Державна політика в галузі управління інформаційним ресурсом України

Розв'язання зазначених проблем вимагатиме розробки стратегії і щодо прийняття нових законодавчих актів України, корекції діючих, реалізації вже прийнятих рішень, у тому числі підзаконних. До їх появи основним адміністративним механізмом державної політики щодо інформаційних ресурсів має стати організаційне управління діяльністю в цій сфері, оскільки абсолютна більшість державних інформаційних ресурсів містить інформаційні масиви і продукти, що відображають результати й забезпечують діяльність державних органів.

Принциповим питанням державної інформаційної політики щодо управління і захисту інформаційного ресурсу України є створення умов для нарощування вітчизняного потенціалу інформаційних і телекомунікаційних технологій та управління з боку держави цими процесами. Це передбачає вирішення таких питань: управління процесами розробки, виробництва і практичного застосування вітчизняних інформаційно-телекомунікаційних технологій та покладання функцій з координації і контролю цієї діяльності на державний орган виконавчої влади; зосередження на цьому напрямі досвідчених спеціалістів з одночасною підготовкою кадрів; включення до класифікатора економічної діяльності нової галузі економіки - “Виробництво інформаційних, телекомунікаційних технологій і послуг”.

Як зазначає дисертант у третьому підрозділі “Економічні аспекти політики щодо інформаційних ресурсів”, державна інформаційна політика та стратегія управління національним інформаційним ресурсом має передбачати формування ринку інформаційних продуктів і послуг шляхом 1) застосування антимонопольних заходів, формування необхідного наукового, матеріально-технічного, фінансового і трудового потенціалу виробництва інформаційних продуктів і надання інформаційних послуг, у тому числі тих, які не становлять комерційного інтересу, але є важливими для економіки, інноваційно-інвестиційної політики, встановлення пріоритетів науково-технічного та економічного розвитку держави; 2) удосконалення організаційно-правових засад інформаційної інфраструктури, створення відповідних структурно-функціональних ланок, розвиток вітчизняної бази інформаційно-телекомунікаційних технологій для інформаційної діяльності у науково-технічній сфері, системі охорони об'єктів інтелектуальної власності при здійсненні трансферу технологій; 3) створення загальної системи захисту інформаційного ресурсу з обмеженим доступом та відкритої інформації, важливої для суспільства і держави. Цей напрям, як доводить автор, доцільно розглядати як пріоритетний та виокремити в системі національної безпеки як самостійну сферу діяльності.

На думку дисертанта, основними заходами щодо становлення цивілізованого ринку в інформаційній сфері з урахуванням інноваційної моделі формування інформаційних ресурсів є: 1) забезпечення державної підтримки вітчизняної інформаційної інфраструктури шляхом розвитку нормативно-правової бази, яка регулює відносини учасників СНІР та інформаційного ринку щодо ІР, а також розвитку антимонопольного законодавства в інформаційній сфері; 2) забезпечення матеріальної бази інформаційної сфери державного сектора; 3) інвентаризація вітчизняних змістовних інформаційних ресурсів; 4) визначення показників статистичної звітності для обліку формування, поточного стану та результатів їх використання; 5) розробка та впровадження нормативно-методичної бази, що зумовлено різнорідним складом інформаційних джерел, які утворюють змістовний інформаційний ресурс; 6) захист прав власності на інформаційні ресурси, системи, продукти та послуги шляхом нормативного закріплення прав власності у реєстрі інформаційних ресурсів і систем; 7) розробка концепції страхування інформаційних ризиків; 8) ліцензування діяльності з міжнародного інформаційного обміну; 9) активне залучення приватного капіталу до створення інформаційного ресурсу.

У четвертому розділі “Науковий інформаційний ресурс як об'єкт державної політики” досліджено особливості реалізації державної політики щодо управління використанням і поширенням наукового інформаційного ресурсу України. У першому підрозділі “Основні засади державної політики щодо наукового інформаційного ресурсу” автор зазначає, що входження України до світового співтовариства як самостійного суб'єкта міжнародних відносин спонукає її діяти за нормами, що прийняті у ньому, адаптувати до них своє право. Проблема ускладнюється тим, що документальні фонди за результатами науково-технічної діяльності, які створені до 1992 р. і які не втратили свого значення і донині, є національною власністю і одночасно власністю РФ за визначенням, а тому питання їх використання набувають статусу міжнародних. Усе це дістало відображення у процесах кооперації як формі міжнародного поділу праці, зокрема у сфері високих технологій, що включає: взаємний обмін науково-технічними досягненнями та науково-виробничим досвідом; співробітництво в галузі НТІ, патентної справи та винахідництва; взаємні консультації з питань науково-технічної та технологічної політики; спільне розв'язання науково-виробничих проблем; придбання та продаж ліцензій, ноу-хау, спільні випробування; спільне виробництво, кооперація щодо поставок у межах ліцензійних угод; розподіл виробничих програм.

Дисертант робить висновок про те, що правові норми щодо можливості використання змістовного інформаційного ресурсу за результатами науково-технічної діяльності стосуються інтересів таких рівноправних продуцентів (вони ж є споживачами) інформації, як держава, окремі юридичні та фізичні особи. Відносини між ними як суб'єктами володіння інформацією регулюються нормами практично всіх галузей права. Оскільки державне замовлення є найбільш поширеною формою участі наукових організацій та підприємств у розробці принципово нових технологій, техніки і матеріалів і надає гарантії забезпечення не лише фінансовими, а й матеріально-технічними засобами, передбачає гарантований збут продукції, то питання власника цієї продукції та її інформаційної складової набуває першорядного значення.

У роботі визначені основні напрями розвитку науки і техніки, що зумовили розуміння цілей, першочергових завдань, механізмів реалізації відповідної державної політики. Автор також докладно аналізує проблеми правового регулювання у сфері формування НТІ як державного інформаційного ресурсу, а також обігу цієї інформації в інтересах держави, суспільства, розробників, власників і користувачів НТІ. У дисертації визначено основні умови реалізації принципів і основних напрямів правового регулювання державного ресурсу НТІ.

У другому підрозділі “Особливості політики в галузі формування і збереження наукового інформаційного ресурсу” автор доводить, що науково-технічна інформація в структурі інформаційних ресурсів України має вирішальне значення для інноваційної діяльності у всіх секторах економіки: виконує функцію акумуляції результатів інтелектуальної творчості до структури внутрішнього і міжнародного ринку.

В Україні необхідно законодавчо врегулювати порядок фінансування робіт у сфері створення і використання НТІ (залежно від форми фінансування): пряме бюджетне фінансування організації; оформлення державного замовлення; спільне фінансування з іншими співвиконавцями; зовнішні інвестиції позабюджетного характеру; фінансування з власного прибутку організації; іноземні інвестиції. Форма фінансування впливає на визначення гарантій і виключних прав виконавців і самої організації, на порядок включення конкретних об'єктів до складу майна організації і її нематеріальних активів.

На думку автора, нормативно встановленими цілями державної системи НТІ мають бути: інформаційне забезпечення науково-технічних розробок; інформаційна підтримка управління результатами науково-технічної діяльності, що перебувають у власності держави; сприяння створенню ринку інформаційної продукції і послуг та просуванню інформації про вітчизняні науково-технічні досягнення на світовий ринок. Згідно з цими цілями для Державної системи НТІ встановлюються і функції загальносистемного управління й організації роботи з НТІ.

У дисертації доведено доцільність законодавчо закріпити правовий статус ДСНТІ - найважливішої системи інформаційних ресурсів України, що формується як розподілена автоматизована інформаційно-довідкова, науково-аналітична система, яка підтримує діяльність із збору, систематизації, науково-інформаційної обробки первинної НТІ, надання інформації користувачам, а також здійснює рекламу, сприяє інноваційній діяльності на основі державних інформаційних ресурсів. До структури ДСНТІ можуть входити працюючі в розподіленому мережевому режимі міжгалузеві, галузеві, тематичні й регіональні центри НТІ.

Інституційна складова державної політики формування і використання змістовного інформаційного ресурсу дає змогу послідовно здійснювати комерціалізацію науково-технічних досягнень, забезпечення охорони інтелектуальної власності, популяризації наукових здобутків.

Удосконалення системи державного управління і захисту інформаційних ресурсів залежатиме від визначення державою її цілей щодо СНІР, державно-управлінських функцій щодо їх досягнення та оптимальної структури державних органів для виконання цих функцій.

На систему комунікацій, яка є основою СНІР, значною мірою впливають різноманітні зовнішні та внутрішні чинники. До зовнішніх чинників належать: економічні, політичні, правові та культурні особливості конкретної держави, а також держав, інституції чи організації яких співпрацюють з конкретною інформаційною системою; наявність конкурентів, що виробляють аналогічну продукцію, та фірм-поширювачів; стан сфери потенційних споживачів (потреба в інформації, платоспроможність тощо), розвиток телекомунікаційних систем передачі інформації. До внутрішніх факторів належать: виробнича та маркетингова діяльність з виробництва та поширення інформаційних продуктів і послуг; відносини з партнерами; відносини структури, що забезпечує поширення НТІ, з іншими службами; позиція на інформаційному ринку; стратегія ціноутворення; організація рекламної діяльності; спроможність швидко реагувати на зміни вимог щодо форми та якості інформаційних продуктів та послуг, технічного оснащення, наявності доступу до телекомунікаційних мереж. Названі чинники стимулюють систему комунікації до динамічного розвитку, реструктуризації основних компонентів, а також забезпечують сталість системи комунікацій, визначають напрями інституційної політики щодо використання інформаційного ресурсу.

Організаційні елементи інформаційної інфраструктури, у межах якої формується змістовний інформаційний ресурс за результатами науково-технічної діяльності, можуть виступати економічними суб'єктами як підприємницької діяльності, так і міжнародного процесу збагачення інформаційного ресурсу через обмін окремими відомостями у правовому полі нашої держави. Відповідно ці економічні суб'єкти підпадають під дію міжнародного права і вітчизняного законодавства в сфері формування та розвитку ДСНТІ.

Дисертант доходить висновку про те, що вдосконалення правового регулювання відносин у даній сфері вимагатиме вирішення проблем гармонізації: нормативно-правового забезпечення, формування і використання державного ресурсу НТІ із стандартами СОТ, іншими чинними міжнародними нормами, угодами і зобов'язаннями.

Велика увага має бути приділена порядку документування і обліку результатів науково-технічної діяльності, насамперед як державного ресурсу науково-технічної інформації (НТІ). У зв'язку з цим постає питання щодо класифікації НТІ. Дисертант зазначає, що класифікатори НТІ доцільно затверджувати на державному рівні актами органів, відповідальних за систему класифікаторів, регістрів і кадастрів. Тобто необхідно вибудувати систему обліку НТІ: внутрішній первинний облік результатів науково-технічної діяльності; статистичний облік; державний облік НТІ у системі державних інформаційних ресурсів; бухоблік НТІ у складі нематеріальних активів.

У п'ятому розділі “Інформаційний ресурс як детермінанта внутрішньої та зовнішньої інформаційної безпеки” розглянуто комплекс питань забезпечення інформаційної безпеки України в сфері використання інформаційного ресурсу держави. Дисертант розглядає в першому підрозділі “Інформаційна безпека як складова національної безпеки” інформаційну безпеку України як стан захищеності національних інтересів у інформаційній сфері, що визначаються сукупністю збалансованих інтересів особистості, суспільства і держави. Об'єктами інформаційної безпеки при цивільному обігу результатів інтелектуальної діяльності є: результати інтелектуальної діяльності; права на них; організаційна інфраструктура передачі й використання результатів інтелектуальної діяльності.

Як зазначає автор, на основі національних інтересів України в інформаційній сфері, які мають бути визначені Доктриною інформаційної безпеки України, формуються стратегічні й поточні завдання державної політики щодо забезпечення інформаційної безпеки у цивільному обігу результатів інтелектуальної діяльності. Виділено дві основні складові безпеки: інформація, інформаційна інфраструктура і правовий статус людини і громадянина у сфері інформаційної діяльності; діяльність суб'єктів національних інтересів щодо оволодіння інформацією, розвитку інформаційної інфраструктури суспільства і її використання для задоволення інтересів особи, суспільства і держави, сталого розвитку нації і, як наслідок, -- система суспільних відносин, об'єктом яких є інформація й інформаційна інфраструктура.

Як показано в дисертації, безпека інформації полягає в захищеності від загроз її здатності задовольняти потреби суб'єктів національних інтересів. Загрози національним інтересам в інформаційній сфері дисертант визначає як сукупність умов і факторів, які створюють небезпеку заподіяння шкоди об'єктам національних інтересів у інформаційній сфері й діяльності щодо реалізації цих інтересів. Їх можна поділити на загрози діяльності влади щодо реалізації національних інтересів в інформаційній сфері і загрози об'єктам національних інтересів в інформаційній сфері, які, в свою чергу, можна поділити на загрози інформації, інформаційній інфраструктурі та правовому статусу людини в інформаційній сфері.

Серед загроз інформаційній безпеці України, вільному використанню результатів діяльності в галузі науки і техніки, тобто сукупності умов і факторів, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства і держави, дисертант виділяє такі: недостатню витребуваність економікою України нових передових науково-технічних рішень і оригінальних розробок; скорочення обсягів досліджень на стратегічно важливих напрямах світового науково-технічного розвитку; небезпеку вільного обігу певних результатів інтелектуальної діяльності, обмежених законодавством України; нерозвиненість організаційної інфраструктури, адекватної ринковим умовам, і системи захисту результатів інтелектуальної діяльності в науково-технічній сфері як комерційної таємниці; роз'єднаність системи обліку результатів науково-технічної діяльності, виконаних за бюджетні кошти, і засобів контролю за їхнім використанням; недостатність нормативної бази для включення результатів інтелектуальної діяльності до економічного обігу, недооцінка нематеріальних активів підприємств, галузей і економіки країни в цілому; зниження комерційного потенціалу результатів інтелектуальної діяльності військового і подвійного призначення внаслідок недосконалості процедур передачі таких результатів з військової до цивільної сфери; деформація системи відтворення науково-технічних кадрів і науково-технічного потенціалу країни; тенденція створення пільгових умов для поширення на українському ринку зарубіжних технологій і науково-технічної продукції і, як наслідок, посилення технологічної залежності України в інформаційній сфері; активізація дій закордонних організацій, спрямованих на неправомірне одержання результатів інтелектуальної діяльності українських вчених; експансія імпортних технологій, що значно знижує попит на вітчизняну продукцію.

У сфері зовнішньої політики автор визначив кілька основних напрямів забезпечення інформаційної безпеки держави: розробка державної політики у сфері удосконалення інформаційного забезпечення зовнішньополітичного курсу країни; розробка та реалізація комплексу заходів щодо посилення безпеки інформаційної інфраструктури органів виконавчої влади, які причетні до реалізації зовнішньої політики держави; надання українським представництвам та організаціям за кордоном повноважень щодо здійснення заходів з питань нейтралізації поширюваної там дезінформації про зовнішню і внутрішню політику України.

У роботі також виділено дві основні групи прав і свобод людини і громадянина в інформаційній сфері, що відрізняються використовуваними для їх правового закріплення юридичними засобами. Першу групу утворюють права і свободи, користування якими пов'язане з діяльністю в межах установлених законом дозволів (свобода думки, переконань; доступ до відомостей, необхідних для збереження життя і здоров'я, доброго імені). Другу групу становлять права і свободи, що полягають у забороні всім суб'єктам права здійснювати дії в інформаційній сфері або у визначенні умов, за яких такі дії дозволені (заборона пошуку, одержання, передачі й поширення інформації про діяльність людини із задоволення потреб, не пов'язаних з життям суспільства і держави (приватного життя); захист інтересів, пов'язаних з використанням результатів інтелектуальної діяльності людини іншими особами; обмеження свободи вираження переконань; неприпустимість цензури).

У другому підрозділі “Співвідношення проблем відкритості інформації та обмеження доступу до неї як парадигма інформаційної безпеки” автор доводить, що важливим завданням державної влади є встановлення необхідного балансу між потребою у вільному обміні інформацією і припустимими обмеженнями її поширення в інтересах національної безпеки, іншої суспільної необхідності та захисту життя, здоров'я та гідності громадян. Відтак набуває особливого значення проблема законодавчого регулювання відносин, пов'язаних з реалізацією права громадян на інформацію. Це право є одним із засобів інформаційного забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина. Законодавчу основу його реалізації становлять міжнародні правові норми, традиції і норми національного законодавства.

Аналіз європейських законів про свободу інформації, прийнятих у 70-90-і роки ХХ століття, дає змогу дисертанту відзначити певний алгоритм в їх схемі та змісті: державний апарат - громадянин - посередники. Вони вирішили проблеми відносин держави і громадянина щодо гарантій прозорості державної влади і запровадили відчутні обмеження на свободу доступу до інформації приватного характеру. Ці закони відіграли позитивну роль в організації, впорядкуванні гарантій права людини на одержання інформації з урядових джерел, забезпечили певний ступінь прозорості влади й активізували розв'язання проблем захисту інформації задля інтересів держави і суспільства. Позначивши зобов'язання і зв'язок владних структур і громадянина в межах національного інформаційного простору, закони не врахували розширення інформаційного простору до планетарних масштабів. Можливості розвитку електронної комерції, документообігу в управлінських структурах, забезпечення інновацій в сфері медицини, освіти, інших соціально важливих сферах на основі інформаційних технологій по-новому ставлять питання перед правом і політикою всіх держав світу.

Поряд із загальними правилами у законах, що регулюють відносини у певній сфері суспільного життя, визначені умови і вимоги щодо використання права на інформацію в кожному окремому випадку. Така конкретизація виявляється в уточненні ряду позицій: яку чи про що інформацію громадянин має право одержувати, від кого, у яких документах чи інформаційних системах вона міститься, у яких формах і за яких умов може бути реалізоване право на одержання і використання інформації, якими є права, обов'язки і відповідальність суб'єктів, що надають інформацію на вимогу громадянина та ін.

Дисертант відзначає, що в Україні на законодавчому рівні залишається не визначеним правовий режим інформації з обмеженим доступом (крім державної і банківської таємниці), а саме: службової, військової, комерційної, медичної, адвокатської, попереднього слідства, дорадчої кімнати, страхування, нотаріальних дій, а також деяких видів конфіденційної інформації.

Якщо не встановлено правовий режим інформації з обмеженим доступом, то фактично неможливо без збитків для суспільства й держави забезпечити формування й розвиток інформаційних ресурсів, встановити режим доступу до цієї інформації інших держав у процесі міжнародного співробітництва. Спроба встановлення обмежень щодо доступу до певних видів інформації на рівні підзаконних актів суперечить вимогам Європейського Союзу. Отже, робить висновок дисертант, держава має взяти на себе відповідальність за управління інформаційним ресурсом, маючи за мету підтримку процесу розвитку вітчизняного інформаційного ринку. Організований належним чином, цей ресурс стане знаряддям досягнення економічної, технологічної та наукової переваги, що і спостерігається у світі як цілком закономірний зв'язок між обсягами використання, зокрема, науково-технічної інформації, продуктивністю праці народу і конкурентоспроможністю держави.

ВИСНОВКИ

У висновках підведені підсумки проведеного дослідження, сформульовані практичні рекомендації.

Для забезпечення ефективного використання національного інформаційного ресурсу необхідно насамперед врегулювати низку проблем: 1) законодавчо визначити правовий режим кожного виду інформації, забезпечивши механізми реалізації прав фізичних, юридичних осіб і держави на інформацію, та встановити повноваження і відповідальність суб'єктів України за ефективне використання національного інформаційного ресурсу; 2) запровадити економічні механізми формування і використання інформаційного ресурсу за результатами науково-технічної діяльності; 3) здійснити необхідні корективи державної податкової, фінансово-кредитної, інвестиційної політики, системи фінансування державних замовлень на інформацію економічного і соціального характеру; 4) вжити заходів щодо уникнення стихійності у формуванні інформаційного ринку, а політику ціноутворення в інформаційній сфері визначити на законодавчому рівні як важливу складову державної цінової політики.

Назріла необхідність створити загальнодержавну систему захисту інформаційного ресурсу з обмеженим доступом та важливої для суспільства і держави відкритої інформації на основі вдосконалення правових засад та оптимізації структури державних органів. Український сегмент мережі Інтернет та корпоративні інформаційні системи слід розвивати лише із застосуванням усього комплексу засобів захисту інформації.

Функціями державного управління інформаційної сферою є: 1) розробка й прийняття політичних рішень, нормативних актів щодо правового забезпечення системи управління національним інформаційним ресурсом та вдосконалення механізмів реалізації правових норм; 2) визначення і здійснення повноважень державних органів, органів регіонального й місцевого самоврядування щодо оперативного управління державним інформаційним ресурсом; 3) розробка і реалізація організаційних заходів для координації діяльності відомчих і регіональних структур та недержавного сектора у сфері формування й використання інформаційного ресурсу; 4) розробка і реалізація фінансово-економічних методів регулювання діяльності щодо формування й використання інформаційного ресурсу; 5) забезпечення державної реєстрації інформаційних ресурсів, повноти створення первинних і похідних інформаційних ресурсів на основі інформації, що створюється у процесі діяльності державних органів, органів регіонального і місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності; 6) формування інформаційних ресурсів, що охоплюють інформацію про діяльність державних органів, органів регіонального і місцевого самоврядування, державних підприємств і організацій з метою надання їх для вільного доступу громадянам і організаціям; 7) забезпечення ефективного використання інформаційних ресурсів у діяльності державних органів, органів регіонального і місцевого самоврядування та державних підприємств, установ і організацій; 8) оптимізація державної політики щодо забезпечення науково-технічних, виробничо-технологічних і організаційно-економічних умов створення й застосування інформаційних технологій та інших елементів інформаційної інфраструктури для формування, розвитку й ефективного використання інформаційного ресурсу та сприяння доступу громадян до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних систем; забезпечення функціонування ефективної системи захисту інформаційних ресурсів; 9) захист громадян, суспільства й держави від хибної, спотвореної та недостовірної інформації; 10) розробка і впровадження ефективних правових, організаційних і економічних механізмів регулювання інформаційного ресурсу України; 11) регулювання співробітництва, спрямованого на забезпечення рівноправного і взаємовигідного використання національних інформаційних ресурсів у процесі міжнародного обміну; 12) кадрове забезпечення функціонування системи державного управління національним інформаційним ресурсом; 13) інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття рішень у сфері управління інформаційними ресурсами; 14) контроль за встановленим порядком і правилами формування і використання інформаційного ресурсу; 15) нагляд за дотриманням законодавства в сфері формування і використання інформаційного ресурсу та здійснення правосуддя у сфері суспільних інформаційних відносин.

У сукупності інформаційне законодавство, нормативно-правові документи повинні визначати функціональні обов'язки органів і організацій, що відповідають за управління інформаційною сферою, і це створить систему державної політики в галузі управління інформаційним ресурсом, для вирішення таких завдань: координація діяльності з формування інформаційного ресурсу; визначення повноважень і відповідальності щодо інформаційних ресурсів органів державного управління, місцевого самоврядування, підприємств і установ; встановлення порядку фінансування і фінансової звітності щодо інформаційних ресурсів; організація реєстрації інформаційних ресурсів і їхнього обліку як майна; контроль використання інформаційних ресурсів і надання доступу до них; контроль захисту і збереженості інформаційних ресурсів.

Важливим аспектом концепції державної інформаційної політики є визначення напрямів державної діяльності щодо: використання науково-технічного і виробничого потенціалу для розвитку всіх елементів національного інформаційного простору; формування і регулювання інформаційного ринку; міжнародного інформаційного співробітництва та інтеграції інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури до світових інформаційних систем; створення ефективної системи інформаційної безпеки. Окремим розділом концепції має бути визначення системи формування і забезпечення реалізації державної інформаційної політики України, в якому необхідно передбачити: організаційну структуру, повноваження і функції суб'єктів інформаційної діяльності, що здійснюють державну інформаційну політику.

Інформаційна складова політики держави у формуванні інноваційної моделі розвитку базується на виваженій концепції розвитку науки і технологій. Тільки визнання пріоритетом високих інноваційних, сучасних наукомістких технологій, в основі яких лежать досягнення фундаментальних наук, може вивести Україну на лінію сучасних глобальних трансформацій. Перетворення України на суспільство сучасних високих інноваційних технологій дасть можливість вирішити одразу кілька фундаментальних проблем: підвищити рівень освіти і кваліфікації населення як головного джерела добробуту, стабільності й культури; ефективніше вирішувати проблеми охорони здоров'я, екології і демографії; зберегти територіальну цілісність країни, єдиний економічний і соціокультурний простір. Випереджальний розвиток науки і технологій та впровадження їхніх результатів у практику дасть змогу ввести в господарський оборот країни значну частину свого науково-технічного потенціалу. Реалізація цього сценарію можлива за скоординованих зусиль держави і бізнесу.

Стратегічними цілями державної науково-технічної політики у сфері інтелектуальної діяльності є: удосконалення порядку закріплення прав на результати інтелектуальної діяльності, отримані при виконанні науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт за кошти бюджету; розвиток системи економічних стимулів для активізації цивільного обігу результатів інтелектуальної діяльності; створення ефективної організаційної інфраструктури для реалізації науково-технічних досягнень.

Такі цілі зумовлюють поточні завдання державної інформаційної політики в галузі науки і техніки: зміцнення механізмів правового регулювання відносин у галузі захисту результатів інтелектуальної діяльності; забезпечення розвитку інституту комерційної таємниці; удосконалення системи обліку і контролю використання результатів інтелектуальної діяльності; підвищення рівня безпеки інформаційних систем, що використовуються для захисту результатів інтелектуальної діяльності.

Реалізація принципів і основних напрямів правового регулювання використання державного ресурсу НТІ передбачає: законодавче закріплення механізмів включення НТІ до складу об'єктів інтелектуальної власності України; забезпечення гарантій прав виробників і власників НТІ у процесі формування і використання державного інформаційного ресурсу; включення нових знань і досягнень у галузі НТІ до інноваційної і виробничої сфер України; розробку індикаторів оцінки ефективності НТІ з урахуванням реальних потреб країни в інформуванні про стан інформаційного ресурсу в даній сфері і т. ін.

Політико-правові, організаційні, економічні та науково-технічні заходи, спрямовані на протидію загрозам національним інтересам, становлять систему безпеки національних інтересів у інформаційній сфері. Остання визначається безпекою інформації, інформаційної інфраструктури і правового статусу людини і громадянина у сфері інформаційної діяльності й безпекою суспільних відносин, що опосередковують цю діяльність.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії та навчальні посібники:

Соснін О.В. Проблеми державного управління системою національних інформаційних ресурсів з наукового потенціалу України: Монографія. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - 572 с.

Соснин О.В. Основы информационной безопасности: конспект лекций для студентов направления 1601 “Информационная безопасность”. - Днепропетровск: Национальная горная академия, 2001. - 87 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

Соснін О.В. Політико-правові аспекти розвитку національної системи науково-технічної інформації // Держава і право. - 2001. - Вип. 12. - С.190-197.

Соснін О.В. Інформаційний суверенітет України: Правові проблеми встановлення режиму доступу до інформаційних ресурсів України // Бористен. - 2002. - № 5 (131). - С.13-15.

Соснін О.В. Концептуальні проблеми раціонального використання інформаційних ресурсів України // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія, філософія, політологія. - 2002. - Вип. 8. - С. 163-167.

Соснін О.В. Про правові основи удосконалення системи управління інформаційними ресурсами // Держава і право. - 2002. - Вип. 15. - С.192-196.

Соснін О.В. Обмеження доступу до інформаційних ресурсів України: правові та економічні аспекти (Проблеми теорії і практики) // Бористен. - 2002. - № 11 (137). - С. 18-23.

Соснін О.В. інформаційна культура суспільства в контексті інформаційної безпеки України // Політика і час. - 2002. - № 7. - С. 33-40.

Соснін О.В. Сучасні аспекти державної політики управління і захисту інформаційних ресурсів // Держава і право. - 2002. - Вип. 17. - С. 488-494.

Соснін О.В. Інституціональний характер формування і використання змістовного інформаційного ресурсу з наукового потенціалу України // Актуальні проблеми політики. - 2002. - Вип. 15. - С. 407-415.

Соснін О.В. Проблеми регулювання суспільних правовідносин в інформаційній сфері // Держава і право. - 2002. - Вип.18. - С. 495-502.

Соснін О.В. Проблема державного управління інформаційними ресурсами в контексті євро інтеграції // Політика і час. - 2002. - № 9. - С. 53-60.

Соснін О.В. Нова парадигма управління системою національних інформаційних ресурсів з науково-технічного доробку України // Нова парадигма. - 2002. - Вип. 28. - С. 4-18.

Соснін О.В. Розвиток високих технологій - запорука індустріального статусу держави // Політика і час. - 2002. - № 11. - С. 53-60.

Соснін О.В. Правові проблеми інформаційної діяльності // Стратегічна панорама. - 2002. - № 4. - С. 166-173.

Соснін О.В. Види і складові вітчизняних інформаційних ресурсів у контексті державного управління // Політологічний вісник. - 2002. - № 12. - С. 129-144.

Соснін О.В. Інформаційні проблеми розвитку інвестиційного клімату в Україні // Людина і політика. - 2003. - № 1. - С. 94-101.

Соснін О.В. Державна інформаційна політика і свобода слова // Політика і час. - 2003. - № 3. - С. 11-15.

Соснін О.В. Функції державного управління щодо національного інформаційного ресурсу з науково-технічного доробку України // Стратегічна панорама. - 2003. - № 2. - С. 198-203.

Соснін О.В. Про ієрархічність структури управління інформаційними ресурсами // Політологічний вісник. - 2003. - № 13. - С. 271-280.

Соснін О.В. Національні інформаційні ресурси у сучасних умовах: проблемні питання вітчизняного законодавства // Право України. - 2003. - № 10. - С. 124-128.

Соснін О.В. Інформаційна серцевина глобального технологічного розвитку і місце України у ньому // Політика і час. - 2003. - № 7. - С. 19-25.

Соснін О.В. Інституціоналізація науково-технічної діяльності - важлива складова державної інформаційної політики // Нова парадигма. - 2003. - Вип. 31. - С. 133-146.

Соснін О.В. Інституціоналізація у сфері обігу науково-технічної інформації // Держава і право. - 2003. - Вип. 20. - С. 460-464.

Соснін О.В. Проблеми експортного контролю інформаційного ресурсу держави // Нова парадигма. - 2003. - Вип. 33. - С. 152-167.

Соснін О.В. Інформаційні відносини: проблеми правового регулювання // Стратегічна панорама. - 2003. - № 3/4. - С. 196-201.

Соснін О.В. Місце інформаційної діяльності в інноваційній моделі розвитку економіки України // Нова парадигма. - 2003. - Вип. 35. - С. 131-141.

Соснін О.В. Місце інформаційної діяльності в інноваційній моделі розвитку економіки України // Стратегічна панорама. - 2004. - № 1. - С. 170-176.

Соснін О.В. Забезпечення інформаційної безпеки держави: теоретичний дискурс // Стратегічна панорама. - 2004. - № 2. - С. 149-154.

Соснін О.В. Інформаційні ресурси - заручники інтересів // Віче. - 2004. - № 7. - С. 53-56.

Соснін О.В. До питання про основні принципи політико-правового регулювання відносин в інформаційній сфері // Стратегічна панорама. - 2004. - № 3. - С. 178-180.

Соснін О.В. Національним інформаційним ресурсам стратегію розвитку // Віче. - 2004. - № 11(152). - С. 64-68.

Соснін О.В. Національні інформаційні ресурси: проблеми визначення і розуміння // Стратегічна панорама. - 2004. - № 4. - С. 141-146.

Соснін О.В. Залежність інформаційних комунікацій від правового регулювання інформаційних відносин: Тези доповіді // Матеріали науково-практичної конференції. - Т. 2. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - С. 624-626.

АНОТАЦІЯ

Соснін О.В. Державна політика в галузі управління інформаційним ресурсом України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Одеська національна юридична академія, Одеса, 2005.

У дисертації здійснено комплексне дослідження особливостей державної політики в галузі формування, ефективного використання і правового регулювання інформаційного ресурсу України. З'ясовано роль держави в регулюванні інформаційної діяльності в умовах становлення інформаційного суспільства та докорінних суспільних трансформацій. Визначено зміст і обсяг поняття “інформаційний суверенітет держави”, а також основні завдання щодо забезпечення інформаційного суверенітету Української держави.

Здійснено класифікацію національних інтересів у інформаційній сфері за їх суб'єктами. Визначено сутність, мету, об'єкти, завдання державної інформаційної політики в сучасних умовах, а також принципи, напрями й особливості діяльності органів державної влади щодо ефективного управління інформаційним ресурсом України. Сформульовано основні напрями оптимізації організаційної структури органів влади, які відповідають за інформаційну сферу, їхні функції та повноваження.

Створено концепцію правового регулювання використання інформаційного ресурсу з метою забезпечення ефективного функціонування інформаційної сфери держави, її інтеграції у світовий інформаційний простір.

Ключові слова: інформація, інформаційне суспільство, інформаційна політика, інформаційний ресурс, державна політика, органи державного управління, національна безпека, інформаційна сфера, інформаційний суверенітет, науково-технічна інформація.

АННОТАЦИЯ

Соснин А.В. Государственная политика в области управления информационным ресурсом Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Одесская национальная юридическая академия, Одесса, 2005.

В диссертации осуществлено комплексное исследование особенностей государственной политики в области формирования, использования и правового регулирования информационного ресурса Украины.

Впервые в политологическом контексте обоснован вывод о взаимообусловленности тенденций утверждения информационного общества, прежде всего в сфере политики, и усиления роли государства как гаранта обеспечения преимуществ позитивной свободы (благосостояния, получения знаний, информации, реализации политических интересов).

Существенно уточнено понятие информационного суверенитета государства. Доказано, что важнейшим вопросом обеспечения информационного суверенитета государства является определение внешних и внутренних угроз, которыми для Украины выступают непрозрачность международного информационного пространства, децентрализация контроля за информационной деятельностью, информационная экспансия других стран, использование информационной инфраструктуры для транзита массивов информации через границы государства.

В диссертации сформулировано понятие национальных интересов как признанной государством и обеспеченной правом сбалансированной совокупности интересов личности, общества и государства, реализация которой является гарантией существования, безопасности и стабильного развития нации. Показано, что государство при этом выполняет роль консолидатора нации, и деятельность его по обеспечению национальных интересов должна осуществляться по определенному алгоритму в несколько последовательных этапов. Осуществлена классификация национальных интересов в информационной сфере. Охарактеризованы особенности этих видов национальных интересов в информационной сфере.

В работе определены сущность, цель, принципы, объекты, задачи государственной информационной политики Украины, ее особенности в условиях перехода к информационному обществу. Сформулированы основные принципы и направления деятельности органов государственной власти по формированию информационного общества, оптимизации информационного пространства и вхождения Украины в мировое информационное сообщество.

Охарактеризованы основные направления и приоритеты правового регулирования функционирования информационного ресурса. Концептуализирована система управления и защиты информационного ресурса Украины. Определена стратегия управления национальным информационным ресурсом: формирование рынка информационных продуктов и услуг, научного, материально-технического, финансового и трудового потенциала производства информационных продуктов и предоставления информационных услуг; совершенствование информационной инфраструктуры, ее организационно-правовых основ, развитие отечественной базы информационно-телекоммуникационных технологий для информационной деятельности в научно-технической сфере, системы защиты объектов интеллектуальной собственности при осуществлении трансфера технологий.

Определено понятие информационного ресурса и его важнейшие признаки. В соответствии с классификацией информационных ресурсов по источникам и цели создания, а также по специфике деятельности пользователя и потребителя осуществлена классификация видов и категорий информационных ресурсов.

Определены функции государственного управления информационной сферой и задачи политики в области управления информационным ресурсом, а также структура организационно-правовой системы управления информационным ресурсом Украины.

Ключевые слова: информация, информационное общество, информационная политика, информационный ресурс, государственная политика, органы государственного управления, национальная безопасность, информационная сфера, информационный суверенитет, научно-техническая информация.

SUMMARY

Oleksandr V. Sosnin. The State Politics in the Field of Information Resource Management. - Manuscript.

Thesis for obtaining the scientific degree of Doctor of Science (Politics), speciality 23.00.02 - political institutes and processes. - Odessa National Law Academy, Odessa, 2005.

The author presents the complex investigation of state politics in the field of formation, effective employment and legal regulation of Ukraine's information resource. The thesis clarificates the role of state in the informational activities regulation in the context of informational society formation and deep social transformations. It constructs the sense and scope of term “informational sovereignity of a state”, so main assignments to assure the informational sovereignity of Ukraine.

Thesis gives the classification of national interests in the informational sphere correspond to its subjects. The author defined the sense, goal, principles, objects, tasks of state informational politics in the current conditions. Based on the analysis of large scope of factual materials about functioning of bodies of legislative and executive state power in Ukraine in the informational sphere, the thesis defines the principles, directions and peculiarities of state power bodies activities on effective Ukraine's information resource management. It formulates the main directions of optimizing of organizational structure of state bodies responsible for informational sphere, of their functions and authorities.

The author created the concept of legal regulation on information resource functioning with the object to assure the effective functioning of national information sphere, its integration to worldwide informational and political-legal space.

Key words: information, informational society, informational politics, information resource, state politics, state power bodies, national security, informational sphere, informational sovereignity, scientific and technical information.

Размещено на Allbest.ru