Заперечення до позову у цивільно-процесуальному праві України

У справах про звільнення майна від арешту позови пред'являються до боржника і стягувача. Якщо арешт проведено в зв'язку з конфіскацією майна, як відповідач притягаються засуджений і відповідний фінансовий орган. Якщо заарештоване майно вже реалізоване, відповідачем у справі суду також особа, якій передано це майно. Недодержання цієї вимоги може істотним чином зачіпати права та інтереси відповідача[47, с. 345].

Отже, заперечення відповідача з посиланням на те, що у справі виступає неналежний позивач або він (відповідач) є неналежним, поєднує в собі ознаки як матеріально-правового, так і процесуального заперечення.

Велике практичне значення в процесуальній діяльності по захисту проти позову є посилання відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності. Якщо б позовна давність була поняттям лише матеріально-правовим і не мала прямого відношення до процесу, то пропуск строку позовної давності погашав би саме суб'єктивне цивільне право, а відновлення строку означало б відновлення суб'єктивного права. Відновлення строків давності в той же час означає можливість процесуальної перевірки обґрунтованості позовних вимог позивача.

Відомо, що одним з наслідків пропуску строку позовної давності є те, що із закінченням строку ускладнюється процес доказу як підстави позову, так і заперечень проти нього. Тому відповідач прямо може посилатися на те, що через давність подій у нього не збереглося доказів заперечень проти позову по суті. Для відповідача небайдуже і питання про відновлення пропущеного позивачем строку давності, бо він може вважати причини пропуску позивачем строку неповажними [47, с. 345].

Питання позовної давності цікавлять процесуалістів, бо з ними пов'язане питання про право на позов. Про вплив строку позовної давності на право на позов у юридичній літературі були висловлені різні точки зору. Одні автори вважають, що пропуск строку позовної давності погашає право позивача на розгляд справи по суті [47, с.345].

Нібито підбиваючи підсумки висловленим точкам зору, А. А. Добровольський пропонує своєрідну конструкцію цього питання. Він вважає, що питання про відновлення пропущеного строку позовної давності повинно розв'язуватися в самостійному процесі. Якщо позивач пропустив строк позовної давності, суддя повинен відмовити йому у прийнятті позовної заяви і запропонувати звернутися до суду з заявою про відновлення пропускного строку. При відновленні пропущеного строку позовна заява повинна прийматися до судочинства. При відмові у відновленні пропущеного строку позовна заява не повинна прийматися.

Така конструкція хоча іноді значною мірою ускладнює процесу справі, однак вона найбільш глибоко гарантує право відповідача. Йому заперечує О. С. Іоффе, який показує, що давність не погашає права на звернення до суду. “Суддя, -- пише О. С. Іоффе,--зобов'язаний прийняти позовну заяву навіть у тому випадку, якщо вже в момент її подання стає очевидним, що позов пред'являється з пропуском давності строку. Така вимога закону не є формальною. Перебіг строку позовної давності може зупинятися, перериватися, а перевірити з повною достовірністю факт наявності або відсутності цих обставин можна лише в результаті розгляду справи [47, с.345].

ВИСНОВКИ

Аналіз норм цивільного судового провадження і судової практики приводить до висновку, що одним із способів цивільно правового захисту виступу є відмова у позові. Визнання захисту прав і інтересів являється складовою частиною захисту цивільних прав і поглиблює знання про механізм цивільно-правового захисту, допомагає вирішенню спірних питань про співвідношення захисту цивільних прав і охорони цивільних прав, про поняття об'єкту, способах реалізації цивільно-правового захисту, передумовах здійснення права на захист в матеріальному змісті.

Розглядаючи захист як висновок суду по існуванню правового спору, необхідно відрізняти судовий захист від захисних дій відповідача. Захисні дії відповідача в суді першої інстанції можуть бути направлені на повне чи часткове відхилення заявленого позову, чи на відхилення процесу без винесення судового рішення. Право відповідача захищатись проти позову розглядається в його динаміці, починаючи з порушення цивільної справи і до відправлення складу суду у нарадчу кімнату для винесення рішення. При цьому потрібно підкреслити, що здійснення права відповідача захищатись проти позову в значній мірі залежить від діяльності суду по роз'ясненню прав і сприяння відповідачу, як і позивачу, в застосуванні їх прав.

Застосовуючи до цілей функціонування відповідача в суді першої інстанції виділяють три групи процесуальних засобів захисту відповідача :

Матеріально-правові заперечення і зустрічний позов;

Процесуальне заперечення (процесуальний відвід);

Інші процесуальні засоби.

Процесуальними засобами захисту відповідача в цивільному процесі являється: матеріально-правові заперечення, зустрічний позов, за явлення клопотання відповідачем.

Матеріально-правові заперечення являє собою заява відповідача про повне чи часткове невизнання позову і необхідності відхилення позову судом. Підставою матеріально-правових заперечень являє собою все те, на чому будується твердження відповідача про необґрунтованість позову (юридичну, доказові факти, норми права.)

Процесуальні заперечення можуть складатись у вказівці суду на відсутність права на пред'явлення позову (в силу, наприклад, непоінформованості справи судовими органами чи відсутністю іншої посилки права на пред'явлення позову) і в основному на такій вказівці вимоги припинити справу провадження. Процесуальне заперечення відповідач може звернути увагу суду і на порушення позивачем порядку пред'явлення позову (наприклад, на непідсудності справи даному суду) і вимагати у суду прийняття у встановлених таких випадках мір: відкладення засідання, призупинення справи провадження, передачі його в інший суд по належній підсудності та ін.

По характеру захисної діяльності відповідача в цивільному процесі заперечення діляться на “активні» і “пасивні” (заперечення). Виділення заперечення як різновидності матеріально-правових заперечень обумовлене потребою розрізняти в теорії і на практиці дії відповідача проти позову, підстав висунутих фактів (юридичних чи доказових), які він зобов'язується доказувати, та захист, не пов'язаний з таким обов'язком..

В залежності від характеру доказової діяльності відповідача, оспорюючого позов, в склад “активних” матеріально-правових заперечень, заперечуючи позов доказами:

1. Юридична необґрунтованість позову.

2. Фактична необґрунтованість, яка в свою чергу включає :

3, Посилання відповідача на право поглинаючі факти і їх доказування;

4. Заперечення фактів, які були вказані позивачем, доказуванням нових обставин, чи заперечень доказів позивача.

По поставленій цілі “активні” заперечення діляться на заперечуючі позов і направлені за залік вимог сторін. Заперечення, направлені на залік, відповідач пред'являє зустрічний позов, не перевищує по розміру первісного позову і намагається обґрунтувати його фактами і посилками на закон. Ціллю такого заперечення являється в кінцевому рахунку, залік що проводиться в результаті задоволення позову і зустрічних вимог відповідача, пред'явлених заперечень. Залік можливий тільки при задоволені одночасно і позову і зустрічної вимоги. Якщо ж заперечення направлене на залік, буде визнаним обґрунтованим, а позов - відхилений, суд не може задовольнити вимоги відповідача так як не був пред'явлений позов. В цьому і полягає недолік заперечення, направленого до заліку. Підстави матеріально-правових заперечень знаходяться в прямій залежності від того, що оспорює відповідач. Юридичне обґрунтування позову може оспорюватись відповідачем на тій підставі, що позивачем не врахований нормативний акт, регулюючий спірні правовідносини сторін, або що позивачем помилково була розтлумачена правова норма, або що відсутній закон, що регулює спірні відносини сторін, чи що закінчився строк дії нормативного акту. Оспорюючи фактичну обґрунтованість позову що полягати у запереченні відповідачем фактів виникнення, зміни чи припинення правовідносин, чи доказуючи факт виконання обов'язків або заперечення виникнення цивільно-правових обов'язків. Матеріально-правові заперечення можуть бути використані відповідачем і для відхилення судом вимог внаслідок звернення з позовом неналежного позивача.

Заперечення фактів основи позову може підтверджуватись приведеними відповідачем доказаними фактами, не сумісними з фактами основи позову. Наприклад, факт батьківства відповідача, що стверджується позивачем, може заперечуватись фактом походження дитини від іншої особи; факт спричинення відповідачем шкоди - фактом присутності відповідача в момент спричинення шкоди в іншому місці (алібі) і т.д. Роз'яснення відповідача можуть відноситись і до правильного обґрунтування позивачем своїх вимог, мати посилки на закони та інші постанови, їх змісту, значення їх застосування в даному випадку. Від заперечення фактів і правових доводів слід відрізняти ті роз'яснення, які самі обґрунтовуються на юридичних фактах, що приводяться відповідачем. Такі роз'яснення називаються запереченнями у власному, чи тісному змісті (ст.180 ЦПК).

Отже, заперечення у власному змісті називаються направлені на повалення позовних вимог роз'яснень відповідача, основані на юридичних фактах, наведених відповідачем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // ВВР України. -- 1996. -№ 30. - Ст. 141.

2. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ //ВВР України. -- 2002. -- № 27-28. -- Ст. 180.

3. Закон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р. № 1701-ІV // ВВР України. -- 2004. -- № 35. -- Ст. 412.

4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-ІV// Урядовий кур'єр. -- 2004. -- Липень. -- № 130.

5. Анисимова Л. Залишення позовів без розгляду. // Радянська юстиція. - 1989р. - №6.- С.53 -55.

6. Аносова С.Д. Замена ненадлежащей стороны в гражданском процессе .- Москва.- 1989г.-259с.

7. Архів Івано-Франківського міського суду. - 2008.

8. Арапо А. Т. Про поняття і процесуальну природу зустрічного позову// Праці Тульського державного університету ім. В. В. Куйбишева. Збірник робіт юридичного факультету. - Том 159.- 1995 р.- С.34-36.

9. Безлюдько І.О., Бичкова С.С., Бобрик В.І. та ін. Цивільне процесуальне право: Навчальний посібник / За заг. ред. С.С. Бичкової. - К.: Атака, 2008. - 384с.

10. Бутнев В.С. Спор о праве организационного-охранительного правоотношение и проблема защиты субъективных прав в советском процессуальном гражданском праве.- Ярославль.- 2004г.- 324 с.

11. Васильева Г.Д. Защита ответчика против иска в гражданском судопроизводстве.- Красноярск.- 1982г.- 256 с.

12. Васильченко М.М. Заперечення проти позову.- Харків. -1973р.- 324с.

13. Васильченко М.М. Процессуальное положения ответчика в гражданском судопроизводстве.- Харьков.- 1979г.- 315 с.

14. Викут М.А. Субъективные гражданские процессуальные права (понятие и виды).-Саратов 1984г.-215с.

15. Гражданский процесс. Учебник для вузов под ред. Комиссарова і проф. Ю.К.Осипова. -Москва.- 1996р.-187с.

16. Гурвич М.А. Право на иск.- Москва.- 1988г.-238с.

17. Добровольський А. О. Позовна форма захисту права. - М., 1985.- 146 с.

18. Добровольський А.А., Иванова С.А. Основные проблемы исковой формы защиты права.- М.-1989г.-345с.

19. Елисейкин П.Ф. Защита субъективных прав и интересов, компетенция суда в советском гражданском процессе.- Владивосток.-1998г.-247с.

20. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За заг. ред. П.І. Шевчука. - К.: Ін Юре, 2007. - 416с.

21. Захист цивільного права та інтересу: Методика складання документів, коментарі, позовні та інші заяви: Навчальний посібник / Л.К. Буркацький. - К.,2005. - 400 с.

22. Ільків М. Залишення заяви без розгляду//Голос України.-1994р. - № 38.- С.8.

23. Онисимова Л . І. Зустрійчний позов і заперечення проти позову// Право України. - 1991 р.-№ 1.-С.143 -147.

24. Осокина Г.Л. Право на защиту в исковом производстве.- Томск.- 1998г.-199с.

25. Панагів Н. І. Зустрічний позов у радянському цивільному процесі. Автореферат кандидатської дисертації.- 1995 р. - 25с.

26. Притика Ю.Д. Закон України «Про третейські суди»: Науково-практичний коментар. - К.: Ін Юре, 2005. - 200с.

27. Резниченко И.М. Психологические аспекты искового производства.-Владивосток.-1989г.-326с.

28. Тертышников В.И. Гражданский процесс. Курс лекций. -Х.: Консум, 2009. -239 с.

29. Цивільне процесуальне право України. За ред. проф. Комарова В.В.- Харків, 2005р.-438с.

30. Цивільний процес: Навч. посібник./ А.В.Андрушко, Ю.В.Білоусова, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська та ін. - За ред. Ю.В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2009. - 293 с.

31. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-

32. практичний коментар. / За ред. Тертишнікова В.І. - Харків. - Консум, 2008. - 408с.

33. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. / За ред. Комарова В.В. - Харків: Одіссей, 2005. - 816 с.

34. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.В. Комарова. - Харків,- 2008.-563с.

35. Чертков Р. Особливості передачі деяких справ на розгляд третейських судів // Право України.-1998 р.- № 6.- С. 51-55.

36. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. та доп.: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 472 с.

37. Шакарян М.С. Учение о сторонах в советском гражданском процессе. Москва. - 1983г.-274с.

38. Штефан М.Й. Гражданская процессуальная ответственность повышение роли гражданской правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций.- Киев.- 1992г.-342с.

39. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. - 624 с.

40. Ярошенко І.С. Цивільне процесуальне право: Навч. - метод. Посібник для самост. вивч. дисц. -К.: КНЕУ, 2007. - 159с.

Размещено на Allbest.ru