Пенсійна система України та необхідність її реформування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Пенсійна система України та необхідність її реформування

1.1 Загальна характеристика пенсійної системи України

1.2 Нормативно-правове забезпечення пенсійної реформи в Україні

2. Характеристика напрямків реформи пенсійної системи в Україні

2.1 Реформа солідарної системи

2.2 Запровадження системи загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування

2.3 Розвиток недержавного пенсійного забезпечення

3. Проблеми та перспективи розвитку пенсійної системи в Україні

3.1 Сучасний стан та перспективи реформи пенсійної системи

3.2 Використання досвіду країн ЄС в реформуванні інституту пенсійного забезпечення

Висновки

Вступ

Актуальним завданням сучасного етапу соціально-економічних перетворень у нашій державі є радикальне реформування пенсійної системи, що має важливе значення для забезпечення сталого розвитку України, подолання наслідків фінансової-економічної кризи, підвищення рівня соціального забезпечення пенсіонерів.

Роль пенсійного забезпечення на сучасному етапі розвитку України визначається завданнями її переходу до соціальної, демократичної та правової держави, соціально орієнтованої ринкової економіки, необхідністю подолання небезпеки відставання від сучасних світових тенденцій економічного та суспільного розвитку.

Існуюча в Україні пенсійна система, яка значною мірою ґрунтується на принципах (засадах), успадкованих з радянських часів, не дивлячись на неодноразові спроби реформування, є в цілому неефективною як у суто економічному аспекті (лягає непомірним тягарем на державний бюджет України), так і з погляду соціальної справедливості (недодержання страхових принципів - наявність значних пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників при однаковому розмірі відрахувань; низький рівень пенсій більшості пенсіонерів).

Незважаючи на те, що до сьогодні було здійснено низку важливих для подальшого розвитку пенсійної системи перетворень, започаткована пенсійна реформа далеко не завершена:

– по-перше, пенсія не убезпечує від бідності;

– по-друге, система залишається соціально несправедливою;

– по-третє, не відбулося детінізації заробітків і доходів загалом;

– по-четверте, Пенсійний фонд України не може обійтися без дотацій із бюджету тощо.

Частка пенсійних видатків у ВВП стрімко збільшується, а у 2009 року вона дорівнювала 18 % - це найвищий показник у світі.

Різні аспекти реформування пенсійної системи України аналізували, зокрема, Н. Болотіна, М. Бойко, С. Синчук, М. Боднарук, В. Бурак, І. Гуменюк, С. Прилипко, Г. Чанишева, І. Ярошенко, Л. Князькова, А. Скоробагатько, Т. Кравчук, І. Оклей, Г. Нечай, Н. Горюк, Д. Полозенко, Е. Лібанова, В. Колбун, Л. Шангіна, В. Ульянов. Проте чимало аспектів цієї проблеми залишаються невирішеними, а наявні пропозиції носять суперечливий або дискусійний характер.

Тому метою курсової роботи є аналіз основних напрямків та ключових проблем реформування солідарної пенсійної системи, запровадження накопичувальної системи, розвиток недержавного пенсійного забезпечення в контексті сучасних соціально-економічних реформ в Україні.

Для досягнення вказаної мети в курсовій роботі були поставлені і вирішувались такі завдання:

– провести загальну характеристика пенсійної системи України,

– охарактеризувати нормативно-правове забезпечення пенсійної реформи в Україні,

– дослідити основні напрямки реформи пенсійної системи в Україні,

– проаналізувати сучасний стан та обґрунтувати перспективи реформи пенсійної системи,

– з'ясувати доцільність використання досвіду країн ЄС в реформуванні інституту пенсійного забезпечення в Україні.

Об'єкт дослідження -пенсійна система в Україні.

Предмет дослідження - напрямки, проблеми та перспективи пенсійної реформи в Україні.

В роботі використані такі методи наукового пізнання, як формально-логічний, нормативний, історико-правовий, порівняльно-правовий, системно-структурний та інші. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. Пенсійна система України та необхідність її реформування

1.1 Загальна характеристика пенсійної системи України

Організація фінансування пенсійних витрат для різних верств населення має важливе значення в структурі державних фінансів. Система пенсійного обслуговування є складною і має різні форми фінансування. Крім державних установ у наданні послуг з мобілізації фінансових ресурсів і організації виплати пенсій беруть участь і недержавні юридичні особи. Практика розвитку пенсійного забезпечення виявила також доцільність використання обов'язкового і добровільного формування пенсійних фондів. В умовах недостатності фінансових ресурсів держава має забезпечити виплату громадянам мінімальних доходів із виходом на пенсію.

В Україні система пенсійного обслуговування перебуває на стадії трансформації. Перехід до ринкової економіки виявив неспроможність забезпечити достатні і надійні виплати пенсіонерам, використовуючи однорівневу модель державного пенсійного страхування. Адже нині середній розмір пенсії становить 30-35% від середньої заробітної плати. Реформування пенсійної системи має за мету збільшити величину пенсії до 65%.

Організація пенсійного забезпечення, яке відповідає вимогам ринкової економіки - напевно, одна із найважливіших задач, яку необхідно вирішити в соціальній сфері. У промислово розвинутих країнах використовується багаторівневе пенсійне обслуговування, яке охоплює солідарну систему, обов'язкове накопичення та добровільне формування пенсійних коштів. Така структура має сприяти забезпеченню обов'язкового прожиткового мінімуму всім пенсіонерам, а також запровадженню гарантованих механізмів, за допомогою яких громадяни можуть заощаджувати кошти на старість Кудряшов В.П. Курс фінансів: Навч. посіб. - К.: Знання, 2008. - с.217..

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з таких рівнів:

1) солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

2) накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

3) система недержавного пенсійного забезпечення.

Перші два рівні належать до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення. Громадяни України можуть бути учасниками одночасно різних рівнів пенсійної системи.

Солідарна пенсійна система передбачає забезпечення мінімальної та гарантованої пенсії, яка надається державою. Її метою є гарантування кожному громадянину отримувати мінімальний дохід після виходу на пенсію. Така система належить до соціального захисту. Кошти для фінансування пенсійних виплат мобілізуються до Пенсійного фонду України шляхом обов'язкових відрахувань від заробітної плати громадян. Пенсія нараховується тільки за ті роки, коли працівник фактично сплачував пенсійні внески. Розрахунок величини пенсії проводиться не за трудовим, а за страховим стажем, тобто за період, коли громадянин виплачував обов'язкові платежі до Пенсійного фонду. У випадках, коли з тих чи інших причин пенсійні виплати громадянину не досягають прожиткового мінімуму, передбачається здійснення адресних виплат малозабезпеченим громадянам за рахунок коштів Державного бюджету Батченко Л. Розвиток реформованої пенсійної системи України та її вплив на формування механізму соціального самозахисту населення. // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - № 6. - С. 188..

Проте солідарна система забезпечує лише мінімальні виплати пенсіонерам. Як правило, вони досягають не більше 30-35% від середнього доходу працівника, що він одержував до виходу на пенсію.

У солідарній системі за рахунок коштів ПФУ призначають такі пенсії: пенсія за віком; пенсія з інвалідності внаслідок загального захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника.

Для формування обов'язкової накопичувальної системи пенсійного забезпечення створюється Накопичувальний пенсійний фонд. Це - цільовий позабюджетний фонд, що акумулює страхові внески застрахованих осіб, які обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, з метою інвестування та одержання доходів на користь застрахованих осіб. Адміністративне управління Накопичувальним пенсійним фондом здійснює виконавча дирекція ПФУ, управління активами цього фонду проводять компанії з управління активами. Така компанія визначається Радою Накопичувального фонду за результатами тендеру.

За рахунок коштів Накопичувального фонду забезпечуються такі виплати:

– довічна пенсія з установленим періодом, що підлягає виплаті протягом життя пенсіонера, але не менше 10 років з дня її призначення;

– довічна обумовлена пенсія, що виплачується протягом життя пенсіонера;

– довічна пенсія подружжя, яку виплачують протягом життя пенсіонера, а після його смерті - дружині;

– одноразова виплата, що надається у разі виїзду застрахованої особи за кордон, смерті до досягнення пенсійного віку та ін. Мельничук В. Тенденції розвитку пенсійної системи України. // Фінанси України. - 2010. - № 4. - С. 65.

Третій рівень пенсійної системи, що формується в Україні, - це добровільне накопичення пенсійних коштів, яке здійснюватиметься недержавними юридичними особами. Вони можуть утворюватись роботодавцями, профспілками, об'єднаннями громадян та іншими суб'єктами. Найпоширенішими в іноземних країнах є пенсійні фонди, створені роботодавцями.

Світовий досвід свідчить, що приватні пенсійні компанії нерідко виконують функції пенсійних фондів краще, ніж державні установи. А конкуренція між фондами, як правило, призводить до забезпечення ефективної пенсійної системи. З метою стимулювання розвитку недержавних пенсійних фондів передбачається прийняти пільговий податковий режим для проведення інвестування і розміщення пенсійних накопичень громадян. Пільги впроваджуються як для працівників, так і роботодавців.

1.2 Нормативно-правове забезпечення пенсійної реформи в Україні

У 1992 р. Україна почала переходити від пенсійного забезпечення, успадкованого від радянських часів, до побудови пенсійної системи, заснованої на страхових принципах. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р. № 39 на базі Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР був утворений Пенсійний фонд України, започатковано функціонування системи збору та розподілу страхових внесків роботодавців та громадян на пенсійні виплати Про створення Пенсійного фонду України: постанова Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р. № 39. Це стало початком переходу до традиційних світових принципів організації пенсійного забезпечення. Водночас у пенсійному забезпеченні була наявна ціла низка проблем, зокрема, низький його рівень; майже відсутня диференціація розмірів пенсій; наявність значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників при однаковому рівні відрахувань; несвоєчасна сплата страхового збору до Пенсійного фонду України. Принцип страхування реалізувався не повною мірою і по суті носив адміністративно-розподільний характер, не забезпечував залежності розміру пенсії від розміру сплачених внесків. Крім того, за рахунок страхових зборів проводилися окремі види виплат, які не пов'язані з трудовим вкладом, не залежать від участі у фінансуванні пенсійного забезпечення. Усі ці та деякі інші фактори і зумовили необхідність проведення в Україні пенсійної реформи.

13 квітня 1998 р. Президент України видав Указ „Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні”, у якому були сформульовані невідкладні завдання з реформування цієї сфери Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні: Указ Президента України від 3 квітня 1998 р..

Але до 1 січня 2004 р. в Україні діяла повністю державна система пенсійного забезпечення, яка у своїй основі мала базовий Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. у системі соціального страхування було передбачено його окремий вид - пенсійне страхування. 9 липня 2003 р. Верховна Рада України прийняла два пенсійні закони - “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 49-51, ст.376. та “Про недержавне пенсійне забезпечення Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення». // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 47-48, ст.372.”, які мають привести пенсійну систему у відповідність до міжнародних стандартів і досвіду розвинених країн з ринковою економікою.

Відповідно до зазначеного законодавства, основними новелами в пенсійному забезпеченні стали такі: запровадження нової пенсійної системи (трирівневої); визначення механізму обрахування та сплати страхових внесків на пенсійне страхування; заміна трудового стажу на страховий стаж; встановлення нових механізмів залежності розміру пенсій від тривалості страхового стажу та розміру заробітку, обрахунку страхового стажу із введенням коефіцієнта страхового стажу, а також заробітку для нарахування пенсії з урахуванням коефіцієнта заробітної плати тощо.

Крім того, при проведенні цієї реформи здійснено низку важливих для подальшого розвитку пенсійної системи перетворень, зокрема в солідарній системі: забезпечено призначення пенсій на підставі даних системи персоніфікованого обліку; застосовано розмежування джерел фінансування пенсійних виплат по різних пенсійних програмах між бюджетом Пенсійного фонду і державним бюджетом; зменшено обсяг пільг по сплаті страхових внесків; Пенсійному фонду України передані функції по призначенню та виплаті пенсій від Міноборони, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, МНС, МВС, ДПА, Державного департаменту з питань виконання покарань та деяких інших Болотіна Н. Б. Право соціального захисту України: навч. посіб / Н. Б. Болотіна. - К.: Знання, 2005. - с.308..

Також, завдяки низці заходів (механізм розрахунку страхового стажу та заробітку), певною мірою була здійснена диференціація розмірів пенсій для 8 млн. пенсіонерів.

Але слід зазначити, що існуюча пенсійна система потребує подальшого реформування з огляду на низку факторів. Зокрема, на сьогодні кількість платників внесків на пенсійне страхування складає 15,2 млн., а кількість пенсіонерів - 13,8 млн., тобто платник внесків фінансує 90,8 % середньої пенсії, а в деяких реґіонах і більше. За прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень, протягом 2010-2025 рр. співвідношення осіб пенсійного віку та населення працездатного віку досягне 50 %, а до 2050 р. - 76 %. Дорош Е. Накопительная система: обсуждение. // Пенсионный курьер. - 2010. - 1 января. - № 1. - С. 2. Тоді, щоб забезпечити розмір пенсійної виплати на нинішньому рівні, потрібно буде сплачувати в декілька разів більший, порівняно із сьогоднішнім, розмір страхового внеску. 20 жовтня 2009 року було ухвалено Закон України „Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати”, відповідно до якого істотно збільшилася мінімальна пенсія і неминуче посилився дефіцит власних коштів Пенсійного фонду Закон України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати». // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 4. - Ст. 19..

Як вважають багато фахівців, солідарна система, навіть за умов її удосконалення, не в змозі вирішити проблему забезпечення рівня життя, який гарантує Конституція України. Основною метою прийнятого 9 липня 2003 р. Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” було доповнення існуючого солідарного Пенсійного фонду накопичувальним пенсійним забезпеченням - другим і третім рівнями пенсійної системи. Однак останні шість років уряд активно займався лише реформуванням солідарного пенсійного страхування, змінюючи його в режимі „ручного управління”. Аналізованим проблемам була присвячена і схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2005 року № 525-р Стратегія розвитку пенсійної системи. Основною її метою проголошувалося визначення перспективи подальшого реформування пенсійної системи, спрямованої на забезпечення її фінансової стабільності, підсилення дії страхових принципів у солідарній системі, запровадження накопичувальної системи та подальший розвиток недержавного пенсійного забезпечення Стратегія розвитку пенсійної системи, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2005 року № 525-р.

Проте проголошені в цій Стратегії заходи на практиці так і не були реалізовані, а розпорядженням уряду від 21 жовтня 2009 р. була затверджена Концепція подальшого проведення пенсійної реформи, яка скасовувала попередню Стратегію. Ця Концепція передбачає низку заходів з удосконалення пенсійної системи, зокрема, забезпечення стабільного функціонування пенсійної системи; забезпечення соціальної справедливості в солідарній пенсійній системі; удосконалення та спрощення механізму функціонування та забезпечення зрозумілості пенсійної системи для громадян та роботодавців; забезпечення громадського контролю за функціонуванням Пенсійного фонду України; уніфікація пенсійного законодавства. Серед заходів, здійснення яких повинно сприяти, зокрема, забезпеченню соціальної справедливості в солідарній пенсійній системі, Концепція називає наступні: удосконалити порядок перерахунку пенсій працюючим пенсіонерам; ліквідувати диспропорції в пенсійному забезпеченні, обумовлені збереженням спеціальних пенсійних програм для деяких категорій громадян, яким встановлені окремі умови пенсійного забезпечення, і поетапно здійснити перехід до єдиних правил призначення пенсій; упорядкувати розміри надбавок та підвищень до пенсій для різних категорій осіб залежно від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність Концепція подальшого проведення пенсійної реформи, затв. розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.10.2009 р. № 1113 // Пенсійний кур'єр. - 2009. - 30 жовтня. - № 44. - С. 1-3..

У світлі реформування пенсійної системи необхідною є і низка заходів для удосконалення та спрощення механізму функціонування та забезпечення зрозумілості пенсійної системи для громадян та роботодавців. Слід нагадати, що на сьогодні є чинними більше двадцяти законів, які встановлюють особливі умови пенсійного забезпечення певних категорій громадян (наприклад, „Про державну службу”, „Про службу в органах місцевого самоврядування”, „Про прокуратуру”, „Про статус народного депутата України”, „Про судоустрій і статус суддів”, „Про судову експертизу”, „Про наукову та науково-технічну діяльність” тощо).

2. Характеристика напрямків реформи пенсійної системи в Україні

2.1 Реформа солідарної системи

Реформа солідарної системи передбачає:

1. Охоплення системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування усіх працюючих громадян (у тому числі і тих, що забезпечують себе роботою самостійно, а також найманих працівників у приватному секторі економіки).

2. Запровадження нової формули нарахування пенсій, що передбачає розширення періоду врахування заробітку при визначенні розмірів пенсій (на підставі даних системи персоніфікованого обліку внесків), зарахування до страхового стажу періодів, за які сплачено страхові внески та ставить майбутній розмір пенсії у залежність від величини заробітку, з якого сплачувались пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались. Причому, пенсіонерам, пенсії яким були призначені за раніше діючим законодавством, надано право на перерахунок призначеної їм пенсії за умовами нового закону.

3. Збереження права виходу на пенсію в 55 і 60 років, з одночасним наданням можливості більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій від 3 відсотків за один рік відстрочки виходу на пенсію до 85,32 відсотків за десять років більш пізнього виходу на пенсію. Крім того, у разі відстрочки часу виходу на пенсію, збільшиться період, протягом якого особа сплачуватиме внески до Пенсійного фонду, а значить і розмір її пенсії буде вищим. Таке вирішення питання буде особистою справою кожного громадянина і залежатиме виключно від його готовності "працювати на самого себе". Отже у законі закладено економічно стимулюючий підхід до більш пізнього виходу на пенсію Губрієнко О.М. Проблеми та перспективи реформування пенсійної системи України. // Вісник Запорізького національного університету. - 2010. - №4. - с.59..

4. Розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами. На першому етапі - розмежування джерел фінансування з Державним бюджетом, а на другому - поступове переведення фінансування дострокових пенсій (за списками №1 і №2) інших категорій підвищених пенсій у систему недержавних пенсійних фондів з обов'язковим відрахуванням до них пенсійних внесків з боку відповідних роботодавців.

5. Економічне стимулювання громадян до виходу на пенсію у більш пізньому віці без законодавчого підвищення діючого пенсійного віку.

6. Фінансування з Державного бюджету дефіциту коштів в рамках солідарної системи, у разі його виникнення.

7. Поступове запровадження системи управління Пенсійним фондом на основі паритетного представництва сторін соціального партнерства (представників держави, роботодавців та працівників).

Таким чином Перший рівень є системою пенсійних виплат, внески до якої сплачуються усіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями.

За рахунок цих коштів і виплачуються страхові пенсії та встановлюється мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам.

Особам, які мають малий страховий стаж та/ або розмір заробітку, з якого сплачувались страхові внески, а отже низькі розміри пенсій, передбачається надання цільової соціальної допомоги, що дозволить забезпечити їм доходи на рівні мінімальних соціальних стандартів в Україні, які встановлюються, виходячи з реальних фінансових можливостей Державного бюджету та Пенсійного фонду. У реформованій солідарній системі розмір пенсії залежить від розміру заробітної платні, з якої сплачувались страхові внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались що досягається шляхом звільнення Пенсійного фонду від здійснення невластивих йому виплат (розмежування джерел фінансування виплати пенсій, призначених за різними пенсійними програмами) та впровадження системи персоніфікованого обліку відомостей про заробіток та сплату страхових внесків, на основі даних якої призначаються і виплачуються пенсії.

2.2 Запровадження системи загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування

Створення Другого рівня пенсійної системи означатиме запровадження в нашій країні системи загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування.

Суть такої системи полягатиме у тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески.

Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Управління пенсійними коштами здійснюватимуть компанії з управління активами (для яких ця діяльність є професійною і буде ліцензуватись), обраними на конкурсній (тендерній основі).

При інвестуванні пенсійних активів компанії будуть діяти згідно з вимогами законопроектів щодо напрямків інвестування, ринків на яких можна буде здійснювати інвестиції та вимог щодо диверсифікації (вкладання коштів у різні напрямки) інвестиційних вкладень Галімов А.В. Аспекти соціального забезпечення: стан та проблематика розвитку пенсійного страхування / А.В. Галімов, В.С. Бастричев // Збірник наукових праць Хмельницького інституту соціальних технологій університету "Україна". - 2010. - №2. - с.56..

Безпосереднє зберігання пенсійних активів буде здійснювати банківська установа - зберігач, яка буде нести відповідальність за цільове використання цих активів.

Кошти, що обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян будуть власністю цих громадян, і вони зможуть скористатись ними при досягненні пенсійного віку (або, у випадках передбачених законом, раніше цього терміну, наприклад у випадку інвалідності).

Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи.

Введення Другого рівня пенсійного страхування дозволить:

– збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов'язкової накопичувальної системи очікується на рівні 55-60 відсотків середньої заробітної плати в Україні, а зараз такі виплати складають близько 35 відсотків);

– посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже посилити зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків;

– зменшити "податковий тиск" на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника;

– успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи;

– створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки;

– розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи, і таким чином застрахувати майбутніх пенсіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань у економічному розвитку держави;

– підвищити ефективність управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функції управління пенсійними активами Філіпчук П. Суперечності правого законодавства щодо впровадження пенсійної реформи. // Актуальні проблеми державного управління. - 2009. - №1. - с.129..

Впроваджуватись другий рівень буде лише після формування необхідних економічних передумов та створення відлагодженої і ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури.

Законопроектами, також передбачається, що, починаючи з 2018 року, громадянам буде надано право, у разі їх бажання, перевести їх обов'язкові пенсійні заощадження з Накопичувального фонду до обраного ними недержавного пенсійного фонду (тобто на третій рівень). Це дозволить застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є найбільш прийнятною для інвестування їх пенсійних заощаджень, а отже - в більшій мірі впливати на розмір своєї майбутньої пенсії.

2.3 Розвиток недержавного пенсійного забезпечення

Система недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень пенсійної системи) створена для формування додаткових пенсійних накопичень за рахунок добровільних внесків фізичних осіб і роботодавців.

Недержавне пенсійне забезпечення, як передбачено законодавством, здійснюється:

– недержавними пенсійними фондами (НПФ) шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

– страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

– банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб Терещенко Г. Проблеми розвитку недержавного пенсійного страхування в Україні / Г. Терещенко, Т. Мусатова // Фінанси України. - 2008. - № 12. - с. 75..

НПФ у багатьох країнах світу є одним з основних інструментів для підвищення рівня пенсійного забезпечення населення.

Недержавний пенсійний фонд - це фінансова установа, призначена для накопичення коштів на додаткову недержавну пенсію та здійснення пенсійних виплат учасникам фонду. Учасники НПФ - це люди, на користь яких сплачуються пенсійні внески до НПФ, а вкладники - це особи, які здійснюють такі внески (самі учасники, їх роботодавці, професійне об'єднання або члени сім'ї).

НПФ створюється, провадить діяльність і ліквідується згідно з Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення". НПФ має статус неприбуткової установи, тобто не має на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками фонду. Весь отриманий фондом інвестиційний дохід розподіляється тільки між його учасниками.

Недержавні пенсійні фонди можуть бути трьох видів:

1. Корпоративний НПФ створюється юридичною особою-роботодавцем або кількома юридичними особами-роботодавцями, до яких можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками чи роботодавцями-платниками такого фонду.

2. Професійний НПФ можуть створювати об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки, чи фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути тільки фізичні особи, у яких ознаки їх професійної діяльності співпадають з ознаками, визначеними в статуті фонду (наприклад, працівники металургійної галузі).

3. Відкритий НПФ створюється будь-якими юридичними особами, крім тих, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів. Учасниками відкритого фонду можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи Надточій А. О. Розвиток трирівневої пенсійної системи України: проблеми та перспективи.

Питання щодо участі в НПФ як для громадян, так і для роботодавців є справою добровільною. З часом, після прийняття відповідного закону, для роботодавців буде запроваджено обов'язкову сплату пенсійних внесків до НПФ на користь тих працівників, які працюють у шкідливих та важких умовах праці. Такі обов'язкові пенсійні відрахування сплачуватимуться до професійних та корпоративних фондів.

Передбачені податкові пільги для працівників і роботодавців при сплаті внесків на недержавне пенсійне забезпечення, а також при здійсненні пенсійних виплат.

Функції НПФ виконуються відповідно до договорів про обслуговування фонду такими ліцензованими юридичними особами: адміністратор НПФ - укладає пенсійні контракти з вкладниками, веде облік пенсійних внесків та інвестиційного доходу на індивідуальних пенсійних рахунках учасників, оформляє пенсійні виплати; компанії з управління активами (КУА) - забезпечують примноження пенсійних коштів шляхом їх інвестування в різні фінансові інструменти (акції, облігації, депозити та інші) відповідно до вимог законодавства; банк зберігач - контролює дотримання таких вимог, провадить операції з перерахування пенсійних коштів та забезпечує їх зберігання.

Пенсійні накопичення учасника НПФ формуються за рахунок пенсійних внесків, сплачених самим учасником, його роботодавцем або членами сім'ї, та інвестиційного доходу, отриманого в результаті інвестування коштів. Усі кошти, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду (пенсійні внески та інвестиційний дохід), є власністю учасника НПФ незалежно від того, хто платив внески - сам учасник, його роботодавець або родичі. Тому ніхто інший, крім учасника, не може розпоряджатися цими коштами. Пенсійні кошти учасника можуть успадковуватись його спадкоємцями Тополенко Н.М. Проблеми пенсійної системи та шляхи подальшого її розвитку. // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2009. - № 4. - С. 167..

Додаткову недержавну пенсію можна одержувати поряд з державною. Розмір пенсійних виплат з НПФ визначається, виходячи з суми накопичених коштів учасника, яка залежить від розміру пенсійних внесків, терміну їх накопичення та розподіленого інвестиційного доходу.

Види пенсійних виплат:

1. Пенсія на визначений строк - виплачується у вигляді щомісячних або інших періодичних платежів по досягненні пенсійного віку. Учасник НПФ сам визначає пенсійний вік (у межах 45-65 р. для жінок, 50-70 р. для чоловіків) та строк виплат (10 або більше років).

2. Одноразова виплата - усі накопичені кошти виплачуються одноразово на вимогу учасника фонду у таких випадках: медично підтвердженого критичного стану здоров'я (онкозахворювання, інсульт тощо) чи настання інвалідності учасника фонду; якщо сума пенсійних накопичень учасника менше розміру, достатнього для мінімальних виплат протягом 10 років; виїзду учасника на постійне проживання за межі України; смерті учасника (отримують спадкоємці учасника).

3. Довічна пенсія - виплачується у вигляді періодичних платежів страховими організаціями, з якими учасник може укласти договір страхування довічної пенсії за рахунок коштів, перерахованих страховій організації з НПФ.

Держава здійснює постійний нагляд за діяльністю НПФ та суб'єктів системи: діяльність НПФ, адміністраторів та страхових організацій контролює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, діяльність КУА та зберігачів - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, діяльність зберігачів - Національний банк України Гура М. Пенсійна реформа: виклик для України / [за ред. М. Свєнчіцкі, І. Чапко, А. Єрмошенко]. - К.: Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки ПРООН, 2010. - с.39..

Учасники НПФ можуть контролювати ефективність роботи фонду, отримуючи інформацію про стан своїх накопичень (в тому числі і про інвестиційний дохід), та при необхідності переводити свої кошти до іншого НПФ.

Законодавчі вимоги щодо функціонування НПФ та багатоступеневий контроль у системі недержавного пенсійного забезпечення спрямовані на забезпечення належного рівня захисту пенсійних заощаджень громадян.

3. Проблеми та перспективи розвитку пенсійної системи в Україні

3.1 Сучасний стан та перспективи реформи пенсійної системи

Наразі, окрім демографічних факторів, які викликають кризовий стан солідарної пенсійної системи в Україні, існують також економічні фактори, які сильніше за все виявляються під час фінансово-економічної кризи. Незважаючи на досить значні внески до Пенсійного фонду, коштів не вистачає. За даними Міністерства фінансів України, кожна шоста гривня держфінансів іде на пенсійні виплати. Станом на вересень 2010 р. дефіцит Пенсійного фонду України становить близько 18 млрд. грн. Тому вкрай важливою є не лише стабілізація фінансового стану Пенсійного фонду України, а й впровадження другого рівня пенсійної системи. Це дозволить диверсифікувати джерела отримання доходів при досягненні пенсійного віку, послабити в подальшому вплив демографічного фактора на стан солідарної пенсійної системи Губрієнко О.М. Проблеми та перспективи реформування пенсійної системи України. // Вісник Запорізького національного університету. - 2010. - №4. - с.60..

Окремі фахівці вважають, що запроваджувати обов'язкову накопичувальну систему необхідно, але варто пам'ятати, що це - витратний захід, і він залишатиметься таким досить тривалий період. Джерелом перекриття недонадходження коштів унаслідок того, що частина їх акумулюватиметься вже на індивідуальних рахунках у людей, знову ж може бути державний бюджет, який, скоріше за все, не потягне таких видатків. Крім того, накопичувальні елементи системи вразливі до фінансових та економічних криз, їх варто вводити лише на фоні зростання ринку. Базовий закон встановлює певні умови введення другого рівня пенсійної системи в Україні. Так, закон про введення другого рівня може бути прийнятий „лише за умов економічного зростання країни протягом останніх двох років, а саме: якщо у кожному з них ВВП зростав не менш ніж на 2 % порівняно із попереднім роком”. За оптимістичним прогнозом, закон може бути прийнято не раніше ніж через два роки за умови, що підтвердяться урядові прогнози відносно темпу зростання ВВП у 2010 та 2011 рр. (відповідно 3,7 та 5,4 %) Яценко Н. Критические дни пенсионной реформы. // Зеркало недели. - 2010. - 21 августа. - № 30. - с. 3..

На сьогодні є різні пропозиції щодо участі працівників певного віку в другому рівні: зокрема, пропонується розпочати з тих осіб, які починають працювати або які не досягли 25 років, або тих, яким виконалося 39 років. Експерти вважають, що встановлюючи вікову категорію, слід враховувати три аспекти: пенсійний реформа накопичувальний страхування

1) можливості забезпечення фінансової стабільності Пенсійного фонду;

2) щоб учасник цієї системи мав достатньо часу для накопичення суми коштів на рахунку, яка разом із пенсією із солідарної системи забезпечила гідний розмір пенсійної виплати;

3) щоб фінансовий ринок мав можливість „поглинути” суму пенсійних надходжень Орел М. Накопичувальна система: необхідно прийняти спеціальний закон. // Пенсійний кур'єр. - 2010. - 12 лютого. - № 7. - с. 3..

На думку інших фахівців, класичним періодом накопичення пенсій вважається 40-45 років, менша тривалість накопичень вимагає збільшення розміру страхових внесків Орел М. „Альтернативы накопительной системе нет”. Члены правительства и парламентарии обсуждали возможность введения ІІ уровня пенсионной системы уже в ближайшей перспективе / М. Орел, С. Тигипко // Пенсионный курьер. - 2010. - 24 сентября. - № 39. - с. 2.. А деякі експерти впевнені, що навіть 5-7 років участі в накопичувальній пенсійній системі дозволять громадянину покращити своє матеріальне становище в старості - за 5-7 років можна підвищити коефіцієнт заміщення пенсією заробітної плати від 45 % до 50 % . Дослідники звертають увагу на той факт, що в накопичувальній пенсійній системі головний аспект соціальний, такою ж є і її головна мета - вона повинна забезпечити не надзвичайно високі прибутки певним суб'єктам фінансового ринку, а стабільні доходи особам похилого віку. Тому механізми та принципи інвестування накопичувальної системи повинні відповідати соціальному завданню - не втратити пенсійні кошти, зберегти їх вартість з урахуванням інфляції (програма-мінімум). А програмою-максимум є суттєве примноження цих коштів, щоб сумарно із солідарної та накопичувальної системи особа мала 65-70 % заміщення своєї заробітної плати Билаш М. Пенсионеры должны стать инвесторами. // Пенсионный курьер. - 2009. - 11 декабря. - № 50. - с..

У базовому Законі України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не встановлено ні конкретний рік введення накопичувальної системи, ні розміри внесків. У Стратегії розвитку пенсійної системи (2005 р.) йшлося про запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування у 2006-2009 рр. Уряд у грудні 2006 р. надав до Верховної Ради законопроект про введення другого рівня, який був присвячений зазначеним питанням. У квітні 2007 р. у першому читанні парламент прийняв Закон „Про введення накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування”, але до другого читання проект так і не був підготовлений. Зрозуміло, що за цей час законопроект застарів у деяких своїх аспектах і вимагає відповідних коректив Орел М. Накопительная система: время дискуссий. // Пенсионный курьер. - 2010. - 14 мая. - № 20. - с. 8.. Дещо пізніше Концепція подальшого проведення пенсійної реформи, скасувавши Стратегію 2005 р., завершення підготовки до введення обов'язкової накопичувальної пенсійної системи та здійснення її поетапного введення запланувала на 20142017 рр., а Програма економічних реформ на 2010-2014 рр. - до кінця 2012 р.

Окремі експерти з питань пенсійної реформи вважають, що на сьогодні окремі положення базового закону про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що стосуються другого рівня, потребують уточнення та доопрацювання, а окремі з них вже не узгоджуються з діючим законодавством. Інші дослідники вважають, що Верховна Рада України повинна прийняти закон, у якому б по-перше, чітко визначались права та обов'язки всіх державних установ, задіяних у майбутній роботі другого рівня пенсійної системи; по-друге, містився детальний опис механізмів функціонування майбутньої системи; по-третє, формулювалися вимоги та критерії відбору тих недержавних пенсійних фондів, які будуть допущені до другого рівня; по-четверте, встановлювалися уніфіковані для другого та третього рівня пенсійної системи правила адміністрування накопичувальних фондів, інвестування та щоденного обліку коштів Дорош Е. „Украине важен второй уровень пенсионной системы” / Е. Дорош, А. Нечай // Пенсионный курьер. - 2009. - 24 июля. - № 30. - с. 6.. А деякі урядовці пропонують одночасно з проектом державного бюджету розглядати у Верховній Раді законопроект про введення накопичувальної системи, щоб відразу можна було з'ясувати, чи має держава кошти для здійснення масштабних пенсійних перетворень.

Серед заходів з удосконалення пенсійної системи України варто звернути увагу і на необхідність формування надійного недержавного пенсійного забезпечення. Щодо третього рівня пенсійної системи слід зазначити, що відповідно до ст.3 Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення” цей вид пенсійного забезпечення здійснюється: пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів; страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії і т. п.; банківськими установами відповідно до цього Закону та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків. Передбачено існування таких видів недержавних пенсійних фондів, як відкриті, корпоративні та професійні Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення». // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 47-48, ст.372..

Доцільно звернути увагу, що за даними Державного реєстру фінансових установ станом на 30 червня 2010 р. кількість недержавних пенсійних фондів складає 107, але при доволі великій їх чисельності кількість фізичних осіб - їхніх вкладників - залишається достатньо низькою (кількість учасників недержавних пенсійних фондів за укладеними пенсійними контрактами - 498, 8 тис. осіб). За показниками кількості суб'єктів, які надають послуги за недержавним пенсійним забезпеченням, Україна вже випередила низку держав, зокрема, Польщу (16 фондів), Угорщину (21 фонд), де ця система почала діяти значно раніше. Однак за обсягом залучених коштів наша країна ще досить відстає від них, суми накопичення на індивідуальних пенсійних рахунках ще досить низькі. Значний процент із створених пенсійних фондів не функціонує. Більше 2000 підприємств є засновниками та вкладниками недержавних пенсійних фондів (Укртелеком, Укрпошта, Стірол, Нацбанк, Укрексімбанк тощо), але загальні активи цих фондів станом на перший квартал 2010 р. складають усього 939, 4 млн. грн. Підсумки розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення за І півріччя 2010 року

На думку фахівців, існуючих темпів розвитку системи недержавного пенсійного страхування недостатньо, щоб забезпечити громадян додатковими коштами після виходу на пенсію. Основними причинами повільного розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення називаються такі, як низький рівень доходності пенсійних активів; законодавча неврегульованість окремих питань діяльності ринку недержавного пенсійного забезпечення; низький рівень довіри населення до недержавного пенсійного забезпечення, банківської системи; недостатня зацікавленість роботодавців у фінансуванні недержавних пенсійних програм; низький фінансовий рівень можливості громадян для участі у системі недержавного пенсійного забезпечення. Крім того, досить актуальним для формування ефективної, надійної системи недержавного пенсійного забезпечення є приведення програм добровільного пенсійного страхування, виконання яких регулюється окремими законодавчими актами, відповідно до вимог Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”.

У світлі формування ефективної недержавної пенсійної системи вкрай важливим є забезпечення розробки та виконання обов'язкових професійних пенсійних програм для окремих категорій осіб, зайнятих на роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, з одночасним здійсненням заходів із створення роботодавцем безпечних для здоров'я робочих місць. Достроковий вихід на пенсію, скорочення періоду сплати страхових внесків є великим тягарем для солідарної пенсійної системи. Для таких категорій осіб пропонується обмежити право на дострокове отримання пенсії із солідарної системи, а здійснення пенсійного забезпечення таких працівників передбачається через професійні та корпоративні фонди. Такий крок відповідає світовій практиці. Лише три країни у світі за роботу в небезпечних, шкідливих умовах пропонують отримувати пенсію на 5-10 років раніше: Україна, Білорусь, Російська Федерація. Відповідний законодавчий акт, який передбачає здійснення пенсійного забезпечення окремої категорії працівників, зайнятих на роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, які дають право на призначення пенсій за віком на пільгових умовах чи за вислугу років, знаходиться на стадії розробки.

3.2 Використання досвіду країн ЄС в реформуванні інституту пенсійного забезпечення

Аналізуючи функціонування пенсійної системи України, необхідно враховувати світовий досвід. Розглянемо пенсійні системи найбільш розвинутих країн світу.

Так, у Німеччині право на пенсію відноситься до категорії абсолютних прав кожного громадянина країни. Разом з тим, воно обтяжене багатьма деталями й ускладнене реформами. Пенсійні реформи в Німеччині відбувалися в декілька етапів (1957, 1992, 1996 і 2001 рр.), що було викликано об'єктивними причинами, серед яких перше місце займали інфляційні процеси та національна демографічна криза.

Основою соціальної політики у Німеччині визнано «бісмарковську» модель соціального захисту населення та відповідний їй страховий принцип пенсійного забезпечення. Під дію обов'язкового пенсійного страхування підпадають усі наймані робітники (а з 1 квітня 1999 р. ще й особи «самостійної праці» - представники мистецьких професій, самозайняте населення тощо).

У державній системі обов'язкового страхування (прийнятій ще в 1991 р.) передбачено десять видів пенсій: за віком, при досягненні 65 років; вдовам і вдівцям; особам, які мають не менш 35 років виробничого стажу й досягли 63-літнього віку; жінкам при досягненні 60 років; при втраті професійної працездатності; для непрацездатних при досягненні 60 років; у зв'язку з втратою загальної працездатності; з безробіття при досягненні 60 років; сиротам; на виховання дитини, у якої помер один з батьків Антропов В. В. Социальная рыночная экономика: путь Германии. - М.: ЗАО «Изд-во «Экономика», 2003. -с.169..

Розмір пенсії у Німеччині прямо залежить від розміру відрахувань кожного працівника протягом його трудового життя, тому пенсіонер має право претендувати насамперед на ту пенсію, яку він заощадив. Такого поняття, як мінімальна пенсія у німецькому пенсійному законодавстві не існує - є лише декілька різновидів гарантованих пенсій (до того ж, деякі з них можна отримувати одночасно).

Право на пенсію в Німеччині, за загальним правилом, виникає при досягненні 65 років, хоча існує ціла низка різновидів пенсій, де вік знижується до 63 або навіть до 60 років. Щоб одержати право на той чи інший вид пенсії, потрібно мати законодавчо визначену тривалість застрахованої трудової діяльності (від 5 до 35 років). Крім цього, для отримання пенсії на певній законодавчій підставі необхідно виконати й додаткові умови, що стосуються особи пенсіонера. Зокрема, для того, щоб отримати пенсію за віком (65 років), потрібен трудовий стаж не менше 5 повних років або 60 місяців. До цього стажу зараховується й час, витрачений на догляд за дитиною (як правило - це жінки, але виняток становлять іноземці, що постійно проживають на території Німеччини). Для пенсіонерів Німеччини не обов'язково, щоб стаж у 5 років був безперервним - ці роки (60 місяців роботи) можуть припадати на різні періоди життя людини. Головне, щоб у період роботи людина виплачувала встановлені законом внески на пенсійне страхування.

На основі добровільних пенсійних внесків майже кожна людина, яка проживає в Німеччині, може отримати право на довічну державну пенсію, навіть іноземці або особи без громадянства, які постійно проживають на території країни. Державні органи Німеччини встановили й обмеження для отримання пенсій. Так, зі списку осіб, які є повноважними сплачувати добровільні внески, виключаються ті, хто досяг 65 і більше років, але не мають права на пенсію у зв'язку з відсутністю мінімального п'ятирічного стажу, а також ті, хто отримує повну державну пенсію за віком Антропов В. В. Социальная рыночная экономика: путь Германии. - М.: ЗАО «Изд-во «Экономика», 2003. -с.177..

Корективи у реформування системи пенсійного забезпечення Німеччини внесла демографічна криза, що охопила всю територію Європи. Її наслідками стало збільшення кількості пенсіонерів та навантаження на працюючих. Поєднання цього процесу з високим рівнем інфляції в країні зробило вкрай проблематичними традиційно високі виплати з пенсійного забезпечення. Тому у травні 2001 р. Бундестаг прийняв Закон про підтримку системи пенсійного страхового забезпечення («підтримку старості» - Altervermogengesetz). Фактично, він оцінюється експертами як закон про державну підтримку приватного пенсійного страхування. Ця програма державної підтримки приватних страхових пенсійних договорів вартістю майже 11 млрд євро розрахована на 21 млн працюючого населення Німеччини, яке підлягає обов'язковому державному страхуванню. Відповідно до цього закону, кожен найманий працівник (як державного так і недержавного підприємства) отримає гарантовану державну фінансову підтримку до майбутньої додаткової (страхової) пенсії.

У законі «Altervermogengesetz» передбачені два види державної підтримки:

1) система прямих доплат до приватних (індивідуальних) договорів пенсійного забезпечення;

2) система списання із заробітку, яка передбачає зменшення суми заробітної плати, що оподатковується податком на прибуток, на певну суму, яку працівник витрачає на створення особистого пенсійного приватного капіталу (тобто на суму так званих «особливих витрат»).

Метою держави при впровадженні цих заходів є таке: за рахунок приватних накопичень загальмувати різке зниження розміру солідарних (мінімальних) пенсій і тим самим, навіть за умов демографічної кризи, через застосування економічних методів стимулювання підтримати достатньо високий рівень пенсійних виплат.

За іншими принципами побудована пенсійна система Великої Британії, що ґрунтується на «бевериджській» моделі соціального захисту населення. Пенсійні внески громадяни Об'єднаного Королівства розпочинають сплачувати вже починаючи із 16 років. При цьому держава стовідсотково гарантує, що кожен громадянин по досягненні пенсійного віку (65 років для чоловіків і 60 - для жінок) буде отримувати пенсію, що дорівнюватиме 20 відсоткам середньої зарплати звичайного британського працівника (з урахуванням корегування на темпи інфляції). Основою системи пенсійного забезпечення Англії є: базова державна пенсія, додаткова державна пенсія та пенсійні заощадження населення. Базова державна пенсія виплачується всім без винятку громадянам. Розмір додаткової державної пенсії залежить від суми накопичених пенсійних платежів і становить 50% від останніх виплат перед виходом на пенсію. Разом з тим, держава всіляко, насамперед податковими заходами, стимулює добровільні пенсійні накопичення громадян. Це може бути як спеціальний банківський рахунок або договір щодо довічної пенсії зі страховою компанією, так і участь у приватному пенсійному фонді. Зацікавленість громадян у додатковому пенсійному забезпеченні досягається тим, що кошти, які перераховуються ними для подібних накопичень, не оподатковуються податком на прибуток. Не підлягає оподатковуванню й інвестиційний дохід, що накопичується у пенсійних фондах. Податок стягується тільки при виплаті пенсії. Таким чином, громадянин отримує свого роду «податковий кредит» на декілька десятиліть, а завдяки інвестуванню накопиченої суми (недержавними пенсійними фондами) - значне збільшення розміру власної пенсії.

...