Організація місцевого самоврядування

1) гарантоване державою право (як правило, це право закріплюється на конституційному та законодавчому рівні);

2) форму самоорганізації місцевого населення;

3) один з основоположних принципів організації публічної влади на місцях у державі, яка прагне стати правовою;

4) принцип, відповідно до якого взаємовідносини центральних і місцевих органів влади базуються на основі не жорсткої субординації, а правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності(автономії)місцевих органів влади. Основи муніципального права України: Навч. посіб. /За ред.. М.І. Корнієнка. - К., 2000.-С.20-21

У юридичній літературі склалися різні точки зору щодо визначення категорій «місцеве управління» та «місцеве самоврядування». Це пов'язано з існуванням таких різноманітних теорій місцевого управління, як теорія вільної громади, громадська теорія, державна теорія та ін. Наприклад, теорія вільної громади (А. Токвіль, О. Лабанд, Б. Чічерін, М. Лазаревський та ін.) і господарська та громадська теорія (Р. Моль, В. Лешков, А. Васильчи-ков та ін.) базуються на протиставленні держави та суспільства.

Згідно з теорією вільної громади, поряд з трьома загальновизнаними гілками влади необхідно визнавати й четверту - комунальну, або муніципальну. Громада має право на самостійне та незалежне існування від центральної влади, причому держава лише визнає громаду. Громадська теорія передбачала надання місцевій спільноті права самостійно реалізовувати свої громадські інтереси, але підтверджувала зберігання за урядовими органами права керувати лише державними справами. Взагалі відповідно до даних теорій під місцевим управлінням розумілася сукупність органів, які призначаються із центру та представляють на місцях інтереси державної адміністрації. А під місцевим самоврядуванням - сукупність представницьких органів, які обираються місцевим населенням.

Сутність державної теорії (Л. Штейн, Р. Гнейст, В. Безобразовий, А. Градовський та ін.) полягає у тому, що органи місцевого самоврядування є органами державного управління, статус яких регулюється державою. За даною теорією, місцеве самоврядування - це особлива організація державної влади на місцях, яка заснована на виборних началах. Однак, на відміну від центрального державного управління, місцеве самоврядування здійснюється не урядовими чиновниками, а особами, які представляють інтереси місцевих спільнот.

Зазначений різний підхід до змісту місцевого управління та самоврядування відбився і у конституційному та поточному законодавстві зарубіжних держав. Зокрема, Конституція Узбекистану 1991 р. (у ред. 1993 p.) - Глава 21 «Основи державної влади на місцях», ст. 99 встановлює, що представницькими органами влади в областях, районах і містах є Ради народних депутатів, які очолюються хокимами та які, відповідно до інтересів держави та громадян, вирішують питання, що належать до їх компетенції. Так, Конституція Греції 1975 р. - Розділ 6 «Адміністрація» визначає, що управління місцевими справами належить до компетенції органів місцевого самоуправління, першим ступенем яких є муніципалітети та громади. Держава здійснює нагляд за органами місцевого самоврядування, але не створює перешкод їх ініціативі та вільній діяльності. Державні службовці є виконавцями волі держави та слугами народу.

У той же час у Конституції Вірменії 1995 р. можна спостерігати впровадження громадської теорії. Зокрема, Глава 7 «Територіальне управління та місцеве самоврядування» ст. 105 встановлює, що у громадах здійснюється місцеве самоврядування. Для розпорядження громадською власністю та вирішення питань громади на трирічний термін обираються органи місцевого самоврядування. Ст. 107 Конституції Вірменії 1995 р. регламентує, що в областях здійснюється державне управління. Уряд в областях призначає та звільняє керівників областей, які реалізують регіональну політику уряду, координують діяльність регіональних служб республіканських виконавчих органів.

Водночас на сучасному етапі переважна більшість вчених дотримується точки зору про некоректність протиставлення понять «місцеве державне управління» та «місцеве самоврядування» або «місцеве представницьке управління». Зокрема, на думку відомого дослідника місцевого управління X. Ф. Алдерфера, вищезазначені категорії входять до більш широкого поняття «місцеве управління», яке охоплює усі одиниці управління нижче загальнонаціонального рівня в унітарних державах та нижче рівня суб'єкта федерації в федеративних державах. Окрім того, у сучасних зарубіжних країнах спостерігається тенденція щодо постійного одержавлення органів місцевого представницького управління. Як правило, це явище виражається у можливості передачі центральною владою певних повноважень, які характерні для місцевого державного управління, органам місцевого самоврядування. Зокрема, у РФ на рівні суб'єктів федерації приймаються закони (Закон Оренбурзької області «Про надання органам місцевого самоврядування окремих державних повноважень» 2001 p.), які регламентують делегування державних повноважень. Ріяка В. О. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник.- Київ: Юрінком Інтер. 2002. - С. 201-203 -512 с.

Таким чином, місцеве самоврядування являє собою специфічне соціальне явище - це самостійна форма народовладдя, і воно відрізняється від державної влади за рядом ознак. Іванов В. Приборкувані й приборкувачі // Людина і влада. - 1999. - No 112.

По-перше, місцеве самоврядування - це особлива форма публічної влади, яка має принципово інший характер ніж влада державна. Так, якщо державна влада характеризується суверенітетом (верховенством, самостійністю та незалежністю), то місцеве самоврядування - це влада підзаконна, яка діє в межах та у порядку, визначених законом.

По-друге, сфера компетенції місцевого самоврядування у порівнянні з державною владою досить обмежена. Як правило, її становлять лише питання місцевого значення, які пов'язані із задоволенням повсякденних потреб населення, та обмежене коло питань загальнодержавного значення, повноваження щодо вирішення яких делегуються органам місцевого самоврядування.

По-третє, місцеве самоврядування - це публічна влада територіального колективу, вона носить локально-просторовий характер, здійснюється в інтересах територіальної громади і функціонує лише в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць, у той час, як державна влада - це влада всього народу, вона поширюється на всю державну територію. Державний контроль в органах виконавчої влади Словаччини // Інформаційно-аналітичний, науково-методичний бюлетень Президентський контроль. - 2004. - No 4. - С. 76-79

1.2 Характеристика систем місцевого самоврядування

Система місцевого самоврядування займає чільне місце в висвітленні питання взаємодії органів місцевого самоврядування між собою та визначення їх самостійності від інших органів влади, їх авторитету та значення в кожній країні.

Визначають 2 основні системи місцевого самоврядування:

1) муніципальна (англосаксонська)система) - виникла у Великобританії, потім була запозичена багатьма країнами, насамперед колишніми британськими колоніями. Музика-Стефанчук О. А. Про організацію місцевого самоврядування та управління в зарубіжних країнах//Порівняльно-правові дослідження: міжнарод. науковий журнал. 2008 р. №2. - С.108

Ця система характеризується обранням жителями відповідних адміністративно-територіальних одиниць ради (правління) і ряду посадових осіб (шерифа, атторнея, скарбника та ін..) для вирішення місцевих справ і відсутністю представників центральної влади на місцях, що контролюють діяльність місцевих виборних органів. Мери міст за такої системи зазвичай обираються або безпосередньо населенням, або зазначеними радами, нараховує у великих містах кілька десятків представників.

2) біполярна (романо-германська) система - має багато різновидів, з-поміж яких виділяють:

- романський (найбільш яскраво представлений у Франції та Італії, дія також в Іспанії, Португалії, Греції);

- германський (функціонує в Німеччині, Австрії, Швейцарії та Бельгії);

- скандинавський (функціонує в Норвегії, Фінляндії, Швеції);

- латиноамериканський ( функціонує в країнах Латинської Америки, зокрема, в Аргентині, Бразилії, Венесуелі, Мексиці, Перу). Административное право зарубежных стран: Учебник/ Под ред. А.Н. Козырина, М. А. Штатиной. - М.:Спартак, 2003. - С.88-90

Англосаксонська (муніципальна) система передбачає, що:

- рада--представницький орган, обраний населенням, має право ухвалення рішень, керівництва і контролю;

- відсутність на місцях уповноважених центрального уряду, які опікали б представницькі органи, обрані населенням;

- керівник ради (мер, голова, лідер) може обиратися населенням або радою;

- повноваження муніципальної ради спеціальні й чітко визначені в законі за принципом intra vires (в рамках прав);

- комісії (комітети) місцевих представницьких органів наділені значними повноваженнями, зокрема у підготовці й прийнятті рішень.

- не існує ієрархії виборних органів в адміністративно-територіальних одиницях, кожний покликаний вирішувати визначені питання місцевого значення;

- діяльність місцевих органів контролюють: з питань здійснення власних повноважень в рамках закону- спеціальне міністерство; з питань делегованих повноважень - відповідні галузеві міністерства; рада може безпосередньо звертатися до міністерств;

- скасувати рішення органів місцевого самоврядування в адміністративному порядку не можна; дії органів самоврядування можуть бути оскаржені в судах за ініціативою державних органів, приватних осіб; суди загальної юрисдикції мають право визнати оскаржене рішення нікчемним.

Муніципальна система виникла у Великобританії, а потім була запозичена багатьма країнами, перш за все її колишніми колоніями. Тому існують два основні різновиди цієї системи: англійська і північноамериканська моделі. Для першої уніфікованої моделі характерні: визнання суб'єктами місцевого самоврядування муніципальних органів; відсутність на місцевому рівні розподілу влади; уніфікація правового статусу адміністративно-територіальних одиниць і органів місцевого управління одного рівня. Для північноамериканської диверсифікованої моделі характерні: визнання суб'єктом місцевого самоврядування населення, особливим чином організованого; різноманіття форм І методів організації і діяльності муніципальної влади126.

Біполярна (романо-германська) система місцевого самоврядування, поширена у більшості країн (континентальній Європі, франкомовній Африці, Латинській Америці, Близькому Сході), характеризується наступними рисами:

- в одній адміністративно-територіальній одиниці функціонують система місцевого самоврядування і система прямого державного управління;

- суб'єктами місцевого самоврядування визнаються місцеві співтовариства, що наділяються правами юридичної особи публічного права;

- органами місцевого самоврядування є: колегіальний представницький орган, глава виконавчої влади і колегіальний виконавчий орган, що розподіляє між собою повноваження представницької і виконавчої влади на місцях;

- компетенція територіального співтовариства є загальною, визначається за принципом "дозволено все, що не заборонено";

- діяльність органів місцевого самоврядування контролює представник центральної влади на місцях.

Ця модель характеризується певною підпорядкованістю нижчих ланок вищим. В Італії, наприклад, подібна ієрархія виражається в передбаченій Конституцією практиці областей здійснювати контроль за законністю актів провінцій, комун та інших місцевих утворень.

Континентальна система виникла у Франції, тому її специфіка виходить з історії цієї країни, коли опорою королівської влади були повноважні представники монархії на місцях, а не органи місцевого самоуправління комун. Романо-германська система має безліч різновидів, серед яких виділяються романська, німецька, південно-європейська, скандинавська і латиноамериканська моделі. Варто доповнити цю типологію ще східноєвропейською моделлю, характерною для посттоталітарних країн, які стали на демократичний шлях розвитку. Н. В. Камінська. Місцеве самоврядування: Теоретико-історичний орівняльно-правовий аналіз. - К.2010 р

Інколи вченими розглядаються не системи, а моделі організації влади на місцях:

1) Англо-американська модель - поширена у Великобританії та США (її характерними особливостями є такі:

- значна автономія органів місцевого самоврядування;

- відсутність на місцях повноважних представників центральної влади, які б опікали органи місцевого самоврядування;

- виборність ряду посадових осіб місцевого самоврядування;

- органи місцевого самоврядування можуть робити лише те, що прямо передбачено законом - це так званий позитивний принцип правового регулювання;

- контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування здійснюється переважно непрямим шляхом - через центральні міністерства, а також тут діє жорсткий судовий контроль)

2) Континентальна модель - поширена у європейських країнах, наприклад, у Німеччині та Франції, у багатьох країнах Латинської Америки та франкомовних країнах Африки.

Характерні особливості:

- у порівнянні з англо-американською моделлю тут більш високий ступінь централізації, а також наявне вертикальне підпорядкування;

- поєднання місцевого самоврядування та прямого державного управління на місцях;

- органам місцевого самоврядування дозволяється робити все, що не заборонено законом - це так званий негативний принцип правового регулювання. Континентальна модель може існувати на всіх субнаціональних територіальних рівнях (окрім низового) або лише на низовому рівні;

3) Змішана модель- поширена в Австрії, Російській Федерації, ФРН - характеризується ознаками англо-американської та континентальної моделі;

4) Іберійська модель - поширена у Бразилії, Мексиці, Португалії - дуже наближена до континентальної моделі, передбачає, що управління на місцях здійснюють обрані населенням представницькі органи місцевого самоврядування (наприклад, ради) і відповідні головні посадові особи місцевого самоврядування (наприклад, мери, префекти), які одночасно є головами відповідних рад, їх виконавчих органів і затверджуються центральною владою, як представники державної влади у відповідних адміністртивно-територіальних одиниція з правом контролю за діяльністю ради;

4)Радянська модель - поширена нині у деяких країнах з комуністичним режимом: на Кубі, у КНР і КНДР.

Її характерні особливості:

- базується на запереченні розподілу влади і визнанні повновладдя представницьких органів знизу до верху;

- всі ради є органами державної влади на своїй території;

- рада обирає інший державний колегіальний орган - виконавчий комітет, який одночасно підпорядковується цій раді та виконавчому комітету вищого рівня. Музика-Стефанчук О. А. Про організацію місцевого самоврядування та управління в зарубіжних країнах//Порівняльно-правові дослідження: міжнарод. науковий журнал. 2008 р. №2.-С.108-109

Кожна модель передбачає певну ступінь автономності місцевих органів управління, але по-різному визначає провідну силу у взаємодії місцевих органів і держави. Окрім цих варіантів взаємодії, можна виділити модель, в основі якої лежить концепція взаємозалежності (Р. А. В. Роде), моделі "розділеної" та "децентралізованої" влади (В. Поповські), а також розглядати взаємовідносини між центральною владою та місцевим самоврядуванням з точки зору їх автономії та інтеграції (О. Оффердал). Н. В. Камінська. Місцеве самоврядування: Теоретико-історичний орівняльно-правовий аналіз. - К.Юрінком інтер2010 р.

Отже, у вивченні місцевого самоврядування велику роль відіграють саме системи місцевого самоврядування, адже вони визначають характерні риси для тої чи іншої країни і допомагають глибшому вивченню цього питання.

1.3 Структура, склад і порядок роботи органів місцевого самоврядування

У законодавстві зарубіжних країн і правовій науці існує безліч класифікацій органів місцевого самоврядування. Основними їх критеріями є функції, спосіб формування, обсяг повноважень і порядок прийняття рішень органами місцевого самоврядування138. Так, з огляду на функції, що виконуються певними органами, виділяють представницькі і виконавчі органи місцевого самоврядування.

До першої групи належать ради, збори жителів і їх представників, які виступають від імені населення відповідної самоврядної одиниці І представляють інтереси його різних соціальних груп. Представницькі органи звичайно мають вирішальні повноваження і є невід'ємною ланкою місцевого самоврядування. Вони функціонують на низовому і середньому рівні (регіон).

Виборні муніципальні (регіональні) ради юридично очолюють муніципальний апарат управління, що здійснює оперативну роботу з керівництва всією діяльністю муніципалітету.

До їхнього відання належать:

- прийняття місцевого бюджету;

- видання нормативних рішень із питань, віднесених до їхньої компетенції;

- установлення місцевих податків, вирішення питань про одержання позик і їх витрачання;

- питання про використання муніципальної власності;

- у більшості країн - формування керівних виконавчих органів муніципалітету й контроль, за ними;

- призначення місцевих референдумів і т. ін. Н. В. Камінська. Місцеве самоврядування: Теоретико-історичний орівняльно-правовий аналіз. - К. Юрінком-Інтер, 2010 р.

Обирають їх на строк 2-6 років: у Швеції - на 3 роки: в Німеччині крайстаги -- на 4 роки; генеральні ради французьких департаментів -- на 6 років. Деякі міста поєднують регіональний і низовий рівень управління. Так, закон 1982 р. передбачає статус Парижа як комуни і департаменту, справами обох колективів управляє рада Парижа. Представницькі органи столиць Скандинавії також здійснюють функції і міських, і регіональних зборів. У федеративних державах великі міста можуть поєднувати повноваження суб'єктів федерації 1 місцевого управління (Берлін, Бремен, Відень, Гамбург, Москва, Санкт-Петербург). Те ж саме, ст.. 150

Строк повноважень представницьких органів -- питання постійних дискусій вчених. Невеликий строк не дає можливості ввійти в курс справ, але орган легше контрольований, а часті вибори є недешевими для місцевих бюджетів. Більш тривалий час економніший з фінансової точки зору і це дозволяє представникам не думати постійно про своє переобрання. Невеликі ради обираються частіше в єдиному окрузі, більші -- за окремими округами.

Великі міста країн сучасного світу поділяють на округи або райони, де функціонують свої ради. У таких містах два рівні управління -- загальноміський І районний (Брюссель, Відень, Париж, Торонто). Так, Париж поділяється на 20 округів, Марсель --16, Ліон -- 9. Округи не мають свого бюджету, не є самостійними юридичними особами. До ради округу входять члени загальноміської ради, обрані в даному окрузі, окружні радники, число яких повинно бути вдвічі більшим, ніж загальноміських -- 10-40 осіб. Окружні ради обираються одночасно Із загальноміською радою, мер округу обирається окружною радою з членів, які входять в склад загальноміської ради.

Поділ великих міст на райони має ряд переваг практичного характеру, у той же час це породжує проблему координації дій різних місцевих органів, наприклад у сфері міського транспорту тощо, підтримки певної рівності у фінансовій сфері між районами, які мають неоднакові джерела самофінансування. теж саме ст.. 151

Основною формою роботи міських представницьких органів є сесії.

У низових адміністративних одиницях вони скликаються частіше, ніж у вищих. У Франції комунальні ради збираються на чергові сесії чотири рази на рік, а генеральні ради департаментів--два рази. Законодавство Великобританії вимагає, щоб всі місцеві ради засідали не рідше чотирьох разів на рік, ради графств звичайно засідають щоквартально або частіше встановленого мінімуму, а сесії органів нижчого рівня, як правило, кожного місяця.

Крім чергових сесій можуть скликатись і позачергові (надзвичайні) на вимогу уряду, відповідного представника державних адміністрацій на місцях, членів місцевого представницького органу та з ініціативи місцевого населення.

Засідання рад зазвичай мають відкритий характер, але муніципалітет може ухвалити рішення про проведення закритого засідання. Конституційне(державне право) зарубіжних країн: навч. посібник//В.М. Безчасний, О. В. Філонов, В.М Субботін, С.М. Пашков. - К.:Ін-Юре.,2008 р. - 382 с.

У межах своєї компетенції місцеві представницькі органи можуть утворювати комісії (комітети) -- постійні й тимчасові, галузеві, функціональні і територіальні. Постійні комітети формуються після обрання ради і функціонують протягом всього терміну повноважень ради. Тимчасові (спеціалізовані) комітети створюються за необхідністю для вирішення чи вивчення певної проблеми і розпускаються після виконання свого завдання та відповідного звіту перед радою. їх створення надає системі місцевої влади гнучкості з врахуванням обставин, що змінюються, і можливість вирішувати проблему, яка не належить до компетенції постійних комітетів.

У країнах континентальної системи комітети і комісії представницьких органів здійснюють підготовчі і контрольні функції, діючи в рамках делегованих їм повноважень і не виходячи за межі компетенції рад. В англосакських державах вони наділяються і розпорядчими повноваженнями.

Обов'язкові комітети призначаються відповідно до законодавства країни, за рішенням ради з врахуванням її можливостей виконувати певні функції. Так шведські муніципалітети повинні формувати комітети з освіти, охорони навколишнього середовища і охорони здоров'я, будівництва, соціального благоустрою, виборів. Муніципалітети Чехії утворюють лише фінансовий і контрольний комітет Міські ради Норвегії утворюють постійні комітети з будівельного розвитку, освіти, соціального забезпечення, членами яких є як депутати ради, так і місцеві службовці.

Галузеві (вертикальні) комітети створюються за напрямком муніципальної діяльності (охорона здоров'я, освіта), тоді як функціональні (горизонтальні) комітети виконують обслуговуючі функції щодо ін. комітетів ради і вирішують комплексні, спеціальні питання (комітети кадрів, юридичні, фінансові комітети тощо). У країнах англосаксонського права, де часто відсутній одноосібний глава виконавчої влади, важливу роль відіграє виконавчий комітет ("комітет політики і ресурсів" у Великобританії), який діє як своєрідний кабінет, що координує і контролює роботу різних комітетів. Якщо він не утворюється, то координація здійснюється функціональними комітетами (фінансовий, господарський).

Територіальні комісії об'єднують членів ради, обраних від певного району, і відповідальних за нього. Можуть утворюватися консультативні комісії, до складу яких входять муніципальні радники та представники населення. У Франції, наприклад, це "позамуніципальні" комісії, що дозволяють членам місцевих рад і громадянам обмінюватись думками з актуальних проблем. Це неофіційні органи комуни, інструменти залучення населення до розгляду адміністративних питань.

Більшість членів комітету повинні бути членами місцевих рад, хоча інколи дозволяється залучення зовнішніх експертів (кооптація). Угорське законодавство допускає можливість включення до будь-якого комітету спеціалістів за його профілем, які не є членами даної ради. Найбільший ринок система кооптацій отримала у Великобританії, де регулюється регламентами місцевих рад. Н. В. Камінська. Місцеве самоврядування: Теоретико-історичний орівняльно-правовий аналіз. - К. Юрінком-Інтер, 2010 р. - С. 151

Важливу роль у муніципальному управлінні відіграє виконавчий апарат. Він складається з адміністративних органів загальної компетенції (колегіальні виконавчі органи, мери, керуючі) і органів галузевої та спеціальної компетенції (департаменти, комітети, бюро, інспектури і т. ін.).

Адміністративні органи загальної компетенції займають керівне становище стосовно інших ланок виконавчого апарату. Особливо великий вплив у справах місцевого самоврядування мають мери. Нерідко вони одноосібно вирішують питання наймання й звільнення муніципальних службовців, користуються правом накладати вето на рішення муніципальних рад, мають повноваження у фінансово-економічній сфері. Так, наприкінці бюджетного року мер повинен подати звіт представницькому органу про виконання щорічного бюджету, оскільки він відповідає за надходження доходів, а також за витрачання бюджетних засобів. Основні повноваження мера закріплено в законах про муніципалітети.

Обсяг повноважень мера нерідко ставить його над муніципальною радою. У певних країнах, наприклад, у Франції, ФРН, Японії, мери офіційно розглядаються не тільки як вищі посадові особи муніципальних органів, а і як представники центрального уряду, відповідальні за виконання доручених їм державних справ.

В органах місцевого самоврядування низки закордонних країн обираються або призначаються спеціальні категорії посадових осіб зі своєю чітко визначеною компетенцією.

Так, в американських графствах, наприклад, є велика кількість виборних посадових осіб, таких як скарбник, асесор, реєстратор, клерк, прокурор, шериф та ін., повноваження, яких визначаються законодавством штату. Скарбник організує збирання податків, зберігання коштів графства, асесор займається виявленням і оцінкою всіх видів власності, що підлягають оподаткуванню, реєстратор реєструє купівлю, продаж, поділ, заставу та інші дії стосовно майна, клерк відповідає за належне збереження й оформлення документів графства тощо. Конституційне(державне право) зарубіжних країн: навч. посібник//В.М. Безчасний, О. В. Філонов, В.М Субботін, С.М. Пашков. - К.:Ін-Юре.,2008 р. - 382 с.

Виконавчі органи покликані запроваджувати в життя рішення представницьких установ, тобто це:

1) глава виконавчого апарату місцевого самоврядування -мер, бургомістр, алькальд і в окремих країнах він може мати також повноваження голови ради. Ширше розповсюджується система "рада-менеджер", де функції керівника виконавчої влади рада передає професійному управлінцю-менеджеру;

2) колегіальні виконавчі органи: виконавчі бюро, постійні або виконавчі комітети, джунти. які підлеглі радам, координують роботу виконавчого апарату місцевого самоврядування, у період між сесіями рад можуть виконувати деякі повноваження представницьких установ;

3) спеціалізовані органи у складі муніципальних службовців -- департаменти, інспекції, служби, відділи.

Отже, при аналізі структури місцевого самоврядування використовується широке поняття "виконавчий апарат", що включає як виконавчий орган загальної компетенції (бургомістр, мери, колегіальні виконавчі органи), так і підпорядковані йому органи галузевої і спеціальної компетенції (департаменти, бюро).

Виконавчий орган може виконувати функції державних адміністрацій, особливо на низовому рівні. Це характерно для Німеччини, Японії, Франції та інших країн, де виконавчий орган має подвійний статус: орган місцевого самоврядування та низова ланка виконавчої вертикалі (реалізує загальнодержавні нормативні акти, забезпечення порядку і безпеки, реєстрацію актів громадського стану, видачу різних дозволів). Французький мер як представник комуни скликає і готує засідання муніципальної ради, встановлює порядок денний, готує проекти рішень, головує, є головним розпорядником місцевих доходів, укладає угоди, виступає в суді від імені комуни. Як представник державної адміністрації він реєструє акти громадського стану, оприлюднює закони та інші акти, слідкує за їх виконанням, забезпечує проведення виборів, перепису населенняІ42. У такій подвійній якості функціонують мери Італії, Японії тощо.

У світовій практиці є ряд способів формування виконавчих органів на місцях. Місцеві представницькі органи можуть обирати виконавчий орган (часто одноособовий) зі свого складу.Н. В. Камінська. Місцеве самоврядування: Теоретико-історичний орівняльно-правовий аналіз. - К. Юрінком-Інтер, 2010 р. - С. 151

Місцеві ради можуть обирати і колегіальні виконавчі органи. В Італії обласна рада на першому засіданні обирає зі свого складу голову й інших членів джунти - виконавчого органу ради, що виконує рішення ради, представляє на її засідання проекти обласних планів, бюджетів, схеми програм розвитку, координує їх здійснення, управляє їх майном.

У Фінляндії комунальний представницький орган -- збори уповноважених--обирає комунального керівника--мера, який є вищою посадовою особою комуни і відповідає за ведення господарських справ. Виконавчим органом комуни є не мер, а колегіальний орган -- комунальне управління, що також обирається зборами уповноважених. Колегіальні виконавчі органи місцевих рад функціонують в Бельгії, Голландії, Швеції, великих містах Данії.

Своєрідним виконавчим органом є "контрольна рада" (рада контролерів), яка утворюється муніципальними радами канадської провінції Онтаріо в містах з населенням від 100 тис. Вони складаються з мера і чотирьох контролерів (у містах з меншою кількістю жителів за їх згодою це мер і 2 контролери). Контрольна рада на колегіальній основі керує поточною діяльністю муніципального апарату, призначає глав департаментів муніципалітету, представляє проект бюджету.

Уряді країн одноособовий виконавчий орган обирається безпосередньо населенням, що,формує його досить сильні позиції в системі місцевої влади і породжує проблеми з представницькими органами, які будуються на основі "системи противаг".

Виконавчий орган може не вибиратись, а призначатись зверху. Така практика зустрічаються як виняток у Бельгії, Голландії, Люксембурзі мер або бургомістр призначається главою держави за пропозицією відповідної муніципальної ради. Наприклад, у Люксембурзі виконавчими органами місцевого самоврядування є правління і мери (бургомістри), які водночас є місцевими органами державної влади, які, як правило, призначаються главою держави за рекомендацією рад з їх складу, у Нідерландах бургомістри і королівські комісари в провінціях призначаються центральним урядом після узгодження, з представницькими органами громад і провінцій143.

У системі місцевої влади можуть використовуватися й комбіновані способи формування виконавчих органів. У США функціонує І так звана "комісійна форма" місцевого управління в рамках якої рада, обрана населенням ("рада комісіонерів" з 3-7 Членів), що є представницьким і виконавчим органом. Кожний з комісіонерів очолює один чи декілька функціонально пов'язаних департаментів. Інколи мером стає особа, яка набирає серед комісіонерів найбільшу кількість голосів, він не має особливих владних повноважень, лише головує на засіданні ради і виконує представницькі функції; інколи комісіонери самі обирають його самі. Для вказаної системи характерні налівавтономні організації, які самостійно здійснюють окремі муніципальні функції. Вона зараз діє у містах зі слабо вираженими соціальними протиріччями на півдні І північному сході СІЛА.

Оригінальною є організація влади у великих містах Канади Калгарі, Едмонтон. Вінніпег. Це синтез трьох класичних американських форм "системи мер-рад", "рада -- менеджер", "комісійної системи".

Важливим елементом муніципальної влади є чиновницький апарат, тобто різноманітні департаменти, відділи, бюро. Які комітети, департаменти можуть бути галузеві і функціональні (в англосаксонських країнах). У німецьких містах департаменти виконавчого апарату мають єдину нумерацію, кожний з них очолюється обраним чи призначуваним керівником. Міська адміністрація включає департаменти загального управління, фінансів, безпеки, порядку, культури й освіти, молоді, охорони здоров'я, соціальних проблем будівництва, управління суспільними справами, економіки й транспорту. Департаменти французьких муніципалітетів називають дирекціями, їх є близько семи: здоров'я, спорту, культури, відпочинку, санітарії, соціальних справ, урбанізації.

Залежно від обсягу наданих повноважень можна виділити органи місцевого самоврядування загальної, галузевої І функціональної компетенції. Загальною компетенцією володіють представницькі органи, яким належать повноваження з різних питань місцевого значення, незалежно від сфери або функцій місцевого самоврядування, а також колегіальні виконавчі органи (виконавчі комітети, бюро) і їх керівники (мери, губернатори, бургомістри, алькальди). Галузева і функціональна компетенція надаються спеціалізованим структурам місцевого самоврядування, представницьким або виконавчим органам. Так, ради створюють розгалужену систему комітетів або комісій, до складу яких входять переважно депутати ради. Також діють спеціалізовані органи, підпорядковані виконавчим органам загальної компетенції, -- відділи, департаменти, що створюються за галузевим і функціональним принципами. У містах Нідерландів, наприклад, утворюються департаменти суспільних робіт, міської нерухомості, просторового планування, житлового будівництва.

Залежно від порядку формування органи місцевого самоврядування поділяються на обрані і призначувані У більшості держав представницькі органи обираються населенням відповідної території, рідше шляхом багатоступеневих виборів (члени обласних рад Угорщини обираються на зборах делегатів сільських І міських представницьких органів). Глава місцевого адміністративного апарату (мер, бургомістр, алькальду обирається населенням або радою. У Японії. Бразилії, Перу, Колумбії, Бангладеш, США главу місцевого виконавчого апарату обирає населення. З 1993 р. в Італії глава виконавчої влади комуни -- синдик -- обирається прямими загальними виборами, а в Португалії мером стає перший за списком кандидат тієї політичної партії, яка отримала більшість голосів на місцевих виборах145. В Австрії, Данії. Іспанії. Норвегії. Франції, глави муніципальних утворень обираються радою з муніципальних радників. Іноді порядок обрання глави виконавчого апарату залежить від числа жителів самоврядної одиниці.

Проте глави місцевої виконавчої влади в деяких монархічних країнах можуть і призначатися. Глави місцевого виконавчого апарату призначають своїх помічників, галузеві і функціональні органи адміністративного апарату комплектуються шляхом набору місцевих службовців, менеджери для керівництва виконавчим апаратом (США. Канада, Німеччина, скандинавські держави. Латинська Америка) укладають контракт на службу в місцевому самоврядуванні з місцевою радою.

За порядком ухвалення рішень виділяються колегіальні і єдиноначальні органи місцевого самоврядування. Представницькі органи колегіальні, виконавчі частіше єдиноначальні. Н. В. Камінська. Місцеве самоврядування: Теоретико-історичний орівняльно-правовий аналіз. - К. Юрінком-Інтер, 2010 р. - С. 152

Таким чином, на одній самоврядній території можуть діяти представницький колегіальний орган (рада), галузеві і функціональні комітети ради, колегіальний виконавчий орган (виконавчий комітет), глава виконавчого апарату (мер), галузеві І функціональні виконавчі департаменти, відділи, бюро, служби.

1.4 Компетенція органів місцевого самоврядування та їх відносини з органами державної влади

В сучасному світі державна влада не є єдиною інстанцією влади у суспільстві, тому її слід розподіляти між інстанціями: державною владою та місцевим самоврядуванням. Ідея субсидіарності й децентралізації, насамперед у місцевому самоврядуванні, належить до головних цінностей європейських держав.

Децентарлізація означає, що в межах централізованої держави утворюються самостійні одиниці як носії громадянського самоврядування. В межах місцевих та регіональних утворень їм передаються функції нормотворчості та управління.

Принцип субсидіарності - субсидіарного права - обмежує суверенітет держави. Він вимагає надання законодавчих та адміністративних прав бодай найменшій політико-адміністративній одиниці для вирішення її власних справ. Таким чином, децентралізація сприяє втіленню принципу субсидіарності. Б. Калиновський. Принцип субсидіарності, його місце в Європейській хартії місцевого самоврядуванні та національних правових системах.//Вісник Української Академії державного управління. Серія Політологія і право, №2, 2002 р.- С.242

Основна ідея, яка стоїть за принципом, полягає в тому, що політична влада має втручатися тільки в тих межха, у яких суспільство і його складові, починаючи з особи і до місцевих громад та інших, ще більших, груп, не в змозі задовольнити різні потреби самостійно. В енцикліці Ппи Пія XI, опублікованій у 1931 р., було представлено найповніше визначеня принципу субсидіарності. Не потрібно змінювати чи руйнувати цей дуже серйозний принцип соціальної філософії: повноваження, які люди у змозі здійснити з власної ініціативи і своїми засобами, не повинні у них відбиратись і передаватись в общину, це було б несправедливо і значною мірою порушувало б суспільний порядок; не слід забирати у нижчого соціального об'єднання функції, які воно може здійснювати самостійно, і передавати їх соціальному об'єднанню вищого рівня. Природна мета будь-якого втручання в тому, щоб допомогти членам суспільства, а не знищити чи поглинути їх. Те ж само, с. 244

Також варто зазначити, що принцип субсидіарності має кілька інтерпретацій. Найперше значення цього принципу полягає в тому, що вища влада, насамперед державна, може втручатись тою мірою, якою нижча влада(чи особа)продемонструвала й довела свою неспроможність. Це Це перше значення базується на принципі невтручання центральної влади й принаймні передбачає умови, за яких втручання влади може вважатися законним чи бажаним.

Друге значення припускає ідею втручання. Тобто передбачає тип допомоги, яка заохочує автономії і наділяє їх повноваженнями. Те ж само, с. 244, 245

Однак, так як принцип субсидіарності ніде точно не називається, хоча застосовується в багатьох країнах, виникає питання вибору тлумачення даного принципу для кожної країни.

Особливе значення для принципу субсидіарності має положення п. 2 ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, згідно з яким « органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь -яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу». Дане положення Хартії є відображенням принципу законності - з огляду на уповноваження місцевого самоврядування здійснювати дії, які прямо не заборонені законом і не закріплені за іншими органами, тобто встановлення загальної компетенції органу самоврядування щодо вирішення питання місцевого значення в межах вимог та приписів закону. Окрім того, в наведеному положенні Хартії в найбільш повному вигляді було втілено принцип «негативного» регулювання компетенції органів місцевого самоврядування, або «загально дозвільний» принцип. За ним органи місцевого самоврядування європейських держав наділяються повною свободою дій для здійснення власних ініціатив із будь-якого питання, яке не виключене з їх комперетції і не віднесене до компетенції іншого огану влади. Децентралізація публічної влади: досвід Європейських країн та перспективи України:наукове видання./О. Бориславська, І. Заверуха, Е. Захарченко, О. Курінний, А. Школик, Н. Топпервін ; - Швейцарсько-український проект «Підтримка децентралізації в Україні - DESPRO. - К. : ТОВ «Софія». - 2012. - С.93- 128 с.

У даному контексті варто зазначити, що принцип законності місцевого самоврядування по-різному реалізується у законодавчій практиці зарубіжних держав, що зумовлюється способом визначення ком- петенції місцевого самоврядування. Як відомо, в зарубіжних країнах західної правової традиції існують два основні способи регулювання повноважень органів місцевого самоврядування: 1) спосіб негативного регулювання; 2) спосіб позитивного регулювання повноважень.

Вищезгаданий спосіб (принцип) «негативного» регулювання компетенції місцевого самовряду- вання переважає в країнах континетального права. Так, згідно з ч. 2 ст. 104 Конституції Чеської Респу- бліки від 1992 року44 представницькі органи громад «приймають рішення з питань самоврядування, якщо вони не віднесені законом до відання вищої територіальної самоврядної одиниці». Принцип «негативного» регулювання набув поширення і в конституційному праві Німеччини, Франції, Італії, Іспанії. У ст. 28 Основного Закону ФРН зазначено, що «громадам має бути надано право регулювати у межах закону і під свою відповідальність всі справи місцевої спільноти (Gemeinschaft)». Проте у більш розгорнутому вигляді цей принцип закріплений у Конституціях земель. Так, згідно із Конституцією землі Гессен (ФРН) «громади на своїй території є виключними володарями всіх повноважень місце- вого публічного управління, які здійснюються на основі їх особистої відповідальності. Вони можуть вирішувати будь-яке завдання публічної влади, крім випадків, коли вирішення цих завдань покладено на інші відомства для забезпечення суспільних інтересів спеціальним приписом закону». Як зазначалось, згідно із ч. 1 ст. 118 Конституції Італійської Республіки, «до відання громад належить виконання всіх адміністративних функцій, за винятком тих, які для забезпечення їх однакового виконання надані провінціям, столичним містам, областям і державі при дотриманні принципів субсидіарності, дифе- ренціації та пропорційності».

У США, Великій Британії, інших країнах (переважно з англосаксонською моделлю місцевого самоврядування) утвердився принцип «позитивного» регулювання діяльності органів місцевої влади. Такий спосіб регулювання повноважень передбачає, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи повинні здійснювати лише ті повноваження, які прямо передбачені в статуті (законі, іншому правовому акті). З огляду на це обсяг їх повноважень встановлюється шляхом детального подання у правових актах чіткого переліку їх прав та обов'язків. Органи місцевого самоврядування у цих країнах мають право вчи- няти лише ті дії, які безпосередньо передбачені законом, інша ж їх діяльність може бути визнана незакон ною. У США цей принцип знайшов вияв у «правилі Діллона», за яким «будь-який справедливий, розумний, суттєвий сумнів у наявності того чи іншого повноваження трактується судами супроти муніципальних корпорацій, а спірні положення заперечуються». Черкасов А.И. Сравнительное местное управление: теория и практика. - М.: Изд. группа «Форум - Инфра - М», 1998. - 160 с. - С. 107.

Крім того, у Хартії зазначені також межі та умови адміністративного контролю, передбачається прийняття достатньої законодавчох бази для контролю, чим виключається контроль на основі окремих спеціально прийнятих рішень Адміністративний контроль повинен обмежуватися питанням про законність дій місцевих органів влади, а не їх діяльності. Контрольний орган влади при здійснені повноважень зобов'язаний використовувати метод найменшого тиску на місцевий орган влади, але водночас має досягти бажаного результат. Також місцеві органи влади повинні мати право на судовий захист для забезпечення вільного здійснення ними своїх повноважень і поважання принципів місцевог самоуправління. Б. Калиновський. Принцип субсидіарності, його місце в Європейській хартії місцевого самоврядуванні та національних правових системах.//Вісник Української Академії державного управління. Серія Політологія і право, №2, 2002 р.- С.247

ЯК висновок, можна зазначити, що ряд вчених відзначають тенденцію до збільшення категорії справ, що делегуються державою місцевому самоврядуванню. Подібна еволюція місцевого самоврядування посилює державну природу муніципальних інститутів, зрощуючи місцеві справи із загальнодержавними та ставлячи виборні муніципальні установи в адміністративну і фінансову залежність від уряду. Таким чином відсуваються елементи місцевого самоврядування у муніципальній організації і діяльності на другий план, перетворюючи муніципальне управляння на різновид виконавчої діяльності, здійснюваної в межха загальної державної політики. Таких позицій дотримуються вчені Р. Граверт (Германія), П.М. Слоу ( Велика Британія), С. Монті (Швеція), Ш. Махешварі (Індія) та інші. Н. Пронюк. Проблема співвідношення громадянського суспільства, держави і місцевого самоврядування//Український часопис міжнародного права №4, 2004 р. - с. 63

2. Основні моделі організації публічної влади на місцях на прикладі Канади та Італії

2.1 Модель організації місцевого самоврядування в Італії

Науковці виокремлюють різні моделі територіальної -організації влади, зокрема: англосаксонську, континентальну, змішану. Італія разом з багатьма іншими країнми Європи складає континентальну групу і має свої особливості організації влади та її функціонування. З моменту ратифікації Європейської хартії місцевого самоврядуванн 1989 року, в Італії розпочався процес реформування системи місцевого самоврядування, що надзвичайно вплинуло на зпровадження європейських принципів не лише в законодавчих актах, але й утверджуються в практичному функціонуванні місцевих органів влади, сприяючи тим самим демократизації суспільства.

Наглядно ознайомитись з всім процесом законодавчого реформування місцевого самоврядування в Італії можна за допомогою таблиці.

Дата прийяття	Вид законодавчого акта, номер	Основні результати прийнятого документа
15.10.1985 р.	хартія	· підписано європейську хартію місцевого самоврядування;
30.12.1989 р.	закон № 439	· ратифіковано європейську хартію місцевого самоврядування;
08.06.1990 р.	закон № 142	· оптимізовано розміри місцевих самоврядних одиниць; · запроваджено статутну автономію комун та провінцій; ...

Страница:

•  1 
•  2 

курсовая работа "Організація місцевого самоврядування" скачать

Подобные документы

• Місцеве самоврядування

  Поняття місцевого самоврядування, основні засади організації та здійснення, історія становлення і розвитку в Україні. Характеристика ознак місцевого самоврядування та структура органів. Необхідність утвердження місцевого самоврядування у містах.
  
  контрольная работа [48,9 K], добавлен 16.12.2012
  

• Прохождення служби в органах місцевого самоврядування

  Поняття та основнi концепції органів місцевого самоврядування. Принципи місцевого самоврядування в Україні, а також система, функції. Прохождення служби в органах місцевого самоврядування. Посади в органах місцевого самоврядування. Статті Закону України.
  
  курсовая работа [42,2 K], добавлен 08.11.2008
  

• Конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні

  Місцеве самоврядування - право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ в інтересах місцевого населення. Служба в органах місцевого самоврядування в Україні.
  
  реферат [36,3 K], добавлен 02.05.2008
  

• Місцеве самоврядування України, характеристика та співвідношення з Європейською хартією місцевого самоврядування

  Особливості конституційної конструкції та моделі місцевого самоврядування в Україні. Проблеми реалізації права територіальної громади на місцеве самоврядування на законодавчому рівні. Неконституційні чинники впливу на розвиток місцевого самоврядування.
  
  курсовая работа [41,1 K], добавлен 25.09.2014
  

• Місцеве самоврядування

  Теоретичні основи місцевого самоврядування. Історія функціонування територіальних громад на теренах України. Поняття та система місцевого самоврядування. Повноваження, функції і гарантії. Представницькі органи і реформування місцевого самоврядування.
  
  дипломная работа [124,5 K], добавлен 30.03.2009
  

• Основні теорії походження місцевого самоврядування

  Публічно-правова природа місцевого самоврядування. Дослідження основних теорій походження місцевого самоврядування (вільних громад, громадської, державницької, а також радянської, теорії муніципального соціалізму, дуалізму та соціального обслуговування).
  
  реферат [33,5 K], добавлен 20.04.2010
  

• Розвиток місцевого самоврядування в Україні

  Історія розвитку місцевого самоврядування в Україні, етапи реформування місцевої влади. Правова основа діяльності місцевих Рад народних депутатів. Поняття державних органів місцевого самоврядування. Конкуренція між посадовими особами в регіонах.
  
  реферат [45,2 K], добавлен 11.12.2009
  

• Трансформація місцевого самоврядування – матриця реформаторської діяльності влади

  Необхідність посилення політичного статусу місцевого самоврядування як низового рівня публічної влади. Обґрунтування пріоритетності реформи місцевого самоврядування по відношенню до галузевих реформ. Впровадження нових конституційних норм у даній сфері.
  
  статья [35,1 K], добавлен 24.01.2014
  

• Конституційно-правові основи місцевого самоврядування

  Поняття та конституційні принципи місцевого самоврядування, їх закріплення в чинному законодавстві. Місцеве самоврядування в Україні як частина організації управлінської діяльності в державі. Система й організаційно-правові форми місцевого самоврядування.
  
  реферат [53,7 K], добавлен 29.10.2010
  

• Характеристика місцевого самоврядування в Україні

  Загальна характеристика основних проблем місцевого самоврядування в Україні. Аналіз формування органів самоврядування через вибори. Несформованість системи інституцій як головна проблема інституційного забезпечення державної регіональної політики України.
  
  реферат [23,1 K], добавлен 01.10.2013
  

• Актуальні проблеми місцевого самоврядування в Україні в контексті адміністративної реформи

  Фактори, що визначають стан місцевого самоврядування, їх проблематика. Економічна основа. Повноваження, делегування повноважень. Особливості української моделі місцевого самоврядування. Концептуальне та законодавче визначення оптимальної децентралізації.
  
  реферат [40,1 K], добавлен 04.04.2008
  

• Організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування

  Поняття місцевого самоврядування. Організація роботи органів місцевого самоврядування: скликання та правомочність сесій, порядок прийняття рішення Ради, забезпечення додержання законності і правопорядку, здійснення контрольних функцій і повноважень.
  
  реферат [36,0 K], добавлен 29.10.2010
  

• Конституційно-правові засади місцевого самоврядування в Україні

  Історія розвитку місцевого самоврядування в Європі, закладення теоретичних основ вчення про нього та прийняття міжнародних документів. Становлення місцевого самоврядування в Україні з урахуванням досвіду демократичних держав, його конституційні засади.
  
  статья [34,5 K], добавлен 20.08.2013
  

• Повноваження та діяльність органів місцевого самоврядування

  Повноваження та головні сфери діяльності виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Структура та основні елементи системи місцевого самоврядування. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування, джерела коштів та їх розподіл.
  
  контрольная работа [17,9 K], добавлен 23.03.2011
  

• Повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування

  Сільські, селищні, міські територіальні громади та їх повноваження. Органи місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Головні повноваження осіб, які працюють в органах місцевого самоврядування.
  
  контрольная работа [34,4 K], добавлен 03.12.2012
  

• Характеристика моделі місцевого самоврядування Франції: досвід для України

  Дослідження основних форм взаємодії представницьких і виконавчо-розпорядчих органів у системі місцевого самоврядування. Вивчення територіальних самоврядних колективів Франції. Головна характеристика контрольних повноважень регіонального префекта.
  
  статья [24,5 K], добавлен 31.08.2017
  

• Адміністративно-правове регулювання децентралізації місцевого самоврядування в Україні

  Висвітлення основних теоретичних положень щодо врегулювання діяльності системи державного управління та виділення основних аспектів важливості забезпечення проведення децентралізації в Україні. Напрями реформування органів місцевого самоврядування.
  
  статья [27,3 K], добавлен 06.09.2017
  

• Концепція місцевого самоврядування в Європейській Хартії місцевого самоврядування та в Конституціі Украіни

  Розкриття терміну "місцеве самоврядування" у нормативних актах Європейської Хартії. Визначення поняття і задач муніципальної влади як права територіальної громади на самостійне вирішення питань регіонального значення згідно положенням Конституції України.
  
  статья [23,7 K], добавлен 30.12.2010
  

• Особливості місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим, повноваження місцевого самоврядування у соціальній сфері

  Особливості місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим. Особливості оренди комунального майна (правова основа, суб’єкти та об’єкти орендних відносин, порядок укладання та істотні умови договору оренди). Повноваження місцевого самоврядування.
  
  реферат [25,3 K], добавлен 08.11.2008
  

• Теоретичні засади розвитку місцевого самоврядування у Французькій Республіці

  Дослідження вчення про місцеве самоврядування в європейських країнах. Становлення демократії у Франції. Історичні факти та події, які вплинули на подальший розвиток місцевого самоврядування у країні. Встановлення самостійності територіальних громад.
  
  статья [31,1 K], добавлен 31.08.2017
  

Другие документы, подобные "Організація місцевого самоврядування"

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам