Суспільно небезпечні наслідки як ознака об'єктивної сторони злочину

У науці кримінального права існують різні точки зору на розуміння суспільно небезпечного наслідку. Зазвичай наслідком прийнято вважати передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну чи іншу шкоду, заподіяну злочинним діянням об'єкту посягання. Суспільно небезпечні наслідки визначають як шкоду (збитки), що завдаються злочинним діянням суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, так і небезпеку (загрозу) заподіяння такої шкоди.

Розуміння суспільно небезпечного наслідку напряму пов'язане із розумінням злочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кримінального кодексу України злочином є передбачене цим кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Отже, однією з ознак злочину є суспільна небезпечність, яка розкривається через розуміння шкідливості злочинного діяння. І слід погодитись із точкою зору тих авторів, які стверджують, що шкода повинна бути істотною.

Дійсно, шкода від вчиненого кримінально - караного діяння має бути істотною, бо інакше таке діяння перетворюється на малозначне в розумінні ч. 2 ст. 11 КК України.

Наслідки від вчиненого злочину можуть мати як матеріальний, так і нематеріальний (моральний) характер. Матеріальні суспільно - небезпечні наслідки можна поділити на два види: фізичні й майнові.

До фізичних наслідків слід зарахувати різні тілесні ушкодження (ст. 121-125 КК) або смерть (ст. 115-119 КК). До моральних наслідків можна віднести ті, які безпосередньо завдають шкоди конкретній особі: індивідуальні моральні страждання та ті, які заподіюють шкоду групі осіб або суспільству в цілому - групові (суспільні) моральні страждання. На перший погляд, така назва може не задовольнити своєю спрощеністю. Але якщо говорити про будівництво правової держави, якій притаманна ознака наявності громадянського суспільства, то в такому суспільстві різного виду посягання на основи національної безпеки сприймаються суспільством як моральношкідливі. І таке сприйняття просякає свідомість кожного.

Унауцікримінальногоправадошкодиврозуміннісуспільнонебезпечногонаслідкузараховують: а) фізичну; б) майнову; в) моральну; г) політичну.

У науці кримінального права виділяють не лише види, але й типи суспільно небезпечних наслідків. До першого продуктивного активного типу відносять утворення суспільно небезпечного продукту (речі, предмета), явища, стану. Цим типом дії може бути виготовлення зброї, наркотиків, підроблених грошей тощо.

Другий тип передбачає руйнівні дії і полягає в повній (знищенні, вилученні тощо) або частковій (пошкодженні, порушенні, знищенні тощо) втраті якого-небудь матеріального або нематеріального блага.

Третій тип указує на зберігаючі дії і полягає у збереженні певного шкідливого стану. Винний вчиняє суспільно небезпечні дії, унаслідок яких зберігається шкідливий (небезпечний) наслідок для даних суспільних відносин. Способом вчинення тут може бути незаконне зберігання, носіння, пересилання заборонених в обігу предметів.

Четвертий тип пов'язаний із гнітючою дією і полягає в недосягненні якого-небудь суспільно корисного наслідку. Цей результат заподіюється шляхом припинення, перешкоджання настанню суспільно корисних подій, явищ або вчиненню суспільно корисних дій [4, с. 149].

У юридичній літературі існують різні критерії для класифікації суспільно небезпечних наслідків залежно від їхнього змісту.

1. Вироком суду Ніколаєнко засуджений до трьох років позбавлення волі за свідоме поставлення Івакіної та Малихіної в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини (ч. 1 ст. 130 КК України). Зараження не сталося внаслідок випадкового щасливого збігу обставин.

Ознайомившись зі змістом ст. 130 КК України, визначте, який вид складу злочину містить діяння, вчинене Ніколаєнком? Чи мають суспільно небезпечні наслідки в даному випадку кримінально-правове значення?

Вчинене Ніколаєнком діяння підлягає кваліфікації за ч.1 ст.130 КК України (свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту чи іншої невиліковної хвороби, що є небезпечною для життя людини) Розділу ІІ КК України «Злочини проти життя і здоров'я особи».

Синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД) - це особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

Особі, в якої, за даними медичного огляду, виявлено ВІЛ-інфекцію, повідомляється про це працівником закладу охорони здоров'я, в якому проведено огляд, з урахуванням вимог законодавства щодо конфіденційності зазначеної інформації. Одночасно ВІЛ-інфікованому повідомляється про необхідність дотримання певних профілактичних заходів, про гарантії дотримання прав і свобод ВІЛ-інфікованих, а також про кримінальну відповідальність за свідоме поставлення у небезпеку зараження та зараження інших осіб вірусом імунодефіциту людини.

В даному випадку об'єктом злочину виступають життя і здоров'я Івакіної та Малихіної.

Обєктивна сторона даного злочину виражається у свідомому поставленні Ніколаєнко у небезпеку зараження ВІЛ, що е небезпечним для життя Івакіної та Малихіної.

Суб'єкт злочину - Ніколаєнко, осудна особа, якій виповнилось 16 років та є ВІЛ-інфікований, і знав про це.

Суб'єктивна сторона злочину свідомого поставлення в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини, вчинене Ніколаєнком, характеризується виною у формі умислу.

Інтелектуальний момент прямого умислу, який був у Ніколаєнко стосовно свідомого поставлення в небезпеку зараження Івакіної та Малихіної, полягає в усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння (свідоме поставлення в небезпеку зараження ВІЛ хворобою) та передбачення суспільно небезпечних наслідків (зараження вірусом імунодефіциту людини Івакіну та Малихіну).

Діяння вчинене Ніколаєнком має формальний склад злочину і визнається закінченим з моменту вчинення дій, які створюють реальну небезпеку зараження інших осіб вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для їх життя. Для притягнення Ніколаєнко до відповідальності за ч. 1 ст. 130 не має значення те, чи знали потерпілі про його хворобу, чи погоджувалися вони на вчинення щодо них дій, які ставлять у небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини.

2. Вироком суду директор публічного акціонерного товариства Погодін засуджений за службову недбалість (ч. 2 ст. 367 КК України), що спричинила тяжкі наслідки, які мали прояв у знищенні майна підприємства, неотриманні прибутку та порушенні провадження про банкрутство щодо товариства.

Суспільно небезпечні наслідки якого виду є ознакою об'єктивної сторони злочину, вчиненого Погодіним (ч. 2 ст. 367 КК України)? Ознайомившись зі змістом п5 ч.І ст.67 КК України, з'ясуйте, яке кримінально-правове значення мають тяжкі наслідки в даному випадку?

Вчинене Погодіним діяння підлягає кваліфікації за 2 ст. 367 КК України (спричинення тяжких наслідків, які мали прояв у знищенні майна підприємства, неотримання прибутку та порушенні провадження про банкрутство щодо товариства) Розділу XVII КК України «Злочини у сфері службової діяльності».

З об'єктивної сторони даного злочину, службову недбалість Погодіна характеризує наявність трьох ознак у їх сукупності: 1) дія або бездіяльність службової особи; 2) тяжкі наслідки, які мали прояв у знищенні майна підприємства, неотриманні прибутку та порушенні провадження про банкрутство щодо товариства.

3) причинний зв'язок між вказаним діями чи бездіяльністю Погодіна та шкідливими наслідками у вигляді знищенні майна підприємства, неотриманні прибутку та порушенні провадження про банкрутство щодо товариства.

Невиконання службових обов'язків Погодіним означає невиконання ним, як службовою особою дій, передбачених як безумовних для виконання ним по службі. Цей вид недбалості можна назвати "чистою" бездіяльністю - службова особа (Погодін) повністю не виконує свої обов'язки.

Неналежне виконання службових обов'язків - це такі дії службової особи (Погодіна) в межах службових обов'язків, які виконані не так, як того вимагають інтереси служби. Такий вид службової недбалості можна назвати "змішаною" бездіяльністю, за якої службова особа виконує свої обов'язки неналежне, діє не до кінця, не вчиняє всіх очікуваних від неї дій.

Для кваліфікації діяння за ч.2 ст. 367 встановлено, що воно вчинене директором ПАТ Погодінимпід час виконання ним владних, організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 367 - в даному випадкуспричинено тяжкі наслідки, які мали прояв у знищенні майна підприємства, неотриманні прибутку та порушенні провадження про банкрутство щодо товариства.

Суб'єктом даного злочину є директор публічного акціонерного товариства Погодін.

Службова недбалість - це єдиний злочин у сфері службової діяльності, який вчинюється тільки з необережності.

З суб'єктивної сторони він характеризується злочинною самовпевненістюдиректора публічного акціонерного товариства Погодін.

Кваліфікуючою ознакою даного злочину є спричинення тяжких наслідків, неотримання прибутку та порушення провадження про банкрутство щодо товариства.

Під тяжкими наслідками в даному випадку, завданими злочином, у п. 5 ч. 1 ст. 67 розуміються ті суспільно небезпечні (майнові, фізичні, моральні та інші) зміни в об'єкті кримінально-правової охорони, які викликані вчиненням злочину, але виходять за межі його складу. Визнання наслідків вчиненого злочину тяжкими віднесено до компетенції суду, за винятком тих випадків, де вони прямо зазначені у відповідних статтях Особливої частини КК (ч. З ст. 188, ч. 2 ст. 423 тощо). З урахуванням конкретних обставин справи даного злочину, тяжкими наслідками можуть зокрема визнається: майнова шкода у великому й особливо великому розмірах.

В статті розділу XVII Особливої частини КК (ст..367) як злочинний результат, що обтяжує відповідальність названі тяжкі наслідки. Поняття "тяжкі наслідки" відрізняється від поняття "істотна шкода" більшим ступенем суспільної небезпеки, Тяжкі наслідки можуть полягати у матеріальній, фізичній, моральній шкоді тощо. Якщо тяжкі наслідки полягають у заподіянні матеріальних збитків, ними, згідно з п. 4 примітки до ст. 364, вважається шкода, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Також тут є наявність тяжких наслідками, не пов'язаних з матеріальними збитками - повний розвал діяльності підприємства ( доведення директором ПАТ Погодіним його до банкрутства).

Тяжкі наслідки спричинені Погодіним виступають за наявності причинного зв'язку між його діянням (дією чи бездіяльністю) та настанням зазначених наслідків. Судом встановлено, що порушення ним службових обов'язків передувало настанню тяжких наслідків, що це порушення було їх необхідною умовою і що директор ПАТ Погодін розвиток причинного зв'язку, тобто те, що його діяння стане причиною настання зазначених наслідків у вигляді спричиненні тяжких наслідків, які мали прояв у знищенні майна підприємства, неотриманні прибутку та порушенні провадження про банкрутство щодо товариства.

3. Вироком суду Мухаметдінов засуджений за ст. 112 і ч. 2 ст. 194 КК України за посягання на життя народних депутатів України Ілляшова, Чигрінова та Бартоша, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (шляхом підпалу житлового будинку, в якому перебували потерпілі). Унаслідок цього потерпілим заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, проте смерть вдалося відвернути завдяки своєчасно і кваліфіковано наданій медичній допомозі. Довге лікування потерпілих привело до того, що на тривалий час була значно ускладнена діяльність тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України.

Визначте суспільно небезпечні наслідки вчиненого діяння, їх вид та кримінально-правове значення.

Зі статті 112 КК України вбачається:

1. Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю,-карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

2. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю або майну, а також викраденням або позбавленням волі щодо осіб, названих у частині першій цієї статті або їх близьких, з метою впливу на характер їх діяльності або діяльності держави чи органів, які вони представляють,-карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

Специфічною ознакою даного злочину є потерпілі - народні депутати України Ілляшова, Чигрінова та Бартоша.

Об'єктом даного злочину є життя народних депутатів України Ілляшова, Чигрінова та Бартоша.

Обєктивною стороною даного злочину є діяння - посягання на життя народних депутатів України, наслідки - тяжкі тілесні ушкодження потерпілих та ускладнена діяльність тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України.

Суспільно небезпечне діяння, яке є об'єктивно шкідливим, в даному випадку було вольовою, усвідомленою поведінкою, безпосередньо спрямованою на спричинення негативних наслідків народним депутатам України у вигляді нанесення тяжких тілесних ушкодження шляхом підпалу житлового будинку в якому перебували потерпілі.

Суб'єктом вищезазначеного злочину, є Мухаметдінов, як осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу: Мухаметдінов усвідомлвав, що він посягає на життя державних дячів, і бажав спричинити їм смерть.

Причинний зв'язок між вчиненим Мухаметдіновим діянням і його суспільно небезпечними наслідками для народних депутатів України Ілляшова, Чигрінова та Бартоша, наявний, адже саме Мухаметдінов вчинив підпал житлового будинку, в якому перебували потерпілі.

Зважаючи на те, що даний злочин характеризується матеріальним складом, він є закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху, та настання тяжких тілесних ушкоджень.

Згідно зі статті ч.2 ст.194 КК України:

Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах,вчинене шляхом підпалу, вибуху чи Іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки,- карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років.

Основним безпосереднім об'єктом даного злочину є право власності. - житловий будинок.

Предметом злочину може бути будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження майна.

Предметом знищення чи пошкодження у злочині, передбаченому ст. 194, може бути тільки чуже майно.

Для кваліфікації діяння за ст. 194 не має значення, кому саме і за правом якої форми власності (державної, колективної, приватної тощо) належить будинок який підпалив Мухаметдінов.

Об'єктивна сторона даного злочину характеризується суспільне небезпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна шляхом підпалу житлового будинку, наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Умисне знищення чи пошкодження житлового будинку шляхом підпалу, утворює кваліфікований склад цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194.

Термінологічна конструкція "знищення або пошкодження" передбачає як вчинення певного роду діяння (підпал будинку), так і настання відповідних суспільне небезпечних наслідків (тяжкі тілесні ушкодження). При цьому наслідки мають головне значення, оскільки саме з ними закон пов'язує момент закінчення злочину.

За своєю конструкцією даний склад злочину, передбачений ст. 194, є матеріальним. Обов'язковими ознаками його об'єктивної сторони є заподіяння цим діянням великої шкоди і причинний зв'язок між діянням та заподіяною шкодою.

Суб'єктом даного злочину є Мухаметдінов як осудна особа, яка досягла 4-річного (ч. 2 ст. 194) віку.

Суб'єктивна сторона вищезазначеного злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного Мухаметдінова охоплювався той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється велика шкода.

У момент підпалу винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити чи пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна, на яке вчинюється посягання, або може і повинен це передбачати.

Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи тяжкі наслідки, психічне ставлення Мухаметдінова особи може характеризуватись як умисною, так і необережною формою вини. У тих випадках, коли внаслідок умисного знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом "потерпілому з необережності було заподіяно смерть, вчинене слід кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 194. Якщо ж винний передбачав і бажав або свідомо допускав настання цих наслідків, його дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194 і відповідною частиною ст. 115.

В даному випадку тяжкими наслідками слід розуміти, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень кільком особам (трьом народним депутатам україни), тривалеприпинення роботи установи, організації (на тривалий час була значно ускладнена діяльність тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України) тощо.

Список використаних джерел та літератури

1. КонституціяУкраїни: Прийнятанап'ятійсесіїВерховноїРадиУкраїни 28 червня 1996 р. // ГолосУкраїни. 1996. 13 липня.

1. КримінальнийКодексУкраїнивід 05.04.2001 р.

2. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар/Ю.В.Баулін, В.Б.Борисов, С.Б.Гавриш та ін..; за заг. ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. ( 4-те вид. переробл. і доповн.). Х.: Одіссей, 2008, 1208 с.

3. ЦивільнийкодексУкраїни // ВВР. 2003.№ 40-44. Ст. 356 (станомна 15 грудня 2007 р.).

4. Практика суддів України з кримінальних справ (2001 - 2005) / За ред. В.Т. Маляренка. - № 11. 2005. ст. 218.

5. Практика суддів України з кримінальних справ (2006 - 2007) / Укладач В.В.Сташис., В.І. Тютюгін. К.: Юрінком Інтер, 2008. ст. 586.

6. Збірник постанов Пленуму Верховного судуУкраїни у кримінальних справах: Видання четверте. Х.: «Одіссей», 2008. 528 ст.

7. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. К.: Юрінком Інтер, 2004. №12. 360 ст.

8. Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах за 2008 - 2009 роки / за ред.. П.П.Пилипчука. К.: Істина, 2011. 736 с.

9. Панов Н.И. Оценочные понятия и их применение в уголовном праве / Н.И.Панов // Пробл.Соц. Законности. Вып.7. Х.: Харьк. Юрид. Ин-т. 1981.С. 99 - 106.

10. Бажанов М.И. О различных трактованиях некоторых признаков обективной стороны преступления в науке уголовного права /М.И.Бажанов // Пробл. Законности. Вып.40. Х.: Нац.юрид.акад.Украины, 1999. с. 144-145.

11. Кримінальне право України: Загальна частина підручн. / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін.; за ред..В.В.Сташиса, В.Я.Тація. (вид. 4-е, допов.). Х.: Право, 2010. 456 с.

12. Кримінальне право України: Заг.част. для студентів вузів / За ред.. М.І.Бажанова. Київ. Харків. Юрінком Інтер, 2002 р.

13. Кримінальне право України. Заг. част. Підручник / За ред. М.І. Мельника. К.: Атіка, 2008. 276 с.

14. Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина: Навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закладів. К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006. 568 c.

15. Кримінальне право України: загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти. За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2003. 416 c.

16. Конституційне право України -спеціальна частина: Підручник / М. І. Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І. Борисов та ін.; 2-е вид. доп. К.: Юрінком Інтер, 2005. 544 с.

17. М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти. Київ--Харків: Юрінком Інтер--Право, 2001. 416 с., 2001.

18. Миколенко О. М. Співвідношення понять "суспільно-небезпечні наслідки" та "шкода, яка заподіяна злочином" // Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення). Львів: ЛІВС при НАВСУ, 2003. с. 108--110.

Завдання (Коментований КК України)

1. Вироком суду Ніколаєнко засуджений до трьох років позбавлення волі за свідоме поставлення Івакіної та Малихіної в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини (ч. 1 ст. 130 КК України). Зараження не сталося внаслідок випадкового щасливого збігу обставин.

Ознайомившись зі змістом ст. 130 КК України, визначте, який вид складу злочину містить діяння, вчинене Ніколаєнком? Чи мають суспільно небезпечні наслідки в даному випадку кримінально-правове значення?

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КК України свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини,-карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД) - це особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

Об'єктом злочину виступають життя і здоров'я людини.

Об'єктивна сторона злочину виражається у свідомому поставленні іншої особи у небезпеку зараження ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що е небезпечною для життя людини (ч. 1 ст. 130).

До ВІЛ-інфікованих, тобто осіб, в організмі яких виявлено вірус імунодефіциту людини, належать як особи без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі на СНІД. ВІЛ вражає імунну систему людини, покликану захищати її від інфекційних та інших хвороб. В організмі особи, хворої на СНІД як кінцевої стадії ВІЛ-інфекції відбуваються глибокі патологічні зміни, які роблять людину беззахисною від різноманітних хвороб, у т.ч. тих, які в звичайних умовах не становлять небезпеки для життя.

Взагалі до інфекційних хвороб належать розлади здоров'я людей, які виникають внаслідок зараження живими збудниками (вірусами, бактеріями, гельмінтами, іншими патогенними паразитами), передаються від заражених осіб здоровим і мають властивість масового поширення. Законодавство про охорону здоров'я не вживає поняття невиліковно? інфекційної хвороби. Однак виділяють особливо небезпечні інфекційні хвороби, тобто хвороби, які характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення. Крім СНІДу, це чума, холера, хвороба Марбург, гарячка Ебола, туберкульоз, кримська гарячка, хвороба Лайма тощо.

Свідоме поставлення іншої особи у небезпеку зараження ВІЛ може полягати, зокрема, у здійсненні без застосування запобіжних засобів статевих контактів, наданні донором - ВІЛ-інфікованою особою своєї крові або тканин, недотриманні профілактичних заходів, спрямованих на недопущення розповсюдження ВІЛ-інфекції (наприклад, спільне використання нестерилізованих шприців для ін'єкцій наркотичних засобів).

Чинне законодавство покладає на ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД такі обов'язки:

а) вживати заходів щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих закладами охорони здоров'я;

б) повідомити осіб, які були з ними у статевих контактах, до виявлення факту інфікованості про можливість їх зараження; в) відмовитися від донорства крові, її компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для використання їх у медичній практиці.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 130, належить до формальних складів і визнається закінченим з моменту вчинення дій, які створюють реальну небезпеку зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Для притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 130 не має значення те, чи знав потерпілий про хворобу винної особи, чи погоджувався він на вчинення щодо нього дій, які ставлять у небезпеку зараження вірусом невиліковної інфекційної хвороби.

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, яке сталося внаслідок зґвалтування потерпілої особи або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, охоплюється ч. 4 ст. 152 або ч. 4 ст. 153 (за ознакою спричинення особливо тяжких наслідків) і додаткової кваліфікації за ст. 130 не потребує. Якщо зараження вказаним вірусом сталося в результаті вчинення інших злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканості, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 130 і, зокрема, ст. ст. 155 або 156.

Суб'єкт злочину - осудна особа, якій виповнилось 16 років, що хворіє на невиліковну інфекційну хворобу (у т.ч. ВІЛ-інфікований) і знає про це.

Особі, в якої, за даними медичного огляду, виявлено ВІЛ-інфекцію, повідомляється про це працівником закладу охорони здоров'я, в якому проведено огляд, з урахуванням вимог законодавства щодс конфіденційності зазначеної інформації. Одночасно ВІЛ-інфікованому повідомляється про необхідність дотримання певних профілактичних заходів, про гарантії дотримання прав і свобод ВІЛ-інфікованих, а також про кримінальну відповідальність за свідоме поставлення у небезпеку зараження та зараження інших осіб вірусом імунодефіциту людини.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130, характеризується непрямим умислом або злочинною самовпевненістю. Вчинення з прямим умислом дій, спрямованих на те, щоб заразити іншу особу вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що е небезпечною для життя людини, якщо фактичне зараження не відбулося, слід розцінювати як замах і кваліфікувати за ст. 15, ч. 4 ст. 130.

2. Вироком суду директор публічного акціонерного товариства Погодін засуджений за службову недбалість (ч. 2 ст. 367 КК України), що спричинила тяжкі наслідки, які мали прояв у знищенні майна підприємства, неотриманні прибутку та порушенні провадження про банкрутство щодо товариства.

Суспільно небезпечні наслідки якого виду є ознакою об'єктивної сторони злочину, вчиненого Погодіним (ч. 2 ст. 367 КК України)? Ознайомившись зі змістом п5 ч.І ст.61 КК України, з'ясуйте, яке кримінально-правове значення мають тяжкі наслідки в даному випадку?

Згідно ст. 367 КК України вбачається:

1. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб,- карається штрафом від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,- карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.

З об'єктивної сторони службову недбалість характеризує наявність трьох ознак у їх сукупності: 1) дія або бездіяльність службової особи; 2) наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб;

3) причинний зв'язок між вказаним діями чи бездіяльністю та шкідливими наслідками.

Службова недбалість може проявлятись у формі: 1) невиконання службових, обов'язків через несумлінне ставлення до них; 2) неналежного виконання службових обов'язків через несумлінне ставлення до них.

Невиконання службових обов'язків означає невиконання службовою особою дій, передбачених як безумовних для виконання нею послужбі. Цей вид недбалості називають "чистою" бездіяльністю - службова особа повністю не виконує свої обов'язки.

Неналежне виконання службових обов'язків - це такі дії службової особи в межах службових обов'язків, які виконані не так, як того вимагають інтереси служби. Такий вид службової недбалості"взивають "змішаною" бездіяльністю, за якої службова особа вионує свої обов'язки неналежне, діє не до кінця, не вчиняє всіх очіуваних від неї дій.

Відповідальність за ст. 367 настає лише у випадку, якщо дії, неиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені зазначеній статті -наслідки, входили у коло службових обов'язків ієї службової особи, іншими словами, якщо обов'язок діяти відпоідним чином юридичне був включений (законом, указом, постаноою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень акої особи.

Для наявності складу службової недбалості слід встановити, що службова особа мала реальну можливість виконати належним чином свої обов'язки. Визначення можливості (чи неможливості) виконання нею своїх обов'язків здійснюється за допомогою відповідних об'єктивних та суб'єктивних факторів. До об'єктивних фа.кторів належать зовнішні умови, в які поставлена службова особа (забезпечення охорони матеріальних цінностей, наявність транспорту чи людських ресурсів), а до суб'єктивних - особливості цієї особи (її фізичні дані, ступінь інтелектуального розвитку, наявність спеціальних знань, досвіду роботи тощо).

При службовій недбалості за наявності об'єктивної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, службова особа безвідповідально, неякісне ставиться до виконання своїх обов'язків, у зв'язку з чим виконує їх неналежним чином (поверхово, неуважно несумлінно) або взагалі не виконує.

Склад службової недбалості передбачає заподіяння істотної шкоди. Про поняття цієї ознаки див.коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

Для кваліфікації діяння за ст. 367 слід встановити, що воно вчинене службовою особою під час виконання владних, організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій. Діяння, яке полягало у невиконанні чи неналежному виконанні професійних функцій, навіть якщо воно призвело до істотної шкоди, не може розцінюватись як службова недбалість (наприклад, застосування лікарем неправильного лікування, невдала операція тощо).

Шкода, заподіяна через недосвідченість, недостатню кваліфікацію службової особи або з інших обставин, що не залежали від неї і не давали можливості справитись належним чином з роботою, не дають підстав говорити про наявність злочинної службової недбалості. Так само не утворюють складу цього злочину шкідливі наслідки, що настали з причин, які службова особа не могла усунути.

Службова недбалість вважається закінченим злочином з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 1 або ч. 2 ст. 367.

2. Суб'єктом службової недбалості може бути лише службоваособа.

3. Службова недбалість - це єдиний злочин у сфері службової діяльності, який вчинюється тільки з необережності. З суб'єктивної сторони він характеризується злочинною самовпевненістю (службова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов'язків правам і законним інтересам може бути завдано істотну шкоду, але легковажно розраховує на "й відвернення) або злочинною недбалістю (службова особа не передбачає, що в результаті ЇЇ поведінки може бути завдано істотну шкоду, хоча повинна була і могла це передбачити).

4. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків.

Підтяжкими наслідками, завданими злочином, у п. 5 ч. 1 ст. 67 розуміються ті суспільно небезпечні (майнові, фізичні, моральні та інші) зміни в об'єкті кримінально-правової охорони, які викликані вчиненням злочину, але виходять за межі його складу. Визнання наслідків вчиненого злочину тяжкими віднесено до компетенції суду, за винятком тих випадків, де вони прямо зазначені у відповідних статтях Особливої частини КК (ч. З ст. 188, ч. 2 ст. 423 тощо). З урахуванням конкретних обставин справи тяжкими наслідками можуть зокрема визнаватися: смерть однієї чи декількох осіб; значна шкода здоров'ю людей; майнова шкода у великому й особливо великому розмірах; масова загибель об'єктів рослинного чи тваринного світу або забруднення довкілля, технологічна чи екологічна катастрофа; істотне порушення прав людини.

3. Вироком суду Мухаметдінов засуджений за ст. 112 і ч. 2 ст. 194 КК України за посягання на життя народних депутатів України Ілляшова, Чигрінова та Бартоша, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (шляхом підпалу житлового будинку, в якому перебували потерпілі). Унаслідок цього потерпілим заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, проте смерть вдалося відвернути завдяки своєчасно і кваліфіковано наданій медичній допомозі. Довге лікування потерпілих привело до того, що на тривалий час була значно ускладнена діяльність тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України.

Визначте суспільно небезпечні наслідки вчиненого діяння, їх вид та кримінально-правове значення.

Зі статті 112 КК України вбачається:

1. Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю,-карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

2. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю або майну, а також викраденням або позбавленням волі щодо осіб, названих у частині першій цієї статті або їх близьких, з метою впливу на характер їх діяльності або діяльності держави чи органів, які вони представляють,-карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 112, є безпека держави у політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади, яка забезпечує її нормальне функціонування, та у сфері діяльності політичних партій). Крім того, цей злочин має Й обов'язковий додатковий об'єкт - життя людини.

2. Специфічною ознакою злочину є потерпілий.

Ним може бути тільки державний чи громадський діяч, вказаний у диспозиції ст. 112, обраний (призначений} на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку. Одна і та сама особа може бути водночас і державним, і громадським діячем (наприклад, народним депутатом України і керівником політичної партії), що треба враховувати в юридичному формулюванні звинувачення.

Правильна кваліфікація дій винного за ст. 112 потребує встановлення часових меж, в яких та чи інша особа виконує повноваження державного чи громадського діяча. Згідно з Конституцією і законами України державними (громадськими) діячами як потерпілими згідно зі ст. 112 у відповідних початкових та кінцевих часових межах є:

Народний депутат України - з моменту складення ним присяги і до моменту припинення повноважень Верховної Ради України, або прийняття рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України (приймається Верховною Радою України або судом - залежно від підстав такого припинення повноважень);

3. З об'єктивної сторони розглядуваний злочин полягає у посяганні на життя державного чи громадського діяча.

Посягання на життя означає вбивство або замах (як закінчений, так і незакінчений) на вбивство державного чи громадського діяча, які можуть проявитися у діях (здійснення пострілу, нанесення удару ножем, вкладення радіоактивних речовин у робоче крісло тощо) або у бездіяльності (наприклад, невчинення необхідної медичної процедури). Спосіб посягання значення для кваліфікації не має. Детальніше про поняття вбивство див. коментар до ст. 115.

Злочин є закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків (шкода здоров'ю державного діяча може бути не заподіяна зовсім). Заподіяння шкоди здоров'ю державного чи громадського діяча, навіть і за мотивом його державної чи громадської діяльності, яке завідомо для винного не могло спричинити смерть, кваліфікується як відповідний злочин, передбачений розділами II, XV або.іншим розділом Особливої частини КК.

4. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 112, є осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 1-4 років.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу: особа усвідомлює, що вона посягає на життя державного чи громадського діяча, і бажає спричинити його смерть. Мотивами вчинення злочину можуть бути тільки два: бажання припинити державну чи громадську діяльність певної особи або помста за таку діяльність. У будь-якому разі для кваліфікації злочину за ст. 112 достатньо,.щоб ініціатор посягання на життя державного чи громадського діяча (замовник, а за відсутності замовника - організатор, підбурювач чи хоча б один із виконавців, коли їх двоє і більше) керувався вказаними вище мотивами. Інші співучасники можуть діяти з корисливим мотивом, із бажання допомогти ініціатору тощо. В окремих випадках це може мати значення для кваліфікації їхніх дій.

Державна діяльність - це діяльність відповідної службової особи у масштабах держави. Громадською діяльністю у складі злочину, передбаченого ст. 112, визнається діяльність громадянина, обумовлена його належністю до політичної партії і спрямована на реалізацію функцій і виконання завдань, які стоять перед нею.

Посягання на життя державного діяча не кваліфікується за ст. 112, коли воно вчинене для зведення особистих рахунків, коли Його мотивами є ревнощі, намагання уникнути відповідальності, хуліганський мотив тощо.

Наявність, у особи відповідної мети знаходиться за межами складу злочину, передбаченого ст. 112, і може. свідчити про необхідність кваліфікації її дій за сукупністю злочинів, передбачених ст. 111 (у формі надання іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам Допомоги у проведенні підривної діяльності проти України) або ст. 109 (у формі дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади) і ст. 112.

Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, пов,ністю охоплюється ст. 112 і додаткової кваліфікації за п. 8 ст. 115 не потребує.

Якщо винний, бажаючи вбити потерпілого у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, помилився і позбавив життяіншу людину (скажімо, схожу за зовнішнім виглядом), його дії слід кваліфікувати за правилами фактичної помилки: за ст. ст. 15 і 112 як замах на злочин, котрий він намагався вчинити, та за відповідною частиною ст. 115.

6. Певні складнощі може викликати кваліфікація посягання на життя державного чи громадського діяча, коли цей злочин вчиняється на замовлення.

У ситуації, коли безпосередній виконавець злочину не знає, кого саме і за яких первинних мотивів замовника він убиває, його дії не можуть кваліфікуватися за ст. 112. Оскільки безпосередній виконавець не усвідомлював справжнього значення вчинюваних ним дій, але його наміром охоплювалось те, що він вчинює вбивство на замовлення, він повинен нести відповідальність за п. 11 ст. 115. Вчинення такого вбивства не тільки на замовлення, а й з корисливих мотивів вимагає додаткової кваліфікації дій виконавця за п. 6 ст. 115. Коли безпосередній виконавець злочину усвідомлює, що вбиває державного чи громадського діяча у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, його дії треба кваліфікувати за ст. 112, а дії замовника як організацію чи підбурювання до вчинення цього злочину за ст. ст. 27 і 112. Додаткової кваліфікації за п. 11 ст, 115 у такому випадку не потрібно, оскільки посягання на життя державного чи громадського діяча охоплює будь-які об'єктивні ознаки умисного вбивства за обставин, які обтяжують покарання, крім вбивства з корисливих мотивів.

У випадку, коли винний вчинив посягання на життя державного чи громадського діяча і водночас вбивство інших людей шляхом вибуху чи інших загальнонебезпечних дій, відповідальність настає за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 112 і 113 або п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 115.

Згідно зі статті 194 КК України:

1. Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах,-карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи Іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки,- карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності. Додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров'я людини. 2. Предметом злочину може бути будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження майна. Тобто, коли такий вид майна є ознакою іншого самостійного складу злочину або знищення чи пошкодження майна є способом вчинення більш тяжкого злочину (наприклад, ст. ст. 113, 252, 258, 292, 298, 338, 347, 352, 357, 360, 378, 399, 411). Поняття "майно" у диспозиції ст. 194 має дещо інше значення, ніж в диспозиціях ст. ст. 185-187, 189-191. Про особливості майна як предмета злочину, передбаченого ст. 194- 196, див.коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

У багатьох випадках за знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсуття) певних видів майна передбачено адміністративну відповідальність (це має місце зокрема у випадках, передбачених ст. ст. 46-1, 56, 57, 61, 65, 66, 72, 103-2, 109, 111, 1Ї4, 115, 116-2, 117, 139 КАП), що часто створює складнощі у правовій оцінці скоєного. У разі конкуренції ст. 194 і відповідної норми КАП, яка передбачає відповідальність за умисне знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсуття) майна, слід керуватися правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 9 КАП.

Предметом знищення чи пошкодження у злочині, передбаченому ст. 194, може бути тільки чуже майно. Про поняття чужого майна див.коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Для кваліфікації діяння за ст. 194 не має значення, кому саме і за правом якої форми власності (державної, колективної, приватної тощо) належить майно, яке є предметом знищення чи пошкодження. Знищення чи пошкодження власного майна, у тому числі майна, яке є спільною власністю винного та інших осіб, не утворює складу цього злочину.

Знищення або пошкодження особою майна, яке було предметом вчиненого нею викрадення, кваліфікується тільки як викрадення. Кваліфікація дій винної особи за сукупністю злочинів, які полягають у викраденні майна, і злочинів, які полягають у його умисному знищенні чи пошкодженні, можлива лише у разі їх реальної сукупності (наприклад, це може мати місце у разі, коли знищення чи пошкодження майна є способом готування до його викрадення, або коли викрадення майна супроводжується знищеннямчи пошкодженням майна, яке є частиною того майна, що викрадається).

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Знищення чи пошкодження чужого майна можуть бути здійснені у будь-який спосіб (розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дія на річ водою чи повітрям, повне чи часткове розчинення її у воді чи інших рідинах тощо). Умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом утворює кваліфікований склад цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194. Використання майна за його призначенням, що призвело до припинення його існування (наприклад, спалення палива), не може розглядатися як спосіб його знищення чи пошкодження, а тому не утворює складу розглядуваного злочину. За наявності для того підстав зазначені діяння можуть розглядатися як привласнення чи розтрата такого майна.

Якщо знищення чи пошкодження майна є ознакою іншого злочину, то такі дії, за загальним правилом, кваліфікуються за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Додатково кваліфікувати їх ще й за ст. 194 необхідно лише у випадках, якщо зазначені дії вчинювались способом чи спричинили суспільно небезпечні наслідки, які не враховані у статті, що передбачає відповідальність за такий злочин. Такою (за ч. 2 ст. 355 та ч. 2 ст. 194), наприклад, має бути правова оцінка дій, які виразились у примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, поєднаному з пошкодженням чи знищенням майна шляхом вибуху, підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом.

Термінологічна конструкція "знищення або пошкодження" передбачає як вчинення певного роду діяння, так і настання відповідних суспільне небезпечних наслідків. При цьому наслідки мають головне значення, оскільки саме з ними закон пов'язує момент закінчення злочину.

Знищення майна - це доведення майна до повної непридатності щодо його цільового призначення. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.

Пошкодженням майна визнається погіршення якості, зменшення цінності речі або доведення речі на якийсь час у непридатний за ЇЇ цільовим призначенням стан.

У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено внаслідок вчиненого діяння можливість використання майна за цільовим призначенням або наскільки зменшилась його цінність, потрібні спеціальні знання, необхідно призначати відповідну експертизу.

За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 194, є матеріальним. Обов'язковими ознаками його об'єктивної сторони є заподіяння цим діянням великої шкоди і причинний зв'язок між діянням та заподіяною шкодою.

Шкода у великих розмірах- ознака оціночна. Вирішення питання про те, чи є заподіяна шкода великою, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи (вартості майна, обсягу, кількості предметів, значущості його для власника, матеріального становища потерпілого тощо). Виходячи із законодавчого визначення значної шкоди як кваліфікуючої ознаки у ряді інших злочинів проти власності (п. 2 примітки до ст. 185), видається, що шкода у великому розмірі у складі умисного знищення або пошкодження майна може бути визнана тоді, коли цим злочином спричинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Визначення розміру шкоди знищеного чи пошкодженого майна кремих видів здійснюється за таксами, встановленими відповідними нормативно-правовими актами. В окремих випадках розмір шкоди може бути визначено шляхом проведення відповідної експертизи. При визначенні розміру шкоди враховуються лише реальні матеріальні збитки. Упущена вигода до уваги братися не повинна.

На відміну від злочину, передбаченого ст. 194, умисне знищення чи пошкодження окремих спеціальних видів майна утворює склад відповідного злочину незалежно від розміру заподіяної такими діями шкоди (наприклад, це стосується Державного Прапора України та Державного Герба України (ст. 338), офіційних документів, штампів та печаток (ст. 357), майна службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, судді, народного засідателя, присяжного, захисника, представника особи та їх близьких родичів (ст. ст. 352, 378, 399), військового майна (ст. 411)).

Цей злочин є закінченим з моменту, коли чуже майно пошкоджено або знищено і шкода від цього є великою.

4. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного (ч. 1 ст. 194) або 14-річного (ч. 2 ст. 194) віку.

Умисне знищення або пошкодження майна, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, потребує додаткової кваліфікації за ст. ст. 364 (423) або 365 (424).

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється велика шкода.

У разі знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити чи пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна, на яке вчинюється посягання, або може і повинен це передбачати.

Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі наслідки, психічне ставлення винної особи може характеризуватись як умисною, так і необережною формою вини. У тих випадках, коли внаслідок умисного знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом "потерпілому з необережності було заподіяно смерть, вчинене слід кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 194. Якщо ж винний передбачав і бажав або свідомо допускав настання цих наслідків, його дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194 і відповідною частиною ст. 115.

Мотив і мета не є обов'язковими ознаками цього злочину, але їх встановлення є важливим в плані відмежування його від інших злочинів, вчинення яких може супроводжуватись знищенням чи пошкодженням чужого майна. Це, зокрема, стосується таких злочинів, як диверсія (ст. 113), вимагання (ст.189), терористичний акт (ст. 258), масові заворушення (ст. 294).

Якщо винний знищує чи пошкоджує спеціальний вид майна, відповідальність за знищення чи пошкодження якого передбачена окремою статтею КК. вважаючи при цьому, що він посягає на майно не спеціального виду, його дії слід кваліфікувати за спрямованістю умислу - як замах на умисне знищення чи пошкодження чужого майна (за ст. ст. 15 і 194). Якщо ж винний вважає, що ним знищується чи пошкоджується майно спеціального виду, яке перебуває під спеціальною охороною кримінального закону, а насправді воно таким не є, відповідальність настає за замах на знищення чи пошкодження спеціального виду чужого майна.

...