Державне управління у сфері забезпечення національної безпеки України: теорія і практика

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

25.00.01 - Теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

Державне управління у сфері забезпечення національної безпеки України: теорія і практика

Ситник Григорій Петрович

Київ - 2004

Размещено на http://allbest.ru

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

НИЖНИК Ніна Романівна,

Національна академія державного управління при Президентові України, перший проректор

Офіційні опоненти

доктор наук з державного управління, професор, заслужений діяч науки і техніки України ШАМРАЙ Василь Олександрович,

Державна академія податкової служби України, начальник факультету податкової міліції

доктор економічних наук, професор, академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України

ПИРОЖКОВ Сергій Іванович

Національний інститут проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, директор інституту - заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України

Провідна установа

Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, відділ політичних комунікацій, м. Київ

Захист відбудеться 2 лютого 2005 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 у Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 201.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 30 грудня 2004 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В.К.Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена необхідністю розв'язання актуальних завдань державного будівництва, чого неможливо досягти без ефективного управління суспільним розвитком на основі науково обґрунтованих засад державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України. Сьогодні ж теоретичні підвалини й практичні питання організації державного управління у цій сфері недостатньо досліджені, зокрема існують досить суперечливі погляди щодо понятійно-категорійного апарату, національних цінностей, національних інтересів і загроз їх реалізації, шляхів, засобів та способів захисту національних інтересів, що підкреслює актуальність дослідження, в якому дисертантом з позицій системного підходу розглядаються державно-управлінські аспекти комплексної проблеми забезпечення національної безпеки.

Аналіз літературних джерел дозволяє дійти висновку, що дослідженню суспільних відносин у контексті феномену державної влади, її джерел, засобів, способів та методів здійснення належить чільне місце у працях відомих мислителів і вчених зі світовими іменами, починаючи із стародавніх часів, зокрема Х.Аквінського, І.Ансоффа, М.Альберта, М.Бердяєва, З.Бжезинського, М.Вебера, Д.Гвішіані, Г.Гегеля, Е.Гроува, Т.Гоббса, Конфуція, Й.Кхола, Г.Кіссінжера, Н.Макіавеллі, К.Маркса, Г.Маркузе, М.Мескона, Ш.Монтеск'є, Д.Моррісея, Г.Райта, Г.Саймона та інших.

Значний внесок у подальші дослідження суспільних відносин у контексті розвитку науки державного управління в останні десятиріччя внесли такі вітчизняні й зарубіжні вчені, як: В.Б.Авер'янов, Г.В.Атаманчук, В.Г.Афанасьєв, В.Д.Бакуменко, Д.Н.Бахрах, В.Т.Білоус, О.Л.Валевський, Б.А.Гаєвський, В.П.Горбатенко, Н.Л.Карданська, В.Г.Кремень, В.А.Козбаненко, В.М.Князєв, В.І.Луговий, В.Я.Матвієнко, С.П.Мосов, П.І.Надолішній, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, В.Н.Рижих, В.А.Ребкало, В.В.Тертичка, В.П.Тронь, Ф.Хедоурі, В.В.Цвєтков, В.М.Шаповал, Г.В.Щокін та інші.

Вони присвятили свої наукові праці вирішенню загальних проблем державного управління (розробці організаційно-правових засад державного управління, проблемам прийняття управлінських рішень, удосконаленню кадрового забезпечення державної служби високопрофесійними службовцями, економічним аспектам управління науково-технічним прогресом, аналізу політики в галузі державного управління тощо). Завдяки їх наполегливій праці можна стверджувати, що сьогодні наука управління має чимало здобутків, зокрема щодо виявлення основних закономірностей управління, розроблення теоретико-методологічних засад дослідження слабоструктурованих проблем тощо.

З іншого боку, враховуючи підвищену актуалізацію проблеми забезпечення національної і міжнародної безпеки, загострення глобальних проблем безпеки та намагаючись осмислити тенденції і наслідки глибинних трансформацій геополітичного та геоекономічного простору, які відбулися наприкінці минулого століття, ряд провідних вітчизняних і зарубіжних вчених присвятили свої дослідження розв'язанню комплексної проблеми забезпечення національної безпеки. Це, зокрема, М.М.Абдурахманов, О.С.Бодрук, В.Ю.Богданович, В.Б.Вагапов, А.В.Возженіков, К.С.Гаджиєв, М.А.Гареєв, О.М.Гончаренко, В.П.Горбулін, М.Дзлієв, Е.Золінген, Е.Картер, А.Б.Качинський, Р.Коен, А.А.Кокошин, Г.Ф.Костенко, А.В.Костров, Е.М.Лисицин, В.Л.Манілов, В.А.Могілевський, В.І.Мунтіян, А.М.Окара, Г.М.Перепелиця, У.Дж.Перрі, Г.Г.Почепцов, А.А.Прохожаєв, С.А.Проскурін, І.С.Романченко, Е.І.Скакунов, С.В.Смульський, Дж.Снайдер, А.А.Ткачова, А.І.Уткін, В.О.Шамрай, Р.Г.Яновський, В.І.Ярочкін та інші.

У своїх роботах вони досить детально дослідили теоретичні підвалини забезпечення національної безпеки в окремих її сферах (політичній, економічній, воєнній та інших). На їх думку, з початком ХХІ ст. на перший план вийшли проблеми безпеки, пов'язані з діями радикальних організацій, які використовують терористичні методи, зростанням імовірності появи нових ядерних країн, актуалізацією небезпеки воєн із застосуванням зброї масового знищення, спостерігається стійка тенденція до застосування силових методів при вирішенні міжнародних суперечностей, зростають витрати на розробку новітніх систем озброєнь, обсяги контрабанди наркотиків, незаконної торгівлі зброєю, залишається до кінця не розв'язаною низка проблем, які лежать у площині захисту прав і свобод людини.

Водночас дослідження, в яких з позицій системного підходу розглядаються державно-управлінські аспекти комплексної проблеми забезпечення національної безпеки, практично відсутні. Як правило, дослідники віддають перевагу своїм підходам щодо розв'язання тих чи інших проблем у сфері забезпечення національної безпеки, нерідко досить спірним і суб'єктивним. Як наслідок, у цілому відсутні загальноприйняті погляди щодо понятійно-категорійного апарату у сфері забезпечення національної безпеки, не тільки на рівні теоретичних наукових досліджень, а навіть на рівні нормативно-правових документів. Тому дослідження явищ (процесів, об'єктів), розробка і впровадження державно-управлінських рішень у названій сфері, які б відрізнялися чіткістю, лаконічністю, однозначністю, раціональністю, пов'язані із значними труднощами. Існують досить суперечливі погляди щодо національних цінностей, пріоритетності національних інтересів і загроз щодо їх реалізації, а отже й подальших напрямів державного будівництва, засобів, способів і механізмів державного управління у сфері забезпечення національної безпеки. Підтвердженням сказаного, зокрема, є значна недосконалість та суперечливість чинного законодавства в цій важливій сфері, періодичні загострення внутрішньополітичної ситуації, стан Збройних сил України.

Таким чином, актуальною проблемою є інтеграції зусиль науковців, політиків, управлінців у напрямі пошуку принципово нових ідей, політичних та управлінських рішень у контексті осмислення сучасних поглядів на сутність, шляхи, засоби, способи й методи захисту національних інтересів на основі науково обґрунтованих засад державного управління у сфері забезпечення національної безпеки, що й визначило мету, завдання, предмет, гіпотезу та методи дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане за пріоритетним напрямом розвитку науки і техніки в Україні “Наукові проблеми розбудови державності” в межах планового комплексного проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування”, що реалізується, та тісно пов'язане із завданнями тем “Виконавча влада: організаційно-правові питання формування і функціонування” та “Підвищення ефективності державного управління системою забезпечення національної безпеки в політичній, економічній, воєнній, інформаційній та інших сферах”, одним із виконавців яких є дисертант.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове визначення теоретико-методологічних засад державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України й на цій основі актуальних напрямів підвищення його ефективності в сучасних умовах.

Відповідно до названої мети були поставлені такі завдання:

проаналізувати наявні теоретико-методологічні основи, обґрунтувати напрями та методику дослідження державного управління у сфері забезпечення національної безпеки, виділити його як об'єкт самостійних теоретичних досліджень;

дослідити взаємозв'язок категорій (понять): “нація”, “націоналізм”, “державний суверенітет”, “державні інтереси”, “безпека”, “національні цінності”, “національні інтереси” при операціоналізації поняття “національна безпека” та уточнити роль держави у забезпеченні національної безпеки в сучасних умовах;

уточнити роль національних цінностей в організації державного управління в контексті історичних умов їх формування та обґрунтувати концептуальні засади механізму формування і взаємоузгодження інтересів особи, суспільства й держави;

обґрунтувати теоретико-методологічні засади щодо виділення функціональних сфер у галузі національної безпеки, визначення ієрархії національних інтересів та структуризації небезпек реалізації цих інтересів, ідентифікації потенційних і реальних загроз національним інтересам;

розкрити місце і роль концепції, доктрини та стратегії національної безпеки у сфері забезпечення національної безпеки та обґрунтувати теоретичні основи методології розробки Стратегії національної безпеки України; державний управління національний безпека

удосконалити систему функцій, принципів та критеріїв ефективності державного управління у сфері забезпечення національної безпеки, принципові засади розробки державної політики у цій сфері на основі врахування процесів глобалізації, особливостей надзвичайних ситуацій та положень концепції “політичного реалізму”;

дослідити концептуальні засади інформаційних моделей механізму розробки державно-управлінських рішень та аналізу інформаційних потоків і управлінських ситуацій у напрямі більш повного врахування взаємозв'язку національних інтересів, ризику, невизначеності й конфліктності у процесі забезпечення національної безпеки;

удосконалити концептуальні засади оцінки оборонної достатності держави;

виконати подальше наукове обґрунтування актуальних напрямів підвищення ефективності управління Воєнною організацією держави, теоретичних засад і практичних питань формування та функціонування системи державного управління в контексті забезпечення безпеки людини, класифікації та врахування можливих рівнів соціальної напруженості в Україні, реформування її політичної системи, розв'язання проблеми формування громадянського суспільства, розробки державної політики у регіонах, удосконалення цивільно-військових відносин;

апробувати розроблені наукові положення й отримані наукові результати в процесі державного управління в Україні.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини у сфері забезпечення національної безпеки.

Предмет дослідження - теорія і практика державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що удосконалення теоретико-методологічних засад державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України й концентрація зусиль держави на визначених актуальних напрямах підвищення його ефективності дозволить більшою мірою реалізувати її потенціал при розв'язанні актуальних проблем суспільного розвитку, своєчасному виявленні, запобіганні та нейтралізації загроз національним інтересам.

Методи дослідження. Складність досліджуваної теми зумовила застосування низки як загальнонаукових, так і спеціальних методів, кожен із яких дозволяє дослідити проблему в певному ракурсі. Тому теоретико-методологічною основою дослідження є система взаємодоповнюючих філософських, загальнонаукових та спеціальних методів пізнання соціально-політичних явищ, зокрема системний та ситуаційний підходи, порівняльно-ретроспективний, інституціональний і структурно-функціональний, історичний і політологічний аналіз, діагностика і прогнозування соціальних процесів; загальні методи аналізу й синтезу, базові положення і моделі стратегічного управління, систематизація нормативно-правових актів і літератури за темою дослідження, виявлення, добір, класифікація та узагальнення фактів за темою дослідження, а саме:

системний метод - для характеристики відносин між державами, між державою і суспільством, між суспільством та особою (індивідом) як цілісне, інтегральне явище, яке є результатом реалізації правових, організаційних, інформаційних, політичних, соціально-економічних та інших аспектів суспільних відносин;

історико-компаративний метод - для визначення місця і ролі національних цінностей (інтересів) в організації державного управління національною безпекою, еволюції уявлень про державну владу та взаємовідносини держави й суспільства в контексті розвитку громадянського суспільства;

метод герменевтичної рефлексії - для осмислення зміни відносин між державою і суспільством як об'єкт аналізу в поєднанні історичного, порівняльного, структурно-функціонального, логічного підходів;

аналіз фактологічної та емпіричної інформації органів державного управління, результатів соціологічних досліджень - для визначення актуальних напрямів підвищення ефективності державного управління національною безпекою, врахування тенденцій змін державно-суспільних відносин;

ситуаційний метод, стрижнем якого є аналіз конкретних ситуацій, дослідження обставин, що впливають на інтерпретацію співвідношення національних інтересів та умов їх реалізації, зокрема в контексті наявних загроз національній безпеці та можливостей (потенціалу) держави стосовно їх нейтралізації, що важливо при розробці керівних документів у сфері забезпечення національної безпеки, передусім - Стратегії національної безпеки.

Загальною методологічною основою роботи є аналіз комплексної проблеми забезпечення національної безпеки з позицій системного підходу й структурно-функціонального аналізу, соціально-філософські положення про природу національних цінностей та інтересів, насильства й безпеки, політики і влади в суспільстві.

Наукова новизна одержаних результатів. Автором розроблені наукові положення та отримані нові науково обґрунтовані результати, які в сукупності розв'язують важливу наукову проблему обґрунтування теоретико-методологічних засад державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України та актуальних напрямів підвищення його ефективності в сучасних умовах.

У результаті наукових досліджень у дисертації вперше:

науково обґрунтована необхідність виділення та наукового аналізу державного управління у сфері забезпечення національної безпеки як об'єкта самостійних теоретичних досліджень;

розроблено концептуальні засади механізму формування та взаємоузгодженості інтересів особи, суспільства й держави у процесі державного управління;

обґрунтовані основи методології виділення функціональних сфер національної безпеки як сфер державно-управлінських впливів, побудови в кожній із них ієрархії національних інтересів, в основі якої ступінь їх важливості для забезпечення національної безпеки та структуризації небезпек цим інтересам на базі кількісної оцінки ступеня їх впливу на національну безпеку та запропонованої процедури ідентифікації потенційних і реальних загроз національним інтересам, яка ґрунтується на залежності рівня загроз від потенціалу держави у сфері забезпечення національної безпеки;

доведена до аксіоматичного положення гіпотеза про існування ієрархії “концепція національної безпеки - доктрина національної безпеки - стратегія національної безпеки” та її взаємозв'язку з ієрархією “національні цінності - національні інтереси - національні цілі”;

обґрунтовано теоретичні основи методології розробки Стратегії національної безпеки України;

запропоновано критерій кількісної оцінки умов забезпечення національної безпеки як функцію результатів порівняння максимально допустимих і критично мінімальних недопустимих втрат держави та джерела загроз національним інтересам, що дозволяє отримувати комплексну оцінку ймовірних втрат та можливостей держави у сфері забезпечення національної безпеки.

У процесі дослідження удосконалено:

на основі дослідження взаємозв'язку категорій (понять) “нація”, “націоналізм”, “державний суверенітет”, “державні інтереси”, “безпека”, “національні цінності”, “національні інтереси” наукове обґрунтування поняття “національна безпека”, що дозволяє розглядати його як фундаментальну системну характеристику суспільного розвитку та критерій якості соціальної системи;

наукове обґрунтування пріоритетної ролі національних цінностей в організації державного управління в контексті історичних умов їх формування;

систему функцій, принципів і критеріїв ефективності державного управління у сфері забезпечення національної безпеки та принципові засади розробки державної політики у цій сфері на основі урахування процесів глобалізації, особливостей надзвичайних ситуацій та положень концепції “політичного реалізму”;

концептуальні засади оцінки оборонної достатності держави, завдяки уведенню в науковий обіг у галузі державного управління понять “максимально допустимі” і “критично мінімальні недопустимі” втрати потенціалу держави та врахування характерних рис імовірних воєн майбутнього.

Набули подальшого розвитку:

наукове обґрунтування пріоритетності ролі держави в забезпеченні національної безпеки на основі комплексного урахування співвідношення національних і державних інтересів та інтересів міжнародного співтовариства;

концептуальні засади інформаційних моделей механізму розробки державно-управлінських рішень та аналізу інформаційних потоків і управлінських ситуацій у напрямі більш повного урахування взаємозв'язку національних інтересів, ризику, невизначеності й конфліктності у процесі забезпечення національної безпеки;

обґрунтування актуальних напрямів підвищення ефективності управління Воєнною організацією держави (удосконалення чинного законодавства, уточнення її структури і завдань, більш чіткий розподіл функцій, повноважень і відповідальності на воєнно-політичному, адміністративному й оперативному рівнях управління за підготовку та застосування цієї організації, удосконалення цивільно-військових відносин);

дослідження теоретичних засад і практичних питань формування й функціонування системи державного управління в контексті забезпечення безпеки людини, класифікації та врахування можливих рівнів соціальної напруженості в Україні, реформування її політичної системи, розв'язання проблеми формування громадянського суспільства, розробки державної політики в регіонах, удосконалення цивільно-військових відносин.

Обґрунтованість і достовірність наукових результатів, висновків та рекомендацій підтверджується методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних позицій дослідження, використанням при його проведенні великої кількості первинних матеріалів, обраними методами дослідження, апробацією результатів дослідження на науково-практичних конференціях і семінарах, у тому числі за міжнародною участю, використанням результатів дослідження у практичній діяльності органів державного управління, науково-дослідних організацій і навчальних закладів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані широким загалом фахівців і науковців, які в галузі державного управління розв'язують комплексну проблему забезпечення національної безпеки, а також слухачами системи підготовки магістрів державного управління, оскільки матеріали дисертаційного дослідження використані:

у практико-управлінській діяльності: Адміністрацією Президента України (управління стратегічних ініціатив) при підготовці пропозицій до указів, розпоряджень та доручень Президента України у сфері забезпечення національної безпеки (довідка про впровадження від 17.05.2004 р.); Департаментом стратегічного планування Міноборони України при підготовці проектів нормативно-правових актів та інших керівних документів стратегічного рівня (акт про впровадження від 11.05.2004 р. № 230/47); Головним управлінням виховної роботи Міноборони України в процесі гуманітарної підготовки керівних кадрів Збройних сил (акт про впровадження № 145/1/897 від 10.03.2004 р.);

у науково-дослідницькій сфері: Інститутом проблем національної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України при розробці Стратегії національної безпеки України та виконанні НДР (акт про впровадження від 11.05.2004 р.); Національним науково-дослідним центром оборонних технологій і воєнної безпеки України при розробці моделі комплексної оцінки розвитку національних інтересів України у сфері безпеки (акт про впровадження від 19.08.2004 р.); Національною академією державного управління при Президентові України при виконанні НДР “Безпека ХХІ” у розділі “Сутність, призначення та місце концепції, доктрини і стратегії національної безпеки в ієрархії нормативно-правових актів” (акт про впровадження від 16.02.2004 р.);

у навчальному процесі Національною академією державного управління при Президентові України при розробці низки навчальних програм для підготовки магістрів у галузі державного управління (“Національна безпека України”, “Геополітика і національна безпека”, “Діяльність органів державного управління в особливих умовах”, “Основи обороноздатності України”, “Стратегія (Концепція) національної безпеки: процеси і структури” та інших), навчальних посібників, рекомендованих Міносвіти і науки України для студентів вищих навчальних закладів: “Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку). - К.: Вид-во “Преса України”, 2000; “Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади”. - Л.: Вид-во “Львівська політехніка, 2002; “Органи державної влади в Україні: структура, функції та перспективи розвитку”. - Івано-Франківськ: Вид-во “Нічлава”, 2003, дистанційного курсу “Геополітика і національна безпека” для слухачів заочно-дистанційної форми навчання (акт про впровадження від 12.04.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею і містить особисто отримані автором нові результати в галузі науки державного управління, що в сукупності розв'язують важливу наукову проблему обґрунтування теоретико-методологічних засад державного управління у сфері забезпечення національної безпеки та актуальних напрямів підвищення його ефективності в сучасних умовах. У дисертації не використовувалися ідеї або розробки, що належать Н.Р.Нижник та С.Г.Стрісі, разом з якими були опубліковані окремі наукові статті.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені на: науково-практичній конференції за міжнародною участю “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (м. Київ, 2001 р.); науково-практичному семінарі за міжнародною участю “Досвід стажування державних службовців у США та ЄС і його роль у становленні демократичного державного управління в Україні (м. Київ, 2002 р.); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (м. Київ, 2002 р.); інтерактивному науковому семінарі “Науково-практичні аспекти державного управління національною безпекою в Україні (м. Київ, 2002 р.); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (м. Київ, 2003 р.); інтерактивному науковому семінарі “Науково-практичні аспекти державного управління національною безпекою в Україні (м. Київ, 2003 р.) та на засіданні кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України.

Публікації. Основні наукові результати дисертаційної роботи досить повно висвітлені у двох монографіях (індивідуальній та колективній) і 23 статтях у наукових фахових виданнях України. Наукові результати дисертації додатково відображають 10 публікацій в інших виданнях та в матеріалах науково-практичних конференцій і семінарів, 5 - у навчальних посібниках та словнику термінів. Загальний обсяг публікацій за темою дослідження - 49 друкованих аркушів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота загальним обсягом 429 сторінок складається з переліку умовних скорочень, вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел із 555 найменувань та додатку. Обсяг основного тексту становить 366 сторінок і містить 3 таблиці та 8 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, аналізується ступінь її наукової розробленості та вказується на зв'язок з науковими напрямами досліджень Національної академії державного управління при Президентові України, визначено об'єкт, предмет, гіпотезу, мету і завдання дослідження, викладаються теоретико-методологічні основи та емпірична база дослідження, охарактеризовано ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення та особистий внесок здобувача, наведені дані щодо апробації дослідження й публікацій, у яких викладені результати дослідження.

У першому розділі - “Аналіз теоретико-методологічних основ забезпечення національної безпеки та обґрунтування напрямів і методики дослідження” - висвітлюються: ступінь наукової розробки теми; наукові основи державно-управлінських рішень у сфері забезпечення національної безпеки; категорія “безпека” як інтегральна характеристика розвитку соціальних систем; проблема операціоналізації дефініції “національна безпека” та традиційні підходи щодо її розв'язання; вплив глобальних процесів на забезпечення національної безпеки та концептуальні засади розробки керівних документів щодо її забезпечення; проблеми оцінки потенціалу держави та комплексного аналізу факторів у сфері забезпечення національної безпеки; теоретичні основи категорії “національна цінність” у контексті сучасних тенденцій світового розвитку, що дозволило обґрунтувати вибір напрямів, концепцію та загальну методику проведення дисертаційного дослідження.

Показано, що регулювання суспільних відносин є однією з основних функцій держави, яка знаходить своє відображення в державному управлінні, котре насамперед спрямоване на узгодження та всебічне задоволення різноманітних інтересів людини, різних соціальних груп, суспільства й держави з метою гарантування їх безпечного розвитку. Сьогодні державне управління офіційно визнане одним із основних видів суспільної діяльності, що є підтвердженням гострої необхідності в ефективному розв'язанні проблем державного будівництва шляхом встановлення тісного взаємозв'язку між теорією та практикою, чого неможливо досягти без подальшого розвитку державного управління у сфері забезпечення національної безпеки. Практичними кроками державної влади, які підтверджують справедливість сказаного, є низка прийнятих нормативно-правових актів, життєво важливих для подальшого розвитку та безпеки держави.

Оскільки робота спрямована на розв'язання наукової проблеми в галузі державного управління, це зумовило необхідність проведення дисертантом аналізу, з одного боку, - сутності державного управління як виду суспільної діяльності та галузі науки, а з другого - поняття ”безпека” як фундаментальної системної характеристики сталого суспільного розвитку.

Установлено, що поняття “безпека” є багатоплановим, але, головним чином, - це тенденції розвитку й умови життєдіяльності соціуму, за яких забезпечується збереження їх якісної і структурної визначеності та вільне, яке відповідає їх природі, функціонування. Тому рішення щодо безпеки соціальної системи можна приймати на підставі аналізу її динаміки розвитку та функціонування, котрі характеризують певними показниками, вихід яких за допустимі межі призводить до руйнування системи. З огляду на це необхідно впливати на параметри, які визначають безпеку системи, а необхідність забезпечення безпеки людини й суспільства має визначати стратегічну спрямованість та зміст діяльності органів державного управління, ключові об'єкти їх управлінських зусиль. При цьому рівень безпеки залежить від наявних можливостей (потенціалу), які є в розпорядженні держави, та ефективності їх використання органами державного управління у сфері забезпечення національної безпеки.

Як показав аналіз, дослідники і нормативні документи дають різні тлумачення поняття “національна безпека”. Звідси відсутність єдиного розуміння внутрішньої сутності, природи виникнення, діалектики розвитку, механізмів формування і можливого державно-управлінського впливу на системні характеристики явища, яке позначають цим поняттям. Виникає також низка питань: щодо об'єкта управління, можливих меж управлінського впливу, які цілі мають бути пріоритетними і, відповідно, які ресурси для цього необхідно виділити, які способи забезпечення національної безпеки є допустимими та багато інших.

Доведено, що важливим кроком, який певною мірою дозволяє дійти єдиної думки щодо сутності поняття “національна безпека”, є комплексне дослідження категорій “нація” та “націоналізм”, тенденцій трансформації поглядів на роль держави в контексті співвідношення національних і державних інтересів та інтересів міжнародного співтовариства і національних інтересів у світовій політиці. Також має враховуватися низка обставин, що суттєво ускладнюють умови, в яких доводиться сьогодні розробляти керівні документи у сфері забезпечення національної безпеки (руйнування біполярної системи; інтенсифікація процесів глобалізації; трансформаційні зміни у всіх сферах суспільного життя в Україні, пов'язані з кардинальною переоцінкою цінностей та інші). Але комплексних наукових досліджень цих проблем не проводилося, що негативно позначається на ефективності державного управління у сфері забезпечення національної безпеки.

Цілком справедливо ряд дослідників (Г.В.Атаманчук, О.М.Гончаренко, В.Я.Матвієнко, С.П.Мосов та інші) звертають увагу на ту обставину, що владні відносини, які виникають з приводу державного управління, мають забезпечити прийняття тих чи інших цінностей усіма членами суспільства. Тому в загальному вигляді процес державного управління у сфері забезпечення національної безпеки можна відобразити за допомогою такої моделі: управлінська ситуація - національні цінності (інтереси) - сукупність проблем, пов'язаних із бажанням і прагненням задоволення інтересів (потреб) - цілі, спрямовані на розв'язання названих проблем - розробка та прийняття управлінських рішень, спрямованих на досягнення цілей - система управлінських впливів на суспільство - активний моніторинг з метою виявлення нової проблемної ситуації. При цьому проблемні ситуації часто є наслідком загроз національним інтересам. Це зумовлює необхідність комплексного дослідження ролі національних цінностей, їх взаємозв'язку з національними інтересами й цілями, оцінку загроз реалізації того чи іншого інтересу в процесі державного управління. Але ці проблеми не знайшли належного висвітлення в науковій літературі.

Ефективність державного управління у сфері забезпечення національної безпеки значною мірою визначається потенціалом держави. Як цілком справедливо стверджують О.С.Бодрук, В.Ю.Богданович, Е.М.Лисицин, В.І.Мунтіян, об'єктивним є прагнення звести до мінімально можливої величини частку згаданого потенціалу, який використовується для захисту національних інтересів, забезпечивши при цьому максимально можливий рівень їх захищеності. Проте й ця актуальна проблема поки що не знаходила достатнього відображення в наукових дослідженнях у контексті забезпечення належної ефективності державного управління у сфері забезпечення національної безпеки, зокрема щодо визначення межі допустимо можливої втрати потенціалу, за якої не виникає реальна загроза життєво важливим інтересам.

Зроблений аналіз підтверджує висновки дослідників, зокрема А.В.Возженікова, В.О.Косевцова, О.О.Прохожаєва, В.І.Ярочкіна, які стверджують, що комплексний аналіз факторів у сфері забезпечення національної безпеки вимагає складних досліджень, навіть коли мова йде про якусь одну із сфер національної безпеки. Не може викликати сумніву й те, що в процесі розвитку соціальних систем відбувається структуризація середовища завдяки внесенню в нього певного порядку. В роботі показано, що в ієрархії рівнів базовий рівень визначається національними цінностями, які є соціально значущими орієнтирами діяльності суб'єктів та об'єктів національної безпеки і що врахування цієї обставини особливо важливе для суспільства, яке стало на шлях кардинальних трансформацій усіх сфер життєдіяльності. Тобто одним із головних факторів, які справляють вирішальний вплив на ефективність державного управління, є національні цінності, а також взаємоузгодження інтересів держави, суспільства та особи, які великою мірою визначаються названими цінностями. Але цим питанням у дослідженнях приділялося недостатньо уваги.

У цілому аналіз літературних джерел дав змогу дійти загального висновку, що незважаючи на наявні тенденції зростання інтегрального рівня загроз національним інтересам України проблема обґрунтування теоретико-методологічних засад державного управління у сфері забезпечення національної безпеки та напрямів підвищення його ефективності на основі світоглядно-філософського, політологічного, правового, соціально-економічного й воєнно-політичного аналізу комплексної проблеми забезпечення національної та в контексті взаємозв'язку міжнародної і національної безпеки не була предметом самостійного наукового дослідження. Водночас необхідність розв'язання проблеми наукового обґрунтування шляхів забезпечення сталого й прогресивного розвитку національних держав та міжнародного співтовариства значно актуалізувалася внаслідок появи відносно нових загроз національним інтересам і міжнародній стабільності та активної переоцінки цінностей країнами колишнього соціалістичного табору. До того ж серед високорозвинених країн перебувають головним чином ті, які мають досить ефективне державне управління у сфері забезпечення національної безпеки.

Доведено, що в основу раціональної логічної моделі дослідження державного управління у сфері забезпечення національної безпеки мають бути покладені такі вихідні положення:

це управління об'єктивно має стратегічний характер;

у процесі управління необхідно поєднувати системний та ситуаційний підходи;

соціальні системи в процесі врегулювання суспільних відносин мають розглядатися як сукупність суб'єктів та об'єктів управління, які володіють певними цінностями;

концепція взаємозв'язку національної і міжнародної безпеки в контексті врахування глобальних проблем безпеки є ключовою;

глибина й детальність аналізу загроз національним інтересам має бути достатньою для прийняття державно-управлінських рішень, адекватних рівню згаданих загроз, особливо з огляду на характерні риси можливих воєн майбутнього;

у процесі реалізації національних інтересів принциповим є усебічне врахування не тільки наявних, а й потенційних можливостей держави та ймовірного джерела загрози цим інтересам;

необхідне усебічне врахування глобальних процесів і тенденцій світового розвитку;

управлінський процес має розглядатися як динамічна система, що має властивість гомеостазу, і як така, що складається з набору певних взаємопов'язаних функцій (планування, регулювання, контроль та інші);

управлінські технології розглядаються і вдосконалюються шляхом типізації найбільш характерних операцій та процедур;

ключовим питанням є підвищення ефективності управління складовими системи забезпечення національної безпеки, особливо - Воєнною організацією держави.

Указані вихідні положення потребували подальшого теоретичного обґрунтування в процесі дисертаційного дослідження.

У другому розділі - “Національні цінності в організації державного управління у сфері забезпечення національної безпеки” - розкрито роль національних цінностей у забезпеченні прогресивного розвитку особистості, суспільства та держави, структуру й історичні передумови їх формування в Україні та взаємозв'язок з національними інтересами й цілями, а також їх вплив на формування та функціонування системи забезпечення національної безпеки, взаємозв'язок категорій “націоналізм”, “нація” та поняття “національна безпека”, обґрунтовано концептуальні засади механізму формування та взаємоузгодження інтересів особи, суспільства й держави.

Установлено, що складність політичних, економічних та інших проблем державного будівництва передусім вимагає їх ціннісної інтерпретації, оскільки без цього неможливо науково обґрунтувати національні інтереси та забезпечити духовну цілісність суспільства. Нові ціннісні норми й орієнтації в українському суспільстві формуються виходячи із тих цілей і завдань, які стоять перед ним і є відображенням суспільних потреб, задоволення яких неможливе без наукової організації державного управління у сфері забезпечення національної безпеки. При цьому принциповим є те, що будь-яка національна культура, її матеріальні та духовні цінності є рівноцінним індивідуальним виміром матеріальних і духовних цінностей людської цивілізації, а врахування в процесі державного управління суті, джерел, механізмів і закономірностей формування національних цінностей є головною передумовою збереження цілісності суспільства та його прогресивного розвитку.

Своєрідність геополітичного розташування України сприяла виникненню унікального культурно-історичного утворення. Національні цінності України - це цінності європейської держави, яка володіє унікальним за масштабом, змістом, якістю та самобутністю матеріальним і духовним потенціалом, надзвичайно багатим спектром соціально-економічних, політичних, культурних, національно-етнічних та демографічних ознак, в основі якого конгломерат західнохристиянських, православних та мусульманських цінностей. Соціальні загрози - явище рукотворне. Залежною перемінною тут є ідентичність, в основі якої національні цінності й інтереси. Перспективи розвитку духовності народу України, зміцнення її суверенітету, збереження територіальної цілісності, забезпечення національної безпеки залежать від того, чи зможе українська нація запропонувати цінності, які б дозволяли безболісно ідентифікувати їх іншим етносам і меншинам як “свої”. Показано, що це завдання має вирішуватися з урахуванням генези етнічної структури українського суспільства та історичних особливостей становлення Української держави.

Результати дослідження цього розділу дозволяють стверджувати, що квінтесенцією міжетнічних, міжнаціональних суперечностей є те, що конкуруючі сторони часто називають поняттями “національна безпека” та “міжнародна безпека”, але розуміють їх по-своєму. Часто наслідком цього є гострі суперечки навколо уявлень щодо засобів, способів і методів попередження та врегулювання різноманітних конфліктних ситуацій і суперечностей, що виникають як усередині держав, так і в стосунках між ними. В дослідженні показано, що боротися з націоналізмом, як явищем, означає не що інше, як боротися проти цілісності етнічної групи, що є безперспективним, бо сутність поняття “націоналізм” полягає в усвідомленні нацією себе як одного з повноправних суб'єктів історичного розвитку світового співтовариства.

Загальновизнано, що держави складаються історично. В роботі стверджується, що нації також формуються в руслі історичного розвитку, але головним джерелом цінностей більшою мірою є національний характер і культура, а не держави. Її кордони це лише зафіксовані історичні лінії досягнутих компромісів у процесі історичної взаємодії народів. Окрім того, доведено як беззаперечний факт, що в ході суспільного розвитку, під впливом процесів глобалізації безперервно зростає інтенсивність контактів між людьми різних культур, наслідком чого є диференціації особистостей. Тому трансформація поглядів на сучасну роль держави зумовлює необхідність розглядати категорії “нація” і націоналізм” при операціоналізації поняття “національна безпека” з акцентом на права і свободи людини, які є абсолютною цінністю.

Аналіз особливостей розвитку України дозволяє дійти висновку про існування сьогодні наступної структури системи основних національних цінностей: державний суверенітет; територіальна цілісність; демократичні основи розвитку; працьовитість; духовність; сім'я; рівноправність народів, які населяють Україну; самовідданість при захисті Батьківщини; соціальна справедливість; колективізм; матеріальне та духовне надбання народу України; миролюбність; толерантність; доброзичливість. Перелік названих цінностей, безумовно, не є вичерпним, але маємо всі підстави стверджувати, що саме вони повинні бути головними структуроутворюючими факторами формування та функціонування системи забезпечення національної безпеки України, а їх захист і подальший розвиток мають визначати головні напрями й завдання щодо підвищення ефективності державного управління. При цьому необхідно обов'язково враховувати, що структура національних цінностей і часові масштаби її існування, як правило, не збігаються з масштабами соціальних, політичних та інших змін у суспільстві. Це означає, що національні цінності є відносно інерційним, а тому найменш рухливим елементом системи забезпечення національної безпеки. Більше того - визначити їх ієрархію практично неможливо, бо питання має ставитися так: або це національна цінність, або ні.

Проте, як показано в роботі, аналіз національних цінностей крізь призму конкретно-історичних умов і потреб суспільного розвитку дозволяє дійти висновку, що на їх основі можна визначити національні інтереси, в тому числі й пріоритетні, а декомпозиція останніх - національні цілі, які дозволяють побудувати гіпотетичну модель кращого становища людини, суспільства, держави. Тому національні цінності вирішальною мірою визначають сутність, цілісність і стійкість; інтереси - структуру й характер; цілі - конфігурацію і спрямованість формування та функціонування системи забезпечення національної безпеки. З огляду на це головною причиною, яка обумовлює доцільність формування та функціонування названої системи, є результати комплексного аналізу співвідношення національних цінностей із внутрішніми та зовнішніми умовами розвитку держави та суспільства і, як наслідок, - визначення тієї чи іншої сукупності національних інтересів (цілей), їх пріоритетності та загроз їх реалізації (досягненню).

Динаміка, інтеграція і дезінтеграція суспільних систем знаходить своє відображення в системі ціннісних відношень у суспільстві, ключовим елементом яких є система ціннісних орієнтацій особистості, яка утворює фундаментальну основу, що забезпечує її внутрішню стійкість та цілісність, відносно прогнозований тип суспільної поведінки і направленість інтересів. Внутрішня руйнація держави завжди починається з деформації національної самосвідомості її громадян, поширення національної індиферентності, байдужості до перспектив розвитку нації. Важливо, щоб інтереси соціальних груп не переростали в антагоністичні національним інтересам. Тому згадані орієнтації мають бути об'єктом цілеспрямованого виховного впливу з боку системи державного управління.

Загальним результатом дослідження цього розділу є те, що вперше науково обґрунтовано концептуальні засади механізму формування та взаємної узгодженості інтересів особи, суспільства й держави у процесі державного управління, а також удосконалено обґрунтування пріоритетної ролі національних цінностей в організації державного управління в контексті історичних умов їх формування та ролі “нація” і “націоналізм” при операціоналізації поняття “національна безпека”.

У третьому розділі - “Теоретичні засади організації державного управління у сфері забезпечення національної безпеки” - виконано структурно-функціональний аналіз системи національної безпеки та обґрунтовано необхідність виділення та наукового аналізу державного управління у сфері забезпечення національної безпеки як об'єкта самостійних теоретичних досліджень. У цьому ж розділі обґрунтовано основи методології виділення функціональних сфер національної безпеки, побудови у кожній із них ієрархії національних інтересів та структуризації небезпек цим інтересам, доведено існування ієрархії “концепція національної безпеки - доктрина національної безпеки - стратегія національної безпеки” та її взаємозв'язку з ієрархією “національні цінності - національні інтереси - національні цілі”, досліджено принципові засади розробки державної політики національної безпеки, роль держави у забезпеченні національної безпеки в сучасних умовах та в контексті гарантування безпеки людини, а також характерні риси ймовірних воєн майбутнього.

Доведено, що при розв'язанні проблеми забезпечення національної безпеки необхідно виділяти систему національної безпеки як функціональну систему, що відображає процеси взаємодії інтересів та загроз щодо їх реалізації, а факт сталого й прогресивного розвитку суспільства дозволяє стверджувати про існування і функціонування певної системи забезпечення національної безпеки. Показано, що названа система забезпечення - це взаємопов'язана і взаємообумовлена сукупність відповідних організаційних структур, сил, засобів, а також певних процедур (правил) формування і реалізації управлінських рішень, спрямованих на забезпечення національної безпеки. Тому принципово важливим є те, хто бере участь в оцінках і прогнозах та яка інформація була взята до уваги, а яка ні. Це означає, що в системі забезпечення національної безпеки має бути елемент, головним призначенням якого є розробка та прийняття зазначених управлінських рішень, що зумовлює необхідність виділення та наукового аналізу названого елемента як об'єкта самостійних теоретичних досліджень. Таким чином, реалізація системного підходу при дослідженні національної безпеки зобов'язує вирізняти систему національної безпеки та її складову - систему забезпечення національної безпеки. Водночас ключовим елементом останньої є система державного управління у сфері забезпечення національної безпеки, яка, з позицій організаційно-функціонального аналізу, є невід'ємною складовою системи державного управління, оскільки національні інтереси, як і загрози їх реалізації, присутні у всіх сферах суспільної діяльності.

Система державного управління у сфері забезпечення національної безпеки справляє значний вплив на спрямованість, зміст та ефективність адміністративно-політичного, соціально-економічного та інші види державного управління внаслідок стратегічного значення управлінських рішень, які належать до її компетенції. Встановлено, що згадана система - це сукупність взаємообумовлених, взаємодіючих органів державного управління та вищих посадових осіб держави, яка в межах чинного законодавства та із залученням наявного в її розпорядженні потенціалу держави здійснює розробку й реалізацію владних, регулюючих, координуючих та контролюючих управлінських впливів на об'єкти національної безпеки з метою прогнозування, виявлення, запобігання та нейтралізації загроз сталому розвитку цих об'єктів, а предметами, на які спрямовуються дані впливи є суспільні відносини, які стосуються: прав і свобод людини; статусу та самобутності соціальних і національних груп; духовних і матеріальних цінностей суспільства; суверенітету, територіальної недоторканості та конституційного ладу держави; інформаційного і навколишнього природного середовища. Державному управлінню у сфері забезпечення національної безпеки властиві ознаки як міжгалузевої, так і функціональної складових державного управління. При цьому аналіз сукупності функцій, які на нього покладаються, широких та значних його повноважень і, відповідно, специфіки методів, способів, сил і засобів, які використовуються в процесі управління, дозволяє стверджувати про його належність до вищого ієрархічного рівня адміністративно-політичного виду державного управління.

Установлено, що концепція державного суверенітету зазнає суттєвих змін під кутом таких дискурсів, як демократія, лібералізм та права людини. Набуває сили концепція “гуманітарного втручання” у внутрішні справи держави з боку міжнародного співтовариства, якщо відбуваються масові порушення прав людини з боку держави. Акцент на права і свободи людини, як абсолютну цінність, на заперечення будь-яких спроб підміняти державними інтересами національні інтереси дозволяє просунутися в напрямку операціоналізації поняття “національна безпека” та більш чітко й однозначно окреслити суть проблеми забезпечення національної безпеки. Саме тому в демократичних суспільствах безпека держави й суспільства є функцією забезпечення прав і свобод індивіда, а пріоритет державних інтересів поступово заміщується усвідомленістю взаємозалежності інтересів (потреб) національного й міжнародного розвитку.

Доведено, що диференціація національної безпеки за сферами суспільного життя принципово важлива з точки зору розподілу функцій, повноважень та відповідальності органів державного управління у сфері забезпечення національної безпеки, особливо з огляду на необхідність своєчасного виявлення, запобігання та нейтралізації загроз національним інтересам. Виконаний аналіз дозволяє стверджувати, що доцільно розрізняти: економічну, політичну, соціальну, оборонну, інформаційну безпеку та безпеку природного середовища (безпеку біосфери). Водночас широке використання індукції породжує проблему при дедукції. Послідовне об'єднання сфер національної безпеки не дає загального уявлення про національну безпеку в цілому через неможливість урахувати повною мірою перехід кількості в якість, що має бути враховано при інтерпретації отриманих результатів на дану сферу. Окрім того, неправомірно визначати сфери національної безпеки передусім на підставі загроз тим чи іншим національним інтересам. Критерієм доцільності диференціації національної безпеки за сферами суспільного життя має бути наявність у цих сферах пріоритетних для прогресивного суспільного розвитку національних інтересів.