу найважливіших чинників на них, особливо в умовах глобалізації, вироблення політичних рекомендацій, адекватних викликам сучасності.

Складність завдання підвищується, оскільки актуальним є проведення саме комплексного дослідження взаємодії та взаємовпливу ключових макроекономічних чинників та складових. Дослідження окремих секторів чи окремих галузей, безумовно, сприятиме формуванню економічної політики, проте саме макроекономічні чинники, складові та індикатори закладають основи економічної стабільності. З огляду на це слід враховувати вплив глобалізації на прийняття державних рішень, а також вплив рішень, прийнятих в одних країнах, на політику інших чи навіть світовий розвиток загалом.

Причому однаково актуальним є розгляд як теоретичних концепцій та моделей, так і практичних застосувань політичних інструментів у різних економічних середовищах, що дасть змогу сформулювати більш чіткі та виважені політичні рекомендації. Теоретичні положення та концепції важливі з погляду як узагальнення міжнародного досвіду, так і їх інтерпретації для нових середовищ або аналізу можливих майбутніх виявів. Важливість таких узагальнено для України не можна недооцінювати.

Методологічним підґрунтям для проведення комплексного дослідження стали наукові розробки стосовно актуальних проблем становлення та розвитку стабілізаційних процесів, економічного аналізу України та інших країн з трансформаційною економікою, сучасних інтеграційних процесів. Незаперечний вплив на формування сучасних наукових знань про природу та динаміку розвитку сучасних стабілізаційних процесів, завдань України щодо активного включення в сучасні світогосподарські зв'язки, а також на вироблення авторського підходу до визначеної проблематики справляли роботи українських та зарубіжних авторів. Це, передусім, праці визнаних зарубіжних вчених та фахівців Л.Бальцеровича, М.Бруно, М.Домбровського, Р.Дорнбуша, А.Іларіонова, Е.Істерлі, Г.Колодко, Я.Корнаї, Й.Лінна, В.Мау, Дж.Сакса, Дж.Сороса, Дж.Стігліца, С.Фішера, М.Хана, Дж.Хансена, М.Шимаї та інших. Серед вітчизняних авторів, праці яких вплинули на формування авторської думки та напрямів досліджень, слід вказати, насамперед, Л.Безчасного, О.Білоруса, В.Бодрова, І.Бураковського, В.Воротіна, В.Врублевського, П.Гайдуцького, А.Гальчинського, В.Геєця, Б.Губського, М.Дехтярчук, С.Дзюбика, М.Долішнього, Б.Кваснюка, І.Луніну, В.Мунтіяна, В.Найденова, О.Осауленка, Ю.Пахомова, В.Пятницького, І.Розпутенка, О.Романюк, М.Савлука, А.Савченка, А.Філіпенка, В.Хорошковського, А.Чухна. Що ж стосується розкриття проблеми взаємозв'язку макроекономічної стабілізаційноі політики та глобалізаційних чинників, їх вияву в українському економічному середовищі, то такі комплексні зв'язки належно не висвітленні у вітчизняній літературі. Крім того, наукові та науково-методичні роботи науковців і фахівців, присвячені іншим аспектам державного управління в умовах трансформаційних перетворень, зокрема В.Бакуменка, О.Кілієвича, В.Князєва, Б.Кравченка, Е.Лібанової, В.Лугового, Н.Нижник, Н.Парфенцевої, В.Ребкала, В.Скуратівського, В.Тертички, В.Троня, а також безпосередні обговорення та дискусії з фахівцями на офіційних і неформальних заходах, сприяли ширшому й точнішому усвідомленню проблематики, шляхів пошуку раціональних рішень.

Зазначимо, що чимало питань в аналізованій проблематиці є дискусійними, що свідчить про високу актуальність та складність розгляду. Поряд із цим у світовій практиці нагромаджено великий досвід упровадження стабілізаційних програм та подолання кризових явищ, що зумовлює необхідність його використання та узгодження із специфічними особливостями української економіки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану Комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” Української Академії державного управління при Президентові України, державний реєстраційний номер 0199U002827 (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 23696843). Автор був також керівником окремих дослідницьких проектів Агентства гуманітарних технологій та Агенції соціального проектування, особисто брав участь в підготовці низки важливих документів Верховної Ради України як помічник-консультант народного депутата України, а також Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції як радник міністра.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - науково-теоретичне узагальнення та обґрунтування методологічних засад, системи заходів та практичних рекомендацій щодо формування та підвищення результативності механізмів державного управління, спрямованих на утвердження стабілізаційних процесів в Україні, активне включення країни у сучасне світове господарство.

Досягнення мети передбачає розв'язання комплексу взаємопов'язаних проблемних питань, зміст і пріоритетність яких визначається актуальністю, станом та динамікою розвитку економічних процесів, міжнародними та зовнішньоекономічними чинниками. З урахуванням цього, а також на основі аналізу вітчизняних та зарубіжних літературних та інформаційних джерел у дисертації були визначені основні напрями дослідження, в межах яких поставлені і вирішуються такі завдання:

· провести комплексний аналіз сучасних глобалістичних тенденцій та їх вплив на визначення місця України у світі, на основі чого виявити нові завдання держави в епоху глобалізації;

· встановити та дати оцінку викликам, на які Україна має відповісти для розвитку партнерських відносин з цивілізованими країнами світу;

· охарактеризувати сучасний стан макроекономічного середовища в Україні, окреслити принципові сфери взаємовпливу утвердження стабілізації та вдосконалення середовища на мікрорівні, встановити якісні зміни, що формуються на етапі започаткування економічного зростання, і необхідні структурні перетворення, які стануть додатковими чинниками зростання та розвитку країни;

· дослідити та узагальнити чинники, моделі та характерні вияви реалізації монетарної та валютної політики як складових стабілізаційної політики;

· визначити й обгрунтувати завдання України у валютно-фінансовій сфері, які сприятимуть подальшому утвердженню стабілізаційних процесів;

· виявити динаміку й тенденції реалізації стабілізаційної політики, успіхи та невдачі впровадження стабілізаційних заходів і на цій основі сформулювати завдання макроекономічної політики, що сприятимуть довгостроковому стійкому підвищенню добробуту населення, припливу інвестицій, включенню країни у світові інтеграційні процеси;

· розкрити значення та вплив на економічний простір України міжнародних торговельних та фінансових потоків, завдання співробітництва з міжнародними економічними інститутами для забезпечення економічного зростання та формування плідних партнерських відносин.

Об'єктом дослідження є економіка України, можливості її розвитку у сучасному глобалізованому світі та інтеграції в міжнародний економічний простір.

Предмет дослідження - сучасний стан і динаміка економіки України, чинники та заходи економічної політики, що сприяють утвердженню стабілізаційних процесів в Україні та сталому розвиткові.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що теоретичні розробки та положення, висновки та пропозиції сприятимуть виробленню раціональної та ефективної державної політики, а впровадження запропонованих механізмів, інструментів та заходів - прискоренню трансформаційних перетворень і стійкому підвищенню добробуту населення.

Методи дослідження. У процесі виконання дисертаційної роботи застосовано системний метод наукового пізнання, згідно з яким всі явища та процеси розглядаються й аналізуються у взаємозв'язку, взаємозалежності й розвитку, що і становить теоретико-методологічну основу роботи. У роботі використано: методи аналізу і синтезу, які дають змогу виділити систему пріоритетних показників або базових процесів з наступними їх узагальненнями, узгодженнями та встановленням взаємозалежностей; історичного і логічного аналізу літературних та інформаційних джерел з метою дослідження еволюції постановки проблеми, підходів та спроб її розв'язання у вітчизняній та зарубіжній літературі; системно-історичного аналізу - для встановлення та оцінки історичних передумов започаткування та розвитку стабілізаційних процесів в Україні та інших країнах світу. Економіко-статистичні методи використані для проведення комплексних досліджень основних макроекономічних показників та їх взаємозв'язків, встановлення тенденцій та закономірностей. Це є основою дослідження впливу чинників та заходів стабілізаційної політики, обґрунтування її рекомендацій, спрямованих на формування та реалізацію державної політики сприяння розвитку України в сучасних умовах глобалізації. Програмно-цільові методи також є базою для формування науково-практичних рекомендацій стосовно завдань політики стабілізації та розвитку.

У дисертації проаналізовані та частково використані нормативні документи, дані статистичних довідників, інформаційно-аналітичних бюлетенів і оглядів, монографії, довідкова література, включаючи зарубіжну, численні публікації у вітчизняних та зарубіжних виданнях, рекомендації міжнародних експертів, офіційні публікації міжнародних інститутів та організацій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

- здійснено комплексний аналіз чинників глобалізації, місця та значення міжнародних торговельних та фінансових потоків, а також їх вплив на формування нових вимог до системи державного управління і впровадження стабілізаційних програм в Україні, серед найактуальніших з яких (вимог) є прозорість політики, послідовна лібералізація зовнішньоторговельного сектора та потоків інвестиційних капіталів, що нерозривно пов'язана із захистом від недобросовісної конкуренції на міжнародних ринках;

- досліджено стан і динаміку розвитку макроекономічного середовища в Україні, визначено якісні та структурні зміни, зокрема ті, що базуються на зменшенні перерозподілу ресурсів через бюджет, монетарному стимулюванні, розширенні імпорту для збільшення інвестицій і підвищення добробуту, які сприяли економічній стабілізації, інвестиційній привабливості, зовнішньоекономічному розширенню та започаткуванню економічного зростання;

- встановлено, змістовно обґрунтовано і доведено макроекономічну залежність між інвестиціями, приватизацією та експортною спроможністю, яка полягає в тому, що сприяння припливу інвестицій у поєднанні з прозорими приватизаційними процесами є необхідною умовою для інтеграції на міжнародних ринках і в сукупності стають визначальними чинниками економічного зростання та розвитку;

- розкрито міжнародну систему валютних резервів, на основі чого обґрунтовані і визначені завдання держави для укріплення макроекономічного та валютного середовища, де серед ключових визначається пріоритетність політики наповнення резервів порівняно з курсовою динамікою;

- охарактеризовано та узагальнено уроки валютно-фінансових криз останніх років, що мали світовий вияв, а також розкрито наслідки розвитку кризових виявів у країнах світу для українського економічного та фінансового середовища, які вказують, що виваженість валютної політики є передумовою макроекономічної стабільності, а непослідовна макроекономічна політика та переобтяженість економічних рішень політичними чинниками призводять до стрімкого поглиблення криз на національному та регіональному рівнях;

удосконалено:

- методологічні основи формування системних завдань та пріоритетів політики економічних реформ в умовах глобалізаційних виявів щодо вдосконалення та підвищення ефективності стабілізаційних заходів;

- концептуальні засади реалізації валютної політики в умовах глобалізації, а також теоретичні аспекти впливу валютного курсу на впровадження стабілізаційних програм, що забезпечує послідовність та передбачуваність вироблення державної політики;

- інтерпретацію моделей реалізації монетарної та валютної політики як базових складових стабілізаційної політики, що сприяє результативності застосування визначених політичних інструментів;

дістали подальшого розвитку:

- нові завдання державного управління в умовах викликів та ризиків глобалізації, першочерговими з яких є створення інститутів, що забезпечуватимуть функціонування ринків, а також формування системних вимог стосовно впорядкування партнерських відносин України з найвпливовішими геополітичними та геоекономічними країнами сучасного світу;

- обґрунтування необхідності прискореного включення у світовий економічний простір, насамперед шляхом запровадження вільного режиму для всіх видів прямих іноземних інвестицій, які стали ключовим чинником поширення та поглиблення інтеграційних процесів для підтримки стійкого довгострокового розвитку;

- завдання України у сфері валютної та грошово-кредитної політики, яка в сучасних умовах відповідає завданням і потребам економічного розвитку країни, забезпечує стабілізацію валютного курсу та наповнення міжнародних резервів для досягнення їх адекватності іншим найвагомішим макроекономічним параметрам, а тому сприяє подальшому утвердженню стабілізаційних процесів;

- напрями та перспективи розвитку міжнародної економічної політики, механізми державної політики сприяння співпраці України зі Світовою організацією торгівлі з метою розширення та поглиблення інтеграційних процесів.

Практичне значення отриманих результатів. Системне дослідження стабілізаційних процесів є методологічною базою розробки та впровадження державної політики в процесі розбудови української економіки, формування базису довгострокового стійкого розвитку, входження України в світовий економічний простір та утвердження партнерських міжнародних відносин.

Висновки та пропозиції дослідження прийняті до впровадження Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України (акт впровадження № 72-30/47 від 18 квітня 2003 р.).

Наукові результати дослідження використовуються в навчальному процесі в Національній академії державного управління при Президентові України в курсах “ Макроекономічна політика”, “ Аналіз вигід і витрат у державному секторі”, “ Міжнародна економіка і стабілізаційна політика” (акт впровадження № 18 від 21 квітня 2003 р.).

Окремі наукові положення, висновки, пропозиції можуть стати основою подальших наукових досліджень стосовно утвердження та подальшого розвитку економіки України, забезпечення економічної стабільності з метою підвищення добробуту громадян України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки і рекомендації, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, одержані автором особисто. Розробки співавторів, з якими були підготовлені окремі статті, у дисертації не використовувались.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Результати дослідження апробовані на наукових та науково-практичних конференціях, на семінарах, форумах і симпозіумах національного та міжнародного рівнів, зокрема на семінарі банку Міжнародних Розрахунків у Віденському Об'єднаному Інституті (травень 1997; Відень, Австрія), конференції Української Академії державного управління при Президентові України “Актуальні проблеми реформування державного управління” (травень, 1997; Київ, Україна), семінарі Міністерства закордонних справ Великобританії (червень, 1998; Лондон, Англія), семінарі Бюджетного комітету Верховної Ради України “Бюджет-2000: прорив у нову економічну політику” (червень, 1999; Київ, Україна), форумі експертів “Система державних фінансів України: шляхи забезпечення прозорості та оптимальної децентралізації фінансових потоків” (березень, 2001; Київ, Україна), конференції “10 років економічних трансформацій” (серпень, 2001; Хельсінкі, Фінляндія), 14-му Українсько-німецькому економічному симпозіумі “Україна та світова економіка: оцінка ризиків та рекомендації щодо економічної політики” (квітень, 2002; Київ, Україна), конференції “Світ без кордонів: виклики для лідерства, інновацій, інтеграції та технологій” (червень, 2002; Рим, Італія), семінарі “Фінансово-банківська система України у європейському вимірі” (грудень, 2002; Київ, Україна), конференції Української Академії державного управління при Президентові України “ СОТ: проблеми членства України та його наслідки” за участю українських експертів та міжнародних консультантів (травень, 2003; Київ, Україна), а також у викладацькій роботі автора в Національній академії державного управління при Президентові України.

Основні положення дисертації обговорювались на кафедрі економічної політики Національної академії державного управління при Президентові України, розглядались на експертних радах та нарадах у Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України.

Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції опубліковані автором самостійно та у співавторстві в 54 працях, в тому числі в трьох монографіях (одна з них у співавторстві), 27 статтях у фахових виданнях, шести наукових працях, представлених на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, викладених на 342 сторінках. Список використаних джерел містить 357 назв. По тексту розміщено 21 таблиця, 63 рисунки. Дисертації також включає 4 додатки на 17 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

стабілізаційна політика україна

У вступі наводиться загальна характеристика дисертаційної роботи, обґрунтовано актуальність проблеми, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами та напрямами досліджень Національної академії державного управління при Президентові України; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу та методи дослідження; охарактеризована наукова новизна одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення, відомості стосовно апробації результатів та публікацій за темою дисертації.

Перший розділ - “Глобалізація - чинник реформувань економіки та державного управління” - має узагальнюючий оглядовий характер. У розділі на основі висвітлення та аналізу, з одного боку, проявів та чинників глобалізації (насамперед, стосовно економічної сфери), а з другого - науково-методологічних та практичних підходів до реалізації стабілізаційної політики (у тому числі представлених у вітчизняній та зарубіжній літературі) визначаються проблемні питання та завдання, що досліджуються і розкриваються в наступних розділах і які (завдання) спрямовані на обґрунтування та вироблення заходів стабілізаційної економічної політики, прискорення включення України у сучасний глобалізований світ.

Встановлено, що переваги глобалізації полягають у більш ефективному розподілі і використанні факторів виробництва, а отже, в істотному підвищенні можливостей щодо виробництва і споживання. Сьогодні це набуває особливого значення з погляду як лібералізації світової торгівлі, розвитку інформаційних технологій і комунікацій, так і нових можливостей для громадян різних країн: підвищення рівня освіти, поліпшення умов праці, сприяння підвищенню добробуту. Тому країнам і співтовариствам, що хочуть скористатися досягненнями і можливостями сучасної цивілізації, доцільно докласти максимум зусиль не для заперечення феномена глобалізації, а для якнайшвидшого включення в новий сучасний геоекономічний простір.

Ще кілька років тому, оцінюючи перспективи геополітичної карти світу, політологи говорили про багатополюсний світ, про те, що на світовій арені з'являються нові гравці, готові сперечатися за лідерство. Проте, не заперечуючи загалом ідеї багатополюсності, варто констатувати, що поряд з появою нових світових фокусів сила і вплив наймогутнішої країни світу - США - значно зміцнились. Більше того, навіть роль і значення світових інститутів, що ще кілька років тому розглядалися як провідні гравці світової економіки і політики - Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Організація Об'єднаних Націй, - сьогодні оцінюються як менш значущі. Це, в свою чергу, спонукає їх до політизації всупереч декларованим цінностям.

Точніше буде вести мову про фрагментований світ, учасники якого вступають у тактичні коаліції, виходячи, насамперед, з власних інтересів та ігноруючи проблему спільного виживання.

Невизначеність України у своїх геополітичних та геоекономічних пріоритетах не дає можливості впроваджувати послідовну політику включення в союзницьку “орбіту”: чи то американську, чи європейську. Україна ризикує опинитися в ситуації “чорної діри” між Росією та Європою, які активно розширюють та поглиблюють як свої сфери впливу, так і відносини між собою. Тому необхідно негайно скорочувати розрив між українськими зовнішньополітичними деклараціями та реальними діями.
І найвагомішими механізмами тут мають виступати політичне врегулювання та прискорення економічного розвитку. Обидва завдання слід розглядати з урахуванням міжнародних рамок, а цілі прискореного реформування мають відповідати місцю України в Європі та світі, що є необхідною умовою реалізації довгострокових стратегічних перспектив нашої країни у
XXI столітті.

Багатоплановість поняття глобалізації потребує й усвідомлення нової ролі держави в умовах її розвитку. Виробництво і споживання в багатьох країнах вирішально залежать від того, чи зможуть вони забезпечити імпорт сировини та енергоносіїв, експортну спроможність, формування мережі міжнародних комунікацій. З глобалізацією пов'язане і створення ринкових та позаринкових інститутів, зокрема прийняття нових законів і формування нових організацій. Найважливіша роль держави полягає в тому, щоб створити умови зростання і компенсувати наслідки недобросовісної економічної конкуренції стосовно національних виробників на міжнародних ринках.

Поряд із цим визнано, що національні і міжнародні проблеми пов'язані не з глобалізацією як такою, а, передусім, з нездатністю урядів багатьох країн пристосувати свою політику до умов, що швидко змінюються. Безперечно, всі політичні рішення мають швидкий вияв в економічному середовищі, а тому врахування саме економічних чинників стане ядром державної політики, спрямованої на розвиток та прогрес.

Поняття захисту національних ринків у міру відкриття економік та кордонів, прискорення вільних перетікань капіталів, включення прямих іноземних інвестицій в економічний організм країни дедалі більше набуває міжнародного “забарвлення” - неврахування міжнародних чинників призводить до суттєвих втрат, поглиблення соціальних проблем у таких країнах. Отже, глобальна економіка вимагає створення інститутів, що насамперед забезпечуватимуть функціонування ринків. При цьому слід пам'ятати, що національні та міжнародні інвестори вимагають наявності прозорої правової держави, стабільних систем прав власності та особистості. Безперечно, глобалізація криє в собі і ризики економічного й політичного поглинання, але лише для тих країн, які, не розуміючи історичних реалій, намагаються заперечувати сам факт раціональності глобалізації.

Складність завдань для України поглиблюється ще й тим, що в країні досі не утвердились макроекономічні стабілізаційні процеси. Ще на початку 90-х років термін “стабілізаційна політика” переважна більшість економістів країн колишнього Радянського Союзу адекватно не сприймала та не розуміла, а найчастіше уявляли його собі як набір інструментів економічного розвитку для застосування у країнах третього світу для їх прив'язки до капіталістичного шляху розвитку. Внаслідок цього трансформаційні процеси переходу від командно-адміністративної економічної системи Радянського Союзу до ринково орієнтованої, властивої сучасній Європі, проходили у вкрай напруженій соціальній та політичній обстановці, у переважній більшості країн, у тому числі в Україні, призводили до значного зниження життєвого рівня населення, породжували зневіру громадян в доцільності перебудовчих процесів, спонукали поширення настроїв повернення до зрівнялівки розподільчої системи Радянського Союзу.

Сьогодні ж розуміння й адекватне використання інструментів фіскальної, монетарної, структурної політики є необхідними умовами відродження українського економічного та суспільного середовища. Звичайно, стабілізаційна політика є лише одним з етапів на шляху до відродження країни і ефективна реалізація цього етапу закладе міцний фундамент довгострокового зростання і розвитку. Стабілізаційна політика включає багато проблемних напрямів, і, не заперечуючи вагомості та значимості інституційного будівництва, адміністративного реформування, галузевого стимулювання, можемо стверджувати, що основою згаданої політики завжди виступає макроекономічна стабілізація.

Кожна країна, звичайно, має власні (притаманні тільки їй) особливості, і перебудовчі процеси у кожній з них відбуваються по-різному. Однак досвід останніх років довів, що переважна більшість проблем у всіх країнах має подібну природу і механізми їх (проблем) розв'язання. Тому виявлення чинників впливу та взаємозв'язків, притаманних економічному середовищу в Україні, є одним з найважливіших завдань, вирішення якого надалі слугуватиме надійним базисом ефективного державного управління.

Розширення системи міжнародного виробництва, у тому числі для підтримки високого рівня конкурентоспроможності, приводить до активізації низки взаємопов'язаних чинників, які по-різному діють у різних галузях і в різних країнах. До найбільш вагомих з них належить відкриття національних ринків і запровадження вільного режиму для всіх видів прямих іноземних інвестицій (далі - ПІІ), які у 90-ті роки швидко стали основним джерелом фінансування для країн, що розвиваються, ключовим чинником їх розвитку і включення у світогосподарські зв'язки.

Аналіз показує, що існує стійка залежність між ефективністю політики, яку проводить держава, включаючи макроекономічну стабільність, низький дефіцит бюджету, структурну політику, спрямовану на підвищення темпів економічного зростання, і структурою потоків капіталу в країну. Зокрема, у країнах з ефективною економічною політикою і розвиненим фінансовим сектором у структурі іноземного капіталу переважають ПІІ.

Зазначене зумовлює необхідність розгляду для України чинників та можливостей розширення залучення прямих іноземних інвестицій, їх впливу на економічне зростання та підвищення добробуту, підтримку та зміцнення стабілізаційних процесів та процесів розвитку. Зазначимо, що хоча стабілізаційні процеси не визначаються лише рівнем прямих іноземних інвестицій, проте останні можуть у багатьох випадках розглядаються як “лакмусовий папірець” ефективності реформувань. Проте тільки за наявності макроекономічної стабільності, насамперед валютної, можна запроваджувати стратегічну політику залучення прямих іноземних інвестицій. У дисертаційній роботі таким аспектам сприяння стабілізації та припливу інвестиційних капіталів приділяється першочергова увага .

Водночас, хоча для закріплення стабілізаційних процесів за умов глобалізації дедалі більшої ваги набувають капітальні потоки, проте світова торгівля продовжує залишатись ключовим чинником економічного зростання та підвищення добробуту населення, і для неї також характерним є посилення процесів відкритості. Відомо, що в Україні концепція економічної відкритості все ще не знаходить широкої політичної підтримки. Свідченням цього, зокрема, є повільне просування країни на шляху до вступу у Світову організацію торгівлі (далі - СОТ) - світового інституту, який формує й утверджує принципи та інструменти сучасних міжнародних торговельних відносин, залишаючись поза межами якого, Україна буде неспроможна реалізувати свій європейський вибір.

Україна, проголосивши європейський вектор розвитку і прагнучи увійти до світового співтовариства рівноправним партнером, має бути готовою відповідати високим вимогам сучасності як в економічному, так і в соціально-політичному сенсі. Низький життєвий рівень населення ще протягом багатьох років не зможе бути вагомим чинником економічного зростання, утримуватиме на низькому рівні сукупний доход, а тому гальмуватиме нарощування виробництва. Звичайно, розширення імпорту, насамперед капіталів, криє в собі ризики того, що дедалі більше національних активів України переходитиме під управління іноземного капіталу, і все більше іноземців ставатимуть власниками українських підприємств. Проте глобалізація світогосподарських зв'язків зумовлює те, що критерієм успіху, а відтак і ефективності національної економіки стає конкурентоспроможність не на внутрішніх (захищених) ринках, а саме на міжнародних (глобалізованих).

У другому розділі - “Макроекономічні чинники стабілізації та зростання української економіки” - аналізується макроекономічна динаміка в Україні в останні роки, встановлюються чинники, що слугують надійним базисом впровадження ефективної політики підтримки та сприяння економічному розвиткові.

Низка позитивних макроекономічних змін та тенденцій у 2000-2003 роках: зростання валового внутрішнього продукту (далі - ВВП), номінальних та реальних доходів населення, пожвавлення ділової активності, низька інфляція, стабільний курс, збільшення валютних резервів країни, а також зовнішньоторговельного обороту, розширення кредитування реального сектора - закладає потенціал для запровадження політики зростання. Проте вагомі макро- та мікроекономічні показники та індикатори свідчать про нестійкий стан започаткованих тенденцій. До них належать:

- утримування боргів бюджетних та небюджетних установ перед своїми працівниками з виплат заробітної плати, бюджетних установ перед житлово-комунальною сферою, постійне зростання кредиторської та дебіторської заборгованості;

- продовження стримування інвестиційного пожвавлення - частка інвестицій у структурі ВВП є нижчою від 20%, залишається вкрай низьким рівень прямих іноземних інвестицій - у перерахунку прямих іноземних інвестицій на одного жителя Україна належить до групи найменш інвестиційно привабливих країн Європи;

- провал приватизаційних програм, низька забезпеченість прав кредитора, а відтак подальше відстрочення формування інституту ефективного власника;

- слабкість фінансово-банківської системи, низький рівень капіталізації, незадовільна високоризикова структура банківських активів, в яких частка так званих “поганих” кредитів сягає 25%.

Цей список далеко не вичерпаний і свідчить про застарілу структури управління та виробництва, низький рівень структурних та інфраструктурних зрушень, незадовільний стан розбудови ринкових та позаринкових інститутів.

У розділі проводиться деталізований аналіз динаміки структури ВВП за категоріями використання, яка належить до базових представлень для формування державної політики. Визначається, що частка споживчих витрат (приватних і державних), починаючи із середини 90-х років, постійно збільшувалась, і в основному за рахунок зменшення частки інвестицій, що зумовлено різким зниженням життєвого рівня населення, яке практично всі свої доходи змушене спрямовувати на основні споживчі життєво необхідні витрати.

Навіть нарощування виробництва на 14% у 2001 році і на 7% у 2002 році у промисловому секторі не може приховати хворобливого стану промисловості, де близько 50% підприємств належать до збиткових. В умовах податкових пільг, прихованих дотацій, періодичних реструктуризацій боргів у підприємств зникають стимули до підвищення ефективності, що, в свою чергу, стримує реформування та реструктуризацію підприємств.

Визначено, що суттєве поліпшення відбулось у зовнішньому секторі, де величина чистого експорту з від'ємних значень близько 3% ВВП змінилась на додатні 5% ВВП. Високі експортні надходження сприяли наповненню валютних резервів країни, що, у свою чергу, зміцнило макроекономічні стабілізаційні тенденції.

Доведено, що один з ключових чинників економічного зростання - інвестиції - не адекватний завданням розвитку. Частка інвестицій у структурі ВВП є невиправдано низькою. Звичайно, багато країн досягали зростання і при низьких її частках, але завдяки ефективному використанню існуючих ресурсів або наявності значних сировинних запасів, які давали змогу швидко нарощувати експорт. Проте у переважній більшості країн питома вага інвестицій у ВВП була набагато вищою, зокрема в успішних європейських країнах (з трансформаційною економікою): Угорщині - 22-24%, Польщі - до 25%, Естонії - 26-28%. Для України більш характерною є наявність високих інвестиційних і фінансових ризиків, що робить будь-яку інвестиційну діяльність непривабливою.

При цьому також встановлено, що, незважаючи на економічне зростання останніх років, як товарна, так і географічна структура українського експорту та імпорту не зазнали суттєвих змін. Диверсифікованість за товарами залишається низькою - три товарні групи формують майже дві третини всього українського експорту, що створює високі ризики, пов'язані з мінливістю міжнародної кон'юнктури. Отже, в найближчі роки саме на усунення таких диспропорцій державному керівництву необхідно буде докладати значних зусиль.

Стосовно складових платіжного балансу визначено, що в Україні динаміка імпорту позитивно корелює з динамікою як прямих іноземних інвестицій, так і експорту послуг. Тому будь-які штучні обмеження на імпорт (для підтримки або поліпшення рахунку поточних операцій) незмінно знизять також обсяг інвестиційного капіталу та надходження від його реалізації. Справедливе й протилежне: спроби стимулювання припливу прямих іноземних інвестицій мають передбачати й нарощування імпорту.

Обґрунтовано, що складовою експортно орієнтованої політики як стратегічного шляху є відкритість для імпорту, і чим ширше країна буде включена у міжнародний поділ праці, чим активнішими будуть партнерські відносини українських підприємств і бізнесу з іноземними фірмами, тим суттєвішим буде зниження тіньової діяльності.

Установлено, що чинником загального зниження інвестицій є системний недолік, який полягає в тому, що підприємства в своїй інвестиційній діяльності здебільшого мають покладатися на власні кошти. При існуючій відносно невисокій активності іноземних інвесторів їх частка у сукупних інвестиціях ще довго залишатиметься незначною.

Політика у сфері інвестицій має враховувати такі передумови залучення іноземних інвестицій:

політичну та економічну стабілізацію,

забезпечення “прозорості” діяльності компаній, які працюють у країні, гарантування захисту прав та інтересів акціонерів і кредиторів;

гармонізацію національних та міжнародних стандартів.

Особливого значення для вироблення політики набуває регіональний інвестиційний аспект, оскільки значна частка українських регіонів залишається інвестиційно непривабливою. Більше того, крім Києва та Київської області, спостерігається зниження інтересу навіть до тих регіонів, що ще 2-3 роки тому видавались інвестиційно привабливими. Установлено, що суттєвою причиною скорочення інвестицій та приватизаційних провалів є суперечність між фіскальними потребами держави та спрямованістю регіональної інвестиційної політики.

У країнах з трансформаційною економікою інвестиційна привабливість зазвичай межує з приватизаційними заходами, розвитком приватного сектора, розширенням експортної спроможності. В цьому контексті приватизаційна політика безпосередньо пов'язана з політикою макроекономічної стабілізації, тому в роботі проведено послідовний аналіз досвіду високорозвинених країн Центральної та Східної Європи, на основі чого вироблені рекомендації політики щодо України.

Обґрунтовано, що національна приватизаційна стратегія і приплив прямих іноземних інвестицій у країну є взаємозалежними категоріями як у коротко-, так і в довгостроковому періоді. Приватизаційна стратегія може стимулювати (обмежувати) ПІІ через привабливі (непривабливі) умови входження у власність (чи обмеження на неї) для іноземних інвесторів, причому прямий продаж об'єктів і приватизація на основі тендерів виступають позитивними чинниками залучення іноземного капіталу. Отже, існує необхідність підтримки та забезпечення максимально відкритих і зрозумілих приватизаційних програм.

Емпіричний аналіз експорту східноєвропейських країн-кандидатів на вступ до Європейського Союзу (далі - ЄС) вказує на позитивний зв'язок між приватизацією, потоками ПІІ та інтеграцією на міжнародних ринках. Цей аналіз також спростовує твердження, що відкриття ринку для таких інвестицій призводить до зниження національного потенціалу економічного зростання. Навпаки, ізольовано від світових потоків національним підприємствам самостійно практично неможливо вийти на цивілізовані міжнародні ринки. Приватизація стратегічних підприємств, включаючи сектор послуг (банки, страхування і телекомунікації) з широким допуском зовнішніх інвесторів створює середовище, що стимулює ПІІ також в інші сектори економіки з одночасною підтримкою зовнішньоторговельного розвитку.

Загальними і важливими є також такі встановлені взаємозв'язки: чим більше країна може залучити, тим більшим є нарощування її експорту і тим більше покращується структура її експорту, насамперед у країни ЄС.

Важливу роль в успішності приватизаційних програм і залученні інвестицій в регіони відіграє надання їм широких прав, що також сприяє створенню міцних інституціональних підвалин.

Політично важливим є таке твердження, що випливає з аналізу. ПІІ не надходять у країну тоді, коли вона їх особливо потребує - для їх залучення має бути створене сприятливе ділове середовище. Інакше обмежені обсяги ПІІ концентруються в дуже вузькому сегменті економіки, що гарантує одержання надприбутків без особливого впливу на економічний розвиток загалом.

У третьому розділі - “Монетарна та валютна складові стабілізаційної політики” - розкрито системні проблеми та завдання стабілізаційної політики та адекватної реалізації визначених заходів. Економічною основою стабілізаційної політики є строга фіскальна (бюджетно-податкова) політика, основою якої є збалансування бюджетів держави та виважена монетарна політика. Її інституційною передумовою є міцний незалежний центральний банк.

Дефіцити бюджетів і низький рівень фінансової та податкової дисципліни постійно потребували ресурсів для фінансування, отож фіскальна політика в Україні не могла стати джерелом або чинником стабілізації та зростання. Обґрунтовано, що найвагомішими складовими стабілізаційної політики в Україні виступали інструменти монетарної (грошово-кредитної) та валютної політики, за допомогою яких контролюється вартість національних грошей, кредитування та банківська система, заохочується розвиток внутрішнього та зовнішнього секторів.

Стверджується, що загалом грошово-кредитна та валютна політика останніх трьох років в Україні відповідає завданням і потребам економічного розвитку країни, забезпечує стабілізацію валютного курсу та наповнення міжнародних резервів країни. Найважливішим завданням у валютній сфері на найближчі роки є продовження нарощування резервів, які, в свою чергу є запорукою валютної стабільності.

Зазначені загальні зауваження визначають і методику аналізу в цьому розділі - розвиваються теоретичні положення стосовно макроекономічних моделей, впровадження монетарних інструментів, впливу режиму валютного курсу на ефективність заходів економічного стимулювання. Світовий досвід свідчить про високу чутливість економіки до валютних ускладнень, а макроекономічні ризики в багатьох аспектах сконцентровані у валютному курсі, тому аналіз переважно зосереджений на валютній складовій макроекономічного середовища.

Вказано, що в разі режимів фіксованого курсу відмова від коригування дефіцитів (бюджету і платіжного балансу) відкладає на майбутнє інфляційний тиск з втратою при цьому міжнародних резервів або накопиченням зовнішніх боргів. При гнучкому режимі недоліки державної політики можуть проявитися значно раніше у вигляді коливання цін та курсів, тобто ринкове середовище значно раніше і прозоріше вказує на виникнення диспропорції в режимі плаваючого курсу. Це є складовою обґрунтування доцільності прийняття плаваючого режиму валютного курсу.

У рамках монетарної складової макроекономічної стабілізації принциповим є положення про те, що величина зміни валютного курсу суттєво залежить від темпів нарощування грошової маси, тобто девальвація часто має монетарний характер, зумовлений надмірною пропозицією грошей, зокрема для фінансування високого бюджетного дефіциту, від чого часто потерпають країни з перехідною економікою.

Стосовно заходів економічної політики, то за результатами порівняльного аналізу вказано на неможливість однозначного й універсального виділення переваг будь-якого з валютних режимів, хоча й існують певні закономірності:

фіксований валютний курс сприяє встановленню грошово-кредитної структури, яка грунтується на надійному валютному “якорі” та суворій фінансовій дисципліні, хоча в умовах сучасної глобалізованої економіки такий режим заперечує проведення автономної монетарної політики;

плаваючий курс забезпечує незалежність у проведенні монетарної політики, однак негативним наслідком цього є можливість прискорення інфляційно-девальваційних процесів;

інтервенції, що супроводжуються стерилізацією (так само, як і операції на відкритому ринку), зменшують валютний тиск і ризики, однак виявляються дієвими тільки в короткостроковій перспективі;

контроль капіталів є більш ефективним на етапі припливу, а не відпливу, однак в обох випадках дієвість контролю є короткотерміновою; порушення ринкового перерозподілу фінансових ресурсів (за умови адміністративних обмежень) може бути руйнівним для національних економік з втратою довіри і привабливості національних ринків для іноземних стратегічних інвесторів;

девальвація не означає автоматичного поліпшення торговельного балансу; за відсутності структурних реформувань і/або зміни зовнішньоторговельної структури вона може призвести навіть до менших обсягів залучення валюти.

З останнього випливає, що за відсутності структурних перетворень країна швидко втратить відносні переваги, якщо покладатиметься тільки на девальваційний інструмент (або повинна буде надалі продовжувати й розширювати нові девальваційні “хвилі”). Іншим наслідком є те, що девальвація формує тенденцію до поліпшення платіжного балансу з одночасним підвищенням внутрішніх цін і зниженням пропозиції реальних грошей в економіці, що в подальшому може призвести і до втрати резервів.

Наголошується, що номінальна девальвація проявляється у двох “протилежних” для вітчизняної економіки напрямах:

призводить до реальної девальвації, що зумовлює подорожчання імпортних товарів, здешевлення вітчизняного експорту, наслідком чого є зменшення величини імпорту, зростання величини експорту і поліпшення торговельного балансу;

спричиняє зростання внутрішнього рівня інфляції (що нейтралізує тиск зростання реального обмінного курсу).

Важливим є також висновок про вплив інфляційної складової в умовах фіксованого курсу або намагання утримувати стабільний валютний курс. Якщо інфляція швидко не знизиться до світового рівня (точніше, до рівня країни, валюта якої виступає основним валютним орієнтиром прив'язки) услід за фіксацією національної валюти, то зміцниться реальний курс, внаслідок чого буде втрачена конкурентоспроможність вітчизняної економіки і значно погіршиться рахунок поточних операцій. Це є суперечливою і чи не найболючішою проблемою антиінфляційної політики за режиму фіксованого валютного курсу, а тому в переважній більшості стабілізаційних програм необхідно передбачити впровадження заходів, що утримують бажану довгострокову динаміку як номінального, так і реального курсу, а отже й інфляції

Указано, що так само, як при негативному сальдо платіжного балансу відбувається послаблення національної валюти, при позитивному з'являються чинники її зміцнення. Останнє реально може відбуватися не тільки завдяки поліпшенню торговельного сальдо. Динаміку валютного курсу (в тому числі кризові вияви) у попередні роки пов'язували з динамікою рахунку поточних операцій платіжного балансу, однак такий підхід виправданий тільки частково. Сьогодні переважно капітальні потоки, як було обґрунтовано, є визначальними, і ризик стрімкого припливу як чинника ускладнень не менший, ніж відпливу, що насамперед проявляється у разі стрімкого припливу на спекулятивний ринок високодоходних державних облігацій. Спроби запобігти ревальвації також можуть бути безуспішними - інтервенції центрального банку за значного припливу портфельних капіталів призведуть до стрімкого нарощування пропозиції грошей (монетарної бази), що може стати додатковим чинником підвищення інфляції. Саме цей ризик є одним з додаткових аргументів щодо політичних рекомендацій про підвищення контролю за припливом капіталів та їх призначенням.

Водночас важливим висновком для державного управління є те, що інтервенціоністська політика має бути чітко виваженою. Тимчасові заходи щодо підтримки національної валюти шляхом валютних інтервенцій за відсутності реформувань, що підвищували б інвестиційну привабливість країни, означають лише накопичення девальваційного тиску з можливим раптовим сплеском після припинення підтримки.

Обґрунтовано, що хоча девальвація валюти (за постійного негативного тиску) виглядає привабливим заходом щодо збалансування валютних ринків та рахунку поточних операцій, однак цей інструмент має застосовуватися також дуже виважено і критично, оскільки рівень і темпи девальвації мають відповідати різним, а часто й таким, що суперечать одна одній, цілям. З одного боку, суттєве зниження вартості національної валюти може дати можливість поліпшити стан та розвиток платіжного балансу, стимулюючи розширення експорту та знижуючи імпорт, з другого - значна девальвація національної валюти означає подорожчання імпорту, що перешкоджає імпорту інвестицій, знижує критерії ефективності внутрішнього виробництва, а в разі значної імпортної складової у проміжних виробничих товарах створює інфляційний тиск на споживчих ринках. При цьому виникає також небезпека стримування структурних реформувань, оскільки це дає змогу неконкурентним (на сусідніх ринках) товарам та виробництвам перебувати у виграшному становищі й обмежувати більш ефективний перерозподіл ресурсів.

Виходячи з макроекономічних стабілізаційних моделей та результатів впровадження заходів макроекономічної стабілізації в країнах світу, вкажемо на фундаментальні макроекономічні взаємозалежності, які використовуються в аналізі і розробці стабілізаційних інструментів:

обмежувальна фіскальна політика в поєднанні зі стимулюючою монетарною політикою є чинником девальвації національної валюти;

обмежувальна монетарна політика у поєднанні зі стимулюючою фіскальною політикою є чинником ревальвації національної валюти;

невизначені зміни за інших комбінацій політики.

Важливим є висновок, який випливає також з рекомендацій міжнародних експертів стосовно поведінки фінансового керівництва країни в разі різкого розгортання спекулятивних атак і який визначає, що прийнятним є навіть допущення тимчасового більшого послаблення національної валюти. Це необхідно, по-перше, щоб нагромадити зміцнюючий потенціал (зміцнення валюти завжди виглядає привабливим для політичного керівництва країни), а по-друге, щоб задовольнити спекулятивні потреби (яких не уникнути) і усунути або знизити подальший спекулятивний тиск. Спекулятивні атаки, якщо фундаментальні економічні чинники не є загрозливими для економічного середовища, призведуть до перерозподілу ресурсів, проте резерви країни зазнають менших втрат, ніж у разі помилкових спроб захисту будь-якою ціною (в тому числі з політичних міркувань). Навіть у короткій фінансовій історії України є підтвердження цьому. Це, зокрема, втрата резервів восени 1997 року, коли підтримувався економічно необґрунтований коридор, після закінчення терміну якого одразу стався обвал гривні у
1998 році, і події 1999 року, коли були збережені резерви і не допущено офіційний дефолт країни.