Державне регулювання розвитку регіонів в Україні

Важливе значення для здійснення державного регулювання регіонального розвитку та розробки регіональної політики держави має наукове обґрунтування перспектив розвитку регіону, яке передбачає, насамперед, здійснення об'єктивного аналізу його стану. Регіональним аналізом вважається комплексне дослідження економічного, соціального та екологічного розвитку регіону за певний період. Зміст і методи аналізу стану регіону безпосередньо пов'язані із завданнями й методами регулювання регіонального розвитку. В процесі здійснення аналізу слід оцінити позитивні й негативні сторони розвитку регіону, що дасть можливість намітити основні шляхи його подальшого розвитку та вибрати адекватні методи регулювання.

Поряд з аналізом інформаційно-аналітична діяльність передбачає діагностику стану регіону, тобто виявлення регіональних диспропорцій, структурних деформацій і недоліків у соціально-економічному розвитку даного регіону, що може знадобитися для вироблення державної політики регіонального розвитку та виявлення депресивних територій.

Розвиток регіону передбачає наявність концепції регулювання та прогнозу його розвитку. Під концепцією регулювання регіонального розвитку розуміють обґрунтування способу досягнення поставлених цілей розвитку регіону в довгостроковій перспективі та засобів реалізації цілей і завдань державної регіональної політики. Прогноз регіонального розвитку є науково обґрунтованим судженням про можливий стан регіону в майбутньому, альтернативні шляхи, строки та способи досягнення цілей його розвитку.

Державне регулювання регіонального розвитку повинно спиратися на регіональний моніторинг, або моніторинг регіональних ситуацій і регіональних проблем, під яким розуміють спеціально організовану й постійно діючу систему необхідної статистичної звітності, збирання та аналізу статистичної інформації, здійснення додаткових інформаційно-аналітичних обстежень (опитування населення тощо) й діагностики стану, тенденцій розвитку та гостроти загальнорегіональних ситуацій і регіональних проблем. Щодо регіонів первинного територіального поділу, межі яких збігаються із субнаціональними адміністративно-територіальними одиницями, необхідно здійснювати тотальний моніторинг, а щодо регіонів вторинного поділу - проблемно-орієнтований моніторинг.

Іншою стороною інформаційного забезпечення регіонального розвитку є ознайомлення населення з ходом реалізації регіональної політики держави. Ця проблема мала б стати темою окремого щорічного послання Президента чи уряду, в якому аналізувалися б не окремі аспекти регіональної ситуації, а максимально повний зв'язок явищ та проблем, які визначають міжрегіональний та внутрірегіональний розвиток.

ВИСНОВКИ

У дисертації розроблені наукові положення та отримані результати, які в сукупності дозволяють розв'язати важливу проблему державного регулювання розвитку регіонів в Україні, зробити низку важливих теоретичних висновків і сформулювати практичні пропозиції щодо вдосконалення теоретичних засад, нормативно-правової бази та інституційного механізму державного регулювання розвитку регіонів, виявити першо-чергові напрями їх удосконалення.

1. Встановлено, що в сучасній Україні все ще домінує вивчення економічних та, частково, екологічних проблем регіонального розвитку і значно менше - теоретичних, правових, управлінських та інституційних. Практично відсутні дослідження, присвячені теоретико-методологічним аспектам проблеми, недостатньо активно дискутуються питання про зміст понять регіону та їх класифікацію, розвитку регіону, його державного регулювання. Фрагментарно вивчаючи зарубіжний досвід державного регулювання розвитку регіонів, вітчизняні фахівці практично залишають поза увагою проблеми організаційно-правового регулювання розвитку регіонів в Україні, що гальмує розвиток законодавства у даній сфері та вдосконалення відповідного інституційного механізму.

2. Рекомендується при визначенні поняття “регіон” виходити з того, що він є сукупністю частин соціального, природно-ресурсного та інших потенціалів держави, які збігаються просторово і по відношенню до яких можуть і повинні здійснюватися певні регулятивні дії з боку держави, місцевих органів влади чи самоврядування та інших суб'єктів. Регіонами в державному управлінні пропонується вважати субнаціональні адміністративно-територіальні одиниці, щодо яких держава зобов'язана здійснювати тотальний регіональний моніторинг, постійні регулятивні дії та прогнозувати виникнення регіональних проблем з тим, щоб дотримуватися конституційної норми про необхідність збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів та забезпечення рівних соціальних стандартів для всіх громадян, незалежно від місця їх проживання. Такі регіони є регіонами первинного територіального поділу. Виникнення тих чи інших проблем на територіях, межі яких можуть не збігатися з межами адміністративно-територіальних одиниць, вимагає від держави їх селективної підтримки, обмеженої певними часовими рамками. Такі території пропонується вважати проблемними регіонами, тобто регіонами вторинного територіального поділу.

3. Принципово важливим є розуміння розвитку регіону як режиму функціонування регіональної системи, який забезпечує позитивну динаміку параметрів якості та рівня життя населення, що проживає на даній території. Такий розвиток не повинен і не може вичерпуватися виключно механічним зростанням елементів його структури, в тому числі економічних. Доведено, що сучасна парадигма розвитку регіону полягає в тому, що він повинен базуватися переважно на внутрішньому потенціалі регіону - регіональній економіці та перевагах міжсекторного співробітництва з делегуванням частини владних повноважень від загальнодержавних до регіональних органів.

4. Державним регулюванням розвитку регіонів слід вважати цілеспрямований систематичний вплив з боку держави, спрямований на підтримання соціально орієнтованого, сталого й збалансованого розвитку регіонів з метою забезпечення максимально високих і рівних соціальних стандартів життя населення, незалежно від місця проживання, який полягає у створенні необхідної нормативно-правової бази, інституційного, інформаційного та кадрового забезпечення з використанням програмно-цільових методів та відповідного фінансово-економічного інструментарію.

5. Запропоноване розуміння державного регулювання регіонального розвитку передбачає множинність суб'єктів та об'єктів даного процесу. Суб'єктом державного регулювання розвитку регіонів у широкому розумінні є держава як головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує та організовує спільну діяльність людей і соціальних груп. Суб'єктами державного регулювання розвитку регіонів у вузькому розумінні доцільно визнати окремі елементи системи державних органів, до яких належать як центральні та регіональні органи виконавчої влади, так й інші суб'єкти.

7. Визначено й розкрито принципово нове розуміння проблемного регіону як території, котра не в змозі самостійно вирішити свої соціально-економічні проблеми чи реалізувати свій потенціал, а тому вимагає певної селективної підтримки з боку держави. Регіональними проблемами при цьому слід вважати системний прояв дисбалансу, протиріччя у функціонуванні одного чи кількох взаємозв'язаних потенціалів даної території. До проблемних регіонів доцільно зараховувати кризові, відсталі, депресивні, прикордонні та авангардні регіони. При цьому ототожнення проблемних та депресивних регіонів, як пропонують більшість авторів, є некоректним. Серед депресивних регіонів, у свою чергу, слід розрізняти старопромислові, аграрно-промислові та видобувні.

Пріоритетними напрямами вдосконалення державного регулювання розвитку регіонів є регіоналізація, розробка та реалізація державної регіональної політики, впровадження програмно-цільових методів та вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення.

8. Обґрунтовано, що в сучасній Україні ще не склалися умови для зміни наявного обласного устрою. Більш прийнятною і доцільною для України є регіоналізація в межах унітарно-децентралізованої держави, без зміни наявного обласного поділу. Змістом регіоналізації в Україні повинна стати децентралізація, деконцентрація та субсидіарність. Саме регіональна, унітарно-децентралізована держава дає можливість враховувати інтереси регіонів завдяки розширенню їх економічної самостійності, відповідальності регіональних та місцевих органів влади і самоврядування, у вирішенні питань розвитку територій з урахуванням місцевої специфіки й культурно-історичних традицій.

9. Відсутність довгострокової стратегії регіонального розвитку та державної регіональної політики є найбільш небезпечною, але найменш усвідомленою передумовою територіальної дезінтеграції держави. Показано, що державна регіональна політика в Україні на нинішньому етапі перебуває в стані розробки, не має достатнього інституційного забезпечення і спрямована більше не на розвиток регіонів, а на їх епізодичну підтримку, причому ця підтримка з об'єктивних економічних причин не може бути орієнтована на розвиток та є, як правило, реакцією на певні надзвичайні обставини, що мали місце в регіоні.

10. Урахування основних наукових результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного й світового досвіду, потреб сучасного розвитку регіонів в Україні дає підстави запропонувати такі практичні рекомендації з метою їх подальшого впровадження в практичну діяльність:

розробити й прийняти закони, які б нормативно закріпили довгострокову концепцію регіонального розвитку, базові засади державного регулювання розвитку регіонів, визначили його предмет, коло суб'єктів, форми й методи такого регулювання, а саме: “Про основні засади державного регулювання розвитку регіонів в Україні”, “Про основні положення державної регіональної політики в Україні”, “Про загальні принципи розробки і реалізації цільових регіональних програм”, “Про регіональний моніторинг”, “Про проблемні регіони” (або краще два самостійні закони - “Про державну підтримку депресивних регіонів” та “Про регіони пріоритетного розвитку”);

сформувати належний інституційний механізм забезпечення регіонального розвитку, який повинен включати профільний комітет парламенту, дорадчий орган при Президентові, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, здійснити перерозподіл повноважень між органами державного управління та місцевого самоврядування на регіональному рівні;

упроваджувати в процесі державного регулювання регіонального розвитку програмно-цільовий метод як такий, що найбільше відповідає вимогам концентрації сил і засобів для досягнення пріоритетних цілей розвитку регіонів;

для об'єктивного аналізу стану регіонів, прогнозного, інформаційного та аналітичного забезпечення використовувати альтернативні інформаційні системи, що взаємодіють і доповнюють одна одну та дають можливість здійснювати регіональний моніторинг. Регіональним моніторингом слід вважати спеціально організовану й постійно діючу систему необхідної статистичної звітності, збирання та аналізу статистичної інформації, здійснення додаткових інформаційно-аналітичних обстежень (опитування населення тощо) і діагностики стану, тенденцій розвитку й гостроти загальнорегіональних ситуацій і регіональних проблем. Щодо регіонів первинного територіального поділу, межі яких збігаються з субнаціональними адміністративно-територіальними одиницями, необхідно здійснювати тотальний моніторинг, а щодо регіонів вторинного поділу - проблемно-орієнтований моніторинг.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМАТИКОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті в наукових фахових виданнях

2. Керецман В.Ю. Проблеми формування та інституціалізації регіональної політики в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: ОРІДУ УАДУ, 2001. - Вип. 6. - С. 131-141.

3. Керецман В. Регіон як науковий та правовий термін: Зб. наук. пр. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - Вип. І. - С. 20-27.

4. Керецман В.Ю. До питання про створення і функціонування регіональних агентств розвитку в Україні // Вісн. УАДУ. - 2001. - № 2. - Ч. 1. - С. 77-82.

5. Керецман В.Ю. Правовое регулирование взаимодействия местных государственных администраций и органов местного самоуправления на Украине // Современные проблемы государственного управления / Под общ. ред. В.Егорова, А.Быстрякова, В.Герасимова. - М.: Изд-во РАГС, 2002. - С. 78-84.

6. Керецман В.Ю. Теоретико-методологічні засади поняття регіону // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2003. - Вип. 4 (16). - С. 165-176.

7. Керецман В.Ю. Регіональний розвиток як предмет державного регулювання // Вісн. НАДУ. - 2003. - № 4. - С. 397-401.

8. Керецман В.Ю. Поняття та зміст державного регулювання регіонального розвитку: Зб. наук. пр. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Вип. 1. - С. 54-60.

9. Керецман В.Ю. Наднаціональне регулювання регіонального розвитку в ЄС: виклики для України // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 1 (15). - С. 21-27.

10. Керецман В.Ю. До проблеми інформаційного забезпечення регіонального розвитку // Статистика України. - 2004. - № 2. - С. 34-37.

11. Керецман В.Ю. Становлення регіоналістики: окремі етапи // Упр. сучас. містом. - 2004. - № 2/4-6(14). - С. 23-28.

12. Олуйко В.М., Керецман В.Ю. До питання правового забезпечення державного регулювання розвитку регіонів в Україні // Вісн. Хмельниц. ін-ту регіон. упр. та права. - 2004. - № 1-2 (9-10). - С. 282-288. - Авторські - с. 282-285.

13. Керецман В.Ю. До проблеми правового регулювання регіонального розвитку в країнах Європи // Вісн. держ. служби. - 2004. - № 2. - С. 22-26.

14. Керецман В.Ю. Співвідношення понять державного регулювання регіонального розвитку та регіонального управління // Упр. сучас. містом. - 2004. - № 3/7-9(15). - С. 79-84.

15. Керецман В.Ю., Панов А.В. Правові та інституційні засади діяльності Карпатського єврорегіону // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 3 (19). - С. 347-357. - Авторські - с. 352-357.

16. Керецман В.Ю. Проблемні регіони: поняття та класифікація // Вісн. Хмельниц. ін-ту регіон. упр. та права. - 2004. - № 3 (11). - С. 261-267.

17. Керецман В.Ю., Петрище П.А. Регіоналізація: досвід Словацької Республіки та перспективи України // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 4. - С. 332-337. - Авторські - с. 332-335.

18. Керецман В.Ю. Ідея регіоналізації в Україні: основні підходи // Вісн. Хмельниц. ін-ту регіон. упр. та права. - 2004. - № 4 (12). - С. 299-306.

19. Керецман В.Ю., Лендьєл М.О. Досвід діяльності агентств регіонального розвитку у країнах Центральної Європи // Зб. наук. пр. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Вип. 2. - С. 306-311. - Авторські - с. 307-310.

20. Керецман В.Ю. Регіональний моніторинг як інформаційно-аналітична база державного регулювання розвитку регіонів // Статистика України. - 2004. - № 4 (27). - С. 23-26.

21. Керецман В.Ю. До проблеми законодавчого забезпечення розвитку регіонів в Україні // Вісн. держ. служби. - 2004. - № 4. - С. 51-55.

22. Керецман В.Ю., Лендьєл М.О. Пошук парадигми регіонального розвитку у країнах Центральної Європи на етапі вступу до ЄС // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 4 (20). - С. 288-295. - Авторські - с. 290-295.

23. Керецман В.Ю. Вдосконалення організаційного механізму державного регулювання розвитку регіонів в Україні // Упр. сучас. містом. - 2004. - № 4/10-12(16). - С. 132-137.

24. Керецман В.Ю., Лендьєл М.О. Інституційний механізм регіонального розвитку в країнах Європи // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 1. - С. 278-282. - Авторські - с. 280-282.

Статті в інших виданнях, матеріали конференцій, тези доповідей

Керецман В.Ю. Еволюція місцевого самоврядування в Україні // Актуальні проблеми формування органів місцевого самоврядування / Голов. ред. І.М.Різак. - Ужгород, 1997. - 290 с. - Авторські - с. 180-188.

Керецман В.Ю. До питання про реформування місцевого самоврядування в Україні // Право. Соціальна робота: теорія і практика. - Ужгород, 2000. - С. 40-46.

Керецман В.Ю. Місцеве самоврядування в Україні в контексті адміністративної реформи // На порозі тисячоліть: сучасні підходи до розвитку громад та регіонів // Наук. вісн. Ужгород. держ. ун-ту. - Ужгород, 2000. - Вип. 3. - С. 9-15. - (Сер. “Економіка”).

Керецман В.Ю. Місцеве самоврядування: сучасні моделі та проблеми їх реалізації в Україні // Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика. - Ужгород, 2000. - С. 163-169.

Керецман В.Ю. Проблеми формування регіональної політики та регіонального управління в Україні // Регіональні студії. - 2001. - № 1. - С. 9-16.

Спеціальна (вільна) економічна зона “Закарпаття” і Міжрегіональна асоціація “Карпатський Єврорегіон” як механізми місцевого економічного та регіонального розвитку // Місцевий та регіональний розвиток в Україні: досвід Закарпаття / За ред. М.Лендьєл. - К.: Міленіум, 2001. - С. 91-104.

Керецман В. Правове регулювання взаємодії місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на регіональному рівні // Регіональні студії. - 2001. - Вип. 3. - С. 50-55.

Деякі проблеми правового забезпечення виконавчої влади в Україні // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. - Ужгород, 2002. - Вип. 1. - С. 67-72. - (Сер. “Право”).

Керецман В.Ю. До питання про правове забезпечення державної регіональної політики в Україні // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. - Ужгород, 2003. - С. 18-20. - (Сер. “Право”).

Керецман В.Ю. Державне регулювання регіонального розвитку та проблема європейського вибору України // Регіональні студії. - 2003. - С. 162-17.

Місцеве самоврядування: поняття, історичний розвиток та основні моделі: Матеріали до курсу лекцій. - Ужгород, 1998.

Регіональна політика та управління у країнах Європи: Матеріали до навч. курсу / Упоряд. В.Керецман, М.Лендьєл. - Ужгород, 2001.

Органи державної влади в Україні: структура, функції і тенденції розвитку: Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р.Нижник. - К.-Івано-Франківськ, 2003. - 288 с. - Авторські - с. 62-70.

Виконавча влада в Україні: Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р.Нижник. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 128 с. - Авторські - с. 54-64.

АНОТАЦІЇ

Ключові слова: регіон, державне регулювання, розвиток регіону, регіоналізація, моніторинг, критерій ефективності.

Керецман В.Ю. Государственное регулирование развития регионов в Украине: теория и практика. - Рукопись.

Отсутствие целостной научной концепции региона, отношений государства с регионами и межрегиональных отношений, механизма государственного регулирования регионального развития приводит к сохранению неравенства в развитии регионов, межрегиональных диспропорций в качестве и уровне жизни населения, а иногда и к возникновению центробежных устремлений. Не обеспечивают должных результатов попытки решения проблем депрессивных территорий.

Опыт периода становления украинской государственности, а также государств - соседей Украины подтверждает тезис о невозможности реформирования общественных отношений в области государственного влияния на регионы без надлежащего научного обоснования, разработки новейших общественных методологий и теорий. Отсутствие таких исследований тормозит развитие правовой и институционной базы регулирования развития регионов, не позволяет определить приоритетные направления влияния государства на ситуации и проблемы в регионах.

С позиций системного подхода, опираясь на отечественные и иностранные нормативно-правовые акты и научные источники, опыт Украины и ряда зарубежных стран, сформулирована общая проблема взаимосвязей государства и регионов, из которой выделена проблема научного обоснования государственного регулирования развития регионов в Украине.

Научная концепция государственного влияния на развитие регионов должна базироваться на четких дефинициях, которые бы адекватно отображали сущность того или иного явления или процесса. Исходя из того, что сегодня отсутствуют четкие и приемлемые подходы к пониманию базовых понятий проблемы государственного регулирования развития регионов, предложены авторские определения и раскрыто содержание основных понятий, составляющих теоретико-методологическую основу изучения данной проблемы: “регион” - “развитие региона” - “государственное регулирование развития регионов” - “эффективность государственного регулирования развития регионов”. Ценность полученных результатов состоит в том, что предложенные дефиниции пригодны как для дальнейших научных исследований, так и для использования при подготовке нормативно-правовых актов и формировании соответствующего институционного механизма.

По результатам проведенного исследования определены подходы к понятию региона как субнациональной административно-территориальной единицы, по отношению к которой государство осуществляет тотальный региональный мониторинг, постоянные регулятивные действия, прогнозирует и, по возможности, предупреждает возникновение региональных проблем с целью выполнения конституционной нормы о необходимости сбалансированного социально-экономического развития регионов и обеспечения равных социальных стандартов для всего населения, независимо от места проживания. Такие регионы считаются регионами первичного территориального деления.

Возникновение тех или иных проблем на территориях, границы которых могут не совпадать с границами административно-территориальных единиц, требует от государства их селективной поддержки, ограниченной во времени. Такие территории считаются проблемными регионами.

Предложены способы классификации регионов, в том числе проблемных, и критерии эффективности их государственного регулирования. Принципиально важно учитывать социальную эффективность государственного влияния на развитие регионов, важнейшим критерием которой является качество человеческого развития.

Исследованы правовые основы и институционный механизм государственного влияния на развитие регионов первичного и вторичного территориального деления.

Определены приоритетные направления усовершенствования государственного регулирования развития регионов, в частности осуществление регионализации, государственной региональной политики, активное использование программно-целевых методов и качественное усовершенствование информационно-аналитической базы, внедрение регионального мониторинга.

Результаты исследований могут быть использованы в практической деятельности органов государственной власти, в преподавательской и лекторской работе, а также стать основой для дальнейших теоретических исследований в сфере государственного управления.

Ключевые слова: регион, государственное регулирование, развитие региона, регионализация, мониторинг, критерий эффективности.

Keretsman V.J. State Regulation of Development of Regions in Ukraine: Theory and Practice. - Manuscript.

The Doctoral dissertation on the State administration, 25.00.02 specialization - the State administration mechanisms. - National Academy of Public administration, office to the President of Ukraine. - Kyiv, 2005.

Scientific-theoretical substantiation and practical recommendations in the sphere of realisation of state regulation of regions development in Ukraine have been proposed in the scientific thesis.

From a position of system approach and guidance of home and foreign normative-legal acts and scientific resources, the existing conditions and main problems concerning the state regulation of development of regions have been studied. The essence and content of notions “region”, “development of the region”, “state regulation of the development of the region”, “effectiveness of the state regulation of the development of the region” have been disclosed and specified. The ways to classify regions and criteria of effectiveness of their state regulation have been proposed. The legal basis and institutional mechanism of the state influence on the development of regions of the primary and secondary territory division have been analysed.

The priority directions of mastering of the state regulation of the development of regions have been defined, ways of its mastering have been proposed.

The results of research can be used in the practical activity of state authorities, in the teaching and lecture delivering process, become foundations for the future scientific researches in the sphere of public management.

Key word: region, state regulation, development of the region, regionalisation, monitoring, criterion of effectiveness.

Размещено на Allbest.ru