Пенсійна система України та необхідність її реформування

Із кінця 70-х років ХХ ст. внаслідок погіршення демографічної ситуації в Англії розпочалась пенсійна реформа. Однією з її складових стала приватизація пенсійного забезпечення. Практика Західної Європи свідчить, що приватний пенсійний фонд, як правило, створює велика корпорація (для запровадження додаткового пенсійного забезпечення своїх службовців). Зазвичай, внески на додаткову пенсію робить як компанія, так і сам працівник. Із 1978 р. у Британії активно розпочалася практика приватизації пенсійних зобов'язань держави (contracting out). Так, приватна компанія може за бажанням взяти на себе зобов'язання держави щодо виплати додаткової пен-сії (це другий рівень - додаткова державна пенсія). Стимулом до цього стало суттєве зниження обов'язкових пенсійних внесків приватної компанії до міністерства соціального захисту Великої Британії: після підписання компанією з державою договору «contracting out» ці традиційні податкові платежі знижуються майже на 6% Hanvey C. Practising Social Work / C. Hanvey, T. Philpot. - London, 1994. -p.234..

Жорстка конкуренція приватних пенсійних фондів та пенсійних кас за гроші пенсіонерів забезпечує громадянам Великої Британії вибір найкращих умов забезпечення своєї старості. Приватний пенсійний фонд розробляє пенсійні схеми, веде облік внесків і виплат, розраховує свої майбутні зобов'язання тощо. Цікаво зазначити, що історія розвитку недержавних пенсійних фондів пов'язана з іменем А. Гамільтона (відомого фінансиста та політичного діяча перших років незалежності США). У 1801 р. А. Гамільтон брав участь у розробці проекту заповіту капітана Р. Ренделла, якій побажав частину свого майна (нерухомість у Нью-Йорку та акції одного з потужних комерційних банків США) виокремити для створення спеціального пенсійного фонду з метою підтримки старих моряків. Пенсії морякам виплачувалися з доходів від використання цього майна. А. Гамільтон запропонував створити спеціальну корпорацію (що була зареєстрована у 1806 р.), яка б розпоряджалася майном майбутнього пенсійного фонду. Із цього періоду й починається розвиток інституту недержавних пенсійних фондів (НПФ), які відіграють дедалі більшу роль у системі пенсійного забезпечення розвинутих країн світу.

Хоча система пенсійного забезпечення Франції і ґрунтується на засадах «бісмарковської» моделі соціального захисту, вона має свою специфіку, що відбиває національні особливості розвитку. Пенсія для громадян Франції, завдяки організаційним особливостям, залежить насамперед, від професійної приналежності. Для того, щоб заслужити право на отримання повної пенсії у рамках загальнодержавного пенсійного режиму, працівник повинен досягти пенсійного віку (60 років) і мати документ, що підтверджує виплати страхових відрахувань. Аналогічні правила поширюються на ремісників і комерсантів. В інших випадках (за професійною ознакою) діють спеціальні (індивідуальні) правила виходу на пенсію. У державному секторі наймані працівники повинні виплачувати страхові внески протягом 37,5 років, а у випадку виконання ними важких робіт можуть припиняти трудову діяльність навіть раніше досягнення 60 років. Розмір пенсій державних службовців за солідарною системою є такий самий, як і в найманих працівників приватного сектора Біла С.О. Реформування інституту пенсійного забезпечення: досвід країн ЄС. //Історія народного господарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1: Збірник праць. - Київ, 2009.- c.39..

Загалом система пенсійного забезпечення у Франції складається із цілої низки режимів, організованих за професійним принципом. Всі категорії найманих працівників у Франції (державні службовці, працівники медичних установ, шахтарі, працівники сільського господарства, державних підприємств, залізничники тощо) відносяться до спеціальних пенсійних режимів. При цьому на всіх найманих працівників приватного сектора поширюється й загальний режим пенсійного забезпечення (що передбачає і участь у НПФ). Для осіб найманої праці, які охоплені загальним режимом, діє двоступенева система пенсійного забезпечення, яка включає основний та додатковий режими пенсійного забезпечення. Загальний режим системи соціального (пенсійного) забезпечення на початок ХХІ ст. включав 16 регіональних кас, що були об'єднані в національні каси страхування за старістю осіб найманої праці Ларін М. Фінансова незалежність французьких пенсіонерів. // Юридичний вісник України. - 31 серп. - 6 верес. 2002 р. - с.11..

У Франції існують два основних типи режимів індивідуального пенсійного забезпечення за віком: засновані на щорічних внесках або на розрахункових балах. У першому випадку розрахунки пенсії здійснюються за таким критерієм, як тривалість страхування (по роках, місяцях або кварталах). За цією схемою функціонують майже всі основні та спеціальні режими для найманих працівників державного сектора. В інших режимах, заснованих на розрахункових балах, платник пенсійних внесків протягом усього трудового життя набирає бали, які розраховуються, виходячи із суми сплачених внесків. Майже всі додаткові режими пенсійного забезпечення у Франції функціонують за схемою розрахункових балів.

Для порівняння пенсійних систем різних країн світу і України складемо таблицю активів накопичувальних систем пенсійного забезпечення (табл. 1).

Таблиця 1 - Активи накопичувальних систем пенсійного забезпечення найбільших ринків світу і України

Порівнявши активи накопичувальних систем розвинутих країн світу, що коливаються від 57 млрд.дол. (Гонконг) до 12439 млрд.дол. (США) і відповідний показник в Україні - 0,125 млрд. дол., тобто 0,1 % від ВВП можна зробити висновок, що в Україні дуже погано розвинений третій рівень пенсійної системи (він функціонує лише 5 років). Отже, пенсійна система недостатньо розвинута в нашій державі і необхідно прийняти низку реформ.

У процесі реформування пенсійної системи різних країн світу, в більшості з них відбувся перехід до багаторівневих пенсійних систем, що надало змогу пенсіонерам отримувати принаймні три різні пенсії. Для України також є вигідною трирівнева система, тому що розділяться ризики, зокрема демографічні, економічні, фінансові та ін. Розподіл ризиків між трьома рівнями зробить пенсійну систему більш стійкою, збалансованою. Але довіра до приватних пенсійних фондів поки що залишається низькою.

Згідно з дослідженням Г. Мак Таггарта пенсійна система в Україні частково нагадує угорську (в ній окрім внесків до солідарної пенсійної системи, також перераховуються кошти до системи недержавного пенсійного забезпечення за пенсійною схемою з визначеними внесками) МакТаггарт Г. Соціальне страхування та пенсійна реформа. // Людина і праця. - 2004. - № 7. - с. 10..

В Україні ставка внесків на загальнообов'язкове державне страхування є однією з найбільших у світі (35,2 % на 2009 рік).

Основою розуміння реальних економічних проблем сучасної пенсійної системи України може стати аналіз показників, які комплексно характеризують її (табл. 2).

Таблиця 2 - Показники, що комплексно характеризують пенсійну систему України

Однією з проблем України є високий рівень податкових навантажень на зайняте економічно активне населення (на 2009 рік кількість працездатних становила 20,2 млн. осіб, а кількість пенсіонерів - 13,7 млн. осіб). Така ситуація склалась, тому що зменшується загальна кількість працюючого населення і зростає кількість пенсіонерів, що дострокова виходять на пенсію. Також можна зазначити, що в Україні найнижчий пенсійний вік серед інших країн, а також велика кількість пільгових пенсій. В Україні найбільше пенсійне навантаження виникає за рахунок працюючого населення, що призводить до зменшення кількості платників страхових внесків. Ставки внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у 2009 році становила 35,2 % до нарахування заробітної плати.

Розмір пенсій у 2009 році становив 898,4 грн., а у 2010 році - 999,0 грн., водночас видатки ПФУ - 165,7 млрд.грн., а доходи лише 103,1 млрд.грн. Зрозуміло, що ПФУ не зміг компенсувати швидке зростання пенсій. Тому частка інших доходів у бюджеті ПФУ зросла (35 %). В той же час підвищення розміру пенсій, за відсутності джерел фінансування, призвело до фінансової кризи пенсійної системи. Саме тому постала необхідність негайної пенсійної реформи, яка вже розпочалась в Україні. Подібна реформа була проведена в 2004-2005 роках і мала негативні наслідки. Впродовж неї розмір пенсій було підвищено до розміру прожиткового мінімуму. Це було здійснено раптово, а не поступово, тому і призвело до великого навантаження на державний бюджет України. Наразі через збільшення середньої пенсії при швидкому зростанні інфляції (у 2009 році вона становила 12,3 %, а у 2010 році - 9,1 %), реальні пенсійні виплати зростають значно повільніше. Необхідно відмітити, що, незважаючи на досить невеликий період функціонування третього рівня пенсійної системи, інвестиційний дохід, отриманий НПФ зростає (на 2009 рік він становив 202,1 млн.грн.), тому що НПФ вчасно виплачує пенсійні виплати Касич А.О., Жук Д.С. Напрями реформування пенсійної реформи України. //Вісник ЖДТУ. - 2011. - №2(56). - С.208..

Зміст реформ пенсійної системи України на даному етапі стосується переважно підняття пенсійного віку. Тоді, коли головною метою реформування пенсійної системи має стати забезпечення належного рівня життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості. Лише це стане запорукою стабілізації ситуації у пенсійній системі.

Реформувати пенсійну систему, на мою думку, необхідно за рахунок: реформування солідарної системи, створення накопичувальної системи та розвитку системи добровільного пенсійного забезпечення.

Солідарна система вже фінансово неспроможна забезпечити достатній рівень пенсій. Сумарних відрахувань недостатньо для утримання такого рівня пенсій. Тому необхідно долучити до цієї системи інші, недержавні організації. Також треба забезпечити фінансову стійкість і соціальну справедливість солідарної системи. Для цього необхідно забезпечити обов'язкове державне пенсійне страхування, встановити порядок визначення пенсій та обмежити максимальні пенсії. Також необхідні економічні стимули для пізнішого виходу людей на пенсію.

Існує необхідність створення нових фінансових інструментів, що забезпечуватимуть доходність пенсійних активів. Необхідно створити другий рівень пенсійної системи, за допомогою якого пенсіонери будуть одержувати додатково до виплат за солідарною системою, пенсії з обов'язкової накопичувальної системи. Тому доцільно створити Накопичувальний пенсійний фонд, до якого зайняті люди будуть вкладати частину коштів на старість. Доцільно реформувати і третій рівень пенсійної системи, тому що він ще не отримав належного розвитку. Недосконалим залишається і нормативно-правове регулювання умов участі людей у недержавному пенсійному забезпеченні. Добровільна система пенсійних заощаджень дозволить людям, які мають таку можливість, вкладати більше грошей на старість. У цій системі фінансуються і дострокові пенсії.

Пенсійна реформа має підштовхнути людей до участі у недержавних пенсійних фондах, за допомогою інформаційно-роз'яснювальної роботи.

Висновки

Проведений дослідження дозволяє зробити наступні ключові висновки.

Пенсійна система України - це сукупність створених в Україні правових, економічних і організаційних інститутів і норм, метою яких є надання громадянам матеріального забезпечення у вигляді пенсії.

В Україні пенсійне забезпечення регулюється 28 законами. Із них можна виділити два основних: Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” і Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

З 2003 року в Україні діє трирівнева система пенсійного забезпечення. На даний час вона складається з першого рівня (солідарної системи загальнообов'язкового пенсійного страхування), другого рівня (накопичувальної системи загальнообов'язкового пенсійного страхування) і третього рівня (системи добровільних пенсійних заощаджень).

Усі три рівні активно реформуються. Проте, останніми роками процес загальмувався: реформування першого рівня досі не завершено, другий рівень досі не введено, третій рівень дуже повільно розвивається за відсутності другого і без державної підтримки.

Перший рівень - солідарна система - є обов'язковою і передбачає призначення пенсій з урахуванням страхового стажу і суми заробітної плати. Управляє цим рівнем Пенсійний фонд України. У солідарній системі задіяні практично усі громадяни, незалежно від віку і їх бажання. Розмір середньої пенсії в першому рівні пенсійної системи України щороку зростає. Тим не менш, враховуючи темп інфляції, реальний розмір пенсії зростає значно повільніше, ніж номінальний.

Другий рівень - загальнообов'язкова накопичувальна система, заснована на обов'язкових пенсійних накопиченнях. Цей рівень здійснює розподільчу функцію. В Україні другий рівень пенсійної системи планувалось ввести з 2007 року, проте це й досі не зроблено.

Третій рівень - добровільна недержавна система пенсійного забезпечення - це приватне страхування пенсій через добровільне залучення коштів громадян і організацій у недержавні пенсійні фонди (НПФ), страхові компанії і банківські установи. Наразі третій рівень повільно розвивається і обсяг пенсійних виплат, що здійснює НПФ є ще невеликим. Позитивною рисою НПФ є те, що навіть в умовах кризи вони здійснювали пенсійні виплати вчасно і в повному обсязі.

Ключовими напрямками реформування пенсійної системи України є суттєве вдосконалення солідарної системи, розширення участі населення та підвищення ефективності діяльності недержавних пенсійних фондів, негайне запровадження накопичувальної пенсійної системи з урахуванням досвіду розвинутих держав світу.

Важливим є також поступове підвищення пенсійного віку (в першу чергу - для жінок), яке має здійснюватися одночасно з комплексом інших заходів у соціально-економічній та правовій сферах, зокрема, підвищенням рівня життя та скороченням „тіньової зайнятості”.

Для створення універсальної законодавчої бази подальшого реформування пенсійної системи слід скасувати практику регулювання умов пенсійного забезпечення деяких категорій громадян окремими законодавчими актами, що дозволить у майбутньому ухвалити єдиний акт у цій сфері - Пенсійний кодекс України. Однією з нагальних складових частин пенсійної реформи є введення другого рівня пенсійної системи, оскільки внаслідок демографічних тенденцій солідарна пенсійна система нездатна забезпечувати існуючий рівень заміщення пенсіями втраченого заробітку та оптимальну диференціацію пенсій.

Реформування пенсійного законодавства має також включати справедливий механізм зростання пенсійних виплат, створення прозорої пенсійної системи, а також підвищення індивідуальної зацікавленості громадян у сплаті страхових внесків, зокрема, у накопичувальному пенсійному забезпеченні.

Список використаних джерел