Організація місцевого самоврядування

· введено нову форму участі населення у вирішенні місцевих справ - дорадчий (консультативний) референдум, інститут цивільного захисника;

· стимулювано процеси об'єднання комун з населенням менш як 5 тис. мешканців;

· переглянуто системи міського управління;

· створено муніципалітети на чолі з віце-сіндако;

· утворено нову самоврядну одиницю - метрополійні зони;

· розподілено функції між інституційними та бюрократичними органами комуни

25.03.1993 р.

закон № 81

· реформовано виборчу систему: пропорційна замінена змішаною;

· створено нову систему “поєднаних виборів” сіндако та комунальних радників;

· розподілено функції представницьких та виконавчих органів;

· розширено повноваження сіндако

15.03.1997 р.

“закон басаніні”

№ 59

· проведено широку загальну децентралізацію;

· передано функції та завдання держави областям та міським одиницям згідно з проголошеним принципом субсидіарності, диференціації та адекватності, що викликало в італії дискусію “стосовно завуальованого федералізму” в конституції

15.05.1997 р.

закон № 127

(bassanini bis )

· впроваджено інновації у структурний план місцевого самоврядування;

· приведено структуру місцевих органів у відповідність із новими повноваженнями

28.08.1997 р.

законодавчий декрет № 281

· передбачено об'єднання конференції держава-місто та місцевих автономій з конференцією держава-область для вивчення питань інтересів комун області, автономних провінцій, провінцій, комун гірської місцевості та міст-метрополій, а також для координації дій владних інституцій

31.03.1998 р.

закон № 112

· проведено розподіл адміністративних функцій з метою спрощення адміністративної діяльності місцевих адміністрацій та закріпленням за ними автономії організаційного самовизначення, а саме:

1) надано місцевим владам широких повноважень стосовно самоорганізації та управління персоналом;

2) уточнено роль комунальних та провінційних рад і джунт

		2)наділено ширшими повноваженнями сіндако стосовно джунти; 3)впроваджено принцип розділу між політикою та адмініструванням; 0 4)реформовано інститут комунальних та провінційних секретарів; 5 5)уможливлено вибір секретаря сіндаком з національного реєстру, що в ведеться незалежною агенцією управління; 6 6)зменшено контроль з боку владних інституцій області
30.04.1999 р.	закон № 120	· спрощено електоральну процедуру, яка стосувалась кількості необхідних голосів-підтримки для висунення кандидатури; · впроваджено нову тривалість мандату комунального та провінційного радника - 5 років; · передбачено необхідність проходження 3% бар'єру у виборах до комунальних рад з населенням понад 15 тис. мешканців
03.08.1999 р.	закон № 265 - закон напо- літано - віньєрі	· закріплено ширшу автономію за місцевими владами: автономія статутна та регламентна; · введено нові одиниці: гірська громада та зона міста-метрополії; · роз'яснено статус місцевих управлінців (адміністраторів)
22.11.1999 р.	закон № 1	· визначено порядок обрання голів обласних джунт; · закріплено конституційну автономію областей; · розширено децентралізацію і народне представництво у владі на обласному рівні
18.08.2000 р.	законодавчий декрет (tuel), № 267	· сформовано tuel - “єдиний текст (кодекс) норм діяльності місцевого самоврядування”, який визначає порядок виборів до органів місцевого самоврядування на всій території держави; на сьогодні є основним посібником, збіркою норм та правил організації та функціонування місцевого самоврядування італії
18.10.2001 р.	конституційний закон № 3	· змінено гл. 5 конституції Італії стосовно адміністративно-територіального устрою італії, внесено зміни до ст. 114, 117, 120
05.06.2003 р.	закон № 131	· запроваджено новий інститут державного представника у відносинах з системою автономій;
04.02.2005 р.	закон № 11	· розширено форми участі місцевих автономій у процесі застосування та творення норм суспільного права; · визначено нові завдання конференції держава-місто щодо реорганізації територіальних служб префекта
03.04.2006 р.	постанова dpr № 180	· закріплено за конференцією право надавати рекомендації територіальним урядовим службам стосовно визначення реальних меж координації їх діяльності; · передбачено спеціальні форми співпраці між структурними підрозділами та службами конференції і префектурою

До інституцій комунального самоврядування, які, представляючи інтереси місцевого населення, діють у його інтересах, належать рада, джунта і сіндако, або, говорячи іншими словами, мер. Комунальна рада є представницьким органом комуни, виконавчим органом якої є джунта, яка призначається сіндако(мером) на 5 років.

Комунальна рада є не тільки представницьким органом комуни, але й органом політико-адміністративного контролю. Організація та функціонування представницьких органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах : наук. розробка / авт. кол. : О. Д. Лазор, Х. М. Кохалик, І. П. Шелепницька, М. Р. Ко- валь, А. О. Лазор, І. Г. Лазар ; за наук. ред. О. Д. Лазор. - К. : НАДУ, 2009. -С. 17- 44 с. Рада складається з сіндако та визначеної кількості членів ради. Статут комуни м. Кантазанія, ст.. 42, ел. ресурс: http:// it.wikipedia. org/wiki/ statuto comunale di CatanzaroДо основних повноважень та компетенції комунальної ради згідно із законом належать: ухвалення статутів комуни, затвердження програм, фінансових планів - трирічних програм, щорічних списків публічних робіт, річних та багаторічних бюджетів і змін до них, звітів, територіальних та урбаністичних планів; укладання угод між комунами та провінціями, визначення завдань та норм функціонування для децентралізованих органів; організація публічних служб з надання послуг населенню; впровадження та порядок стягнення податків, та ін.

Рада володіє функціональною та організаційною автономією, які формально виражені у положенні регламенту діяльності комунальної ради Те ж саме, ч. 3 ст. 38.

Рада володіє функціональною та організаційною автономією, які формально виражені у положенні регламенту діяльності комунальної ради.

Президент ради скликає засідання та керує роботою ради. Він представляє раду, гарантує представлення адекватної та завчасної інформації з питань винесених на обговорення групам радників, формулює порядок денний та разом з Конференцією голів фракцій визначає порядок роботи ради, координує роботу комісій та наділений дисциплінарними повноваженнями. Те ж саме, ч. 2-5 ст. 39

На першому засіданні комунальна рада утворює постійні комісії, які є дорадчими. Статутами комун та регламентами рад регулюється кількість членів постійних комісій, їх склад та вимоги до їх членів.

Асамблея (сесія) ради може скликатися сіндаком не пізніше 20-денного терміну з моменту вимоги 1/5 від загального складу ради чи на вимогу комунальної джунти. Сесійні засідання поділяються на чергові, позачергові та надзвичайні. Чергові сесії скликаються з питань бюджету та кошторисних витрат. Інші питання розглядаються на позачергових сесіях. Радники повідомляються про проведення засідань у таких випадках рекомендаційними листами. Надзвичайні сесії скликаються впродовж 24-х годин. У цьому випадку радники можуть бути повідомлені телеграмами чи телефаксами. Порядок денний роботи сесії становить список питань, винесених на обговорення, затвердження чи ухвалення радою. Право ініціативи щодо внесення питань у порядок денний має сіндако, який формує його, радники та комунальна джунта. Обов'язково у порядку денному питання розподіляють на дві групи. До першої групи належать публічні питання, які розглядаються у відкритому засіданні. До другої - питання з поміткою “таємно”, до яких додається письмова мотивація про необхідність розгляду цих питань на закритому засіданні. Якщо протягом засідання депутатами встановлено, що питання, які винесені на публічний розгляд, стосуються моралі певної особи і є конфіденційні, тоді на вимогу трьох радників більшістю голосів рада приймає рішення про розгляд такого питання в закритому режимі. Організація та функціонування представницьких органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах : наук. розробка / авт. кол. : О. Д. Лазор, Х. М. Кохалик, І. П. Шелепницька, М. Р. Ко- валь, А. О. Лазор, І. Г. Лазар ; за наук. ред. О. Д. Лазор. - К. : НАДУ, 2009. -С. 20- 44 с.

Місцеве самоврядування в Італії регулюється на рівні міжнародного права, національних конституцій, законодавства та локальних нормативно- правових актів.

Отже, реформування системи місцевого самоврядування загалом та її окремих елементів, як проаналізовано на прикладі представницьких органів, має забезпечуватись законодавчими та нормативно-правовими актами. Досвід Італії підтверджує поступовість цього процесу і невідворотність демократичних змін, гармонізуючи національне законодавство відповідно до вимог європейського права.

2.2 Модель організації місцевого самоврядування в Канаді

Канада складає, поряд з Великобританією, США, та іншими країнами англосаксонську модель місцевого самоврядування.

У Канаді функціонування органів місцевого самоврядування регулюється провінціями. Конституційна основа регулювання була закладена федарльним конституційним законом 1867 року. В п. 8 ст. 92 Конституційного акта (перед тим Акт пр.о Британську Північну Америку) зазначено, що «законодавчий орган кожної провінції має право видавати закони, які стсуються діяльності муніципальних установ у провінції». Це означає, що лише провінція має право регулювати ці питання, і вони не можуть бути делеговані федеральному парламентові. І. Козюра Законодавче регулювання діяльності органів місцевого самоврядування в Канаді//Вісник Української Академії державного управління №2, 2005 р. - 177с.

Система місцевого самоврядування в Канаді визначається також адміністративно-територіальним поділом провінції. Наприклад, у провінції Британська Колумбія муніципалітети підрозділяються на чотири типи: муніципалітети великих міст, невеликих міст, сіл і сільських округів.

У основу організації місцевого самоврядування в Канаді покладений поселенський принцип. При формуванні структури органів місцевого самоврядування принцип поділу властей не застосовується. Залежно від чисельності населення і інших чинників муніципалітети мають різні об'єми предметів відання, які закріплені в муніципальному акті.

Конституційні акти Канади встановлюють, що діяльність органів місцевого самоврядування регулюється провінційним законодавством, а діяльність органів управління двох територій (Юкон і Північно-західні території) - федеральними законами. Подібний підхід до законодавчого регулювання призводить до того, що в кожній провінції створюється своє відособлене зако- нодавство і багато в чому унікальна система органів місцевого самоврядування. Зарубіжний досвід організації роботи місцевої влади: [монографія] / М.О.Пухтинський, П.В.Ворона, О.В.Власенко та ін. / За заг. ред. П.В.Ворони. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2009. -С.179- 280с.

Система місцевого самоврядування Канади визначається адміністративно-територіальним поділом кожної провінції. У адміністративному відношенні канадські провінції поділені на графства. Останні в свою чергу діляться на тауншипи і приходи. Там саме, с. 181

Міські населені пункти відрізняються більшою уніфікова- ністю. У семи з десяти провінцій їх існує чотири типи: сіті, та- уни, віліджі і сільські муніципалітети. У цих провінціях зако- нодавство встановлює критерії розмежування муніципалітетів відповідно до чисельності проживаючого в них населення. Так, для сіті мінімальна чисельність населення коливається від 5 тис. (Британська Колумбія, Саскачеван) до 15 тис. чоловік (Онтаріо). Для таунів цей мінімум складає 2 тис. чоловік (Онтаріо, Квебек) і 500 чоловік (Саскачеван). Разом з чисельністю населення можливими критеріями для утворення муніципалітетів служать: загальний рівень розвитку відповідної одиниці, її дохід, історична значущість і т.д.

Кожна адміністративно-територіальна одиниця (муніципалітет) має свій орган самоврядування - раду. Муніципальні ради можуть бути міськими або сільськими. Повноваження останніх найбільшою мірою обмежені (найбільш значущі з них - утримання доріг). Члени міських рад (мерій), як правило, обираються від міських районів. Склад і повноваження представницьких органів місцевого самоврядування різні в кожній провінції. Неабиякою мірою відмінність зумовлюється чисельністю населення самої провінції, оскільки основним джерелом поповнення муніципальних бюджетів є місцеві податки. Тому в провінціях з нечисленним населенням - Острів Принца Едуарда і Ньюфаундленд - управління має явно виражений імпе- ративний характер і в значній мірі спирається на провінційний уряд. За винятком декількох міст, власні муніципальні ради в населених пунктах тут не створюються. Зате, наприклад, в густонаселеній Онтаріо муніципальні органи мають високорозвинену структуру. Через велику відмінність муніципальних інститутів детально описати організацію муніципального управління неможливо, рівно як і представити якусь єдину картину.

Організація місцевого самоврядування в Канаді настільки різноманітна і не піддається детальній систематизації, що навіть у межах одного регіону, який утворюється завдяки відносно однаковим природним, економічним і історичним умовам, часто неможливо уловити загальну закономірність. Баранова К.К. Бюджетний федералізм і місцева самов- рядність в Германії. М.: Вид-во »Справа і Сервіс», 2000.

У Канаді значного поширення набули спеціальні округи. На відміну від розглянутих вище органів місцевого самоврядування, що наділені загальною (універсальною) компетенцією, спеціальні округи здійснюють керівництво в конкретних вузьких напрямах: шкільні округи, спеціальні округи з управління поліцією, охороною здоров'я, водопостачанням і т.д. Крім того, спеціальні округи не мають самостійних джерел фінансування, а засоби на виконання своїх повноважень одержують у вигляді субсидій від провінційних і муніципальних органів загальної компетенції і, таким чином, потрапляють під жорсткий адміністративний контроль остан- ніх. Іноді як джерело фінансування виступають добровільні по- жертвування громадян і організацій чи ж збори, що стягуються в обслуговуваній зоні. Це дозволяє дещо зменшити тягар кон- тролю, проте не може слугувати постійним джерелом коштів, зважаючи на нерегулярність пожертвувань і непопулярність зборів як таких узагалі. Там само, ст.. 140

Не зважаючи на видимі переваги, створення спеціальних округів несе в собі й певні недоліки. Зокрема, їх створення ускладнює систему управління місцевими справами, робить її громіздкішою і менш ско- ординованою, утрудняє проведення на місцях єдиної, узгодженої політики.

Основною формою роботи органів місцевого самоврядування є сесії. Періодичність їх скликання зростає в низових оди- ницях. У вищестоящих одиницях сесії скликаються рідше. У разі потреби можуть скликатися позачергові або надзвичайні сесії на вимогу уповноваженої на те посадової особи певного числа членів показного органу або за ініціативою виконавського органу. На позачергових сесіях, як правило, розглядаються лише ті питання, з приводу яких депутатів скликали. Зарубіжний досвід організації роботи місцевої влади: [монографія] / М.О.Пухтинський, П.В.Ворона, О.В.Власенко та ін. / За заг. ред. П.В.Ворони. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2009. -С.189- 280с.

На рівні міських муніципалітетів існує декілька форм місцевого управління. Найбільш поширеним з них є управління типу «мер-рада». При цій формі муніципальна рада має голову, який здійснює свою діяльність як генеральний керівник і наділяється спеціальними повноваженнями. Цей генеральний керівник (або мер, як його називають) обирається шляхом прямих виборів і вважається, що він представляє інтереси всіх жителів міста. Останні члени ради можуть представляти інтереси окремих міських адміністративних районів або округів, оскільки обираються, як правило, по одномандатних виборчих округах від цих адміністративних підрозділів. Там саме, ст.. 190

Іншою формою муніципального управління в Канаді є система «рада-керівник». По цій системі і мер, і нечисленна рада обираються населенням міста і займаються вирішенням політичних питань. Повсякденною адміністративною роботою керує розпорядник, що призначається і контрольований муніципалітетом, «генеральний керівник». Така форма підкреслює відділення політики (виробленням політичних рішень займаються виборні члени ради) від адміністративної діяльності, тобто реалізації вирішень вироблених радою. Основною особливістю цього типу самоврядності є професійне управління (менеджмент). Розпорядник здійснює наймання і звільнення керівників департаментів, розробку кадрової політики, підготовку пропозицій для ради з бюджету, контроль за наданням послуг і так далі. Розпорядник є поважною особою в міській самоврядності. Його значення зростає, оскільки він має право вносити на роз- гляд ради конкретні пропозиції законодавчого характеру. Сис- тема »рада-керівник» охоплює приблизно 150 міст Канади (як правило, невеликих і середніх).

Окремо від вище перелічених систем займає так звана »комісійна» форма управління. Як правило, її застосовують невеликі міста. При цій системі населення обирає «рада комісіонерів».

В цілому, можна констатувати, що в Канаді створений досить гнучкий і надійний механізм, що забезпечує координацію зусиль всіх рівнів влади, дозволяє у разі потреби враховувати різні місцеві особливості і умови.

Висновки

В курсовій роботі наведено теоретичне та практичне розуміння основних конституційних моделей місцевого самоврядування в зарубіжних країнах. Основне завдання роботи полягало в тому, щоб на основі комплексного аналізу теоретико-методологічних засад, нормативних основ та практичної діяльності дослідити організацію місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.

На підставі обробленого матеріалу можна зробити наступні висновки:

1) Місцеве самоврядування - це право та спроможність місцевої влади, в межах закону, здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

2) Означено в ході опрацювання джерел, основні відмінності понять місцеве самоврядування та державної влади, а саме: різний характер здійснення управління, обмеженість місцевого самоврядування у порівнянні з державною владою, локально-просторовий характер публічної влади територіального колективу.

3) Досліджено загальну структуру органів місцевого самоврядування, їх склад та порядок роботи. Основною ознакою зазначених органів є, на мою думку, їх виборний характер, що саме і формує демократичну основу влади на місцях.

4) На основі законодавства, а саме, Європейської Хартії місцевого самоврядування проаналізовано відносини органів місцевого самоврядування з органами державної влади на основі основних принципів, які зазначені в хартії, а саме: субсидіарності, територіальності та законності, визначено основні їх ознаки.

5) Визначено особливості організації місцевого самоврядування на прикладах країн англосаксонської ( Канада), та континентальної ( Італія) систем місцевого самоврядування, виокремлено недоліки та переваги в кожній країні, проаналізовано основні законодавчі акти, якими регулюється зазначене питання в Італії та Канаді, узагальнені відмінності в організації та шляхи покращення ефективності та демократичності в регулюванні органів місцевого самоврядування цих країн.

Список використаних джерел

1. Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 р. //Місцеве самоврядування: Збірник нормативно-правових актв. За ред.. М.І.Панова. Харків: Гриф, 2002. С. 10 - 18.

2. Административное право зарубежных стран: Учебник/ Под ред. А.Н. Козырина, М. А. Штатиной. М.: Спартак, 2003. С. 88-90.

3. Б. Калиновський. Принцип субсидіарності, його місце в Європейській хартії місцевого самоврядуванні та національних правових системах.//Вісник Української Академії державного управління. Серія Політологія і право, №2, 2002 р. С. 242.

4. Баранова К.К. Бюджетний федералізм і місцева самоврядність в Германії. М.: Вид-во »Справа і Сервіс», 2000.

5. Державний контроль в органах виконавчої влади Словаччини // Інформаційно-аналітичний, науково-методичний бюлетень Президентський контроль. 2004. No 4. С. 76-79.

6. Децентралізація публічної влади: досвід Європейських країн та перспективи України:наукове видання./О. Бориславська, І. Заверуха, Е. Захарченко, О. Курінний, А. Школик, Н. Топпервін ; Швейцарсько-український проект «Підтримка децентралізації в Україні. DESPRO К. : ТОВ «Софія». 2012. С. 93. 128 с.

7. Зарубіжний досвід організації роботи місцевої влади: [монографія] / М.О.Пухтинський, П.В.Ворона, О.В.Власенко та ін. / За заг. ред. П.В.Ворони. Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2009.С. 189. 280 с.

8. І. Козюра Законодавче регулювання діяльності органів місцевого самоврядування в Канаді//Вісник Української Академії державного управління №2, 2005 р. 177 с.

9. Іванов В. Приборкувані й приборкувачі // Людина і влада. 1999. No 112. Конституционное право.

10. Конституційне(державне право) зарубіжних країн: навч. посібник//В.М. Безчасний, О. В. Філонов, В.М Субботін, С.М. Пашков. К.:Ін-Юре., 2008 р. 382 с.

11. Конституционное право.: Учебник//Енгибарян Р.В., Тадевосян Э.В. М. 2000.

12. Музика-Стефанчук О. А. Про організацію місцевого самоврядування та управління в зарубіжних країнах//Порівняльно-правові дослідження: міжнарод. науковий журнал. 2008 р. №2. С. 106.

13. Н. В. Камінська. Місцеве самоврядування: Теоретико-історичний орівняльно-правовий аналіз. К.Юрінком інтер2010 р.

14. Н. Пронюк. Проблема співвідношення громадянського суспільства, держави і місцевого самоврядування//Український часопис міжнародного права №4, 2004 р. с. 63.

15. Організація та функціонування представницьких органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах : наук. розробка / авт. кол. : О. Д. Лазор, Х. М. Кохалик, І. П. Шелепницька, М. Р. Ко- валь, А. О. Лазор, І. Г. Лазар ; за наук. ред. О. Д. Лазор. К. : НАДУ, 2009.С. 20- 44 с.

16. Основи муніципального права України: Навч. посіб. /За ред.. М.І. Корнієнка. К., 2000. С. 20-21.

17. Ріяка В. О. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник.- Київ: Юрінком Інтер. 2002. С. 200. 512 с.

18. Черкасов А.И. Сравнительное местное управление: теория и практика. М.: Изд. группа «Форум - Инфра - М», 1998. 160 с. С. 107.

19. Статут комуни м. Кантазанія, ст.. 42, ел. ресурс: http:// it.wikipedia. org/wiki/ statuto comunale di Catanzaro.

Размещено на Allbest.ru

...