Теоретичні засади встановлення санкцій у кримінальному праві

23

Размещено на http://www.allbest.ru/

МВС УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія кримінально-виконавче право

УДК 343.21

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

АВТОРЕФЕРАТ

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВСТАНОВЛЕННЯ САНКЦІЙ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

Книженко Оксана Олександрівна

Харків - 2012

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий консультант:

доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України Бандурка Олександр Маркович, Харківський національний університет внутрішніх справ, ректор.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Трубников Василь Михайлович, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін;

доктор юридичних наук, професор Мисливий Володимир Андрійович, Національний університет Державної податкової служби України, професор кафедри кримінального права, процесу та криміналістики;

доктор юридичних наук, професор Хряпінський Петро Васильович, Інститут права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету, завідувач кафедри кримінального права.

Захист відбудеться 18 лютого 2012 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.03 у Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий 04 січня 2012 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. О. Житний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історичний розвиток суспільства свідчить, що зі зміною соціально-економічних формацій відбуваються й політичні зміни, які також знаходять прояв у кримінально-правовій політиці, оскільки різним етапам розвитку права властиві свої форми, межі свободи та справедливості. На початку ХХІ ст. у суспільстві відбуваються процеси глобалізації, які сприяють поступовій інтеграції правових норм. В Україні, як і в багатьох країнах світу, проводяться пошуки оптимального впливу на осіб, які вчиняють злочини. Особливо гостро постає це питання щодо пошуку альтернатив позбавленню волі як виду покарання, а також запровадження нових заходів кримінально-правового впливу до осіб, які вчиняють суспільно небезпечні діяння. Для чинного кримінального законодавства такими альтернативами стали нові види покарань у виді громадських робіт, арешту, обмеження волі, а також нові види звільнення від кримінальної відповідальності - звільнення у зв'язку з дійовим каяттям та у зв'язку з примиренням винного з потерпілим та низка спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності на підставі норм Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК України). Окрім цього, в доктрині кримінального права вже неодноразово порушувалося питання про запровадження служби пробації в Україні як одного з дієвих засобів контролю за звільненими від відбування покарання з випробуванням та інших заходів кримінально-правового впливу.

Враховуючи, що вибір форм і методів реакції з боку держави на вчинений злочин, застосування заходів кримінально-правового впливу багато в чому зумовлюється тими потенційними можливостями, які закладено у відповідній санкції законодавцем, важливо визначити в законі не лише вичерпний перелік злочинів, а й встановити чітко визначені, взаємоузгоджені, співрозмірні з тяжкістю злочину санкції. Вони повинні бути такими, щоб суддя мав можливість індивідуалізувати кримінальну відповідальність особи з урахуванням не лише тяжкості злочину, а й особи винного. Саме від того, яку санкцію встановлено у кримінальному законодавстві, визначається вибір заходів кримінально-правового впливу на особу, яка вчинила суспільно небезпечне протиправне діяння. Визначаючи у КК України можливість застосування до особи, яка вчинила злочин, чи то покарання, чи то звільнення від його відбування або інший захід кримінально-правового впливу, законодавець повинен керуватися певними підставами. Тому, встановлюючи санкції, він має спиратися на певну „основу” („підґрунтя”), яка пояснювала б доцільність існування тих кримінально-правових наслідків, які в ній передбачені. Такою „основою” будуть вироблені кримінально-правовою доктриною теоретичні засади встановлення санкцій („теорія санкцій”) у кримінальному праві.

Розробка проблем визначення меж кримінально-правових санкцій має не лише теоретичне, а й важливе практичне (правотворче та правозастосовне) значення, оскільки ефективність покарання та інших заходів кримінально-правового впливу, як правило, знижується через недоліки в конструюванні кримінально-правових санкцій. Від санкцій також залежить широта розсуду у межах судового розгляду, тому питання побудови кримінального закону - питання не лише юридичної техніки, а й кримінальної політики.

За час становлення України як молодої незалежної демократичної правової держави у дисертаційних дослідженнях увага переважно приділялася розробленню наукових положень кримінально-правової характеристики окремих злочинів. Лише протягом останніх років пожвавився науковий інтерес до покарання та інших форм реалізації кримінальної відповідальності. Однак питання конструювання кримінально-правових санкцій і до сьогодні залишається недостатньо розробленим. Таке становище пояснюється тим, що вирішення цього питання вчені пов'язують насамперед із покараннями, їх системою та загальними засадами їх призначення, не враховуючи різноманітності форм реакції на вчинений злочин з боку держави.

Щодо проблем покарання у криміналістичній літературі вже накопичено чимало науково-практичних розробок і напрацювань, серед яких роботи Й. Анденеса, Ю. М. Антоняна, Л. В. Багрій-Шахматова, М. І. Бажанова, О. М. Бандурки, Ю. В. Бауліна, Ч. Бекаріа, І. Г. Богатирьова, Г. Б. Віттенберга, І. М. Гальперіна, В. В. Голіни, С. І. Дементьєва, Т. А. Денисової, В. К. Дуюнова, І. І. Карпеця, С. Г. Келіної, М. І. Ковальова, М. Й. Коржанського, Г. А. Крігера, Н. Крісті, В. А. Ломако, Ю. Б. Мельникової, В. А. Мисливого, К. І. Нікітенка, І. С. Ноя, В. М. Петрашева, А. О. Пінаєва, Ю. А. Пономаренка, Т. С. Сахарук, А. Х. Степанюка, З. А. Тадевосяна, В. М. Трубникова, В. І. Тютюгіна, М. Д. Шаргородського, Ю. В. Шинкарьова, Д. С. Шияна, П. А. Фефелова, П. Л. Фріса, О. Г. Фролової, А. Л. Цвєтиновича та інших науковців.

Відносно конструювання кримінально-правових санкцій, у теорії кримінального права вчені займаються розробленням практичного механізму конструювання кримінально-правових санкцій та їх застосування. Значний внесок у дослідження цього питання здійснили радянські вчені Я. М. Брайнін, С. І. Дементьєв, Ю. А. Демидов, М. Д. Дурманов, О. М. Ігнатов, І. Я. Козаченко, А. П. Козлов, А. І. Коробєєв, Л. Л. Кругликов, О. Е. Лейст, П. П. Осипов, В. П. Проценко, В. В. Мальцев, Д. О. Хан-Магомєдов та ін. Останнім часом пожвавилися наукові розробки означеної проблематики в Російській Федерації. Слід назвати роботи О. А. Буніна, І. О. Нечаєвої, Н. А. Ниркової, Н. В. Огородникової, С. А. Полякова, К. Р. Самвелян, В. П. Сілкіна та ін., в яких автори звернули увагу на аксіологічний аспект під час встановлення кримінально-правових санкцій, механізм їх побудови, класифікацію, проблеми визначення, встановлення санкцій за окремі категорії злочинів.

За роки незалежності України питанню конструювання санкцій приділено значну увагу. Однак переважно розглядалися лише окремі аспекти тематики, зокрема поняття, функції, види санкцій (зокрема, Т. А. Денисова, В. Ю. Орєхов, Н. А. Орловська, П. В. Хряпінський), санкції досліджувалися лише щодо окремої групи злочинів (О. П. Горох, Н. О. Гуторова, Т. А. Денисова, А. А. Музика, М. І. Панов, Ю. В. Філей та ін.). Жоден із вказаних науковців не ставив собі за мету виробити теоретичні засади встановлення санкцій у кримінальному праві. Тому й до сьогодні законодавець, визначаючи межі кримінально-правових санкцій, не має ані чітко визначених правил їх конструювання, ані принципів їх встановлення, що негативно позначається на реалізації кримінально-правової політики у державі та досягненні завдань, визначених у кримінальному законодавстві.

Складність вирішення означеної проблематики полягає в її багатоплановості. Виходячи зі змісту ст. 12 КК України, висновок про суспільну небезпечність злочину законодавець поставив у залежність від виду та розміру покарання, передбаченого в нормах Особливої частини КК України за відповідний злочин. Тому традиційним є підхід, згідно з яким учені, досліджуючи питання конструювання санкцій, основну увагу приділяють саме видам покарань, їх системі. На перший погляд, із таким становищем важко не погодитися. Однак за сучасних умов не можна обмежитися лише покаранням як одним із небагатьох засобів впливу на засудженого. Отже, розробляючи теоретичні засади встановлення санкцій у кримінальному праві, доцільно розглянути також еволюцію покарання. Слід дати оцінку та виявити закономірності встановлення санкцій у кримінальному праві за умов застосування інших форм реалізації кримінальної відповідальності.

Дослідження проблем конструювання кримінально-правових санкцій можна здійснювати двома основними способами: дедуктивним - шляхом виявлення спільних закономірностей, та індуктивним - шляхом аналізу санкцій за окремі злочини. Обидва способи будуть дієвими, оскільки перший з них дозволить виробити теоретичні засади встановлення санкцій, а другий - перевірити дієвість передбачених у кримінальному законодавстві форм реакції держави на вчинений злочин.

Внесок правової теорії в наукове забезпечення процесу не лише застосування, а й, насамперед, побудови санкцій на сьогодні є недостатнім через відсутність єдності позицій і точного визначення поняття санкцій, їх класифікації та, відповідно, розроблених теоретичних засад їх встановлення.

Таким чином, дослідження теоретичних проблем встановлення санкцій стало завданням сучасної доктрини права.

Викладене свідчить про актуальність і важливість обраного напрямку дослідження, а також про його перспективність для розроблення ефективної кримінально-правової норми у цілому й санкції зокрема. Усе це й зумовило вибір теми, запропонованої до захисту дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в межах Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років (п. 7, Додаток № 2), затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 347 від 29 липня 2010 р., а також п. 2.1 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 роки, схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ (протокол № 10 від 27 грудня 2010 р.). Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Харківського національного університету внутрішніх справ (протокол № 1 від 29 січня 2010 р.).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вироблення теоретичних засад встановлення санкцій у кримінальному праві. Враховуючи це, автором було поставлено такі основні задачі: 1) дати визначення кримінально-правових санкцій; 2) здійснити класифікацію кримінально-правових санкцій; 3) з'ясувати взаємозалежність санкцій та заходів кримінально-правового впливу; 4) дослідити вплив принципів кримінального права на конструювання кримінально-правових санкцій; 5) дослідити еволюцію мети покарання і виявити її вплив на процес встановлення санкцій у кримінальному праві; 6) дати визначення диференціації та індивідуалізації відповідальності в кримінальному праві; 7) розкрити значення диференціації та індивідуалізації відповідальності в кримінальному праві для встановлення кримінально-правових санкцій; 8) запропонувати шляхи оптимізації кримінально-правових санкцій на підставі сформульованої юридичної конструкції.

Об'єктом дослідження є механізм кримінально-правового впливу й санкція як елемент норми кримінального права.

Предметом дослідження є теоретичні засади встановлення санкцій у кримінальному праві.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої в роботі мети і завдань дослідження, його об'єкта та предмета. Методологічною основою дослідження є сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових і спеціальних наукових методів, що забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмета. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження в роботі застосовувалися такі методи. За допомогою діалектичного методу пізнання досліджувалися та обґрунтовувалися основні поняття, використані в роботі (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1, 4.1). Догматичний метод та формально-юридичний метод застосовано під час аналізу змісту правових норм як кримінального, так і інших галузей законодавства, що стосуються питання визначення санкцій, а також під час опрацювання пропозицій щодо вдосконалення законодавства України (підрозділи 1.1, 4.2, 5.1, 5.2). Системно-структурний метод застосовано під час проведення класифікації правових санкцій, виявлення їх особливих рис, здійснення комплексного дослідження даної категорії (підрозділи 1.2, 2.2, 2.3, 4.3, висновки). За допомогою логіко-юридичного методу досліджено і визначено багатогранний характер санкцій у праві та відмежовано їх від подібних категорій (примус і санкція, юридична відповідальність і санкція тощо) (підрозділ 1.3), для розроблення та аргументування шляхів удосконалення кримінально-правових санкцій (підрозділ 5.3). Історико-порівняльний метод дозволив дослідити еволюцію цілей покарання, порівняти основні категорії досліджуваної проблеми в різні історичні періоди (розділ 3). Соціологічний метод використовувався для проведення анкетування та інтерв'ювання (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3, додатки), а статистичний під час вивчення юридичної практики (підрозділи 3.2, 3.3, 5.2). Компаративістський метод застосовувався під час порівняння кримінального законодавства України з відповідними нормами кримінальних законів інших держав (підрозділ 2.1).

Науково-теоретичним підґрунтям для написання дисертації стали праці вітчизняних та іноземних вчених у галузі теорії права, кримінології, кримінального права, адміністративного права, присвячені актуальним питанням встановлення санкцій у праві в цілому та в кримінальному праві зокрема; законодавство України, а також деяких іноземних держав.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані внаслідок вивчення 690 кримінальних справ, розглянутих у різних регіонах України протягом 2005-2011 років; результати анкетування та інтерв'ювання 432 працівників правоохоронних органів, суду, адвокатури, представників громадських організацій та 612 засуджених, які відбували покарання в місцях позбавлення волі.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних засад встановлення санкцій у кримінальному праві. У ній висунуто низку положень, нових у концептуальному плані й важливих для юридичної практики, а саме:

вперше:

- обґрунтовано, що до теоретичних засад встановлення санкцій у кримінальному праві належать: вчення про санкції у праві, принципи кримінального права, цілі заходів кримінально-правового впливу, диференціація та індивідуалізація відповідальності у кримінальному праві, юридична конструкція як засіб юридичної техніки;

- з'ясовано, що кримінально-правові санкції та заходи кримінально-правового впливу перебувають у діалектичному зв'язку, а тому є взаємообумовленими та взаємозалежними, оскільки, з одного боку, санкції є формою закріплення заходів кримінально-правового впливу; а з іншого - кримінально-правова норма, закріпивши заходи кримінально-правового впливу, розкриває їх зміст;

- обґрунтовано доцільність виокремлення в майбутньому окремого інституту заходів кримінально-правового впливу та його юридичного закріплення в межах окремого розділу Загальної частини кримінального законодавства;

- визначено, що мета запобігання вчиненню суспільно небезпечних діянь є спільною для всіх заходів кримінально-правового впливу;

- обґрунтовано, що на сучасному етапі розвитку кримінального права необхідно та доцільно вести мову про диференціацію та індивідуалізацію не лише покарання, кримінальної відповідальності, а й інших заходів кримінально-правового впливу;

- доведено, що правила побудови кримінально-правових санкцій можна виробити з допомогою принципів кримінального права, які конкретизуються в принципах конструювання санкцій;

- запропоновано класифікацію правил визначення кримінально-правових санкцій на двох рівнях. Перші з них закріплені законодавцем при визначенні обсягу застосування конкретного заходу кримінально-правового впливу в межах Загальної частини КК України та при конструюванні санкції статті Особливої частини КК України. Другі є правилами застосування санкцій. Вони є похідними від перших і багато в чому подібні до них;

- кримінально-правова санкція як юридична конструкція розглядається з точки зору двох аспектів: процесуального та статично-структурного. З огляду на першу позицію, кримінально-правова санкція є „індуктивною конструкцією”. Відповідно до другого аспекту, санкція - це модель, яка є результатом абстракції, логічною побудовою нормативного матеріалу й водночас результатом правотворчої діяльності та матеріалом для правозастосування;

удосконалено:

- поняття кримінально-правової санкції, яку слід розуміти, по-перше, як припис, що має юридичне закріплення, обов'язковий до виконання і підтримується примусовою силою держави. По-друге, як санкцію статті закону про кримінальну відповідальність (такий підхід у визначенні санкцій є визначальним під час написання підручників, навчальних посібників з кримінального права), а також санкцію кримінально-правової норми, яка передбачає заходи державного впливу, здебільшого у формі примусу, які застосовується до особи, котра вчинила злочин або інше суспільно небезпечне діяння, однак через малолітній вік або неосудність не може бути визнана суб'єктом злочину;

- класифікацію санкцій у кримінальному праві. Виходячи з першого розуміння санкцій, зроблено висновок, що вони, залежно від підстав застосування та репресивного впливу, поділяються на покарання, звільнення від покарання та його відбування, звільнення від кримінальної відповідальності, примусові заходи виховного та медичного характеру, примусове лікування. За правовими наслідками, яких зазнає особа в результаті вчинення суспільно небезпечного діяння, санкції поділяються на негативні (обмеження) та позитивні (заохочення). Розуміючи санкції як частину кримінально-правової норми, можна виділити санкції передбачені як у нормах Загальної, так і Особливої частин кримінального закону (за місцем описання змісту санкції); одиничні, альтернативні, прості та кумулятивні санкції (за характером структури); абсолютно й відносно визначені санкції (за ступенем визначеності);

- наведено додаткові аргументи на користь того, що не можна ототожнювати мету покарання, кримінальної відповідальності із цілями заходів кримінально-правового впливу. Вказані цілі співвідносяться між собою як загальне та окреме. Заходи кримінально-правового впливу мають власні цілі, оскільки окреме набуває своїх особливих ознак, які не властиві цілому;

- поняття „побудова кримінально-правових санкцій”, яке слід розуміти як діяльність законодавця з конструювання санкції кримінально-правової норми, що полягає у встановленні залежно від суспільної небезпечності діяння форм (видів) заходів кримінально-правового впливу, які застосовуються до осіб, котрі вчинили суспільно небезпечне протиправне діяння;

набули подальшого розвитку:

- положення, згідно з яким поза межами системи санкцій є неможливим застосовування покарання та інших заходів кримінально-правового впливу;

- висновок про те, що кара є змістом заходів кримінально-правового впливу і має різні форми прояву. Враховуючи запропоноване визначення кримінально-правових санкцій, обґрунтовано думку, що кара не є властивою для всіх заходів кримінально-правового впливу. Зокрема, особа не зазнає її у разі звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, застосування примусових заходів медичного характеру, примусового лікування;

- наведено додаткові аргументи та запропоновано закріпити в чинному кримінальному законодавстві такі принципи кримінального права: законність, рівноправність перед законом, гуманізм, справедливість, відповідальність за наявності вини, демократизм, невідворотність кримінальної відповідальності, індивідуалізацію кримінальної відповідальності та покарання, принцип особистої відповідальності;

- положення щодо диференціації заходів кримінально-правового впливу, яка полягає у встановленні в нормах кримінального законодавства форм та меж застосування цих заходів, покликана досягти їх мети та реалізувати принципи кримінального права;

- положення про диференціацію заходів кримінально-правового впливу як підґрунтя встановлення санкцій, оскільки саме в ній законодавець передбачає той „потенційний вплив” на особу, яка вчинила суспільно небезпечне протиправне діяння. Законодавець здійснює диференціацію двома шляхами - визначаючи систему заходів кримінально-правового впливу та конкретизуючи їх зміст у нормах кримінального закону;

- положення про наявність нерозривного зв'язку між індивідуалізацією заходів кримінально-правового впливу з їх диференціацією;

- наведено додаткові аргументи на користь того, що про диференціацію кримінальної відповідальності можна вести мову і у випадках передбачення посткримінальних норм;

- положення, що принципи кримінального права, цілі заходів кримінально-правового впливу, диференціація та індивідуалізація відповідальності визначають межі застосування заходів кримінально-правового впливу;

- висновок, що норми закону, які врегульовують побудову і застосування системи покарань та інших заходів кримінально-правового впливу, мають значення й для побудови та застосування кримінально-правових санкцій, і навпаки, норми, які визначають побудову та застосування кримінально-правових санкцій, належать до сфери правового врегулювання системи заходів кримінально-правового впливу в цілому, значною мірою визначають її (системи) придатність, оптимальність, ефективність та інші властивості.

На підставі проведеного дослідження внесено та обґрунтовано зміни, доповнення і власну редакцію низки норм кримінального законодавства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - для подальшого розроблення теоретичних і прикладних проблем встановлення санкцій у кримінальному праві (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в діяльність Кримінологічної асоціації України від 15 вересня 2011 р.);

- у правотворчості - сформульовані автором у роботі пропозиції та рекомендації можуть бути використані у процесі подальшого вдосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність (лист Голови комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України № 04-19/12-2292 від 10 листопада 2011 р.);

- у правозастосуванні - під час вирішення проблемних питань диференціації та індивідуалізації відповідальності;

- у навчальному процесі - при викладанні курсів Загальної та Особливої частин кримінального права у навчальному процесі вищих юридичних навчальних закладів України, а також для підготовки підручників, навчальних та навчально-методичних посібників з дисципліни «Кримінальне право України» (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 10 червня 2011 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ. Результати, що розкривають основні положення дисертаційного дослідження, оприлюднені дисертантом на 15 конференціях, семінарах, комітетських слуханнях, а саме: науковій конференції „Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку” (Харків, 2004 р.); Всеукраїнській конференції „Верховенство права в процесі державотворення та захисту прав людини в Україні (Острог, 2005 р.); I, II, IV та V Міжнародних науково-практичних конференціях „Від громадянського суспільства - до правової держави” (Харків, 2006 р., 2007 р., 2009 р., 2010 р.); науковій конференції „Правові засади підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в Україні” (Харків, 2008 р.), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні” (Запоріжжя, 2008 р.), науково-практичному семінарі „Актуальні проблеми сучасної науки кримінального права, кримінології та кримінально-виконавчого права” (Харків, 2010 р.); науково-практичній конференції „Дізнання та досудове слідство в органах внутрішніх справ: сучасний стан та шляхи удосконалення” (Харків, 2010 р.); науково-практичній конференції „Актуальні проблеми відбування покарання в Україні” (Кіровоград, 2010 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів „Юридична осінь 2010 року” (Харків, 2010 р.); комітетському слуханні Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності „Актуальні питання вдосконалення та уніфікації термінології Кримінального кодексу України” (Київ, 2010 р.); науково-практичній конференції „Проблеми розкриття, розслідування та попередження кіберзлочинів та злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми” (Харків, 2011 р.); міжнародній науково-практичній конференції „Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України” (Луганськ, 2011 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в індивідуальній монографії „Санкції у кримінальному праві” (Харків, 2011 р.), одному підручнику, 25 статтях у фахових наукових виданнях, 11 тезах наукових доповідей у наукових збірниках.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, які об'єднують шістнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (434 найменування) та чотирьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 431 сторінка, обсяг основного тексту дисертації - 371 сторінка, список використаних джерел - 46 сторінок, обсяг додатків -14 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі розкрито сутність і стан наукової розробки проблеми конструювання кримінально-правових санкцій, її значущість, обґрунтовано необхідність проведення її дослідження. Подано загальну характеристику дисертації, зокрема, визначено мету й завдання дослідження, його об'єкт, предмет і методологічну основу, зв'язок роботи з науковими програмами та планами, сформульовано положення й висновки, які зумовлюють її наукову новизну, розкрито практичне значення одержаних результатів та подано відомості про їх апробацію.

Розділ 1. “Поняття та види санкцій у кримінальному праві” присвячено визначенню поняття кримінально-правових санкцій, їх видів та з'ясуванню співвідношення санкцій із заходами кримінально-правового впливу.

У підрозділі 1.1 “Поняття санкцій у кримінальному праві” проаналізовано погляди та підходи вчених-правників до визначення санкцій як у теорії права, так і в кримінально-правовій доктрині. Звернено увагу на плюралізм цих наукових позицій, які є не просто дискусійними, а й суперечливими, що стало можливим не тільки через відсутність однозначного розуміння санкції в теорії права, а й пов'язано з появою як у чинному КК України, так і в кримінальних кодексах інших держав нових форм кримінально-правового впливу, які характеризуються не лише імперативним, а й диспозитивним методами правового врегулювання та застосовуються до осіб, які вчиняють суспільно небезпечні протиправні діяння, передбачені законом про кримінальну відповідальність. Автор відзначає, що більшість науковців намагаються визначити санкції, виходячи зі структури норми права. Враховуючи, що поза нормою права існування санкції неможливе, проаналізовано ознаки кримінально-правової санкції, а саме класовість, примусовий характер, загальнообов'язковість, формальну визначеність, суб'єктивність, її якісно-кількісний характер. На підставі проведеного аналізу автор стверджує, що на сучасному етапі розвитку кримінального права є неприпустимим ототожнення кримінально-правової санкції з покаранням, що застосовується до осіб, які вчиняють злочини. Здобувач стверджує, що поняття санкції слід давати, врахувавши діалектичні засади, а саме - санкція розкриває суть правового явища, а також юридично закріплену його форму. Тому під санкцією в першому значенні слід розуміти припис, який має юридичне закріплення, обов'язковий до виконання і підтримується примусовою силою держави. Під санкцією в другому значенні слід розуміти санкцію статті закону про кримінальну відповідальність (такий підхід у визначенні санкцій є визначальним під час написання підручників, навчальних посібників з кримінального права), а також санкцію кримінально-правової норми, яка передбачає заходи державного впливу, головним чином у формі примусу, які застосовується до особи, яка вчинила злочин, або до особи, яка вчинила суспільно небезпечне протиправне діяння, однак через малолітній вік або неосудність не може бути визнана суб'єктом злочину. Кримінально-правова санкція має публічно-правовий характер, опосередкований криміналізацією діяння та обов'язково є формально визначеною.

У підрозділі 1.2 “Види кримінально-правових санкцій” дістали подальшого розвитку положення щодо класифікації кримінально-правових санкцій. Ця класифікація може проводитися за різними критеріями, вибір яких зумовлений завданнями, які постають перед дослідником, і цілями, яких він прагне досягти. Здобувач з'ясував, що в кримінально-правовій доктрині вчені говорять або про класифікацію санкцій як припису, який є обов'язковим до виконання та підтримується примусовою силою держави, або про класифікацію санкцій кримінально-правової норми, чи в більш вузькому розумінні, санкцій статей Особливої частини КК України. Автор підкреслює, що вирішуючи питання класифікації кримінально-правових санкцій, слід враховувати поняття санкції, яке відображає їх діалектичну природу. Тому, виходячи з розуміння санкцій (їх змісту) як припису, який має юридичне закріплення, обов'язковий до виконання і підтримується примусовою силою держави, залежно від підстав застосування та репресивного впливу, кримінально-правові санкції поділяються на покарання, звільнення від покарання та його відбування, звільнення від кримінальної відповідальності, примусові заходи виховного та медичного характеру, примусове лікування. За правовими наслідками, яких зазнає особа в результаті вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, санкції поділяються на негативні (обмеження) та позитивні (заохочення). Також можна виділити санкції із суто кримінально-правовим впливом та із вказівкою на інші заходи впливу. Розглядаючи санкції з позиції їх форми, а саме як частину статті закону про кримінальну відповідальність або санкцію кримінально-правової норми, автор підкреслює, що у доктрині кримінального права більшістю вчених класифікація санкцій проводиться саме з таких підстав. Проаналізувавши існуючі позиції у кримінально-правовій доктрині з цього питання, дисертант констатує, що правники, поділяючи кримінально-правові санкції на види, часто ототожнюють санкцію кримінально-правової норми із санкцією статті Особливої частини КК. Критерієм їх поділу слугували: 1) наявність чи відсутність додаткового покарання, 2) наявність чи відсутність градації основних покарань, 3) спосіб (місце) описання змісту санкції, 4) характер структури, 5) особливості конструювання, кримінального законуё 6) критерій оформлення в законі 7) альтернативність, 8) ступінь визначеності, 9) кумулятивність, 10) типологія кримінально-правових санкцій, 11) економічна раціональність, 12) політична раціональність, 13) закладені можливості забезпечення суспільної правосвідомості, 14) тяжкість злочинів, 15) родовий об'єкт, 16) соціальна цінність об'єкта кримінально-правової охорони, 17) кількість та розмаїття наслідків, що можуть настати, 18) суб'єктивні ознаки складу злочину, 19) функціональний принцип, 20) суб'єкт впливу. Здобувач визнає важливість наведених класифікацій для доктрини права, однак більш практичною з точки зору вироблення теоретичних засад вважає здійснення класифікації кримінально-правової норми за характером структури (прості та кумулятивні, одиничні та альтернативні санкції), ступенем визначеності (абсолютно й відносно визначені санкції) та способом (місцем) описання змісту санкції (санкції, передбачені у нормах як Загальної, так і Особливої частин КК України).

У підрозділі 1.3 “Взаємозалежність та взаємообумовленість санкцій та заходів кримінально-правового впливу” обґрунтовано, що вироблення теоретичних засад встановлення санкцій у кримінальному праві є неможливим без з'ясування взаємозалежності та взаємообумовленості санкцій і наслідків кримінально-правового характеру, серед яких у кримінально-правовій доктрині дослідники переважно приділяли увагу тільки питанню співвідношення санкцій та покарання. Таке явище є цілком закономірним, оскільки покарання тривалий час розглядалося кримінально-правовою доктриною як чи не єдина реакція держави на вчинений злочин. Дисертант обґрунтовує висновок, що кримінально-правові санкції та заходи кримінально-правового впливу перебувають у діалектичному зв'язку, а тому є взаємообумовленими та взаємозалежними, оскільки, з одного боку, санкції є формою закріплення заходів кримінально-правового впливу. З другого боку, кримінально-правова норма, закріпивши заходи кримінально-правового впливу, розкриває їх зміст. Тому, визначаючи теоретичні засади встановлення санкцій у кримінальному праві, слід враховувати, що поза межами системи санкцій неможливо застосовувати покарання та інші заходи кримінально-правового впливу. На підставі цього, а також того, що процеси застосування і встановлення норм права є взаємопов'язаними, здобувач стверджує, що норми закону, які врегульовують побудову і застосування системи покарань та інших заходів кримінально-правового впливу, мають значення і для побудови та застосування кримінально-правових санкцій, і навпаки, норми, які визначають побудову та застосування кримінально-правових санкцій, належать до сфери правового врегулювання системи заходів кримінально-правового впливу.

Здобувач обґрунтовує доцільність виокремлення у майбутньому окремого інституту заходів кримінально-правового впливу та його формальне закріплення в межах окремої структурної одиниці Загальної частини КК України.

Розділ 2. “Принципи кримінального права та їх вплив на кримінально-правові санкції” складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1 “Поняття принципів кримінального права та їх система” містить обґрунтування висновку, що процес встановлення кримінально-правових санкцій повинен ґрунтуватися на дотриманні принципів кримінального права. Автор з'ясував, що незважаючи на те, що процес встановлення кримінально-правових санкцій близький до пеналізації діянь, вирішуючи проблему конструювання кримінально-правових санкцій, слід враховувати принципи кримінального права, а не пеналізації, оскільки пеналізацію визначають як процес встановлення характеру караності криміналізованого діяння, призначення покарання. Конструювання санкцій не обмежується визначенням виду та розміру покарання, а включає в себе також визначення інших заходів кримінально-правового впливу, які охоплюються процесом депеналізації (наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності). Окрім цього, розробляючи проблеми пеналізації діянь, учені окремо не порушували питання про принципи пеналізації. Таке становище є характерним через те, що принципи кримінального права є набагато ширшою категорією, ніж принципи пеналізації. Дисертант обґрунтовує висновок, що під принципами кримінального права слід розуміти основні засади, керівні ідеї, які визначають зміст і спрямованість кримінального права та кримінально-правової політики, як безпосередньо закріплені через норми спеціально їм присвячені, так і опосередковано зазначені в кримінально-правових нормах, а також обов'язкові для законодавця, правозастосовних органів та громадян у сфері боротьби зі злочинністю.

Проаналізувавши існуючі позиції у доктрині права щодо визначення кола принципів кримінального права, законодавство інших держав, автор дійшов висновку, що до них слід відносити такі основні принципи: законність, рівноправність перед законом, гуманізм, справедливість, відповідальність за наявності вини, демократизм, індивідуалізацію кримінальної відповідальності та покарання, принцип особистої відповідальності.

У підрозділі 2.2 “Урахування принципів кримінального права при визначенні меж кримінально-правових санкцій” з'ясовано, що, встановлюючи кримінально-правові санкції, принципи кримінального права знаходять свій прояв не лише щодо форми, а й щодо їх змісту. Зокрема, проведене дослідження дає підстави стверджувати, що відповідно до принципу законності законодавець, перш ніж визначити межі санкцій, у КК України закріпив підстави кримінальної відповідальності, вичерпний перелік злочинів, умови звільнення від кримінальної відповідальності, вичерпний перелік покарань тощо. Реалізація цього принципу зобов'язує законодавця під час конструювання кримінально-правових санкцій, по-перше, керуватися закріпленою системою покарань та інших заходів кримінально-правового впливу; по-друге, визначати її межі такими, щоб суд міг призначити співрозмірний вчиненому суспільно небезпечному протиправному діянню вид і розмір покарання та інших кримінально-правових заходів. Дотримання цього принципу забезпечує досягнення справедливості.

Керуючись принципом рівноправності осіб перед законом, у кримінальному законодавстві встановлюються санкції, які визначають підстави та умови застосування заходів кримінально-правового впливу незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, матеріального чи соціального стану, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань. Одночасно цей принцип виступає у щільному взаємозв'язку з принципами законності та невідворотності відповідальності.

Відповідно до принципу гуманізму, особі, яка вчинила суспільно небезпечне протиправне діяння, має бути передбачено покарання чи інший захід кримінально-правового впливу, достатній для запобігання вчиненню діянь, передбачених у законі про кримінальну відповідальність або (та) виправлення особи, яка його вчинила. Покарання та інші заходи впливу не мають на меті спричиняти фізичні, психічні страждання, принижувати людську гідність. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється переважно судом, тому під час конструювання санкцій законодавець має з урахуванням розвитку суспільства переглядати доцільність існування певних видів покарань і впроваджувати заходи впливу, що відповідають сучасним реаліям життя. Зокрема, це стосується заохочувальних норм у кримінальному праві та інших форм реакції держави на вчинення суспільно небезпечних протиправних діянь.

Під час встановлення санкцій для ефективності їх застосування слід керуватися і принципом справедливості, який нерозривно пов'язаний із законністю та іншими принципами кримінального права. Зокрема, згідно з ним межі санкцій мають відповідати суспільній небезпечності вчиненого діяння, забезпечити індивідуалізацію відповідальності, бути узгодженими між собою. Обґрунтовується висновок, що несправедлива санкція не повинна визнаватися законною.

Визначаючи межі кримінально-правових санкцій, законодавець обов'язково враховує вину: її форму, зміст і ступінь. Це відбувається двома шляхами - завдяки традиційному підходу, коли за наявності однакових умов унаслідок вчинення як умисного, так і необережного злочину, за умисний злочин законодавець передбачає більш суворий вид і розмір покарання. Сучасний підхід, що спостерігається в разі звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, передбачає ситуацію, за якої можливість звільнення поставлено в залежність не лише від тяжкості злочину, а й від того, умисний чи необережний злочин вчинила особа.

Принцип демократизму у кримінально-правових санкціях виявляється обмежено: тільки у випадках звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації.

Відповідно до принципу індивідуалізації відповідальності, санкції конструюються таким чином, щоб їх межі дозволили обрати співрозмірний не лише суспільно небезпечному протиправному діянню захід кримінально-правового впливу, а й достатній для конкретної особи. Цей принцип випливає з принципу справедливості, конкретизує його.

Дисертант стверджує, що, враховуючи наведене визначення поняття санкцій, розуміння принципу особистої відповідальності, виходячи з можливості застосування до особи, яка вчинила суспільно небезпечне протиправне діяння, не лише покарання, а й інших заходів кримінально-правового впливу, потребує переосмислення. Запропоновано тлумачити його таким чином: заходи кримінально-правового впливу застосовуються тільки щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечне протиправне діяння, передбачене законом про кримінальну відповідальність.

Розглянуто проблему визначення принципу невідворотності відповідальності у кримінальному праві. Аналіз кримінально-правової доктрини свідчить про дискусійність цього питання та існування суперечливих думок у його вирішенні. Констатується, що принцип невідворотності відповідальності у кримінальному праві пройшов шлях розвитку від невідворотності покарання до невідворотності заходів кримінально-правового впливу. Законодавець, визначивши коло злочинних діянь, передбачає за кожен злочин відповідний вид і розмір покарання. Окрім покарання, також за окремі злочини передбачається можливість застосування інших заходів кримінально-правового впливу (наприклад, звільнення від відбування покарання з випробуванням, звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав). Таким чином, на сьогодні принцип невідворотності покарання трансформувався у невідворотність заходів кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили суспільно небезпечне протиправне діяння.

У підрозділі 2.3 “Співвідношення принципів кримінального права з принципами конструювання кримінально-правових санкцій” обґрунтовано, що окрім принципів кримінального права встановлення санкцій у кримінальному праві ґрунтується на принципах та правилах їх побудови. Правила побудови кримінально-правових санкцій можна виробити з допомогою принципів кримінального права, які конкретизуються (акумулюються) в принципи конструювання санкцій. Ці принципи повинні відповідати таким вимогам: 1) бути основоположною і загальнообов'язковою ідеєю як для законодавця, так і для правозастосувача; 2) відображати сутність санкцій, їх цілі; 3) становити основу формування всіх кримінально-правових норм щодо встановлення санкцій; 4) не суперечити загальноправовим і галузевим принципам.

Принципи встановлення кримінально-правових санкцій стосуються як форми, так і змісту останніх, тоді як правила їх встановлення стосуються лише форми санкцій.

Серед принципів встановлення кримінально-правових санкцій можна назвати: доцільність, узгодженість санкцій, їх співрозмірність. До кола принципів встановлення санкцій також належать і принципи кримінального права, на підставі яких виробляються правила конструювання санкцій.

Розділ 3. “Проблема цілей покарання при встановленні санкцій у кримінальному праві” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Визначення цілей покарання в законодавстві, в доктрині кримінального права та їх еволюція” простежено еволюцію покарання та його цілей. Дисертант дійшов висновку, що на сучасному етапі розвитку в кримінальному праві необхідно вирізняти не лише цілі кримінального покарання, цілі кримінальної відповідальності, а й цілі заходів кримінально-правового впливу. Останні співвідносяться з цілями покарання та кримінальної відповідальності як окреме й загальне. Співвідношення зазначених цілей залежить від кримінально-правового інституту, тобто від конкретних заходів кримінально-правового впливу, які застосовує суд до особи, яка вчинила суспільно небезпечне протиправне діяння. Обґрунтовано, що процес конструювання кримінально-правових санкцій повинен враховувати цілі заходів кримінально-правового впливу.

Зроблено висновок, що цілі покарання, кримінальної відповідальності та заходів кримінально-правового впливу можуть не лише співвідноситися між собою як загальне та окреме, а й мати свої власні цілі, оскільки окреме набуває своїх особливих ознак, не властивих цілому. Такі цілі за умов реалізації конкретних форм прояву заходів кримінально-правового впливу можуть різнитися між собою, оскільки заходи кримінально-правового впливу можуть застосовуватися не лише до суб'єкта вчинення злочину, а й до неосудної чи малолітньої особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом про кримінальну відповідальність.

Здобувач обґрунтовує, що запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних протиправних діянь є спільною метою для всіх заходів кримінально-правового впливу, тоді як кара та виправлення властиві лише окремим з них.

Враховуючи сучасний рівень розвитку кримінального та кримінально-виконавчого права, обґрунтовано думку про доцільність закріплення у чинному КК України ресоціалізації як мети заходів кримінально-правого впливу, що являтиме собою відновлення осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового впливу, в повноправному статусі самостійного члена суспільства. До такого висновку спонукає й проведене анкетування серед засуджених до позбавлення волі осіб, з яких 32 % вказали, що в першу чергу законодавець, встановлюючи покарання та інші заходи впливу на особу, яка вчинила злочин, повинен враховувати можливість відновлення засудженого у статусі повноправного члена суспільства, повернення його до соціально унормованого життя.

У підрозділі 3.2 “Кара: її прояв у кримінально-правових санкціях” здобувач робить висновок, що кара властива покаранню, кримінальній відповідальності та іншим заходам кримінально-правового впливу (наприклад, примусовим заходам виховного характеру). Враховуючи, що кримінально-правові санкції визначено, спираючись на принцип діалектики, обстоюється позиція, що кара не є властивою для всіх заходів кримінально-правового впливу, зокрема, особа не зазнає її, наприклад, у разі звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, примусовому лікуванні. Однак законодавець обов'язково повинен враховувати її прояв при закріпленні санкцій, оскільки в санкціях знаходять прояв не лише принципи кримінального права, а від них залежить ефективність кримінального законодавства.

Проведене анкетування серед осіб, засуджених до позбавлення волі, та працівників правоохоронних органів свідчить, що 49 % засуджених не змогли визначитися з відповіддю на питання, у чому полягає кара за вчинений злочин. Так, 40 % опитаних осіб під карою розуміють обмеження прав і свобод, позбавлення звичного способу життя тощо (покарання). Для правоохоронців цей відсоток збільшився до 63 %. Майже однаково - 34 % засуджених, 33 % правоохоронців - кару оцінили як глибоке усвідомлення своєї вини та каяття за вчинений злочин.

Враховуючи неоднозначність розуміння кари як теорією кримінального права, так і практикою, дисертант обґрунтовує, що кара є змістом покарання та деяких інших заходів кримінально-правового впливу.

У підрозділі 3.3 “Виправлення як мета покарання та її вплив на кримінально-правові санкції” з'ясовано, що виправлення особи можна досягти не лише під час застосування покарання, кримінальної відповідальності, а й інших заходів кримінально-правового впливу, які становлять зміст кримінально-правових санкцій. Ця мета не є такою, що досягається при застосуванні будь-яких заходів кримінально-правового впливу. Зокрема, застосування примусових заходів медичного характеру не може мати на меті виправлення неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Враховуючи, що мету застосування заходів кримінально-правового впливу можна реалізувати лише в тому випадку, якщо особа здатна розуміти значення засудження, проведене анкетування серед осіб, засуджених до позбавлення волі, свідчить, що 10 % із них вважають за потрібне ознайомлення з нормами кримінального законодавства проводити в дитячих садочках, 20 % - у початкових класах, 25 % - у старших класах і 40 % - у професійно-технічних училищах, вищих навчальних закладах.

Оскільки мета виправлення зобов'язує суд у кожному конкретному випадку старанно вивчити особистість правопорушника, мотиви вчиненого ним діяння, його суспільну небезпечність, вона є відправною точкою в диференціації та індивідуалізації відповідальності у кримінальному праві, що є підґрунтям встановлення справедливих санкцій.

У підрозділі 3.4 “Загальна та спеціальна превенція та її значення для встановлення кримінально-правових санкцій” розглянуто вплив загальної та спеціальної превенції на встановлення кримінально-правових санкцій. Визначено, що законодавець, виходячи з мети загального попередження, повинен врахувати, що санкції мають бути такими, щоб могли утримати потенційного правопорушника від вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння. Для цього законодавець під час вчинення більш суспільно небезпечного діяння використовує загрозу застосування більш значного карального впливу. В такому контексті кримінально-правовий припис чинить на окремих членів суспільства, як правило, не прямий, а лише опосередкований вплив через соціальні інститути. Саме через це, намагаючись передбачити, як „запрацюють” оновлені санкції, важко розраховувати на те, що їх зміст миттєво та адекватно буде сприйнято особами, яким вони адресовані. Також не спрацьовує цей механізм у випадках вчинення злочинів з необережності та стосовно осіб з високим антигромадським потенціалом.