Кримінальне процесуальне право
Поняття, завдання і зміст кримінального процесу. Поняття, підстави й мета застосування заходів процесуального примусу. Порядок порушення або відмови в порушенні кримінальної справи. Система і види слідчих дій та загальні положення судового розгляду.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.08.2014 |
| Размер файла | 369,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Вважаємо, що в разі, якщо суд виключної інстанції при задоволенні клопотання знайде передбачені законом підстави для перегляду судових рішень і стосовно інших засуджених, від імені яких клопотання не надходило, суд вправі прийняти відповідне рішення стосовно цих осіб, а якщо в задоволенні поданого клопотання суд відмовляє, то приймати рішення стосовно осіб, які не подали клопотання, він не має права.
Про результати справи суд повідомляє особі, що подала клопотання про перегляд судового рішення (засудженого, його захисника чи законного представника, прокурора) і направляє копію ухвали.
ЛЕКЦІЯ №16. ВИКОНАННЯ ВИРОКУ
1. СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ СТАДІЇ ВИКОНАННЯ ВИРОКУ
Виконання вироку -- завершальна стадія кримінального процесу, в якій вирок суду, що одержав законну силу, звертається до виконання і безпосередньо реалізуються рішення суду (про покарання, про відшкодування шкоди, про оправдання і звільнення з під варти тощо) та вирішуються питання, що виникають у зв'язку зі зверненням вироку до виконання і його виконанням.
Одним з принципів кримінального процесу є обов'язковість вироку, ухвали і постанови суду, згідно з якою вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Обов'язковість рішень суду є конституційним принципом правосуддя, що знайшов закріплення в п. 9 ст. 129 Конституції України. Навмисне невиконання посадовою особою рішення, вироку, ухвали чи постанови суду або здійснення перешкод для їх виконанню тягне кримінальну відповідальність -- покарання відповідно до ст. 382 КК України.
Приховування майна, на яке накладено арешт або яке підлягає конфіскації, наказується відповідно до ст. 388 КК України. Ухилення від відбування покарання не пов'язаного з позбавленням волі тягне відповідальність за ст. 389 КК України, а ухилення від відбування покарання в вигляді обмеження чи позбавлення волі може спричиняти додаткову кримінальну відповідальність за ст. 390 КК України.
Будь-які рішення суду можуть бути звернені до виконання в примусовому порядку, забезпечуються силою державної влади. У передбачених законом випадках, крім примусового виконання рішення суду, особи які ухиляються від виконання вироку або які протидіють виконанню судового вироку, можуть притягатись до кримінальної чи адміністративної відповідальності.
Виконання вироку здебільшого здійснюється правоохоронними органами та органами виконавчої влади (міліцією, судовими виконавцями та ін.) відповідної компетенції з застосуванням норм кримінального, кримінально-виконавчого, цивільно-процесуального, адміністративного та інших галузей права. В цьому аспекті виконання вироку не належить до процесуальної діяльності. Але Деякі питання, пов'язані з виконанням вироку, безумовно розглядаються тільки судом і тільки відповідно до норм кримінально-процесуального права.
Виконання вироку залежно від виду та характеру покарання, «значеного судом, провадиться: адміністрацією місць ув'язнення слідчих ізоляторів, тюрем, установ, що відають виконанням вироків) -- щодо позбавлення волі; районними інспекціями виправних робіт -- щодо виправних робіт без позбавлення волі; державною виконавчою службою -- в частині конфіскації майна (відшкодування шкоди), штрафу; різними адміністративними органами -- щодо заборони обіймати певні посади, займатися певною діяльністю; державними, громадськими та профспілковими організаціями -- щодо виправлення та перевиховання умовно засуджених, а також осіб, яких взяли на поруки; органами народної освіти у межах їх компетенції.
Суть виконання вироку як стадії кримінального процесу полягає в сугубо процесуальній діяльності, спрямованій на звернення до виконання і забезпечення виконання вироку та в вирішення проблемних питань, що виникають при виконанні вироку.
Предметом кримінально-процесуальної діяльності даної стадії є. а) звернення вироку до виконання та здійснення процесуального контролю і прокурорського нагляду за своєчасним і правильним виконанням вироку; б) забезпечення вирішення проблем повної або часткової безпосередньої реалізації чи зміни вироку; в) зарахування попереднього ув'язнення в строк відбутого покарання, якщо ці питання не визначені при винесенні вироку; г) вирішення юридичних питань, які виникають у ході фактичного виконання вироку; д) зняття і погашення судимості; є) здійснення контролю за виконанням вироку.
Особливості процесуальної діяльності в стадії виконання вироку полягають у тому, що при цьому не змінюється суть прийнятого судом вироку, а при розгляді виникаючих проблемних питань суд вирішує тільки питання, що виникають з виконання вироку, не погіршуючи становища засудженого.
Як зазначає В. Т. Нор, виконання вироку -- це стадія кримінального процесу, в якій суд звертає вирок до виконання, здійснює контроль за приведенням його відповідними органами до виконання та вирішує у встановленому законом судовому порядку за поданням уповноважених законом службових осіб і органів, клопотанням громадських організацій і громадян та за власною ініціативою передбачені кримінально-процесуальним законом важливі правові питання, які виникають у зв'язку і при виконанні вироків1.
Суб'єктами правовідносин, що виникають в стадії виконання вироку, є: суд, засуджений, захисник, прокурор, цивільний відповідач, представник органу, що відає виконанням покарання, тошо Питання, які виникають при виконанні вироку ї потребують юридичного вирішення, вирішуються виключно судом у судовому засіданні.
Суд, що вирішує питання, пов'язані з виконанням вироку.
Питання про різні сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи застосування кримінального закону, що має зворотну силу, відповідно до частин другої і третьої статті 5 Кримінального кодексу України, вирішуються судом, який постановив вирок.
Коли вирок виконується за межами району суду, який постановив вирок, ці питання розв'язує суддя районного (міського) суду, а щодо осіб, засуджених військовими судами,-- суддя військового суду гарнізону за місцем виконання вироку.
Приведення у відповідність з новим законом, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання, вироку щодо осіб, які відбувають покарання, вирішується в порядку, передбаченому частинами другою і третьою статті 5 Кримінального кодексу України, ухвалою суду за місцем відбування покарання.
Питання про звільнення засудженого від відбування покарання в зв'язку з хворобою, відповідно до статті 408 КПК України, вирішуються суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання незалежно від того, яким судом було винесено вирок.
Основним принципом даної стадії процесу є недопустимість погіршення статусу і становища засудженого. В стадії виконання вироку при розгляді виникаючих проблемних питань суд вирішує тільки ті питання, що стосуються вироку і не тягнуть погіршення становища засудженого.
Значення стадії виконання вироку полягає в такому: процесуальна діяльність у даній стадії створює необхідні передумови для безпосередньої реалізації прийнятих у вироку рішень, сприяє формуванню у громадян переконання у неминучості відбування покарання за вчинення злочинного діяння, забезпечує охорону прав і законних інтересів потерпілого, засудженого, інших учасників процесу; своєчасне і точне виконання вироку сприяє виконанню завдань кримінального судочинства, зміцненню законності і правопорядку1.
2. НАБРАННЯ ВИРОКОМ ЗАКОННОЇ СИЛИ І ЗВЕРНЕННЯ ЙОГО ДО ВИКОНАННЯ
Згідно зі ст. 401 КПК України виправдувальний вирок і вирок, що звільняє підсудного від покарання, вступають в законну силу і виконуються негайно після проголошення вироку. Якщо підсудний перебуває під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання.
Вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду -- після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання.
У разі подавання апеляцій, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
У тих випадках, коли оскаржено або внесено подання тільки на частину вироку або коли засуджено декількох підсудних, а вирок оскаржено чи внесено подання щодо одного з них, вирок в інших частинах або щодо інших засуджених осіб законної сили не набирає до моменту винесення апеляційною чи касаційною інстанцією ухвали.
Обвинувальний вирок виконується після набрання ним законної сили.
До набрання вироком законної сили засуджений, який перебуває щц вартою, не може бути переведений у місця позбавлення волі, що знаходяться в іншій місцевості.
Ухвала і постанова суду першої інстанції набирають законної сили і виконуються після закінчення строку на подачу апеляцій, а ухвала і постанова міжобласного чи апеляційного суду -- після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання. Якщо на них були подані апеляції, касаційні скарги чи внесено касаційне подання, вони набирають законної сили і виконуються після розгляду їх апеляційним чи касаційним судом, якщо їх не було скасовано.
Ухвали і постанови апеляційної і касаційної інстанцій набирають законної сили негайно після їх оголошення.
Ухвала і постанова суду, які не підлягають оскарженню, набирають сили і виконуються негайно після їх винесення.
Порядок звернення вироку до виконання. Вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніш як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції.
Своєчасне звернення до виконання вироку, який набрав законної сили, покладається на суддю або голову відповідного суду, який постановив вирок.
Суд разом із своїм розпорядженням про виконання обвинувального вироку надсилає копію вироку тому органу, на який покладено обов'язок виконати вирок.
З метою забезпечення виховного впливу вироку суд надсилає його копію в необхідних випадках підприємству, установі, організації за місцем роботи засудженого.
Якщо у виправданого або в особи, щодо якої справа закрита, були вилучені документи, цінності та інші предмети чи був накладений арешт на майно, копія вироку, що набрав законної сюм, або ухвала апеляційної чи касаційної інстанції направляються відповідним органам для повернення вилучених документів, цінностей та інших предметів, а також для зняття арешту з майна.
Органи, що виконують вирок, постанову або ухвалу, повідомляють суд, який їх постановив про їх виконання.
Для забезпечення виконання вироку суд направляє органу, на який покладений обов'язок привести вирок до виконання, копію вироку з відповідними розпорядженнями.
Розпорядження про виконання вироку підписує суддя (голова суду чи його заступник), скріплюється печаткою суду і надсилається разом з копіями зазначених раніше судових документів до відповідного органу.
У випадку, коли засудженому обрано міру покарання у вигляді позбавлення волі, вирок звертається до виконання шляхом направлення названих документів начальнику місця попереднього ув'язнення, в якому утримується засуджений.
Звернення до виконання додаткового покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється через судового виконавця -- суд надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання судовому виконавцеві і сповіщає про це відповідному фінансовому відділу виконавчої влади.
Законом України "Про виконавче провадження визначені умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до цього Закону підлягають виконанню вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень; вироки судів у частині позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.
При здійсненні виконавчих дій судовий виконавець має право входити в помешкання, що займається боржником, і робити огляд усіх його сховищ (комори, погреби, сараї, шафи, ящики тощо). Відкриття й огляд помешкання і сховищ провадяться в присутності понятих.
Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через торговельні організації, відповідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено законом, у двомісячний строк з дня судового рішення про це.
Виконання вироку про призначення штрафу здійснюється таким чином. Суд, який постановив вирок, пропонує засудженому добровільно внести до ощадного банку суму штрафу протягом місяця і попереджає його, що в разі несплати штрафу його буде стягнуто в примусовому порядку судовим виконавцем. У разі несплати штрафу відповідна сума вилучається відповідно до ст. 362 цивільного процесуального кодексу і Закону України "Про виконавче провадження.
У випадку, коли засудженого вироком суду позбавлено військового або спеціального звання, урядових нагород або почесного звання, суд надсилає в п'ятиденний строк копію вироку органові, який присвоїв ці звання.
Покарання у вигляді громадської догани виконується шляхом публічного її висловлювання засудженому судом. Разом з тим якщо вироком передбачено доведення догани через пресу чи іншим способом, суд надсилає копію вироку органові преси для опублікування повідомлення або адміністрації підприємства, установи, організації, громадській організації за місцем роботи, навчання чи проживання засудженого для обговорення на зборах колективу.
Згідно зі ст. 404 КПК України вирок не може бути звернено до виконання або виконуватися в частиш засудження за діяння, караність якого була усунена нововиданим кримінальним законом.
При зверненні до виконання виправдувального вироку чи ухвали про закриття справи за реабілітуючими підставами суд зобов'язаний направити виправданому (реабілітованому), а у випадку його смерті -- спадкоємцям та утриманцям спеціальне повідомлення про порядок відновлення його порушених прав і законних інтересів (ст. 53-1 КПК), прийняти необхідні рішення щодо відшкодування матеріальної та компенсації моральної шкоди.
Усі суперечки, що виникають при виконанні вироку, вирішуються судом, що ухвалив вирок, а якщо вирок виконується в іншому місці -- відповідним районним судом, що діє на даній території.
3. РОЗВ'ЯЗАННЯ ОКРЕМИХ ПИТАНЬ У СТАДІЇ ВИКОНАННЯ ВИРОКУ
У стадії виконання вироку вимагають судового вирішення низка процесуальних питань, які умовно можна розділити на декілька груп.
Питання, які виникають у процесі звернення вироку до виконання: про застосування давності виконання обвинувального вироку щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі, про звільнення від покарання за декриміналізовані діяння -- виконання закону, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання.
Питання, які вирішуються судом у процесі фактичного виконання вироку: про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей (ст. 407-1 КПК України); про застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 407 КПК України); про зарахування в строк покарання часу перебування засудженого в лікувальній установі (ст. 406 КПК України); про звільнення від покарання за хворобою (ет.408 КПК України); про звільнення від покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку (ст. 408--1 КПК України) або про скасування такого звільнення (ст.408-2, 408-3 КПК України); про заміни штрафу покаранням у виді громадських робіт, виправних робіт штрафом, обмеження чи позбавлення волі службовим обмеженням, позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні (ст. 410 КПК України); про застосування до засуджених, які є алкоголіками або наркоманами, примусового лікування та його припинення (ст. 411--1 КПК); про застосування до засудженого покарання за наявності двох невиконаних вироків (ст. 413 КПК); про тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі і про переведення його з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи тюрму (ст. 410-1 КПК); про різні сумніви і суперечки, які виникають при виконаній вироку і пов'язані з його недоліками.
Питання, які вирішуються після відбуття засудженим призначеного покарання: про погашення судимості або дострокове її зняття (ст. 414 КПК); про зарахування часу відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального трудового стажу (ст. 414-1 КПК).
Застосування умовно-дострокового звільнення від покарання (ст. 81 КК, ст. 407 КПК).
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (стаття 81 КК України) може бути здійснене тільки судом.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням відповідно до статей 81 і 82 Кримінального кодексу України застосовуються суддею районного (міського) суду за місцем відбуття покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає виконанням, відбуванням покарання, і спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх і умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим, залученням до праці.
Зазначені подання розглядаються судом у десятиденний строк з моменту надходження їх до суду без витребування судової справи з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:
1)не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
2)не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 КК України.
Умовно-дострокове звільнення неповнолітнього від відбування покарання (ст. 107 КК України).
За злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, до осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, згідно зі ст. 107 КК України, після фактичного відбуття:
1) не менше третини призначеного строку покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;
2) не менше половини строку покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин
3) не менше двох третин строку покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин,
Умовно-дострокове звільнення від покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням здійснюється судом за місцем відбування покарання засудженим за поданням органу, який відає виконанням покарання.
Згідно зі ст. 407 КПК України зазначені подання розглядаються судом у десятиденний строк з моменту надходження їх до суду без витребування судової справи з участю прокурора, представника органу, що виконує покарання, і, як правило, засудженого.
До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Відповідно до ст, 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання, включаючи обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд відповідно до ст. 76 КК України може покласти на засудженого такі обов'язки:
1)попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;
2)не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;
3)повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;
4)періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;
5)пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.
Звільнення засудженого від призначеного йому покарання з випробуванням здійснюється відповідно до ст. 408-1 КПК України
Згідно зі ст. 78 КК України після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладеш на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітніх. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього, як це випливає зі ст. 104 КК України, лише у разі його засудження до позбавлення волі. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до Двох років. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за й згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, _які мають дітей віком до семи років.
Згідно зі ст. 79 КК України у разі призначення покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі й особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання зі встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.
Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК України.
Звільнення від відбування покарання жінок які під час відбування покарання стали вагітніти, та жінок, які мають дітей віком до трьох років.
Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, відповідно до статті 83 Кримінального кодексу України здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії.
Згідно зі ст. 83 КПК України засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.
Давністю виконання обвинувального вироку називається закінчення встановлених законом строків, після сплину яких обвинувальний вирок не виконується1.
Особа звільняється від відбування покарання згідно зі ст, 80 КК України, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:
1)два роки -- у разі засудження до покарання менш суворого,ніж обмеження волі;
2)три роки -- у разі засудження до покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
3)п'ять років -- у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;
4)десять років -- у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;
5)п'ятнадцять років -- у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.
Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій ст. 80 КК України, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.
Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом..
Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 449 -- 451, 454 КК України.
Щодо неповнолітніх ст. 106 КК України встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:
1) два роки;
2) п'ять;
3) сім років;
4) десять років
Амністія -- кримінально-правовий акт Верховної Ради України щодо певної категорії осіб, змістом якого є звільнення їх від кримінального покарання чи відповідальності, встановлення підстав і умов такого звільнення.
Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання. Законом про амністію може бути передбачено заміна засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.
Помилування -- це індивідуально-правовий акт Президента України про звільнення окремої особи від кримінальної відповідальності чи покарання.
Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи чи декількох осіб. Акт помилування завжди персоніфікований і поширюється тільки на окремих названих у ньому осіб. Актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.
Звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (стаття 105 КК України).
Про звільнення від відбування покарання засудженого, який захворів на тяжку хворобу (ст. 84 КК; ст. 408 КПК).
Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбуття покарання, затверджений Міністерством охорони здоров'я України 21 квітня 1992 року.
При звільненні від дальшого відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92 -- 95 Кримінального кодексу України.
Питання про всілякі сумніви і суперечки, які виникають при виконанні вироку і пов'язані з його недоліками.
У порядку, передбаченому ст. 411 КПК України, суд може вирішувати лише ті питання, які не стосуються суті вироку і не тягнуть погіршення становища засудженого.
Не підлягають розгляду в порядку, передбаченому ст.411 КПК ^країни, питання, які зачіпають суть вироку та погіршують становище засудженого; звужують або розширюють обсяг обвинувачення; стосуються прогалин і недоліків вироків у частині Кваліфікації злочинів, призначення покарання.
Питання про визначення виду кримінально-виконавчої установи особам, засудженим до позбавлення волі, розглядаються в порядку, передбаченому ст.411 КПК України у випадках:
а)коли суд не визначив виду кримінально-виконавчої установи;
б)коли вирок щодо виду кримінально-виконавчої установи скасований у касаційному порядку або в порядку нагляду в зв'язку з неправильним визначенням виду колонії судом, і справа в цій частині повернута на новий розгляд.
Суд не вправі розглядати в порядку, передбаченому ст.411 КПК України, питання, що стосуються прогалин і недоліків вироків, при вирішенні яких звужується або розширяється обсяг обвинувачення, зачіпається суть вироку та погіршується становище засудженого.
Про погашення судимості або дострокове її зняття (ст. 88-91 КК, ст. 414 КПК).
Такими, що зовсім не мають судимості, юридично і фактично визнаються особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, а також особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.
Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Закон передбачає дві форми скасування судимості: погашення судимості і зняття судимості за рішенням суду.
Погашення судимості відбувається згідно з правом -- відповідно до передбачених у законі юридичних фактів.
ст. 89 КК України особами, що не мають судимості, мають визнаватись
Зняття судимості відбувається за рішенням суду відповідно до передбаченого законом порядку. Згідно зі ст, 91 КК України, якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 КК України. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в законі.
Згідно зі ст. 414 КПК України клопотання осіб, які відбули покаранім, про погашення судимості і клопотання громадських організацій чи трудового колективу про дострокове зняття судимості розглядаються суддею районного (міського) суду за місцем постійного проживання осіб, щодо яких порушені клопотання.
Якщо суддя відмовить у погашенні чи достроковому знятті судимості, повторне клопотання може бути порушено не раніш як через рік з дня відмовлення.
Про зарахування часу відбування тжраених робіт без позбавлення волі до загального трудового стажу (ч. 2 ст. 33, ч. 2 ст. 103 ВТК; ст. 414-1 КПК). Питання про включення до загального трудового стажу часу відбування виправних робіт вирішується суддею районного (міського) суду за місцем проживання особи, яка відбула покарання відповідно до ст. 414-1 КПК України.
4. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПОРЯДКУ ВИРІШЕННЯ ПИТАНЬ, ПОВ'ЯЗАНИХ З ВИКОНАННЯМ ВИРОКУ
У порядку, передбаченому ст.411 КПК України, суд може вирішувати лише ті питання, які не стосуються суті вироку і не тягнуть погіршення становища засудженого. У такому порядку вирішуються питання, зазначені у статтях 405-414-1 КПК України.
Визначення підсудності. Всі питання, пов'язані з виконанням вироку, відповідно до вимог закону вирішуються судом, що постановив вирок, а у випадках, коли вирок виконується за межами району суду, який його постановив,-- районним (міським) судом за місцем виконання вироку.
Учасники процесу. Обов'язковим учасником судового розгляду є прокурор. Як правило, в судовому засіданні має брати участь засуджений, а за його клопотанням -- і захисник.
Питання про звільнення від відбування покарання в зв'язку з хворобою та інвалідністю, а також про застосування судом примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами, і його припинення обов'язково вирішуються судом за участю представника лікарської комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого.
Цивільний позивач і цивільний відповідач запрошуються в суд, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову. Нез'явлення цих осіб не є перешкодою для розгляду справи.
Особливості процесу розгляду. Такі справи підлягають розгляду відповідно до вказівок закону судом колегіально чи суддею одноособово у відкритому судовому засіданні за участю прокурора.
Про день розгляду справи суд повинен повідомити засудженого, захисника (якщо про це заявив клопотання засуджений), представника органу, трудового колективу або особи, за поданням чи клопотанням яких розглядається справа; цивільного позивача та цивільного відповідача, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову; представника лікарської служби -- у випадках давання нею висновку про стан здоров'я засудженого; представників спостережної комісії або комісії у справах неповнолітніх -- при вирішенні питань, пов'язаних з умовно-достроковим звільненням, зміною виду покарання та виправно-трудової колонії,
Розгляд справи Починається доповіддю судці, який викладає зміст подання чи клопотання, не висловлюючи при цьому своєї думки щодо його розв'язання. Потім суд заслуховує пояснення осіб, що були запрошені і з'явилися в судове засідання.
У судовому засіданні суд зобов'язаний дослідити докази, що підтверджують наявність обставин, які мають значення для правильного вирішення питань, що виникли у процесі виконання вироку.
У судовому засіданні при розгляді питань, пов'язаних з виконанням вироку засуджений користується процесуальними правами, передбаченими ст. 263 КПК України, тобто правами, які надаються підсудному під час судового розгляду його справ
Особам, які дають пояснення, дозволяється задавати питання сторонам процесу. Суд не пов'язаний представленими доказами і Може вжити заходів для одержання нових і перевірки представлених відповідно до правил судового розгляду справи.
Після дослідження доказів суд, як правило, заслуховує думку та пропозиції прокурора.
Рішення суду приймаються в нарадчій кімнаті з додержанням принципу таємниці наради суддів.
Ухвали суду (постанови судці) повинні прийматись із додержанням загальних правил, Вони мають традиційну структуру -- вступну, мотивувальну і резолютивну частини. В прийнятих судом рішеннях мають бути докладно викладені підстави і мотиви прийнятого рішення, дано їх обґрунтування та точне формулювання.
При розгляді справи складається протокол судового засідання.
Ухвала (постанова судді) та протокол судового засідання повинні знаходитися у кримінальній справі, якщо питання розглядається судом, який постановив вирок, або в справі, яку суд завів за місцем виконання вироку. В останньому разі копія ухвали (постанови судді) надсилається суду, який постановив вирок.
На прийняті судом рішення особи, інтересів яких вони стосуються, може подати апеляцію до апеляційного суду.
ЛЕКЦІЯ №17. ПРОВАДЖЕНЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ, ВЧИНЕНІ НЕПОВНОЛІТНІМИ
1. ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ
Провадження кримінальних справ щодо неповнолітніх, що вчинили злочини, здійснюється у межах повноважень єдиної системи процесуальної діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, спрямоване на досягнення спільних цілей кримінального процесу і ґрунтується на його загальних принципах. Проте воно має й свої особливості, які спрямовані на вирішення питань відповідальності й покарання неповнолітніх за вчинені злочини. Ці особливості пов'язані з предметом доказування у справах, колом і статусом осіб, які беруть участь у судочинстві з метою підвищення правової захищеності неповнолітніх, здійсненням окремих слідчих дій, гласністю судочинства тощо1.
Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства кожна особа, яка вчинила злочин, повинна нести кримінальну відповідальність.
Однак законодавець залежно від віку поділяє осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, на кілька категорій і встановлює для них певні процесуальні гарантії з метою захисту їх конституційних прав.
Однією з таких категорій осіб є неповнолітні, які підлягають підвищеному захисту з боку державних органів та посадових осіб. Саме тому справи, в яких беруть участь неповнолітні, виділяють в окреме провадження, в якому встановлено додаткові процесуальні гарантії захисту їх особистих прав.
За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення деяких найбільш тяжких злочинів: умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом , крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство -- з чотирнадцяти років (ст. 22 КК).
До неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діяння, передбаченого КК, у віці, коли їм виповнилося 11 років, але до досягнення віку, з якого згідно з кримінальним законом можливе настання кримінальної відповідальності, суди застосовують заходи виховного характеру, передбачені ст. 105 КК.
Примусові заходи виховного характеру суди можуть застосовувати також до неповнолітніх, які у віці до 18 років вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо їх виправлення можливе без застосування покарання.
Тому закон встановлює:
-- вікову межу кримінальної відповідальності;
-- додаткові форми заміни кримінальної відповідальності іншими заходами, надаючи особливого значення обставинам, що пом'якшують покарання;
-- межі застосування позбавлення волі;
-- спеціальний режим виконання покарань тощо.
2. ПРЕДМЕТ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ
Кримінально-процесуальне законодавство містить спеціальну норму, що визначає предмет доказування по справах про злочини неповнолітніх (ст. 433 КПК). Положення цієї статті деталізують деякі загальні положення ст. 64 КПК, в якій визначено обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі про злочини неповнолітніх, але жодною мірою не встановлюють і не замінюють їх, як і не створюють якийсь «особливий» предмет доказування.
Згідно зі ст. 433 КПК при провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочин неповнолітнього крім обставин, що вказані в ст. 64 КПК, також необхідно встановити:
1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);
2) стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними;
3) характеристику особи неповнолітнього;
4) умови життя та виховання неповнолітнього;
5) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;
6) наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.
Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувати необхідні документи і провести інші слідчі та судові дії.
За необхідності для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з'ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра.
1. Вік неповнолітнього повинен бути встановлений за документами про народження. Таким документом є свідоцтво про народження. Документи про вік неповнолітнього повинні бути приєднані до справи в оригіналі або в копії. При цьому слідчий повинен перевірити відповідність копії документу з оригіналом. Особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з наступної доби. За неможливості встановити точний вік неповнолітнього повинна бути призначена і проведена судово-медична експертиза для встановлення віку. Порядок призначення експертизи передбачено ст. 196 КПК.
При встановленні віку на підставі висновку судово-медичної експертизи слід мати на увазі, що експертиза не може точно визначити вік. Днем народження вважається останній день того року (31 грудня), який названо експертами, а при визначенні судовою експертизою віку (мінімальної і максимальної кількості років) слід виходити з пропонованого експертами мінімального віку.
Встановлення віку неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого, відповідно до вимог п. 5 ст. 76 КПК, є обов'язковим, якщо про вік його немає відповідних документів і їх неможливо одержати. Непризначення в цих випадках судово-медичної експертизи означає неповноту слідства і тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування як прокурором, так і судом.
2. Стан здоров'я та загальний розвиток неповнолітнього необхідно з'ясовувати за розумової відсталості неповнолітнього.
Відомості про можливу розумову відсталість обвинуваченого або підозрюваного, про стан його здоров'я можуть бути одержані слідчим від батьків або осіб, які їх замінюють, вчителів, вихователів, ровесників та інших осіб, а також шляхом витребування необхідних документів, характеристик тощо.
Може бути проведено і судово-психіатричну експертизу, якщо ці експерти мають достатньо знань у галузі дитячої психології.
3. При розслідуванні справи про злочини неповнолітніх обов'язково необхідно долучити до справи розгорнуту характеристику зі школи, з місця роботи, а також з місця проживання. Крім того, необхідно одержати з органів міліції у справах неповнолітніх і служби у справах неповнолітніх (судових вихователів) довідки про інформацію,що може бути про цього неповнолітнього.
4. По кожній справі повинні бути з'ясовані умови життя і виховання неповнолітнього, тобто встановлені факти,що стосуються сімейно-побутових умов його зовнішнього оточення. Це допоможе слідчому з'ясувати безпосередні причини, що призвели до вчинення неповнолітнім злочину або суспільно небезпечної дії.
5. Також необхідно встановити обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього. Наприклад, невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків з виховання неповнолітнього; побутове середовище та інтереси неповнолітнього, його поведінку вдома, в школі, на підприємстві; наявність раніше вчинених правопорушень і характер заходів, що застосовувалися до нього.
6. Наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність, є обставиною, що також повинна бути встановлена. Як свідчить слідча і судова практика, значну частину злочинів неповнолітні вчиняють разом з дорослими і нерідко виконують їх завдання. В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27 лютого 2004 р. № 2 в п. 8 зазначено, що, суди при розгляді справ про злочини неповнолітніх, у тому числі вчинені ними спільно з дорослими, поряд з іншими обов'язково мають з'ясовувати обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітніх, та наявність дорослих підмовників й інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.
Із початку провадження по справам про злочини неповнолітніх слідчий повинен встановити, чи не вчинений злочин з участю дорослих, оскільки це має значення для покарання неповнолітнього, для виявлення та усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.
3. ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ ДОСУДОВОГО І СУДОВОГО СЛІДСТВА У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ
Стаття 111 КПК передбачає, що у всіх випадках, якщо злочин вчинено неповнолітнім, є обов'язковим досудове слідство слідчими органів внутрішніх справ. Але це не позбавляє органи дізнання права порушити кримінальну справу. Повноваження органів дізнання щодо злочинів неповнолітніх обмежуються тільки невідкладними слідчими діями, і якщо органом дізнання буде встановлено, що злочин вчинено неповнолітнім, він повинен передати справу слідчому.
Досудове слідство у справах про злочини неповнолітніх проводиться з деякими обмеженнями:
1. Згідно зі ст. 439 КПК, якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з дорослими, в кожному випадку повинно бути з'ясовано можливість виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження в стадії досудового слідства з додержанням вимог ст. 26 КПК про об'єднання і виділення справ.
2. Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, якщо це зумовлено тяжкістю вчиненного злочину, за наявності підстав і в порядку, що встановлений статтями 106, 148, 150 і 155 КПК.
Іншими словами, неповнолітнього підозрюваного можна затримати лише в разі вчинення ним злочину середньої тяжкості й особливо тяжкого злочину.
Відповідно до ст. 106 КПК, орган дізнання має право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, а згідно зі ст. 155 КПК при вирішенні питання про взяття під варту цей запобіжний захід застосовується до неповнолітнього в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки.
3. При провадженні справ про злочини неповнолітніх присутність захисника (при допиті) неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні злочину у віці до 18 років є обов'язковою.
Захисник бере участь у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а якщо неповнолітнього затримано до пред'явлення обвинувачення -- з моменту оголошення протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. Порушення вимог ст. 45 КПК про допуск у справу захисника є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, а тому при таких порушеннях кримінальну справу може бути повернуто на додаткове розслідування.
4. Пред'явлення неповнолітньому обвинувачення і його допит передбачено главою 12 і ст. 438 КПК. їх проводить слідчий, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. Орган дізнання щодо неповнолітнього не має права виносити постанову про притягнення як обвинуваченого.
Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи до суду, як правило, через його батьків або інших законних представників. Інший порядок виклику допускається лише у разі, якщо це обумовлюється обставинами справи. Якщо неповнолітній перебуває під вартою, він викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення (ст. 437 КПК).
Для забезпечення права неповнолітнього на захист ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що коли неповнолітній не досяг 16 років або якщо його визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення та його допиті, за розсудом слідчого, прокурора, за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього, якщо один із батьків визнаний законним представником.
Слід мати на увазі, що їх присутність при пред'явленні обвинувачення не є обов'язковою. Питання про цих осіб вирішує слідчий або прокурор з урахуванням того, чи сприятиме ця участь одержанню від обвинуваченого повних і правдивих показань.
Допит осіб, що не досягли повноліття, має провадитися в судовому засіданні у повній відповідності з вимогами чинного законодавства. Кожен з учасників судового розгляду повинен враховувати психологічні особливості формування показань дітей та підлітків.
5. За наявності підстав до неповнолітнього обвинуваченого можуть застосовуватися запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК.
Наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу повинна вирішуватися у кожному конкретному випадку слідчим, прокурором чи суддею. При цьому беруться до уваги й обставини, передбачені ст. 150 КПК: наявність чи відсутність постійного місця проживання, дані про можливість неповнолітнього схилити свідків чи потерпілих до дачі неправдивих показань, підтримувати зв'язок з антигромадськими, злочинними елементами, а також вчинити новий злочин.
До неповнолітнього обвинуваченого можуть бути застосовані й інші запобіжні заходи. Наприклад, віддання під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи. При застосуванні цих заходів слідчий повинен переконатися, що батьки або особи, які їх замінюють, один із них, адміністрація дитячої установи зможуть забезпечити належну поведінку та явку неповнолітнього до слідчого, прокурора і в суд.
При цьому передати неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють (опікуну, піклувальнику) можливо за їх клопотанням або з ініціативи слідчого чи прокурора, обов'язково за їх згодою, якщо є достатня інформація про належну поведінку цих осіб, їх стан здоров'я, моральний стан і можливість забезпечити належну поведінку
При порушенні цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосовано грошове стягнення в розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку, передбаченому статтями 153 і 436 КПК.
6. Пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення неповнолітньому обвинуваченому по закінченні досудового слідства проводиться за правилами, передбаченими статями 218--222 КПК, з обов'язковою участю захисника.
При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явленні йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній його законний представник.
7. Порядок закриття кримінальних справ щодо неповнолітніх, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність і які досягли такого віку, але до них можливо застосування інших заходів виховного характеру, регулюється нормами КПК.
Наприклад, якщо неповнолітній не досяг одинадцяти років і вчинив суспільно небезпечне діяння, то відповідно до п. 5 ст. 6 КПК він не може нести відповідальності за вчинене. Якщо в такому випадку кримінальну справу вже порушено, вона підлягає закриттю на цій підставі, а якщо не порушено, то слідчий повинен винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, оскільки особа не досягла 11-річного віку.
...Подобные документы
Засади дослідження заходів процесуального примусу, підстави їх застосування та види. Попередження і видалення із залу судового засідання. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом. Місце цивільного процесуального права у системі права України.
курсовая работа [113,9 K], добавлен 19.03.2016Поняття і огляд заходів процесуального примусу. Аналіз випадків застосування заходів процесуального примусу в разі порушення правил, втановлених в суді: видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід.
реферат [14,8 K], добавлен 04.02.2011Поняття та значення заходів процесуального примусу. Класифікація заходів процесуального примусу. Кримінально-процесуальна характеристика окремих заходів процесуального примусу. Мета і підстави застосовування запобіжних заходів.
курсовая работа [77,6 K], добавлен 22.04.2007Сутність, завдання і значення стадії порушення кримінальної справи. Керівна роль слідчого під час огляду місця події. Процесуальний порядок порушення або відмови у порушенні кримінальної справи. Прийом, реєстрація, розгляд і перевірка заяв про злочини.
курсовая работа [60,5 K], добавлен 25.11.2011Поняття і значення підсудності. Процесуальний порядок попереднього розгляду справи суддею. Судовий розгляд кримінальної справи. Загальні положення судового розгляду: підготовча частина, судове слідство, судові дебати та останнє слово підсудного. Вирок.
курсовая работа [59,7 K], добавлен 12.10.2007Поняття кримінального права, його предмет, методи та завдання. Система кримінального права України. Наука кримінального права, її зміст та завдання. Загальні та спеціальні принципи кримінального права. Поняття кримінального закону.
курс лекций [143,2 K], добавлен 09.05.2007Поняття і класифікація приводів і підстав до порушення кримінальної справи. Структура і ознаки приводівдо порушення кримінальної справи. Порядок порушення кримінальної справи. Нагляд прокурора за законністю порушення справи.
реферат [28,6 K], добавлен 24.07.2007Завдання кримінального судочинства та проблема підвищення ефективності судочинства. Механізм захисту прав громадян у кримінальному судочинстві. Підстави та стадії порушення кримінальної справи у кримінальному процесі, можливість її судового оскарження.
реферат [20,9 K], добавлен 22.04.2011Поняття кримінального процесу як діяльності компетентних органів і посадових осіб. Завдання кримінального процесу. Його роль у державному механізмі боротьби зі злочинністю та охороні прав людини. Джерела кримінального процесу.
курс лекций [169,2 K], добавлен 09.05.2007Правові підстави і процесуальний порядок закриття кримінальних справ. Поняття, форма та зміст постанови слідчого про закриття кримінальної справи. Кримінально-процесуальне значення своєчасного, законного і обґрунтованого закриття кримінальної справи.
реферат [27,0 K], добавлен 21.01.2011Поняття, мета та завдання стадії підготовки справи до судового розгляду в структурі цивільного процесу. Одноособові і колегіальні дії суду як процесуальна форма підготовки справи до судового розгляду. Попереднє судове засідання та порядок його проведення.
курсовая работа [40,1 K], добавлен 16.02.2013Кримінальне право як галузь права й законодавства, його соціальна обумовленість, принципи. Завдання, система та інститути кримінального права. Підстави і межі кримінальної відповідальності. Використання кримінального права в боротьбі зі злочинністю.
курсовая работа [36,7 K], добавлен 02.01.2014Поняття і значення кримінального закону. Загальні принципи чинності кримінального закону у просторі. Видача та передача злочинця. Поняття кримінально-процесуального закону. Дія кримінально-процесуального законодавства в просторі, часі та за колом осіб.
контрольная работа [46,8 K], добавлен 09.12.2010Поняття та призначення Кримінально-процесуального права. Значення, завдання, елементи, стадії кримінального процесу. Наука кримінального процесу - предмет, методи. Кримінальний процес як навчальна дисципліна та її зв'язок з іншими галузями права.
курсовая работа [34,9 K], добавлен 05.06.2003Сутність закриття кримінальної справи як форми закінчення досудового провадження, процесуальне значення; правові підстави. Поняття та порядок закриття кримінальних справ за реабілітуючими та нереабілітуючими обставинами, їх загальна характеристика.
курсовая работа [58,8 K], добавлен 22.05.2012Поняття та види заходів процесуального примусу в цивільному процесуальному законодавстві України. Підстави та порядок застосування процесуальних фікцій. Сутність та особливості тимчасового вилучення письмових чи речових доказів для дослідження їх судом.
курсовая работа [43,5 K], добавлен 08.06.2014Поняття та види відводу у кримінальному судочинстві. Норми кримінально-процесуального законодавства, які регулюють інститут відводу. Основний понятійний апарат інституту відводу, підстави та порядок відводу судді, правила відводу інших учасників процесу.
курсовая работа [50,8 K], добавлен 11.03.2011Приводи і підстави до порушення кримінальної справи, порядок та процедура оскарження постанов про порушення кримінальної справи. Кримінально-процесуальний статус особи, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа, та проблеми його визначення.
реферат [22,5 K], добавлен 16.04.2010Значення забезпечення прав і свобод учасників кримінального судочинства під час провадження слідчих дій. Перелік суб’єктів, які мають право на забезпечення безпеки. Незаконні слідчі дії та основні законодавчі заборони під час проведення судового розгляду.
реферат [35,7 K], добавлен 09.05.2011Поняття, значення, види запобіжних заходів, їх характеристика. Підписка про невиїзд. Особиста порука. Порука громадської організації або трудового колективу. Застава. Взяття під варту. Нагляд командування військової частини.
реферат [33,2 K], добавлен 05.07.2007