Конвенція про захист прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Які історичні причини прийняття Конвенції

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод прийнята у 1950р. її текс розроблено у межах утвореного у 1949р. міждержавного об'єднання - Ради Європи(РЄ), створеної після другої світової війни як перша повоєнна спроба об'єднати Європу. Конвенція була реакцією на серйозні порушення прав людини у Європі під час війни і мала стати механізмом оповіщення європейських держав про порушення прав людини у майбутньому з тим, аби була можливість відреагувати на такі порушення. Конвенція не лише встановила перелік прав і свобод особи, але й створила спеціальні установи, що отримали повноваження здійснювати судовий та квазісудовий контроль за дотриманням її положень і розглядати індивідуальні заяви проти держав. Це передусім стосується революційного положення про право громадянина звертатися проти свого власного уряду до міжнародного судового форуму. Вісім років знадобилося для того, щоб Суд почав діяти. Зміни та доповнення до Конвенції опосередковуються прийняттям Протоколів до неї. Перший протокол було прийнято 20 березня 1952р. та набрав чинності 18 травня 1954р., а останній Протокол №14 - 13 травня 2004р та набув чинності 1 червня 2010р . Розвиток конвенційної системи захисту прав людини пройшов п'ять етапів, останній з яких триває донині.

2. Якою є структура Конвенції

Конвенція про захист прав людини і основних свобод підписана у Римі, 4 листопада 1950 р. Складається з преамбули статті 1 і трьох розділів. Всього 59 статей. Розділ 1 (Права і свободи) містить основні права та свободи людини:

- Право на життя

- Право на свободу та особисту недоторканність

- Право на справедливий суд

- Ніякого покарання без закону

- Право на повагу до приватного і сімейного життя

- Право на шлюб

- Право на ефективний засіб юридичного захисту

- Свобода думки, совісті і релігії

- Свобода вираження поглядів

- Свобода зібрань та об'єднання

- Заборона катування

- Заборона рабства і примусової праці

- Заборона дискримінації

- Обмеження політичної діяльності іноземців.

Розділ 2 Конвенції присвячений Європейському Суду з прав людини. А саме статті 19-51.

В розділі 3 Конвенції (Інші положення) визначено: -Запити Генерального секретаря

- Гарантія визнаних прав людини

- Повноваження Комітету Міністрів

- Підписання і ратифікація

- Відмова від інших засобів урегулювання спорів

- Територіальне застосування

- Застереження

- Денонсація

3. Скільки є чинних на сьогодні протоколів до Конвенції

Первинний текст Конвенції був істотно змінений і доповнений п'ятнадцятьма Протоколами, котрі є невід'ємною частиною Конвенції. Протоколи №№2,3,5,8,9,10,11,14,14bis стосуються організації діяльності Суду і процедури розгляду заяв. Протоколи №№2,3,5,8,9,10 втратили юридичну силу з набуттям чинності Протоколу №11. Тимчасовий Протокол №14bis (повторний) втратив юридичну силу у зв'язку з набуттям чинності Протоколу №14. Протоколи №№1,4,6,7,12 і 13 розширюють каталог прав та свобод, що гарантуються Конвенцією.

4. Скільки било прийнято протоколів до Конвенції

Первинний текст Конвенції був істотно змінений і доповнений п'ятнадцятьма Протоколами, котрі є невід'ємною частиною Конвенції. Протоколи №№2,3,5,8,9,10,11,14,14bis стосуються організації діяльності Суду і процедури розгляду заяв. Протоколи №№2,3,5,8,9,10 втратили юридичну силу з набуттям чинності Протоколу №11. Тимчасовий Протокол №14bis (повторний) втратив юридичну силу у зв'язку з набуттям чинності Протоколу №14. Протоколи №№1,4,6,7,12 і 13 розширюють каталог прав та свобод, що гарантуються Конвенцією

5. Які Протоколи до Конвенції відкриті для підписання станом на сьогодні

Зараз дуже інтенсивно обговорюється подальше реформування Суду задля посилення ефективності європейського механізму захисту прав людини. Результати таких обговорень втілюються у підсумках конвенції, присвячених майбутньому Суду. Протягом 2010 - 2012 рр. проведено три таких конференцій, підсумки яких викладено у Інтерлакенській, Ізмірській та Брайтонській деклараціях. Усі ці документи втілюють бачення майбутніх реформ Суду та конвенційної системи захисту прав людини. Для посилення ефективності конвенційної системи захисту прав людини, запроектовано заходи, які дадуть змогу переносити розгляд питань, що виникають у зв'язку з Конвенцією, на національний рівень.

6. Які етапи розвитку конвенційної системи захисту прав людини ви знаєте

Розвиток конвенційної системи захисту прав людини пройшов певні етапи: Перший етап: від 3 вересня 1953р. до середини 1970х років. Протягом цього періоду відбулося створення і встановлення конвенційних контрольних органів, було створено комісію та Суд. Другий етап: від середини 1970х р. до початку 1990х. За цей період Суд істотно підвищив ефективність роботи, ухваливши понад 200 рішень, постановивши перше рішення у міждержавній справі. У 1980х роках Суд остаточно сформувався як авторитетна й ефективна міжнародна судова установа. Третій етап: початок 1990х р. - 31 жовтня 1998р. В цьомі етапі збільшилася кількість держав - членів РЄ, відтак збільшилась і кількість справ, що їх розглядав суд. У 1992р. прийнято рекомендацію Парламенської Асамблеї РЄ про необхідність реформування контрольного механізму конвенції. Згодом 11 травня 1994р. підписано Протокол №11. Четвертий етап: 1 листопада 1998р. - 31 травня 2010р. Протягом цього періоду відбувалася реформа контрольного механізму та діяльності суду. Набув чинності протокол №11, був прийнятий Протокол №14 bis (повторний), який стосувався спрощення процедури розгляду заяв Судом, він втратив свою чинність після набрання чинності Протоколу №14. Пятий етап: від 1 червня 2010р. - донині. Набув чинності Протокол №14, який запровадив зміни процедури розгляду справ в Суді. Незважаючи на це, зараз дуже інтенсивно обговорюється подальше реформування Суду задля посилення ефективності європейського механізму захисту прав людини. Результати таких обговорень втілюються у підсумках конференцій, присвячених майбутньому Суду.

7. Які зміни були внесені до Конвенції з прийняттям Протоколу №14

Протокол №14 до Конвенції «Про посилення контрольної функції конвенції»,підписаний 13 травня 2004р. у Страсбурзі, вносить зміни у вимоги до заяв до Суду та у процедуру розгляду заяв. Основні новели протоколу: 1)підвищуються фільтраційні повноваження Суду (судді, що засідають одноособово, наділяються правом визначати заяву неприйнятною); 2)запроваджується новий критерій прийнятності - завдання істотної шкоди заявникові, за винятком ситуацій, коли повага до прав людини вимагає розгляду справи по суті та якщо справа не була розглянута належним чином на національному рівні; 3)запроваджуються заходи для роботи з однотипними справами; 4)строк повноважень Суду збільшено до 9 років без права переобрання; 5)введено право Комітету Міністрів РЄ за клопотанням пленарного засідання Суду одностайним голосуванням і на певний строк зменшити кількість суддів у складі палат до п'яти. Цей документ набув чинності 1 червня 2010 року. Нині Суд працює за Конвенцією та Регламентом в редакції Протоколу №14.

8. Які права людини були додані до Конвенції шляхом прийняття протоколів до неї

Протоколи №№1,4,6,7,12 і 13 розширюють каталог прав та свобод, що гарантуються Конвенцією. Протокол №1 до Конвенції підписаний 20 березня 1952р., поширив міжнародно-правові гарантії захисту на такі права: право власності, право на освіту, право на вільні вибори. Протокол №4 доповнює положення Конвенції наступними правами: заборона ув'язнення за борги, свобода пересування, заборона вислання громадянина, заборона колективного вислання іноземців. Протокол №6 до Конвенції, який стосується скасування смертної кари, діє в редакції протоколу №11. Протокол №7 передбачає процедурні гарантії, які стосуються вислання іноземців, відшкодування у разі судової помилки, право не бути притягнутим до суду або покараним двічі, рівноправність кожного з подружжя. Протокол №12 до Конвенції підписаний 4 листопада 2000р. у Римі, закріплює загальну заборону дискримінації. Цей протокол набув чинності 1 квітня 2005р. Протокол №13 набув чинності 1 липня 2003р., у ньому встановлюється загальна заборона застосування смертної кари. Ця заборона не підлягає жодним виняткам і не може бути порушена за жодних обставин.

9. Яке значення преамбули до Конвенції

Конвенція складається з Преамбули, ст. 1 «Зобов'язання додержувати поваги до прав людини»; розділу 1 «Права і свободи», що містять 18 статей; розділу 2 «Європейський суд з прав людини», що містить 32 статті; розділу 3 «Інші положення», що містять 8 статей. Відповідно до Преамбули Конвенції, учасниками цього акта можуть бути держави-члени РЄ, які поділяють мету прийняття Загальної декларації прав людини, а саме «загальне та ефективне визначення і додержання проголошених у ній прав», а також мету РЄ - «досягнення тісного єднання між його членами», одним із засобів якого є «забезпечення і розвиток прав людини та основоположних свобод», які об'єднані спільним надбанням «політичних традицій, ідеалів, свободи і верховенства права». Суд посилається на Преамбулу Конвенції у мотивувальній частині рішення - при обґрунтуванні рішення і тлумаченні положень Конвенції, - оскільки «преамбула до договору створює невід'ємну частину його контексту, більше того, преамбула зазвичай буває корисною для визначення предмета та мети конкретного міжнародно-правового акта при його тлумаченні». Спираючись на Преамбулу Конвенції, Суд виявив у конвенції такі права, які безпосередньо в ній не передбачені. Саме в основі Преамбули Конвенції Суд шукає правильно збалансований підхід до захисту гарантованих прав особи, з одного боку, та захист загального інтересу - з іншого. Преамбулою визначено зв'язаність Суду принципами політичної демократії і верховенства права. Згідно з положеннями Брайтонської декларації щодо майбутнього Суду, у Преамбулі пропонується також закріпити принципи субсидіарності ролі Суду та свободи розсуду держави.

10. Який статус має Конвенція в Україні

В Україні ситуація склалася так, що за логікою ст. 9 Конституції України, Конвенція, як і решта міжнародних договорів, має над законний, але під конституційний статус, проте фактичний вплив Конвенції на національне законодавство є незначним. Це, з рештою, може стосуватися й інших держав-учасниць Конвенції. Однак можлива і протилежна ситуація. В Україні, окрім загальних норм співвідношення національного законодавства та міжнародних договорів, чинні спеціальні норми закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», які визначають правовий статус Конвенції та практики суду в Україні. Як констатується у щорічних звітах Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, «топовими» для України є такі порушення Конвенції: 1)невиконання або тривале невиконання остаточного рішення суду; 2)тривале провадження досудового слідства та тривалий розгляд справ судами; 3)жорстоке поводження з особою, яка перебуває під контролем держави; 4)неефективність розслідування кримінальних справ; 5)недоліки судової практики та законодавства.

11. Якими принципами визначається співвідношення Конвенції та національних правових систем

Місце конвенції та практики Суду у національних правових системах держав-членів РЄ визначається шляхом взаємодії Конвенції та внутрішнього права. Така взаємодія ґрунтується на трьох основоположних принципах: 1)принцип субсидіарності випливає з того, що захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією, є насамперед завданням держави-учасниці Конвенції. Принцип субсидіарності відображений в ч. 1 ст.35 Конвенції як один із критеріїв прийнятності індивідуальної заяви до Суду: Суд може брати справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби юридичного захисту, і впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні. 2)принцип відмови від абстрактного контролю вперше був сформульований Судом у рішенні Суду у справі «De Becker v. Belgium» 1962р. Суд сказав, що він ухвалює рішення не за абстрактною проблемою, що стосується сумісності закону з положеннями Конвенції, а по конкретному випадку застосування такого закону до заявника і тією мірою, якою останній був обмежений у здійснені прав, гарантованих Конвенцією.3)принцип свободи розсуду держави ґрунтується на праві держави встановлювати певні обмеження реалізації прав і свобод людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, які спрямовані на забезпечення інтересів суспільства.

12. Порядок утворення Суду

Порядок формування та діяльність Суду, його компетенція, процедура розгляду ним справ регламентуються розділом 2 Конвенції та Регламентом Судом, який було суттєво змінено з моменту набрання чинності Протоколом №14 до Конвенції. Кількісний склад Суду визначається у ст.20 Конвенції, де вказано, що кількість його суддів відповідає кількості Високих Договірних Сторін (нині 47 суддів). Судді обираються за загальним правилом строком на 9 років без можливості переобрання Парламентською Асамблеєю РЄ від кожної держава-учасниці більшістю поданих голосів із трьох кандидатів, висунутих відповідною державою. Функціонально Суд складається з Великої палати, палат у складі семи суддів, комітетів у складі трьох суддів, та судів, що засідають одноособово. До того ж діють такі управлінські підрозділи, як: секції Суду, Бюро та Секретаріат Суду. Голова Суду обирається на Планетарному засіданні Суду строком на три роки і може бути переобраний один раз. Він має широке коло повноважень, на виконання таких функцій: організаційно-управлінської; представницької; судової. Бюро складається з Голови Суду, заступників Голови Суду і голів секцій. Секретаріат Суду очолюється Секретарем Суду і складається із секретаріатів секцій та управлінь, необхідних для надання правових та адміністративних послуг, для забезпечення діяльності Суду. Нині на постійній основі діє п'ять секцій Суду. Голова Секцій та його заступники обираються на Пленарному засіданні Суду строком на три роки з правом переобрання. Заступники голови суду є одночасно головами секцій.

13. Предметна юрисдикція Суду

Предметна юрисдикція згідно зі ст. 1 Конвенції, Високі договірні сторони «гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в Розділі 1 цієї Конвенції». Юрисдикція суду поширюється на справи про порушення прав, гарантованих як Конвенцією, так і Протоколами до неї. Предметна юрисдикція Суду визначається також суверенністю держав-учасниць Конвенції і принципом субсидіарності діяльності Суду щодо національних засобів юридичного захисту. Розглядаючи питання про предметну юрисдикцію Суду, слід ще раз наголосити, що перелік прав і свобод, що охороняються Конвенцією, не збігається з назвами статей та статей Протоколів і є значно ширшим. В.Туманов вирізняє три групи прав і свобод людини, на які поширюється предметна юрисдикція Європейського суду з прав людини: 1)судові гарантії - права у сфері юстиції та правоохоронної діяльності, право особи оскаржити в суді свій арешт, заборона катувань, право на компенсацію у випадку судової помилки; 2)особисті права - це категорія прав соціального й економічного характеру, право на життя та заборона смертної кари, право на повагу до приватного життя, право на освіту та шлюб; 3)політичні та громадські права - свобода слова та висловлювання думки, свобода мирних зборів, право на вільні періодичні вибори та ін.

14. Часова юрисдикція Суду

Юрисдикція Суду в часі визначається датою набуття Конвенцією чинності для держави-відповідача у справі. Суд не може розглядати заяви стосовно фактів, які мали місце до набуття чинності Конвенцією щодо держави-відповідача та до моменту визнання останньою можливості заявників звертатись до контрольних органів Конвенції з метою подання індивідуальних заяв. При цьому момент набуття чинності визначають не за датою ратифікації, ухвалення або затвердження Конвенції, а за датою здачі на зберігання Генеральному секретареві РЄ ратифікаційних грамот або документів про ухвалення чи затвердження відповідно до вимог ст. 59 Конвенції. Датою набрання чинності Конвенції для України є 11 вересня 1997р. Триваючі порушення, які становлять виняток із загального правила щодо юрисдикції Суду в часі, відбуваються, коли початкові факти порушення, відображеного в заяві, мали місце до набрання чинності Конвенції для держави-відповідача, але вони безпосередньо визначили стан заявника вже після зазначеною дати. Суд не розглядає скарги про порушення конвенційних норм, які відбулися до зазначеної дати. Кінцевий проміжок часу, до якого поширюється юрисдикція Суду, визначається змістом ст. 58 Конвенції

15. Юрисдикція Суду за колом суб'єктів

Суд має широку юрисдикцію за колом суб'єктів, яка визначається нормами статей 33 та 34 Конвенції. Суд має повноваження розглядати скарги проти будь-якої держави-учасниці, подані іншими державами-учасницями або будь-якими особами, неурядовими організаціями або групами осіб, що вважають себе потерпілими від порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Це означає, що будь-яка держава-учасниця Конвенції може звернутися до суду не лише у разі порушення прав і свобод її громадян іншою державою, але й усіх випадках, коли вона вважає, що інша Висока Договірна Сторона порушує положення конвенції та протоколів до неї.

16. Територіальна юрисдикція Суду

Територіальна юрисдикція Суду в контексті положень ст. 1 Конвенції тісно взаємопов'язана з їхньою територією, але не завжди обмежується суто цією територією. Крім того, територія держави охоплює і ті об'єкти, які, згідно з нормами міжнародного права, прирівнюється до території держави. А тому під юрисдикцією держави підпадають і дії посадових осіб держави на території іншої держави. У практиці Суду набув поширення екстериторіальний принцип визначення юрисдикції. Територіальну юрисдикцію Суду можна визначити як сукупність території держав-учасниць Конвенції, а також територій, за міжнародні відносини яких вини відповідають. З територіальною юрисдикцією Суду тісно пов'язане питання про дію застережень, зроблених під час підписання або ратифікації Конвенції.

17. Кому належить право на звернення до Суду

До осіб, які мають право на подання індивідуальної заяви, належать юридичні та фізичні особи - як громадяни держав-учасниць Конвенції, так і інших держав, а також апатриди, біпатриди. Конвенція не визначає ступеню право- та дієздатності осіб, які мають право на звернення до суду, а відтак теоретично не існує обмежень права на звернення неповнолітніх, психічнохворих, інвалідів, засуджених до позбавлення волі, зокрема, й з огляду на положення ст. 14 Конвенції, яка забороняє дискримінацію. Органи публічної влади не визнаються заявниками у сенсі Конвенції. Тому вирішуючи питання, чи належить певна юридична особа до урядових чи неурядових організацій, суд має взяти до уваги її юридичний статус, характер її діяльності та ступінь незалежності особи від публічної влади.

18. Умови прийняття заяви до розгляду в суді

Суд може брати справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту, згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні. Суд не розглядає жодної індивідуальної заяви, поданої згідно зі статтею 34, якщо вона є анонімною за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі. Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану відповідно до статті 34, якщо він вважає що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або Протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; або якщо заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і Протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином. Суд відхиляє будь-яку заяву, яку він вважає неприйнятною згідно з цією статтею. Він може зробити це на будь-якій стадії провадження у справі.

19. Особливості оформлення заяв до Європейського Суду з прав людини та ведення переписки з цим Судом

Якщо голова відповідної секції не вирішить інакше, заява має містити:

- ім'я, дату народження, громадянство, стать, рід занять та адресу заявника;

- ім'я, рід занять, та адресу довіреної особи, якщо така є;

- найменування Договірної Сторони або Сторін, проти яких подається заява;

- стислий вклад фактів;

- стислий виклад стверджуваного порушення Конвенції та відповідних аргументів;

- стислий виклад договорів, що підтверджують дотримання заявником критеріїв прийнятності;

- предмет заяви.

Заява має бути підписана заявником особисто. Якщо заяву підписує представник заявника, до неї слід додати довіреність. Після отримання Судом заяви Секретаріат Суду надсилає заявникові відповідь з повідомленням, що на його ім'я було відкрито справу, номер якої потрібно вказувати в усіх наступних листах до Суду. Таке повідомлення не слід плутати з рішенням Суду про прийнятність заяви.

20. Стадії розгляду справи в Суді

Процес розгляду справи за індивідуальною заявою у Суді включає такі стадії: реєстрація заяви; вирішення питання про прийнятність заяви; сповіщення держави-відповідача щодо заяви; обмін загальними документами; дружнє врегулювання; розгляд заяви по суті; ухвалення рішення по суті справи. Крім того, розгляд справи в Суді може включати ще й інші факультативні стадії, зокрема, розгляд справи по суті Великою палатою, звернення про перегляд рішення Суду у зв'язку з ново виявленими обставинами. Реєстрації підлягають будь-які письмові повідомлення про факт порушення прав та свобод , гарантованих конвенцією. Зареєстрованому зверненню надається порядковий номер, а на ім'я заявника заводиться досьє. Вирішення питання про прийнятність заяви мажуть вирішувати такі склади Суду, як одноособовий склад, комітет та палати. Якщо одноособовий склад Суду не прийме рішення про неприйнятність чи вилучення заяви, то він передає справу на розгляд комітету чи до палати Суду. Якщо рішення стосовно прийнятності заяви не було прийняте членами комітету Суду, в тому випадку, формуляр заяви з додатками передається до палати. Палата у складі 7 суддів ухвалює остаточне рішення щодо прийнятності держави. Якщо заява визнається прийнятною, то розгляд справи переходить на наступну стадію, якщо заяву проголошують не прийнятною, - провадження у справі припиняється, якщо заяву проголошують частково прийнятною, або частково неприйнятною, справа розглядається далі лише по прийнятій частині заяви. Сповіщення держави-відповідача щодо заяви - це офіційне повідомлення державі про те, що проти неї подано заяву до Суду. Обмін загальними документами Після ухвалення рішення про прийнятність індивідуальної заяви палата або її голова може запропонувати сторонам надати додаткові докази й зауваження у письмовій формі. Свої письмові пояснення чи інші документи сторони надають Суду протягом певного строку, що встановлюється. Дружнє врегулювання Перш ніж розглянути справу по суті, Суд дає можливість сторонам

21. Компетенція одноособового складу Суду

Суддя, який засідає одноосібно, отримав самостійний статус після набуття чинності Протоколу №14 до Конвенції. При цьому такий суддя не має права розглядати заяву проти Високої Договірної Сторони, від якої його було обрано. Суддя, який засідає одноособово, має повноваження оголосити неприйнятною або вилучити з реєстру справ заяву, якщо таке рішення може бути прийняте без додаткового вивчення. Таке рішення є остаточним. Якщо суддя, який засідає одноособово, не оголошує заяву неприйнятною або не вилучає її з реєстру справ, то цей суддя передає її до комітету або до палати для подальшого розгляду. Одноособові склади Суду призначаються Головою Суду строком на 12 місяців. При розгляді заяви кожному судді допомагає доповідач, який не є суддею, а входить до складу Секретаріату суду. Такі доповідачі призначаються Головою Суду за пропозицією Секретаря Суду.

22. Компетенція комітету Суду

Комітети Суду - це форма його функціонування в складі трьох суддів, створена відповідно до ст. 26 Конвенції строком на дванадцять місяців зі складу членів кожної секції за ротацією, за виняткам голови секції. Кількість комітетів не є сталою і визначається Головою Суду та головами секції Суду. До компетенції комітетів у ст. 28 Конвенції віднесено: вирішення питання про прийнятність індивідуальних заяв шляхом одностайного голосування; вирішення заяви по суті за умови;що покладене в основу справи питання стосовно тлумачення та застосування Конвенції чи Протоколів до неї є предметом усталеної практики Суду. Ухвали та рішення комітету є остаточним.

23. Компетенція палати Суду

Палати Суду створюються в межах кожної секції для розгляду справ, переданих в одну із секцій Суду. Таким чином, палата Суду - це форма його функціонування у складі семи суддів, створена відповідно до ст. 26 Конвенції для розгляду справ. Як правило, до складу палати входить суддя, обраний від Договірної Сторони, якої стосується справа. Палати Суду вирішують питання про прийнятність як індивідуальних заяв, так і міждержавних справ, і розглядають їх по суті. Вони розглядають заяви в порядку черговості їх надходження. Проте така черговість визначається не датою передачі заяви до палати, а готовність справи до розгляду. Палата може прийняти рішення про розгляд справи у пріоритетному порядку.

24. Компетенція Великої палати Суду

Велика палата Суду - це форма його функціонування, створена відповідно до ст. 26 Конвенції у складі 18 суддів. До її складу входять: Голова, заступник Голови Суду та голови секцій. Якщо заступник Голови Суду або голова секції не може брати участь у розгляді справи у складі Великої палати, то його замінює заступник голови відповідної секції. При розгляді питання про надання консультативного висновку відповідно до ст. 47 Конвенції, Велика палата має складатися з Голови й заступників Голови Суду та голів секцій, а також суддів і суддів для заміни, призначених шляхом жеребкування.

25. Процедура ухвалення пілотного рішення Судом

За останні декілька років Суд ухвалив нову процедуру, відому як процедура ухвалення пілотного рішення. Таке пілотне рішення розглядається як засіб для розгляду великих груп справ, що виходять з однієї базової проблеми. Механізм процедури полягає в тому, що у разі, якщо Суд отримує значну кількість заяв, які базуються на одній базовій проблемі, він обирає одну чи декілька як пріоритетні для розгляду. Розглядаючи справу, він намагається ухвалити рішення, яке виходить за рамки цієї справи з метою охопити всі подібні справи, що базуються на одній проблемі. Рішення у такій справі і є пілотним рішенням. Ця процедура передбачає можливість перенесення або замороження розгляду всіх аналогічних справ на певний час як заохочувальний засіб для держави вживати відповідних заходів на законодавчому рівні. Ключова ідея пілотного рішення полягає в тому, що зп наявності великої кількості справ

26. Процедура виконання рішень Суду в Україні

Порядок виконання рішень ЄСПЛ регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (надалі - Закон), Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені Законом. Відповідно до ст. 1 Закону виконанням Рішення є:

а) виплата Стягувачеві (Заявникові) відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру;

б) вжиття заходів загального характеру.

Відповідно до ст. 7 Закону, протягом десяти днів від отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного, Секретаріат надсилає стягувачеві повідомлення з роз'ясненнями його прав щодо виконання рішення та оригінальний текст та переклад рішення до Державної виконавчої служби. Державна виконавча служба впродовж десяти днів з дня надходження документів відкриває виконавче провадження. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Секретаріат надсилає до Державної казначейської служби постанову про відкриття виконавчого провадження, разом із оригінальним текстом і перекладом Рішення.

Для своєчасного виконання рішення ЄСПЛ, стягувачеві необхідно подати до Державної виконавчої служби заяву.

У разі смерті стягувача, подається нотаріально засвідчені копії документів, що підтверджують право на спадщину.

У разі якщо заяву про виконання рішення подає представник стягувача, разом із документами, необхідними для перерахування коштів надається оригінал довіреності.

У випадку порушення строку виконання рішення ЄСПЛ Державна виконавча служба повідомляє про причини такої затримки Секретаріат

27. Роль Комітету Міністрів Ради Європи у контролі за виконанням рішень Суду

Остаточне рішення Суду направляється із супровідним листом Секретаріату Суду до Комітету Міністрів РЄ, який здійснює нагляд за його виконанням державою-відповідачем у справі. Комітет міністрів є основним виконавчим органом Ради Європи і в цій якості вирішує всі питання, пов'язані з діяльністю організації, в тому числі політичні, адміністративні, фінансові, а також багато інших проблем міждержавного співробітництва. Проте в рамках Конвенції Комітет міністрів наділений особливою функцією нагляду за виконанням рішень Європейського суду, і її не слід було б змішувати з іншими аспектами діяльності Комітету. Засідання, спеціально присвячені контролю за виконанням рішень Суду, проводяться, як правило, кожні два місяці, тобто шість разів на рік. На практиці Комітет іноді розглядає особливо термінові питання, що стосуються виконання рішень, і на регулярних засіданнях Незважаючи на те, що засідання Комітету Міністрів проводиться за зачиненими дверима, після кожного засідання його порядок денний публікується з анотаціями, які містять інформацію про хід виконання державами усіх розглянутих на засіданні рішень. Отримавши текст рішення, Комітет Міністрів передає його представнику держави-відповідача, вказавши, що від держави очікується інформація про своєчасне виконання рішення Суду.

28. Чи може громадянин України звертатися до Суду зі скаргою на порушення своїх прав органами іншої держави-члена РЄ

Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації чи групи осіб, які вважають себе постраждалими від порушення однією з держав-членів Конвенції тих прав, які викладено в Конвенції чи в протоколах до неї.

Якщо з заявою до Суду бажає звернутися фізична особа, то це може бути будь-який індивід, який законно чи незаконно знаходиться під юрисдикцією держави-учасниці Конвенції. Фактично це означає, що повинно бути взято до уваги два критерії: просторовий і за колом осіб.

За колом осіб заявником може бути не лише громадянин тієї держави, в якій сталося порушення, але і будь-який іноземець або особа без громадянства, що опинилася під юрисдикцією держави-учасниці Конвенції, незалежно від того, проживає ця особа в державі постійно чи знаходиться тимчасово. Це може бути будь-яка особа, що незаконно опинилася на території держави, в тому числі затримана при незаконному перетині кордону. Іншими словами, мова йде про максимально широке коло осіб, чиї права, обумовлені в Конвенції, держава-учасниця зобов'язана дотримувати.

Конвенція не містить обмежень відносно дієздатності особи, яка звертається до Суду. Тому звертатися можуть неповнолітні, а також обмежено дієздатні і недієздатні особи .

29. Хто здійснює міжнародний контроль за виконанням державами-членами РЄ рішень Суду і в яких формах

Комітет міністрів є основним виконавчим органом Ради Європи і в цій якості вирішує всі питання, пов'язані з діяльністю організації, в тому числі політичні, адміністративні, фінансові, а також багато інших проблем міждержавного співробітництва. Проте в рамках Конвенції Комітет міністрів наділений особливою функцією нагляду за виконанням рішень Європейського суду, і її не слід було б змішувати з іншими аспектами діяльності Комітету. Засідання, спеціально присвячені контролю за виконанням рішень Суду, проводяться, як правило, кожні два місяці, тобто шість разів на рік. На практиці Комітет іноді розглядає особливо термінові питання, що стосуються виконання рішень, і на регулярних засіданнях. Комітет міністрів починає розгляд кожного судового рішення з вимоги до держави-відповідача поінформувати його про заходи, вжиті для виконання даного рішення.На підставі наданої державою-відповідачем інформації Комітет міністрів проводить контроль виплати встановленої Судом грошової компенсації, а також, де необхідно, контролює прийняття заходів індивідуального та загального характеру з метою усунення наслідків порушень Конвенції та запобігання нових подібних порушень в майбутньому.

30. Які санкції можуть бути застосовані до держави у разі невиконання нею рішень Європейського суду з прав людини

Статут РЄ передбачає санкції за невиконання рішень Суду. Відповідно до ст. 8 Статуту РЄ, відмова держави виконати рішення Суду може призвести до призупинення членства держави у РЄ , а далі до виключення держави зі складу цієї організації.

31. Який строк передбачає законодавство України для виконання остаточного рішення Суду

Відповідно до ст. 7 Закону, протягом десяти днів від отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного, Секретаріат надсилає стягувачеві повідомлення з роз'ясненнями його прав щодо виконання рішення та оригінальний текст та переклад рішення до Державної виконавчої служби. Державна виконавча служба впродовж десяти днів з дня надходження документів відкриває виконавче провадження. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Секретаріат надсилає до Державної казначейської служби постанову про відкриття виконавчого провадження, разом із оригінальним текстом і перекладом Рішення. Впродовж десяти днів від дня надходження зазначених документів Державна казначейська служба здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а у разі його відсутності - на депозитний рахунок Державної виконавчої служби. Виплата відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк із моменту набуття Рішенням статусу остаточного, або у строк, визначений у рішенні. У випадку порушення строку на суму відшкодування нараховується пеня.

32. Який національний орган уповноважений здійснювати нагляд за виконанням рішень Суду в Україні

Порядок виконання рішень Суду в Україні регламентується Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», ЗУ «Про виконавче провадження» та іншими нормативно-правовими актами. З метою виконання рішення Суду в частині виплати грошової компенсації відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зі змінами від 15.03.2011р. орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Суді та виконання його рішень - Національне бюро у справах дотримання Конвенції, протягом 10 днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття його рішенням статусу остаточного: 1)надсилає заявнику повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів. 2)надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду чи документи, що до нього прирівнюються. Державна виконавча служба впродовж 10 днів з дня надходження таких документів відкриває виконавче провадження. Неподання заявникам заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання рішення Суду.

33. В чому полягають особливості пілотного рішення Суду

За останні декілька років Суд розробив нову процедуру, відому як процедура ухвалення пілотного рішення. Таке пілотне рішення розглядається як засіб для розгляду великих груп справ, що виходять з однієї базової проблеми. Механізм процедури полягає в тому, що у разі, якщо Суд отримує значну кількість заяв, які базуються на одній базовій проблемі, вин обирає одну чи декілька як пріоритетні для розгляду. Розглядаючи справу, він намагається ухвалити рішення, яке виходить за рамки цієї справи або справ з метою охопити всі подібні справи, що базуються на одній проблемі. Рішення в такій справі і є пілотним. Воно має на меті допомогти органам влади держати усунути системні чи структурні проблеми, що призводять до порушення Конвенції. Ключова ідея пілотного рішення полягає в тому, що за наявності великої кількості заяв стосовно однієї проблеми заявники отримують відшкодування значно швидше.

34. Виникнення життя людини з точки зору ст. 2 Конвенції

Незважаючи на особливе місце права на життя з-поміж інших положень Конвенції, його межі не є визначеними у тексті самої конвенції. Однак Суд у своїй практиці неодноразово висловлювався стосовно питань про початок права на життя та його припинення. Стосовно виникнення цього права національне законодавство держав-учасниць Конвенції закріплює різні позиції: від надання жінці права самостійно вирішувати питання про аборт - до заборони аборту. Ст. 2 Конвенції стосується лише народжених осіб, тому на думку Суду, право ембріона на життя явно обмежене правами та інтересами матері. Відтак, вирішення питання про те, коли ж починається життя людини, віддається на розсуд держав-учасниць. Кожна країна визначає момент виникнення права на життя по-своєму. Наприклад, у Франції життя людини захищається державними законами через 10 днів після зачаття, а в Данії -- після 12 тижнів, в Швеції -- 20. В Японії, як і в багатьох країнах, життя юридично захищено лише після народження.

35. Припинення життя людини з точки зору ст. 2 Конвенції

Закінчення життя людини у контексті Конвенції пов'язується і з проблемою евтаназії. У питанні про легалізацію евтаназії, саме державі надається значно свобода розсуду. Ст. 2 Конвенції не вимагає криміналізації пасивної евтаназії, тобто встановлення кримінальної відповідальності за ненадання лікування смертельно хворій людині. Важливим випадком є згода пацієнта на евтаназію. Зі ст. 2 Конвенції не випливає обов'язок держави законодавчо заборонити евтаназію на прохання пацієнта.

36. Обов'язки держави, що випливають з ст. 2 Конвенції

Зі ст. 2 Конвенцій випливають такі обов'язки держави: 1)негативний - не вбивати. Державні органи та посадовці не можуть позбавити людину життя, за винятком ситуації, коли це є абсолютно необхідно. Стаття 2 Конвенції охоплює, як навмисне вбивство, так і ситуації, коли допускається застосування сили, що здатна неумисно причинити смерть. 2)позитивний - за ст. 2 Конвенції, захищати право на життя через встановлення законодавчих положень, полягає у вжитті певних заходів для забезпечення ефективного здійснення права на життя особам, що перебувають під юрисдикцією держави. Відповідно на державу покладається обов'язок достатньо чітко та зрозуміло сформулювати закони, спрямовані на захист життя людини, аби громадяни могли самостійно регулювати свою поведінку. 3) процесуальний - вживати певних заходів у разі смерті людини. Органи влади зобов'язані провести ефективне розслідування та вжити всіх заходів для збереження доказів, які стосуються справи., що розслідується.

37. Зміст заборони катувань, нелюдського або такого, що принижує людську гідність, поводження чи покарання у практиці Суду

Положення ст. 3 Конвенції забороняє катування та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання. Згідно з тлумаченням її положень Судом, вона гарантує захист від спричинення фізичного чи психічного страждання. Держави-учасниці Конвенції взяли на себе відповідальність за дії всіх представників держави. Практика суду відокремила три види поводження, заборонені ст. 3 Конвенції: 1)катування - це дія, якою особі умисно завдається гострий біль чи страждання фізичного чи психічного характеру, 2)нелюдське поводження або покарання - може виявлятися як у свідомому застосуванні фізичного чи психічного насильства щодо особи, так і в результаті невживання певних заходів. 3)поводження чи покарання, що принижує гідність - спричиняє у потерпілого почуття страху, болісні страждання й почуття неповноцінності, спроможні принизити його гідність і навіть зламати його фізичний і моральний опір .

38. Зміст поняття «катування» у практиці Суду

Катування досить часто розглядається Судом у сенсі, містяться у ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів положення і покарання, як «будь-яка дія, якою особі умисно завдається гострий біль чи страждання фізичного чи психічного характеру, з метою, наприклад, одержання від неї або третьої особи відомостей чи зізнання; покарання за дії, які вчинила вона або від третьої особи або у вчиненні яких вона підозрюється; або з метою залякування її чи третьої особи; або за вчинення примусу; або з тієї або іншої причини, пов'язаної з дискримінацією будь-якого характеру, коли такий біль або страждання завдаються посадовою чи іншою особою, що діє як офіційна особа. Суд може визнати, що психічне страждання вже саме по собі становить катування, коли воно досягає певного рівня жорстокості.

39. Зміст поняття «нелюдське поводження чи покарання» у практиці Суду

Поводження або покарання є нелюдським, якщо воно було вчинено навмисно, застосовувалося щоразу протягом кількох годин поспіль і спричинило якщо не реальні тілесні ушкодження, то, принаймні, завдало сильних фізичних та/або моральних страждань. Нелюдське поводження, як неодноразово зазначав Суд у своїх рішеннях, повинно мати ознаки певного мінімального рівня суворості, щоб на нього розповсюджувалася дія ст. 3. Значну кількість заяв про порушення цієї статті було відхилено як необґрунтовані саме тому, що страждання, заподіяні особі, не досягали того рівня жорстокості, який є необхідним для кваліфікації подібних дій як нелюдського поводження. Нелюдське поводження, на відміну від катування, не завжди характеризується з суб'єктивної сторони метою завдати страждань потерпілому, хоча на практиці такий намір, як правило, присутній. Для кваліфікації поводження чи покарання як нелюдського рівень жорсткості впливу має бути меншим, ніж у випадку застосування катувань.

40. Зміст поняття « таке, що принижує гідність, поводження чи покарання» у практиці Суду

Поводження чи покарання, що принижує людську гідність, є,умовно кажучи, «найменш жорстоким» видом поводження, забороненого ст. 3 Конвенції. Згідно з позицією Суду, яка була висловлена у 1978р., поводження чи покарання, що при принижує людську гідність, «спричиняє у потерпілого почуття страху, болісні страждання й почуття неповноцінності, спроможні принизити його гідність і навіть зламати його фізичний і моральний опір». Необов'язково, щоб це приниження відбувалося публічно, «може бути цілком достатньо, аби потерпілий був принижений у власних очах». Доволі відносною є й оцінка призначеного особі покарання як такого, що принижує людську гідність. Особливе значення для цілей ст. 3 Конвенції має те, що особа зазнала приниження не просто тому, що її засуджено, а тому, що таке приниження спричинило саме виконання призначеного покарання. Суд також вбачає поводження, яка принижує людську гідність, у триманні людини з особливими потребами у незадовільних для неї умовах.

41. Принцип «мінімального рівня жорстокості»

Для того, аби жорстоке поводження стало порушенням ст. 3 Конвенції, воно повинно досягнути мінімального рівня жорстокості. Суд зазначив, що «оцінка мінімального рівня жорстокості має відносний характер; вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість даного поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках - стать, вік, стан здоров'я потерпілого та інші обставини». Суд зробив певні принципи оцінки рівня жорстокості, які він застосовує у кожній конкретній справі. Практика Суду відокремила три види покарань, від мінімального рівня жорстокості до жорстокого, заборонені конвенцією: 1) таке поводження чи покарання, що принижує гідність є найменш жорстоким видом покарання. 2)людське поводження чи покарання. 3)катування - є верхньою межею страждань, яких людини зазнає внаслідок порушення ст. 3 Конвенції.

42. Обов'язки держави, що випливають зі ст. 3. Конвенції

Зі ст. 3 випливають такі обов'язки держави: 1)негативний вимагає від неї утримуватися від певних заборонених дій. Держава несе відповідальність за дії всіх своїх органів і посадових осіб, зокрема правоохоронних. 2)позитивний вимагає від неї забезпечувати гарантії недопущення поводження, несумісного зі ст. 3 Конвенції. Виконання такого обов'язку може включати в себе, наприклад, проведення навчальних заходів їз персоналом, який відповідає за здійснення арешту чи затримання, а також тримання під вартою. Щоб дії держави відповідали вимогам ст. 3 Конвенції, вона повинна застосовувати до тих, хто допускає заборонене поводження або покарання, відповідні санкції.3)процесуальний полягає у проведенні розслідування за скаргами на жорстоке поводження з боку держави. Таке розслідування має забезпечити можливість виявлення і покарання винних осіб.

43. Чи захищає ст. 2 Конвенції право людини на припинення свого життя (зокрема, на евтаназію)

Евтаназія у перекладі з грецької означає «легка, щаслива смерть» («солодка смерть»), в сучасному розумінні ототожнюється з поняттям «вбивство з милосердя».В контексті право на смерть розуміється право застосувати процедуру евтаназії до відповідних осіб (в основному смертельно хворих).

Види евтаназії:1)негайне спричинення смерті шляхом введення смертельної ін'єкції;2)відмова від лікування, що пришвидшує протікання хвороби; 3)паліативне (симптоматичне) лікування - полягає в полегшенні страждань смертельно хворому шляхом лікування виключно симптомів основного захворювання. Закінчення життя людини у контексті Конвенції пов'язується і з проблемою евтаназії. Вперше це питання постало перед комісією у справі ще у 1993р. у цій справі Комісія вказала, що ст. 2 Конвенції не вимагає криміналізації пасивної евтаназії, тобто встановлення кримінальної відповідальності за ненадання лікування смертельно хворій людині. Кардинально протилежною є відповідь на питання про відповідність ст. 2 Конвенції акту активної евтаназії. Важливо в цьому випадку є згода пацієнта на евтаназію. Зі ст. 2 не випливає обов'язок держави законодавчо заборонити евтаназію на прохання пацієнта. У питанні про легалізацію евтаназії, саме державі надається значна свобода розсуду. Суд зазначає, що ст. 2 без викривлення змісту не може тлумачитися, як така, що надає діаметрально протилежне право - право померти. Тому жодне право на смерть чи то від рук третьої особи, чи за допомогою держави не може випливати зі ст.2 Конвенції.

44. Чи є право людини на життя абсолютним з позиції Конвенції

Стаття 2 Конвенції, що передбачає право людини на життя, має особливий статус з-поміж інших положень Конвенції. Вана тісно пов'язана зі ст. 3 Конвенції, оскільки вони разом захищають одну з основоположних цінностей демократичних держав Ради Європи. Проте право на життя не є абсолютним, на відміну від заборони катування. Незважаючи на особливе місце права на життя з-поміж інших положень конвенції, його межі не є визначеними у тексті самої Конвенції.

45. Які позитивні, негативні та процесуальні обов'язки держави випливають зі ст. 2 Конвенції

Зі ст. 2 Конвенцій випливають такі обов'язки держави: 1)негативний - не вбивати. Державні органи та посадовці не можуть позбавити людину життя, за винятком ситуації, коли це є абсолютно необхідно. Стаття 2 Конвенції охоплює, як навмисне вбивство, так і ситуації, коли допускається застосування сили, що здатна неумисно причинити смерть. 2)позитивний - за ст. 2 Конвенції, захищати право на життя через встановлення законодавчих положень, полягає у вжитті певних заходів для забезпечення ефективного здійснення права на життя особам, що перебувають під юрисдикцією держави. Відповідно на державу покладається обов'язок достатньо чітко та зрозуміло сформулювати закони, спрямовані на захист життя людини, аби громадяни могли самостійно регулювати свою поведінку. 3) процесуальний - вживати певних заходів у разі смерті людини. Органи влади зобов'язані провести ефективне розслідування та вжити всіх заходів для збереження доказів, які стосуються справи., що розслідується.

46. Які критерії правомірності застосування летальної сили Ви знаєте

Державні органи та посадовці не можуть позбавити людину життя, за винятком ситуацій, коли це є абсолютно необхідним. У ч. 2 ст. 2 уточнюються цілі, задля яких можна застосувати летальну силу, яка може спричинити смерть. У трьох підпунктах ч. 2 ст. 2 Конвенції описано ситуації, і в яких застосування сили, у тому числі летальної може бути виправданим. Ці підпункти стосуються самооборони та захисту інших осіб від незаконного насильства, арешту або запобігання втечі особи під час затримання на законних підставах, правомірного придушення повстання або заворушення. Щоб оцінити, чи є домірним застосування такої сили, слід на думку Суду враховувати:1)характер окресленої мети, 2)ступінь небезпеки для життя та фізичної недоторканості людини у конкретній ситуації, 3)ризик, якому піддається потерпілий у результаті застосування сили, 4)усі обставини смерті. Так, застосування летальної сили вважається таким, що не порушує ст. 2 Конвенції, якщо будо дотримано пропорційності між метою і засобом її досягнення, яка виявляється через абсолютну необхідність застосування летальної сили.

...