Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет ім. І.Франка

Правничий факультет

Кафедра теорії та історії держави і права

Курсова робота

Тема: Загальнотеоретична характеристика законів України

1. Поняття і види форм права

право закон колізія

Під формою права розуміють способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм. В юридичній літературі разом з поняттям «форма права» використовується поняття «джерело права». Джерело права в матеріальному розумінні -- це фактори, які обумовлюють виникнення, розвиток, зміст права (передусім система соціально-економічних відносин). Джерело права в ідеалістичному розумінні -- це сукупність юридичних ідей, поглядів, теорій, під впливом яких утворюється і функціонує право. Джерело права в спеціально-юридичному розумінні -- це і є власне форма права, тобто зовнішня форма вираження і існування норм права. Переважання тих чи інших форм права в державі залежить від специфіки правової системи, історичних традицій, національних особливостей, якості правотворчості, рівня правової культури суспільства тощо. Найпоширенішими формами права в більшості правових систем є правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові акти, нормативні правові договори.

Правовий звичай -- це визнане державою правило поведінки, яке склалося внаслідок його фактичного одноманітного застосування протягом тривалого часу. Звичай стає правовим тоді, коли він дістав санкцію (офіційне схвалення) держави. Санкціонування звичаю відбувається не шляхом запису його змісту в законі, а шляхом сприйняття судовою і адміністративною практикою або шляхом посилання на нього в законі. Для правового звичаю характерно те, що він, як правило, має локальний характер, відносно невелику сферу поширення; є консервативним за своєю природою, закріплює результати тривалої суспільної практики і може відбивати як загальні моральні, духовні цінності народу, так і деякі передсуди; тісно пов'язаний з релігійними і традиційними нормами.

Відомий французький юрист Р. Давід розрізняє три види звичаїв (залежно від їх ролі в правовій системі)1:

1) звичаї secundum legem (в доповнення до закону), які допомагають тлумачити норми закону;

звичаї ргаеtег 1еgеm (крім закону), які застосовуються в разі прогалин у праві;

звичаї аbvеrsus 1еgеm (проти закону), сфера поширення яких обмежена, оскільки колізії між законом і звичаєм вирішуються на користь закону.

Правовий прецедент -- це принцип, який покладений в основу рішення судових або інших державних органів з конкретної юридичної справи, що в майбутньому стає загальнообов'язковим правилом при вирішенні всіх аналогічних справ.

Судовий прецедент і судова практика визнавалися формами права ще в Стародавньому Римі. Починаючи з XIII століття, прецедентне право набуває поширення в Англії, де воно утворюється королівськими судами.

Прецедент з'являється тоді, коли за судом визнається право офіційного формулювання правових норм. Прецедент має обов'язковий характер для всіх нижчих судів, а вищі суди зв'язані своїми попередніми рішеннями. В судовому рішенні слід вирізняти ту його частину, яка містить основний принцип, ідею, вирішення справи (ratio decidendi) і «сказане між іншим» (оbіtеr dictum). Ratio decidendi і становить правило, якого в подальшому слід дотримуватись суддям.

Прецедент характеризується казуїстичністю, він створюється на основі вирішення конкретних, поодиноких казусів, випадків; множинністю; певною неузгодженістю і неупорядкованістю. Але водночас, як децентралізований спосіб правового регулювання, він здатний враховувати особливості кожної конкретної ситуації.

Умовою дії прецедентів є наявність джерел інформації про них -- судових звітів. В Англії з 1870 року існують такі видання, як «Судові звіти», «Щотижневі судові звіти», «Всеанглійські судові звіти » та інші.

У США щорічно видається 350 томів збірників судової практики. Нині правовий прецедент розкриває своєрідність англо-саксонської правової системи і застосовується в Англії, США, Канаді, Австралії, інших країнах. В англійському праві розрізняють обов'язкові (пов'язуючі) і переконливі прецеденти. Англійські судді при вирішенні конкретних справ або посилаються на вже існуючі прецеденти (деклараторний прецедент), або утворюють нову норму права (креативний прецедент).

У США ставлення до прецеденту як форми права є простішим: Верховний Суд США і верховні суди штатів не зобов'язані йти за власними рішеннями і можуть змінити свою практику.

У країнах романо-германської правової системи судова практика, як правило, не виходила за межі тлумачення закону і судовий прецедент офіційно не визнавався формою права. Наприкінці XX століття за умов зближення англо-саксонської і романо-германської правових систем прецедент фактично перетворюється на джерело права в цих країнах, про що свідчать, наприклад, рішення Європейського Суду з прав людини, які набувають прецедентного значення і для країн романо-германського права.

Нормативний правовий акт -- це офіційний документ, прийнятий компетентними суб'єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права. Нормативні акти поширені в усіх правових системах, і це обумовлено тим, що вони:

а) приймаються спеціально уповноваженими суб'єктами правотворчості;

б) найбільш чітко і однаково формулюють зміст правових норм;

в) мають обов'язкову письмову форму, офіційні видання, що дозволяє оперативно доводити їх до відома адресатів;

г) оперативно реагують на зміни і потреби соціальної практики;

ґ) зручні для систематизації.

Нормативний правовий договір -- це двостороння або багатостороння угода, яка містить норми права. Договори з нормативним змістом на відміну від більшості індивідуально-правових договорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового контракту, шлюбного контракту) завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого, разового характеру. Нормативні договори -- це документи, які закріплюють волевиявлення сторін з приводу прав і обов'язків, встановлюють порядок їх реалізації, а також взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання добровільно прийнятих на себе зобов'язань. Нормативні договори використовуються в міжнародному праві (міжнародний договір -- це угода між державами та іншими суб'єктами міжнародного права з питань, що мають для них спільний інтерес і що регулюють їхні відносини шляхом утворення взаємних прав і обов'язків)1; у конституційному праві (наприклад, Конституційний Договір 1995 року між Верховною Радою України та Президентом України, який діяв до прийняття Конституції України); в трудовому праві (колективний трудовий договір, який укладається між трудовим колективом і власником підприємства) та інших галузях права. Роль нормативних договорів в умовах ринкових відносин зростає, що пов'язано з тим, що вони є швидким, зручним і простим способом регулювання, який дозволяє враховувати взаємні інтереси суб'єктів і забезпечувати відносно безконфліктне існування громадянського суспільства.

На певних історичних етапах розвитку правових систем формою права виступає юридична наука. Так, найвидатніші римські юристи давали роз'яснення, обов'язкові в подальшому для судів. Протягом тривалого часу правова доктрина впливала на розвиток права в романо-германській правовій системі: саме зусиллями вчених французьких, німецьких, італійських університетів у ХІII-ХІХ століттях вироблялись основні принципи права. Юридична наука має значний вплив на розвиток юридичної практики, сприяє удосконаленню законодавства, оскільки виробляє юридичні поняття і конструкції, способи і прийоми тлумачення і реалізації правових норм, якими користуються правотворчі і правозастосовчі органи.

У мусульманському праві, де формою права визнаються релігійні тексти, які містяться в Корані і Сунні, допускаються офіційні посилання на наукову доктрину.

У романо-германській правовій системі при наявності прогалин у законодавстві і вирішенні юридичних справ за аналогією як форма права використовуються сформульовані юридичною наукою загальні принципи права.

В Україні основною формою права є нормативні правові акти.

Нормативний правовий акт -- це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими суб'єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права.

Для нормативних правових актів характерні такі ознаки. Вони:

1) завжди містять норми права (оформлюють встановлення, зміну чи доповнення норм права);

2) приймаються тільки правотворчими суб'єктами і в межах їх компетенції. Суб'єктами прийняття нормативних актів в Україні є народ України, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи і посадові особи, передбачені Конституцією та законами України;

3)приймаються з дотриманням певної процедури. Основними стадіями правотворчого процесу є правотворча ініціатива, розробка, розгляд, обговорення проектів нормативних актів, прийняття та введення їх у дію;

4)ухвалюються суб'єктами правотворчості у формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України (так, Верховна Рада України, зокрема, приймає закони, Президент України -- укази, Кабінет Міністрів України -- постанови).

До нормативного правового акта як офіційного письмового документа ставляться відповідні вимоги.

По-перше, структура нормативного акта повинна включати назву акта (вказує на орган, який видав акт, вид акта, предмет регулювання), преамбулу (містить інформацію про причини, умови, ціль прийняття акта, принципи його дії), розділи, глави, статті, пункти, підпункти статей. Кодифіковані нормативні акти поділяються на загальну і особливу частини. Загальна частина містить норми-принципи, дефініції, юридичні конструкції, статутні приписи тощо, а особлива -- норми, які визначають вид і міру можливої або необхідної поведінки, міру юридичної відповідальності, спеціалізовані приписи. Наприкінці акта розміщується дата і місце його прийняття, а також підпис відповідальної посадової особи. Засвідчення (скріплення підписом) офіційних текстів нормативних актів в Україні здійснюється щодо законів України -- Президентом України, постанов Кабінету Міністрів -- прем'єр-міністром України, рішень органів місцевого самоврядування -- головами місцевих рад.

По-друге, нормативні правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку. Так, нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що торкаються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, реєструються в Міністерстві юстиції України. В Україні створено Єдиний державний реєстр нормативних актів, до якого включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, в тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зареєстровані в Міністерстві юстиції, нормативні акти Національного банку, міжнародні договори України.

По-третє, нормативні правові акти опрацьовуються з урахуванням правил юридичної техніки. Ці правила, зокрема, передбачають вимоги щодо використання мови (в тому числі юридичної термінології), прийомів і засобів викладення тексту нормативних актів, юридичних конструкцій, дотримання логічних законів тощо.

По-четверте, нормативні правові акти публікуються в офіційних друкованих виданнях. Наприклад, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з 1997 року публікуються в щотижневому інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України».

Крім нормативних актів до юридичних актів належать інтерпретаційні акти та акти застосування норм права.

Інтерпретаційні акти -- це акти тлумачення норм права. Якщо нормативні правові акти мають своєю метою встановити чи змінити зміст правових норм, то акти тлумачення норм права спрямовані на роз'яснення їх змісту, меж дії прийнятих норм права. Такі акти адресовані суб'єктам, які застосовують норми права, що роз'яснені в інтерпретаційному акті.

Акти застосування норм права -- це акти державних та інших уповноважених організацій, посадових осіб, які містять державно-владні, персоніфіковані правові рішення з конкретних юридичних справ (наприклад, вирок суду, наказ керівника підприємства). Індивідуальні акти адресуються конкретним особам або організаціям і обов'язкові для виконання тільки ними. На відміну від індивідуальних нормативні правові акти містять загальнообов'язкові правила поведінки (норми), відрізняються від них неперсоніфікованістю адресатів, тобто обов'язкові для всіх суб'єктів, що опиняються в нормативно-регламентованій ситуації. Нормативні акти, як правило, діють тривалий час або невизначений час і не вичерпують себе фактами їх застосування.

Нормативні правові акти є основною формою права в Україні. Вони становлять єдину ієрархічну систему, яка повинна характеризуватися внутрішньою узгодженістю і забезпечувати правове регулювання в різних сферах суспільних відносин. Нормативні правові акти можна класифікувати:

за юридичною силою -- на закони-акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти -- акти, засновані на законах, що їм не суперечать;

за суб'єктами правотворчості -- на нормативні акти, прийняті народом, главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і т. д.;

за обсягом і характером дії -- на акти загальної дії, які охоплюють всю сукупність відносин певного виду на даній території; акти обмеженої дії (спеціальні), які поширюються на частину території або на певне коло осіб; акти виняткової дії (надзвичайної), регулятивні можливості яких реалізуються при наявності виняткових обставин (воєнних дій, стихійного лиха, тощо);

за галузевою належністю -- на нормативні акти, які містять норми конституційного чи адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного та інших галузей права;

за зовнішньою формою виразу -- на закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази тощо.

2. Поняття, ознаки, види законів

Закон -- це нормативний правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який визначає відправні засади правового регулювання суспільних відносин.

Закони відрізняються від інших видів нормативних правових актів за такими ознаками. Вони:

а) приймаються вищим представницьким органом держави (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму). В Україні прийняття законів є компетенцією Верховної Ради України. Народ України здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум;

б) регулюють найважливіші, соціальне значущі суспільні відносини. Згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаються права, свободи, обов'язки людини і громадянина, правовий режим власності, територіальний устрій України, організація і порядок проведення виборів і референдумів, організація і діяльність органів виконавчої влади, основи місцевого самоврядування, судоустрій, основи цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями, і відповідальність за них та ін.;

в) містять первинні юридичні норми, є базою поточної правотворчості;

г) мають вищу юридичну силу щодо усіх інших нормативних правових актів. Вища юридична сила закону означає, що нормативні акти Президента України, органів і посадових осіб державної виконавчої влади і місцевого самоврядування приймаються на основі і на виконання законів і не можуть суперечити їм і тому є підзаконними; закони змінюються чи скасовуються тільки іншими законами;

ґ) приймаються в особливому порядку, передбаченому Конституцією. Законодавчий процес в Україні відбувається за певною процедурою, яка передбачає законодавчу ініціативу, підготовку, розгляд та обговорення законопроектів, прийняття та введення в дію законів.

Основним законом є Конституція держави, яка має найвищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права. Термін «конституція» латинського походження (constitutio) і означає «засновую», «установлюю». Розуміння конституції як основного закону суспільства формується, починаючи з XVIII століття. Першими такими конституціями були американська (1787 р.), французька (1791 р.).

Залежно від способу вираження основного закону держави розрізняють писані і неписані конституції. Писана конституція може складатися як з одного, так і із кількох окремих документів, що були прийняті в різний час і офіційно проголошені основними законами держави. Так, Конституція Швеції складається з акта «Форма правління», акта про престолонаслідування і акта про свободу друку. Неписаною конституцією називають сукупність несистематизованих законів, судових прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад у країні, проте є не проголошеними формально її основними законами. Неписані конституції мають Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль.

Конституція необхідна для правового оформлення організації і здійснення суверенної влади, вона визначає правові орієнтири розвитку держави.

Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою решти законів. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Всі органи, посадові особи і громадяни при розв'язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатись на норми Конституції. Допускається постанова судових рішень на основі безпосереднього застосування норм Конституції.

Конституція -- акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування.1 Конституція -- нормативний акт, що має виняткові властивості, вона засновується на загальнолюдських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. Охорона Конституції України забезпечується спеціальним органом -- Конституційним Судом України.

Закони поділяються на окремі види за різними критеріями. Зокрема, це такі: конституційні закони -- органічно поєднані з Основним Законом нормативні акти, які приймаються в порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України, або якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції;

звичайні закони -- нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон «Про професійно-технічну освіту»). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;

надзвичайні закони -- нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастроф, епідемії; захисту конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства тощо);

кодифіковані закони -- нормативні акти, затверджені законами, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин.

тимчасові закони -- нормативні акти, прийняті на визначений у часі термін дії (наприклад, Закон України про державний бюджет на певний рік);

допоміжні закони -- нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування (наприклад, Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року).

3. Порядок прийняття законів в Україні

На сьогодні порядок прийняття законів в Україні регулюється Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України.

Законодавча діяльність, як і правотворення в цілому, ґрунтується на принципах верховенства права, демократизму, гласності, врахування громадської думки, плановості, системності, наукової обґрунтованості законодавчих рішень, визнання людини найвищою соціальною цінністю.

Законодавчий процес складається з самостійних стадій -- логічно завершених етапів щодо прийняття законопроекту. Такими стадіями є:

законодавча ініціатива -- звернення суб'єктів, визначених Конституцією України, до Верховної Ради України стосовно прийняття нового закону або зміни чинного закону, яке здійснюється шляхом подання на розгляд Верховної Ради України законодавчої пропозиції чи проекту закону. Згідно зі ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи мають Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України і Національний банк України;

підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України.. Основними етапами підготовки є прийняття рішення щодо підготовки проекту, організаційно-технічне та фінансове забезпечення підготовки проекту, розробка концепції законопроекту, підготовка тексту проекту закону та додатків до нього, наукова експертиза проекту закону, подання закону на розгляд Верховної Ради України суб'єктом права законодавчої ініціативи. Особливе значення має наукова експертиза законопроекту -- діяльність компетентних органів, установ, спеціалізованих експертних організацій, окремих експертів та груп експертів, що включає дослідження і оцінку наукового рівня, юридичних якостей проекту закону, його відповідності спеціально встановленим вимогам (економічним, фінансовим, екологічним, національної безпеки тощо). Підготовлені проекти законів можуть бути оприлюднені для обговорення державними органами, науковими установами, громадськістю. Обов'язковим є оприлюднення проектів конституційних законів та законопроектів, що виносяться на всеукраїнський референдум. Далі законопроекти за участю суб'єкта права законодавчої ініціативи та розробників проекту проходять попередній розгляд у відповідних комітетах Верховної Ради України;

розгляд і обговорення проекту закону Верховною Радою України. Законопроекти розглядаються на пленарних засіданнях Верховної Ради України, як правило, в першому, другому, третьому читаннях. За результатами розгляду і обговорення проекту закону приймаються такі рішення: повернути проект закону для доопрацювання із визначенням головних зауважень і терміну доопрацювання; надіслати проект закону на додаткову експертизу; відхилити проект закону із зазначенням причин відхилення; схвалити текст закону в цілому і внести його на всенародний референдум; прийняти закон і визначити порядок введення його в дію;

прийняття закону Верховною Радою України. Закони приймаються в цілому, а частина з них і постатейно -- за результатами другого і третього читання на відкритому пленарному засіданні шляхом голосування простою або кваліфікованою більшістю голосів народних депутатів України залежно від характеру закону. Прийнятий Верховною Радою закон підписує Голова Верховної Ради України;

введення закону в дію. Одночасно з прийняттям закону Верховна Рада України вирішує питання щодо умов введення його в дію, тобто визначення строку, порядку, умов набрання чинності законом. Введення в дію закону визначається у прикінцевих чи перехідних положеннях закону. Конституційний закон та кодекс вводяться в дію окремими законами.

Прийнятий і підписаний Головою Верховної Ради України закон направляється на підпис Президентові України. Президент України підписує закон протягом 15 днів після його отримання і офіційно оприлюднює його або в цей же строк застосовує своє право вето щодо прийнятого закону, повертаючи його зі своїми вмотивованими пропозиціями для повторного розгляду Верховною Радою України. Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий у тій же редакції не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, Президент зобов'язаний підписати його протягом 10 днів з дня повторного прийняття.

Закони України не пізніше як у 15-денний строк після їх прийняття і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях: «Голосі України», «Офіційному віснику України», «Відомостях Верховної Ради України». Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше на передбачене самим законом, але не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Особливою формою законодавчої діяльності є прийняття закону всеукраїнським референдумом. Всеукраїнським референдумом може бути прийнятий будь-який конституційний або звичайний закон, крім законів з питань податків, бюджету та амністії. Закони, прийняті референдумом, не потребують затвердження державними органами, вони змінюються лише іншим всеукраїнським референдумом. Конституційні закони, затверджені або прийняті всеукраїнським референдумом, мають більш високу юридичну силу, ніж звичайні закони. Датою прийняття таких законів вважається день проведення референдуму. Вони набирають чинності в порядку, визначеному самим законом, але не пізніше 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення.

4. Підзаконні нормативні правові акти

Підзаконні нормативні правові акти -- це акти, які приймаються уповноваженими правотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм.1

Існування підзаконних нормативних актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного (в тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю оперативного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Акти цієї групи утворюють складну ієрархічну систему. Їх можна класифікувати за такими критеріями:

1) за суб'єктами видання -- нормативні акти глави держави, уряду, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування та ін.;

2) за компетенцією правотворчого органу і сферою дії акта -- загальні (нормативні акти Президента, уряду, іноді центральних органів виконавчої влади, які обов'язкові для виконання на всій території держави); відомчі (нормативні акти органів спеціальної компетенції -- міністерств, відомств, які поширюються тільки на організації і осіб даного відомства); локальні (нормативні акти органів місцевого самоврядування і місцевої виконавчої влади, сфера дії яких обмежена відповідною територією, і нормативні акти підприємств, установ, організацій, які діють тільки в межах цих організацій);

3) за зовнішньою формою акта -- укази, постанови, накази, розпорядження, рішення, статути, правила і т. ін.;

4) за часом дії -- постійні і тимчасові;

5) за характером правотворчої компетенції (наприклад, нормативні акти глави держави) і прийняті в порядку реалізації делегованих повноважень (наприклад, нормативні акти органів місцевого самоврядування);

6) за порядком прийняття -- видані особисто (наприклад, керівником відомства або главою місцевої державної адміністрації) і прийняті колегіально (наприклад, Кабінетом Міністрів на його засіданні, місцевою Радою на її сесії).

Згідно з Конституцією і законами України розрізняють такі види підзаконних нормативних правових актів.

Нормативні правові акти Президента України. Президент України -- глава держави -- на основі Конституції і законів України в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів, які є обов'язковими для виконання на всій території України (ст. 106 Конституції України). Прикладом може бути Указ Президента України від 27 грудня 2001 року «Про державну службу експортного контролю України»

Нормативні правові акти Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України -- вищий орган у системі органів виконавчої влади -- в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов'язковими до виконання (ст. 117 Конституції України). Постановами Кабінету Міністрів оформлюються найбільш важливі рішення, а рішення з оперативних, поточних питань видаються у формі розпоряджень (так, постанова Кабінету Міністрів України від 3 січня 2000 року «Про порядок та терміни дії галузевих стандартів і прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР» має нормативний характер. Кабінет Міністрів приймає нормативні акти спільно з іншими центральними органами (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня 1999 року «Про проведення заліків простроченої взаємної заборгованості підприємствами, установами, організаціями електроенергетики, вугільної та газової промисловості»). Правові акти Кабінету Міністрів готуються за спеціальною процедурою, передбаченою Положенням про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України. До основного тексту акта завжди додається пояснювальна записка, в якій наводяться необхідні обґрунтування і прогнози очікуваних соціально-економічних, юридичних та інших наслідків його реалізації. Проекти рішень нормативного характеру підлягають обов'язковому узгодженню з Міністерством юстиції України.

Нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри та керівники інших центральних органів виконавчої влади в межах компетенції очолюваних ними органів у відповідній сфері управління видають нормативні акти у формі наказів (ст. 117 Конституції України, п. 6 Загального Положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України), Правління Національного банку України видає постанови. Нормативні акти центральних органів виконавчої влади називають підвідомчими; вони, як правило, поширюються на осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства, відомства. У випадках, передбачених законодавством, а саме, коли вони. торкаються прав, свобод, обов'язків громадян або мають міжвідомчий характер, нормативні акти міністерств є обов'язковими до виконання іншими суб'єктами права.

Наказами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади затверджуються такі нормативні акти, як інструкції (наприклад, Інструкція про звільнення від виконання вимог міжнародних конвенцій під час Конвенційної сертифікації суден України, затверджена наказом Мінтрансу України від 27 вересня 2000 р.), положення (наприклад, Положення про філії -- територіальні управління) НБУ, затверджене постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 2000 року), порядок (наприклад, Порядок розподілу додаткових коштів між обласним бюджетом та бюджетами територіальних громад, затверджений наказом Міністра фінансів України від 3 листопада 2000 року) та ін. У разі потреби міністерства видають спільні нормативні акти разом з іншими міністерствами, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами (наприклад, наказ Мінекономіки України, МВС України, Державної податкової адміністрації України, Державного Комітету стандартизації, метрології і сертифікації України від 26 червня 2000 року «Про організацію контролю за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності вимог нормативно-правових документів, які регламентують оптову та роздрібну торгівлю аудіовізуальними товарами та примірниками фонограм»).

Нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Нормативні правові акти місцевих державних адміністрацій. Виконавчу владу в областях і районах, у містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень і на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень видає розпорядження, обов'язкові для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадовий--осіб та громадян, які знаходяться на відповідній території. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації видають накази (ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року). Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або суду.

Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономічними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Нормативні правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування в Україні здійснюється через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Органи місцевого самоврядування при виконання функцій, делегованих їм державними органами, в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Рішення Ради приймаються на її пленарному засідання після обговорення відкритим або таємним голосуванням більшістю депутатів від загального складу Ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної в місті, районної, обласної ради, яким делеговані державні функції, в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень, делегованих державними органами, приймає рішення. Рішення приймаються на засіданні виконавчого комітету більшістю голосів від загального складу і підписуються сільським, селищним, міським головою.

Локальні нормативні правові акти. До локальних нормативних, правових актів належать акти, що видаються державними установами і організаціями різних форм власності для регламентації своїх внутрішніх питань і які поширюються на членів цих організацій (наприклад, накази керівників підприємств, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимог загальної норми права стосовно умов діяльності відповідного колективу.

5. Чинність нормативно-правових актів в Україні

А.Чинність у часі

Темпоральну (часову) чинність нормативно-правових актів (так само як і зовнішніх джерел об'єктивного юридичного права) характеризують такі показники1:

а) момент, набрання чинності нормативно-правового акта (тобто початку його дії або, інакше сказати, включення, "запуску" формальної обов'язковості загального правила поведінки, що у ньому вміщено);

б) "напрямок" темпоральної чинності нормативно-правового акта (тобто його дія стосовно фактів, які виникли вже після набрання ним чинності -- умовно кажучи, "нових" фактів, а також тих, які виникли ще до. цього, -- так ,би мовити, "старих" фактів і існують, тривають після набрання ним чинності);

в) момент (і підстави, порядок) зупинення чинності нормативної-правових актів;

г) момент втрати чинності нормативно-правового акта (тобто припинення, скасування його дії, або, інакше кажучи, виключення, "вимкнення" формальної обов'язковості загальної норми поведінки, яку у ньому вміщено).

Правила щодо темпоральної чинності нормативно-правових актів звичайно встановлюються законодавством відповідної держави. Знання цих правил -- неодмінна передумова належного, законного застосування й здійснення норм юридичного права.

а) набрання чинності

Отже, чинність закону (нормативного акта) у часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.

Відомо, що порядок і терміни набрання законами чинності встановлюються в кожній державі особливими актами. В Україні ці правила сформульовані насамперед у ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України, згідно з якими «закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними».

Як бачимо, в Конституції порядок набрання чинності нормативними актами викладено лише в загальних рисах. Більше того, в Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття з цього питання спеціального закону. На жаль, на сьогоднішній день в Україні такого закону все ще немає. Зараз з цього питання діє Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності» (далі -- Указ № 503).

Стаття 1 Указу № 503 визнає офіційними друкованими виданнями «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Урядовий кур'єр». Регламент Верховної Ради України додатково визнає офіційним виданням щодо актів Верховної Ради газету «Голос України».

Розглянемо порядок набуття чинності різними нормативними актами:

закони України і постанови Верховної Ради України -- через 10 днів. після їх офіційного опублікування у газеті "Голос України" або у "Відомостях , Верховної Ради України" (згідно з ч.5.ст.97 Конституції України в редакції від 14 лютого 1992р.);

закони України, прийняті всеукраїнським референдумом,-- після дня їх опублікування в офіційних виданнях, зазначених вище (згідно із ст.44 Закону Української РСР "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від З липня 1991р.);

закони Української РСР, які не суперечать законам України, ухваленим після проголошення нею незалежності, -- через 10 днів після їх опублікування в газетах "Радянська Україна" та "Правда Украины" або у "Відомостях Верховної Ради Української РСР" (згідно із ст.3 Закону України "Про правозаступництво України" від 12 вересня 1991р. та Указу Президії Верховної Ради УРСР від 6 серпня 1980р.);

закони Союзу РСР з питань, поки що не врегульованих законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції та законам України, -- через 10 днів після їх опублікування в газеті "Известия" або у "Відомостях з'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР" чи у "Відомостях Верховної Ради СРСР" (згідно з постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991р. та ст.3 Закону СРСР від 31 липня 1989р.);

постанови Президії Верховної Ради України, постанови.Президії Верховної Ради Української РСР -- через 10 днів після їх офіційного опублікування (згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 6 серпня 1980р.); укази Президії Верховної ради Української РСР, які не суперечать законодавству України, прийнятому після проголошення нею незалежності, -- через 10 днів після дня їх офіційного опублікування (згідно з Законом України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991р. та Указом Президії Верховної Ради УРСР від 6 серпня 1980р.);

укази і розпорядження Президента України, прийняті після 13 жовтня 1993р., -- через 3 дні після їх опублікування в газеті "Урядовий кур'єр", а ті, що у ній не публікуються, -- через 3 дні після їх підписання Президентом України (згідно з Указом Президента України від 13 жовтня 1993р.); ті самі акти, прийняті до 13 жовтня 1993р., -- на наступний день після їх підписання Президентом України (згідно з Указом Президента України від 4 травня 1992р.);

постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови і розпорядження Ради Міністрів Української РСР -- на наступний день після їх прийняття (згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 29 лютого І980р.);

декрети Кабінету Міністрів України -- через 10 днів після передачі декрету до Верховної Ради України, якщо Бона протягом цього строку не наклала вето на нього, але не раніше дня опублікування в "Голосі України" чи "Урядовому кур'єрі" або у "Відомостях Верховної Ради України" (згідно зі ст.2 Закону України від 21 листопада 1992р., ч.3 ст.971 та ч.5 ст.97 Конституції

акти міністерств та інших відомств України (зокрема накази, інструкції, вказівки, листи та ін.), що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер і прийняті після 1 січня 1993р.,--через 10 днів після їх обов'язкової державної реєстрації у Міністерстві юстиції України (згідно зі ст.3 Указу Президента України від 3 жовтня 1992р. "Про державну реєстрацію нормативних актів Міністерств та інших органів державної виконавчої влади"). Згідно зі ст. 1 Указу з 1 січня 1993 року нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Такі нормативні акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативний акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в «Офіційному віснику України»;

всі інші акти міністерств і відомств України -- на наступний день після їх прийняття (згідно з положеннями про відповідні Міністерства й відомства, а також відповідно до ділових звичаїв, тобто практики, що склалася); розпорядження представників Президента України в областях і районах, тобто глав місцевих державних адміністрацій, -- на наступний день після їх прийняття (згідно з практикою, що склалась);

розпорядження тих самих посадових осіб, які стосуються прав і обов'язків громадян, -- на наступний день після доведення їх до відома населення, зокрема, шляхом публікації у місцевій пресі (згідно з ч.2 п.23 Положення про місцеву державну адміністрацію, затвердженого Указом Президента України від 14 квітня 1992р.);

рішення місцевих Рад народних депутатів -- на наступний день після їх прийняття (згідно зі ст.22 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" в редакції від 26 березня 1992р.);

рішення і розпорядження виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів -- на наступний день після їх прийняття (згідно зі ст.49 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування");

накази керівників управлінь та відділів виконкомів місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій -- на наступний день після їх прийняття (згідно зі ст.49 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування");

накази тих самих посадових осіб, якщо ці акти зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер і прийняті після 1 січня 1993р., -- через 10 днів після їх реєстрації в управлінні юстиції відповідної обласної державної адміністрації (згідно зі ст.3 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади" від 3 жовтня 1992р.);

накази та інструкції керівників підприємств, установ і організацій -- на наступний день після їх прийняття (згідно з практикою, що склалась, тобто діловими звичаями);

Специфічні правила набрання чинності існують і щодо інших різновидів джерел (зовнішніх форм) об'єктивного юридичного права в Україні. Так, щодо укладених і належним чином ратифікованих міжнародних договорів України, що, як відзначалось, визнаються невід'ємною частиною її національного законодавства, такі правила встановлено у Законі України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993р. (ст.17, 19,20,24); щодо колективних договорів і угод, які укладаються у сфері виробничих, трудових і соціально - економічних відносин, відповідні правила встановлені у Законі України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993р. (ст.9); щодо рішень загальних зборів громадян за місцем проживання -- у Положенні про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993р.; щодо актів референдумів -- у Законі Української РСР "Про всеукраїнський і місцеві референдуми" (ст.44).

б) Напрямок темпоральної чинності нормативно-правових актів

За цим показником розрізняють так звану пряму (темпоральну), зворотну й переживаючу чинність (дію) нормативно-правового акта її часі.

Найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

Певний внесок у вирішення питань про напрями дії законів у часі зроблено Конституційним Судом України в рішенні у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року №. 1-рп/99. У цьому рішенні зазначається, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). Нормативні акти в правовій державі в основному діють лише «вперед» і не мають зворотної дії, тобто приводять до виникнення юридичних наслідків тільки у зв'язку з тими фактами, що виникли після набрання ними чинності. Традиційно відзначається, що, виходячи з практики, загальний принцип, який визначає напрям дії нормативних актів, може бути визначений як принцип негайної дії. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих відносин новими, старої норми новою нормою.

Що таке принцип негайної дії нормативного акта? За образним висловом С. Алексєєва, новий нормативний акт ніби розтинає триваючі відносини. Усі ті юридичні наслідки, які відповідно до фактів, що відбулися в минулому, вже настали, як правило, зберігають свою силу. Але й новий нормативний акт діє негайно; згідно з цим усі факти, що виникли після набрання чинності новим актом, підпадають під його дію.

Наведемо приклад негайної дії закону. Уявимо собі таку суто теоретичну ситуацію: за чинним Кодексом про шлюб та сім'ю майно, яке отримано у спадщину одним із подружжя під час перебування в шлюбі, вважається його приватною власністю. З 1 січня 2002 року набрав чинності новий Кодекс, що встановлює інше правило: майно, яке отримано у спадщину одним із подружжя під час перебування в шлюбі, вважається спільною власністю подружжя. Чоловік отримує спадщину 1 грудня 2001 року, а дружина -- 1 березня 2002 року. Виникає питання: хто вважається власником майна, успадкованого 1 грудня 2001 року та 1 березня 2002 року? За умови, що в новому Кодексі встановлено, що він має негайну дію, майно, успадковане чоловіком, є його приватною власністю (оскільки факт отримання цієї спадщини виник до набрання чинності новим Кодексом), а майно, успадковане дружиною, є спільною власністю подружжя (оскільки другий факт отримання спадщини виник вже після набрання чинності новим Кодексом).

Переживаюча дія старого акта -- це явище, за своїм характером протилежне зворотній силі. Тут старий нормативний акт, скасований новим, якоюсь мірою продовжує діяти і після втрати ним юридичної сили. Він ніби «переживає» відведений йому термін. «Переживання» закону можливе тільки у триваючих відносинах. Воно застосовується, як правило, у разі, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили в правовідносини до видання нового нормативного акта.

Повернемось до прикладу про негайну дію закону і подивимось, як зміняться наші висновки, коли старий Кодекс буде мати переживаючу дію. Переживаюча дія означає, що за прямою вказівкою закону для тих шлюбів, що були укладені до 1 січня 2002 року, старий Кодекс продовжує регулювати майнові відносини, які виникають після набрання чинності новим Кодексом. А новий Кодекс регулюватиме лише ті відносини, що виникають у шлюбах, укладених після 1 січня 2002 року. У цьому разі як майно, успадковане чоловіком, так і майно, успадковане дружиною, буде їх приватною власністю, незважаючи на те, що факт отримання спадщини дружиною виник після втрати чинності старим Кодексом.

Зворотна сила закону полягає в тому, що новий закон поширюється на факти, які виникли ще при старому законі. Тому наслідки, що були законно зроблені при старому законі, визнаються неправильними і підлягають зміні відповідно до норм нового закону.

Знову повернемося до прикладу із спадщиною. Уявимо, що новий Кодекс має зворотну дію (тобто за прямою вказівкою закону новий Кодекс регулює майнові відносини і для шлюбів, укладених до набрання чинності новим Кодексом, і для шлюбів, укладених після 1 січня 2002 року). У цьому разі наші висновки будуть такими: як майно, успадковане чоловіком, так і майно, успадковане дружиною, будуть їх спільною власністю, бо не має значення, що факт отримання спадщини чоловіка виник до набрання чинності новим Кодексом. І наслідки, що були законно зроблені при старому Кодексі (визнання майна, успадкованого чоловіком, приватною власністю останнього), підлягають зміні відповідно до норм нового закону (майно визнається спільною власністю).

Для фізичних і юридичних осіб діють різні правила, які визначають можливість зворотної дії закону.

Стосовно фізичних осіб закони не мають зворотної дії (саме тому наведений вище приклад із зворотною дією Кодексу є суто теоретичним). Разом з тим ст. 58 Конституції передбачає виняток для тих законів, що пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи. У цьому разі вони мають зворотну силу. Оскільки закони, що пом'якшують і скасовують відповідальність, для фізичних осіб завжди мають зворотну силу, то для застосування цього правила не потрібна спеціальна вказівка про це в тексті закону -- воно діє автоматично.

Стосовно юридичних осіб закони за загальним правилом теж не мають зворотної сили. Але і тут як виняток зворотна сила все-таки є можливою. Щоправда, на відміну від фізичних осіб, правило про зворотну силу не діє автоматично в тих випадках, коли закон пом'якшує або скасовує відповідальність юридичної особи. Як указав Конституційний Суд України, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

...