Захист честі, гідності, ділової репутації фізичної особи за законодавством України (за матеріалами судової практики)

Правове регулювання у сфері захисту ділової репутації створює динамічну напругу між двома різними цінностями, важливими для суспільства - інтереси особи у захисті її честі, гідності, ділової репутації з одного боку, з інтересами вільного висловлювання думок та обнародування інформації з другого, тому це регулювання є дуже складним та динамічним. Кожна справа про захист честі, гідності, ділової репутації, яку розглядає суд, передбачає необхідність врівноваження цих двох інтересів, двох важливих соціальних цінностей.

Підрозділ 1.4. „Зобов'язані суб'єкти правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації” присвячений дослідженню зобов'язаних суб'єктів правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації.

Стверджується що суб'єктом, який зобов'язаний відповідати за поширення неправдивої інформації, яка порочить честь, гідність, ділову репутацію, за загальним підходом, є особи, що здійснили таке неправомірне поширення. Одержало подальший науковий розвиток положення про те, що особа, яка порушила особисті немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію, повинна нести відповідальність лише за наявності вини.

Звертається увага на те, що з положенням, закріпленим у ч.3, ст.302 ЦК України: ”Вважається, що інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування), є достовірною”, не можна погодитись, оскільки презумпція, закріплена у даній нормі, не тільки невірна за змістом, але і така, що здатна нанести шкоду на практиці, оскільки може привести до хибного висновку про те, що будь-яка інформація, яка подається зазначеними особами і яка міститься у зазначених джерелах апріорі є достовірною і не допускає, якщо вірити логіці законодавця, жодних різночитань, має прийматися на віру і не оспорюватись. Отже, ч.3 ст.302 ЦК України підлягає виключенню. Доводиться необхідність закріпити в законодавстві (у ч.4 ст.277 ЦК України) презумпцію, згідно з якою, в разі, якщо посадова особа не уточнює у своєму виступі (у письмовій чи усній формі), що вона висловлюється від свого власного імені, як приватна особа, то вважається, що вона виступає як посадова особа від імені юридичної особи, яку вона представляє.

Пропонується доповнити ч.4, ст.277 ЦК України таким додатковим положенням: “Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, або померла, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування в порядку окремого провадження”.

Доводиться, що позови про захист честі, гідності, ділової репутації за участю ЗМІ мають значну специфіку, яка полягає у специфіці складу учасників цих відносин; у різних формах представлення засобів масової інформації, зокрема, в сучасній електронній формі; у значно більшому резонансі справ, які пов'язані із публікаціями у ЗМІ; у підвищенні ролі ЗМІ в сучасний період розвитку демократії в Україні і наближені України до європейських стандартів у сфері захисту прав як фізичних і юридичних осіб, так і журналістів; у підвищенні відповідальності органів ЗМІ і журналістів, влади, кожного громадянина України у сфері захисту честі, гідності, ділової репутації. Все зазначене впливає на динаміку розвитку законодавства у сфері прав людини і на провідну роль судової практики в питаннях його подальшого вдосконалення.

Розділ 2 „Реалізація механізму правового захисту честі, гідності, ділової репутації фізичної особи ” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Цивільно-правові способи захисту честі, гідності та ділової репутації” доводиться, що особисті немайнові права, які передбачені у новому ЦК України, не залишаються декларацією завдяки ефективним способам їх захисту. При цьому правовий захист цих прав знаходить свій вираз у здійсненні активних дій, що спрямовуються на захист порушених особистих немайнових прав у порядку, визначеному законом.

Доводиться, що позасудовий розгляд питання в будь-яких цивільних справах, а особливо - у справах про захист честі, гідності, ділової репутації, доцільний, оскільки сторони можуть дійти згоди без звернення до суду, а це дає змоги економити час, грошові кошти, знімає навантаження на суди і свідчить про підвищення ролі моральних та соціальних норм у суспільстві. Аргументується також необхідність встановлення річного терміну можливого звернення до суду у всіх справах про захист честі, гідності, ділової репутації. Це було б доцільним з точки зору практики, з огляду на збереження доказів та їх знищення і загального розуміння того, що подібні спори виникають, скоріше, відразу після порушення права на честь, гідність, ділову репутацію, і в усякому разі, в межах річного терміну особа може прийняти рішення - чи була порушена її честь, гідність або ділова репутація.

Позитивним визнається законодавче закріплення обов'язковості відкритої публікації усіх рішень, які приймаються українськими судами, на їх офіційних Інтернет-сайтах, але вказується на необхідність також зобов'язати суди не пізніше наступного дня після прийняття рішення, публікувати їх на зазначених сайтах і встановити відповідальність за невиконання зазначених вимог закону. Це підвищить як відповідальність самого суду, так і відкритість, прозорість і демократичність в ознайомленні з ними спільноти і кожного громадянина.

Зазначається, що традиційно захист честі, гідності, ділової репутації відбувається у двох формах: юрисдикційній та неюрисдикційній. Загальний та спеціальний порядок захисту утворюють юрисдикційну форму захисту. Таким чином, за загальним правилом, спори розглядаються судами; спеціальною формою називають адміністративний порядок захисту порушених прав, а саме звернення до інших органів державної влади або до вищестоящого органу.

Підкреслюється, що не всі способи, перераховані у ст.16 ЦК України можуть використовуватись у сфері особистих немайнових прав, що пояснюється особливим характером цих прав.

У підрозділі 2.2. „Загальні способи захисту цивільних прав та їх застосування щодо захисту честі, гідності та ділової репутації” дисертанткою досліджуються загальні цивільно - правові способи захисту честі, гідності, ділової репутації; значна увага в розрізі даного питання приділяється компенсації моральної шкоди.

Доводиться, що перелік способів захисту, який передбачений чинним законодавством, зокрема ст.16 ЦК України, не є логічною, науково обґрунтованою системою способів захисту, а, скоріше, набором різних за своїм правовим значенням заходів., однак закріплення у законі такого широкого переліку способів захисту є позитивом, враховуючи те, що він полегшує їх вибір.

Досліджуючи такий спосіб захисту як припинення дії, яка порушує право, автор приходить до висновку, що його можна застосовувати тоді, коли необхідно припинити порушення особистого немайнового права на майбутнє або усунути загрозу його порушення. Застосування даного способу захисту до таких прав, як право на повагу до честі, гідності, ділової репутації, дозволить не допустити шкідливих наслідків, або принаймні зменшити їх. Даний спосіб захисту справедливо розглядають як загальний для усіх особистих немайнових прав. З цим можна погодитись, враховуючи його оперативність і традиційну доцільність використання у випадках тривалих правопорушень, що перешкоджають реалізації права, при цьому не позбавляючи його.

Стверджується, що спосіб захисту, який полягає у відновленні становища, яке існувало до порушення права (п.4, ч.2, ст.16 ЦК України), у сфері, яка цікавить, має обмежене застосування, оскільки відновити стан, що існував до порушення честі, гідності, ділової репутації не завжди уявляється можливим - подібну шкоду неможливо відновити правовими засобами. Відновлювальна функція цивільного права знаходить свій вираз у двох формах: у формі відшкодування витрат у майновій сфері, які викликані посяганнями у немайновій сфері, і у формі компенсації моральної шкоди, причому йдеться саме про компенсацію втрат, а не про відшкодування витрат. Духовні інтереси не можуть бути компенсовані економічними засобами. Грошова компенсація, в свою чергу, не може забезпечити повну еквівалентність.

Зазначається, що серед перерахованих у ст.16 ЦК України способів захисту, повністю непридатними для захисту особистих немайнових прав, включаючи захист честі, гідності, ділової репутації, виявляються такі способи захисту, як неустойка і присудження виконання обов'язку в натурі. Як спосіб захисту застосовується припинення чи зміна правовідносин, однак розглядуваний спосіб захисту рідко використовується у роботі судів для захисту особистих немайнових прав. Застосування такого загального способу, як відшкодування майнової шкоди, враховуючи і правовідносини щодо захисту честі, гідності, ділової репутації, ґрунтується на загальних підставах деліктної відповідальності, що передбачені у гл. 82 ЦК України (ст.1166). Доводиться, що стосовно шкоди, як елементу правопорушення, яким порушується честь, гідність та ділова репутація, то специфіки у складі збитків, що підлягають відшкодуванню, немає - шкода відшкодовується у повному обсязі, як реальні збитки, так і не отримані доходи. Однак даний спосіб у практиці судів міста Києва практично не зустрічається. У сфері договірних правовідносин відшкодування збитків - достатньо поширений спосіб захисту, а серед способів захисту особистих немайнових прав він не займає такого значного місця.

Компенсацію моральної шкоди названо в роботі основним способом захисту особистих немайнових прав фізичної особи. Практично будь-яке порушення прав у цій сфері тягне за собою також фізичні і моральні страждання. У законодавстві і в науці вживаються і нині, як рівнозначні, терміни “моральна шкода” та “немайнова шкода”. Доводиться, що у всіх випадках слід зазначати „немайнова шкода”, оскільки саме цей термін здатний поглинути усі інші значення даного поняття. Можливо, у складі „немайнової шкоди” можна буде говорити про шкоду психічну, можливо - про моральну. Але в усіх випадках йдеться саме про немайнову шкоду, як певну противагу шкоді майновій.

В роботі звертається увага на те, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачено нині у ст.23 гл.3 ЦК України, без надання визначення, а лише з уточненням щодо того, в чому конкретно ця шкода полягає. Доводиться необхідність внести зміни до п.9, ч.2, ст.16 ЦК України: слова „відшкодування моральної (немайнової) шкоди” замінити словами „компенсація немайнової шкоди”, оскільки, по-перше, йдеться саме про немайнову шкоду, яка до моралі не має беззаперечного відношення, а ,по-друге, немайнову шкоду можна тільки компенсувати, але не відшкодувати. Тому і в усіх інших випадках доречно застосовувати саме терміни „немайнова шкода” і „компенсація немайнової шкоди”, що потребує законодавчого закріплення.

Проблемою, на яку звертається увага в роботі, і яка завжди існувала у сфері відшкодування моральної шкоди, є відсутність чіткої методики нарахування розміру компенсації моральної шкоди як способу захисту честі, гідності та ділової репутації. Сьогодні вирішення цієї проблеми набуває особливої актуальності, потребує вже не лише наукових розробок, дискусій і пропозицій, а чіткого законодавчого вирішення. Проміжним варіантом могли б стати єдині критерії, вироблені Пленумом Верховного Суду України, завдання якого - узагальнити позитивний досвід судів України, зарубіжний досвід і запропонувати чіткі методики і критерії для визначення розміру компенсації немайнової шкоди. Не виключається і можливість проведення спеціальних узагальнень судової практики в період після прийняття нового ЦК по цьому питанню, що може сприяти удосконаленню практики судів, а пізніше і законодавства. Доводиться, що з точки зору доктринальних підходів цивільного права, пропозиції законодавчо встановити максимальну межу застосування компенсації моральної шкоди не можна визнати правильною, оскільки неможливо встановити максимального грошового виразу страждань, з урахуванням того, наскільки непередбачуваними бувають життєві ситуації, крім того, це буде порушувати принцип диспозитивності та основні засади цивільного права. Однак власна практична діяльність і діяльність колег - суддів дає підстави для серйозного обговорення проблеми і вирішення її хоча б на рівні рекомендацій. В роботі пропонується, принаймні на рівні постанови Пленуму Верховного Суду України, закріпити критерії визначення як нижньої, так і верхньої межі розміру компенсації немайнової шкоди по справах за позовами про захист честі, гідності та ділової репутації та компенсації немайнової шкоди, оскільки практика суду свідчить про значні розходження у підходах до цього питання, що в ряді випадків стає причиною порушення багатьох інших прав і свобод фізичних осіб, підриває авторитет органів ЗМІ, держави, влади, а інколи і суду.

У підрозділі 2.3. „Спеціальні способи захисту честі, гідності та ділової репутації фізичних осіб” увага зосереджена на спеціальних цивільно - правових способах захисту честі, гідності, ділової репутації; доводиться їх ефективність і необхідність подальшого розширення їх переліку.

Автором послідовно доводиться положення про те, що закріплення у новому ЦК широкого кола способів захисту цивільних прав та інтересів не вирішує всі проблеми ефективного захисту усіх особистих немайнових прав, а частина з них з тої чи іншої причини ще не діють у повному обсязі. Хоча способи захисту честі, гідності, ділової репутації висвітлені у ЦК більш детально, ніж захист інших особистих немайнових прав, не слід забувати, що положення ст.16 ЦК розроблялись традиційно для захисту майнових прав, а не всіх цивільних правовідносин і не можуть бути абсолютно пристосовані для захисту інших специфічних прав.

Зазначається, що до основних спеціальних способів захисту честі, гідності, ділової репутації можна на сьогодні віднести: право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації; право на власне тлумачення справи тощо. Пропонується також відносити сюди, з урахуванням специфіки порівняно із загальними способами захисту усіх цивільних прав, поновлення порушеного особистого немайнового права (ст.276 ЦК України), заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст.278 ЦК України), хоча традиційно вони належать до загальних способів захисту. Між тим, специфіка тут настільки виражена, що ці способи можна вважати в певному сенсі спеціальними.

Стверджується, що в судовій практиці суди найчастіше не приймають в основній частині судових позовів текст спростування, запропонований позивачами і зобов'язують редакцію опублікувати текст резолютивної частини рішення суду, оскільки в тексті, підготовленому позивачами, як правило, маються висловлювання, які самі по собі створюють умови для виникнення нового позову. Йдеться про образу опонентів а також вимоги вибачення, які законом прямо не передбачені. За таких обставин, заради уникнення нового конфлікту, суд повинен запропонувати свій текст спростування - резолютивну частину рішення суду, в якій виважено, чітко і грамотно сформульовані усі необхідні положення. Про будь-які зміни тексту в такому випадку, окрім чітко визначених ЦПК України, не може бути і мови. Доводиться, що друк спростування не тягне за собою автоматичного відшкодування моральної шкоди. Спростування і відшкодування моральної шкоди є самостійними позовними вимогами, і вони не можуть заміняти один одного. Роз`яснення такого змісту слід передбачити в роз'ясненнях Постанови Пленуму Верховного Суду України.

Зазначається, що позицією багатьох представників ЗМІ було і залишається те, що спростування, на їх думку, - це покарання, а тому зобов'язання надрукувати спростування повинно бути напряму пов'язано із встановленням вини. Між тим, автор послідовно доводить, що суд керується зовсім іншими правилами: вина і відповідальність встановлюються лише при визначенні особи, обов'язок якої - компенсувати моральну шкоду і при з'ясуванні розміру такої шкоди. Спростування - це не відповідальність, а такий самий обов'язок ЗМІ, як і друк будь-якої іншої інформації. У зв'язку з цим, ЗМІ публікують спростування за умови повної відсутності вини і звільнення від відповідальності за розповсюдження неправдивих відомостей. Саме це є одним із способів і гарантій захисту прав особи, щодо якої поширені спірні відомості.

Доводиться також, що примусове вибачення не можна розглядати, як спеціальний спосіб захисту честі, гідності та ділової репутації. Не передбачене воно і іншими нормативними актами і лише сприяє додатковому підтвердженню добросовісної помилки поширювача та відповідно сприяє певному моральному задоволенню потерпілого. Крім того, примусове вибачення глибоко суперечить праву особи на власну думку, погляди. Це вже є порушенням особистих немайнових прав самої особи - порушника, що також неприпустимо.

Звертається увага на відмінність такого способу захисту честі, гідності і ділової репутації, як визнання поширених відомостей такими, що не відповідають дійсності від спростування. В першому випадку йдеться лише про констатацію факту, що дані відомості не відповідають дійсності чи викладені неправдиво, а не про їх спростування безпосередньо поширювачем. Таким чином, при неможливості встановлення і притягнення в процесі відповідного відповідача - поширювача свідчень - справи повинні розглядатися судом у порядку окремого провадження. Зокрема, мова йде про встановлення факту невідповідності поширених принижуючих свідчень дійсності. Ці факти мають юридичне значення, тому що від них залежить зміна (відновлення) особистого немайнового права.Припинення подальшого поширення відомостей, що принижують честь, гідність та ділову репутацію розглядається як ще один спеціальний спосіб захисту. В даному випадку відомості вже поширені, але можливо запобігти їх більш широкому чи повторному поширенню. На сьогодні необхідність запровадження даного способу захисту підтвердила судова практика. Законом охоплюються два випадки припинення: коли право порушується і коли воно вже порушене. Важливими застереженнями щодо можливості застосування такого способу захисту, зазначено те, що це може тягнути за собою певні зловживання даним правом, навіть протизаконне його застосування. Суд може перевищити свої повноваження в разі заборони публікування відповідної інформації, що призведе на практиці до втрати іншої, пов'язаної із спірною, важливої інформації, введення цензури і навіть виявитись абсолютно протизаконною дією. Принципово важливою є фіксація в роботі відмінності між поняттями "спростування" та "відповідь", оскільки вони мають різні юридичні наслідки. Спростування, по суті, є добровільним визнанням факту поширення відомостей, що порочать честь, гідність та ділову репутацію особи та не відповідають дійсності. І в цьому разі особа отримує право вимагати відшкодування збитків та компенсації моральної шкоди. Тоді як відповідь таких правових наслідків не несе.В роботі доводиться, що право на власне тлумачення обставин справи можна розглядати як наслідок реалізації конституційного права на свободу слова, думки, на вільне виявлення своїх поглядів та переконань, закріпленого у ст. 34 Конституції України. Це право тісно пов'язане з правом на відповідь і передбачає лише виключно тлумачення обставин справи, а не коментар, спростування, відмову від певних фактів тощо.

Автором наводяться докази на підтвердження висновку про те, що для захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб використовуються практично всі передбачені цивільним законодавством засоби захисту цивільних прав, які в тій чи іншій мірі можуть сприяти захисту названих благ фізичних осіб. Ефективність їх підтверджується на сьогодні судовою практикою, а враховуючи, що перелік способів захисту цивільних прав залишається відкритим, спостерігається тенденція до появи нових, більш ефективних саме для захисту честі, гідності, ділової репутації, способів захисту. Доводиться, що у сучасному цивільному праві при захисті честі, гідності та ділової репутації особи застосовуються спеціальні способи захисту, перелік яких не є вичерпним, і які потребують подальшого вивчення та впровадження у законодавство України.

У Висновках за результатами дослідження викладені найбільш важливі наукові і практичні результати, отримані в дисертації, сформульовані конкретні пропозиції з удосконалення захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб, та внесення змін до законодавства України і Постанов Пленуму Верховного суду України. Наводиться теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що полягає у визначенні правової природи честі, гідності, ділової репутації, як особистих немайнових благ, підстав виникнення і суб'єктного складу правовідносин щодо їх захисту, реалізації механізму правового регулювання та захисту честі, гідності та ділової репутації фізичної особи на сучасному етапі, зокрема, після прийняття нового ЦК України 16 січня 2003 року, на підставі матеріалів власної судової практики дисертанта.

Основні положення дисертації викладені у таких наукових працях

1. Саприкіна І.В. Поняття честі, гідності, ділової репутації в сучасному цивільному праві.// Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. Випуск 3. - 2005. - №3. - С.137 - 143.

2. Саприкіна І.В. Цивільно - правові способи захисту честі, гідності, ділової репутації у новому Цивільному кодексі України. - 2005. - №9. - С.55 - 59.

3. Саприкіна І.В. Правовідносини щодо захисту честі, гідності та ділової репутації фізичної особи в цивільному праві України. // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №1. - С.36 - 38.

Анотації

Саприкіна І.В. Захист честі, гідності, ділової репутації фізичної особи за законодавством України (за матеріалами судової практики). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2006.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню проблем захисту честі, гідності, ділової репутації фізичної особи за законодавством України за матеріалами судової практики. Насамперед проаналізовано поняття захисту особистих немайнових прав у доктрині цивільного права; досліджується право на повагу до гідності і честі, недоторканість ділової репутації як особистих немайнових прав фізичної особи; з'ясовано приватноправову природу прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, зокрема, права на повагу до її гідності, честі, недоторканість ділової репутації. Аналізуються джерела регулювання суспільних відносин у сфері захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб; визначаються недоліки нормативно-правового регулювання захисту названих прав; досліджуються підстави виникнення і суб'єктний склад правовідносин щодо захисту честі, гідності, ділової репутації та способи захисту названих прав за законодавством України з урахуванням норм нового ЦК України і на прикладі власної судової практики дисертанта.

Ключові слова: особисті немайнові права; право на повагу до гідності і честі, недоторканість ділової репутації; захист честі, гідності, ділової репутації; загальні і спеціальні способи захисту честі, гідності, діловоїрепутації; судова практика захисту честі, гідності, ділової репутації.

Сапрыкина И.В. Защита чести, достоинства, деловой репутации физического лица за законодательством Украины (по материалам судебной практики). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2006.

Диссертация посвящена комплексному исследованию проблем защиты чести, достоинства, деловой репутации физического лица за законодательством Украины по материалам судебной практики.

Диссертация состоит из вступления, двух разделов, выводов и списка использованной литературы.

Во вступлении обосновывается актуальность темы, определяются объект и предмет исследования, его цель и основные задачи, излагается научная новизна, теоретическое и практическое значение работы.

В Разделе 1 “Общетеоретические положения о чести, достоинстве, деловой репутации и их защите” раскрывается содержание понятия защиты личных неимущественных прав в доктрине гражданского права; исследуется право на уважение чести и достоинства, неприкосновенность деловой репутации как личных неимущественных прав физического лица; определяется частноправовая природа прав, которые обеспечивают социальное бытие физического лица, в частности, права на уважение ее чести, достоинства, неприкосновенности деловой репутации; анализируются источники регулирования общественных отношений в сфере защиты чести, достоинства, деловой репутации физического лица и выявляются недостатки нормативно - правового регулирования защиты названных прав.

В Разделе 2 “Реализация механизма правовой защиты чести, достоинства, деловой репутации физического лица” исследуются основания возникновения правоотношений по защите чести, достоинства, деловой репутации на современном этапе развития личных неимущественных отношений; анализируются способы защиты чести, достоинства, деловой репутации физического лица в соответствии с законодательством Украины и с учетом норм нового Гражданского кодекса Украины.

Определяются также общие и специальные способы защиты чести, достоинства, деловой репутации в гражданском праве и даются рекомендации для использования их в судебной практике; даются предложения и рекомендации по усовершенствованию действующего законодательства и судебной практики в сфере защиты чести, достоинства и деловой репутации с учетом норм ГК Украины 2003 года, международных нормативных актов и практики Европейского Суда.

Дальнейшее развитие получило исследование категорий чести, достоинства и деловой репутации через понятие информации, которое осуществляется современными авторами, а также изучение специальных способов защиты, закрепленных в ГК Украины, которые используются для защиты чести, достоинства, деловой репутации.

Ключевые слова: личные неимущественные права; право на уважение чести и достоинства, неприкосновенность деловой репутации; защита чести, достоинства, деловой репутации; общие и специальные способы защиты чести, достоинства, деловой репутации; судебная практика защиты чести, достоинства, деловой репутации.

Saprykina I.V. Natural person's honour, dignity and business reputation protection in the Ukrainian legislation (according to the court practice materials). - Manuscript.

The dissertation for obtaining the academic degree of the candidate of legal sciences, specialization 12.00.03 - Civil law and civil procedure; family law; international private law. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, - 2006.

The dissertation is dedicated to complex investigation of problems of natural person's honour, dignity and business reputation protection in the Ukrainian legislation according to the court practice materials. In the first place a conception of private unproperty rights in the civil law theory is analyzed; the right to respect for dignity and honour is investigated along with inviolability of business reputation as a private unproperty right. The private right nature of these rights is determined. The sources of regulation of social relations in the area of natural person's honour, dignity and business reputation protection are analyzed; problems of the legislative regulation are determined. Grounds for rise and subject composition of legal relations concerning natural person's honour, dignity and business reputation protection and means of protection of these rights according to Ukrainian legislation giving proper weight to the new Ukrainian Civil Code regulations are put into research by the example of personal author's legal proceedings practice.

Keywords: private unproperty rights; right to respect for dignity and honour, inviolability of business reputation; honour, dignity and business reputation protection; general and special means of honour, dignity and business reputation protection; court practice in honour, dignity and business reputation protection.

Размещено на Allbest.ru