Засади дипломатичного представництва за кордоном

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальні засади дипломатичного представництва за кордоном

1.1 Поняття дипломатичного представництва за кордоном

1.2 Засоби здійснення дипломатичного представництва за кордоном

2. Функції дипломатичного представництва за кордоном

2.1 Функція представництва

2.2 Функція дипломатичного захисту

2.3 Функція ведення переговорів

3. Протокольні функції дипломатичного представництва за кордоном

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сучасні міжнародні відносини і міжнародне право характеризуються великою розмаїтістю.

Наявність у світі системи держав - об'єктивний факт. Держави не можуть існувати, не взаємодіючи так чи інакше один з одним. Те чи інша держава вступає в різного роду зв'язку з іншими країнами за посередництвом своєї зовнішньої політики, через нее ж реагує на всілякі явища міжнародного життя. Проводячи зовнішню політику виходячи зі своїх інтересів, держава встановлює ті чи інші відносини з іншими країнами. Вичленовування всіх цих зв'язків дозволяє представити визначену систему міжнародних відносин, що охоплює складний комплекс процесів і регулюється різними галузями міжнародного права.

У широкому розумінні система міжнародних відносин може бути представлена як свого роду світова макросистема, що має власну структуру. У нее входять різні зв'язки держав: політичні, економічні (у тому числі торгові, фінансові), науково-технічні, культурні і т.д. Дипломатичні і консульські відносини покликані сприяти співробітництву в названих і інших областях.

Дана робота ґрунтується на ознайомленні з особливостями консульських і дипломатичних відносин, а також консульського і дипломатичного права, основними поняттями і категоріями. Вона припускає одержання навичок роботи з консульськими конвенціями, Віденською конвенцією й іншими міжнародними договорами.

Актуальність теми. Однією з визначальних тенденцій розвитку світової цивілізації на сучасному етапі є глобалізація, концепція якої базується на інтеграційній економічній, культурологічній, екологічній, демографічній цілісності та взаємозалежності людського суспільства. Вирішення глобальних проблем людства сьогодні неможливо без тісної співпраці на всіх рівнях, в першу чергу - на міждержавному.

Основною формою встановлення та підтримання офіційних відносин між державами відповідно до норм міжнародного права і практики міжнародного співробітництва є дипломатичні відносини, покликані сприяти розвитку дружніх стосунків між державами, забезпечувати мир, дружбу та безпеку народів. Встановлення та розвиток дипломатичних відносин між державами та іншими суб'єктами міжнародного права забезпечується цілою гамою засобів, з дотриманням напрацьованих світовим співтовариством норм і принципів міжнародного права. А їх втілення в життя забезпечується з допомогою різного роду інституційних механізмів. Одним із найбільш важливих серед них є дипломатичні представництва - постійні органи зовнішніх зносин держави, що знаходяться на території іншої держави. Дипломатичні представництва, виступаючи від імені держави, що їх заснувала, мають широкі повноваження в усіх політичних та інших питаннях, що виникають у міждержавних взаєминах.

Для України роль і значення дипломатичних представництв на сучасному етапі особливо підвищується в зв'язку з активізацією процесів європейської та євроатлантичної інтеграції, а також в контексті реалізації власних інтересів розбудови демократичної правової держави, в тому числі в зовнішньополітичній сфері.

1. Загальні засади дипломатичного представництва за кордоном

1.1 Поняття дипломатичного представництва за кордоном

Дипломатичне представництво - постійний закордонний державний орган зовнішніх зносин, створений на основі спільної угоди однією державою на території іншої для підтримання постійних офіційних контактів. Дипломатичне представництво виступає від імені своєї країни у всіх питаннях, що стосуються відносин з іншою стороною.

Сучасна дипломатична практика використовує кілька видів дипломатичних представництв:

посольство - представництво першого вищого класу, очолюване послом або тимчасово повіреним у справах;

місія - представництво другого класу, очолюване посланником або повіреним у справах; дипломатичний міжнародний право

постійне представництво при міжнародних організаціях;

дипломатичні представництва, що мають з різних причин інші назви та особливості організації (наприклад, Народні бюро зовнішніх зв'язків у Лівії). Гуменюк Б.І. Встановлення дипломатичних відносин, відкриття дипломатичних представництв, припинення дипломатичної місії// Політика і час. - 2007. - № 5.

Відповідно до Закону України "Про дипломатичну службу" 2001 р. дипломатичними працівниками можуть бути громадяни України, які мають відповідну фахову вищу освіту, необхідні професійні та ділові якості, володіють державними та іноземними мовами і за станом здоров'я можуть бути направлені у довготермінове відрядження.



Дипломатичні ранги відповідно до Закону України "Про дипломатичну службу" 2001 року:

¦ Надзвичайний і Повноважний Посол;

¦ Надзвичайний і Повноважний Посланник 1-го класу;

¦ Надзвичайний і Повноважний Посланник 2-го класу;

¦ радник 1-го класу;

¦ радник 2-го класу;

¦ перший секретар 1-го класу;

¦ перший секретар 2-го класу;

¦ другий секретар 1-го класу;

¦ другий секретар 2-го класу;

¦ третій секретар;

¦ аташе.

Дипломатичний працівник, якому присвоєно дипломатичний ранг, перебуває у ньому довічно і може бути позбавлений цього рангу лише за вироком суду. Гуменюк Б.І. Торговельні представництва в сучасній дипломатичній практиці // Політика і час. - 2007. - № 9.С.12

Дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу присвоюються Президентом України за поданням міністра закордонних справ України. Інші ранги присвоюються Міністром закордонних справ України за поданням атестаційної комісії міністерства.

Структуру та кількісний склад персоналу дипломатичного представництва затверджує Міністерство закордонних справ з урахуванням чинників доцільності. Але обов'язково до складу дипломатичного представництва входять: глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу - особи з дипломатичним рангом (радник, секретар, аташе встановлених рангів), члени адміністративно-технічного персоналу, члени обслуговуючого персоналу.

Адміністративно-технічний персонал дипломатичного представництва - члени персоналу представництва, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування представництва (референти-перекладачі, технічні секретарі, канцелярський персонал, діловоди, шифрувальник, бухгалтерські працівники тощо). Віденська конвенція про дипломатичні відносини 1961 р. дає можливість призначати такими працівниками громадян держави, в якій акредитоване представництво. Члени адміністративно-технічного персоналу мають привілеї та імунітети, що прирівняні до привілеїв та імунітетів дипломатів, за винятком того, що імунітет від цивільно-правової й адміністративної юрисдикції держави перебування не поширюється на дії, вчинені ними не під час виконання своїх службових обов'язків. Войцехович А.М. О понятии института права убежища // Советское государство и право. - 2007. - №4. - с. 95

Обслуговуючий - садівники, прибиральниці, водії, кухарі, вахтери і т.д.

У міжнародному праві та дипломатичній практиці сукупність дипломатичних представників у країні перебування, колективне об'єднання з протокольних приводів називають дипломатичним корпусом.

Дуайєн - особа, обрана очолювати дипломатичний корпус (обирається найстарша й найдосвідченіша особа). Якщо дипломатичний корпус знаходиться в державі з католицькою релігією, то, як правило, дуайєном обирається нунцій.

Функції дипломатичного представництва закріплено у ст. З Віденської конвенції 1961 р. Найважливішими з них є:

представництво акредитуючої держави у державі перебування;

захист інтересів своєї держави у державі перебування та її громадян у рамках міжнародного права;

ведення переговорів з урядом держави перебування;

консульська;

інформаційна, тобто збір всіма законними засобами відомостей про умови і події у державі перебування і повідомлення про них уряду акредитуючої держави;

заохочення дружніх відносин між державою, яку представляє дипломатичне представництво, і державою перебування та розвиток їх взаємовідносин у галузі економіки, культури, науки тощо. Внешнеполитическая информация и современная дипломатия / отв. ред. и сост. д-р ист. наук, проф. Ю.Б. Кашлев. Дипломатическая академия МИД России. - М., 2007.С.78

На нашу думку, доцільно також зупинитися на понятті та функціях торгівельних представництв.

Торговельне представництво - це частина дипломатичного Представництва в окремій державі, здійснює свою діяльність під загальним керівництвом посла (посланника) і підзвітне профільному міністерству (зовнішньої торгівлі або економіки і т.д.). Поширені випадки, коли торговельне представництво очолював торгівельний представник, якого призначає уряд.

Інститут торговельних представництв введений до системи зовнішніх зносин держав завдяки практиці колишнього Союзу РСР і був закріплений у Віденській конвенції 1961 р. У дипломатичній практиці цей інститут є складовою частиною відповідних посольств і місій.

Основними функціями торговельних представництв за кордоном є:

¦ видання дозволів на здійснення торговельних операцій установам, які беруть участь у зовнішньоторговельному обороті;

¦ регулювання і контроль діяльності організацій, які мають дозвіл на самостійний вихід на зовнішній ринок;

¦ запровадження операцій із зовнішньої торгівлі для організацій, які беруть участь у зовнішньоторговельному обороті;

¦ видача дозволів на ввезення товарів, свідоцтв про проходження товарів, дозволів на транзит товарів через країну;

¦ контроль у країні перебування за виконанням законів про зовнішню торгівлю організаціями, які беруть участь у зовнішньоторговельному обороті;

¦ вивчення загальних умов і торговельної кон'юнктури у країні перебування.

Найважливішою правовою гарантією здійснення функцій торговельних представництв за кордоном є забезпечення їх відповідними привілеями та імунітетами (як складової частини дипломатичних представництв) відповідно до міжнародного права. Мається на увазі недоторканність помешкань торговельних представництв, недоторканність їх архівів і документів, митні привілеї, користування прапором і емблемою акредитуючої держави, податкові чи фіскальні привілеї тощо. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. - К.: Либідь, 2008. - с.68-69

1.2 Засоби здійснення дипломатичного представництва за кордоном

Для успішної роботи посольств та місій необхідна відповідна матеріально-технічна база, тобто ті конкретні засоби та можливості, за допомогою яких дипломатичне представництво могло б ефективно здійснювати свої функції.

Головним із таких засобів є, звичайно, приміщення дипломатичного представництва. Як правило, посольство або місія іноземної держави розміщується в столиці країни перебування. Винятком є, мабуть, тільки Ватикан. Країна перебування несе міжнародно-правову відповідальність за сприяння акредитуючій державі в отриманні нею необхідних приміщень для нормального функціонування дипломатичних представництв. Це зобов'язання регламентується ст. 21 Віденської конвенції: "1. Держава перебування повинна або сприяти акредитуючій державі у придбанні на своїй території, згідно з своїми законами, приміщень, необхідних для її представництва, або надати допомогу акредитуючій державі в одержанні приміщень будь-яким іншим шляхом. 2. Вона повинна також, у разі необхідності, надавати допомогу представництвам в одержанні придатних приміщень для їх співробітників".

У ст. 25 Віденської конвенції сформульовано в загальній формі зобов'язання приймаючої країни "...надавати всі можливості для виконання функцій представництва". Конкретним аспектом цього зобов'язання є забезпечення права співробітників іноземних дипломатичних представництв на безперешкодне пересування територією країни перебування. Оскільки сфера діяльності посольства (на відміну від консульства) поширюється на всю територію країни перебування, то з цього логічно випливає право дипломатів на вільне пересування по всій її території. Воно є необхідним не тільки для досконалого вивчення умов та подій у країні перебування, що становить основний зміст інформаційної функції посольства, а й для виконання дій, пов'язаних із функціями дипломатичного захисту, представництва тощо. Білорус І.О. Теорія та практика розширення правового статусу та обсягу правосуб'єктності сучасних суб'єктів міжнародного права // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2008. - № 6.

Проте свобода пересування не означає необмежених та безконтрольних поїздок дипломатів, здійснюваних без огляду на питання національної безпеки країни перебування. Тут особливо необхідно дотримуватись принципу забезпечення прав та законних інтересів обох держав-контрагентів. Про це, зокрема, йдеться у ст. 26 Віденської конвенції: "Оскільки це не суперечить законам і правилам про зони, в'їзд до яких забороняється або регулюється з міркувань державної безпеки, держава перебування повинна забезпечувати всім співробітникам представництва свободу пересування по її території".

Одним із засобів забезпечення нормальної діяльності посольств та місій є також свобода зносин дипломатичних представництв з акредитуючою державою, її органами як у Центрі, так і за кордоном. Це право передбачене п. І ст. 27 Віденської конвенції: "...При зносинах з урядом та іншими представництвами і консульствами акредитуючої держави, де б вони не перебували, представництво може користуватися всіма прийнятними засобами, включаючи дипломатичних кур'єрів і закодовані або шифровані депеші. Проте представництво може встановлювати і експлуатувати радіопередавач лише за згодою держави перебування". В Україні всі ці питання регламентуються указом Президента України "Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні" від 10 червня 1993 р. В силу норм та традицій міжнародного права, що склалися, дипломатичні представництва при використанні засобів поштово-телеграфного, телексного та інших видів сучасного зв'язку мають в країні перебування певні пільги - право безперешкодного та позачергового прийому та перелання повідомлень тощо. Баймуратов М.А. Проблема международной правосубъектности органов местного самоуправления. - Одесса.: АО Бахва, 2006. - с.55-56

За всіх переваг найсучасніших видів та систем зв'язку важливим засобом спілкування між дипломатичним представництвом та Центром залишається відправлення та отримання документів дипломатичною поштою.

У сучасному міжнародному праві та повсякденній дипломатичній практиці утвердився інститут абсолютної недоторканності дипломатичної пошти. Вона, згідно з п. З ст. 27 Віденської конвенції, "не підлягає ні розпечатуванню, ні затриманню".

Вирішення питання щодо пропуску дипломатичної пошти через державні кордони покладено на.митні служби, які керуються в таких випадках діючим у кожній країні митним законодавством. Вони, як правило, безперешкодно пропускають дилпошту, піддаючи ЇЇ лише зовнішньому оглядові та перевіряючи дотримання деяких незаперечних умов (наявність кур'єрського листа з переліком місць дилпошти та підтвердженням їх належності тій чи іншій країні, наявність печаток, пломб, підписів на самих місцях із дипноштою тощо). В разі відсутності видимих зовнішніх ознак і недотримання відправником вищевказаних вимог, митні службовці мають право відкласти вирішення питання про пропуск такого багажу до узгодження проблеми з МЗС своєї країни, яке, в свою чергу, має вступити в контакт з відповідним дипломатичним представництвом. Саме такого роду гарантії необхідні, щоб забезпечити дійсну, абсолютну недоторканність дипломатичної пошти згідно з ст. 27 Віденської конвенції. При цьому враховується, що міжнародне право передбачає відповідальність і відправників диппошти за перевезення в ній не належних дилпошті речей. Берридж Дж. Р. и Джеймс Аллан. Словарь по дипломатии. Хаундсмилл, Палгрейв, 2007.С.66

2. Функції дипломатичного представництва за кордоном

2.1 Функція представництва

Поняття "дипломатична функція" охоплює комплекс питань, пов'язаних з процесом реалізації дипломатичних відносин між державами. Виходячи з того, що неможливо в одному правовому акті перелічити всі функції сучасної дипломатії, ст. З Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. виділила лише основні з них. Функції дипломатичного представництва полягають, зокрема:

а) у представництві акредитуючої держави в державіперебування;

б) у захисті в державі перебування інтересів акредитую-чої держави та її громадян у межах, що допускаютьсяміжнародним правом; в)у веденні переговорів з урядом держави перебування;

г) у з'ясуванні всіма законними способами умов і подій у державі перебування і повідомленні про них уряду акредитуючої держави;

д) у заохоченні дружніх відносин між акредитуючою державою і державою перебування та в розвиткові їх взаємовідносин у галузі економіки, культури і науки.

Важливе значення Віденської конвенції 1961 р. полягає в тому, що наполеглива робота над її текстом дозволила надати багатьом її положенням універсального характеру і використати деякі з них при створенні аналогічних документів, що регламентують інші форми міждержавних відносин (участь у міжнародних організаціях, здійснення консульської діяльності тощо). Блищенко И.П. Дипломатическое право. - М.: Высшая школа, 2007. - с.87-88

Водночас сьогодні акредитуючі держави досить часто покладають на свої дипломатичні представництва певну кількість завдань, які віддзеркалюють їх специфічні проблеми, що виникають у двосторонніх відносинах. Згідно зі ст. 5 Закону України "Про дипломатичну службу" виділено 15 основних функцій дипломатичної служби України, які на практиці виступають однією із форм імплементації положень Віденської конвенції на національному рівні.

Однак виокремлення у тексті Конвенції лише найважливіших дипломатичних функцій має суттєве значення, оскільки, з одного боку, вона окреслила такі позитивні аспекти дипломатичної діяльності, як "заохочення дружніх відносин" і розвиток зв'язків у галузі економіки, культури та науки, а з іншого - особливо наголошує на тому, що ці дипломатичні функції мають бути реалізовані "у межах, що допускаються міжнародним правом", тобто легальними способами. Керуючись положеннями Конвенції, варто зазначити, що сучасна практика і доктрина дипломатичного права відкидають існуючі в минулому поняття і теорії, згідно з якими дипломат не був зв'язаний, фактично, ні правовими, ні моральними нормами й у своїй діяльності міг керуватися принципом максималізму про те, що "мета виправдовує засоби". Борунков А. Глава дипломатического представительства // Человек и закон. - 2008. - № 4.С.22

Функція представництва. Серед найважливіших функцій сучасної дипломатії у тексті Віденської конвенції на перше місце поставлена функція представництва акредитуючої держави у державі перебування. Ця функція є однією з найдавніших і, водночас, найбільш характерних для дипломатії як такої. "По суті, як зазначає проф. К.К. Санд-ровський, - із цієї основної функції випливають і всі решта, названі вище".

Основна її мета - створення сприятливого клімату для розвитку двосторонніх відносин, особливо завдяки безпосереднім контактам глави дипломатичного представництва і дипломатичного персоналу з урядовими колами та іншими впливовими особами держави перебування, а також із представниками дипломатичного корпусу. Відповідно до змісту цієї функції глава дипломатичного представництва як орган акредитуючої держави представляє її як певну цілісність, як суб'єкта міжнародного права. Він виконує цю функцію як офіційна особа свого уряду, представляє його повноваження у різних справах стосовно владних органів приймаючої держави.

Діючи на підставі вірчих грамот, глава дипломатичного представництва уповноважений від імені акредитуючої держави здійснювати відповідні дії та виявляти ініціативу з розвитку двосторонніх відносин між державами.

Згідно зі ст. 7 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р., глава дипломатичного представництва належить до кола осіб (поряд з главою держави, главою уряду і міністром закордонних справ), які з огляду на їх функції і без необхідності пред'явлення повноважень є уповноваженими від імені держави з метою прийняття тексту договору між акредитуючою державою і державою перебування. На відміну від глави держави, глави уряду і міністра закордонних справ, які уповноважені вчиняти будь-які дії, що стосуються укладання міжнародного договору, посол наділений лише правом приймати текст договору між власною державою і державою перебування. Борунков А. Дипломатический корпус // Человек и закон. - 2009. - № 7.С.13

Так, Надзвичайний і Повноважний Посол України в іноземній державі є вищим офіційним представником України, який акредитований у державі перебування. Він представляє Україну у державі перебування, забезпечує дипломатичними засобами проведення зовнішньополітичного курсу України, захист національних інтересів, суверенітету, безпеки, територіальної цілісності нашої держави, прав та інтересів її громадян і українських юридичних осіб у державі перебування.

Крім цього, постійний дипломатичний представник може презентувати свою державу в кожній міжнародній організації, а також від її імені брати участь у міжнародних конференціях і зустрічах. Він зобов'язаний виконувати цілу низку церемоніальних дій, пов'язаних із візитами, розпорядженнями і, відповідно, стежити за національними святами країни перебування.

Отже, підсумовуючи викладене вище, можна стверджувати, що функція представництва своєї держави має значно ширше значення. Фактично все, що говорить і робить дипломат, навіть у неформальній ситуації, входить у широку сферу представництва своєї держави. Водночас виконання дипломатичних функцій від імені акредитуючої держави не завжди поєднується із "захистом", який обумовлений представництвом, оскільки налагодження відносин у різних сферах, часто важких і складних, інколи супроводжується виникненням певної небезпеки, замахами на представників держави. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. - К.: Либідь, 2008. - с.55

2.2 Функція дипломатичного захисту

Функція дипломатичного захисту. Вона передбачає захист у державі перебування законних інтересів акредитуючої держави, її фізичних та юридичних осіб, що є на території країни перебування дипломатичного представництва. Це положення Конвенції відображене у ст. 25 Конституції України: "Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами". Ця норма має вищу юридичну силу стосовно інших нормативно-правових актів України, в яких вона деталізується.

Згідно зі ст. 25 Закону України "Про громадянство України", Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють повноваження щодо осіб, які проживають за кордоном.

Роль цієї функції суттєво зросла в сучасних умовах із формуванням відносин у різних сферах, особливо міграційних процесів, розвитком туризму тощо. Практичний захист прав та інтересів громадян власної держави сьогодні майже повністю здійснюється через консульські відділи посольств або самостійними консульськими установами держави.

Лише в особливих випадках, що мають вагоме політичне значення, цей захист здійснюється через дипломатичне представництво.

Аналізуючи цю функцію, проф. К.К. Сандровський виділяє чотири основні умови, які роблять дипломатичний захист правомірним. Перша умова, на його думку, полягає в тому, що "при здійсненні дипломатичного захисту... не має бути ніякого втручання у справи, які, по суті, належать до внутрішньої компетенції держави перебування". Це означає, що дипломатичне представництво, беручи на себе обов'язки щодо дипломатичного захисту фізичних чи юридичних осіб своєї держави, має переконатися, чи не зачіпаються при цьому національні інтереси держави перебування, тобто, чи не належать ці питання винятково до юрисдикції цієї держави. Войцехович А.М. О понятии института права убежища // Советское государство и право. - 2007. - №4. - с. 99.

Другою вимогою є те, що "перш ніж вдатися до засобів дипломатичного захисту, посольство має переконатися в тому, що громадянам або органам його держави або відмовлено у мірах судового чи іншого захисту за законодавством країни перебування, або всі засоби, що передбачені цим законодавством для відновлення порушених прав, уже вичерпані і не дали результату".

Крім цього, дипломатичний захист може надаватися лише громадянам та юридичним особам власної держави. Ця правова вимога має відповідне закріплення у Законі України "Про громадянство України" та інших нормативних актах. Вона означає, що іноземці та особи без громадянства не можуть розраховувати на дипломатичний захист із боку посольств інших держав. Винятком із цього правила є ст. 45--46 Віденської конвенції, які передбачають, що акредитуюча держава може одночасно за попередньою згодою приймаючої держави на прохання третьої держави, яка не акредитована у приймаючій державі, взяти під захист інтереси цієї держави та її громадян. Випадки довіреності охорони своїх інтересів іншій державі також виникають між деякими державами, які пов'язані спеціальними відносинами (Швейцарія і Ліхтенштейн, держави Бенілюксу, скандинавські держави тощо).

І, нарешті, четвертою умовою є те, що право на дипломатичний захист "є винятковим правом власної держави" в особі її посольства, яке склалося на основі міжнародного звичаю, а не як право індивідів. З цього приводу К.К. Сандровський стверджує, що "акредитуюча держава, і лише вона, вирішує, чи вдаватись їй (в особі посольства чи місії, а також консульства) до будь-яких акцій перед органами держави перебування і, якщо так, то в якому обсязі та в якій формі".

Однак, якщо брати до уваги існуючу реальність суспільного розвитку, особливо коли значна група держав проголосила на конституційному рівні побудову правової держави, остання вимога щодо дипломатичного захисту є дискусійною. Зокрема, ст. 25 Конституції України закріплює, що наша держава "гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами". Отже, звідси можна зробити висновок, що дипломатичний захист громадян своєї держави - це обов'язок, а не лише право дипломатичного представництва.

Конкретні обов'язки дипломатичних представництв із захисту прав громадян України, що перебувають за кордоном, визначені також іншими нормами деяких законів України. У ст. 282 Сімейного кодексу України передбачено, що всиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі та дипломатичному представництві України. Згідно зі ст. 2 і 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян" від 21 січня 1994 р., дипломатичні представники і консульські установи України за кордоном у разі втрати громадянином України паспорта для виїзду за кордон або іншого документа, що посвідчує особу громадянина України під час перебування за її межами, видають посвідчення особи на повернення в Україну, а також здійснюють оформлення паспорта і проїзного документа на дитину громадянам України, які постійно проживають за кордоном. Воронин А. О совершенствовании стиля и методов дипломатии // Международная жизнь. - 2007. - № 8.С.22

Враховуючи ту обставину, що держава перебування здійснює територіальну юрисдикцію стосовно іноземних громадян, держава громадянства залишає за собою особисту юрисдикцію щодо своїх громадян, які проживають за кордоном. Першочергово тут має місце певний конфлікт між приймаючою державою та іноземним громадянином, якому було відмовлено у визнанні його прав і, нарешті, у правосудді, коли він зажадав відшкодування матеріальної чи моральної шкоди. Здійснюючи дипломатичний захист, держава діє як агент від імені особи, котрій завдано шкоду, і відстоює її права, а не свої. Таким чином, матеріальне право на дипломатичний захист належить особі, а держава лише здійснює процесуальне право на забезпечення матеріального права. Держава, що надає дипломатичний захист своєму громадянину, заявляє іншій державі претензію або протест з вимогою відшкодування нанесених збитків, поновлення або забезпечення прав громадянина.

Прямий обов'язок здійснювати дипломатичний захист закріплено в конституціях ряду держав, а саме: Албанії, Болгарії, Китаю, Хорватії, Естонії, Грузії, Угорщини, Італії, Латвії, Литви, Польщі, Російської Федерації тощо. Воронцов Г.А. Правила процедуры в многосторонней дипломатии. - М.: Международные отношения, 2006. - с.44-45

Безумовно, реалізація функції дипломатичного захисту є однією з найскладніших у діяльності дипломатичного представництва. Вона потребує відповідної юридичної підготовки, знання міжнародного права, законодавства держави перебування та практики її застосування. Функція дипломатичного захисту чи забезпечення її виконання має обмеження, передбачені національним законодавством приймаючої держави. Вони зводяться до того, що дипломатичний захист "спрацьовує" лише тоді, коли вичерпані законні підстави врегулювання спірної ситуації за допомогою законодавства і практики діяльності відповідних органів приймаючої держави.

2.3 Функція ведення переговорів

Ведення переговорів. Віденська конвенція закріплює одну з найстаріших дипломатичних функцій, а саме ведення переговорів з урядом країни перебування. У межах цієї функції глава дипломатичного представництва має широкі можливості для виявлення ініціативи у справі розвитку відносин у відповідних сферах, проведення попередніх переговорів тощо. За існуючою дипломатичною практикою держав при веденні переговорів, висловлюванні поглядів і позицій, проголошенні ініціатив від імені акредитуючої держави щодо держави перебування постійний дипломатичний представник не потребує для цього спеціальних повноважень, оскільки вони виникають з його вірчих грамот. Однак для підписання договору, якщо це доручено послу, потрібні вже належно оформлені повноваження (ст. 7 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Безпосередні дипломатичні переговори є найбільш поширеним у міжнародній практиці, ефективним і гнучким способом вирішення будь-яких справ та спорів між державами. За допомогою цього способу держави прагнуть розв'язати конкретні питання і проблеми, що не мають спірного характеру, хоча інколи вони містять спірні елементи і навіть ознаки конфлікту. Такі переговори можуть бути двосторонні і багатосторонні або відбуватися у формі міжнародної конференції. За своїм предметом безпосередні дипломатичні переговори відбуваються у двох формах: у першому випадку - як урядові (офіційні) переговори з представниками акредитуючої держави, третьої держави, міжнародних організацій з різних питань, що становлять взаємну зацікавленість сторін, особливо з питань міжнародного договору; у другому - як спосіб і метод мирного вирішення міжнародних спорів між зацікавленими сторонами. Галенская Л.Н. Право убежища (международно-правовые вопросы). - М.: Международные отношения, 2008. - с.78

Під час безпосередніх дипломатичних переговорів сторони користуються повною свободою і самостійністю стосовно вираження свого ставлення до реального стану речей. У своїх діях вони керуються принципами суверенної рівності та компромісу. Вирішальним елементом при цьому є добра воля сторін та узгодження їх взаємного інтересу.

Сучасне мистецтво ведення переговорів вимагає спеціальної кваліфікації і досвіду, а також досконалого знання мови, якою ведуться переговори. Саме на такі аспекти потрібно звертати особливу увагу у підготовці молодих спеціалістів-міжнародників. Кінцевим підсумком при цьому є втілення обраної стратегії та елементів тактики переговорів під кутом досягнення закладеної мети.

Що стосується консультацій, які мають назву "бесіди", "діалоги", "обмін думок", особливо між міністрами закордонних справ, вони часто втілюються у міжнародних угодах. У підготовці та проведенні консультацій активну участь бере глава дипломатичного представництва, розташованого у цій державі.

Інформаційна функція. Сьогодні особливо зросла роль інформаційної функції дипломатичних представництв. Вона не має нічого спільного з усім тим, що іменується "шпигунством". Треба зазначити, що посольства і місії завжди були важливим каналом для одержання достовірної інформації, яка стосується різних сфер суспільного і державного життя країни перебування. Геворгян К. Дипломатические привилегии и иммунитеты // Международная жизнь. - 2007 - № 6.С.18

Сьогодні значно збільшився обсяг інформації з міжнародних проблем у засобах масової інформації. Фактично перші відомості про ці події керівництво держав найчастіше отримує через радіо, телебачення, з газет. З огляду на це керівники держав вимагають не лише розширення інформації від посольств, але й якісної її зміни. А тому вимоги до здійснення аналітичних оцінок у сучасній дипломатії докорінно відрізняються від тих дипломатичних документів, які готувалися в минулому. Це зумовлено, передусім, самою складністю існуючих проблем. Водночас виникло багато нових факторів, які може враховувати сучасна дипломатія. Значно складнішим стало внутрішнє становище в багатьох країнах; у зв'язку зі зростанням демократичних процесів утворились десятки нових політичних партій та їх лідерів майже в кожній другій державі. Особливо посилилась роль фінансового капіталу у внутрішній і зовнішній політиці. Створено сотні міжнародних організацій світового та регіонального характеру.

Отже, сучасна інформація повинна бути не поверхневою, а мати науковий характер і ґрунтуватися на глибокому аналізі всіх факторів, що стосуються тієї чи іншої проблеми. Вона має формуватись не на поодиноких, а на численних різноманітних і найбільш достовірних джерелах.

Оскільки дипломатичне представництво цікавить, передусім, політика уряду, відповідно й інформація має випливати із урядових документів, законів та розпоряджень, висловлювань членів парламенту. Для того, щоб інформація була більш точна й вірогідна, дипломатичний агент, який її готує, мусить знати країну перебування, зокрема політику та економіку, її конституційний лад, політичні партії та їх лідерів, характер народів, що населяють цю державу. Безумовно, така інформація мусить мати також елементи прогнозованого характеру. Геновски М. Лекции по дипломатическо и консульско право и дипломатически протокол. - София, 2006.С.77

Необхідно підкреслити, що практично всі дипломатичні співробітники посольства беруть участь у складанні інформаційних документів для МЗС або з метою використання у власній оперативній роботі. Залежно від важливості документа, його підготовка доручається співробітникам відповідно до їх знань та досвіду. Віденська конвенція акцентує особливу увагу на виконанні цієї функції "легальними способами", які передбачають обов'язок неухильного дотримання відповідних правових норм держави перебування, поваги до її суверенітету та невтручання в її внутрішні справи. Дипломатичне представництво має широкі можливості щодо отримання двосторонньої інформації легальним шляхом, зокрема через офіційний контакт із представниками державних органів приймаючої держави, періодичні видання, матеріали, що передаються через засоби масової інформації, а також зустрічі в дипломатичному корпусі.

Крім цього, в деяких країнах створюються об'єднання, головна мета яких - ознайомлення іноземних дипломатів з економічним потенціалом реґіонів, промислових і сільськогосподарських підприємств різних форм власності, сприяння налагодженню ділових контактів між представниками різних форм підприємництва, а також залучення іноземних інвестицій. Зокрема, з 1992 р. у Києві діє Трейд-клуб, який станом на 1 грудня 2005 р. об'єднував понад 60 іноземних посольств та організацій. Перебування дипломатів у різних областях України впродовж п'яти років стимулювало місцевих підприємців до підготовки обґрунтованих інформаційно-довідкових матеріалів про свою діяльність та інвестиційні проекти, що дало змогу обговорити перспективи реалізації конкретних спільних розробок під час особистих контактів. Після перебування клубу в Запорізькій області відкрито представництва компаній США, Туреччини, Македонії, Індії, Росії, Швеції, Словенії, зокрема, всесвітньо відомі ІВМ та Іскрател. Іноземні дипломати отримують від Трейд-клубу найповнішу і найзмістовнішу інформацію про стан і напрями розвитку української економіки, краще пізнають нашу державу та її людей, що, безумовно, сприяє створенню позитивного іміджу України у світі. Горбачев М.С. и др. Грани глобализации: трудные вопросы современного развития. - М.: Альпина Паблишер, 2008. - с.95

3. Протокольні функції дипломатичного представництва за кордоном

Протокольна діяльність дипломатичного представництва базується на основоположних засадах Віденської конвенції про дипломатичні відносини 1961 року і деталізується в "Положенні про дипломатичне представництво України за кордоном", затвердженому Розпорядженням Президента України 22 жовтня 1992 року.

Дипломатичні представництва України за кордоном, керуючись загальними принципами зовнішньої політики і дипломатії, роблять усе необхідне, щоб своєю щоденною діяльністю забезпечувати позитивний імідж Української держави перед світовим співтовариством, щоб українські дипломати кваліфіковано і достойно захищали її інтереси в непростих дипломатичних іграх сучасного складного і неспокійного світу. У кожному дипломатичному представництві дипломати працюють над виконанням завдань, визначених їхніми функціональними обов'язками та щоденною дипломатичною практикою. Гуменюк Б. І. Структура та персонал дипломатичного представництва. Дипломатичний корпус // Політика і час. - 2007. - № 7.С.19

Кожне дипломатичне представництво (посольство, представництва при міжнародних організаціях), кожна консульська установа практично з першого дня своєї діяльності зобов'язані займатися дипломатичним протоколом, бо без цього їхня діяльність просто немислима. Тому у кожному дип- представництві для виконання протокольних функцій виділяється спеціальний дипломат - а у великих посольствах - навіть кілька, які щоденно займаються проблемами дипломатичного протоколу. У реальному житті, особливо у мало- чисельних диппредставництвах, протокольними питаннями відає дипломат, який, окрім цього, виконує й інші функціональні обов'язки.

Протокольна робота кожного дипломата передбачає організацію запиту агреману на нового главу, який має прибути до країни перебування, залагодження його прибуття до країни і перші контакти з дипломатичним протоколом, організацію вручення вірчих грамот і його перших візитів та контактів з офіційними представниками країни та дипломатичним корпусом. Тут слід пам'ятати, що від чіткості, пунктуальності і належного рівня організації цих перших протокольних заходів залежить дуже багато для майбутньої роботи як глави дипломатичного представництва, так і представництва в цілому. Дотримання принципу старшинства, врахування особливостей кожної країни, представникові якої складається візит, важливості державної чи громадської установи країни перебування - все це має своє значення, повинно зважуватися і враховуватися, щоб кожний крок новоприбулого дипломата сприяв його авторитетові, створював йому належний імідж у дипломатичному корпусі. Слід постійно пам'ятати, що враження після першого візиту від першого контакту залишаються надовго, на їх основі складається думка про дипломата, про його професійний, інтелектуальний і культурний рівень, а тому до цих візитів (як, зрештою, і до всіх інших) треба ставитися серйозно і відповідально. Уявіть собі, що про вас думатиме партнер, якщо ви перенесете свій перший візит або запізнитеся на нього. І не сумнівайтесь - про це стане відомо не тільки в одному диппредставництві чи установі. Тому на цьому етапі пунктуальність і ввічливість є обов'язковими факторами, які гарантуватимуть тільки позитивні результати.

Треба бути уважним до гостя, який відвідує ваше дипломатичне представництво. Кімната чи зала, де відбуватиметься зустріч, елегантно запропоновані та подані кава чи чай, сік чи мінеральна вода, посуд, в якому вони подаються, охайний вигляд того, хто подає, - все це не дрібниці, а важливі моменти щоденної протокольної практики, які повинні бути предметом турботи не тільки протоколіста диппредстав- ництва, але й його керівника. Можна собі уявити, яким буде враження і настрій гостя, якщо спізняться його зустріти при вході, якщо він зайде в похмуре малоосвітлене приміщення, а до того ж йому подадуть розчинну каву у надщербленій чашці. Жодного сумніву - це буде перший і останній його контакт з вами!

Не буде зайвим, якщо під час першого візиту до вас ви вручите гостю недорогий альбом або книжку (звичайно, з урахуванням мови видання) про вашу країну, що послужить прозорим натяком на бажання продовжити контакти у майбутньому. Гуменюк Б.І. Встановлення дипломатичних відносин, відкриття дипломатичних представництв, припинення дипломатичної місії// Політика і час. - 2007. - № 6.

Надзвичайно важливою є увага до дипломатичного листування. Його своєчасність як у відправленні своїх документів, так і у відповіді по отриманні, акуратність у складанні й оформленні, значення має навіть те, на якому папері вони виготовлені, - все це не проходить непоміченим. А тому й тут дрібниць не повинно бути. Якщо, скажімо, ви передасте неправильно оформлену особисту чи вербальну ноту, вам її можуть повернути, що буде серйозним і неприємним ляпсусом для канцелярської служби диппредстав- ництва. Треба надзвичайно уважно стежити за адресою, кому надсилається лист, правильністю написання прізвища тощо, бо й тут можливі всілякі казуси, особливо, якщо переплутати адреси.

Те ж стосується і запрошень на прийоми та інші заходи, особливо, якщо запрошується багато гостей. По-перше, дуже приємно отримувати запрошення, коли воно написане від руки красивим каліграфічним почерком; виготовлене на хорошому папері (бланку); і, нарешті, коли воно грамотно (що абсолютно обов'язкове) написане, особливо, якщо мова йде про правильне написання імені та прізвища. Тому перед розсиланням запрошення краще кілька разів перевірити, щоб не допустити якоїсь помилки.

У запрошенні обов'язково вказується, з ким запрошується гість: сам, з дружиною чи - рідше - з супроводжуючою особою (наприклад, перекладачем), не кажучи вже про конкретне місце прийому і годину (інколи до запрошення може долучатися карта-схема доїзду до місця прийому, особливо, якщо він відбувається на заміській території); форма одягу (фрак, смокінг, темний костюм, вечірня сукня, з нагородами чи без них). З метою уточнення деяких моментів можуть бути проведені телефонні розмови між протоколістами або секретарями посольств, а може, навіть між самими главами дипломатичних представництв.

Запрошення висилають, як правило, за три тижні до протокольного заходу, щоб запрошеним було легше зорієнтуватися зі своїм часом. Небажано, за винятком якоїсь особливої ситуації, надсилати запрошення в останні дні перед прийомом.

Протоколіст посольства повинен також уважно стежити за відповідями на запрошення. Якщо на запрошенні є абревіатура "И. в. V. Р." (прошу відповісти), то відповідь, позитивну чи негативну, обов'язково слід дати впродовж найближчих 24 годин. Якщо ж цього не зазначено, то можна і не відповідати, хоча ввічлива відповідь ніколи не завадить.

У випадку вмотивованості неучасті у прийомі (наприклад, перебування за межами країни в службовій поїздці чи у відпустці) треба обов'язково дати відповідь. Виявом вищої форми ввічливості у разі неучасті в прийомі є висилання на ім'я господині прийому букету квітів.

Якщо ж запрошення надійшло в останню хвилину, особливо на прийоми з розсадкою за столом, то це може бути потрактовано як намагання заповнити якесь порожнє місце, і на нього завжди можна отримати негативну відповідь. Про це теж необхідно пам'ятати. Гуменюк Б.І. Торговельні представництва в сучасній дипломатичній практиці // Політика і час. - 2007. - № 9.С.21

Багато часу й зусиль відповідних співробітників дипломатичного представництва потребує підготовка до прийомів, особливо з нагоди національного свята. До кожного з прийомів слід ретельно готуватися, надто коли запрошуються гості, які нечасто, а може, навіть один раз мають можливість побувати на прийомі і з цього роблять висновок не тільки про конкретне дипломатичне представництво, але й загалом про країну, яку воно представляє.

Перш за все, визначається формат майбутнього прийому: буде це "келих шампанського" чи "келих вина", сніданок, "коктейль", обід, вечеря чи "а-ля фуршет", просто чай чи кава, а, отже, і часові рамки його проведення. Треба пам'ятати, що післяобідні прийоми більш урочисті, ніж прийоми до обіду.

Далі відбувається складання меню, під час якого слід пам'ятати, що одна справа - меню прийому з розсадкою за столом, коли приймається невелика кількість людей, а зовсім інша - прийом "а-ля фуршет", коли столи сервіруються заздалегідь і виставляються буфети з алкогольними напоями. Якщо на фуршетному прийомі гості самі собі добирають закуски, і тут не виникає жодних проблем, то слід мати на увазі, що на прийомах з розсадкою існує чіткий порядок подання різних страв: закуска, перша страва (супи, борщ), рибна, м'ясна страва, сири, десерт, фрукти, кава, чай. Кількість страв визначається залежно від характеру прийому, але варто пам'ятати, що закуска подається перед першою стравою, а рибні страви - перед м'ясними і в жодному випадку не навпаки, так само як сири не можна подавати перед першою стравою. При розсадці за столами на гостя слід планувати не менше 60 см простору, щоб не створювати надмірної тісняви.

Велика увага приділяється добору гостей як на великий прийом, так і на прийоми з розсадкою. На великі прийоми запрошується кілька сотень гостей, і тут треба уважно стежити, щоб про когось не забути, особливо діячів культури, науки, журналістів, бо, що стосується переліку офіційних осіб, представників дипкорпусу, то тут складаються більш-менш стабільні списки з можливою заміною лише прізвищ окремих посадових осіб. Більш тонкою справою є підбір гостей на прийоми з розсадкою, бо тут слід враховувати не лише принцип старшинства, але й такі тонкощі, як відносини між державами на цей момент (напружені або недружні), характер запрошених гостей (мовчуни, балагури), а може, навіть і хобі.

Склад гостей на невеликі прийоми залежить від характеру прийому, нагоди, з якої він організовується (наприклад, прийом з нагоди візиту Міністра закордонних справ, дружня зустріч послів Вишеградської четвірки з послом України, дружня зустріч дипломатів двох посольств з певної оказії, зустріч шведськомовних послів тощо). Геворгян К. Дипломатические привилегии и иммунитеты // Международная жизнь. - 2007 - № 6.С.17

Велике значення, як уже зазначалося, має пунктуальність прибуття на прийом. На деяких запрошеннях, коли очікується велика кількість гостей, може проставлятися різна (з інтервалом 5--10 хвилин) година, щоб не створювати стовпотворіння, яке буває інколи біля деяких посольств, а на невеликі прийоми варто прибувати вчасно, бо немає гіршої ситуації, коли всі вже певний час сидять за столом, ведуть жваву розмову, а тоді з'являються запізнілі гості, місця яких, щоб не залишалися порожніми, могли зайняти дипломати свого ж посольства. У випадку якихось форс-мажорних обставин (аварія автомобіля) треба обов'язково попередити господарів.

Дуже уважно слід підходити до проголошення тостів і пам'ятати, що, на відміну від пострадянських країн, у більшості країн світу, ними, як і обов'язковим вживанням налитого до дна, не захоплюються і не зловживають.

Господарі повинні стежити, щоб за столом велася невимушена "легка" бесіда про країну, мистецтво, спорт, музику, не нав'язуючи присутнім своїх тем. Ініціатива завершення прийому належить головному гостю з подякою за гостинність.

Під час прийомів з розсадкою, як правило, у кімнаті, де збираються гості, на невеликому столику виставляється план розташування столів або гостей за столами. Відповідно до плану, кожне місце за столом позначене кувертною карткою з прізвищем гостя. Отже, гості заздалегідь ознайомлюються з планом, знаходять свої місця, попередньо знайомляться зі своїми сусідами по столу.

Нижче подаємо найхарактерніші норми дипломатичного етикету, яких необхідно дотримуватися на дипломатичних прийомах:

1. Перша заповідь - пунктуальність або своєчасне прибуття на прийом і перебування на ньому стільки, скільки цього вимагають правила ввічливості. Відхід з прийому через 15--20 хвилин після його початку без спеціального пояснення причини може розглядатися організаторами як демонстрація неприязні.

2. На прийоми з розсадкою жодного запізнення бути не може, бо гості з'їжджаються впродовж 3--5 хвилин і після невеликої паузи для взаємних привітань або знайомства сідають до столу. Якщо ж все-таки якісь обставини змусили гостя на кілька хвилин запізнитися, і він приїхав, коли прийом уже розпочався, то йому потрібно підійти до господаря і господині і, вибачившись, коротко пояснити причину свого спізнення, привітати їх, вклонитися решті гостей та зайняти відведене йому місце.

3. На прийом першими приходять молодші дипломати, потім - старші, а посол завершує. Відхід з прийому відбувається у зворотному порядку: спершу старші, потім - молодші. Затримуватися на прийомах понад загальноприйнятий час (до 2-х годин) не прийнято, оскільки це обтяжливо для господарів.

4. При прибутті на прийом і залишенні його не обов'язково тиснути руку кожному з присутніх, досить привітатися і попрощатися лише з господарем та господинею, а всім іншим гостям вклонитися.

5. Зовнішній вигляд і манери гостя, його вміння правильно поводитися за столом і на прийомі - один з важливих елементів етикету, і про нього завжди слід пам'ятати.

Отже, як видно із вищесказаного, протоколістам дип- представництв роботи завжди вистачає. Вони повинні уважно стежити за всілякими подіями в країні перебування та аналізувати їх на предмет протокольного реагування. Протокол диппредставництва інформує посла про отримані запрошення, збирає інформацію про характер заходів, їх учасників, час проведення, вносить пропозиції щодо формату участі посла в цих заходах. Бувають такі ситуації, особливо у випадку різкого загострення внутрішньополітичної обстановки в країні перебування, що не на всі запрошення доцільно реагувати. Горбачев М.С. и др. Грани глобализации: трудные вопросы современного развития. - М.: Альпина Паблишер, 2008. - с.53

...