Застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи
Комплексний розгляд основних питань застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи. Механізм забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства. Значення заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.07.2014 |
| Размер файла | 88,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Національна академія внутрішніх справ України
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Спеціальність 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза
Застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи
Рожнова Вікторія Василівна
Київ 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ України.
Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент Удалова Лариса Давидівна, Національна академія внутрішніх справ України, доцент кафедри кримінального процесу
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Шумило Микола Єгорович, Національна академія Служби безпеки України, професор кафедри кримінального права і процесу
кандидат юридичних наук, доцент ДенисюкАнатолій Миколайович, Київський університет туризму, економіки і права, професор кафедри кримінально-правових дисциплін
Провідна установа Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, м. Київ
Захист відбудеться 25 червня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ України (03035, Київ - 35, Солом'янська площа, 1)
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, Київ - 35, Солом'янська площа, 1)
Автореферат розісланий 23 червня 2003 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лук'янчиков Є.Д.
1. Загальна характеристика роботи
процесуальний примус ізоляція судочинство
Актуальність теми. Розбудова незалежної держави потребує вдосконалення діяльності державних інституцій. Одним з дійових механізмів цього процесу є право. Дія права в усіх сферах життєдіяльності суспільства нероздільно пов'язана з примусом. Нормативно-правові приписи забезпечені державним примусом, який може бути реалізований у разі необхідності. Особливе місце займає примус у тих галузях права, які покликані регулювати суспільні відносини у сфері боротьби зі злочинністю. До їх числа належить кримінально-процесуальне право. Для успішної реалізації завдань кримінального процесу (ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України) необхідно не лише усунути протидію з боку зацікавлених осіб, і у першу чергу з боку підозрюваного та обвинуваченого, а й створити умови для участі у процесі і належної поведінки значної кількості інших суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності. Примус відіграє значну роль також і у сприянні прискоренню провадження у кримінальній справі, його своєчасному і якісному завершенню.
Важливим завданням кримінально-процесуальної науки, нормотворчості та юридичної практики на сучасному етапі є реальне забезпечення правового захисту особи -- учасника кримінального судочинства, посилення гарантій прав і свобод кожного громадянина, який залучається до кримінально-процесуальної діяльності. Особливого значення у цьому зв'язку набуває законне і обґрунтоване застосування заходів процесуального примусу і особливо тих, які пов'язані з ізоляцією особи. З одного боку, застосування таких заходів процесуального примусу у кримінальному судочинстві сприяє розкриттю кожного злочину, забезпечує невідворотність відповідальності осіб, які його вчинили, а з іншого -- пов'язане із вторгненням у сферу конституційних прав і свобод громадян. Саме остання обставина викликає потребу у створенні надійних гарантій законного і обґрунтованого застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, що у значній мірі залежить від чіткого законодавчого закріплення підстав, умов і порядку їх застосування.
Між тим, визначення у законі підстав, умов і порядку застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, не в усіх випадках є достатньо повним і не завжди відповідає принципам кримінального процесу України та потребам практики.
Місце, значення заходів процесуального примусу (у тому числі і тих, які пов'язані з ізоляцією особи) у кримінальному судочинстві, негативні наслідки їх незаконного і необґрунтованого застосування на практиці зумовили те, що протягом всієї історії кримінально-процесуальної науки до цієї проблеми звертались багато вчених-правознавців.
Цій проблемі певною мірою (зокрема, під час дослідження деяких питань примусу при вивченні інших проблем науки кримінального процесу) присвячені праці таких вчених-юристів, як М.С. Алексєєв, Л.Б. Алексєєва, В.П. Бож'єв, Б.О. Галкін, Ю.М. Грошевой, В.Г. Даєв, А.Я. Дубинський, Л.Б. Зусь, В.І. Камінська, Л.М. Карнєєва, Л.Д. Кокорєв, О.Ф. Куцова, П.А. Лупинська, В.З. Лукашевич, В.І. Маринів, М.М. Михеєнко, І.Л. Петрухін, М.С. Строгович, Ф.Н. Фаткуллін, О.О. Чувільов, С.О. Шейфер, П.С. Елькінд та інших.
Конкретним примусовим заходам, і перш за все запобіжному заходу у вигляді взяття під варту і затриманню підозрюваного, присвячені праці В.М. Батюка, О.Д. Бурякова, В.П. Бекешка, І.М. Гуткіна, В.О. Давидова, П.М. Давидова, Б.О. Дєнєжкіна, В.Г. Кочеткова, В.Г. Клочкова, Є.М. Клюкова, Л.Д. Кудінова, Ю.Д. Лівшиця, О.М. Матвієнка, Г.О.Омельченка, Л.В. Франка, П.П. Якімова.
Значний внесок у розробку проблеми заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, також зробили такі вчені-процесуалісти, як А.Н. Ахпанов, М.С. Брайнін, З.Д. Єнікеєв, З.З. Зінатуллін, Г.П. Івлієв, З.Ф. Ковріга, В.М. Корнуков, Ф.М. Кудін, В.С. Чистякова.
У цих дослідженнях сформульовані важливі наукові ідеї і висновки, які відображені у законодавстві і використовуються практикою.
Разом з тим, незважаючи на відносно широке дослідження питань застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, а також певні заходи законодавчого, організаційного характеру, деякі з них вимагають якісно нового наукового обґрунтування. Багато питань щодо підстав і процесуального порядку застосування названих заходів теоретично досліджені недостатньо і не врегульовані законодавчо.
У теорії кримінального процесу існують різні думки щодо тлумачень цілого ряду положень інституту заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, і насамперед тих, які стосуються підстав їх застосування. Останні визначаються з різних, а подекуди і протилежних позицій. Це частково пояснює той факт, що підстави застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, по-різному сприймаються і реалізуються практичними працівниками, що тягне за собою зниження ефективності їх дії та порушення прав особи.
Усе це потребує більш глибокого теоретичного дослідження проблеми заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, розробки рекомендацій щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України і практики їх застосування.
Викладені обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження і свідчать про її актуальність.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України “Про концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 р., Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96, є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.”, “Програма розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 роки”), включено до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України (м. Київ) і кафедри кримінального процесу цього закладу.
Мета і задачі дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є теоретичне узагальнення проблеми заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, а також сприяння розробці науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо вдосконалення діяльності державних органів (їх посадових осіб) по застосуванню заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, захисту конституційних прав громадян, які залучаються до сфери кримінального судочинства.
Дана мета зумовила постановку й вирішення наступних завдань:
розкриття сутності і основних ознак державно-правового і процесуального примусу;
визначення видів примусових засобів у кримінальному судочинстві, їх правової природи, призначення та особливостей;
характеристика співвідношення процесуальної відповідальності, процесуальних санкцій і заходів процесуального примусу у межах кримінально-процесуального примусу;
розкриття поняття та визначення видів заходів процесуального примусу, встановлення місця і значення тих з них, які пов'язані з ізоляцією особи, дослідження умов їх застосування;
виявлення характерних особливостей законодавчої (кримінально-процесуальної) регламентації підстав застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи;
аналіз особливостей застосування певних заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, відносно окремих категорій осіб;
узагальнення практики застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи;
внесення пропозицій до чинного та проекту нового КПК України щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства у сфері досліджуваних питань.
Об'єктом дисертаційного дослідження є система заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи та кримінально-процесуальні відносини, які виникають і розвиваються під час їх застосування.
Предметом дослідження є закономірності правового регулювання підстав, умов і порядку застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, а також практична діяльність правоохоронних органів щодо забезпечення законності та обґрунтованості застосування зазначених заходів.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використана раціональна сукупність дослідницьких методів сучасної гносеології. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи і концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі кримінально-процесуального права, кримінального права тощо.
У процесі дослідження використовувалися історико-правовий, логіко-юридичний, системно-структурний та інші методи пізнання. Так, для з'ясування сутності та специфіки заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, перевага надавалася таким загальнонауковим методам, як історико-правовий, системно-структурний, наукового узагальнення. З метою визначення співвідношення процесуальної відповідальності, процесуальних санкцій і заходів процесуального примусу застосовувалися порівняльний та логіко-юридичний методи. Для конкретного аналізу окремих заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, підстав, умов і порядку їх застосування дисертантом використовувалися системно-структурний, логіко-юридичний, порівняльно-правовий та конкретно-соціологічні методи (анкетування, вивчення кримінальних справ тощо). Автором проведено узагальнення юридичної практики, зібрано та проаналізовано за допомогою статистичних методів емпіричну інформацію, що стосується проблеми дослідження.
Обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових положень, висновків і рекомендацій визначається емпіричною базою дослідження, яку склали результати аналізу 280 кримінальних справ, що перебували у провадженні органів дізнання і слідчих МВС України в м. Києві, Київської області за період з 1996 по 2001 р.; матеріали анкетування 107 співробітників органів дізнання і 238 слідчих системи МВС; аналітичні і статистичні матеріали Верховного Суду України, МВС України. Використовувався й особистий досвід дисертанта, набутий за час роботи у слідчому підрозділі в системі МВС України.
Одночасно здійснювалося порівняння отриманих дисертантом результатів з узагальненнями слідчої практики, проведеними В.В. Смірновим, Т.М. Москальковою, О.О. Чувільовим, М.Т. Ведерніковим та іншими.
Наукові висновки і рекомендації, які містяться у дисертації, базуються на методі системного аналізу положень Конституції України, відповідних міжнародно-правових актів (Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Європейської конвенції з захисту прав людини, Європейської конвенції з прав людини та Європейської соціальної хартії та ін.), чинного та проектів нового кримінально-процесуального кодексу України, проекту Модельного кримінально-процесуального кодексу для країн-учасників СНД, законів та постанов Верховної Ради України, постанов Пленуму Верховного Суду України. У ході дослідження було проаналізовано кримінально-процесуальне законодавство Російської Федерації, Республіки Білорусь, Казахстану, Узбекистану, Азербайджану, Молдови, В'єтнаму, Німеччини.
Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що за характером і змістом розглянутих питань дана дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, в якому комплексно та цілісно розглянуті основні питання застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, які у своїй сукупності створюють окрему наукову проблему. Ґрунтуючись на наукових узагальненнях вчених-правознавців, автор пропонує своє розв'язання деяких дискусійних питань у теорії кримінального процесу, формулює пропозиції щодо удосконалення кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування. У дисертації також обґрунтовується ряд нових положень та висновків, які істотно впливають на зміст теорії кримінального процесу з даної проблеми. До найбільш суттєвих із них слід віднести наступні:
вперше серед заходів процесуального примусу виділені ті, які пов'язані з ізоляцією особи, визначені їх специфічні ознаки;
підстави застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, визначаються як встановлені, оцінені і закріплені у кримінально-процесуальному порядку особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, судом конкретні фактичні дані, які відповідають критеріям, визначеним у цілях їх застосування;
особливістю правового закріплення підстав застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, визнається те, що у нормах права відображені не самі фактичні обставини, а лише загальні критерії встановлення і оцінки фактів;
висновок про те, що встановлення підстав застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, є складовою частиною загальної структури доказування у кримінальній справі. Разом з тим, поряд з основною доказовою діяльністю, цей процес має ряд особливостей: по-перше, така діяльність має за мету встановлення обставин, які мають виключно процесуальне значення; по-друге, у такому випадку засоби доказування частіше забезпечують обґрунтованість імовірних рішень (достовірне знання -- щодо існування обставин, достатніх для відповідних висновків; імовірне знання -- щодо майбутньої поведінки особи);
обґрунтована необхідність встановлення єдиного порядку роз'яснення особі прав у зв'язку із застосуванням заходів процесуального примусу, пов'язаних з її ізоляцією. Такий порядок має передбачати не усну форму їх роз'яснення, а безпосередню передачу переліку прав і обов'язків особі;
доопрацьована висловлена в юридичній літературі пропозиція про необхідність законодавчого закріплення у КПК такої процесуальної дії, як доставлення особи до органів дізнання, слідства чи прокуратури;
висновок про нагальну потребу в реформуванні процесуального порядку визнання особи підозрюваним і пропозиція визнавати такою: а) особу, відносно якої порушена кримінальна справа; б) особу, яка з'явилася з повинною, якщо це стало приводом до порушення кримінальної справи; в) особу, відносно якої винесена вмотивована постанова про визнання її підозрюваним;
визнання положення щодо можливості продовження строку затримання, яке міститься у ч. 8 ст. 1652 КПК, недосконалим як з правової, так і з моральної сторони;
обґрунтування необхідності доповнення ст. 156 КПК положенням про те, що матеріали справи повинні бути пред'явлені обвинуваченому, який тримається під вартою, і його захиснику не пізніше як за двадцять діб до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого ч. 2 цієї ж статті. Якщо двадцяти діб для ознайомлення з матеріалами справи виявиться недостатньо, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше як за п'ять діб до закінчення граничного строку тримання під вартою повинен звернутися до суду з поданням про продовження цього строку. Суддя, одержавши подання, приймає одне з наступних рішень: 1) про продовження строку тримання під вартою до моменту закінчення ознайомлення обвинуваченого і його захисника з матеріалами справи і надходження справи до суду; 2) про відмову в задоволенні подання слідчого і звільнення обвинуваченого з-під варти;
розвинено положення про те, що особа може бути поміщена у медичний заклад для проведення стаціонарної експертизи за наявності висновку експерта про необхідність тривалого спостереження за нею;
час перебування обвинуваченого на стаціонарній експертизі в медичному закладі будь-якого виду і типу повинен включатися в строк тримання під вартою;
сформульовано окремі правові норми, зокрема, норми, які визначають підстави і процесуальний порядок поміщення особи у приймальник-розподільник для неповнолітніх; поняття і умови затримання, а також порядок затримання особи; норма, в якій закріплений принцип поваги честі та гідності особи; норма, яка передбачає відповідальність за невиконання постанов і законних розпоряджень слідчого, порушення порядку проведення слідчих дій, умисне перешкоджання проведенню розслідування;
обґрунтована доцільність внесення змін і доповнень до низки інших статей чинного КПК України (ст. ст. 43, 431, 148, 149, 150, 156, 159, 1651, 204, 205, 417 та ін.).
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані і аргументовані у дисертації теоретичні положення вносять певний вклад у розвиток науки кримінального процесу, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про сутність і специфіку заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи. Отримані автором результати дослідження можуть бути використані:
у науково-дослідній роботі - для подальшої розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо законодавчого врегулювання кримінально-процесуальної діяльності по застосуванню заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи;
у законотворчій роботі - при внесенні змін і доповнень до чинного КПК, а також при доопрацюванні проекту КПК; при прийнятті постанов Пленуму Верховного Суду України з відповідних процесуальних питань;
у навчальному процесі - при написанні окремих розділів підручників і навчальних посібників з курсу “Кримінальний процес України”, при підготовці і викладанні лекцій за темами “Заходи процесуального примусу”, “Запобіжні заходи”.
Основні положення і висновки дисертації були сформульовані в пропозиціях, направлених до слідчого управління Державної податкової адміністрації України і Робочої групи з підготовки нового КПК України при Кабінеті Міністрів України (№ 46/1359 від 12.06.2002 р.). Матеріали дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України, Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорені на засіданні кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ України. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми взаємопорозуміння, співробітництва і взаємодії органів охорони правопорядку з населенням" (червень 2000 р., м. Донецьк), на міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів” (жовтень 2000 р., м. Одеса), на науково-практичній конференції “ОВС на початку третього тисячоліття: проблеми протидії насильницькій, майновій та економічній злочинності” (жовтень 2000 р., м. Дніпропетровськ), на міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть” (лютий 2001 р., м. Дніпропетровськ), на міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (березень 2001 р., м. Київ), на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою” (квітень 2001 р., м. Київ), на міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (квітень 2001 р., м. Донецьк), на міжнародному семінарі “Керівництво розслідуваннями випадків зі смертельним наслідком” (квітень 2000 р., м. Київ).
Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано одинадцять наукових статей, сім з яких - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, двох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 209 сторінок, у тому числі список використаних джерел на 23 сторінках (277 найменувань) та додатки на 12 сторінках.
2. Основний зміст роботи
У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета й основні задачі дослідження, показано наукову новизну і сформульовано положення, які виносяться на захист, розкривається теоретична та практична значущість здобутих результатів, їх апробація і впровадження.
Розділ перший “Правова природа заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, умови їх застосування” складається з трьох підрозділів, в яких досліджується сутність державно-правового, кримінально-процесуального примусу, специфіка заходів процесуального примусу і, зокрема, тих, які пов'язані з ізоляцією особи; з'ясовуються умови їх застосування.
У підрозділі 1.1. “Сутність примусу у сфері кримінального судочинства” визначається, що проблема державно-правового примусу є вихідною щодо дослідження примусових засобів у кримінальному судочинстві.
Дисертант визначає, що державно-правовий примус - це нормативно закріплений вплив держави на суб'єктів суспільного життя з метою забезпечення їх належної поведінки, який у вигляді встановлених законом правообмежень здійснюється компетентними органами під час правозастосовчої діяльності.
Полемізуючи з рядом учених-правників щодо змісту примусу у кримінальному процесі, дисертант підтримує позицію тих правознавців, які визнають існування у сфері кримінального судочинства і процесуальної відповідальності, і процесуальних санкцій і заходів процесуального примусу (З.Ф. Ковріга). Розглядаючи правову природу і зміст кожного з цих правових інститутів, дисертант дійшов висновку, що: 1) поняття кримінально-процесуального примусу охоплює такі види правоохоронних засобів як процесуальну відповідальність, процесуальні санкції, заходи процесуального примусу, які мають значні розбіжності, зумовлені їх відносною самостійністю; 2) процесуальна відповідальність і процесуальні санкції мають за мету забезпечення реалізації однієї або декількох норм кримінально-процесуального права (позбавлення особи певних прав і покладання додаткових обов'язків, створення несприятливих наслідків для порушника). Заходи процесуального примусу таких цілей не переслідують, їх мета - забезпечення безперешкодного розвитку кримінально-процесуальної діяльності, створення умов для застосування кримінально-правової норми і, отже, виконання завдань кримінального судочинства; 3) примус у вигляді процесуальної відповідальності і процесуальних санкцій застосовується завжди на підставі вчинених особою порушень приписів (вимог) кримінально-процесуальних норм. Заходи процесуального примусу реалізуються, як правило, на підставі реально підтвердженої можливості неправомірної поведінки; 4) обов'язки належної поведінки, невиконання яких викликає застосування примусу, для процесуальних санкцій і процесуальної відповідальності визначені у законі. Особливо чітко і безпосередньо в нормі, яка містить вказівку на примус, такий обов'язок закріплений для заходів відповідальності. Щодо заходів процесуального примусу такий обов'язок випливає з аналізу правового статусу суб'єктів; 5) процесуальна відповідальність і процесуальні санкції як реакція на вчинене порушення кримінально-процесуального закону передбачені санкціями кримінально-процесуальних норм, а заходи процесуального примусу - їх диспозиціями; 6) процесуальна відповідальність і процесуальні санкції застосовуються, головним чином, до осіб, які ведуть процес, і які виконують під час провадження у справі певні функції, у той час як заходи процесуального примусу - лише до осіб, які не відносяться до органів кримінального судочинства, насамперед до обвинуваченого, підозрюваного; 7) внаслідок застосування процесуальної відповідальності і процесуальних санкцій порушуються суб'єктивні права, у т.ч. і кримінально-процесуальні. Використання заходів процесуального примусу пов'язано з обмеженням конституційних прав, і в першу чергу права на недоторканність особи.
У підрозділі 1.2. “Правова природа і види заходів процесуального примусу” дисертант визначає характерні ознаки правової природи заходів процесуального примусу, а саме: державно-владний характер відносин, які виникають і розвиваються під час застосування заходів процесуального примусу; специфічна цілеспрямованість; вони завжди пов'язані з обмеженням тих чи інших прав і свобод певних суб'єктів процесу; можуть бути застосовані виключно на підставі закону.
Специфіка мети названих заходів полягає у тому, що на відміну від відповідальності і санкцій, метою яких є покарання і перевиховання осіб, які вчинили порушення кримінально-процесуального закону, а також відновлення порушеного правового стану, застосуванням заходів процесуального примусу забезпечуються умови здійснення кримінального судочинства, а отже й попередження і припинення правопорушень у кримінальному процесі.
Обґрунтовується думка, що заходи процесуального примусу -- це передбачені кримінально-процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, які застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), що ведуть процес, у чітко визначеному законом порядку щодо осіб, які залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для попередження і припинення їх неправомірних дій, виявлення і закріплення доказів, з метою успішного вирішення завдань кримінального судочинства.
Проведене дослідження дозволило дисертанту відповідно до чинного законодавства, заходами процесуального примусу визнати затримання підозрюваного; запобіжні заходи; запобіжне обмеження щодо особи, відносно якої порушено кримінальну справу; поміщення у приймальник-розподільник для неповнолітніх; поміщення в медичний заклад; відсторонення від посади; привід; накладення арешту на майно; одержання зразків для експертного дослідження; накладення арешту на кореспонденцію; зняття інформації з каналів зв'язку; обшук; виїмку; освідування.
Серед заходів процесуального примусу за ступенем суворості дисертант виділяє ті, які пов'язані з ізоляцією особи (затримання, взяття під варту як запобіжний захід, поміщення особи у приймальник-розподільник для неповнолітніх, а також поміщення особи в медичний заклад), і такі, що не пов'язані з нею.
Дисертант критикує позицію тих учених-процесуалістів, які вважають, що затримання і взяття під варту не завжди є заходами процесуального примусу щодо підозрюваного і обвинуваченого (І.Л. Петрухін). Заходи, які розглядаються, є примусовими за своєю правовою природою, вони висловлюють владне розпорядження компетентних органів держави і об'єктивно обмежують права конкретних осіб, незалежно від того, чи бажають останні настання цих обмежень, чи вимушені з ними змиритись або намагаються їх уникнути.
Зазначається, що заходи процесуального примусу, пов'язані з ізоляцією особи, є високоефективними засобами досягнення завдань кримінального судочинства. Разом з тим вони є найбільш суворими заходами процесуального примусу, які максимально обмежують свободу осіб.
У підрозділі 1.3. “Умови застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи” насамперед визначається співвідношення понять “підстава” і “умова”. Визначення терміну “підстава”, зокрема, передбачає такі явища, які роблять необхідністю застосування заходів процесуального примусу і виступають їх причиною, приводом. Разом з тим, застосування названих заходів під час провадження у справі не може не обмежуватися певними умовами, призначення яких - створити чіткі межі законності їх застосування.
Співвідношення “підстава - умова” у даному випадку можна відобразити наступним чином: якщо підстава, яка є фактичним приводом примусового впливу заходу процесуального примусу, характеризує його з точки зору обґрунтованості, то умова як сукупність певних вимог юридичного характеру служить гарантією законності його застосування.
На думку дисертанта, законодавцем передбачена сукупність обставин і правових вимог, які покликані забезпечити режим законності процесу застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, які визначають їх допустимість і про які можна говорити як про умови застосування названих заходів. До них автор відносить наступні: 1) наявність порушеної кримінальної справи; 2) перебування особи в правовому статусі, яким дозволяється застосування щодо неї заходів процесуального примусу, які пов'язані з її ізоляцією; 3) додержання встановлених меж застосування конкретних заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи; 4) дотримання встановленого порядку проведення кожного з цих заходів.
Перші дві умови характеризують початковий етап процесу застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, тобто період прийняття рішення про застосування конкретного заходу до конкретної особи, наступні - сам процес застосування.
Досліджуючи кожну з названих умов, дисертант:
зазначає, що прийняття рішення про затримання і безпосереднє виявлення, фізичний захват і наступне доставлення осіб, запідозрених у вчиненні злочину, - це два різні види діяльності, які необхідно чітко розділити і у законодавстві. Виявляючи критичне ставлення до позиції тих учених, які вважають допустимим застосування затримання до порушення кримінальної справи, дисертант підтримує пропозицію про необхідність закріплення у КПК такої процесуальної дії, як доставлення особи до органів дізнання, досудового слідства чи прокуратури;
вважає, що законність застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, визначається чітким і послідовним закріпленням у законі обставин, за наявності яких особа набуває відповідного правового статусу. У зв'язку з цим дисертантом обґрунтовується доцільність зміни законодавчої конструкції визнання особи підозрюваним, а також визначається, що питання про застосування затримання або запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення є похідним від підозри у вчиненні злочину, воно повинно виникати лише після надання особі статусу підозрюваного і вирішуватись відповідно до імовірної в подальшому поведінки цієї особи;
пропонує доповнити чинний КПК статтею “Повага честі та гідності особи”, де закріпити положення про те, що особа, відносно якої прийняте рішення про її тримання під вартою, поміщення у медичний або психіатричний стаціонар, а також у приймальник-розподільник для неповнолітніх, має утримуватись в умовах, які виключають загрозу для її життя і здоров'я;
обґрунтовує необхідність встановлення єдиного порядку роз'яснення особі прав у зв'язку із застосуванням щодо неї заходів процесуального примусу, пов'язаних з її ізоляцією, у формі вручення такого переліку їй “на руки”.
Розділ другий “Підстави і процесуальний порядок застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи” складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються теоретичні і прикладні проблеми підстав застосування названих заходів. Досліджуючи матеріали практики дисертант, аналізує найбільш нагальні проблеми законодавчого регулювання порядку застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи. Формулюється ряд науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення чинного КПК України.
У підрозділі 2.1. “Поняття підстав застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи” дисертант зазначає, що процес доказування розповсюджується не лише на обставини, які входять в предмет доказування, а й на обґрунтування застосування заходів процесуального примусу. Дані, якими обґрунтовується прийняття рішення про застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, повинні бути відображені у матеріалах кримінальної справи, оскільки вмотивованість рішення включає в себе зазначення встановлених фактів (ст. ст. 73, 165 КПК).
Аналізуючи одне з джерел доказів - протоколи, складені відповідними підрозділами за результатами оперативно-розшукових заходів, дисертант погоджується з думкою М.Є. Шумила про те, що відсутність узгодженості між КПК і Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність” не дає можливості ефективно використовувати результати таких заходів у кримінальному процесі.
Досліджуючи категорію “мета”, дисертант пропонує сформулювати у законі цілі застосування для усіх заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи. Це дозволить більш ґрунтовно планувати і передбачати результати діяльності щодо їх застосування, надасть особі, яка провадить дізнання, слідчому, прокурору, суду критерії визначення юридичного значення наявних фактичних даних при застосуванні названих заходів.
Дисертант визначає підстави застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи, як встановлені, оцінені і закріплені у кримінально-процесуальному порядку особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, судом конкретні фактичні дані, які відповідають критеріям, визначеним у цілях їх застосування.
У підрозділі 2.2. “Підстави і процесуальний порядок застосування запобіжних заходів у вигляді затримання і взяття під варту” поряд із загальними положеннями розглядаються особливості застосування затримання і взяття під варту до неповнолітніх і неосудних осіб. Проведене дослідження дозволило дисертанту зробити наступні висновки:
обставини, перелічені у ч.ч. 1, 2 ст. 106 КПК, які визнаються підставами затримання підозрюваного, не є результатом доказування. Автор відносить їх до підстав доставлення запідозреної особи в органи розслідування, а також підтримує тих учених (І.М. Гуткіна, М.О. Козловського та ін.), які вважають зазначені обставини і підставами для підозри особи у вчиненні злочину;
підставами для затримання мають бути лише ті фактичні дані, які є підставами для застосування усіх запобіжних заходів, і які зазначені у ст. 148 КПК, оскільки затримання обов'язково переслідує одну з цілей, перерахованих у цій статті, і загалом забезпечує на певний період належну поведінку особи;
дисертант поділяє думку З.Ф. Ковріги про доцільність усунення з закону вимоги про зазначення мотивів затримання і її заміну вимогою про зазначення цілей затримання;
у законі слід встановити змагальну процедуру прийняття рішення про взяття особи під варту і внести відповідні зміни до ст. 1652 КПК.
Дисертант не підтримує позицію тих авторів, які вважають недопустимим затримання і взяття під варту психічно хворих, які вчинили суспільно небезпечні діяння. У зв'язку з цим пропонується ст. 417 КПК доповнити частиною третьою наступного змісту:
“У випадку, якщо на момент прийняття рішення про затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту відносно особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, встановлена її неосудність, то ці заходи застосовуються при наявності підстав і в порядку, що встановлені ст. ст. 115, 148, 150, 155, 1652 цього Кодексу відносно особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння”.
У підрозділі 2.3. “Підстави і процесуальний порядок застосування інших заходів процесуального примусу, пов'язаних з ізоляцією особи” розглядаються нагальні проблеми підстав і порядку застосування поміщення особи в медичний заклад і у приймальник-розподільник для неповнолітніх.
Досліджуючи практику проведення стаціонарних судових експертиз, дисертант вважає, що вибір форми проведення експертизи повинен зумовлюватися складністю виконання експертного дослідження. Складність експертних досліджень можуть оцінити лише експерти, керуючись медичними критеріями.
Для вірного вирішення цього питання автор пропонує розділяти два моменти: питання про вибір способу експертизи і питання про підстави поміщення особи в медичний заклад. Питання про вибір методу експертного дослідження завжди повинно вирішуватися експертом з огляду на те, що його вирішення потребує спеціальних знань, на підставі яких можна рекомендувати той чи інший спосіб дослідження. Саме такими медичними знаннями володіє експерт. Поміщення особи у медичний заклад є питанням юридичного характеру, яке повинно вирішуватися органом, який призначає експертизу.
Пропонується ст. 205 КПК доповнити положенням про те, що особа може бути поміщена у медичний заклад для проведення стаціонарної експертизи за наявності висновку експерта про необхідність тривалого спостереження за нею.
Дисертант вважає, що час перебування обвинуваченого на стаціонарній експертизі в медичному закладі будь-якого виду і типу повинен включатися в строк тримання під вартою. Відповідні зміни пропонується внести до ст. 156 КПК.
Доцільно, на думку дисертанта, у кримінально-процесуальному законі прямо передбачити положення про те, що строк перебування обвинуваченого в медичному закладі на стаціонарному обстеженні не може перевищувати одного місяця. У виняткових випадках, коли це викликається складністю дослідження, слід надати експерту право клопотати про продовження строку стаціонарного дослідження.
Беручи до уваги те, що поміщення особи у приймальник-розподільник для неповнолітніх є окремим самостійним заходом процесуального примусу, який поряд з іншими заходами процесуального примусу, пов'язаними з ізоляцією, суттєво обмежує конституційні права неповнолітньої особи, з метою вдосконалення законодавчої регламентації порядку його застосування, пропонується відокремити у КПК самостійну статтю 74 під назвою “Направлення у приймальник-розподільник для неповнолітніх” наступного змісту:
...Подобные документы
Поняття та значення заходів процесуального примусу. Класифікація заходів процесуального примусу. Кримінально-процесуальна характеристика окремих заходів процесуального примусу. Мета і підстави застосовування запобіжних заходів.
курсовая работа [77,6 K], добавлен 22.04.2007Поняття і огляд заходів процесуального примусу. Аналіз випадків застосування заходів процесуального примусу в разі порушення правил, втановлених в суді: видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід.
реферат [14,8 K], добавлен 04.02.2011Засади дослідження заходів процесуального примусу, підстави їх застосування та види. Попередження і видалення із залу судового засідання. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом. Місце цивільного процесуального права у системі права України.
курсовая работа [113,9 K], добавлен 19.03.2016Характеристика затримання підозрюваного в системі запобіжних заходів. Забезпечення його прав і інтересів при перебуванні в ізоляції. Затримання на місці злочину та з поличним. Практика Європейського суду з прав людини у справах, що стосуються України.
курсовая работа [34,6 K], добавлен 04.05.2015Поняття, особливості й мета адміністративного примусу. Застосування адміністративно-попереджувальних (запобіжних) заходів. Характеристика заходів адміністративного припинення і стягнення, їх особливості та види, інші заходи адміністративного примусу.
реферат [20,8 K], добавлен 03.03.2011Поняття та види заходів процесуального примусу в цивільному процесуальному законодавстві України. Підстави та порядок застосування процесуальних фікцій. Сутність та особливості тимчасового вилучення письмових чи речових доказів для дослідження їх судом.
курсовая работа [43,5 K], добавлен 08.06.2014Сутність, ознаки, види заходів процесуального примусу, їх характеристика. Предметна підсудність адміністративних справ. Компетенція адміністративних судів у вирішенні адміністративних справ. Вирішення ситуаційних завдань з адміністративного судочинства.
контрольная работа [33,0 K], добавлен 21.01.2011Характеристика основних підстав для застосування до юридичної особи в Україні заходів кримінально-правового характеру. Ключові види корпоративних злочинів у сфері економічної злочинності згідно кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки.
статья [16,6 K], добавлен 19.09.2017Поняття, суть і значення стадій кримінального судочинства. Загальна характеристика основних стадій кримінально-процесуального судочинства. Виняткові стадії кримінально-процесуального судочинства.
реферат [19,8 K], добавлен 25.07.2007Дослідження кримінально-процесуального статусу підозрюваного як суб’єкта кримінального процесу; механізм забезпечення його прав при проведенні слідчих дій та застосуванні запобіжних заходів, при здійсненні кримінального судочинства; правове регулювання.
дипломная работа [200,7 K], добавлен 16.05.2012Поняття забезпечення безпеки. Особи, які підлягають захисту та органи, до функціональних обов’язків яких відноситься застосування заходів безпеки. Їх права і обовязки, правова відповідальність. Безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
реферат [37,6 K], добавлен 16.03.2007Поняття та класифікація органів юридичної особи. Цивільна дієздатність юридичної особи. Комплексне дослідження інституту юридичної особи та аналіз проблем теоретичного та практичного характеру, пов'язаних зі статусом юридичної особи та її дієздатності.
курсовая работа [54,8 K], добавлен 02.01.2014Адміністративний примус як особливий вид правового примусу. Класифікація заходів адміністративного примусу: адміністративно-запобіжні заходи, заходи адміністративного припинення, заходи адміністративної відповідальності. Адміністративні стягнення.
контрольная работа [32,1 K], добавлен 26.12.2008Юридичний зміст адміністративних правовідносин. Застосування заходів держаного примусу. Наявність перешкод щодо здійснення суб’єктивного права, невиконання юридичних обов’язків. Правопорушення, яке потребує накладення юридичної відповідальності.
реферат [32,9 K], добавлен 01.05.2011Кримінально-процесуальний закон: територіальна дія, ознаки, форма, завдання. Чинність закону в часі, просторі і щодо осіб. Стадії кримінального процесу. Сучасні проблеми застосування кримінально-процесуального законодавства, основні шляхи їх розв'язання.
реферат [34,0 K], добавлен 29.11.2013Поступове змінення відношення до неповнолітніх злочинців як до "маленьких дорослих", застосовування різних психологічних і педагогічних заходів впливу замість фізичного покарання. Створення системи притулків та виправних установ для безпритульних.
реферат [23,9 K], добавлен 24.04.2011Заходи припинення правопорушень загального та спеціального призначення: поняття, класифікація. Характерні особливості адміністративного примусу. Мета та функції застосування адміністративно-запобіжних заходів, їх перелік, нормативно-правове регулювання.
контрольная работа [17,2 K], добавлен 01.02.2011Предмет, метод та система цивільного процесуального права. Джерела та принципи цивільного процесу, сторони та основні стадії. Особливості застосування судами в справі норм матеріального і процесуального права. Види стадій цивільного судочинства.
курсовая работа [37,5 K], добавлен 06.09.2016Законодавчі підходи до врегулювання відносин у сфері доказування між суб'єктами кримінального процесу на стороні обвинувачення та захисту. Пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України відповідної спрямованості.
статья [23,0 K], добавлен 17.08.2017Поняття і значення кримінального закону. Загальні принципи чинності кримінального закону у просторі. Видача та передача злочинця. Поняття кримінально-процесуального закону. Дія кримінально-процесуального законодавства в просторі, часі та за колом осіб.
контрольная работа [46,8 K], добавлен 09.12.2010
