Размещено на http://www.allbest.ru

МВС України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології

НКП у місті Мелітополі

Кафедра правового забезпечення господарської діяльності

КУРСОВА РОБОТА

з господарського права

ТЕМА 2:

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності

Виконала: студентка 3-го курсу

групи ПЗзн-09-1ме ННІПЕС НУВС

Джафарова В.П.

Мелітополь - 2012



План

Вступ

1. Створення юридичних осіб як суб'єктів підприємницької діяльності

2. Поняття та загальна характеристика державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності

3. Порядок вчинення реєстраційних дій при державній реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності

4. Правовий режим Єдиного державного реєстру

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Протягом останніх кількох років в Україні здійснюються заходи щодо створення умов, що сприяють підвищенню підприємницької активності, а також усунення зайвого адміністративного втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання, яке негативно впливає на підприємницьку діяльність. Це сприяє належній реалізації права на підприємницьку діяльність, закріпленого в ст.42 Конституції України Реформування вітчизняної економіки означає встановлення в суспільстві вільних засад для виникнення і розвитку суб'єктів підприємницької діяльності. Тому упорядкування процесу створення, зокрема, державної реєстрації суб'єктів господарювання стає важливим законодавчим і правозастосовчим завданням, що потребує теоретичного дослідження.

В умовах ринкових відносин, що розвиваються, в Україні держава заінтересована у встановленні чіткого порядку організації і регулювання діяльності суб'єктів підприємництва. Тому проблеми державної реєстрації суб'єктів підприємництва набувають істотної значимості, особливо останнім часом, у зв'язку з оновленням законодавства у цій сфері.

Державна реєстрація суб'єктів підприємництва є однією з найбільш важливих процедур, що безпосередньо впливає на розвиток підприємництва й у цілому економіки країни.Оновлення законодавства у сфері державної реєстрації, що передбачає створення спрощеної системи державної реєстрації підприємців, спрямоване на дебюрократизацію економіки України, упорядкування дозвільних і контрольних функцій держави стосовно суб'єктів господарювання. Введення в дію Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України означає новий етап у розвитку законодавства про державну реєстрацію суб'єктів підприємництва. Прийняття Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 р. підвищує значення дослідження інституту державної реєстрації в сучасних умовах. Разом з тим, існують значні колізії зазначених законів, що вимагають свого вирішення, оскільки їхнє застосування на практиці викликає численні труднощі. Окремі питання державної реєстрації суб'єктів підприємництва урегульовані у вищевказаних нормативно-правових актах не повністю. Хоча Закон про державну реєстрацію містить низку важливих положень, що принципово відрізняють діючий порядок реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців від існуючого раніше, однак залишились питання щодо процедури здійснення державної реєстрації саме суб'єктів підприємництва, що регламентовані неповно або недостатньо. юридичний підприємницький реєстрація правовий

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності є одним з основних інститутів господарського права, що вимагає подальшого удосконалювання. Як і багато інститутів господарського права, інститут державної реєстрації знаходиться в стадії розвитку.



1. Створення юридичних осіб як суб'єктів підприємницької діяльності

На сьогодні створення юридичної особи є одним з основних інститутів господарського та цивільного права, який потребує подальшого розвитку та вдосконалення. Процес створення суб'єкта господарювання складається з багатьох моментів, таких як визначення цілей юридичної особи, розробка установчих документів та, звичайно, державна реєстрація. Останній момент є найголовнішим, бо без реєстрації юридичної особи всі останні дії не мають ніякого сенсу. Тому цьому питанню приділимо особливу увагу.

Традиційно у цивільному праві розрізняли три способи створення юридичної особи: розпорядчий, нормативно-явочний та дозвільний. Зазвичай зазначається, що розпорядчий порядок створення юридичної особи має місце в тому випадку, коли вона створюється шляхом розпорядження (виявлення волі) власника майна або його представника. Такий порядок є характерним для створення державних юридичних осіб.

Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок означає, що у випадку, коли юридична особа створена згідно з умовами, закріпленими в законі, державний орган не може відмовити їй у легалізації (державній реєстрації). Змістом дозвільного порядку є вимога отримання дозволу відповідного державного органа, підприємства і т.п. на створення юридичної особи. Зокрема, дозвіл відповідних державних органів необхідний для створення організацій, які будуть займатися діяльністю, пов'язаною із забезпеченням правопорядку, охороною здоров'я, навчанням тощо . Слід зазна-чити, що законодавчими актами не встановлені спеціальні вимоги щодо форми та змісту рішення про створення юридичної особи, але за загальноприйнятими вимогами таке рішення може бути оформлено розпорядженням суб'єкта публічного права, актом управління, що був виданий власником майна (уповноваженим ним органом) згідно з його компетенцією, що є визначеною чинним законодавством. Згідно з ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляються установчі документи, які викладаються письмово та підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший по рядок їх створення. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або установчий договір серед учасників. Залежно від установчих документів товариства поділяються на два види: статутні та договірні. Статутні товариства діють на підставі затвердженого учасниками статуту (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство). Якщо ж товариство діє на підставі укладеного між учасниками установчого договору, воно вважається договірним (наприклад, повне товариство, командитне товариство). До категорії установчих документів можна також віднести й Положення, на підставі яких можуть існувати деякі юридичні особи. Інколи до установчих документів законодавство України відносить рішення власника або уповноваженого ним органу. Якщо товариство створене однією особою, воно діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Дуже цікавим є момент, що стосується порядку ведення установчих документів.

Положення щодо установчих документів суб'єкта господарювання містяться як у Цивільному, так і в Господарському кодексі України, тому підприємець повинен обирати, на який нормативний акт йому спиратися при створенні юридичної особи. Загальними вимогами до установчих договорів товариств є відображення вимог про визначення зобов'язань учасників створити товариство, порядок їх загальної діяльності відносно його створення, умови передачі товариству майна учасників . Але додаткові вимоги щодо установчих документів мають бути узгоджені в обох чинних Кодексах й не викликати непорозумінь з цього питання. Важливо зазначити, що чинне законодавство вперше передбачило можливість того, що установчий акт може міститися у заповіті. Та механізм реалізації цієї норми зараз перебуває в стані розробки і буде зазначений при внесенні відповідних змін до законодавства України. Враховуючи той факт, що заповідник міг не доопрацювати окремі положення, закон дає можливість органу, який здійснює державну реєстрацію, встановити відповідні положення.

Особливо важливо зазначити, що до установчих документів можуть бути включені будь-які умови, які не суперечать чинному законодавству України. Разом з тим, невідповідність їх вимогам закону (якщо такі чітко визначені) може обумовлювати недійсність установчих документів.

Юридична особа вважається створеною і отримує права юридичної особи (правосуб'єктність) з моменту її державної реєстрації. З 1 липня 2004 року реєстра-ція юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться на підставі положень

Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15 травня 2003 р. З моменту набрання чинності Закону державна реєстрація здійснюється виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або в районній, районній в містах Києві та Севастополі, державній адміністрації на місці знаходження юридичної особи чи місці мешкання фізичної особи-підприємця . -

Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів до закону є підставою для відмови у державній реєстрації. Відмова у державній реєстрації за іншими мотивами (недоцільність тощо) неприпустима і може бути оскаржена в суді засновниками чи іншими зацікавленими особами. Окрім того, у випадку порушення встановлених строків реєстрації дії (бездіяльність) органів реєстрації можуть бути оскаржені в суді.

На жаль, на сьогодні існує безліч проблем, пов'язаних зі здійсненням державної реєстрації суб'єктів господарювання. По-перше, здійснення державної реєстрації зараз регулюється трьома нормативними актами: Господарським кодексом України,

Цивільним кодексом України та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р. Невідповідність цих нормативних актів не йде на користь визначеності правового регулювання, зокрема і державній реєстрації. У ГК України зазначається, що державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше 10 днів із дня подання документів , тоді як п. 5 ст. 25 Закону передбачає строк державної реєстрації юридичних осіб - три дні . На нашу думку, необхідними є зміни у кодексах відповідних статей чи додання прямих посилань на Закон.

Також важливою проблемою є неуважне ставлення чиновників до змін у законодавстві чи неуважне читання ними законів. Наприклад, згідно з п. 1 ст. 5 Закону районні адміністрації повністю втратили повноваження щодо державної реєстрації, які цілком перейшли до міських виконкомів Однак у багатьох містах, зокрема в Одесі, існувала проблема неприйняття міськвиконкомом документів на реєстрацію протягом кількох тижнів . Ще одне зауваження - Законом передбачена можливість працювати державним реєстратором особі, яка не має не тільки юридичної, а й взагалі будь-якої вищої освіти . На нашу думку, це є неприпустимим явищем, бо тільки знання закону і володіння юридичним досвідом дає особі можливість правильно тлумачити закони при застосуванні їх до різноманітних конкретних ситуацій і відповідати за правильність прийняття рішень.

Таким чином, можна зазначити, що законодавство з питання державної реєстрації суб'єктів господарювання потребує певного вдосконалення, особливо з таких питань, як відповідність нормам Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Господарському кодексу України, Цивільному кодексу України та іншим нормативним актам, вимогам до установчих, реєстраційних документів та найменуванню юридичної особи, строкам проведення державної реєстрації, відповідальності за нездійснення господарської діяльності після державної реєстрації тощо.

Привернення уваги до цих питань стане важливим кроком у створенні більш досконалої та реально працюючої системи державної реєстрації в Україні.



2. Поняття та загальна характеристика державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності

Порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності регулюється Законом України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон про державну реєстрацію). Відповідні норми щодо порядку здійснення державної реєстрації містяться і в ст. 58 ГК України, проте, зважаючи на те, що загальні норми цього Кодексу у цьому питанні суперечать нормам спеціальним, що містяться в означеному вище Законі, застосовуються правила саме Закону про державну реєстрацію.

Згідно зі ст. 4 Закону про державну реєстрацію державною реєстрацією юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вважається засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Ознаки державної реєстрації

1. Державною реєстрацією, зокрема, вважається засвідчення факту створення юридичної особи.

Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Таким чином, для того, щоб утворення, намір про створення якого висловили засновники шляхом оформлення установчих документів, перетворилось на суб'єкта права (суб'єкта господарювання - див. ч. 2 ст. 55 ГК України), який має цивільну право- і дієздатність - юридичну особу, необхідно його зареєструвати в установленому законодавством порядку. Підтвердженням цього є ч. 4 ст. 87 ЦК України, згідно із якою юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Іншими словами, юридична особа створюється за рішенням її засновників, проте із підтвердженням (засвідченням) цього факту шляхом державної реєстрації, набуваючи при цьому як статусу юридичної особи взагалі, так і статусу суб'єкта підприємницької діяльності зокрема.

2. Державною реєстрацією, зокрема, вважається засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою.

За загальним визначенням ст. 24 ЦК України фізичною особою вважається людина, тобто біологічна істота. Відтак, в загальному розумінні, людина стає фізичною особою з моменту її народження і перестає нею бути з моменту смерті. Проте здатність займатися певними видами діяльності (у нашому разі - підприємницькою) виникає у цієї особи лише з моменту її державної реєстрації як відповідного суб'єкта. На відміну від юридичних осіб, державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи підтверджує (засвідчує) не факт виникнення нової людини (фізичної особи), а лише факт набуття нею статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Громадяни із дня народження мають статус фізичних осіб, а тому державна реєстрація необхідна їм лише для набуття додаткового елементу їх статусу - статусу суб'єктів підприємницької діяльності.

3. До процедури державної реєстрації належить і вчинення "інших реєстраційних дій", які передбачені Законом про державну реєстрацію, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Це означає, що державна реєстрація юридичних осіб, окрім правонаділяючих і статусоутворюючих функцій, має і суто статистичну мету, що полягає у внесенні відповідних відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до спеціальної автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і можуть бути надані за відповідну плату на запит зацікавленої особи.



3. Порядок вчинення реєстраційних дій при державній реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності

Як вже зазначалося вище, державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи.

Місцезнаходженням юридичної особи, за визначенням Закону про державну реєстрацію, вважається місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності - місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою. Згідно із роз'ясненням Міністерства юстиції України від 17 листопада 2003 р. № 14-34-1406 "Відносно деяких положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" місцезнаходженням юридичної особи на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, яка підтверджується договором, що передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майном, про спільну діяльність, засновницький договір тощо).

Згідно зі ст. 24 Закону про державну реєстрацію для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

Заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи. Нею є документ встановленого зразка, який, на момент державної реєстрації, підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Після державної реєстрації реєстраційна картка виконує функцію періодичного інформування державного реєстратора щодо актуальності зазначених записів, зроблених у Єдиному державному реєстрі, оскільки згідно із ч. 7 ст. 19 Закону про державну реєстрацію юридична особа щорічно, починаючи з наступного року з дати її державної реєстрації, протягом одного місяця зобов'язана подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору реєстраційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей про юридичну особу. Крім того, у разі настання змін у відомостях про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи подається заповнена реєстраційна картка про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці повинен бути нотаріально посвідчений.

2. Копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом.

Наявність або відсутність цього документа, а також його форма обумовлені кількістю засновників юридичної особи, її організаційно-правовою формою, а також існуванням відносин підпорядкованості засновників іншим особам.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 ЦК України юридична особа, створена однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Саме у затвердженні статуту виявляється воля (рішення) засновника на створення юридичної особи. Тому окремий документ на її створення у цьому разі не складається.

Проте існують випадки, коли одноосібне рішення про створення юридичної особи викладається в окремому документі. Наприклад, у постанові Кабінету Міністрів України від 15 травня 2003 р. № 690 "Про утворення державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу" міститься розпорядження щодо утворення відповідного підприємства, а також призначені органи, що його виконуватимуть. До останніх, зокрема, належить Міністерство аграрної політики України, якому доручено затвердити в місячний строк статут Агентства, вжити заходів до його державної реєстрації та призначити керівника. Іншими словами, вищестоящий орган зобов'язав своїм рішенням засновника реально створити юридичну особу, зокрема оформити її установчі документи та в установленому порядку пройти процедуру державної реєстрації.

Якщо засновників юридичної особи декілька (господарські товариства, кооперативи тощо), рішення про її створення приймається зборами засновників. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який і вважається, в розумінні Закону про державну реєстрацію, "рішенням засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи". Воно підтверджується підписанням засновниками засновницького договору (у разі створення господарського товариства) або затвердженням статуту (у разі створення кооперативів, які діють виключно на підставі статуту).

Два примірники установчих документів.

Згідно з ч. З ст. 8 Закону про державну реєстрацію до установчих документів належать: установчий акт, статут або засновницький договір, положення.

Установчі документи юридичної особи викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені. У випадках, які передбачені законом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади.

4. Документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи. Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону про державну реєстрацію за проведення державної реєстрації юридичної особи справляється реєстраційний збір у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Документом, що підтверджує внесення реєстраційного збору, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.

5. Чинна довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про резервування найменування юридичної особи.

Частиною 2 ст. 23 Закону про державну реєстрацію передбачене право засновника (засновників) юридичної особи зарезервувати найменування юридичної особи строком на 2 місяці, а для відкритих акціонерних товариств - строком на 9 місяців. Якщо ці особи скористалися цим правом, до комплекту означених вище документів, що подаються для державної реєстрації відповідної юридичної особи, додається відповідна довідка.

6. У випадках, що передбачені законом, додатково подається (надсилається) копія рішення органів Анти монопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання. Такі випадки передбачені розділами II, V Закону України від 11 січня 2001 р. № 2210-Ш "Про захист економічної конкуренції", зокрема щодо створення об'єднання підприємств. Порядок отримання такого рішення міститься у Положенні про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положенні про концентрацію), затв. розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 р. № 33-р (див. також Типові вимоги до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання, затв. розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12 лютого 2002 р. № 27-р).

У разі відмови Антимонопольного комітету України в наданні згоди на створення суб'єкта підприємницької діяльності засновник останнього, який є юридичною особою, вправі звернутися до господарського суду із заявою про визнання недійсним відповідного рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України (п. З роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств").

7. У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду, додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

Як вже зазначалося у попередніх темах, зважаючи на те, що ГК України передбачає наявність відокремленого майна як обов'язкову ознаку юридичних осіб - суб'єктів господарювання, слід визнати, що на момент реєстрації юридичної особи - суб'єкта господарювання наявність майна є обов'язковою. На момент реєстрації таким майном є статутний фонд, склад та порядок внесення якого визначається їх засновниками.

До подання документів для здійснення державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи засновники зобов'язані внести частину вартості статутного фонду, мінімальний розмір якої встановлюється відповідним законодавством (зокрема Законом України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства").

Згідно зі ст. 115 ЦК України вкладом до статутного фонду господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Стаття 86 ГК України деталізує відповідне майно, що може виступити як вклад: будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (в тому числі майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Якщо статутний фонд суб'єкта підприємницької діяльності повністю або частково формується за рахунок грошових коштів, в установі банку відкривається поточний рахунок для його формування.

Згідно з п. 4.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затв. постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492, під час відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду подається:

- заява про відкриття поточного рахунку, що підписана уповноваженою засновниками (учасниками) особою;

- копія засновницького договору, засвідчена нотаріально;

- рішення засновників про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, яке оформляється у формі довіреності, засвідченої нотаріально (якщо хоча б одним із засновників є фізична особа);

- картка із зразками підписів і відбитка печатки, у якій наводиться зразок підпису особи, якій засновниками надано право розпорядчого підпису. Картка приймається без відбитка печатки та засвідчується підписом уповноваженого працівника банку.

Кошти на цей рахунок перераховуються засновниками (учасниками) для формування статутного фонду до його державної реєстрації як юридичної особи. Цей рахунок починає функціонувати як поточний тільки після одержання банком документів щодо державної реєстрації господарського товариства в установленому порядку. У разі відмови в державній реєстрації господарського товариства або в інших випадках, передбачених законодавством України, на підставі листа із зазначенням причини закриття рахунку, підписаного уповноваженою засновниками (учасниками) особою, кошти повертаються засновникам (учасникам), а рахунок закривається.

Про внесення кожним із засновників коштів на рахунок для формування статутного фонду банківська установа видає відповідний документ, який подається державному реєстратору.

Законодавством не визначено, яким документом може засвідчуватися реальне "внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду" юридичної особи у разі, якщо вносяться не грошові кошти, а майно, майнові права, об'єкти інтелектуальної власності тощо. Частина 2 ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" тільки встановлює правило про те, що "внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою". Внесення ж майна до статутного фонду знаходить підтвердження лише в бухгалтерських документах (балансах та ін.).

Відкритим залишається питання і щодо об'єктивної грошової оцінки вкладів, зроблених у вигляді майна або майнових прав. Положення ЦК та ГК України вказують на те, що така оцінка здійснюється за згодою учасників товариства в порядку, визначеному його установчими документами, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці. Фактично це означає, що засновники, за погодженням між собою, можуть на свій розсуд оцінити майно, що є вкладом до статутного фонду, закріпивши відповідну грошову суму в засновницькому договорі, крім випадків обов'язкового проведення експертизи такого майна.

Закон України від 12 липня 2001 р. № 2658-Ш "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачає обов'язкове проведення експертної оцінки майна, зокрема у випадках створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності та під час визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна). В інших випадках оцінка вкладів провадиться на добровільних засадах. Документом, що встановлює вартість майна, визначену експертним шляхом, є звіт про оцінку майна (акт оцінки майна).

8. У разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств додатково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.

Згідно зі ст. ЗО Закону України "Про господарські товариства" до моменту створення акціонерного товариства засновники повинні організувати підписку на не менш як 60% акцій, інакше акціонерне товариство вважається незаснованим. Правила засвідчення Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України звіту про проведення підписки на акції встановлюються Положенням про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств, затв. наказом Комісії від 20 вересня 1996 р. № 210.

9. У разі державної реєстрації фермерського господарства додатково подається копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або нотаріально посвідчена копія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди.

10. У разі державної реєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судового реєстру.

Окрім вищенаведених документів, у разі, якщо вони подаються засновником або уповноваженою ним особою особисто, державному реєстратору додатково пред'являються паспорт та документ, що засвідчує його (її) повноваження (доручення). Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, що не передбачені Законом про державну реєстрацію.

Закон про державну реєстрацію чітко розмежовує підстави залишення без розгляду документів, що подавалися для державної реєстрації юридичної особи, та підстави відмови у проведенні державної реєстрації. Іншими словами, Законом про державну реєстрацію окремо визначаються підстави, за яких документи не приймаються (не розглядаються) державним реєстратором взагалі, та підстави, за яких державний реєстратор, хоча і приймає документи до розгляду, проте виносить негативне рішення про відмову у проведенні державної реєстрації.

Згідно із ч. 11 ст. 24 Закону про державну реєстрацію державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, лише у разі, якщо:

- документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації; документи не відповідають вимогам Закону про державну реєстрацію;

У разі, якщо державний реєстратор прийняв рішення про залишення відповідних документів без розгляду, він не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цих документів видає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису. Залишення документів без розгляду не перешкоджає засновнику або уповноваженій ним особі повторно звернутися до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

За відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду державний реєстратор перевіряє їх на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, до яких ч. 1 ст. 27 Закону про державну реєстрацію відносить:

- невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи;

- невідповідність установчих документів вимогам Закону про державну реєстрацію;

- порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема:

- наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи;

- невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;

- наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій у разі проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення про припинення;

- наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися;

- використання у найменуванні юридичної особи повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається.

За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор зобов'язаний не пізніше 3 робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі повідомлення про відмову в проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису. Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, засновники (учасники) або уповноважена ними особа можуть повторно подати документи на проведення державної реєстрації юридичної особи.

Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в суді.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи. Іншими словами, з цього моменту юридична особа вважається створеною і, зокрема, набуває статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону про державну реєстрацію строк державної реєстрації неповинен перевищувати 3 робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи. Не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації державний реєстратор оформляє і видає (надсилає рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи разом з одним примірником оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону про державну реєстрацію відокремлені підрозділи юридичної особи, до яких Закон відносить філії, інші підрозділи юридичної особи, що знаходяться поза її місцезнаходженням та виробляють продукцію, виконують роботи або операції, надають послуги в єдиному замкнутому технологічному процесі з юридичною особою, або представництва, що здійснюють представництво і захист інтересів юридичної особи, не підлягають державній реєстрації. Проте ст. 28 Закону про державну реєстрацію передбачає залучення відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи до її реєстраційної справи, а також включення їх до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов'язані подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи заповнену реєстраційну картку про створення відокремленого підрозділу та рішення органу управління юридичної особи про його створення.

Відповідно до ст. 26 Закону про державну реєстрацію державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи для взяття її на облік.

Порядок проведення державної реєстрації фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності

Згідно зі ст. 5 Закону про державну реєстрацію державна реєстрація фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Місцем проживання фізичної особи Закон про державну реєстрацію визнає житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою-підприємцем.

В понятті "місце проживання" Закон про державну реєстрацію об'єднав два різних за правовим значенням поняття - власне "місце проживання" та "місце перебування". За визначенням Закону України від 11 грудня 2003 р. № 1382-ІУ "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місцем проживання визнається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад 6 місяців на рік, а місцем перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше 6 місяців на рік. Проте для цілей державної реєстрації має значення не стільки строк проживання ("постійно, переважно, тимчасово"), скільки можливість державних установ організувати "зв'язок з фізичною особою-підприємцем".

Зважаючи на це, державна реєстрація фізичної особи, яка має намір стати підприємцем, здійснюється за місцем, підтвердженим відомостями про реєстрацію місця проживання або місця перебування особи, що містяться в паспортному документі особи.

Згідно зі ст. 42 Закону про державну реєстрацію для проведення державної реєстрації фізичної особи, яка має намір стати підприємцем, вона особисто подає державному реєстратору або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення такі документи:

1. Заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

2. Копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (довідку про присвоєння ідентифікаційного номера згідно із Законом України від 22 грудня 1994 р. № 320/94-ВР "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів").

3. Документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону про державну реєстрацію за проведення державної реєстрації фізичної особи справляється реєстраційний збір у розмірі 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Окрім вищенаведених документів, якщо вони подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, якщо вони не передбачені Законом про державну реєстрацію.

Як і у разі реєстрації юридичних осіб, Закон про державну реєстрацію передбачає підстави для залишення зазначених документів без розгляду та підстави відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, якщо:

- документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

- документи не відповідають вимогам Закону про державну реєстрацію;

- документи подані не у повному обсязі.

Про залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації, без розгляду заявнику в день надходження документів державним реєстратором видається (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Залишення документів без розгляду не перешкоджає повторному зверненню заявника до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця є:

- невідповідність відомостей, які вказані у реєстраційній картці на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, відомостям, які зазначені у документах, що подані для проведення державної реєстрації;

- наявність обмежень на зайняття підприємницькою діяльністю, які встановлені законом, щодо фізичної особи, яка має намір стати підприємцем;

- наявність в Єдиному державному реєстрі запису, що заявник є підприємцем.

Відмова у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця з інших підстав не допускається.

За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації державний реєстратор зобов'язаний не пізніше 2 робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) заявнику повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації, відповідно до опису. Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації, фізична особа може повторно подати документи на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Відмову у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця може бути оскаржено у суді.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації є датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Іншими словами, з цього моменту фізична особа набуває статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно з ч. З ст. 43 Закону про державну реєстрацію строк державної реєстрації не повинен перевищувати 2 робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації державний реєстратор оформляє і видає (надсилає рекомендованим листом) свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця. Крім того, державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи-підприємця зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця для взяття цієї особи на облік.

4. Правовий режим Єдиного державного реєстру

Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - автоматизована система збирання, накопичення і опрацювання даних про всіх юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за межами УКраїни. ЄДРПОУ функціонує відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого у новій редакції постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005р. № 499. З історії ЄДРПОУ.

Державному реєстру підприємств та організацій України в 2009 році виповнилося 'ятнадцять років. Обов'язки щодо запровадження та ведення реєстру підприємств та організацій України були покладені на Державний комітет статистики у 1992 році, про що було визначено Законом України “Про державну статистику”, прийнятим Верховною Радою України у вересні цього року. Іншими законодавчими документами, що визначають порядок

створення і ведення Державного реєстру, порядок включення в реєстр та виключення суб'єктів господарювання із нього, одержання інформації з реєстру є Постанова Кабінету Міністрів України “Про державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України” від 14.07.1993р. № 538, Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України” від 22.01.1996р. № 118 та Постанова Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України” від 22 червня 2005р. № 499.

ЄДРПОУ забезпечує:

- єдиний державний облік та ідентифікацію всіх суб'єктів господарської діяльності України;

- проведення спостережень за структурними змінами в економіці, що виникають в процесі створення нових суб'єктів господарської діяльності, їх реорганізації та ліквідації;

- інформаційне обслуговування органів державної виконавчої влади та управління про суб'єкти господарської діяльності;

- проведення суцільних і вибіркових статистичних обстежень і переписів;

- взаємодію на єдиних методологічних принципах із базами даних Національного банку, Державної податкової адміністрації, органів, які здійснюють приватизацію державного майна, Антимонопольного комітету та інших органів виконавчої влади для формування цільових реєстрів і баз даних, що містять відомості про юридичні особи та їх відокремлені підрозділи.

Класифікатори, що використовуються в ЄДРПОУ:

- організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ);

- об'єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ);

- видів економічної діяльності (КВЕД);

- органів державного управління (КОДУ);

- валют (КВ);

- держав світу (КДС);

- класифікація інституційних секторів економіки України (КІСЕ).

З 1 червня 2004р. в Україні діє нова Класифікація організаційно-правових форм

господарювання (КОПФГ) ДК 002-2004, яку розроблено на виконання постанови Кабінету міністрів України від 4 травня 1993р. №326 "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу України на міжнародну систему статистики і обліку". Класифікацію призначено для використання органами державного управління та іншими користувачами для обліку, збирання і оброблення статистичної та адміністративної інформації щодо державної реєстрації, аналізу та узагальнення результатів економічної діяльності суб'єктів господарської (у т.ч. підприємницької) діяльності, ведення державних реєстрів: Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, Реєстру корпоративних прав держави та інших. Організаційно-правова форма господарювання - форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов'язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.

Об'єктом класифікації в КОПФГ є визначені чинним законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб та їх відокремлені підрозділи: філії, представництва, а також підприємці - фізичні особи, які не мають статусу юридичної особи.

Класифікація об'єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ) - є державним стандартом кодової форми позначення об'єктів адміністративно-територіального устрою України.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є державним стандартом (ДК 009-2005), складовою системи національних класифікаторів. КВЕД розроблено на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 4 травня 1993р. №326 "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики". Розроблення КВЕД здійснено на базі міжнародної статистичної класифікації видів діяльності Європейського Союзу - Nomenсlature of Aсtivities European

Community (NACE, Rev.1, mod.7).

За методологічними засадами, принципами побудови та призначенням КВЕД є статистичною класифікацією, створеною як інструментарій для систематизації та групування економічної та соціальної інформації у стандартний формат, який дає змогу обробляти та аналізувати значні обсяги інформації.

...