Основні правові системи сучасності

Саме це й відбулося в результаті війни Червоної й Білої Рози, що ускладнила королеві можливість приймати рішення в раді. Лорд-канцлер в XV столітті стає усе більше й більше автономним суддею, що одноосібно вирішує справи від імені короля й ради, що делегували йому повноваження. З іншого боку, і особи, які спорять, все частіше й частіше просять втручання лорда-канцлера через ті перешкоди, які процедура й рутина суддів створили для нормального розвитку загального права.

Рішення, що спочатку приймалися з врахуванням «справедливості в цьому випадку», стали систематично виноситися на основі застосування доктрин «справедливості», що представляють собою додавання або корективи до «правового» принципу. Застосовуваний королівськими судами абсолютизм Тюдорів в XVІ столітті був заснований на широкому використанні королівської прерогативи. В галуззі кримінального процесу знаменита «зоряна палата» являла собою серйозну загрозу для волі підданих, хоча спочатку вона була покликана лише встановити порядок після громадянської війни [8, 84].

Найбільш примітні роботи цього періоду - це праця Литлтона про володіння, написана наприкінці XV століття, і праця Кока «Інститути англійського права», опублікована в 1628-1642 роках. Дуже цікаві також робота Фортеск'ю «У похвалу законам Англії» («De Laudіbus Legum Anglіae», 1470 рік) і діалоги між прихильником римського права й прихильником загального права, опубліковані в 1523-1532 роках Сен-Жерменом за назвою «Професор і студент» [9, 60].

Крім того, дуже важливі для вивчення загального права збірники судових рішень (reports), що замінили стародавні Щорічники судової практики, видання яких припинилося в 1535 році. Ці збірники, що викладали найважливіші вироки й рішення, і сьогодні ще становлять практичний інтерес; вони були перевидані із прекрасними таблицями в дуже солідній серії Englіsh Reports. У класичній праці Блекстона «Коментар до права Англії» описується англійське право другої половини XVІІІ століття, тобто тієї епохи, коли загальне право перебувало в апогеї. Коментар Блекстона (1765-1769 років), що неодноразово перевидавався, можна зрівняти із працями Пот'є у Франції. Вплив Коментарю був досить значним в Англії й у всіх країнах англійської мови, тому що він встановлював рамки англійського права й полегшував, наприклад для Сполучених Штатів Америки, поширення й рецепцію цього права.

г) сучасний період ( з 1832 року)

Цей період англійського права хронологічно визначається 1832 роком і триває дотепер. Цей період відрізняється значною трансформацією як державного механізму, так і правової системи Англії. На початку цього періоду були проведені досить радикальні правова й судова реформи. Подібно тому, як це відбулося в XІІІ й XVІ століттях, XІХ і XX століття також представляють в історії англійського права період істотної трансформації. Для цього періоду характерний розвиток ідей демократії й під впливом Бентама небачений дотепер розвиток законодавства. В 1832, 1833 і 1852 роках відбулися радикальна реформа й модернізація права. До цього часу англійське право розвивалося в процесуальних рамках, що представляли собою різні форми позовів. Звільнившись від цих процедурних оковів, англійські юристи, як і їхні колеги на континенті, не могли приділяти багато уваги матеріальному праву, на базі якого й стали відтепер систематизувати рішення загального права.

В 1873-1875 роках організація судів також була значно модифікована. Акти про судоустрій (Judіcature acts) ліквідували формальне розходження між судами загального права й канцлерськими судів справедливості. Всі англійські суди одержали право застосовувати і норми загального права, і норми права справедливості, на відміну від колись існуючого положення, при якому треба було звертатися в суд загального права, щоб одержати рішення по загальному праву, і в канцлерський суд, щоб одержати рішення на підставі норм права справедливості.

Що ж стосується матеріального права, то була проведена серйозна робота з розчищення (скасування фактично не чинних законів) і приведення норм у порядок (консолідація), що звільнила англійське право від архаїчних рішень і в багатьох галузях систематизувала його норми. Реформи XІХ століття не позбавили англійське право його традиційних рис. Вони не були адекватні кодифікації на французький лад. Англійське право як і раніше розвивалося судовою практикою. Законодавець відкрив судам нові можливості й дав їм нову орієнтацію, але не створив сам нового права.

Жоден автор не намагається більше повторити роботу, пророблену в минулому Гленвіллом, Бректоном, Коком і Блекстоном, і описати все діюче право, весь правовий ансамбль, що відбиває складність відносин сучасної цивілізації. Основними джерелами пізнання англійського права стали тепер (у тому, що стосується судової практики й законодавства) нова серія Law Reports (створена в 1865 році), а в галузі систематизації англійського права - Law of England, видавана за редакцією лорда Хелсбориа.

Модернізація, що почалася в XІХ столітті, триває й у наші дні, однак у трохи новій формі. Новий плин соціалістичного плану, що прагне побудувати суспільство на інших основах, замінив плин ліберальний, що панував до 1914 року. Загальне право переживає у зв'язку з цим серйозну кризу, тому що характерні для нього в силу самої природи форми (казуїстичні й засновані на судовій практиці) погано погоджуються з новими прагненнями здійснити швидкі й разом з тим глибокі зміни в суспільстві [10, 80].

Закони й регламенти придбали масштаб і значення, непорівнянні з тими, що були раніше. Видання нормативних управлінських актів і їхнє застосування породили ряд нових проблем, викликавши безліч конфліктів між органами керування й громадянами. Поряд із судами, що діють на основі загального права, з'явилося чимало інших інстанцій, покликаних розглядати справи, породжені новими законами. Стало очевидним, що традиційні суди будуть захлеснуті потоком справ, якщо покласти лише на них рішення цих нових суперечок. В Англії спрацювали ті ж самі фактори, які обумовили наявність у Франції й в інших країнах адміністративної юстиції. У зв'язку з цим малоістотна та обставина, що в Англії адміністративні суди не зведені в особливу ієрархічну судову систему. Важливо те, що значне число справ, не менше ніж те, що попадає в ординарні суди, перенесено тепер в органи, де юристи працюють разом з не юристами й де взагалі юристів може не бути, а також те, що ці справи розглядаються й вирішуються в такому дусі і за допомогою таких методів, які невластиві загальному праву.

Для рішення проблем, що стоять перед «державою благоденства», мабуть, у більшій мірі, ніж англійське право, підготовлені романські системи Європейського континенту з їхніми розробленими законодавством і доктриною. Тут також з'являється лінія зближення між англійським і континентальним правом. Цей рух стимулюється потребами міжнародної торгівлі. Йому сприяє також більше чітке усвідомлення близькості, що існує в європейських країнах, які керуються цінностями західної цивілізації. Новий імпульс до цього зближення дав вступ Великобританії в 1972 році в Європейське економічне співтовариство. Це привнесло нові риси й тенденції в англійське право.

РОЗДІЛ 4 РЕЛІГІЙНІ ТА ТРАДИЦІЙНІ ПРАВОВІ СІМ'Ї

4.1 Мусульманське право

Мусульманське право це самостійна галузь права, як, наприклад англо-саксонська правова система, це одна зі сторін релігії - ісламу. Іслам містить теологію, що встановлює догми й уточнює, у що мусульманин повинен вірити, а в що ні, а шаріат наказує людині, що робити в тих чи інших обставин. У перекладі з арабської шаріат означає шлях прямування, і він складає те, що прийнято називати мусульманським правом. Хоча шаріат заснований на обов'язках людини, у ньому досить велике місце відведено і прав індивідуума, порушення яких тягне покарання, що накладається мусульманським суддею.

Джерелами мусульманського права є не лише Коран і Сунна. Мусульманськими правознавцями за століття створена велика доктрина. Мусульманське право застосовується лише між мусульманами.

В ісламі панує концепція теократичного суспільства, в якому держава виконує роль служителя церкви. Мусульманські правознавці розробили цілу систему права ідеального суспільства, яке коли ні будь має встановитися в усьому світі і буде підпорядковане ісламу. Мусульманське право настільки тісно пов'язане з релігією, що зрозуміти його можна, лише маючи хоч мінімальне знайомство з ісламом. Іслам - як і іудаїзм, це релігія закону.

Наука мусульманського права має два розділи. Вона вивчає основу (як і, виходячи з яких джерел, виник шаріат) і зміст, то є рішення містять норми мусульманського права. За структурою мусульманське право досить оригінально. Однак не будемо на цьому детально зупинятися і перейдемо до основ мусульманського права. Можна відмітити що, незважаючи на гадану архаїчність, мусульманське право може бути застосовано і до сучасних умов.

Близько 1150 мільйонів мусульман (дані на 1988 рік наведені мусульманськими організаціями з різних країн включаючи і мусульман у західних і європейських країнах) складають переважну більшість у трьох десятках країн і значима меншість в інших. Однак жодне з цих держав не керуються винятково мусульманським правом. Усюди звичай чи законодавство вносять або доповнення, або виправлення в це право, хоча авторитет мусульманського права є безперечним.

З релігійним мусульманським правом не слід змішувати позитивні правові системи мусульманських країн, необхідно розрізняти поняття «мусульманське право» і «право мусульманської країни». Як і в християнських країнах, громадянське суспільство в ісламі ніколи не змішується з релігійною громадою. Громадянське суспільство завжди живе під владою звичаїв чи законів, які спиралися на принципи мусульманського права і відводили їм серйозну роль, але могли в той же час відходити від ортодоксальних положень і входити в протиріччя з принципами і нормами мусульманського права. Навіть тоді, коли фікх володів найвищим авторитетом, не всі його елементи мали однакові практичне значення.

Мусульманський ідеал - встановити спільноти віруючих і громадянського суспільства - ніколи не був здійснений. Про це свідчить, наприклад, дуалізм судової організації.

Поряд із судами каді, які вважалися єдиним легітимним судовими органами, існували й інші типи суден які приймали рішення на основі примітивних звичаїв і регламентів, встановлених владою. Діяльність цих судів завжди більшою чи меншою мірою відступає від суворих норм мусульманського права.

Три значних феномена мали місце в 19 і 20 століттях у праві мусульманських країн. Перший з них - вестернізація мусульманського права, яка зачепила багато його галузі. Другий - кодифікація розділів, яких не торкнулася вестернізація. Третій - скасування спеціальних судів, покликаних застосовувати мусульманське право.

Мусульманське право завжди визнавало за владою право приймати рішення, спрямовані на охорону громадського порядку. Протягом багатьох століть це право використовувалося владою вельми скромно, але ситуація різко змінилася в останньому столітті в ряді мусульманських держав. Це право застосовується настільки інтенсивно, що призвело до формування нових галузей права. У багатьох мусульманських країнах західним "виявилися конституційне право, адміністративне право, кримінальне право, трудове право.

Проте всі ці компіляції були тісно пов'язані з мусульманським правом, на відміну від кодексів, які були прийняті протягом останнього століття в мусульманських країнах. Якщо розглянути адміністративне, кримінальне або трудове право, то можна помітити що ці кодекси послужили справі рецепції західних концепцій. Сталий таким чином дуалізм міг здаватися цілком життєздатним, до тих пір, поки в різних країнах існували два види самостійних судів для застосування двох зазначених систем, абсолютно протилежних за їх принциповим методам і за своєю природою. Одна з цих систем була заснована на порівняльному право і на розумі, інша на аргументації авторитету і вірі. І сьогодні мусульманське право поступається позиції західному. Багато суддів застосовують і мусульманське право, і сучасне право і в багатьох країнах позиції мусульманських судів послаблюються. Відмінність становить Ісламська Республіка Іран, де після ісламської революції були розширені компетенції ісламських судів [11,78].

Позитивні правові системи мусульманських країн в їх сучасному вигляді різні між собою, так як суспільний розвиток цих країн дуже різноманітно, а традиції теж далеко не однакові. Ісламська Республіка Єгипет, Малі Пакистан, Індонезія різні з багатьох точок зору. Загальну картину правових систем мусульманських країн у зв'язку з цим дати дуже важко. Однак деякі загальні риси слід встановити, виділивши при цьому три групи країн.

Першу групу складають країни з мусульманським населенням, що стали соціалістичними республіками, - радянські республіки Середньої Азії, а також Албанія.

У цих державах заснованих на принципах марксизму-ленінізму, іслам не визнається державою. У цих країнах влада прагне побудувати суспільство нового типу, по суті, в цих країнах світська влада, і тому мусульманське право не застосовується судами. Однак, цілком можливо, що принципи ісламу таємно дотримуються місцевим населенням.

Другу групу складають Афганістан, Кувейт, Бахрейн, Катар, Саудівська Аравія, емірати Перської затоки - найбільш типові представники даної групи. Ці країни формально живуть з мусульманського права, але на практиці застосовують норми звичаєвого права. Звичайне право визнає перевагу мусульманського права, але часто з ним розходиться з ним.

Третю групу складають держави, в яких мусульманське право збереглося лише для регулювання окремих сфер правовідносин, тоді як інші сфери регулюються «сучасним правом». Ця група, у свою чергу підрозділяється на дві підгрупи в залежності від того, чи було вищезгадане «сучасне право» вироблено за зразком загального права (Індія, Малайзія, Нігерія), або за зразком французького права (африканські держави з французькою мовою, ряд арабських держав ), або права Голландського (Індонезія).

Особливий випадок Судан, де суддям було наказано заповнювати прогалини права, грунтуючись на совісті і справедливості. Багато хто під цим зрозуміли англійське право. Проте прагнучи зблизиться з іншими країнами французького впливу тут були прийняті кодекси засновані на єгипетських, проте ця реформа повністю не вдалася і ситуація вимагає подальшого втручання.

Інший особливий випадок - Туреччина, неарабських країн, політично і економічно тісно пов'язана із Західною Європою. Туреччина займає особливе місце серед країн з мусульманським населенням. Туреччина вперше серед мусульманських країн ввела н6ових правила у сфері сімейного права, спадкового права і особистого статусу, внаслідок чого Туреччина відмовилася від багатоженства, одностороннього розриву шлюбу з боку чоловіка, нерівного успадкування синами і дочками покійного.

Як ми з'ясували в результаті даної роботи, мусульманське право безперервно змінюється, еволюціонує і інтерес до вивчення мусульманського права ще довго збережеться і з точки зору міжнародного і порівняльного права.

4.2 Право Індії

Другу традиційну систему права, яку визнає і авторитет якої шанує дуже широке суспільство, становить індуське право. Індуське право це не право Індії, так само як і право мусульманське не те ж саме, що право мусульманських держав. Індуське право - це право громади, яке в Індії і в інших країнах Південно-Східної Азії сповідує індуїзм. Так само як і іслам, індуїзм зобов'язує своїх послідовників, крім прийняття на віру певних догм, ще й певного сприйняття світу. Це розуміння формує особливу структуру суспільства і особливий спосіб життя. Переважна кількість жителів Індії сповідує цю доктрину, яка таким чином грає важливу роль у правовідносинах. Разом з тим сьогодні в Індії значне коло суспільних відносин регламентований загальнонаціональними нормами, заснованими на англійських поняттях.

Ця робота присвячена релігійним правовим системам, тому ми будемо розглядати тільки індуське право.

Цивілізація індії відрізняється від ісламської та християнської цивілізації. Для мусульман і євреїв основним є принцип Священного писання, згідно з яким люди створені рівними, за образом і подобою бога. Індуїзм не знає такої фундаментальної західної концепції. Для нього людина - це проста абстракція; є лише люди, які розділені з моменту народження на соціальні і ієрархічні категорії, кожна з яких має свою систему прав і обов'язків і навіть свою мораль [12,35].

Норми регулюють поведінку людей тієї або іншої соціальної групи викладені в книгах іменованих шаастри. Є шаастри трьох типів, бо світ спочиває на трьох засадах і поведінку людей можна пояснити трьома рушійними силами: Чеснотою, інтересом і задоволенням. Шастри вчать людей, як поводитися, щоб бути бажаними богу, - це наука дхарма. Інші шаастри вчать, як розбагатіти і мистецтва керівників (артха - наука користі та політики). Шаастри розвивають також науку задоволень (кама).

Всі три шаастри - дхарма, артха і кама - легітимні, і природний порядок речей вимагає, щоб люди неухильно дотримувалися їх. При цьому кожен суб'єкт повинен вести себе так, як вимагає його соціальна каста, до якої він приписаний: брахман - відповідно до дхармой, торговці і правителі - відповідно до артха, жінки, у яких немає власної посмертної долі - відповідно до камою.

Індуська філософія визнає за дхармой відомий пріоритет, але з цього не випливає, що артха і кама повинні в обов'язковому порядку підкорятися їй. Дхарма - це не вираз індуїстської моралі в усьому її обсязі, і в цьому сенсі дхарма відрізняється від фикха, який безроздільно панує в мусульманському суспільстві. Ще меншою мірою, ніж фікх, вона може розглядатися як право, у власному розумінні цього слова. Дхарма - це скоріше проста модель. Вона опускає відхилення і вимагає гнучкості в дусі реалізму і терпимості, які є відмітною рисою індуїзму.

Дхарма. Дхарма заснована на віруванні, що існує всесвітній порядок, який випливає з природи речей і він необхідний для збереження цього світу. Причому самі боги є лише хранителями цього порядку. Дхарма регулює поведінку людей, не розрізняючи релігійних і юридичних обов'язків. Наприклад, вона вказує, якому покаранню повинен піддадуться суб'єкт, який учинив гріх, говорить про ситуації, коли слід приносити жертву, визначає, в яких ситуаціях слід подавати милостиню і про правила гостинності. Дхарма наказує правителям відвідувати храми і забезпечувати громадську безпеку. Ідея «суб'єктивних прав», чужа дхарми; її стрижень - комплекс обов'язків, дотримання яких є обов'язковим для тих, хто не хоче покрити себе ганьбою і думає про потойбічний світ. Ці правила дуже суворі і варіюються залежно від віку індивідуума і його поведінки. Авторитет дхарми заснований не на звичаї, а на шануванні тих, хто створив ці правила, древніх мудреців, яким було дано бачення того всесвітнього порядку [13].

ВИСНОВКИ

В данній роботі були розглянуті риси основних правових систем сучасного світу. Як висновок, хотілося б відмітити, що згідно актам проголошення незалежності України від 24 серпня 1991р. і Конституції України від 26 червня 1996р. - Україна являє собою незалежну суверенну державу. Всі державні інститути України знаходяться на початку реформування, в тому числі і правова система. Україна являється країною кодифікованого права, тобто правову систему України можна віднести до романо-германської, в якій головною рисою є верховенство закону. Найбільш важливий закон на Україні - Конституція. І для нас дуже важливо знайти ту ідеальну правову модель, яка б нас задовольнила.

Але мабуть не існує ідеальної правової моделі, яка б одночасно підходила б для всіх країн світу. Багато плюсів можна відмітити у романо-германської правової системи. Правові норми чітко кодифіковані, правозастосовнику не важко знайти ту чи іншу норму. Але з іншого боку, доктрина яка виражає рівність права і закону, може зіграти і негативну роль. Так було в 30-х роках в Німеччині і ряді інших країн, коли до влади прийшов тоталітарний режим, і змінив закони, поставивши закон над правом.

У прецендентного права перевага у тому, що воно ближче до практики, але з іншого боку дуже ускладнений пошук прецендентів для реалізації норм права.

Також неважко побачити, що і належність країни до однієї і тієї ж великої правової сім'ї, не виключає суттєвих відмінностей між національними правовими системами цих країн.

В результаті розвитку міжнародного права, торгових і економічних зв'язків між країнами спостерігається тенденція до зближення правових систем різних країн. Так в країнах «загального права» все більше значення набуває кодифікація, а в країнах континентального права - навпаки судовий прецедент.

Розширення міжнародних зв'язків, як економічних так і політичних, сприяє уніфікації правових систем. Інтегруючу роль відіграло утворення «спільного ринку», різноманітних міжнародних організацій, які завдяки єдиному правовому регулюванню стимулюють наближення джерел права.

В результаті цього, хоч і збільшується круг джерел права, але спріввідношення їх впливу все рівно неоднакове. Наприклад, в країнах з романо-германським правом основним джерелом права є закон і підзаконний акт; в державах, чиї правові системи належать до англосаксонської правової сім'ї ведучу роль грає судовий прецедент, який інколи стоїть вище закону.

Зараз в англо-саксонських країнах намітилась тенденція до збільшення значення закону і підзаконних актів; в державах континентального прав навпаки, роль судової практики і прецендента зростає з кожним днем.

Пріорітетними серед норм права цивілізованих держав стають, перш за все, націлені на захист прав і свобод людини. Правда, найбільш складно процеси уніфікації правових норм і законодавства в цілому проходять в тих державах, правові системи, яких знаходяться під сильним впливом релігійних і національних традицій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Алексеев С.С. Теория права - М., 1994 - 224 с.

2.Давид Рене. Основные правовые системы современности / Пер. с фр. и вступ В.А. Туманова. - М.,1988. - 496 с.

3. Суды и судебный процесс Великобритании: Англия, Уэльс, Шотландия: Учебник / Т.В. Апарова. - М.: Норма, 1996. - С. 13.

4. Буржуазная юстиция. Состояние и перспективы развития: Учебное пособие / С.В. Боботов. - М.: Инфра, 1997. - С. 10.

5. Уголовно-процессуальное право Великобритании, США и Франции: Учебник / В.П. Шибико. - Киев: Кондор, 2006. - С. 28.

6. Уголовный процесс современных зарубежных государств: Учебное пособие / К.Б. Калиновский. - Петрозаводск: Изд-во ПетрГУ, 2006. - С. 14.

7. Уголовный процесс основных зарубежных государств: Учебник / К.Ф. Гуценко. - М.: Зерцало, 2001. - С. 73.

8. Основные правовые системы современности: Учебное пособие / Перевод с французского В.А. Туманова. - М.: Юристь, 2002. - С. 84.

9. Уголовно-процессуальное право Великобритании, США и Франции: Учебник / М.М. Михеенко. - Киев: Наука, 2003. - С. 60.

10. Модели уголовного процесса: Учебник / А.В. Смирнов. - СПб.: Питер, 2004. - С. 80.

11. Загальна теорія права і держави/ И.В. Лазарєв.-М.:Норма,1999.- С.78

12. Історія держави і права зарубіжних країн К., 1995р.-С.35

 13. Хрестоматія історії держави і права зарубіжних країн К., 1995р., “Вентурі”

15. Ряшко В.І. Соціологія права у запитаннях і відповідях: [навч.-метод. посібник] / В.І. Ряшко, Р.В. Сокол. - Л.: ЛІВС при НАВС України, 2002. - 196 с.

16.Скакун О.Ф. Теорія держави і права ( Енциклопедичний курс ) :

Підруч.- X.: Еспада, 2006.- 776 с

17. Яницька Н. Сучасні тенденції злочинності серед молоді / Н. Яницька // Право України. - 1998. - №12

18. Тимошенко В. Примус як мотив поведінки / В. Тимошенко // Право України. ? 2007. ? № 6.

19. Посібник для підготовки до державних іспитів з теорії держави та права - Харків, 2013

20.Актуальні проблеми історії держави та права: матеріали наукової конференції, присвяченої 20-річчю незалежності України та 90-річчю НАВС (19 квіт. 2011 р.). - К., 2011. - 147 с.

Размещено на Allbest.ru