Головні риси відносин адміністративного права

Кожне джерело адміністративного права відрізняється від інших своїми особливостями, обумовленими цільовою спрямованістю й змістом норм, які його становлять, їхньою юридичною чинністю, масштабом функціонування (дії). Джерело може бути загальної й локальної дії, обов'язковим до виконання всіма органами керування й об'єктами, незалежно від підпорядкування, або як тільки підприємствами, установами, посадовими особами, підвідомчими органу, що видав акт. До системи джерел адміністративного права ставляться нормативні акти, що діють у межах України, а також такі, котрий регулюють роботу українських установ за кордоном. Можуть існувати джерела, що діють у межах області, міста, району й тощо.

Специфіка джерел адміністративного права визначається також їхньою супідрядністю, що у свою чергу відображає дію принципу централізму. Складовою частиною останнього є положення про обов'язковість рішень вищих органів для нижчестоящих. Супідрядність джерел виражається в наступному: а) всі вони ґрунтуються на нормах Конституції й законах України, що мають вищу юридичну чинність; б) джерела - нормативні акти органів виконавчої влади всіх ланок служать юридичною базою для джерел - нормативних актів, які приймаються нижчими органами виконавчої влади; в) джерела - нормативні акти вищих органів виконавчої влади характеризуються більшим масштабом дії, чим аналогічні акти нижчих органів; г) джерела - нормативні акти галузевого (відомчого) характеру базуються на джерелах загального характеру.

Джерела адміністративного права, що базуються на нормах Конституції України та законах, мають вищу юридичну силу щодо інших підзаконних актів, прийнятих нижчими за ієрархією органами виконавчої влади.

З огляду на чисельність джерел адміністративного права доцільно поділити їх на такі види:

1. Конституція України (Основний Закон).

2. Законодавчі акти України: закони України (наприклад, Закон від 23 березня 1996 р. "Про утворення" й ін.); кодекси, положення, устави й інші кодифіковані акти управлінського характеру (наприклад, КУпАП й ін.).

3. Постанови Верховної Ради України, що містять адміністративно-правові норми організаційно-правового характеру (наприклад, затверджене постановою Верховної Ради України Положення про паспорт громадянина України).

4. Укази й розпорядження Президента України (наприклад, затверджене Указом Президента України Положення про Міністерство юстиції України).

5. Нормативні акти органів виконавчої влади України: нормативні постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України; положення, устави, правила, інструкції, інші акти, затверджені Кабінетом Міністрів України (наприклад, Положення про порядок легалізації об'єднань громадян); нормативні накази міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади.

6. Нормативні накази керівників державних підприємств, установ й організацій.

7. Нормативні акти місцевих рад, їхніх виконавчих органів (наприклад, рішення, що встановлюють правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність).

8. Розпорядження місцевих державних адміністрацій (їхніх голів).

9. Міжурядові угоди України з іншими державами й міжнародно-правові акти, ратифіковані й визнані нашою державою.

10. Акти Конституційного Суду України (наприклад, рішення про відповідність Конституції України постанови Кабінету Міністрів "Про затвердження переліку платних послуг, надаваних в установах охорони здоров'я й вищих медичних навчальних закладах") [5, с.10].

Особливе місце в системі джерел адміністративного права займають нормативні акти, які регулюють адміністративну відповідальність. Це - КУпАП, законодавчі акти України. Ці акти спрямовані на охорону державного й громадського порядку, державного й колективного майна, прав і воль громадян, установленого порядку керування, а також прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій. Їхня реалізація забезпечує зміцнення законності, запобігання правопорушень, виховання громадян у дусі точного й неухильного дотримання Конституції й законів України, поваги до прав, честі й достоїнству інших громадян, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

У системі джерел адміністративного права провідну роль грає Конституція України, що є Основним Законом Української держави. У Конституції України визначаються система органів виконавчої влади, їхнього повноваження, організація діяльності, зовнішні форми правових актів. Конституційні положення встановлюють адміністративно-правовий статус громадян, закріплюють участь об'єднань громадян і трудових колективів у керуванні державними й суспільними справами, обов'язки й відповідальність посадових осіб, найважливіші способи зміцнення законності й дисципліни в державному керуванні.

Проте роль Конституції України як першорядного джерела адміністративного права не може бути зведена лише до прямого регулювання основних питань управлінської діяльності. Деякі конституційні норми передбачають необхідність видання окремих законів - джерел адміністративного права. Крім того, багато положень конкретизуються в чинному законодавстві - різних законодавчих актах, актах Президента України, нормативних постановах Кабінету Міністрів України, нормативних наказах міністерств й інших актів управлінського характеру.

З огляду на соціально-правові умови сьогодення у нашій державі, а саме - наявність значної кількості правових колізій та прогалин у праві, державні органи в особі їх посадових осіб досить часто змушені вирішувати конкретні адміністративні справи, керуючись загальновизнаними правовими принципами, створюючи тим самим адміністративно-правові прецеденти. До таких частково можна віднести і рішення колегії ВС України з адміністративних питань та колегії ВАС України: даючи тлумачення норм права у випадку їх колізійності чи наявності прогалин у праві, колегії, фактично, створюють норму права, якою керуються суди при вирішенні усіх інших аналогічних конкретних адміністративних справ, хоча рішення колегій ВС України та ВАС України не входять до системи законодавства нашої держави. Звичайно, такі рішення можна віднести і до судового прецеденту, але якщо вони стосуються адміністративних правовідносин, то, безсумнівно, з повним правом їх слід відносити і до адміністративно"правового прецеденту. Таким чином, наведені наукові погляди, на нашу думку, дають підстави стверджувати, що адміністративно-правовий прецедент має всі підстави бути віднесеним до джерел адміністративного права України.

Різноманітні адміністративно-правові норми містяться в численних, прийнятих у різний час нормативних актах. Увесь цей нормативний матеріал потребує певної систематизації. Під систематизацією розуміють впорядкування й удосконалення чинного законодавства та іншого нормативно-правового матеріалу шляхом його оброблення й викладення за певною системою у вигляді збірників (довідників) актів (предметних, системно-предметних, хронологічних тощо) чи у формі зведених (зібраних) кодифікованих актів.

Таким чином, до сучасної системи джерел адміністративного права України підставно включати:

1) адміністративно-правові концепції та доктрини;

2) адміністративно-правові акти;

3) акти органів державного управління;

4) акти судових органів;

5) адміністративні договори та угоди;

6) природне право;

7) адміністративно-правові звичаї;

8) адміністративно-правові прецеденти.

Систематизація - це упорядкування та удосконалення нормативного матеріалу, приведення його у певну систему.

Систематизації в праві досягають двома різноплановими способами: кодифікацією права та інкорпорацією чинних нормативно-правових актів.

Кодифікація -- це вид правотворчості, предметом упорядкування якого є не нормативно-правові акти, а безпосередньо юридичні норми.

Кодифікація адміністративного законодавства - перегляд нормативно-правових актів з метою усунення протиріч між ними, створення нових правових актів, створення кодифікованих актів. Для адміністративного законодавства характерна часткова кодифікація, оскільки протягом довгого часу кодифікації підлягали лише адміністративно-деліктні норми.

Кодифікацію як напрям систематизації адміністративного права здійснюють шляхом: а) об'єднання в єдиному акті адміністративно-правових норм, що містяться в різних нормативних документах, однак належать до одного правового інституту; б) вдосконалення змісту цих норм; в) усунення застарілих норм; г) заповнення прогалин у адміністративно-правовому регулюванні. Результатом застосування цього способу систематизації завжди виступають нові комплексні (єдині, юридично та логічно завершені, узгоджені всередині й за змістом) акти (як правило, кодекси). Кодифікація має офіційний характер, оскільки її здійснюють тільки державні органи, що мають відповідну компетенцію.

На відміну від норм деяких галузей права, об'єднати всі норми адміністративного права в одному чи навіть у декількох комплексних (кодифікованих) актах неможливо з об'єктивних причин. Адміністративне право регулює широке коло суспільних відносин. Його норми містяться в численних актах різної юридичної сили. Крім того, нормотворчість в управлінській сфері характеризується високим рівнем динамічності, частим виникненням нових норм, що ускладнює зміст і структуру правового матеріалу й обмежує можливість його кодифікації. У зв'язку з цим упорядкування адміністративного права можуть здійснювати шляхом видання кодифікованих актів за окремими сферами та інститутами адміністративно-правового регулювання.

Згідно з Концепцією адміністративної реформи в Україні планується здійснювати систематизацію адміністративного права, насамперед, шляхом його кодифікації. Концепцією передбачено, що першим результатом використання саме цього способу систематизації повинно стати прийняття Кодексу про адміністративні проступки, Кодексу загальних правил поведінки державних службовців, Адміністративно-процесуального кодексу та Адміністративно-процедурного кодексу. Причому норми двох останніх документів регулюватимуть відносини, пов'язані з оскарженням фізичними та юридичними особами незаконних рішень, дій чи бездіяльності владних суб'єктів, що свідчить про становлення нового адміністративного права, орієнтованого на забезпечення реалізації і захист прав громадян [4, с.49].

Інкорпорація -- це впорядкування чинних нормативно-правових актів шляхом їх розміщення за відповідною системою в єдиних збірниках або інших виданнях. Такий спосіб систематизації передбачає тільки об'єднання нормативних документів без обробки норм, що в них містяться, а тому його можуть здійснювати як компетентні органи за дорученням суб'єктів правотворчості, так і фізичні чи юридичні особи за власною ініціативою. Результатом інкорпорації є видання хронологічних, системно-предметних або предметних збірників, використання яких полегшить пошук нормативного матеріалу.

У теорії права виділяють ще одну форму систематизації законодавства -- консолідацію, яка передбачає об'єднання виданих у різний час актів, що регулюють однорідні суспільні відносини, в один зведений нормативно-правовий акт, але без зміни їх змісту. Вона є доцільною за умов, коли одні й ті самі питання, які врегульовано правильно і повно (нема необхідності змінювати нові норми права), містяться у багатьох розрізнених актах, що ускладнює їх застосування.

Консолідація має схожі риси як з інкорпорацією, так і з кодифікацією. Однак у теорії права ще недостатньо грунтовно висвітлено самостійне значення цієї форми систематизації законодавства [4, с.49].

З урахуванням потреби змістовного, тобто відповідно до нових суспільних потреб, оновлення українського адміністративного права і наявності значної кількості застарілих норм, теоретичної і практичної невирішеності багатьох питань адміністративно-правового регулювання говорити про доцільність консолідації адміністративного законодавства на сучасному етапі нема підстав.

Висновки

адміністративний право дієздатність

Підсумовуючи, можна зробити певні висновки. По-перше, сучасний формат адміністративних правовідносин у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства повинен визначатися з урахуванням конституційного принципу пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Для цього важливо поширити практику адміністративно-правового регулювання діяльності органів публічної влади, яка ґрунтувалася б на використанні норм-принципів, норм-стимулів, норм-рекомендацій, норм-дозволів тощо.

По-друге, надзвичайно актуальним є розроблення й впровадження системи ефективних державних заходів, спрямованих на зміцнення дисципліни у сфері виконавчої влади, підвищення рівня правової культури громадян як важливих умов утворення у нашій державі правової системи, що відповідатиме вимогам сьогодення.

По-третє, необхідно забезпечити в Україні високий рівень законності, яку доцільно визначити як режим соціально-політичного та правового життя суспільства, в якому панує чітке і неухильне дотримання законів і підзаконних актів суб'єктами права, а також забезпечується демократичний характер правотворчості, право реалізації та право охорони.

Проаналізувавши зміст адміністративно-правових норм, можна зробити наступні висновки:

по-перше, адміністративно-правові норми забезпечують організацію і функціонування всієї системи виконавчої влади, включаючи органи державного управління, правоохоронні органи й органи, що здійснюють контрольно-наглядові функції;

по-друге, адміністративно-правові норми визначають границі належного і можливого поводження в сфері дії органів державної виконавчої влади і служать інтересам встановлення і підтримки міцного режиму законності і державної дисципліни в суспільних відносинах, що виникають у процесі функціонування цих органів;

по-третє, адміністративно-правові норми на відміну від норм багатьох інших галузей права, досить часто встановлюються в процесі безпосередньої реалізації функцій органів державної виконавчої влади самими ж цими органами;

по-четверте, адміністративно-правові норми в багатьох випадках використовуються як засіб регулювання суспільних відносин, що становлять предмет інших галузей права (зокрема, фінансових, трудових, земельних і інших) і забезпечують адміністративно-правовий захист цих відносин (за допомогою застосування адміністративного примусу й інституту адміністративної відповідальності);

нарешті, по-п'яте, адміністративно-правові норми на відміну від норм інших галузей права має свої власні засоби захисту регульованих ними суспільних відносин, що використовуються органами державної виконавчої влади в особливому позасудовому процесуальному порядку.

Наведене вище вказує на наявність об'єктивних і суб'єктивних тенденцій розвитку і вдосконалення адміністративних норм, що вимагає достатньої теоретико-концептуальної основи. Підвищення ефективності адміністративного законодавства на державному та відомчому рівнях потребує вироблення на основі наукового бачення державної адміністративної політики, чому сприятиме постійний моніторинг на предмет відповідності державних, регіональних та відомчих адміністративно-правових норм. Нормативно-правова регламентація позитивного застосування адміністративних норм потребує достатньої кількості різного рівня і характеру якісних нормативних актів. У той же час адміністративно-юрисдикційна діяльність повинна бути забезпечена на рівні закону.

Список використаних джерел

1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.: [із офіційними тлумаченнями Конституційного Суду України та змінами, внесеними згідно із Законом України № 2222-IV від 08.12.2004]. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 30 с.

2. КУпАП: науково-практичний коментар / [Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний та ін.]. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність» - 2008. - 781с.

3. Адміністративне право України: навчальний посібник для підготовки до іспитів / упоряд. І. В. Тетарчук. - К.: Центр учбової літератури, 2013. - 213с.

4. Адміністративне право України : Підручник для студентів вузів / Ред. Ю. П. Битяк. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

5. Адміністративне право України : Підручник / Ред. Т. О. Коломоєць. - К. : Істина, 2009. - 480 с.

6. Адміністративне право : навчальний посібник / О. І. Остапенко, З. Р. Кісіль, М. В. Ковалів, Р. В. Кісіль. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 536 с.

7. Афанасьєв, К. Сучасний формат адміністративних правовідносин / К. Афанасьєв // Право України. - 2008. - №11. - С. 20-26.

8. Бондаренко, В. А. Призначення та особливості структури адміністративно-правових норм / В. А. Бондаренко // Науковий вісник. - 2011. - №4. - С.152.

9. Галунько, В. В. Адміністративно-правова норма: проблеми сучасної методології / Галунько В. В. // Юридичний Вісник Причорномор'я. - 2011. - №1. - С.8.

10. Гладун, З. С. Адміністративне право України : навчальний посібник для підготовки до іспиту / З. С. Гладун. - К. : Знання, 2010. - 302 с.

11. Горьова, С. Класифікація норм адміністративного права: проблеми методології / Горьова С. // Право України. - 1998. - №12. - С. 43-46.

12. Колпаков, В. К. Адміністративне право України : підручник для студентів вузів / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - 537 с.

13. Котюк, І. В. Виникнення потреб та інтересів як підстава формування адміністративно-правових відносин / Котюк І. В. // Бюлетень Міністерства Юстиції України. - 2011. - №11. - С. 96-97.

14. Курило, В. І. Про систему джерел адміністративного права України / Курило В. І. // Юридичний вісник. - 2009. - №2. - С. 32.

15. Стефанюк, В. С. Принципи адміністративного права й особливості тлумачення адміністративних норм / Стефанюк В. С. // Вісник Верховного Суду України. - 2001. - №6 .- С. 54-55.

16. Теорія держави і права: термінологічний словник / за заг. ред. В. В. Галунька. - Херсон: ХЮІ ХНУВС, 2010. - С. 107.

Размещено на Allbest.ru