Головні риси відносин адміністративного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність досліджуваної теми полягає в тому, що дослідження відносин адміністративного права завжди було непростим завданням. Воно ускладнюється дедалі більше, коли в державі відбувається фактична зміна суспільно-політичного ладу. Руйнуються суспільні підвалини, які існували десятки років, піддаються ревізії непорушні в недалекому минулому ідеологічні постулати, формуються нові управлінські схеми відносин, за допомогою яких втілюються в життя узагальнені потреби суспільства.

Дуже важко, майже не можливо навести повний перелік суспільних відносин, що регулюються адміністративним правом. Зокрема, відомий учений-адміністративіст Г.І.Петров наголошував, що адміністративне право - одна з найбільш складних галузей права, що випливає з багатоманітності суспільних відносин, які вона регулює. Справді, складно визначити коло відносин адміністративного права та знайти ефективні прийоми для їх повного та всебічного вивчення.

В юриспруденції давно склалося адміністративне право, як галузь законодавства, як навчальна дисципліна та як наука. Значення цього правознавчого напрямку в умовах розбудови української держави важко переоцінити. До найважливіших функцій держави Конституція України віднесла забезпечення прав і свобод людини, соціальний, правовий та економічний захист громадян.

Безпосередньо нормами адміністративного права встановлюються державно-владні управлінські правовідносини та закріплюються права і обов'язки громадян, а також інших суб'єктів, що не мають владних повноважень, у відношеннях з представниками держави; встановлюються організаційні та правові засади функціонування всієї системи державної адміністрації; здійснюється розподіл повноважень між органами державного управління та їх структурними одиницями; визначаються принципи, методи, форми державно-управлінської діяльності.

Адміністративне право, як будь-яка галузь права, складається зкомплексу юридичних норм і може бути представлене як організована їх сукупність. Норми концентрують у собі державно-владні веління, за невиконання яких передбачене застосування заходів впливу.

Головне призначення адміністративних норм полягає в тому, щоб забезпечити детальне, точне і визначене нормативне регулювання суспільних відносин.

Адміністративно-правовою наукою сформульовано визначення адміністративно-правової норми. Адміністративно-правова норма -- це обов'язкове правило поведінки, яке встановлене і охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.

Адміністративно-правова норма як юридичне правило поведінки завжди передбачає, що існують умови для її застосування, ті суспільні відносини, на які вона покликана впливати і які, у свою чергу, породжують конкретні правові правовідносини між суб'єктами адміністративного права. Адміністративно-правова норма визначає також права і обов'язки учасників відносин, що регулюються нею, передбачає наслідки, які настають у результаті невиконання або неналежного виконання приписів норми. Такою складністю і багатофункціональністю пояснюється наявність у норм адміністративного права певної структури.

Адміністративно-правові відносини -- це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб'єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв'язки державно-владного. Адміністративно-правові відносини завжди мають державно-владний характер тобто один із суб'єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин. У даному розумінні не є винятком і так звані "горизонтальні" адміністративно-правові відносини.

Виникнення адміністративно-правових відносин -- це, по суті, об'єктивізація загальної управлінської волі держави в реальній поведінці конкретних суб'єктів.

В ході дослідження нами була вивчена достатня кількість літератури по даній темі. Серед учених, які сприяли активізації правових досліджень у цій галузі, слід відзначити: В. Авер'янова, Ю. Битяка, В. Гаращука, І. Голосніченка, Є. Додіна, С. Ківалова, В. Погорілка, П. Рабіновича, В. Шаповала, Ю. Шемшученка, В. Сіренка, К. Афанасьєва, Р. Куйбіду, Н. Нижника, О. Віннікова, І. Котюка, В. Стефанюка, В. Кампо, О. Остапенка, В. Колпакова, І. Тетарчука, О. Андрійка, О. Кузьменка, Н. Оніщенка, В. Цвєткова та багатьох інших вітчизняних вчених.

Мета - дослідити проблеми адміністративно-правових відносин, їх особливості та реалізації адміністративно-правових норм.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити поняття адміністративних правовідносин та їх основні ознаки;

· охарактеризувати суб'єкти та об'єкти адміністративних правовідносин;

· дослідити юридичні факти та їх класифікацію;

· проаналізувати види адміністративно-правових відносин.

Завдання дослідження:

· вивчити поняття і зміст адміністративно-правових відносин;

· дослідити види адміністративно-правових відносин;

· розглянути місце адміністративно-правових відносин в теорії адміністративного права;

· вивчити поняття, структуру та класифікацію адміністративно-правових норм;

· навчитися правильно оцінювати сучасний стан та проблематику адміністративних правовідносин в Україні;

· розглянути питання щодо джерел адміністративного права та систематизації адміністративного законодавства.

Об'єктом даного дослідження є діяння (дії або бездіяльність), поведінка людей в сфері управління та реалізація адміністративно-правових норм.

Предметом дослідження є сукупність суспільних відносин, які виникають в сфері публічної діяльності держави, зокрема у сфері державного управління і регулюються нормами адміністративного права.

Методологічну основу даної курсової роботи складають загальновизнані методи наукового пізнання: формально-логічний, нормативний, порівняльно-правовий, системно структурний та інші методи дослідження.

В цьому дослідженні ми спробуємо здійснити всебічний аналіз правових питань, що стосуються адміністративно-правових відносин та адміністративно-правових норм.



1.Поняття, структура та класифікація адміністративно-правових відносин

У правовій державі відносини, які регулюються нормами права, встановлюються державою, захищаються її авторитетом, а також різними правовими засобами. Проведення масштабної адміністративної реформи, перебування України на перехідному етапі побудови правової держави дозволяє визнати, що серед правових норм провідну регулюючу роль відіграють норми адміністративного права, які забезпечують спрямованість правового регулювання та визначають зміст публічного управління відповідно до сучасних тенденцій розвитку суспільних відносин [7, с.20].

Апарат виконавчої влади забезпечує виконання завдань у сферах господарського, соціально-культурного, адміністративно-політичного будівництва та в інших галузях управлінської діяльності.

У процесі управління виникають організаційні зв'язки між учасниками цих відносин, багато з яких потребують правового регулювання. Таке регулювання здійснюється за допомогою адміністративно-правових норм і таким чином перетворює їх в адміністративно-правові відносини.

Адміністративно-правові відносини - це суспільні відносини у сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини є різновидом правових відносин взагалі, то вони мають усі ознаки, притаманні будь-яким правовим відносинам. Разом з тим вони мають ряд особливостей, зумовлених, насамперед, специфікою виконавчої і розпорядчої діяльності.

Такими особливостями є:

· адміністративно-правові відносини складаються у сфері управління, тобто в повсякденній практичній реалізації завдань і функцій держави щодо здійснення управління господарським, соціально-культурним будівництвом, адміністративно-політичною сферою, іншою управлінською діяльністю;

· умовою виникнення адміністративно-правових відносин є участь у них обов'язкової сторони(орган виконавчої влади або громадська організація, наділена державно-владними повноваженнями). У цих правовідносинах виражаються і реалізуються інтереси держави;

· адміністративно-правові відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін (органу виконавчої влади, громадянина і т.д.). Ці відносини можуть виникати всупереч волі або бажанню іншої сторони. Для органів виконавчої влади держави право вступати в такого роду відносини одночасно є їх обов'язком;

· адміністративно-правові відносини - це особливий зв'язок між їх учасниками, один з яких за даних обставин має право вимагати від іншої такої поведінки, яка передбачена адміністративно-правовою нормою;

· орган управління зобов'язаний реалізувати свої матеріально-правові та процесуальні права, тобто право є одночасно і обов'язком суб'єкта адміністративно-правових відносин;

· порушення однією із сторін своїх обов'язків зумовлює її відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою в особі її компетентних органів;

· адміністративно-правові відносини, що виникають між органами виконавчої влади та іншими суб'єктами адміністративного права, не завжди є відносинами, які здійснюються за методом влади та підпорядкування. Ці відносини можуть реалізовуватися на засадах як влади і підпорядкування, так і рівності сторін, тобто кожна сторона зобов'язана виконувати конкретні вимого правової норми. Тут завжди має місце подвійний зв'язок: правомочність - обов'язок - правомочність. Наявність взаємних прав і обов'язків є характерною для досить широкого кола адміністративних правовідносин;

· санкції, що застосовуються до сторін адміністративно-правових правовідносин за порушення ними своїх прав і обов'язків, - це, як правило, заходи адміністративного примусу, адміністративної та дисциплінарної відповідальності, може настати також матеріальна або кримінальна відповідальність;

· спори, що виникають між сторонами адміністративно-правових відносин, вирішуються як в адміністративному, так і в судовому порядку. Більшість адміністративно-правових спорів вирішується в адміністративному порядку, тобто уповноваженими на те органами державної виконавчої влади або посадовими особами. Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У цілому адміністративно-правові відносини характеризуються двома найважливішими рисами: з одного боку - це форми соціальних відносин, оскільки в них беруть участь люди чи їх об'єднання, а з іншого - це форми організаційних відносин, у процесі реалізації яких розв'язуються завдання управлінської діяльності.

Адміністративні правовідносини виникають на основі адміністративно-правових норм. Елементами (складовими частинами) адміністративно-правових відносин є: суб'єкти, об'єкти та юридичні факти.

Суб'єктом адміністративно-правового відношення називається той, хто наділений адміністративними правами і обов'язками. Виходячи з положень чинного законодавства України, до суб'єктів адміністративно-правових відносин можна віднести:

1) державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств, установ та організацій)

2) структурні підрозділи органів держави, посадових осіб державних органів

3) власника (представника, менеджера, уповноваженого власника)

4) об'єднання громадян, кооперативи, органи самоврядування, самодіяльні організації

5) громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства та біженців.

Загальною умовою вступу організацій та осіб в адміністративно-правові відносини є наявність у них адміністративної правоздатності та дієздатності.

Адміністративна правоздатність - це спроможність суб'єкта адміністративних правовідносин мати права та нести юридичні обов'язки у сфері державного управління, передбачені і забезпечені нормами адміністративного права. Державні органи, що здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність, мають конкретні владні повноваження, які за своїм характером та обсягом залежать від компетенції даного органу. Адміністративна правоздатність державного органу (посадової особи) залежить від обсягу його компетенції.

Крім цього, адміністративна правоздатність посадової особи визначається також її посадовими повноваженнями, які виражені в законі або інших правових актах. Адміністративну правоздатність мають державні підприємства, установи, організації, а також об'єднання громадян, органи самоврядування, самодіяльні організації та їх органи.

Адміністративна правоздатність державних органів, державних та не державних організацій виникає, як правило, з моменту видання акта про їх заснування, а припиняється з їх ліквідацією або реорганізацією. Адміністративна правоздатність громадян у сфері державного управління виникає з моменту народження і припиняється з їх смертю. Адміністративна правоздатність є основою адміністративної дієздатності.

Адміністративна дієздатність - це здатність суб'єкта практично реалізувати своїми діями у правовідносинах свою адміністративну правоздатність, свої юридичні права і обов'язки.

Поєднання адміністративної правоздатності і дієздатності створює умови, за яких суб'єкт адміністративного права стає учасником (стороною) адміністративно-правового відношення. Адміністративна правоздатність органів виконавчої влади держави визначається їх компетенцією, якою наділяється кожен з них при утворенні.

Адміністративною право- і дієздатністю наділені і громадяни. Обсяг адміністративних прав і обов'язків громадян України визначається Конституцією України, чинним законодавством, а також відповідними адміністративно-правовими нормативними актами.

Адміністративна правоздатність громадян виникає з моменту народження і припиняється зі смертю громадянина. Адміністративна дієздатність громадянина у повному обсязі виникає при досягненні ним 18 річного віку.

Що ж стосується адміністративної дієздатності, то особа може бути визнана тільки судом частково або повністю недієздатною у випадках у порядку, передбачених законодавчими актами України (наприклад, внаслідок душевного захворювання або щодо хронічних алкоголіків та ін.) [6, с.43].

Особливість адміністративної правоздатності і дієздатності полягає в тому, що вони означають можливість бути суб'єктом адміністративно-правових відносин.

У кожному конкретному адміністративно-правовому відношенні його сторони (учасники) реалізують визначені їм права і покладені на них обов'язки, які пов'язані з певним об'єктом правовідношення. Таким чином, об'єкт - це те, з приводу чого виникають правовідносини. Загальним об'єктом регулювання адміністративно-правових норм є суспільні відносини, а безпосереднім об'єктом - є поведінка учасників управлінських відносин (дії, утримання від дій). Дії учасників управлінських відносин можуть здійснюватися заради різноманітних правових інтересів. Це можуть бути речі, матеріальні цінності, продукти духовної творчості, особисті нематеріальна блага, а саме: здоров'я, гідність людини, моральність та ін. Так, якщо об'єктом правовідносин є поведінка учасників (наприклад, передача державного майна від одного органу управління іншому або реквізити речей), то предметом адміністративних правовідносин будуть об'єкти матеріального характеру, тобто майно, речі.

Підставою виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин є юридичні факти. Оскільки юридичні факти є складним розмаїттям життєвих обставин, яке, крім того може мати різне юридичне значення, утворюючи різні сполуки, постає необхідність дослідження потреб та інтересів як підстави виникнення адміністративних правовідносин. Дуже часто для виникнення правовідносин потрібна сукупність двох або кількох юридичних фактів, наявність яких необхідна для настання юридичних наслідків. Наприклад, для набуття права на керування транспортним засобом необхідна наявність таких юридичних фактів: настання відповідного віку; відсутність медичних протипоказань; підготовка у відповідному навчальному закладі (або самопідготовка за відповідною програмою); одержання відповідного посвідчення.

З цих міркувань доцільно дотримуватись первісного поділу юридичних фактів за вольовим критерієм на: 1) дії, тобто обставини, що залежать від волі людини; 2) події - обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і не залежать від волі людини і не підвладні їй.

Дії - це юридичні факти, які є результатом активного волевиявлення людей. Розрізняють правомірні і неправомірні дії. Правомірні дії (тобто такі, що не суперечать нормам права дії, дозволені або прямо не заборонені нормами права) завжди відповідають вимогам адміністративно-правових норм. Основним їх видом, характерним для адміністративно-правових відносин є юридичні акти - укази і розпорядження Президента, постанови Кабінету Міністрів та ін.

Правомірні дії є різновидом правомірної свідомої поведінки, яка за своїм вольовим характером відрізняється від інших проявів існування особи. Оскільки в суспільстві на поведінку людини серед різних факторів впливає право, то, чинячи так чи так, вона співвідносить свої дії з вимогами правових норм, а від так виконує розпорядження останніх або порушує їх. Саме залежно від результатів вибору особи йдеться про її правомірну поведінку або про правопорушення.

Неправомірні дії порушують вимоги адміністративно-правових норм. Для сфери державного управління найхарактернішим видом неправомірних дій є різні правопорушення. Вони тягнуть за собою виникнення адміністративно-деліктних (юрисдикційних) відносин. Юридичним фактом цієї категорії є неправомірна бездіяльність. Приміром, бездіяльність, наслідком якої стало невиконання законних вимог прокурора, належить до юридичних фактів, які тягнуть за собою виникнення адміністративно-деліктних відносин.

Події, тобто явища, що трапляються незалежно від волі людей, також можуть у деяких випадках виступати юридичними фактами, наприклад, стихійне лихо, смерть тощо.

Події у літературі класифікують за різними ознаками: за походженням - природні (стихійні) і залежні у своєму генезисі від буття та діяльності людини (соціальні); за повторність подій - унікальні й повторювані (періодичні); за тривалістю - моментальні (події) і тривалі в часі (процеси); за кількість учасників - персональні, колективні, масові; останні - на події з визначеною і з невизначеною кількістю осіб, що беруть у них участь; за характером наслідків, що настали - на події зворотні та незворотні.

Юридичні факти можна класифікувати за різними критеріями.

За наслідками, що настали, юридичні факти поділяються на:

а) правоутворюючі;

б) правозмінюючі;

в) правоприпиняючі.

Правоутворюючі факти зумовлюють встановлення правовідносин, наприклад, вчинення адміністративних правопорушень.

Правозмінюючі факти змінюють існуючі правовідносини. Так, визнання за правопорушником неможливості сплатити штраф може призвести до винесення постанови про накладення штрафу працівником виконавчої служби шляхом звернення стягнення на особисте майно правопорушника. Такий юридичний факт (винесення постанови) змінює зміст адміністративних правовідносин між сторонами, хоч правовідносини зберігаються.

Правоприпиняючі факти спричинюють припинення правовідносин. Такими є дії особи щодо здійснення суб'єктивного права чи виконання юридичного зобов'язання. Наприклад, сплата правопорушником штрафу (виконання постанови щодо накладення стягнення) припиняє адміністративно-деліктні відносини, які виникли у зв'язку зі вчиненням правопорушення.

Діапазон управління, здійснюваний виконавчою владою, є багатоаспектним. Відносини, що виникають у результаті управлінської діяльності, відрізняються між собою окремими ознаками, що є підставою для їх класифікації.

Адміністративно-правові відносини поділяють на види:

· залежно від елемента юридичної норми;

· за змістом;

· за характером дій зобов'язаного суб'єкта;

· залежно від розподілу прав і обов'язків між сторонами;

· за характером зв'язків між ними;

· за організаційно-правовим складом.

Залежно від елемента юридичної норми (диспозиції або санкції) адміністративно-правові відносини поділяють на регулятивні та охоронні;

Регулятивні правовідносини - це правове регулювання організаційних, управлінських відносин у суспільстві, пов'язаних з реалізацією позитивних завдань виконавчої влади. Це організація роботи апарату управління, керівництво нижчими структурами, задоволення запитів громадян тощо. Прикладом таких правовідносин може слугувати постанова Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1996р. «Про створення єдиної державної автоматизованої паспортної системи», якою започатковано організаційну роботу, пов'язану зі створенням єдиної державної автоматизованої паспортної системи. Організація створення такої системи покладена на Міністерство внутрішніх справ України, а загальне керівництво - на Міжвідомчу комісію з координації проведення паспортизації громадян.

Охоронні відносини пов'язані з реалізацією правоохоронної функції адміністративного права. Найбільш відомим різновидом правоохоронних відносин є адміністративно-деліктні відносини. Охоронні правовідносини регулюють правоохоронну діяльність шляхом встановлення правових заборон і застосування до порушників адміністративного примусу, наприклад, заходи адміністративного припинення (затримання правопорушників), адміністративна відповідальність та інші заходи адміністративного впливу. Вони виникають між правопорушником і правозастосовним органом (його посадовою особою) та мають організуюче значення.

За змістом адміністративні правовідносини поділяються на матеріальні та процесуальні.

Матеріальні адміністративно-правові відносини виникають на основі матеріальної норми.

Адміністративно-процесуальні відносини - це відносини, що складаються у зв'язку з вирішенням індивідуальних справ у сфері управління та регулюються адміністративно-процесуальними нормами.

Типовим прикладом цього може бути Порядок розгляду звернень громадян у сфері управлінської діяльності (розділ II Закону України від 2 жовтня 1996р. «Про звернення громадян»). Адміністративно-процесуальні норми цього Закону регулюють розгляд пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг громадян. Адміністративно-процесуальні відносини тут виникають між органами державної влади, місцевого самоврядування, установами, організаціями не залежно від форм власності, об'єднаннями громадян, підприємствами, засобами масової інформації, їх керівниками та іншими посадовими особами і громадянами.

За характером дій зобов'язаного суб'єкта адміністративно-правові відносини можуть бути активними, тобто зобов'язаний суб'єкт повинен вчинити певні дії (громадянин, якому виповнилося 16 років, зобов'язаний одержати паспорт, з одержанням повістки з'явитися у військкомат). Або пасивними - зобов'язаний суб'єкт мусить утриматись від вчинення певних дій (від вчинення правопорушення: адміністративного, дисциплінарного).

Залежно від розподілу прав і обов'язків між сторонами адміністративно-правових відносин вони можуть бути як односторонні, так і двосторонні (взаємно обумовлені права та обов'язки суб'єктів правовідносин).

За організаційно-правовим складом учасників виділяють відносини:

· між главою держави -- Президентом України і всією системою виконавчої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;

· між вищим органом виконавчої влади, яким за Конституцією України є Кабінет Міністрів України, та всією системою виконавчої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;

· між центральними органами виконавчої влади і всією системою виконавчої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;

· між місцевими органами виконавчої влади і всією системою виконавчої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;

· між структурами місцевого самоврядування і системою виконавчої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;

· між недержавними формуваннями -- носіями публічно-владних повноважень та іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;

· між фізичними особами і державними та недержавними утвореннями, посадовими особами.

Значний інтерес становить класифікація адміністративних правовідносин на вертикальні та горизонтальні.

Вертикальні адміністративно-правові відносини - це відносини субординаційного характеру. Вони мають місце там, де одна сторона підпорядкована іншій. Це взаємовідносини, які існують між органами виконавчої влади, що стоять вище відносно органів, що стоять нижче (відносини Міністерства освіти і науки України з управлінням освіти обласної державної адміністрації). Вертикальні адміністративно-правові відносини існують і тоді, коли одна із сторін, наділена певним обсягом владних повноважень, має право видавати акти, здійснювати приписи, які є обов'язковими для не підпорядкованої сторони. Прикладом таких відносин може бути діяльність органів спеціальної компетенції (санітарна, ветеринарна та ін.). Характерна особливість вертикальних відносин полягає в тому, що в них найбільш виразно виявляється основний метод адміністративно-правового регулювання - метод владної підпорядкованості щодо учасників адміністративних правовідносин. Але адміністративно-правові відносини, як вже вказувалося, не завжди є відносинами, що будуються за методом влади і підпорядкування. Ці відносини виникають і діють на засадах як влади так і підпорядкування, так і рівності сторін. В адміністративно-правових відносинах, як правило, правам одних суб'єктів відповідають обов'язки інших і, навпаки, обов'язки одних відповідають правам інших.

Горизонтальні адміністративно-правові відносини є відносинами, що виникають між не підпорядкованими органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, громадянами. Іншими словами, це відносини, учасники яких не перебувають у підпорядкуванні один одного (відносини, що виникають між органами виконавчої влади і громадянином у зв'язку з призначенням пенсії, розглядом заяви, скарги тощо).

Також адміністративно-правові відносини поділяють на функціональні й територіальні; внутрішні й зовнішні; майнові й немайнові; такі, що захищаються в адміністративному порядку, і такі, що захищаються у судовому порядку; субординації і координації; внутрішньоапаратні і позаапаратні тощо.

2.Поняття, структура та класифікація адміністративно-правових норм

адміністративний право дієздатність

Кожна галузь права, як і право загалом, є цілісною організованою системою правових норм, її первинних "клітинок". Як відомо, первиною складовою будь-якого права, зокрема й адміністративного, є норма права. В теорії права під нормою права розуміють загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлене або санкціоноване державою і за порушення якого держава застосовує державний примус.

Адміністративно-правова норма - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою в особі її компетентних органів (посадових осіб) і призначене для організації та регулювання суспільних відносин у сфері державного та громадського управління, а також відносин управлінського характеру, що виникають у інших сферах державної діяльності і реалізація якого забезпечується державним примусом.

Адміністративно-правові норми як первинний елемент адміністративного права виконують певні функції: публічного забезпечення прав і свобод людини та громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства та держави; організації управлінських (владно-розпорядчих) відносин; публічного регулювання сфери соціального захисту громадян, галузей економіки, правоохоронної сфери та ін.; охоронну, яка спрямована на забезпечення законності й дисципліни у публічному управлінні; інформаційну, яка забезпечує правовий зв'язок суб'єкта й об'єкта публічного управління, бо саме адміністративно-правові норми визначають права і обов'язки учасників адміністративно-правових відносин; заохочувальну, в результаті чого забезпечується творча активність учасників адміністративно-правових відносин, розвиток їх ініціативи й самостійності у розв'язанні завдань публічного управління; соціально-моральну, через яку забезпечується формування у громадян та публічної адміністрації високої правової культури та правосвідомості.

Норми адміністративного права забезпечують людині й громадянину не тільки міру особистої свободи, але й визначену підтримку з боку правлячої влади.

Таку підтримку публічна адміністрація зобов'язана надати у випадку, коли 1) для задоволення природних невід'ємних потреб людині недостатньо її власних зусиль чи добровільної допомоги громадськості - наприклад, забезпечення в холодну пору року безхатченків житлом і харчуванням; 2) засоби для задоволення потреб людини можуть бути забезпечені не інакше, як у примусовому порядку - наприклад, держава засобами державного примусу змушує злісних неплатників сплатити податки (інші обов'язкові соціальні платежі) та спрямовує їх на виплату соціальної допомоги непрацюючим.

Норма адміністративного права, як і норма будь-якої галузі права є правилом загального характеру, певною мірою належної або можливої поведінки, встановленої державою, яка охороняється спеціальними державними засобами. Але, насамперед, норма даного права створюється у теоретичній сфері, де відбувається трансформація існуючих суспільних відносин в такі, що необхідні для людини та держави, встановлюються правила, які організовують діяльність всіх суб'єктів суспільства. Тільки таким чином можна вплинути на відносини, що складаються. Адміністративно-правові норми виконують функцію регулятора суспільних відносин. Вони відрізняються від норм інших галузей права тим, що предметом їх регулювання є суспільні відносини, які виникають, змінюються та припиняються в сфері управлінсько-виконавчої діяльності держави. юриспруденція створює моделі поведінки, що об'єктивно відображаються в адміністративно-правових нормах.

Окрім суспільних відносин у сфері виконавчої діяльності держави, норми даного права регулюють відносини, що виникають у зв'язку з вирішенням органами державної влади та органами місцевого самоврядування питань державної служби, а також внутрішньо організаційних питань управлінського характеру [9, с.8].

Складність і багатоплановість функціонування норм підкреслюють особливий характер їх застосування. Зокрема, адміністративно-правові норми регулюють суспільні відносини, які виникають у зв'язку з здійсненням громадськими та іншими недержавними об єднаннями функцій органів державного управління , переданих до їх компетенції.

Норми адміністративного права за характером спрямованості обумовлюють організацію, упорядкування та удосконалення відносин, що виникають в сфері управління. За їх допомогою визначається правове становище та компетенція більшості органів виконавчої влади, регламентується їх діяльність, її форми та методи, порядок взаємовідносин з іншими суб'єктами управління.

Норми адміністративного права визначають також правовий статус фізичних і юридичних осіб у сфері державного управління. Крім того, адміністративне законодавство містить норми, за допомогою яких забезпечується охорона (захист) адміністративно-правових відносин від можливих порушень. Саме вони змушують утримуватись від вчинення протиправних дій, безпосередньо регулюють відносини, які виникають у зв'язку з дезорганізацією або порушення адміністративно-правової системи, відносини, пов'язані із застосуванням заходів адміністративного примусу. Адміністративно-правові норми часто захищають суспільні відносини, які регулюються іншими галузями права. За сучасних умов найбільш інтенсивно адміністративно-правовий захист застосовується до бюджетно-податкової сфери, земельних, цивільно-правових відносин.

Враховуючи кількість суб'єктів, які беруть участь в складних управлінських відносинах, застосування і можливості розширення сфери реалізації, адміністративно-правові норми є найбільш універсальними засобами серед інших правових норм, і тому вони в сукупності утворюють складну систему. Кожна норма, відрізняючись специфічними особливостями, існує і діє не сама по собі. Системні зв'язки та залежності означають їх погоджене, комплексне застосування, оскільки якраз адміністративно-правові норми займають найбільший правовий простір у ланцюгу: закон - підзаконний акт - акт виконання - документ. Частіш за все не одна норма, а їх сукупність, до того ж як однорідних, так і неоднорідних, створюють цілісний ефект адміністративно-правового впливу. Таким чином, норми згаданого вище права, що виступають як державні встановлення, мають властивість бути незалежними від свавілля окремих осіб та владних структур.

Особливість адміністративно-правових норм є те, що вони забезпечують належну поведінку суб'єктів у сфері державного управління, в основному, приписами імперативного (наказового характеру). Відповідно, сторони регульованих управлінських відносин повинні діяти згідно з обов'язковими приписами норм права. Порушення цих вимог тягне за собою відповідальність винної сторони безпосередньо перед державою. Конкретний вид і межі такої відповідальності передбачені адміністративно-правовою нормою. Виконання вимог такої норми в необхідних випадках може забезпечуватися засобами юридичного примусу.

Залежно від мети правового регулювання, характеру регульованих управлінських відносин, особливостей їх сторін тощо, імперативність адміністративно-правових норм може мати різні форми вираження в змісті нормативних приписів. Найважливіші з них:

- встановлення певного порядку дій, тобто припис до дії за відповідних обставин і належним чином, передбаченим цією нормою;

- заборона певних дій під страхом застосування тих чи інших юридичних засобів впливу;

- надання стороні управлінських відносин можливості вибрати один із передбачених правовою нормою варіантів поведінки. Ухилитися від виконання припису не можна: відповідна сторона зобов'язана діяти, обравши самостійно один із цих варіантів;

- надання стороні управлінських відносин можливості діяти на свій розсуд, тобто або вчинити певні, передбачені цією адміністративно-правовою нормою дії, або відмовитися від їх учинення.

В усіх названих випадках досить чітко виражений характерний для даної групи правових норм елемент юридичного обов'язкового порівняно «м'яко» (дозвіл).

Регулюючи управлінські суспільні відносини, адміністративно-правові норми активно сприяють їх упорядкуванню, закріпленню і розвитку в інтересах держави, а також забезпечують їхню охорону. Адміністративно-правове регулювання має державний характер, тому виконання, застосування і додержання правил, в разі необхідності, заходами державного примусу.

Творча роль норм адміністративного права проявляється не тільки в самому регулюванні суспільних відносин, а й у його виховному впливі на громадян. Сама наявність норм адміністративного права передбачає добровільне їх дотримання усіма суб'єктами адміністративного права, тому основним методом адміністративного правового регулювання є переконання.

Адміністративно-правова норма, як і норми інших галузей права, має свою структуру. Структура - це внутрішня побудова норми, яка об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання. Загальновизнано, що норма повинна мати три елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Таку ж структуру має й адміністративно-правова норма (за винятком уже згаданих норм-дефініцій і норм-презумцій), але на відміну від норм інших галузей права, зміст елементів яких не впливає на повноваження правозастосовних органів, зміст та його вираження законодавцем того чи іншого елементу норми адміністративного права значно впливає не тільки на повноваження органу, який повинен застосувати цю норму, а й на обов'язки осіб, які знаходяться у сфері впливу цього органу. Такого роду зв'язків між правозастосовним органом та особою, яка знаходиться у сфері компетенції цього органу, що передбачається адміністративно-правовою нормою (тієї чи іншої структурної частини) в правовій системі України (а також в інших країнах) немає.

Специфіка адміністративного права полягає у тому, що елементи норми досить часто містяться не в одному, а в різних актах законодавства. До того ж, у більшості адміністративно-правових норм не передбачено санкцій.

Ще однією особливістю адміністративно-правових норм, на яку останнім часом дедалі частіше звертають увагу, є те, що норми адміністративного права можуть містити разом із санкцією заохочення. Заохочення як елемент правової норми - це публічне визнання заслуг юридичної і фізичної особи у виконанні адміністративно-правових або громадських обов'язків. Такі заслуги формулюються (перелічуються), як правило, в диспозиції норми. Підставою для заохочення є визначені адміністративно-правовою нормою права на дії (поведінку), що стимулюються державою.

Гіпотеза - складова частина норми права, що визначає умови за наявності яких суб'єкти права повинні здійснювати свої права та виконувати обов'язки, визначені в диспозиції цієї норми.

Інакше кажучи, гіпотеза включає в себе характеристику умов, за яких слід керуватися вимогами (приписами) певної правової норми. Як правило, гіпотеза передбачає певні конкретні юридичні факти, тобто обставини, за яких виникають, змінюються або припиняються адміністративно-правові відносини (наприклад, досягнення особою певного віку, вчинення нею адміністративного правопорушення). Гіпотеза відсутня в адміністративно-правових нормах, що регулюють організацію і діяльність, а також визначають повноваження органів виконавчої влади (посадових осіб). Пояснюється це тим, що такі норми (а їх більшість) реалізуються безпосередньо в діяльності органів управління; остання і оцінюється як умова (тобто гіпотеза), що диктує необхідність керуватися вимогами цих норм, адресованими цим органам.

В адміністративному праві гіпотеза правової норми може бути абсолютно визначеною або відносно визначеною. Абсолютно визначена гіпотеза містить конкретні фактичні умови, за яких реалізується норма права (наприклад, особа не може бути притягнута до адміністративної відповідальності, якщо минуло більше двох місяців з моменту вчинення нею правопорушення). У відносно визначеній гіпотезі міститься лише загальна характеристика умов, за наявності яких може бути реалізована правова норма. Такі гіпотези, як правило, містять формулювання: може бути, у разі необхідності, у певних випадках тощо (наприклад, військовозобов'язаний, який без поважних причин не з'явився за викликом військкомату, може бути притягнутий до адміністративної відповідальності). Переважна більшість адміністративно-правових норм саме містять відносно визначену гіпотезу.

Диспозиція - складова частина норми права, яка визначає права і обов'язки учасників правовідносин, що виникають за обставин, передбачених гіпотезою норми.

Можна сказати, що диспозиція - це конкретне правило поведінки, передбачене нормою. Диспозиція в адміністративно-правових нормах формулюється переважно, як права, повноваження, дозволи, або у вигляді приписів, обов'язків, а також заборон і обмежень. Диспозиції, в яких формулюються одночасно і права і обов'язки, в нормах адміністративного права трапляються досить рідко. Незалежно від того, як саме сформульована диспозиція вона завжди передбачає нерозривність, взаємозв'язок прав і обов'язків, завжди вказує на те, як повинні (або можуть) поводитися суб'єкти.

Санкція - складова частина норми права, яка на випадок невиконання норми визначає заходи державного впливу щодо порушника, головним чином у формі примусу.

Найчастіше санкція розглядається як захід дисциплінарного або адміністративного впливу на порушника.

У ряді випадків адміністративно-правові норми не мають конкретної санкції. Це характерно для норм, що регулюють відносини між супідрядними сторонами управлінських відносин (між вищими і нижчими органами управління, між керівником і підлеглими йому працівниками). Порушення правових приписів передбачає тут настання дисциплінарної відповідальності, передбаченої не даною адміністративною нормою, а нормами, що містяться в правових актах, які регламентують, наприклад, державну службу. Санкція завжди виражає негативну реакцію держави на будь-яке відхилення від належної поведінки у сфері державного управління.

Зміст структурних елементів адміністративно-правової норми (гіпотези, диспозиції, санкції) може бути визначеним, відносно визначеним та альтернативним.

Визначеність елементів норми означає, що учасники відносин можуть чинити тільки так, як вказано, наприклад, у диспозиції і не інакше, або щодо порушника правової норми може бути застосоване стягнення у вигляді штрафу в чітко визначеному розмірі.

Відносна визначеність елементів полягає в тому, що в ній вказуються лише загальні ознаки поведінки, в рамках яких сторони можуть приймати самостійні рішення. Так, відносно визначена гіпотеза виражається у формулюванні типу «в разі необхідності» або «у випадку доцільності» дозволяється діяти певним чином; наявність же необхідності або доцільності у кожному конкретному випадку встановлюється іншими нормами. Наприклад, відносно визначена санкція норми полягає у вказівці на те, що до порушника може бути застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу в певних межах (від і до).

Альтернативність структурних елементів адміністративно-правової норми полягає в тому, що в диспозиції наводяться кілька альтернативних варіантів поведінки, в санкції - кілька різних видів покарання щодо порушника (або адміністративний арешт, або штраф, або виправні роботи).

Приписи адміністративно-правової норми в більшості випадків не збігаються з текстом статті чи параграфа нормативного акту. Дуже часто гіпотеза і диспозиція знаходиться в одному нормативному акті, а санкція - в іншому. Часто окремі частини правової не формулюються взагалі, а якби розуміються очевидними. Так, КУпАП передбачає відповідальність за вчинення дрібного хуліганства, тоді як у самій статті нічого не говориться про те, що це діяння заборонене. Це, вважає законодавець, очевидно. Це ж стосується усіх без винятку норм Особливої частини розділу 2 Кодексу про адміністративні правопорушення.

Адміністративне право є найбільшою галуззю законодавства України. У зв'язку з цим значний масив адміністративно-правових норм можна класифікувати за різними критеріями: за предметом регулювання, за формою припису, за межами дії, за ступенем загальності, за суб'єктами та за повнотою викладених велінь.

Розглянемо характеристику цих норм за зазначеними вище критеріями.

За предметом регулювання. Адміністративно-правові норми регулюють матеріальні та процесуальні управлінські відносини. Матеріальні адміністративно-правові норми характеризуються тим, що юридично закріплюють комплекс обов'язків та прав, а також відповідальність учасників управлінських відносин, що регулюються теж адміністративним правом, тобто ці норми фактично визначають їх адміністративно-правовий статус.

Адміністративно-процесуальні норми сприяють реалізації матеріальних норм, які потребують нормативно встановленої послідовності дій та етапів прийняття конкретних рішень. Їх призначення зводиться до визначеного порядку (процедури) реалізації юридичних обов'язків та прав, встановлених нормами матеріального адміністративного права, в межах управлінських відносин. Вони регламентують порядок розгляду і вирішення переважно у позасудовій формі різних адміністративно-юрисдикційних і адміністративно-правових спорів. Але слід зазначити, що управлінська діяльність не зводиться лише до юрисдикційної.

Адміністративно-процесуальні норми регламентують багато інших позитивного характеру відносин в повсякденній діяльності, пов'язаній із забезпеченням державного управління. Це дає підставу виділити в особливу групу адміністративно-процесуальні норми. Законодавчою практикою вже зроблено перший крок щодо створення проекту Адміністративного процесуального кодексу України.

За формою припису:

· зобов'язуючі (приписні) - ці норми зобов'язують здійснювати певні дії при виникненні передбачених ними умов. Наприклад, під час прийому на роботу організація зобов'язана видати наказ;

· заборонні - ці норми забороняють вчинення тих чи інших дій в умовах, які нею визначені. Заборони можуть мати або загальний, або спеціальний характер. Наприклад, заборона вчиняти дії, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, є загальною, а заборона міліції застосовувати спеціальні засоби щодо неповнолітніх - спеціальною;

· повноважні (дозвільні, диспозитивні) - ці норми уповноважують адресата (або дозволяють йому) діяти в рамках вимог норми за своїм розсудом, проте, підкоряючись правовому режиму, який нею встановлено. Фактично ці норми надають адресату вибір: або чинити певні дії, або не чинити їх. Конкретний юридичний зміст цих норм залежить від особливостей їх адресата. Так, громадянину надається можливість самостійно вирішувати питання реалізації свого права на скаргу. Він може, на свій розсуд, подати або не подати скаргу на неправомірні дії посадових осіб;

· стимулюючі (заохочувальні) - це норми, що забезпечують за допомогою засобів матеріального або морального впливу належну поведінку учасників управлінських відносин, встановлюють різні пільги (наприклад у сфері оподаткування).

За межею дії:

· у просторі - дія норм у просторі передбачає територію, на яку поширюється їх юридична сила. У деяких випадках адміністративно-правові норми можуть бути міжтериторіальними, приміром, відомчі норми органів управління транспортом; територією дії норм можуть бути окремі економічні зони;

· у часі - дія адміністративно-правових норм у часі може обмежуватися будь-якими термінами (строкові норми) або і не обмежуватися (безстрокові норми).

За ступенем загальності:

· загальні - мають загальне значення, наприклад: документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб до 16 років - свідоцтво про народження;

· міжгалузеві - регулюють яку-небудь одну функцію в усіх галузях (норми міжгалузевого управління);

· Галузеві - регулюють відносини у межах однієї галузі. Здебільшого це норми галузевих міністерств та відомств;

· місцеві - норми місцевих органів виконавчої влади, а також місцевого самоврядування.

За адресами або суб'єктами:

· адресовані органам державно-виконавчої влади;

· адресовані іншим державним виконавчо-розпорядчим органам;

· адресовані державним службовцям;

· адресовані державним підприємствам, закладам, організаціям;

· адресовані недержавним об'єднанням, підприємствам, закладам;

· адресовані громадянам.

За повнотою викладених велінь:

· визначені;

· бланкетні (відсильні) - норми непрямої дії, які самі не встановлюють правил поведінки, а мають відсильний характер до інших нормативних актів. Наприклад, посадові особи міліції мають право у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших органів, громадських об'єднань або трудових колективів.

За юридичною силою:

· викладені в законах;

· викладені в указах;

· викладені в постановах;

· викладені в рішеннях;

· викладені в наказах тощо [5, с.15-16].

Норми адміністративного права діють через їх застосування та виконання. Такі дії називаються правозастосовчою та правовиконавчою діяльністю.

Правозастосування виражається у вирішені на основі норм адміністративного права конкретних справ уповноваженими на те державою суб'єктами. Наприклад, начальник ОВС приймає постанову про притягнення громадянина до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство.

Правозастосовний процес пов'язується з виконанням конкретних вимог:

1) застосування норми адміністративного права повинно відповідати змісту і цілям для досягнення яких вона встановлена;

2) адміністративно-правова норма застосовується тільки органом або його представником, які мають на це повноваження;

3) норма адміністративного права повинна застосовуватись з виконанням необхідних процесуальних вимог;

4) акт застосування адміністративно-правової норми повинен мати своє документальне відображення;

5) правозастосовчий орган повинен забезпечити виконання акта правозастосування.

Правовиконавча діяльність є другою формою втілення адміністративно-правової норми, яка виражається в підпорядкуванні поведінки учасників суспільних відносин у сфері публічного управління звернених до них вимог, які закладені в самій нормі.

Вимоги, закріплені в нормах адміністративного законодавства постійно удосконалюються. За своєю природою норми адміністративного права, як жодні інші, відповідають змінам і розвитку суспільства. Навіть дуже гарний закон не буде діяти, якщо його не так будуть тлумачити. Тому недостатньо прийняти необхідний законодавчий акт, важливо відпрацювати шлях його реалізації в життя.

3.Джерела та систематизація адміністративного права

У юридичній літературі під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму вираження його норм. Відомо, що по своєму змісті адміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлінського характеру. Нормами адміністративного права визначаються границі належного поводження органів виконавчої влади, їхніх службовців, громадян, а також громадських організацій (їхніх органів) у сфері виконавчо-розпорядницької діяльності держави. За допомогою адміністративно-правових норм органи керування, державні що служать, громадяни, громадські організації наділяються певними повноваженнями. У цих нормах установлюються також гарантії реалізації прав і дотримання обов'язків. Отже, завдяки дії адміністративно-правових норм створюється певний правовий режим управлінської діяльності.

Адміністративно-правові норми втримуються безпосередньо в Конституції України, законодавчих актах, нормативних наказах, постановах уряду, інших нормативних актах державних органів, рішеннях місцевих рад. До джерел адміністративного права ставляться не тільки самі нормативні акти державних органів, але й затверджені цими актами кодекси, устави, правила й т.п., що регулюють управлінську діяльність.

Таким чином, джерело адміністративного права - це акт правотворчості органів державної влади, органів виконавчої влади, що складається з адміністративно-правових норм або навіть одного правила поведінки, що регулює виконавчо-розпорядницьку діяльність. Якщо акт охоплює поряд з нормами адміністративного права норми інших галузей права (фінансового, цивільного й ін.), то для адміністративного права він буде джерелом лише в частині, що як би наповнена адміністративно-правовим змістом.

...