Корупція як явище сучасногo суспільства в системі державної служби

Кількість державних службовців, притягнутих до відповідальності, за якими статтями закону.

Кількість державних службовців, звільнених із посад за порушення вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією».

Наявність спільних і малих підприємств, товариств з обмеженою відповідальністю (закритих, відкритих), банків та інших недержавних, благодійних організацій, засновником (одним із засновників) яких є орган виконавчої влади; державних службовців органу виконавчої влади, які входять до складу керівних органів (займають посади) вищезгаданих підприємств, установ і організацій.

Організація декларування доходів державних службовців.

Проведення атестації державних службовців.

Практика реагування керівника органу виконавчої влади на факти порушень підлеглими державними службовцями Закону України «Про боротьбу з корупцією».

Організація роботи щодо аналізу дотримання Закону України «Про боротьбу з корупцією» та звітування згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.97 р. № 616.

Умови й рівень оплати праці державних службовців органу виконавчої влади.

Система навчання та підвищення кваліфікації державних службовців.

З усього сказаного можна зробити такі висновки.

1. Визначаючи поняття корупції, слід виходити з трьох важливих моментів. По-перше, корупція - соціальне явище, притаманне всім державам світу як невід'ємний атрибут публічної влади. Питання не в тому, чи є прояви корупції як такої в різних державах, чи їх немає, а в її масштабах, характері корупційних проявів, впливі корупції на соціальні, економічні та політичні процеси країни. По-друге, у правовому значенні корупція - це збірне поняття, яке охоплює сукупність (систему) взаємопов'язаних правопорушень (кримінально-правових, адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових). По-третє, законодавче визначення такої правової категорії, як «корупція», не дає правоохоронним органам жодних додаткових правових засобів, що стосуються підстав юридичної відповідальності за корупційні діяння. Разом із тим його прикладний характер може полягати в тому, щоб зробити антикорупційну діяльність більш цілеспрямованою.

Постановка питання про повне викоренення корупції (що має місце не тільки на рівні політичних заяв, а й в окремих нормативно-правових актах) є хибною. Нерозуміння цього аспекту призводить до постановки нереальних завдань перед державними, в першу чергу правоохоронними органами. Корупцію як явище викоренити неможливо. Шляхом підриву живильної основи корумпованості державного апарату - впливу на соціальні передумови корупції, причини останньої та умови, що сприяють її появі, а також застосування адміністративних та репресивних заходів щодо конкретних корупціонерів можна досягти лише одного, а саме: зменшити обсяги корупції, змінити характер останньої, обмежити її вплив на соціально-економічні, політичні та інші процеси в суспільстві, мінімізувати наслідки корупційних діянь.

Системна, науково обґрунтована оцінка стану корупції в Україні, її причин і умов, конкретний прояв характеру та ступеня суспільної безпеки, заходів протидії була дана в Концепції боротьби з корупцією на 1998 - 2005 рр., яку було затверджено Указом Президента України від 24 квітня 1998 р.

У концепції вперше на державному рівні було визнано те, що давно стало очевидним для всіх, крім хіба що самої влади: масштаби корупції не зменшуються (хоча слід було б сказати - збільшуються), протидія їй здійснюється без певної системи і без належної вимогливості, головні зусилля у протидії корупції витрачаються на реагування на окремі корупційні прояви, а не на усунення причин та умов, що сприяють їм. Це, як випливає з концепції, стало можливим через те, що в Україні до моменту схвалення названого документа навіть на концептуальному рівні не визначено стратегії запобігання та протидії корупції.

Іншими словами, влада визнала те, що весь цей час системної протидії корупції як такої не існувало. Вона замінялась гучними політичними заявами про посилення протидії корупції, прийняттям для їх підтвердження відповідних актів.

Такий висновок вимагає зміни державної політики у сфері протидії корупції, і насамперед зміни стратегічного напряму протидії корупції.

4. Аналіз антикорупційної діяльності органів державної влади України дає підстави констатувати, що основна ставка у протидії корупції робиться на посилення репресивних і адміністративних засобів, а головні зусилля правоохоронних органів витрачаються на виявлення далеко не найнебезпечніших корупційних правопорушень. Разом з тим очевидним є те, що посилення репресій - це зовсім не той шлях, який може привести до позитивних результатів у боротьбі з корупцією.

Стратегічним напрямом боротьби з корупцією має бути запобігання корупційним проявам. Характер профілактичних заходів зумовлюється глибиною з'ясування соціальних передумов корупції, причин та умов корупційних діянь. Якщо серйозно піклуватися про підвищення ефективності антикорупційної діяльності, то вибору, власне, не існує: системні комплексні профілактичні заходи - це шлях, який може змінити обсяг корупції, її характер, зменшити її вплив на найбільш важливі соціально-економічні процеси.

5. У будь-якій країні корупція є своєрідним відображенням політичних, економічних, соціальних процесів, які відбуваються у суспільстві, результатом недосконалого функціонування державної влади. У своєму соціальному розвитку Україна дійшла до стану, коли корупція стала невід'ємним атрибутом державного управління, його системним елементом. Така ситуація є насамперед наслідком тих радикальних економічних, політичних та соціальних змін, які впродовж останніх років відбулися в Україні. На думку багатьох дослідників, різке зростання рівня корупції завжди спостерігається при зміні фундаментальних умов життя.

Причиною зростання масштабів корупції є не самі по собі реформи, не самі по собі фундаментальні зміни, а їх характер, порядок здійснення тощо. Якщо говорити про держави, які виникли на пострадянському просторі, і Україну в тому числі, то надзвичайна поширеність корупції у них, як і більшість інших соціальних проблем, є результатом помилкового підходу у виборі моделі реформування суспільства і її впровадження в життя.

Реформування системи управління - один із магістральних шляхів ліквідації підґрунтя корупції. Між реформою державного управління й результативністю протидії корупції існує безпосередній причинний зв'язок. Фрагментарні рішення щодо змін у системі державного апарату навіть за умови їх зовнішнього ефекту щодо боротьби з корупцією не можуть змінити ситуацію у цій сфері в цілому.

6. З адміністративною реформою безпосередньо пов'язане ще одне надзвичайно важливе питання, що потребує свого розв'язання у контексті антикорупційної діяльності в нашій країні. Мова йде про формування ідеології державної служби. Ця проблема, що стосується глибинних засад останньої, є надзвичайно актуальною для України, яка втратила (офіційно) комуністичні державні цінності і в якій у принципі невизначеним залишилось питання про те, які цінності має сповідувати сучасний державний службовець. Вона випливає з невизначеності сутності існуючої держави і того, на будівництво якої держави спрямовані зусилля українського народу. Положення ст. 1 Конституції України про те, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, лише у найзагальніших рисах дає можливість уявити контури такої держави.

Формування принципів і цінностей державної служби повинне бути визнане одним із найбільш актуальних завдань у сфері державного будівництва, оскільки основу поведінки будь-якої особи, у тому числі державного службовця, становлять саме моральні принципи. Відсутність чітко сформульованої системи цінностей держави (державної служби), пануючий серед значної частини чиновництва дух невизначеності й непевності у завтрашньому дні слід віднести до основних соціальних передумов корупції в Україні.

Ефективна протидія корупції неможлива без забезпечення реальної відкритості влади. Діяльність державних структур та їх посадових осіб має стати прозорою для громадян України. Мова йде про
висвітлення, образно кажучи, «темних кутків» діяльності вітчизняного чиновництва, які є сприятливим середовищем для проростання й процвітання корупції. І хоча в останні роки в нашій країні порівняно
з радянським періодом розвитку зроблено величезний крок у напрямі відкритості влади (це зумовлено об'єктивними процесами демократизації суспільства), все ж слід констатувати, що звичка утаємничувати «все і вся» ще міцно сидить у психології української бюрократії.

В Україні створена в цілому достатня законодавча база для ефективної протидії корупції, яка, зокрема, дає правоохоронним органам можливість адекватно реагувати на будь-які корупційні
прояви, починаючи з неетичної поведінки державного службовця і закінчуючи його участю у завуальованому хабарництві, діяльності організованих злочинних угруповань. Підкреслюючи той факт, що недосконалість існуючої антикорупційної законодавчої бази не є основною причиною неефективної антикорупційної діяльності, необхідно визнати й те, що така база потребує свого вдосконалення.

Політична воля у будь-якій країні, а особливо у країнах із недостатньо розвинутими демократичними інститутами, залежною судовою владою, є вирішальним чинником ефективної протидії корупції.

9. Протидія корупції - це не стільки проблема правоохоронних органів, скільки проблема політичного управління держави. Ставлення перших осіб держави до розв'язання цієї проблеми визначає суть здійснюваних у державі антикорупційних заходів. Правоохоронні органи лише інструмент у руках політичного управління держави, який може бути використаний по-різному залежно від його інтересів. За відсутності політичної волі найдосконаліше антикорупційне законодавство приречене на декларативне існування, а діяльність елітних спеціальних правоохоронних структур - на імітацію протидії корупції.

10. Одне із основних завдань, яке постає перед державою і суспільством у сфері протидії корупції, - засобами, які є у їх розпорядженні, зробити корупцію справою ризикованою й невигідною. Зокрема, правовий і соціальний статус особи, уповноваженої на виконання функцій держави, в діяльності якої завжди присутня спокуса використати надані йому владу або посадові повноваження в особистих інтересах чи інтересах третіх осіб, повинен стимулювати її до законослухняної поведінки. Не страх бути викритим («попастись на гарячому»), а свідоме розуміння наслідків учиненого корупційного діяння повинне лягати в основу правомірної поведінки державного службовця. Безумовно, забезпечити такий статус державного службовця набагато складніше, ніж посилити репресії, створивши нові табу, збільшити кількість правоохоронних структур тощо.

До тих пір, поки державному чиновнику буде вигідно брати хабарі, красти, зловживати владою або посадовим становищем, поки ризик понесення відповідальності за допущені зловживання буде мінімальним, ніякі, навіть найжорстокіші заходи репресивного та іншого характеру не дадуть позитивного ефекту у протидії корупції.

Збільшення ризику вчинення корупційного діяння, підвищення соціальної ціни державної служби (престиж, соціальна забезпеченість) і зменшення передумов корупції - це ті три складові, які повинні становити основу антикорупційної політики.

Ефективна протидія корупції потребує системного підходу, чітко визначених пріоритетів та її належного забезпечення, у тому числі наукового. Ігнорування хоча б однієї з цих складових зводить ефективність антикорупційної політики до нуля.

РОЗДІЛ 5. Необхідність нових підходів до формування державної антикорупційної політики

Корупція в Україні на сьогоднішній день перетворилася на одну із загроз національної безпеки. Вплив корупції на українське суспільство має комплексний та системний характер, зокрема, йдеться про соціальні, економічні, владні, політичні та міжнародні аспекти цього впливу.

Через високий рівень корупції в країні існує значний вплив організованих злочинних груп на процеси державного управління, значна частина економіки перебуває в «тіні». Все це підриває економічні основи держави, блокує надходження іноземних інвестицій. Корупція також заважає міжнародним контактам, налагодженню міжнародних зв'язків і може призвести до відчутної ізоляції країни на міжнародному рівні.

Корупція в Україні давно сприймається як органічна частина нашого життя. Було б неправильним вважати, що корупція - явище останніх років чи навіть десятиліть.

Корупція розглядається як складне соціальне явище, що негативно впливає на всі аспекти політичного і соціально-економічного розвитку суспільства і держави, загрожує демократії та правам людини, реалізації принципу верховенства права, підриває соціальну справедливість, легітимність публічних інститутів, добробут, завдає шкоди суспільству, соціальному прогресу та національній безпеці.

Корупція стала універсальною проблемою, яка впливає на всі сфери суспільного життя, а найбільше вражає сферу взаємовідносин громадян з органами державної влади та місцевого самоврядування, з якими найчастіше стикаються громадяни при реалізації своїх конституційних прав. Така ситуація підриває найчастіше ідеологію суспільства, адже громадяни починають сприймати корупцію як "спрощену форму" отримання адміністративних послуг. За останні роки корупція в Україні набула значного поширення, стала небезпекою як для держави, так і для громадян. Населення держави стає заручником корупції.

За даними "Трансперенсі Інтернешенел" показник корупції в Україні з року в рік погіршується. У доповіді відзначено, що Україна за рівнем корупції із 180 країн світу Україна займала у 2007 році - 118 місце, у 2008 - 134, у 2009 - 146, у 2010 - 134.

За показниками корумпованості експерти поставили Україну на один щабель із Росією, Кенією, Еквадором та Сьєрра-Леоне. З пострадянських країн найкраще ситуація виглядає в Естонії. Вона посіла 27-е місце в рейтингу у 2009 році та 26-е місце в рейтингу у 2010 році. Україну випередили майже всі країни СНД, крім кількох середньоазіатських держав. Експерти Тransparency International відзначають погіршення ситуації в Україні протягом останніх двох років. Рівень корупції прямо залежить від соціально-економічного розвитку держави, якості законодавства, правової культури населення.

Уряди розвинутих країн і міжнародні організації висловлюють готовність допомогти Україні в протидії корупції. Про це твердо заявляють представники Сполучених Штатів, Ради Європи.

Серед міжнародних організацій, які допомагають Україні підвищити дієвість боротьби з корупцією, треба виділити Групу держав РЄ проти корупції GRECO. Статутом цієї організації, прийнятим Радою Європи 5 травня 1998 року, передбачено, що метою GRECO є удосконалення компетентності її членів у боротьбі з корупцією для вжиття заходів через динамічний процес спільного оцінювання методів проведення та однакового впливу згідно з їхніми зобов'язаннями в цій сфері.

Для досягнення вказаної мети група GRECO спостерігає за дотриманням Керівних принципів боротьби з корупцією, які прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 6 листопада 1997 року, та спостерігає за впровадженням міжнародних законодавчих документів, прийнятих відповідно до програми дій боротьби з корупцією, згідно з положеннями, які містяться в цих документах.

Для реалізації своїх функцій GRECO проводить оціночні процедури щодо кожного свого члена.

Планом міжнародного співробітництва у сфері протидії корупції, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 липня 2007 року № 657-р, передбачається організаційне забезпечення супроводження Україною міжнародних проектів з питань запобігання та протидії корупції, зокрема Порогової програми Корпорації «Виклики тисячоліття» щодо зниження рівня корупції.

Таким чином, загрозливий рівень корупції в Україні, неефективні заходи запобігання та протидії корупції, бажання України інтегруватися до інституцій Європейського Союзу і необхідність приведення законодавства до стандартів ЄС спрямовують Україну та її владних чинників до розробки нових підходів щодо формування державної антикорупційної політики та реалізації антикорупційної стратегії Верховною Радою України.

РОЗДІЛ 6. Формування антикорупційної політики в Україні

Нормативно-правову основу з питань запобігання та протидії корупції складають Конституція України, Закони України “Про боротьбу з корупцією”, “Про державну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, Указ Президента України “Про Концепцію подолання корупції в Україні “На шляху до доброчесності” та інші нормативно-правові акти антикорупційного законодавства.

У грудні 2009 року Кабінетом Міністрів України прийнято ряд підзаконних нормативних актів у сфері протидії корупції, які регулюють основні положення Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції". На виконання постанови Кабінету міністрів України від 08.12.2009 № 1337 "Про затвердження Порядку передачі подарунків, отриманих під час проведення офіційних заходів" Головдержслужбою України розроблено Примірне положення про комісію з питань оцінювання вартості, вирішення питання щодо можливості використання, місця та строку зберігання подарунку отриманого уповноваженою особою під час проведення офіційних заходів. У березні 2010 року Президент України Віктор Янукович затвердив персональний склад Національного антикорупційного комітету.

У червні 2009 року Верховна Рада України ухвалила пакет нових антикорупційних законів: Закон України "Про засади запобігання та протидії корупції", Закон України "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень", Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо відповідальності за корупційні правопорушення", які набули чинності з 18.07.2009 р. і повинні були вступити в силу з 01 квітня 2010 року. З цієї дати втрачає чинність Закон України "Про боротьбу з корупцією" від 05.10.1995 р. Проте Верховна Рада України прийняла рішення про перенесення дати введення цих законів в силу спочатку на 1 квітня 2010 р., потім на 1 січня 2011 року.
Але Конституційний Суд у Рішенні від 6 жовтня 2010 року №21-рп/2010 (справа про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів) визнав неконституційними окремі положення Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції". Верховна Рада України визнала такими, що втратили чинність антикорупційні закони України “Про засади запобігання та протидії корупції”, “Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень” та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення ”. Водночас Верховна Рада України внесла до порядку денного поданий 17 грудня 2010 року Президентом України, як невідкладний законопроект “Про засади запобігання і протидії корупції в Україні. Законопроект розроблений Національним антикорупційним комітетом за підтримки Міністерства юстиції України, з урахуванням позиції Групи держав проти корупції Ради Європи (GRECO). Положення законопроекту відповідають Конвенції ООН проти корупції та узгоджені експертами GRECO. ПРОЕКТ НОВОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПЕРЕДБАЧАЄ:

1) визначення основних принципів, на яких грунтується запобігання та протидія корупції;

2) розширення кола суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення;

3) упровадження дієвих механізмів, норм і правил, які спрямовані на запобігання виникненню корупції, усунення причин та умов, які її породжують;

4) урахування пропозицій, висловлених Групою країн проти корупції Ради Європи (GRECO), застережень Конституційного Суду України, експертів та громадськості;

5) адаптацію окремих положень Конвенції ООН проти корупції, Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції і Додаткового протоколу до неї;

6) чітке визначення кола суб'єктів, які здійснюють заходи, координують і контролюють діяльність щодо запобігання та протидії корупції;

7) конкретизацію видів обмежень суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення щодо використання ними службового становища, роботи близьких осіб, суміщення посад та сумісництва, а також щодо одержання такими суб'єктами дарунків;

8) установлення обмежень щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави;

9) установлення строків та порядку проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування;

10) запровадження нового порядку здійснення фінансового контролю, встановлення обов'язку декларування як доходів, так і витрат, визначення строків подання декларації та опублікування в офіційних друкованих виданнях декларацій про майновий стан, доходи і витрати посадовців;

11) установлення персонального обов'язку осіб, які уповноважені на виконання функцій держави, вживати заходів щодо недопущення виникнення конфлікту інтересів;

12) запровадження антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, у тому числі актів, які вносяться на розгляд Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, з метою запобігання корупційним проявам ще на стадії опрацювання проектів будь-яких нормативних актів;

13) установлення заборони на одержання органами державної влади та органами місцевого самоврядування від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуг та майна, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку;

14) надання права об'єднанням громадян, а також окремим громадянам брати участь у діяльності із запобігання та виявлення корупційних проявів, у тому числі шляхом здійснення громадського контролю за дотриманням законів, спрямованих на запобігання та протидію корупції;

15) запровадження інформування громадськості про заходи, спрямовані на запобігання та протидію корупції;

16) створення умов для ліквідації підґрунтя для виникнення корупції як явища, формування у суспільства неприйнятного ставлення до корупції;

17) запровадження механізмів виявлення корупційних діянь, установлення видів відповідальності за корупційні правопорушення та визначення порядку притягнення винних осіб до такої відповідальності;

18) запровадження фіксації відомостей про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень у Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

19) установлення дієвих заходів щодо гарантування відновлення у повному обсязі порушених прав осіб, які постраждали внаслідок корупційних дій, шляхом конфіскації та стягнення державою в судовому порядку у таких суб'єктів незаконно одержаного майна.

12 січня 2011 року. Президент України Віктор Янукович затвердив План заходів із виконання обов'язків та зобов'язань України, що випливають з її членства в Раді Європи. Відповідно до зазначеного Плану з метою вжиття заходів, спрямованих на подолання корупції та легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, Кабінету Міністрів України доручено протягом місяця після затвердження антикорупційної стратегії розробити та затвердити державну програму щодо запобігання та протидії корупції на період до 2015 року, а також забезпечити супроводження у Верховній Раді України законопроектів: про засади запобігання і протидії корупції в Україні (реєстраційний № 7487) та про правила професійної етики на публічній службі та запобігання конфлікту інтересів (реєстраційний № 4420-1).

Крім того, Україною перед Радою Європи взято зобов'язання імплементувати стандарти цієї організації щодо прозорості фінансування політичних партій та проведення виборчих кампаній, у зв'язку з цим Планом передбачено до 1 серпня 2013 року розробку та подання в установленому порядку для внесення Урядом на розгляд Верховної Ради України проекту закону про внесення змін до Закону України «Про політичні партії в Україні» (щодо фінансування діяльності політичних партій).

Слід зазначити, що вказаний План заходів затверджено з метою забезпечення належного виконання обов'язків та зобов'язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, досягнення відповідності політичній складовій Копенгагенських критеріїв щодо набуття членства в Європейському Союзі та беручи до уваги Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи 1466 (2005), 1755 (2010) і Рекомендацію Парламентської Асамблеї Ради Європи 1722 (2005).

Реалізація наведених та інших заходів, передбачених чинними державними актами і пропозиціями міжнародних організацій, є неможливою без визнання вищим керівництвом держави того факту, що корупція в Україні є проблемою номер один і реальною загрозою її національній безпеці.

Індикатором здатності держави та суспільства до подолання корупції має стати поява державного діяча (діячів), який публічно візьме на себе зобов'язання беззастережного слідування світовим стандартам антикорупційної поведінки, і зможе власним прикладом довести здатність їх реалізувати, зуміє заручитися підтримкою громадськості у своїх антикорупційних ініціативах.

Висновки

Отже, аналіз чинного законодавства про відповідальність за корупційні правопорушення дає підстави стверджувати, що в Україні створена в цілому достатня законодавча база для ефективної боротьби з корупцією. Вона передбачає цілий комплекс кримінально-, адміністративно-, цивільно-правових, дисциплінарних та інших заходів, який дозволяє притягнути до того чи іншого виду відповідальності практично будь-яку посадову особу органів державної влади, що допустила те чи інше зловживання владою чи посадовим становищем. В окремих випадках, як зазначалось вище, така відповідальність є надто суворою. Таким чином, твердження про те, що відсутність відчутних результатів боротьби з корупцією в нашій державі зумовлюється недосконалістю законодавства про відповідальність за корупційні діяння, не мають під собою достатніх підстав. Проблема полягає не у відсутності належної законодавчої бази, а в її неефективному застосуванні. Разом із тим це не означає, що законодавство про відповідальність за корупційні правопорушення є цілком досконалим.

Важливим фактором запобігання проявам корупції є вдосконалення діяльності органів по боротьбі з корупцією.

Суттєвим недоліком поточного стану боротьби з корупцією є те, що правоохоронні органи нейтралізують лише безпосередніх виконавців корупційних діянь. Поза їхньою увагою залишаються центральні фігури, які розробляють схеми і сценарії корупційних діянь, посадові особи, які сприяють утворенню, прикриттю й захисту цих злочинних груп. Тому при розслідуванні справ, пов'язаних із корупцією, треба розслідувати весь ланцюг злочинних зв'язків. Необхідно більше уваги приділяти своєчасному реагуванню на повідомлення громадян, засобів масової інформації, результати соціологічних досліджень про корупційні діяння та інші протиправні дії посадових осіб, поширеність корупції в окремих відомствах.

Закон повинен захищати й створювати безпечні умови для тих громадян, які мають мужність викривати корупцію. Тому необхідно доповнити законодавство такими статтями, які забезпечували б надійний захист від посягань на життя, здоров'я, честь і гідність свідків, потерпілих від корупційних діянь.

Одним із головних напрямів має бути створення умов, які б обмежували безпосередній контакт з клієнтом і таким чином унеможливлювали скоєння корупційних діянь державними службовцями.

Єдина мета зусиль усіх державних органів у цьому напрямі - це забезпечення дотримання прав і свобод громадян, якнайповнішої реалізації їхніх законних інтересів, адже єдиним чинником ефективності роботи у цьому випадку є те, наскільки громадяни задоволені виконанням зобов'язань, які бере на себе держава.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, можна зробити наступні висновки:

По-перше, корупція є складним, вкоріненим в менталітет суспільства, явищем, боротьба з яким спостерігається майже в усіх країнах світу.

По-друге, історично склалися певні мотиви до скоєння корупційних злочинів, які необхідно попереджувати за допомогою підвищення рівня політичної культури.

По-третє, розвиток корупції, передусім, залежить від економічного розвитку тієї чи іншої країни, і в зв'язку з цим в Україні таке явище набуло широких масштабів прояву.

По-четверте, щоб створити ефективну систему протидії корупції, необхідно ліквідувати першопричини виникнення такого явища: подолати економічну кризу в країні, ліквідувати безробіття, тотальну бідність і створити належні умови для існування, щоб суспільство самостійно мало можливість подолати корупцію.

Список використаних джерел

1. Большая советская энциклопедия - М.: Сов. энцикл., Т. 27. - 1977. -622 с.

2. Ахметова Г.Р. Коррупция в нефтедобывающих странах. Учебное пособие. - Алматы: Издательство “Кульжахан”, 2002. -150 с.

3. Бартошек М. Римское право. Понятие, термины, определения. - М.: Юрид. лит., 1989. - 448 с.

4. Максимов С.В. Основы борьбы с коррупцией (системы общегосударственной этики поведения) // Електроний ресурс: http://www.transparency.org.ru.

5. Жданов Ю.А. Исторические формы коррупции //Междунар. науч. - практ. конференция “Борьба с коррупцией на Юге России как системная проблема. Препятствия и стратегии. - Ростов на Дону, 2001. - 48 с.

6. Баришніков В.М. Запобігання та протидія корупції у підрозділах державної служби зайнятості : навч.-метод. посібник/В.М. Баришніков. - К. : ІПК ДСЗУ, 2010. - 124 с.

7. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії: Монографія. - К.: Атіка, 2001. - 304 с.

8. Доля Л.М. Причини корупції в Україні та її наслідки для суспільства // Боротьба з організованою злочинністю та корупцією : матеріали наук.-практ. конф., 4-5 квіт. 2000 р., Київ. - К. : Ред.-вид. відділ МВС України, 2001.

9. Романов С.Ю. Про деякі питання кримінологічної характеристики та попередження сучасної корупції. Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі: аналітичні розробки, пропозиції наук. та практ. працівників. - Т. 18 : Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. -- К. : НДІ "Проблеми людини", 1999.

10. Камлик М.І., Невмержицький Є.В. Корупція в Україні. - К. : Знання, 1998. -186 с.

11. Щербань В.А. Державна служба і корупція// Електроний ресурс: mndc.naiau.kiev.ua/Gurnal/6text/6_04.htm

12. Коненко С.Я. Профілактика та боротьба з корупцією в поліції Німеччини: Із досвіду роботи поліції землі Нижня Саксонія. - К. : Знання України, 2006. - 16 с.

13. Коткін С., Шайо А. Політична корупція перехідної доби. Скептичний погляд.- К. : К.І.С., 2004. - 440 с.

14. Баришніков В.М. Запобігання корупції та корупційним діянням у системі державного управління. //Баришніков В.М., Маршавін Ю.М., Туленков М.В., Храмов В.О. Державне управління та державна служба. Навч. посіб. / За заг. ред.. М.В. Туленкова, В.О.Храмова./ - К.: ІПК ДСЗУ, 2003.

15. Закон України «Про внесення змін і доповнень до чинного законодавства щодо відповідальності посадових осіб» 11 липня 1995 р.

16. Закон України «Про боротьбу з корупцією» 10 жовтня 1995 року.17. Закон України "Про доступ до публічної інформації".

Размещено на Allbest.ru