Державне регулювання інноваційних процесів у системі охорони здоров’я

Отже, в системі завжди повинні відбуватися три види процесів: стабільні, регресивні та прогресивні (інноваційні). Ці процеси тісно пов'язані між собою в такий спосіб, що підґрунтям роботи системи завжди є стабільні процеси, а регресивні та інноваційні - це або передумова, початкова стадія стабільних (інноваційні), або їхня кінцева стадія (регресивні). Коли перевага інноваційних або регресивних процесів почне домінувати, потрібно знову стабілізувати систему, тобто привести її до стану рівноваги.

Розглядаючи систему охорони здоров'я з позицій системного аналізу, можна відзначити, що зараз в ній переважають саме регресивні процеси, які не сприяють якісним змінам, тобто розвитку системи, а характеризуються лише екстенсивними показниками, що не несуть ніякого позитивного навантаження для майбутнього системи. Не можна хаотично підходити до вибору окремих напрямків розвитку системи, оскільки необґрунтований розвиток одних спричинить занепад інших, не менш важливих напрямків. Це порушить цілісність системи та призведе до диспропорцій, які обов'язково негативно позначаться на показниках якості її функціонування.

Використовуючи системний підхід як напрям методології управління соціальними системами та розглядаючи, здавалося б, різноспрямовані процеси в системі охорони здоров'я, треба розуміти, що все це - ланки одного ланцюга, які належать до єдиної системи, оскільки розгляд кожної з них ізольовано від системи не дасть цілісної картини і призведе до перетягування часу і ресурсів в один бік, що спричинить занепад інших складових. Тому тільки у взаємодії всіх ланок і до того ж шляхом удосконалення кожного компонента окремо можна буде побудувати ефективну модель функціонування системи охорони здоров'я. Особливого значення при цьому набуває визначення, диференціація та регулювання інноваційних процесів, здатних спрямувати її розвиток у напрямку інноваційних перетворень, що передбачає передусім зміни якісних складових функціонування системи.

Під інноваційними процесами в системі охорони здоров'я треба розуміти безперервний цикл пошуку та реалізації значущих напрямів, які можуть сприяти вирішенню суспільних проблем забезпечення громадян доступною та якісною охороною здоров'я та медичною допомогою.

Проведення якісної морфологічної діагностики інноваційних процесів потребує простої та зрозумілої класифікації за основними зовнішніми ознаками.

У результаті дослідження інноваційних процесів та їхньої систематизації можна зробити висновок, що відповідні процеси у системі охорони здоров'я відбуваються та розвиваються уповільнено і потребують врегулювання. Серед регулюючих впливів найбільш дієвим в умовах ринкових трансформацій є державне регулювання. Загальна мета державного регулювання інноваційних процесів у системі охорони здоров'я - впровадження нововведень, які зумовлені потребами здійснити якісні зміни та орієнтовані на невирішені галузеві проблеми. Сьогодні конче потрібна державна підтримка інноваційних процесів, яка б сприяла виведенню системи зі стану глибокої кризи та руйнації. Оскільки система характеризується закритістю, треба залучити до неї зовнішні інвестиції, активізувати громадськість, розвивати інфраструктуру, сприяти динамічним змінам.

Застосування механізмів державного регулювання інноваційних процесів у системі охорони здоров'я повинно бути спрямовано на підвищення ефективності її функціонування, загальними критеріями якої є доступність медичної допомоги, якість медичного обслуговування та раціональне використання ресурсів, за рахунок оптимізації процесу управління системою, шляхом удосконалення підходів до його складових: планування, організації, мотивації, контролю.

Методологічний підхід до визначення ефективності державного регулювання інноваційних процесів у системі охорони здоров'я залишається загальновідомим: результати порівнюються з витратами, що забезпечили цей результат. Критеріями оптимальності функціонування системи можна вважати досягнення максимального ефекту за мінімальних витрат. Але при оцінці регулюючого впливу на інноваційні процеси у системі охорони здоров'я слід враховувати, що здоров'я громадян -суспільне надбання, яке не піддається кількісній оцінці. Це, перш за все, стратегічний потенціал держави на довгострокову перспективу й запорука просуванню України до світової спільноти шляхом інноваційних перетворень.

У третьому розділі - “Напрями інноваційних перетворень системи охорони здоров'я в Україні: емпіричний аналіз” - наведено результати загальноукраїнського соціологічного дослідження, проведеного автором з метою отримання інформації щодо перспективних шляхів розвитку системи охорони здоров'я в Україні.

У дослідженні взяли участь представники трьох експертних груп (керівники галузі, лікарі та фармацевти, переважно ті, хто на практиці особисто приймає управлінські рішення), а також громадяни-пацієнти медичних закладів.

Основними завданнями дослідження було з'ясування питань щодо ситуації в системі охорони здоров'я в Україні: оцінка стану і головних проблем її функціонування; виявлення можливості додаткового фінансування галузі; визначення шляхів підвищення якості медичної допомоги; виявлення пріоритетних інноваційних процесів у системі охорони здоров'я та механізмів їхнього державного регулювання; визначення основних етапів і термінів проведення структурних реформ.

Результати опитування всіх категорій респондентів були отримані на основі співставлення їхніх думок відносно вищезазначених питань. Воно показало, що державна система охорони здоров'я знаходиться сьогодні в глибокій кризі. Пацієнти вбачають основні причини кризи в непрофесійності медичних працівників і низькій якості медичної допомоги, що надається. Лікарі й керівники галузі акцентують на недостатності фінансових ресурсів і недосконалості нормативно-правової бази, що регулює відносини в системі охорони здоров'я. Важливими проблемами галузі, на думку респондентів, є відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності закладів охорони здоров'я, відсутність правової захищеності як пацієнтів, так і лікарів, домінування традиційних процесів її реформування, в той час, як всі опитані зійшлися на необхідності інноваційних перетворень.

Найбільш пріоритетним серед інноваційних процесів, на думку всіх опитаних, є запровадження медичного страхування. Проте більшість опитаних не вважає, що воно повинно бути виключно обов'язковим, а має поєднувати обов'язкові та добровільні форми. При чому право здійснювати обов'язкове медичне страхування, на думку керівників, необхідно надати лише державним фондам.

Важливими інноваційними процесами, на думку опитаних, є забезпечення реалізації пріоритетних цільових програм боротьби з соціальними хворобами, вдосконалення системи ресурсозабезпечення та модернізації медичної галузі, створення дієвої системи стандартизації медичної допомоги, запровадження формулярної системи лікарського забезпечення закладів охорони здоров'я, перехід до організації процесу лікувально-діагностичної допомоги на засадах доказової медицини.

Керівники медичних установ та лікарі наполягають на необхідності реалізації державних цільових програм, а також вказують на першочерговість удосконалення законодавства у сфері охорони здоров'я, розмежування бюджетних асигнувань між рівнями надання медичної допомоги, створення ефективної системи багатоканального фінансування охорони здоров'я та вдосконалення системи просвіти населення з питань орієнтації на запобігання виникнення захворювань.

Основними труднощами, які виникають під час реалізації інноваційних процесів у системі охорони здоров'я, керівники вважають недосконалість нормативно-правового забезпечення, неефективне планування та прогнозування діяльності галузі, бюрократизм, відсутність необхідної матеріальної бази та мотивації працівників, а також нерозвинену систему підготовки професійних управлінських кадрів.

Визначальними критеріями оцінки функціонування системи охорони здоров'я, на думку лікарів, має бути рівень бюджетних витрат на охорону здоров`я в розрахунку на одного громадянина та рівень поширення найбільш розповсюджених і соціально-небезпечних хвороб.

Головними принципами реформування системи охорони здоров'я, на думку всіх опитаних, треба визнати забезпечення доступності та якості медичної допомоги для широких верств населення та поєднання соціальних і ринкових засад у здійсненні системних перетворень. Держава, на думку опитаних, повинна гарантувати кожному громадянину певний мінімум медичної допомоги, поряд з цим розвиваючи галузеву інфраструктуру в напрямку поширення додаткових послуг.

Реформування системи охорони здоров'я, з чим погодилися майже всі категорії опитаних, не повинно бути стрімким і непродуманим. Більшість респондентів зійшлися на необхідності здійснення низки термінових заходів протягом 3 - 5 років та повного здійснення системних перетворень протягом 10 років. Найбільш швидких темпів реформування вимагають від держави фармацевти. Між тим керівники вказують на необхідність розробки, широкого обговорення та затвердження наукової методики застосування механізмів державного регулювання в процесі реформування галузі.

Найбільш дієвими інструментами державного регулювання діяльності медичної галузі, на думку керівників, мають бути залучення інвестицій у галузь, надання довгострокових державних кредитів на закупівлю обладнання, надання податкових пільг на охороноздоровчу діяльність, а також дотацій та субвенцій із бюджетів різних рівнів. Між тим, думки опитаних щодо пріоритетних джерел фінансування системи охорони здоров'я акцентувалися, насамперед, на бюджетних коштах. Контроль за ефективністю використання наданих коштів мають здійснювати громадські ради та професійні асоціації, ініціативу створення яких підтримали більшість працівників медичних установ.

У четвертому розділі - “Формування ефективної структурно-інвестиційної моделі функціонування системи охорони здоров'я в Україні” - проаналізовано особливості фінансування системи охорони здоров'я в умовах соціально-економічних трансформацій. Здійснено порівняльну інтегровану оцінку ефективності функціонування різних систем охорони здоров'я. Визначено організаційні засади формування суспільно-солідарної структурно-інвестиційної моделі функціонування системи охорони здоров'я та економічні складові державного регулювання процесів її ресурсно-інвестиційного забезпечення.

Для оцінювання ефективності функціонування різних систем охорони здоров'я проводилося дослідження, що базувалося на порівнянні основних ресурсно-економічних та медико-соціальних показників, які характеризують діяльність цих систем. Новим підходом до провадження відповідного оцінювання, порівняно з відомими способами, що застосовувалися раніше, є те, що вперше, використовуючи власну методику, були змодельовані порівняльні групи, які чітко віддзеркалюють загальну картину представництва країн у тій чи іншій функціональній моделі системи охорони здоров'я.

Комплексна порівняльна характеристика окремих країн, а також груп з різними моделями функціонування систем охорони здоров'я побудована на основі даних, представлених у звітах Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) за 10 років.

Результати проведеного дослідження показників, що характеризують ресурсно-інвестиційну та медико-соціальну складові системи охорони здоров'я, свідчать про те, що найбільш ефективними за відповідними показниками є групи, які включають розвинені країни Європи, де функціонують переважно державна бюджетна або державна страхова системи охорони здоров'я. Ці групи мають високі та практично збіжні значення за знаковими показниками, що дозволяє розглядати їхню узагальнену структуру фінансування системи охорони здоров'я як оптимальну. Відповідно до цього в загальному фінансуванні системи охорони здоров'я пропонується таке співвідношення, де 75 % будуть складати державні і 25 % - приватні кошти. Для підтвердження наведемо розрахунок рекомендованої частки приватних коштів у структурі фінансового забезпечення системи охорони здоров'я, яку одержано за формулою:

.

Виведені рівняння регресії, що об'єднують найбільш важливі макроекономічні показники функціонування системи охорони здоров'я, дозволяють сформувати такі інтегральні коефіцієнти:

а) коефіцієнт соціального навантаження на систему охорони здоров'я (КСН):

.

Чисельник цієї конструкції характеризує відносну чисельність населення, що потребує послуг системи охорони здоров'я, а знаменник визначає витрати на цю систему. Навантаження на систему охорони здоров'я зростає при збільшенні чисельника і зменшується зі зростанням знаменника;

б) коефіцієнт ефективності функціонування системи охорони здоров'я (КЕ):

,

Чисельне значення КЕ визначається добутком двох співмножників. Перший співмножник є базова оцінка ефективності системи охорони здоров'я, а другий -поправний співмножник, що залежить від характеру динаміки середньої тривалості життя й коефіцієнта соціального навантаження.

Порівняльний аналіз загальної ефективності систем охорони здоров'я у світі показав, що на сьогодні існує принаймні дві рівноцінні за ефективністю моделі систем охорони здоров'я - переважно державна бюджетна і державна страхова, або змішана. При цьому найбільшим коефіцієнтом ефективності характеризується група країн з переважно бюджетною системою фінансування.

Спираючись на результати порівняльного аналізу, а також розглянувши особливості та передумови запровадження багатоканального фінансування вітчизняної системи охорони здоров'я, відкривається можливість суттєвого, обґрунтованого (за допомогою статистичних і математичних методів) збільшення, принаймні у два рази загального фінансування системи охорони здоров'я, врахувавши офіційно можливі надходження до системи.

Формування багатоканальної системи фінансування медичної галузі передбачає створення механізмів розподілу всієї системи медичної допомоги на три сектори -державний, суспільно-солідарний та приватний. Багатоканальність фінансування охорони здоров'я повинна будуватися за трирівневим принципом: перший рівень -базовий, життезбережуючий (за рахунок бюджетних коштів), другий - основний, забезпечувальний (за рахунок обов'язкового медичного страхування) і третій -сервісний (за рахунок добровільних внесків відповідно до програм добровільного медичного страхування та прямих платежів за платні послуги).

Отже, джерелами формування коштів структурно-інвестиційної BIP (Вuget Insuranse Рrivate) моделі може бути: державний бюджет; кошти медичного страхування, що виділяються роботодавцем; особисті кошти громадян. Таким чином, в основі суспільно-солідарної системи фінансування охорони здоров'я в Україні має бути закладений бюджетно-страховий принцип.

Керуючись описаною в дисертаційному дослідженні оптимальною структурою багатоканального фінансування охорони здоров'я, можна з високою долею вірогідності планувати використання певних засобів державного регулювання інноваційних процесів з метою побудови ефективної системи медичної допомоги та лікарського забезпечення, яка буде працювати на збереження, зміцнення та покращення здоров'я громадян.

Підвищення ефективності управління системою охорони здоров'я в умовах обмеженості ресурсів передбачає зменшення державних витрат на ті види статей, які відповідають лише за зростання екстенсивних показників функціонування системи і не поліпшують її якісну складову. Навпаки, пропонується збільшити державні та сприяти залученню недержавних інвестицій в ті сектори системи охорони здоров'я, які працюють найбільш ефективно в напрямку забезпечення доступності та якості медичної допомоги всім верствам населення. Іншими словами, мова йде про визначення пріоритетів на основі розуміння інноваційних процесів, які відбуваються в системі охорони здоров'я або мають місце у більш розвинених країнах та раціонального застосування до їх регулювання відповідних державних механізмів.

У п'ятому розділі - “Механізми державного регулювання інноваційних процесів у системі охорони здоров'я” - обґрунтовано правові та інституційні засади державного регулювання інноваційних процесів у системі охорони здоров'я, запропоновано механізми реалізації інноваційних проектів і формування інноваційної інфраструктури відповідної системи. Визначено складові державного регулювання інноваційних процесів, розроблено та представлено концепцію інноваційних перетворень системи охорони здоров'я в Україні.

Серед механізмів розробки та реалізації певних напрямів у процесі реформування будь-якої системи головними можна вважати суспільно-політичний механізм розробки та фінансово-економічний механізм реалізації. Вони взаємопов'язані і не можуть існувати окремо, тобто складають єдиний комплексний механізм державного регулювання певних процесів у системі. З ними перетинаються так звані механізми-засоби, до яких можна віднести правові (законодавство, нормативи) -функціональна складова та інституційні (інституції, інфраструктура) - структурна складова комплексного механізму. Тобто існує єдиний організаційний механізм розробки та реалізації відповідних заходів держави, який здійснюється за допомогою структурних і функціональних складових.

Виходячи з аналізу стану вітчизняної системи (внутрішні фактори) та функціонування різних систем охорони здоров'я (зовнішні фактори), основними загальними методами державного регулювання інноваційних процесів у будь якій системі можна вважати: політичні, правові, економічні, адміністративні, соціально-психологічні, інформаційні та ін.

Для реалізації державної інноваційної політики у сфері охорони здоров'я потрібно застосування чітких і дієвих засобів державного регулювання інноваційних процесів у відповідній сфері. Але зробити це можливо лише за таких умов: визначення пріоритетів і формування державних програм розвитку охорони здоров'я; створення оновленої правової бази функціонування системи охорони здоров'я; створення сприятливого інвестиційного клімату для функціонування системи охорони здоров'я; сприяння розвитку інноваційної інфраструктури; створення системи громадського моніторингу виконання зобов'язань держави у сфері охорони здоров'я тощо. Інноваційні перетворення мають істотно впливати на розвиток, тобто на якісні зміни, шляхом системної перебудови галузі, формування єдиного нормативно-правового простору та інформаційно-методологічної доктрини розвитку охорони здоров'я.

Об'єктивізація інноваційних процесів полягає в розробці та впровадженні на їхній основі інноваційних проектів з відповідними етапами реалізації та визначенням інструментів державного регулювання. Необхідно реалізувати проекти інноваційних перетворень у системі шляхом створення міжгалузевих науково-виробничих інноваційних комплексів кластерного типу. Пріоритетною метою їх діяльності повинно бути створення конкурентоспроможної інноваційної продукції та послуг оптимальної якості в обсязі, який би задовольнив потреби охорони здоров'я у високотехнологічному лікувально-діагностичному обладнанні, сучасних лікарських засобах, а також нових прогресивних формах і методах організації, лікувально-профілактичної діяльності, здатних поліпшити якісний аспект функціонування системи охорони здоров'я.

Важливо відпрацювати справжню взаємодію всіх елементів системи, враховуючи на основі глибокого маркетингового аналізу специфіку потреб і можливостей кожного окремо взятого регіону, для наступної міжрегіональної інтеграції з метою реалізації програм соціально-економічного розвитку на загальнодержавному рівні. Це дозволить оперативно здійснити якісні зміни в системі охорони здоров'я. Територіальні міжгалузеві інноваційні комплекси зможуть вирішити низку ключових проблем галузі, вдосконалюючи механізми взаємодії всіх елементів системи охорони здоров'я в напрямку оптимізації процесів, здешевлення виробництва, найбільш повного охоплення населення.

Доведено необхідність підтримки стратегічно важливих і перспективних інноваційних проектів, які б сприяли переходу системи охорони здоров'я на якісно новий рівень розвитку. Інжиніринг передбачає супровід проектів від ідей до впровадження. Управління проектами спрямовано на організацію процесу досягнення максимально ефективного результату та координацію дій всіх суб'єктів інноваційного процесу в напрямку реалізації програмно-цільових настанов, шляхом узгодженої взаємодії різнопідпорядкованих організаційних структур.

Таким чином, комплексний механізм державного регулювання інноваційних процесів у системі охорони здоров'я передбачає сукупність взаємообумовлених та цілеспрямованих засобів і способів досягнення загальної мети - забезпечення суспільного здоров'я на основі поєднання конкретних механізмів та технологій їх застосування, що проілюстровано на прикладі реалізації процесу запровадження інтегрованої структурно-інвестиційної BIP-моделі (Budget Insurance Private) в системі охорони здоров'я.

Створення мережі спеціалізованих галузевих інформаційно-аналітичних центрів буде сприяти не лише підвищенню системи якості медичної допомоги та медичного забезпечення, а й стане значним кроком до створення більш демократичної матричної системи управління охороною здоров'я, яка хоча ще й побудована на узгоджені відповідальності керівників по вертикалі, але вже передбачає прийняття рішень і функціонування системи в цілому по горизонталі, що в кінцевому підсумку є більш гнучкою системою, схильною до інноваційних перетворень.

Процес побудови єдиної державної системи стандартизації в охороні здоров'я повинен бути скерований на: забезпечення її цілісності за рахунок єдиних підходів до нормування, акредитації, ліцензування та сертифікації; удосконалення управління галуззю, підвищення якості та безпеки медичної допомоги, лікарських засобів та виробів медичного призначення; раціональне використання фінансових, кадрових і матеріальних ресурсів; прискорення впровадження нових медичних технологій; інтеграцію вітчизняної охорони здоров'я у світову медичну спільноту. Це дозволить удосконалити систему управління якістю медичної допомоги та лікарського забезпечення і здійснювати її державну підтримку.

На основі узагальнення результатів попередніх власних досліджень, а також даних порівняльного аналізу функціонування різних систем охорони здоров'я та експертної оцінки опитування фахівців щодо її реформування в Україні запропоновано концепцію інноваційних перетворень системи охорони здоров'я на довгострокову перспективу, яка передбачає здійснення якісних змін в системі з урахуванням суспільно-політичних процесів, що відбуваються в Україні. Провідна ідея Концепції полягає у виведенні вітчизняної системи охорони здоров'я з кризи шляхом формування взаємовідповідального міжсистемного об'єднання на основі поєднання зусиль держави, підприємницьких кіл, громадськості, метою якого є збереження і зміцнення здоров'я громадян України на основі спільного соціального партнерства та спільної соціальної відповідальності.

Важливим на сьогодні є розуміння того, що побудова солідарної системи охорони здоров'я в Україні передбачає безпосередню участь в управлінні цією системою інституцій громадянського суспільства. Залучення до вирішення питань охорони здоров'я громадян трьох рівноправних та взаємовідповідальних суб'єктів можна вважати інноваційним підходом в напрямку розвитку вітчизняної системи охорони здоров'я та потребує здійснення загальної оцінки суспільної ефективності функціонування системи охорони здоров'я, яка оцінюється за ступенем захищеності громадян відповідною системою, що здійснюється шляхом об'єднання зусиль рівно відповідальних суб'єктів в особі держави, громадськості та підприємців.

Державний сектор у вигляді централізованої бюджетно-страхової медицини є ефективним лише за наявності жорсткого і всебічного громадського контролю. Будуючи суспільно-солідарну систему, необхідно забезпечити її максимальну прозорість для суспільства, тільки тоді система, що декларує блага для всіх, зможе бути ефективною.

Інноваційним можна вважати процес консолідації найбільш впливових громадських об'єднань, які діють у сфері охорони суспільного здоров'я та опікуються питаннями захисту прав пацієнтів та медичних працівників. У зв'язку з цим вперше в Україні розроблено, запропоновано та запроваджено проект “Здоров'я нації” для спільної реалізації Спілкою громадських організацій “Всеукраїнська асоціація захисту прав пацієнтів “Здоров'я Нації” за підтримки Української медико-правової асоціації та Всеукраїнського лікарського товариства.

Пропонується Національна доктрина інноваційного прориву щодо розвитку вітчизняної системи охорони здоров'я, яка полягає у здійсненні в середньостроковій перспективі (2008 - 2012 рр.) стратегічних кроків, що дозволять закласти підвалини стрімкого просування системи охорони здоров'я в напрямі кардинальних змін.

Отже, державне регулювання інноваційних процесів - це чітке й обґрунтоване спрямування кожного з них до визначеної мети, на основі застосування багатофакторного стратегічного аналізу внутрішнього та зовнішнього середовища системи, стратегічного бенчмаркінгу та проблемно-орієнтованого підходу, що зумовлює використання специфічних технологій та алгоритмізації, як засобів подолання поліпрагмазії в розв'язанні суперечностей управління складними соціальними системами в умовах інформаційної невизначеності.

ВИСНОВКИ

Одержані в процесі дослідження результати в сукупності розв'язують важливу науково-практичну проблему: формування цілісної методології управління охороною здоров'я на принципово нових засадах системних інноваційних перетворень і на цій основі - визначення, конкретизації та розкриття можливостей використання механізмів державного регулювання інноваційних процесів у даній сфері.

Сутність основних висновків і пропозицій полягає в такому:

1. Необхідність здійснення інноваційних перетворень у системі охорони здоров'я в Україні зумовлюється її тривалою системною кризою, деструктивний характер якої вказує на неефективність державної соціальної та економічної політики у цій сфері, про що свідчить, зокрема: критична демографічна ситуація та незадовільний стан здоров'я громадян; погіршення рівня та якості життя соціально-незахищених верств населення; поширення соціально-небезпечних хвороб у суспільстві; зниження загального доступу до охорони здоров'я та якості надання медичної допомоги, а також виснаження ресурсної бази системи охорони здоров'я та її структурні диспропорції.

Ключовими проблемами, які заважають інноваційним перетворенням у системі охорони здоров'я, є: відсутність системного підходу, що забезпечує визначення пріоритетних напрямів розвитку охорони здоров'я, відсутність постійно діючої системи порівняльного аналізу зовнішніх змін та впливів на систему, моніторингу внутрішнього стану та перспектив розвитку системи охорони здоров'я, що вкрай ускладнює прийняття обґрунтованих і своєчасних управлінських рішень у цій сфері та зумовлює неефективність державної політики щодо її розвитку.

2. Загальна стратегія реформування системи охорони здоров'я полягає в її перетворенні із соціально-витратної на соціально-інвестиційну, переході від екстенсивного до інтенсивного розвитку системи, від галузевого до міжгалузевого підходу до управління системою охорони здоров'я.

Управління системою охорони здоров'я необхідно розглядати як технологічний процес, з огляду на всю послідовність його стадій, спрямований на певні дії, які зрештою приведуть до досягнення бажаного результату. Технологія прямо впливає на реалізацію інноваційних процесів, визначаючи як загальний напрям дій, так і слугуючи вирішальним фактором їхнього регулювання.

3. Використання стратегічного планування в процесі інноваційних перетворень дозволить системі охорони здоров'я розвиватися як соціальній галузі, але економічно обґрунтовано, включаючи ефективний маркетинг, дослідження і розробку технологій, проектування, виробництво, апробацію, збут і сервісні послуги, шляхом міжгалузевої інтеграції з урахуванням регіональної специфіки.

Удосконалення програмного підходу до планування розвитку системи охорони здоров'я передбачає: визначення пріоритетних напрямів розв'язання важливих галузевих проблем на відповідних рівнях її функціонування; підготовку державних програм на основі проблемно-орієнтованого підходу; організацію і координацію діяльності виконавців у межах запланованих програм; забезпечення виконавців протекціоністськими заходами; контроль виконання програм з боку держави, недержавних органів, громадськості.

4. Діагностику стану системи охорони здоров'я треба розпочинати з визначення процесів, які в ній відбуваються, використовуючи методи багатофакторного стратегічного аналізу, що дозволяють оцінити потенційні сукупні можливості системи та більш обґрунтовано виявляти готовність до реалізації інновацій, а також приймати вірні рішення, які б забезпечували досягнення стратегічних цілей.

У вітчизняній системи охорони здоров'я переважають регресивні процеси, які не сприяють якісним змінам, тобто розвитку системи, а характеризуються лише екстенсивними показниками, що не несуть позитивного навантаження на майбутнє системи. Виведення системи зі стану глибокої кризи та руйнації передбачає якісні перетворення, спрямовані на її перехід до відкритості, шляхом динамічних змін у законодавстві, залучення зовнішніх інвестицій, поширення інформаційної складової функціонування системи, активізації залучення громадськості до управління, сприяння розвитку власної інфраструктури.

5. Під інноваційними процесами в системі охорони здоров'я треба розуміти безперервний цикл пошуку та реалізації значущих напрямів, які можуть сприяти вирішенню суспільних проблем забезпечення громадян доступною та якісною охороною здоров'я та медичною допомогою, тобто це саме ті процеси, що кардинально змінюють і поліпшують стан системи охорони здоров'я. Загальна мета державного регулювання інноваційних процесів у системі охорони здоров'я - впровадження нововведень, які обумовлені станом системи і потребами здійснити якісні зміни та орієнтовані на невирішені галузеві проблеми.

Необхідність вибору пріоритетних напрямів розвитку системи охорони здоров'я пов'язана із визначенням інноваційних процесів і зумовлена обмеженістю ресурсів та невідкладністю розв'язання найважливіших галузевих проблем. Серед інноваційних процесів пропонується виділяти науково-виробничі та системно-організаційні, котрі у свою чергу необхідно поділити на технічні та соціальні, визначальною фазою яких має бути впровадження.

6. Просування інноваційних процесів у системі охорони здоров'я відбувається уповільнено, під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, та потребує регулювання. Серед основних методів оцінки впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на інноваційні процеси в системі охорони здоров'я особливої уваги заслуговують методи експертних оцінок (внутрішні фактори) та порівняльного аналізу (зовнішні фактори).

Державне регулювання інноваційних процесів у системі охорони здоров'я повинно бути спрямовано на підвищення ефективності функціонування системи охорони здоров'я, загальними критеріями якої є доступність медичної допомоги, якість медичного обслуговування, раціональне використання ресурсів.

7. За результатами загальноукраїнського соціологічного дослідження, найбільш пріоритетними серед інноваційних процесів, на думку експертів, є запровадження загальнообов'язкового медичного страхування, забезпечення реалізації пріоритетних цільових програм боротьби із соціально-небезпечними хворобами, удосконалення системи ресурсозбереження та модернізації медичної галузі, створення дієвої системи стандартизації медичної допомоги, запровадження формулярної системи лікарського забезпечення закладів охорони здоров'я, перехід до організації процесу лікувально-діагностичної допомоги на засадах доказової медицини.

Основними труднощами, які виникають під час реалізації інноваційних процесів у системі охорони здоров'я, керівники вважають відсутність необхідної нормативно-правової та ресурсно-інвестиційної бази, неефективне планування та прогнозування діяльності галузі, бюрократизм, відсутність диференційованої системи мотивації медичних працівників.

8. Порівняльна оцінка функціонування різних систем охорони здоров'я показала, що на сьогодні існує принаймні дві рівноцінні за ефективністю системи охорони здоров'я - державна бюджетна і державна страхова, або змішана. Порівнюючи класичні моделі функціонування систем охорони здоров'я, треба зауважити, що за збором коштів більш ефективною можна вважати британську (модель Бевериджа), а за їх розподілом - німецьку (модель Бісмарка).

Узагальнена картина оцінки функціонування систем охорони здоров'я свідчить про те, що на сьогодні у світі немає жодної досконалої або ідеальної системи. Усі вони тією, чи іншою мірою потребують реформування. Це пов'язано з демографічною кризою в розвинених країнах, що веде до старіння населення, в результаті чого зменшується загальний обсяг коштів працездатних громадян на охорону здоров'я (бюджетні та страхові системи), а також зі світовими інтеграційними процесами, які формують більш розвинені та гнучкі міжсистемні зв'язки, що веде до зростання ціни на медичні послуги та ліки (ринкова і страхові системи).

9. Отримана за результатами порівняльного аналізу оптимальна модель структури фінансування дає підстави наочно уявити можливість суттєвого, науково обґрунтованого (за допомогою статистичних та математичних методів) збільшення, принаймні у два рази, загального фінансування системи охорони здоров'я, врахувавши всі найбільш суттєві офіційно можливі надходження до системи, що є головною передумовою переходу до багатоканального фінансування системи охорони здоров'я в Україні.

Останнє передбачає створення неконкурентних умов поділу системи медичної допомоги на три сектори - державний, суспільно-солідарний та приватний. Багатоканальність фінансування охорони здоров'я повинна будуватися за трирівневим принципом надання лікувально-профілактичної допомоги: перший рівень - базовий, життезбережуючий (за рахунок бюджетних коштів), другий - основний, забезпечувальний (за рахунок обов'язкового медичного страхування) і третій - сервісний (за рахунок добровільних внесків відповідно до програм добровільного медичного страхування та прямих платежів за платні послуги).

10. Вирішення питання ресурсозабезпечення медичної галузі потребує координації зусиль різних міністерств і відомств на всіх етапах інноваційного процесу, починаючи з ідей та концептуальних підходів, визначення потреб у ресурсах, формування бюджетних пропозицій та пошуку найбільш прийнятних позабюджетних джерел підтримки галузі з опрацюванням конкретних механізмів регулювання процесу та закінчуючи забезпеченням кінцевого етапу -постачання, сертифікації, налагодження оснащення та обслуговування, використовуючи при цьому максимально прозорі шляхи задоволення кінцевого споживача на конкурсній основі.

Інновацією у вигляді організаційно-технічного рішення можна вважати створення дієвого механізму забезпечення галузі діагностичним обладнанням і лікарськими засобами вітчизняного виробництва для лікування найбільш вразливих верств населення. Пропонується здійснення цього процесу шляхом створення спеціалізованих державних і комунальних фінансово-кредитних установ, правове забезпечення якого регламентується Законом України “Про інноваційну діяльність”. Уникнути морального зношення медичного обладнання дозволить механізм фінансового лізингу, який при наявності узгодженості відповідних господарсько-правових відносин суттєво не вплине на статті видатків і надасть можливість у короткі терміни закрити питання ресурсозабезпечення медичної галузі.

11. Підвищення ефективності управління системою охорони здоров'я в умовах обмеженості ресурсів передбачає зменшення інвестицій у зростання екстенсивних показників функціонування системи, які не поліпшують її якісну складову. Мова йде про визначення пріоритетів на основі розуміння інноваційних процесів, які відбуваються в системі охорони здоров'я, та забезпечення виконання відповідних інноваційних проектів.

Реалізація інноваційних проектів у системі охорони здоров'я потребує створення міжгалузевих науково-виробничих інноваційних комплексів, основними завданнями яких повинно бути створення конкурентоспроможної інноваційної продукції та надання послуг оптимальної якості, а також прийняття організаційно-технічних рішень в обсязі, що задовільнить потреби охорони здоров'я у високотехнологічному лікувально-діагностичному обладнанні, сучасних лікарських засобах, нових прогресивних формах і методах організації діяльності, здатних поліпшити якісну складову функціонування системи.

12. Необхідність функціонування вітчизняної системи охорони здоров'я в єдиному правовому полі зумовила проведення системної роботи з формування Кодексу законів про охорону здоров'я. Перевага Кодексу в порівнянні з окремими законами полягає в тому, що перший є системоутворюючим документом, який систематизує всі відносини розглянутої системи в цілому, тобто може виступати методологічною основою управління системою охорони здоров'я.

Запропоновано проведення систематизації законодавства про охорону здоров'я в Україні у три етапи. Перший етап (інкорпорація) - впорядкування чинних нормативно-правових актів за предметною ознакою без зміни їхнього змісту (кількісний ефект - упорядкування масиву). Другий етап (консолідація) - об'єднання чинних нормативно-правових актів в єдиний зведений нормативно-правовий акт без зміни змісту (перехідний ефект - уникнення дублювань). Третій етап (кодифікація) - створення нового, зведеного, систематизованого нормативно-правового акта з істотними змінами змісту (якісний ефект - глибока переробка).

13. Інноваційні перетворення системи охорони здоров'я можуть відбуватися шляхом здійснення технологічних проривів, що передбачає активне втручання держави у відповідний процес. Здійснення технологічного інноваційного прориву має забезпечуватись активною державною політикою за напрямами: нормативно - правового забезпечення, створення сприятливого інституційного середовища, розробки та запровадження фінансово-економічного, інформаційно-методичного, ідеологічно-просвітницького механізмів регулювання інноваційних процесів у цій сфері.

Роль держави в регулюванні інноваційних процесів є провідною, тому що складність і відсутність взаємоузгоджених підходів до їх реалізації потребує чіткого узгодження окремих дій за нормативами відповідності цілям системи в цілому. Пропонується Національна доктрина інноваційного прориву щодо розвитку вітчизняної системи охорони здоров'я. Для реалізації доктрини в середньостроковій перспективі виділено дійсно ті засоби державного регулювання, які можна буде застосовувати до конкретних інноваційних процесів згідно з методикою, що була розроблена на основі морфологічної діагностики інноваційних процесів та їх державного регулювання за індикативно-рецептивним принципом.

14. Наявність асиметрії інформації та стрімкий розвиток сучасних інформаційних технологій потребує вдосконалення та посилення інформаційної ланки в системі охорони здоров'я. Цією ланкою можуть бути спеціалізовані галузеві інформаційно-аналітичні центри, створення мережі яких буде значним кроком до побудови більш демократичної матричної системи управління охороною здоров'я, що передбачає прийняття рішень та функціонування системи в цілому по горизонталі, і зрештою є більш гнучкою системою, яка схильна до інноваційних перетворень.

Створення єдиної державної системи стандартизації в охороні здоров'я має на маті: забезпечення її цілісності за рахунок єдиних підходів до нормування, акредитації, ліцензування та сертифікації; удосконалення управління галуззю, підвищення доступності та якості медичної допомоги, лікарських засобів і виробів медичного призначення; раціональне використання фінансових, кадрових та матеріальних ресурсів; прискорення впровадження нових медичних технологій; інтеграцію вітчизняної охорони здоров'я у світову медичну спільноту.

15. Здійснення інноваційних перетворень системи охорони здоров'я передбачає застосування ефективних механізмів, спрямованих на системну перебудову галузі, формування єдиного нормативно-правового, ресурсно-інвестиційного, медичного та інформаційного простору. Комплексний організаційний механізм управління інноваційними процесами в системі охорони здоров'я передбачає сукупність взаємообумовлених та цілеспрямованих засобів і способів досягнення загальної цілі -створення ефективної системи забезпечення суспільного здоров'я в Україні на основі поєднання політичного, економічного, соціального та правового механізмів з проривними технологіями їх застосування.

Виділено суспільно-політичний механізм розробки та фінансово-економічний механізм реалізації окремих напрямів у процесі реформування системи охорони здоров'я у складі єдиного комплексного механізму державного регулювання певних процесів у системі, удосконалення якого здійснюється за допомогою структурних і функціональних складових. З ними перетинаються так звані механізми-засоби, до яких можна віднести правові (законодавство, нормативи) - функціональна складова, а також інституційні (інституції, інфраструктура) - структурна складова комплексного механізму.

16. На основі узагальнення результатів попередніх власних досліджень, а також порівняльного аналізу функціонування різних систем охорони здоров'я, експертних оцінок фахівців у сфері управління охороною здоров'я та результатів опитування громадян щодо реформування системи охорони здоров'я в Україні запропоновано концепцію інноваційних перетворень системи охорони здоров'я, провідна ідея якої полягає в якісних змінах системи охорони здоров'я на основі спільного соціального партнерства та соціальної відповідальності з урахуванням суспільно-політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в Україні.

Побудова солідарної системи охорони здоров'я в Україні передбачає безпосередню участь в управлінні цією системою інституцій громадянського суспільства. При цьому суспільна ефективність діяльності системи охорони здоров'я оцінюється за ступенем захищеності громадян системою охорони здоров'я і медичного забезпечення, що здійснюється шляхом об'єднання зусиль рівно відповідальних суб'єктів в особі держави, громадськості та підприємців. На сучасному етапі розбудови демократичної України необхідно усвідомити, що саме суспільство в усьому розмаїтті його інститутів повинно приймати доленосні рішення відносно того, як треба розбудовувати власну систему охорони здоров'я. А місія держави полягає в реалізації цих рішень, але під пильним контролем з боку громадськості, не перебираючи на себе роль головного арбітра вирішення суспільних проблем.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Карамишев Д.В. Концепція інноваційних перетворень: міжгалузевий підхід до реформування системи охорони здоров'я (державно-управлінські аспекти): [Монографія]. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. - 304 с.

2. Карамишев Д.В. Стратегічне управління інноваційними процесами в системі охорони здоров'я: державні механізми: [Монографія]. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2006. - 304 с.

Статті у фахових виданнях:

3. Карамишев Д.В. Стратегія реформування системи фінансування охорони здоров'я в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. - № 3. - С. 224 - 232.

4. Карамишев Д.В. Економіко-правові механізми державного регулювання інноваційних процесів у системі охорони здоров'я // Вісн. держ. служби України. - 2005. - № 4. - С. 40 - 45.

5. Карамишев Д.В. Державні механізми формування бюджетних відносин у галузі охорони здоров'я в Україні // Статистика України. - 2006. - № 2. - С. 68 - 72.

6. Карамишев Д.В. Державне регулювання інноваційної та науково-технічної діяльності в системі охорони здоров'я // Менеджер: Вісн. Дон. держ. ун-ту управління. - 2006. - № 1 (35). - С. 8 - 16.

7. Карамишев Д.В. Державні соціальні нормативи як критерії оцінки ефективності інноваційних процесів у системі охорони здоров'я // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. - Одеса, 2006. - Вип. 1 (25). - С. 52 - 59.

8. Карамишев Д.В. Єдиний соціальний податок - панацея чи профанация // Віче. - 2006. - № 6. - С. 46 - 48.

9. Карамишев Д.В. Інноваційні перетворення системи охорони здоров'я - складова частина сучасної соціальної парадигми держави // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2005. - № 2. - Ч. 2. - С. 130 - 135.

10. Карамишев Д.В. Кластери - новий міжгалузевий підхід до структурування економіки // Теорія та практика державного управління: Зб. наук. пр. -- Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр” , 2005. - Вип. 1(10). - С. 76 - 80.

11. Карамишев Д.В. Концептуальні засади інноваційних перетворень системи охорони здоров'я в Україні // Вісн. держ. служби України. - 2006. - № 3. - С. 26 - 31.

12. Карамишев Д.В. Концептуальні засади технологічного управління інноваційними процесами в умовах системних трансформацій // Наук. вісн. ун-ту внутрішніх справ МВС України. - 2005. - № 30. - С. 226 - 230.

13. Карамишев Д.В. Можливості застосування лізингових операцій у вирішенні питань ресурсозабезпечення галузі охорони здоров'я // Вісн. НАДУ. - 2006. - № 2. - С. 188 - 193.

14. Карамишев Д.В. Можливості формування суспільно-солідарного сектора медичної допомоги в Україні на шляху до євроінтеграції // Теорія та практика державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2005. - Вип. 3 (12). - С. 32 - 36.

15. Карамишев Д.В. Основні напрями реалізації державної інноваційної політики соціально-економічних перетворень // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”. - 2005. - № 3 - С. 141 - 148.

16. Карамишев Д.В. Організаційно-правові механізми забезпечення соціальних гарантій в охороні здоров'я // Вісн. ун-ту внутрішніх справ. - 2006. - № 33. - С. 309 - 318.

17. Карамишев Д.В. Охорона здоров'я як суспільне надбання // Зб. наук. праць НАДУ. - 2005. - № 2. - С. 399 - 407.

18. Карамишев Д.В. Провідні характеристики та суперечності соціально орієнтованої стратегії “нової економіки // Менеджер: Зб. ст. Дон. ін-ту управління. - 2005. - № 2. - С. 19 - 23.

19. Карамишев Д.В. Програмно-цільовий підхід до реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницьк. ун-ту регіон. управління та права. - 2006. - № 1 (17). - С. 279 - 284.

20. Карамишев Д.В. Реалізація цільових програм як форма державного регулювання соціально-економічних процесів // Держава та регіони. - Серія: Економіка та підприємництво. - 2006 - № 1. - С. 95 - 100.

21. Карамишев Д.В. Розгляд мотивації як ключової функції управління в соціально орієнтованому суспільстві // Державне управління: теорія, методологія, упровадження. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - № 1. - С. 22 - 27.

22. Карамишев Д.В. Соціальне суспільство - шлях до подолання асиметричної інформації в ринковому оточенні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. ДРІДУ НАДУ. - Дніпропетровськ, 2006. - № 1 (23). - С. 173 - 181.

23. Карамишев Д.В. Стратегічні дослідження в державному управлінні соціальними системами // Державне управління: теорія, методологія, упровадження. - К.: Вид-во НАДУ, 2005.- № 2. - С. 17 - 21.

24. Карамишев Д.В. Стратегія реформування системи охорони здоров'я в Україні // Зб. наук. пр. НАДУ: Державне управління в Україні: реалії та перспективи. - К., 2005. - С. 415 - 420.

25. Карамишев Д.В. Стратегія розвитку охорони здоров'я в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2005. - № 1. - С. 9 - 17.

26. Карамишев Д.В. Структурно-функціональний підхід до державного стимулювання інноваційних процесів в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ, 2006. - № 1. - С. 234 - 241.

27. Карамишев Д.В. Теоретичні аспекти та узагальнення основних понять управління системою охорони здоров'я в умовах трансформації суспільства // Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - Вип. 1. - С. 34 - 41.

28. Карамишев Д.В. Управління системою охорони здоров'я у контексті стратегічного управління організацією // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницьк. ун-ту регіон. управління та права. - 2005. - № 3 (15). - С. 330 - 333.

29. Карамишев Д.В. Управління якістю медичної допомоги в контексті інноваційних перетворень системи охорони здоров'я // Державне управління: теория та практика - К.: Вид-во НАДУ, 2006.- № 1 // http://www. nbuv.gov.ua/e-journals/DUTP/2006-1.

30. Карамишев Д.В. Шляхи реалізації державної інноваційної політики у сфері охорони здоров'я в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. - Одеса, 2005. - № 2 (22) - С. 138 - 149.

31. Карамишев Д.В., Вашєв О.Є., Немченко А.С., Волос Б.О. Державна політика фінансування галузі охорони здоров'я в Україні // Державне будівництво (електронне наукове фахове видання ХРІДУ НАДУ) . - 2007. - № 1 // http://www. nbuv.gov.ua

Особистий внесок: сформовані положення державної політики фінансування охорони здоров'я.

32. Дєгтяр А.О., Карамишев Д.В. Підвищення ефективності державно-управлінських рішень щодо розв'язання демографічних проблем в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”. , 2006. - № 2 (29). - С. 16-29.

Особистий внесок: проаналізовано міжнародний досвід розв'язання демографічних проблем.

33. Карамишев Д.В., Дєгтяр А.О. Аналітично-організаційне забезпечення прийняття рішень в умовах асиметричної інформації - складова інноваційної парадигми управління системою охорони здоров'я // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 3. - С. 51 - 56.

Особистий внесок: обґрунтовано необхідність аналітично-організаційного забезпечення прийняття рішень у системі охорони здоров'я в умовах асиметричної інформації.

34. Карамишев Д.В., Дєгтяр А.О. Лізинг як засіб державного регулювання економічних відносин у системі охорони здоров'я // Економіка та держава. - 2006. - № 6. - С. 52 - 54.

Особистий внесок: визначено роль лізингу як засобу державного регулювання економічних відносин у системі охорони здоров'я.

35. Карамишев Д.В., Немченко А.С. Реалізація та оцінка ефективності інноваційних проектів у системі охорони здоров'я // Економіка та держава. - 2006. - № 2. - С. 86 - 88.

Особистий внесок: визначені можливості проектування в охороні здоров'я та застосування методів оцінки ефективності інноваційних проектів у відповідній сфері.

36. Карамишев Д.В. Немченко А.С. Технологізація управління як засіб регулювання інноваційних процесів у соціальних системах // Ефективність державного управління: Наук. зб. ЛРІДУ НАДУ. - Львів, 2006. - № 10. - С. 321 - 328.