Державне управління галузевою стандартизацією в умовах реформування вищої медичної освіти в Україні

Ефективність державного управління якістю вищої медичної освіти залежить від чіткого визначення головних учасників спільної діяльності та їх основних функцій, видів та об'єктів такої діяльності, основних цілей системи. Нині досить актуальним є створення моделей управління саме системно-цільового типу, що орієнтують керовані об'єкти на досягнення певних результатів і оптимальної взаємодії та інтеграції всіх учасників спільної діяльності.

З метою якомога повнішого формулювання цілей, які б відображали інтереси всіх зацікавлених сторін, та якісного досягнення їх кінцевих результатів було розроблено модель управлінської діяльності з проблем розробки та впровадження галузевих стандартів як основи системи управління якістю вищої медичної освіти. Щоб організувати управління в цій моделі, необхідно, насамперед, здійснити прогнозування, тобто визначити головні цілі та очікувані результати спільної діяльності. Потім слід із залученням всіх головних учасників визначити певні ідеалізовані структури цієї системи. Саме це стало найважливішим у розробці нової моделі управлінської діяльності. Порівнюючи традиційну модель державного управління медичною освітою, яка спиралась лише на управлінські кадри, з авторською, відзначимо, що в останній передбачається широке залучення до такої діяльності викладачів та студентів вищих медичних навчальних закладів. Проте головною умовою практичної реалізації вищенаведеної моделі є наявність підготовлених управлінських кадрів для творчої (дослідницької, проектної та упроваджувальної) діяльності на всіх рівнях організації системи вищої медичної освіти з-поміж керівних, науково-педагогічних та управлінських кадрів вищих медичних навчальних закладів та органів управління вищою освітою, що володіють сучасною методологією та повним циклом технологій управління вищою медичною освітою. Це зумовило доцільність теоретичного обгрунтування алгоритму управлінської діяльності з оцінки відповідності галузевому стандарту програми підготовки фахівця охорони здоров'я.

Таким чином, у розділі проаналізовано сутність удосконалення методологічних підходів до управління якістю в сучасній вищій освіті, розглянуто управлінський процес як такий, що забезпечує науково - методологічне, інформаційне, методичне, нормативно-правове, кадрове та організаційне супроводження створення системи якості вищої медичної освіти в Україні. Основними закладами, що здійснюють оновлення системи якості, вирішують проблеми управління вищою медичною освітою, є науково-дослідні центри. Для оптимізації їх роботи пропонується модель управлінської діяльності зі створення системи галузевих стандартів як основи управління якістю вищої медичної освіти, яка відрізняється від традиційної широким залученням педагогів та студентів медичної школи до процесу покращання якості медичної освіти.

У четвертому розділі - «Правове регулювання та трансформація технологій державного моніторингу якості в управлінні вищою медичною освітою» - досліджено й проаналізовано стан правового регулювання та проблему державного моніторингу якості вищої медичної освіти на національному та регіональному рівнях.

Узагальнення результатів системного аналізу літературних джерел та набутого практичного досвіду свідчить про необхідність оновлення технологій державного моніторингу якості вищої медичної освіти відповідно до Державної національної програми «Освіта. Україна XXI сторіччя», оскільки існуюча технологічна база не може бути визнана досконалою.

Доведено, що вища медична освіта як багатопланове системно-процесуальне явище, що містить три традиційних компоненти моніторингу, має розглядатися як надзвичайно складний глобальний об'єкт «спостереження, оцінювання, прогнозування» за умов ускладнення ситуації, коли освіта набуває ще однієї інтегральної оцінної характеристики - якості. Тому проблема якості та ефективності освітньої діяльності залежить від програмно-цільового планування державного моніторингу, що безпосередньо пов'язано з удосконаленням технологій державного управління цим процесом.

Спираючись на вищезазначене, розкрито, що в цілому вибір технології моніторингу вищої медичної освіти зумовлюється системністю аналізу всієї сукупності об'єктів моніторингу при унікальності кожного з них; об'єктивністю інтерпретації та оцінювання; визначеністю заданої періодичності спостереження; синтезом якісно-кількісної інтерпретації результатів моніторингу; єдністю зовнішнього та внутрішнього аспектів моніторингу; поступальністю та збільшенням обсягів прогнозування.

Запропоновано використовувати такі інноваційні технології у державному моніторингу якості: технологію маркетингу; технологію проектування стратегій, цілей, завдань, очікуваних результатів та процедур їх діагностування; технологію проектування, розробки, апробації та стандартизації засобів контрольно-оцінної діяльності; технологію моніторингу, аналізу, інтерпретації, прогнозу та надання рекомендацій, а також управління якістю вищої медичної освіти; технологію наскрізного аналізу, прогнозу та управління в рамках державної системи управління якістю.

Дослідженням доведено, що ефективний розвиток і взаємодія різних технологій моніторингу якості можливі тільки в разі існування гнучкої системи багатоканального фінансування розвитку вищої медичної освіти на державному та регіональному рівнях. В умовах економічної кризи країни та суспільної нестабільності робота вищих медичних навчальних закладів з грантами відкриває нові можливості щодо збереження та розвитку вищої медичної освіти в Україні, в тому числі технологізації моніторингу її якості.

Наголошується на тому, що на регіональному рівні фокусуються всі проблеми, які є загальними для вищої медичної освіти та охорони здоров'я в Україні. У зв'язку з цим доцільно покласти основні завдання моніторингу якості вищої медичної освіти саме на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, оскільки відповідно до чинного законодавства саме вони забезпечують реалізацію державної політики в галузі вищої медичної освіти і здійснюють контроль за її втіленням та дотриманням нормативно-правових актів про вищу освіту в усіх вищих навчальних закладах незалежно від форми власності і підпорядкування.

У розділі запропоновано таку модель збирання та обробки даних для регіонального моніторингу якості вищої медичної освіти:

вибираються регіональні центри, в яких узагальнюватиметься інформація згідно з економічними зонами та укладаються договори на виконання роботи;

розсилається на ім'я голів державних адміністрацій однаковий опитувальник із супроводжувальним листом Міністра освіти і науки та Міністра охорони здоров'я або їх заступників;

у листі вказується регіональний центр обробки інформації, куди має бути направлено заповнений опитувальник на паперовому та магнітному носії, та терміни надання інформації;

на основі наданих матеріалів формується аналітична міжрегіональна доповідь згідно з економічними зонами (наприклад, східний регіон, західний регіон, окремі області і т.ін.);

Міністерство охорони здоров'я та Міністерство освіти і науки ініціюють соціологічне дослідження із зазначених проблем, результати якого включаються в національну доповідь.

Прототипом наведеної моделі можна вважати систему рейтингової оцінки вищих медичних навчальних закладів, яка щорічно проводиться Міністерством охорони здоров'я. Важливі дані може надати державна система ліцензування і акредитації вищих медичних навчальних закладів. Проте остання проводить моніторинг один раз на чотири роки.

У результаті впровадження модель має функціонувати у постійно діючому режимі, коли інформацію щодо фактичного стану якості підготовки студента медичного навчального закладу можна буде отримати у будь-який момент часу.

Таким чином, державний моніторинг якості вищої медичної освіти забезпечується системою технологій моніторингу на основі синергетичного підходу, що дає змогу формувати управлінський цикл «освітній стандарт - оцінка навчальних досягнень студента - моніторинг якості медичної освіти у вищих медичних навчальних закладах - аналіз стану якості національної вищої медичної освіти - прийняття адекватних управлінських рішень».

Розвиток вищої медичної освіти на етапі становлення нових суспільних відносин потребує формування сучасних, адекватних новому стану, соціально-правових норм вищої освіти, що регулюватимуть і моніторингові процедури, рівень і якість медичної освіти. Однак, незважаючи на актуальність і важливість нормативного закріплення відповідальності в освітній сфері взагалі та за якість освіти зокрема, сучасне вітчизняне законодавство про освіту має недостатню правову базу із цих питань.

Визначаються чинники, що дають змогу пояснити зазначену ситуацію: по-перше, складність самого поняття правової відповідальності у сфері освіти, дискусійність підходів до визначення його змісту; по-друге, багатозначний характер поняття якості освіти, відсутність методики, інструментальних засобів, критеріїв його визначення; по-третє, дуальність філософського трактування категорії «освіта», що сприймається і як процес, і як результат (освіченість).

У комплексі правових норм мають бути відображені заходи щодо юридичної відповідальності за некваліфіковане, необ'єктивне оцінювання, а також за надання недостовірних даних, порушення встановлених нормативів: потребує визначення механізм арбітражу щодо спірних питань оцінювання.

Водночас необхідно розмежовувати відповідальність за діяльність освітньої організації і саме відповідальність за належну якість освіти. У дисертації обгрунтовується положення, що згідно із закріпленими в Законі України «Про вищу освіту» пріоритетами вищої освіти щодо забезпечення самовизначення особистості та створення умов для її самореалізації, буде не цілком коректним законодавчо закріплювати правову відповідальність навчального закладу за якість освіти випускника, тобто за результат навчального процесу. Більш доцільним видається встановлення правової відповідальності навчального закладу за якість освітньої послуги, що надається.

У процесі дослідження встановлено, що єдиним засобом реальної демократизації вищої медичної освіти є визначення моніторингових процедур оцінки вищих медичних навчальних закладів незалежно від органів державного управління вищою освітою при збереженні за державою контрольно-охоронних, координуючих і проекційних функцій. Пропонується відділити від вищих медичних навчальних закладів моніторингові процедури оцінки академічної і професійної кваліфікації випускників. Це можна покласти на незалежні від держави професійні медичні товариства, спілки, об'єднання, що має поглибити державно-громадський характер управління вищою медичною освітою.

Наведені вище обставини зумовлюють необхідність законодавчого визначення понять «стандарт вищої медичної освіти», «якість вищої медичної освіти», вимог до неї (процесу, результату) з метою правового регулювання з боку суб'єктів юридичної відповідальності за якість вищої освіти. Це сприятиме вдосконаленню правового регулювання моніторингових процедур у системі державного управління вищою медичною освітою.

У п'ятому розділі - «Державне управління галузевою стандартизацією як шлях до міжнародної акредитації вищої медичної школи» - проаналізовано складові процесу зовнішньої акредитації вищої медичної школи як етапу інтеграції України до Європейського співтовариства в умовах трансформаційних процесів у країні.

У розділі зазначається, що головну роль у цьому відіграє створення і впровадження галузевих стандартів вищої медичної освіти, що закріплено в Законі України «Про вищу освіту». Однак визначальним, безперечно, можна вважати Указ Президента України «Про Основні напрями реформування вищої освіти в Україні» (1995 р.), в якому передбачено розробку механізму поетапної інтеграції вищої освіти України в міжнародну систему.

Вивчення наукових робіт з теми дослідження дає підстави стверджувати, що у вітчизняній вищій медичній освіті відчувається брак кількісних вимірювальних інструментів для оцінки якості своєї роботи та рівня соціальної відповідальності перед суспільством, тобто визначення рівня розвитку медичної школи, ступеня її залученості в процес реформ і суспільно-економічні процеси, що відбуваються в країні.

Аналіз літературних джерел свідчить про неоднозначне трактування терміна «соціальна відповідальність вищої медичної школи». Пропонуємо визначати «соціальну відповідальність вищої медичної школи» як обов'язок спрямовувати процес освіти, наукових досліджень і надання медичної допомоги на задоволення першочергових вимог стосовно охорони здоров'я нації поряд з розумінням того, що пріоритет стану здоров'я людей визнається урядом України, установами охорони здоров'я, лікарями і всім суспільством у цілому.

Наголошується на тому, що введення міжнародних стандартів акредитації медичних шкіл не означає запровадження подібності медичних шкіл і медичних освіт різних країн. Ключовим концептуальним базисом є формування такої системи медичної освіти кожної країни, яка б найкраще задовольняла місцеві, локальні потреби в охороні здоров'я через оптимальне використання національних ресурсів цієї галузі.

Запропоновано структуру логіко-змістової моделі міжнародної акредитації медичних шкіл України. Наведена модель базується на соціальній відповідальності медичної школи і є додатковим стимулом для самооцінки і пошуків внутрішніх резервів у процесі реформи вищої медичної освіти. Це може сприяти інтенсифікації процесів міжнародної інтеграції, пошуку партнерів і визначення власного місця кожного вищого медичного навчального закладу в суспільстві. Створення стандартів оцінювання якості медичної освіти та ступеня залучення медичної школи в процес реформи галузі охорони здоров'я є центральним у моделі, що наводиться. Стандарти мають сприяти розробці типології соціальної відповідальності медичної школи. Медичні школи можуть бути згруповані в три категорії (типи) відповідно до рівня їх залученості у соціальні реформи: тип С, тип В і тип А. Тип А є найвищою і найбільш бажаною є категорія, що вміщує в собі ознаки типів В і С.

Визначення типологічного профілю медичної школи (А, В або С) дасть змогу встановити пріоритетні напрями вдосконалення. Це можливо шляхом розробки групою експертів рекомендацій зі стратегії і тактики розвитку для кожної медичної школи з пропозиціями щодо контакту з іншими інституціями, установами, технічними комітетами тощо.

В Україні згідно із Законом «Про вищу освіту» в системі галузевих стандартів вищої медичної освіти існує поки що єдиний стандартизований засіб діагностики якості вищої медичної освіти - державний ліцензійний іспит «Крок». Ураховуючи нагальну потребу в переорієнтації та реформуванні медичної освіти в Україні, розроблено модель стандартів з оцінки якісних показників роботи вищої медичної школи. Вони можуть використовуватися кожною медичною школою для проведення самооцінки якості своїх навчальних програм та освітнього середовища, а також органами державного управління, що відповідають за ліцензування та акредитацію вищих медичних навчальних закладів.

Запропонована модель стандартів не є рівнозначною поняттю галузевого стандарту, оскільки поряд із змістовим та кількісним чинниками, галузеві стандарти не вміщують будь-яких спеціальних вказівок відносно аспектів покращання якості вищої медичної освіти. В основу системи стандартів з оцінки якісних показників роботи вищої медичної школи покладено управління процесом медичної освіти.

Модель стандартів оцінки якості може слугувати цінним джерелом інформації для фінансуючих організацій, управлінців, політиків, суспільства в цілому. У свою чергу, це зменшить навантаження на державні органи, що відповідають за перевірку компетентності фахівців охорони здоров'я, які пройшли навчання у недержавних вищих медичних навчальних закладах. Підготовка фахівців з урахуванням цих стандартів полегшить їх вибір на ринку праці, а також сприятиме міжнародній акредитації української вищої медичної школи та інтеграції в європейське співтовариство.

Таким чином, проведене дисертаційне дослідження дає підстави стверджувати, що система галузевих стандартів вищої медичної освіти за умов подальшого доопрацювання дасть змогу створити ефективний управлінський важіль впливу на якість медичної освіти в Україні. Базисом для цього слугуватиме низка нормативних і правових документів, затверджені державні стандарти вищої медичної освіти. Надання розширених можливостей громадянам щодо отримання об'єктивної інформації про якісний рівень медичної освіти сприятиме подальшій демократизації суспільства, умовою для прискорення реформ у галузі охорони здоров'я, інтеграції України до європейської спільноти.

Висновки

У дисертації узагальнено та розв'язано актуальну наукову проблему, що полягає в розробленні теоретико-методологічних засад формування й розвитку механізмів державного управління галузевою стандартизацією вищої медичної освіти в умовах реформування вищої медичної школи. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета і завдання дослідження дають можливість зробити такі висновки:

Стандартизація вищої медичної освіти є результатом суспільних реформ, що відбуваються в державі після здобуття незалежності. Прагнення України стати повноправним членом європейської спільноти приводить до необхідності імплементації міжнародних стандартів у всі сфери суспільного життя. Управління стандартизацією вищої медичної освіти є одним з інноваційних аспектів державного управління, ефективне забезпечення якого в сучасних соціально-економічних умовах вимагає наукового обгрунтування для прискорення адаптації національних галузевих стандартів до норм і стандартів Ради Європи.

Якість підготовки фахівців охорони здоров'я в економічно розвинутих країнах визначається специфікою управління медичною освітою, в якій пріоритетними є стандартизація засобів навчання, формування цілей навчання і проблемний підхід. У цих країнах держава висуває уніфіковані вимоги до підготовки медичних фахівців. Ці вимоги міжнародно визнані та є стандартними. Стандартизація в галузі медичної освіти є своєрідним відображенням об'єктивних законів еволюції освітніх технологій, включаючи засоби та інструменти діагностики рівня знань. Це приводить до появи ознак інтернаціоналізації медичної освіти.

Управлінський аспект у галузевій стандартизації за умов реформування вищої медичної освіти пов'язаний зі створенням або реструктуризацією міжгалузевих механізмів державного управління. Інтеграція управлінських заходів з проблем галузевої стандартизації вищої медичної освіти розглядається як організаційний та мотиваційний механізми державного управління. Формами реалізації згаданої інтеграції у сфері вищої медичної освіти виступають координаційні ради, проекти, робочі групи, програми національного рівня, управління якими забезпечується надгалузевими структурами і загальнодержавною політикою з охорони здоров'я й вищої освіти.

Новий етап удосконалення системи контролю й оцінки якості освіти збігається з введенням галузевих стандартів вищої медичної освіти, призначених для формулювання уніфікованих вимог до мінімально необхідної професійної підготовки фахівця охорони здоров'я та створення умов для індивідуалізації освіти та безперервного навчання протягом усього професійного життя. Cтруктура моделі управлінської діяльності зі створення системи галузевих стандартів як основи управління якістю вищої медичної освіти базується на визначенні основних учасників, об'єктів й головних цілей, змісту та очікуваних результатів спільної діяльності. Головною умовою практичної реалізації зазначеної моделі є наявність підготовлених управлінських кадрів для дослідницької, проектної та упроваджувальної діяльності на всіх рівнях організації системи вищої медичної освіти. Алгоритм оцінки відповідності програми підготовки фахівця охорони здоров'я галузевому стандарту надає варіанти прогнозів розвитку ситуації з покращання якості навчання в системі управління якістю вищої медичної освіти. Особливої уваги потребує питання державного нагляду за впровадженням та дотриманням стандартів. Від вирішення цих проблем залежить ефективність системи контролю за якістю вищої медичної освіти в Україні.

Держава повинна формувати зони випереджувального розвитку системи галузевих стандартів вищої медичної освіти в системі управління її якістю як важливі експериментальні моделі, на яких проходять випробування нові технології управління якістю, з наступним упровадженням нових освітніх, інформаційних та управлінських технологій у вищі медичні навчальні заклади та структури управління вищою медичною освітою в Україні.

Загальний напрям удосконалення галузевих стандартів вищої медичної освіти можна назвати операціоналізацією. Процес операціоналізації полягає в наданні змісту й формі стандартів таких характеристик, які б забезпечили можливість створення стандартизованих засобів оцінки рівня та якості підготовки випускників вищих медичних навчальних закладів. Визначення обов'язкового рівня досягнень передбачає мінімізацію обсягу вимог, згідно з якими створюються стандартизовані засоби вимірювання. При створенні, розвитку, вдосконаленні та моделюванні системи галузевих стандартів вищої медичної освіти потрібно дотримуватись системних принципів: комплексності, планомірності, перспективності, оптимальності, директивності, ефективності, розвитку.

Пріоритетним напрямом освітньої політики є створення на державному рівні національної системи якості вищої медичної освіти. Головні цілі створення зазначеної системи зумовлюються, по-перше, наданням принципово нових можливостей для отримання об'єктивної інформації про фактичний рівень (якість) вищої медичної освіти і професійний розвиток кожного фахівця охорони здоров'я на всіх етапах і ступенях системи безперервної освіти, про відповідність цієї якості затвердженим соціальним нормам (державним і галузевим стандартам), у тому числі для захисту прав громадянина на здобуття вищої медичної освіти, якість якої не нижча від встановлених державних норм; по-друге, формуванням об'єктивних передумов для реалізації на цій основі нових адаптаційних механізмів самоорганізації вищої медичної освіти, необхідних для застосування нових перспективних моделей організації та управління якістю вищої медичної освіти на всіх етапах і ступенях системи безперервної освіти.