Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru

Організаційно-правові форми підприємницької діяльності



Поняття юридичної особи

юридичний господарський комунальний державний підприємницький

Поняття юридичної особи визначається в ст. 80 ГК Україні. Відповідно до цієї статті юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Таким чином, юридичною особою визнається організація, яка має у власності, господарському веденні і оперативному управлінні відособлене майно і відповідає по своїх зобов'язаннях цим майном, може від свого імені набувати і здійснювати майнові і особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді.

У даному визначенні знаходимо основні ознаки юридичної особи. Вирішальний з них - майнова відокремленість. При цьому під «відокремленим майном» мається на увазі майно в його широкому сенсі що включає речі, права на речі і обов'язки по приводу речей. Дана норма припускає, що майно юридичної особи відокремлюється від майна його засновників. Свій конкретний вираз майнова відокремленість знаходить в тому, що юридична особа залежно від його вигляду повинна мати самостійний баланс (для комерційних організацій) або самостійний кошторис (для некомерційних організацій).

Друга вирішальна ознака юридичної особи, включена в його визначення, - самостійна майнова відповідальність. Мається на увазі, що юридична особа відповідає по своїх зобов'язаннях майном, що належить йому Проте, слід відмітити, що ні засновники, ні учасники юридичної особи не відповідають по його боргах, якщо інше не передбачене в законі або в засновницьких документах, і так само юридична особа не відповідає по боргах засновників (учасників).

Третя ознака юридичної особи - самостійний виступ в цивільному обороті від свого імені. Він означає, що юридична особа може від свого імені набувати і здійснювати майнові і особисті права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді.

Четверта ознака юридичної особи, яка мається на увазі в законі, - це організаційна єдність. З цієї ознаки виходить, що юридична особа володіє відповідною стійкою структурою. Виступ юридичної особи, як єдиного цілого забезпечується тим, що юридична особа має певну структуру органів які наділені певною компетенцією, та здійснюють внутрішнє управління юридичною особою і діють від її імені зовні.

Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

Для досягнення мити будь якої підприємницької діяльності - одержання прибутку необхідна організація що дає можливість її здійснення в межах встановлених відповідно до чинного законодавства. Цей порядок передумовлений формами власності, способами розмежування повноважень власника по керуванню належним йому майну, власно встановленим вимогам чинного законодавства, безпосередньо мету створення та спеціалізацією підприємця бажанням самих засновників. От же організаційно - правова форма підприємницької діяльності вказує на особливості правового положення власника майна, порядок здійснення ним повноважень по керівництву, визначає дозволені чинним законодавством види діяльності, керівні органи, межі та порядок відповідальності по підприємницьким зобов'язанням. Організаційно - правова форма безпосередньо визначає межі підприємницької правосуб'єктності передумовляє порядок створення, правове положення засновників чи власників, особливості керування його майном та діяльності комерційної структури взагалі в тому числі і компетенцію керівних органів, особливості і наслідки припинення їх діяльності. Враховуючі те що підприємства та організації є юридичними особами і в залежності від мити створення юридичної особи можуть являться суб'єктами підприємництва. то для класифікації юридичних осіб можуть бути використані самі різні критерії, що відображають їх правове положення. ЦК України, а саме ст.81 виділяє два основних критерії класифікації юридичної особи, це юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права, які відрізняються порядком їх створення.

Першу групу юридичних осіб складають такі юридичні особи, яки створені на договірних засадах приватних осіб та об єднання їх майна.

Другу групу юридичних осіб складають такі юридичні особи яки створені незалежно від волі приватних осіб, як правило , для здійснення спеціальних функцій не обумовлених їх участю у цивільному обороті.

Відповідно до ст. 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватись у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Таким чином аналізуючи ч.1 ст.83 ЦК України варто зазначити що законодавець принципово поділяє всіх юридичних осіб на товариства та установи. Відповідно до ч.2 цієї статті товариством слід вважати організацію, створену шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та не підприємницькі. Підприємницькими товариствами відповідно до ст.84 ЦК України вважаються такі товариства які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу, між учасниками, (підприємницькі товариства) можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство с додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативі.

Господарські товариства залежно від принципів організації можливо поділити на товариства дві групи:

Перша група товариств - це товариства які створені на основі об'єднання капіталів. До цієї групи належать товариства, які передбачають необхідність об'єднання майна засновників

Друга група товариств - це товариства які створені на підставі об'єднання юридичних фізичних осіб.



Поняття господарських товариств

Господарські товариства є - найбільш поширена в нормальному майновому обороті форма підприємницької діяльності. Ця форма універсальна, за допомогою якої може здійснюватися будь-яка професійна підприємницька діяльність - виробнича, посередницька, кредитно-фінансова, страхова і т. д.

Такого роду об'єднання, що створюються підприємцями, в європейському праві зазвичай називаються компаніями, а в американському - корпораціями. У Росії вони традиційно іменувалися торговими товариствами, оскільки торгівля зазвичай асоціювалася з комерційною діяльністю.

Господарські товариства і суспільства мають багато загальних рис. Будучи комерційними організаціями вони ставлять основним завданням отримання прибули і розподіл її між учасниками. Господарські товариства належать до підприємницьких товариств - юридичних осіб тому за цивільним законодавством вони володіють загальною правоздатністю, яка дозволяє їм здійснювати будь-які види діяльності, не заборонені законом у тому числі і не передбачені прямо їх статутами. У 1991 році в Україні був прийнятий Закон «Про господарські товариства» (далі Закон) який визначив поняття та види господарських товариств, закріпив порядок їх створення та діяльності, закріпив права та обов'язки учасників та засновників. Так відповідно до ст.1 Закону господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Товариства є юридичними особами, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді та третейському суді від свого імені.

Товариства є єдиними власниками свого майна яке може виражатися в грошах, речах, рухомих і нерухомих. До нерухомих речей законодавство відносить земельні ділянки, а також об'єкти розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. (п. 1 ст. 181 ЦК України). Круг рухомих речей обширний і тому він визначається речами які можливо вільно переміщувати у просторі (п. 2 ст. 181 ЦК України).

Товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами.

Господарські товариства утворюються за договором їх засновників (перших учасників), тобто на добровільній основі. Учасники господарських товариств можуть вносити в статутний фонд товариства як все свою частку майна, так і певну його частину. Долі (внески) майна, внесеного учасниками, можуть бути як рівними, так і нерівними.

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство -- установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч.2 ст.113 Цивільного Кодексу України господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства с обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство.

Види господарських товариств

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (ст. 66 Закону).

Повне товариство засноване на особисто-довірчих стосунках учасників, оскільки тут не виключена ситуація, коли операцію від імені товариства уклав один учасник, а майнову відповідальність по ній (при недоліку майна товариства) нестиме інший учасник своїм особистим майном. Не випадково товариства з'явилися і розвивалися як форма сімейного підприємництва.

Ведення справ повного товариства відповідно до ст.68 Закону здійснюється за загальною згодою всіх учасників, може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників товариства.

Якщо в установчому договорі визначаються декілька учасників, які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. В установчому договорі може бути відзначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно.

Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконуються від імені та в інтересах товариства.

Повноваження учасника на ведення справ товариства припиняються повністю або частково з припиненням діяльності самого товариства у зв'язку з відмовою учасника від доручення чи скасуванням доручення на вимогу хоча б одного з решти учасників.

Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, вправі ставити вимогу до товариства відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати.

Учасники повного товариства не вправі від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності.

У разі порушення правил, учасники повного товариства зобов'язані компенсувати збитки, заподіяні товариству цими діями.

Передача учасником повного товариства своєї частки іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників.

З передачею частки третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки.

При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників.

Правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами.

У разі відмови правонаступнику від вступу до повного товариства або відмови товариства у прийнятті правонаступника йому виплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі, розмір якої визначається на день реорганізації учасника. В цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства, вказаний в установчому договорі.

Вихід учасника з повного товариства

Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за 3 місяці.

Вихід із товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за 6 місяців.

Якщо при виході учасника з повного товариства це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Учасника повного товариства, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов'язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства в порядку, передбаченому установчими документами.

Виключення учасника з повного товариства призводить до наслідків, передбачених статтею 71 Закону.

Звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві

Звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві за його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства або виділення частки учасника-боржника.

Решта учасників вправі з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.

Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

З особисто-довірчих стосунків, які властиві повному товариству, витікають і особливості управління ним. Формально які-небудь органи управління найчастіше відсутні і рішення ухвалюються за згодою всіх, якщо в договорі не передбачене інше, наприклад, по більшості голосів. При цьому використовується наступний принцип: один товариш має один голос, незалежно від частки його майнової або особистої участі. На практиці ж зазвичай виділяється лідер, який і домінує у відносинах між товаришами. Крім того, товариство може вибрати лідера, але при цьому використовується принцип одноголосності, інакше довірчість в стосунках опиняється недостатньою. Управління справами можуть доручити і декільком товаришам. Але, що характерний, кожен учасник повного товариства в праві діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не встановлено, що всі його учасники ведуть справи спільно, або ведення справ доручене окремим учасникам.

Командитне товариство

Основна відмінність командитного товариства від інших організаційно-правових форм господарської діяльності полягає в тому, що воно складається з двох груп учасників, тісно зв'язаних між собою. Одні з них здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і відповідають всім своїм майном і по всіх зобов'язаннях товариства незалежно від розміру внесеної ними частки майна (у цьому сенсі відповідальність є для них необмеженою). По суті справи вони є повними товаришами і як би складають повне товариство усередині командитного.

У командитному товаристві посиленою відповідальністю повних товаришів як би гарантується довіра основних учасників, яка і є центром тяжіння товариства на вірі.

Інші учасники - вкладники, (коммандити) вносять внески до майна товариства і відповідають по зобов'язаннях товариства тільки цим внеском, але не особистим майном. Оскільки їх внески стають власністю товариства, вони несуть лише ризик втрати, а не ризикують так сильно, як учасники з повною відповідальністю, тому коммандити усунені від ведення справ товариства. У них є право на отримання доходу по внесках і інформації про діяльність товариства, але вони вимушені повністю довіряти учасникам з повною відповідальністю в тому, що стосується використання майна товариства. Тут і виявляється суть назви «Товариство на вірі»

Командитні товариства можуть стягувати значніші капітали, ніж повні товариства, оскільки завжди легко знайти людей, готових ризикнути заздалегідь визначеною сумою, чим таких, які поставлять на карту весь свій капітал.

Та все ж, як показує практика, командитне товариство об'єднує невелику кількість осіб, та і виникає воно, як правило, з повних товариств, розбещених після смерті або визнання недієздатним одного з учасників. Часто спадкоємці, не бажаючи набувати статусу підприємця в повному товаристві, погоджуються стати членами товариства на вірі. Колишні учасники в цьому випадку стають повними товаришами. Таким чином виходячи з вище зазначеного, командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників) (ст.75 Закону).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Кількість товаришів в товаристві може бути будь-яким, але мінімальне їх число - два: один повний і один неповний товариш. Максимальна ж межа не визначена.

Виникає товариство на вірі на основі засновницького договору, який підписується всіма повними товаришами (п.1 ст.134 ЦК України). Він повинен містити найменування товариства, місце його знаходження, порядок управління, умови розподілу прибутку і збитків, розмір і склад складеного капіталу, порядок зміни доль кожного з повних товаришів в складеному капіталі, розмір, склад, терміни і порядок внесення ними внесків, їх відповідальність за порушення ними обов'язків по внесенню внесків, сукупний розмір внесків, що вносяться

Особливе положення повних товаришів в командитному товаристві позначається на його найменуванні. У нього включаються тільки імена повних товаришів і слова «командитне товариство», або ім'я не менше чим одного повного товариша з додаванням слів «і компанія» або «командитне товариство»

Особливою своєрідністю в командитних товариствах відрізняється і порядок управління ними. Кожна з двох груп товаришів може брати участь в управлінні на самих різних підставах.

Вкладники беруть певну особисту участь в діяльності товариства, наприклад, висловлюють свою думку, заперечення, дають поради, здійснюють контроль, представництво за дорученням. Вони мають право брати участь в загальних зборах, знайомиться з річними звітами і балансами, отримувати частину прибутку товариства, що належить на їх долі в складному капіталі, після закінчення фінансового року вийти з товариства і отримати свій внесок, передати свою частку або її частину іншому вкладникові або третій особі. Останнє може здійснюватися без згоди товариства або повних товаришів. Якщо вкладник має намір продати свою частку або її частину третій особі, у інших вкладників виникає право її переважної покупки.

Що стосується обов'язків вкладників, ЦК України а саме ст.137 передбачає обов'язок внести внесок до складеного капіталу і отримати свідоцтво про участь в товаристві;. Ст..80 Закону теж передбачає в якості обов'язків вкладника командитного товариства вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими установчим договором. Остання з вказаних обов'язків може показатися на перший погляд несправедливою. Але якщо врахувати, що вкладник має право контролю дій повних товаришів, право оглядати документацію, перевіряти інвентар, право дати або не дати згоду повним товаришам щодо операції, що виходить за межі звичайних операцій, то, можливо, це встановлення виправдано. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску.

Командитне товариство може зазнати в своєму складі зміни і навіть бути ліквідовано. При цьому воно, в принципі, підкоряється правилам, адресованим законом повному товариству, проте є і відмінності.

Смерть повного товариша припиняє його особиста участь, яка не переходить до спадкоємців. Вони набувають майнових прав і можуть стати вкладниками. Смерть вкладника ніяк не впливає на структуру товариства, відбувається тільки заміна персон, якщо є спадкоємці, які хочуть увійти до товариства. У будь-якому випадку, товариство збережеться, якщо залишиться принаймні один повний товариш і один вкладник.

При ліквідації командитного товариства вкладники не тільки мають переважне право перед повними товаришами на отримання свої внесків або їх грошового еквівалента з майна товариства, тобто є одними з кредиторів товариства, але і беруть участь в розподілі залишку майна товариства після задоволення вимог кредиторів, тобто мають право на ліквідаційну квоту. Ліквідовується товариство на вірі при вибутті всіх вкладників, що брали участь в нім. Проте повні товариші мають право замість ліквідації перетворити товариство на вірі в повне товариство.

Товариство з обмеженою відповідальністю

Відповідно до ч.1 ст.140 ЦК України товариством з обмеженою відповідальністю є зареєстроване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Товариство з обмеженою відповідальністю є різновидом об'єднання капіталів, що не вимагає особистої участі своїх членів в справах товариства. Характерними ознаками цієї комерційної організації є ділення її статутного капіталу на долі між учасниками і відсутність відповідальності останніх по боргах товариства. Майно товариства, включаючи статутний капітал, належить на праві власності йому самому як юридичній особі і не утворює об'єкту пайової власності учасників. Оскільки внески учасників стають власністю товариства, не можна сказати, що його учасники відповідають по боргах суспільства в межах внесених ними внесків. Насправді вони взагалі не відповідають по боргах суспільства, а несуть лише ризик збитків (втрати внесків). Навіть ті з учасників, хто не вніс свій внесок повністю, відповідають по зобов'язаннях суспільства лише тією частиною свого особистого майна, яке відповідає вартості неоплаченої частини внеску.

Товариство з обмеженою відповідальністю є найбільш типовою формою «компанії однієї особи» в розвинених зарубіжних правових країнах. Тому закон прямо допускає таку можливість, що розходиться з чисто лінгвістичним розумінням «товариства», але цілком відповідає юридичній істоті справи. Новий

Стаття 141 Цивільного Кодексу передбачає необхідність встановлення граничної кількості учасників такого товариства. Світовий досвід свідчить про необхідність встановлення такої межі на рівні від 30 до 50 учасників, з тим, щоб це товариство відрізнялося від акціонерного товариства, у якого, навпаки, зазвичай передбачається необхідний мінімум учасників.

Закон містить вимоги про те, щоб фірмове найменування товариства з обмеженою відповідальністю містило фірмове найменування товариства і слова «з обмеженою відповідальністю» (ст.140 ЦК України). Положення закону про статутний капітал, розбитий на рівні частини, направлене на те, щоб хоч якось гарантувати права кредиторів в правовідносинах. Саме з цією метою законодавець при створені товариства з обмеженою відповідальністю встановлює мінімум статутного капіталу, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов'язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Істотною особливістю товариства з обмеженою відповідальністю є можливість без особливих проблем збільшити або зменшити статутною капітал. У акціонерному ж суспільстві це зв'язано з великими труднощами, а в повних товариствах досяжно тільки при одноголосності. Проте закон, пам'ятаючи про те, що учасники товариства заздалегідь виключають свою відповідальність по його боргах особистим майном, і кредиторам доводиться розраховувати лише на його статутний капітал, встановлює обов'язок у разі зменшення статутного капіталу повідомити про це всіх своїх кредиторів (п. 5 ст. 144 ЦК України). Останні в цьому випадку мають право зажадати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства і відшкодування ним збитків.

Слід відмітити, що товариство з обмеженою відповідальністю як правова форма найбільш підходить для малих і навіть сімейних підприємств, а також середніх. Ці підприємства залучають до свого обороту незначну кількість людей, і тому в процесі правового регулювання законодавець, втручаючись в діяльність суспільств з обмеженою відповідальністю і ставлячи їй межі, все ж таки використовує частіше за норму диспозитивного характеру («якщо інше не передбачене засновницькими документами»).

У засновницьких документах, якими є засновницький договір і статут, якщо, зрозуміло, товариство не створене одним засновником, окрім звичайних відомостей (найменування, місцезнаходження і тому подібне), містяться зведення про розмір статутного капіталу товариства, про розмір доль кожного учасника, про розмір, склад і терміни внесення статутного капіталу, відповідальності за порушення обов'язку по внесенню внесків, про порядок розподіли прибули і збитків, про органи управління суспільством і їх компетенції.

Якщо передбачаються майнові внески, наприклад, пайова участь визначається патентом, земельною ділянкою або функціонуючим підприємством, то предмет майнового внеску і його грошовий вираз, що характеризує пайову участь повинні указуватися в статуті (засновницькому договорі). У статуті, окрім обов'язку внести внесок в статутній капітал, можуть передбачатися будь-які додаткові обов'язки, наприклад, обов'язок по постачаннях, співпраці і перш за все обов'язку по належному виконанню своїх функцій. Можуть бути передбачені і інші положення, якщо учасники товариства визнають їх важливими.

Управління товариством з обмеженою відповідальністю не відрізняється особливою складністю, оскільки коло, об'єднаних в нього, осіб невелике.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк.

Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у зборах учасників, сповістивши про це інших учасників.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.

Збори учасників товариства обирають голову товариства.

У Законі перераховується круг питань, що відносяться до виняткової компетенції даного органу. До компетенції загальних зборів належить:

а) визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

б) внесення змін до статуту товариства;

г) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

д) затвердження річних результатів діяльності товариства з обмеженою відповідальністю, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;

е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

з) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

и) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

к) виключення учасника з товариства.

При вирішені питань, зазначених у пунктах “а”, “б”, а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.

Закон України «Про господарські товариства» ст. 60 встановлює, що збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Брати участь у зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства. Учасники зборів, які беруть участь у зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.

Будь-хто з учасників товариства з обмеженою відповідальністю вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів.

У випадках, передбачених установчими документами або затвердженими товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом опитування. У цьому разі проект рішення або питання для голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані головою про прийняте рішення.

Голова зборів товариства організує ведення протоколу. Книга протоколів має бути у будь-який час надана учасникам товариства. На їх вимогу повинні видаватися засвідчені витяги з книги протоколів.

Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.

Позачергові збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного фонду.

Збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу.

Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати збори учасників.

Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

Всі питання, не віднесені до виняткової компетенції зборів суспільства, входять в компетенцію його виконавського органу який може утворюватися як колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Це відкриває можливість найму керівника за контрактом або укладення спеціального договору з компанією, що управляє (комерційною організацією).

Виконавський орган створюється для вирішення поточних питань діяльності суспільства. Проте на відміну від, акціонерного товариства керівник (керівники) не керує товариством під свою особисту відповідальність. Він лише в рамках статуту повинен виконувати вказівки учасників. Проте керівник на практиці користується великими розпорядливими повноваженнями окрім, як правило, необмежено здійснюваних їм представницьких функцій в стосунках з третіми особами. Тривалість виконання цих функцій не встановлюється. Відгук керівника можливий у будь-який час. Керівникам може бути, звичайно, особа з необмеженою дієздатністю.

Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.

Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень.

Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства.

Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства.

Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлено зловживання посадовими особами товариства.

Закон не зобов'язує створювати інші органи управління. Він лише рекомендує (точніше, фіксує право) щорічно привертати професійного аудитора, не зв'язаного майновими інтересами з товариством або його учасниками (п.3 ст.146 ЦК України). Проведення незалежної аудиторської перевірки мають право вимагати як загальні збори суспільства, так і певну кількість його учасників, що володіють відомою часткою в його статутному капіталі. Само товариство не зобов'язане публікувати результати своєї звітності, що відрізняє його від акціонерного товариство. З одного боку, якби такий обов'язок був встановлений, то це, можливо, в якійсь мірі оберегло б кредиторів від можливих невдач, пов'язаних зі вступом до правовідносин з товариством. Але, з іншого боку, виконання цього обов'язку поглинуло б масу енергії і грошових коштів і зменшило його можливості вести справу ефективно.

Товариство з обмеженою відповідальністю реорганізується або ліквідується по одноголосному вирішенню його учасників. Воно може бути ліквідоване і по загальних підставах ліквідації юридичних осіб.

Статистика свідчить, що на перших порах суспільства з обмеженою відповідальністю недовговічні . Так, в Германії в період появи такого роду підприємств відсоток суспільств з обмеженою відповідальністю, що знаходяться у стадії ліквідації, був дуже великий, і при цьому особливо багато було підприємств, при ліквідації яких не виявлявся майже ніякого стану. Така ж тенденція спостерігається в даний час в Росії. Тому законодавець, намагаючись запобігти можливим зловживанням, пов'язаним з особливістю обмеженої відповідальності, ввів норми що утрудняють учасникам при виході відчуження своєї частки третім особам. Згідно з п.2 ст.147 ЦК України учасники товариства користуються переважним правом покупки частки учасника або її частини пропорційно розмірам своїх доль, якщо інше не передбачається засновницьким договором і угодою.

На закінчення слід зазначити, що в порівнянні з організаційно-правовими формами, розглянутими раніше (повне товариство, командитне товариство), в правовому регулюванні товариства з обмеженою відповідальністю значну частку займає законодавче регулювання. Так, наприклад, якщо питання управління в повному товаристві вирішуються його учасниками самостійно, то товариство з обмеженою відповідальністю зобов'язане виняткові питання вирішувати на загальних зборах, а всі інші може передати в компетенцію виконавського органу, який неодмінно, згідно до закону, має бути створений. Або, якщо закон обходить мовчанням питання про основний капітал як повного, так і командитного товариства, то відносно суспільства з обмеженою відповідальністю визначає його мінімум, звертає увагу на рівність паїв, з яких складаються долі учасників, фіксує терміни і порядок його оплати і так далі. Таким чином йде поступове звуження сфери самостійного регулювання діяльності підприємства і розширення законодавчого.

Отже, чим складніше стає організаційно-правова форма господарської діяльності, тим більше ускладнюється її правове регулювання.

Товариство з додатковою відповідальністю

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум -- додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника (ст.151 ЦК України, ст. 65. Закону).

Товариство з додатковою відповідальністю є різновидом товариств з обмеженою відповідальністю, тому на його правове положення поширюють свою дію практично всі правила про суспільства з обмеженою відповідальністю

Товариство з додатковою відповідальністю також має статутний капітал, розділений на долі визначених засновницькими документами розмірів.

Товариство з додатковою відповідальністю створюються і діє на підставі установчого договору і статуту. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Органи управління в нім такі ж, як і в товаристві з обмеженою відповідальністю. При заснуванні товариства з додатковою відповідальністю слід дотримувати такий же порядок, як і при заснувані товариства з обмеженою відповідальністю, а засновницькі документи повинні відповідати вимогам, адресованим засновникам суспільства з обмеженою відповідальністю.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Відмінності між цими двома організаційно-правовими нормами полягають в наступному. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають по боргах товариства, а несуть лише ризик збитків. У товаристві з додатковою відповідальністю при нестачі майна такого товариства для задоволення вимог кредиторів учасники товариства з додатковою відповідальністю можуть задовольняти вимоги кредиторів за рахунок особистого майна. Проте розмір цієї відповідальності обмежений, що має бути закриплений в статуті товариства: він стосується не всього їх особистого майна, а тільки його частини - однакового для всіх кратного розміру до суми внесених внесків (наприклад, триразовий, п'ятикратний і тому подібне). Таким чином, це товариство займає як би проміжне положення між товариствами з їх необмеженою відповідальністю учасників і товариствами, що взагалі виключають таку відповідальність.

Товариства з додатковою відповідальністю мають ще одну істотну особливість. У разі банкрутства одного учасника, його відповідальність по зобов'язаннях товариства розподіляється між рештою учасників пропорційно їх внескам, тому загальна сума додаткових гарантій кредиторам залишається незмінною.

Акціонерне товариство

Стаття 24 Закону України «Про господарські товариства» визначає акціонерним товариством, таке товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.
До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Акціонерне товариство має право випускати цінні папери відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У разі додаткового випуску акцій без реєстрації попереднього випуску акцій усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважаються недійсними з наслідками, передбаченими частиною п'ятою статті 30 цього Закону.

Не пізніше ніж через шість місяців після реєстрації випуску акцій акціонерне товариство зобов'язано видати акціонерам акції (сертифікати акцій).

Закрите акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції.

Акції купуються учасниками при створенні акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв'язку із збільшенням статутного фонду -- з товариством.

Акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб та з інших підстав, передбачених законодавством.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни.

Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.

Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства. Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Володарі акцій - акціонери - не відповідають по зобов'язаннях суспільства, а несуть лише ризик збитків -втраты вартості акцій, що належать ним.

Акціонерне товариство як юридична форма використовується в основному на крупних підприємствах. Воно засноване на взаємодії інтересів трьох груп: акціонерів, що довірили свої збереження товариству, органів управління, що здійснюють керівництво суспільством, і решти всіх осіб, що працюють в нім, зокрема найманих робочих і службовців. Неважко переконається, що жодна з вказаних груп не може мати переважаючого впливу. Навпаки, кожне акціонерне товариство прагне забезпечити оптимальне поєднання інтересів, коли кожній групі відводиться своя роль.

Розглянемо істотні ознаки акціонерного суспільства.

На відміну від товариства з обмеженою відповідальністю статутний капітал акціонерного суспільства роздільний на певне число рівних між собою частин, виражених акціями. Долі учасників акціонерного товариства можуть бути рівними, а можуть і не бути такими, але вони заздалегідь визначені засновницькими документами. Рівність доль, що доводяться на одну акцію, є обов'язковою. Акція є одиницею статутного капіталу.

Конкретні ж члени акціонерного товариства можуть мати і найчастіше мають різну кількість акцій, отже, загальна частка кожного з них може різнитися. Сплатою, або зобов'язанням сплатити, отримується право бути членом акціонерного товариства. Особа що зробила внески втрачає безпосередні права на майно, яке він вніс при вступі до акціонерного суспільства, до моменту припинення діяльності акціонерного суспільства.

Долі учасника акціонерного товариства, виражені в цінних паперах - акціях, можуть вільно відчужуватися. Акціонер може свої акції передати третім особам, продати, подарувати, закласти і тому подібне. Вилучити свою частку з майна товариства не можна, а передати не забороняється. Підставою для такої операції є документ, що свідчить про право членства. Не завжди таким документом є акція. Іноді їм служить сертифікат, а в певних випадках - реєстр реєстрації акціонерів.

Вихід з акціонерного товариства здійснюється простою переуступкою своїх акцій. В деяких випадках, природно, можливе обмеження свободи відчуження акцій, наприклад, з метою збереження складу учасників товариства акціонери користуються правом переважної покупки акцій.

Однією з особливостей акціонерного товариства є обмежена відповідальність його учасників по зобов'язаннях товариства засобами, вкладеними в покупку акцій. Обмежена відповідальність привертає в підприємство величезне число осіб, готових ризикнути невеликою частиною свого майна. Але число цих осіб таке, що в сукупності вони дозволяють акціонерному товариству скласти крупний капітал. Величина капіталу і незначність риски для кожного учасника дають можливість відкривати крупні підприємства, недоступні для порівняно незначних засобів окремих осіб.

Крупний капітал, зосереджений в акціонерному товаристві, вимагає кваліфікованого управління.

Управління акціонерним суспільством здійснюється досить складною системою органів..

Вищим органом акціонерного товариства, відповідно до ст.41 Закону України «Про господарські товариства», є загальні збори товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів.

Реєстрація акціонерів -- власників акцій на пред'явника здійснюється на підставі пред'явлення ними цих акцій (сертифікатів акцій) або виписок з рахунку у цінних паперах. Право участі у загальних зборах акціонерів мають особи, які є власниками акцій на день проведення загальних зборів (крім випадку проведення установчих зборів).

...