Вбивство людини як типова юридична конструкція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

умисний вбивство попередження

Життя є одним з основних природних благ людини. Без нього всі інші блага, права та свободи практично втрачають для людини свій сенс. Виходячи з цього, ст. 27 Конституції України проголошує: «Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань ».

Серед таких протиправних, перш за все злочинних, посягань на життя і здоров'я особи небезпеку становлять ті, єдиним чи основним безпосереднім об'єктом яких є життя людини. В свою чергу злочини проти життя можна розділити на 2 групи:

1. вбивства

2. злочини проти життя за відсутності ознак вбивства

Розкриття юридичного змісту злочинів першої групи не можливе без з'ясування самого феномену вбивства з точки зору кримінального права.

В онтологічному плані вбивство - це, перш за все, реальне соціальне, в тому числі кримінально правове явище. Крім того, вбивство - це і загальноприйняте поняття, і окремий елемент змісту кількох норм кримінального права України. Очевидно, що між виділеними «феноменами» існує певний зв'язок. У даному разі в межах кримінального права цей зв'язок уявляється таким: вбивство як законодавчий термін - вбивство як родова юридична конструкція окремої групи злочинів - вбивство як реальне кримінально-правове явище.

Слово «вбивство» як окремий законодавчий термін вживається, перш за все, в Кримінальному Кодексі. В ньому термін має відносно самостійне значення - загальне щодо всіх випадків його вживання в зазначених статтях і спеціальне - щодо його вживання в контексті формулювання «особою, яка раніше вчинила умисне вбивство».

У ряді певних статей КК термін «вбивство» є складовим елементом словосполучення «погроза вбивство». Тут він втрачає своє відносно самостійне значення і «бере участь» у законодавчій характеристиці відмінного від власне вбивства прояву суспільно небезпечної поведінки.

Розкриття значення законодавчого терміна «вбивство» у теорії кримінального права здійснюється по-різному. Одні вчені пропонують визначати вбивство як протиправне, умисне чи необережне позбавлення життя іншої людини. Інші під вбивством розуміють передбачене кримінальним законом винне суспільно небезпечне діяння, що посягає на життя іншої людини і спричиняє її смерть. Як уявляється, відмінності між наведеними визначеннями стосуються, перш за все, об'єкта вбивства. Перше визначення фактично допускає, що життя «іншої» людини може бути єдиним, основним чи додатковим безпосереднім об'єктом вбивства. З цієї точки зору визначення видається занадто розширеним, оскільки охоплює практично всі злочини, наслідком яких є смерть потерпілого.

Друге визначення, використовуючи формулювання «посягає на життя», фактично визнає, що вбивство має місце лише тоді, коли життя іншої людини є:

1. єдиним безпосереднім об'єктом злочину

2. основним безпосереднім об'єктом злочину

3. додатковим безпосереднім об'єктом злочину, який, однак є для законодавця пріоритетним об'єктом кримінально-правової охорони, оскільки саме для охорони життя конкретних категорій потерпілих були створені відповідні соціальні норми.



1. Поняття умисного вбивства за Кримінальним Кодексом України

Вбивство - це навмисне, протиправне заподіяння смерті іншій людині. Залежно від вини суб'єкта злочину вбивство може бути умисним (статі 115-118 КК) або необережним (ст. 119КК) Протиправність вбивства означає що таке діяння заборонене кримінальним законом під загрозою кримінального покарання Кримінальне право України: Особлива частина. / За ред. Бажанова М. І., В.В Сташиса, В.Я. Тація - К.: Юрінком Інтер, 2005. Не є протиправним позбавлення життя іншої особи за наявності обставин що виключають злочинність діяння.

Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінально караними діянням. Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В Україні медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.

Ст. 115 КК передбачає відповідальність, за:

1) умисне вбивство без кваліфікуючих ознак (ч.1 ст. 115 КК)

2) умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками (ч 2 ст. 115 КК) Кримінальний кодекс України 5 квітня 2001 р.// Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - ст. 131.

Безпосереднім об'єктом будь-якого вбивства є життя особи (людини). Кримінальний Кодекс захищає життя кожної людини незалежно від її соціального стану, національності, громадянства, віку, стану здоров'я, суспільно-моральної характеристики та інших ознак.

Життя - динамічний стан організму людини, який полягає у неперервності процесів обміну матерією та енергією з оточуючим середовищем. Проявами життя людини, зокрема, є: дихання, рух, збудливість, мислення і спілкування, харчування, виділення, розмноження, ріст. Початком життя людини є час фізіологічних пологів, а кінцевим моментом життя - час настання незворотної смерті.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 115 КК характеризується:

1) діянням посяганням на життя іншої особи;

2) наслідками у вигляді незворотної смерті потерпілого;

3) причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідками;

4) факультативними ознаками (місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення вбивства) Баулін Ю.В., Борисов В.І., Гавриш С.Б. та ін. / Сташис В.В., Тація В.Я. (заг.ред.) Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар 2004 1196 ст. пер УКР К. Ін-ЮРЕ.

Суспільно небезпечне діяння при вбивстві може проявитися у дії або бездіяльності. Найчастіше умисне вбивство вчиняється шляхом дії. спрямованої на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини.

Необхідними умовами кваліфікації протиправного заподіяння смерті іншій особі у формі бездіяльності за ст. 115 КК є обов'язок винного турбуватися про потерпілого та за-наявності. у нього можливості не допустити настання його смерті (наприклад, батьки і метою позбавити немовля життя тривалий час не годують його, медичний працівник з тією ж метою не виконує свої професійні обов'язки щодо хворого).

Суспільно небезпечним наслідком вбивства є настання незворотної смерті потерпілого. З цього моменту даний злочин вважається закінченим.

Згідно із законом, активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються у мішалку, коли стан людини визначається як незворотна смерть. Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Діагностичні критерії смерті мозку ти процедура констатації моменту смерті людини визначені в Інструкції, затвердженій наказом МОЗ. У ній, зокрема, зазначено, що смерть мозку - це повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів. Від незворотної смерті слід відрізняти клінічну смерть, коли життєздатність організму протягом певного часу (в середньому близько 6-8 хвилин) зберігається і при належному наданні медичної допомоги, людину, що перебуває у такому стані, можна повернути до життя. Ненадання без поважних причин допомоги такому хворому медичним працівником за наявності вини у виді злочинної самовпевненості, може утворювати склад злочину, передбаченого ст. 139 КК. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Причинний зв'язок між вказаними вище діянням і наслідками має бути необхідним - смерть потерпілого є закономірним результатом умисного діяння винної особи, а не третіх осіб або будь-яких зовнішніх факторів. Якщо ж причинний зв'язок наявний, а вина особи відсутня, то має місце казус (випадок) -- невинне заподіяння смерті потерпілому.

Такі ознаки об'єктивної сторони цього складу злочину, як місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка його вчинення не впливають на кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 115 КК. Однак їх встановлення є обов'язковим, оскільки у ряді випадків вони мають значення для кваліфікації вбивства за ч. 2 ст. 115 і для додаткової кваліфікації діяння за іншими статтями Особливої частини КК.

Смерть людині може бути заподіяна будь-якими способами: постріл із вогнепальної зброї або нанесення удару холодною зброєю у життєво важливі органи; задушення; утоплення; повішення: отруєння: використання радіоактивних матеріалів, електричного струму, вибухових речовин, низької чи високої температур тощо. Способом заподіяння смерті людині може бути і психічний вплив (переляк), коли винний, наприклад, знаючи про невиліковну серцеву хворобу людини, вчиняє такі дії з умислом на позбавлення її життя. Вчинення вбивства з особливою жорстокістю або способом, небезпечним життя багатьох осіб, належить кваліфікувати відповідно за пунктами 4, 5 ч. 2 ст. 115 КК.

Суб'єктом цього вбивства є осудна особа, яка до вчинення злочину досягла 14-річного віку.

У випадках «посереднього виконання» вбивства, коли особа, яка наділена ознак суб'єкта вбивства, використовує для його вчинення неосудну, малолітню особу або особу, яка перебуває під впливом помилки (введена в оману), виконавцем вбивства визнається особа, наділена ознаками суб'єкта вбивства. Неосудна, малолітня особа або особа, яка введена таким суб'єктом в оману, є знаряддям вчинення умисного вбивства. Так само належить кваліфікувати дії особи у випадку залучення нею до заподіяна, смерті потерпілому звірів, свійських тварин тощо. Посереднє вчинення вбивства має місце і у випадку протиправного позбавлення життя під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа, яка вчиняє таке діяння, не могла керувати своїми вчинками (непереборний фізичний примус - ч. 1 ст. 40 КК. Виконавцем вбивства тут є суб'єкт, що застосував непереборний фізичний примус, а особа, яка діяла під впливом такого примусу, знаряддям вчинення умисного вбивства.

Суб'єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел слід вирішувати, виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті характеризується необережністю.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.

Мотив і мета злочину та емоційний стан суб'єкта підлягають з'ясуванню, оскільки у ряді випадків вони впливають на кваліфікацію умисного вбивства. Ч. 2 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство: з корисливих мотивів (п. 6), з хуліганських мотивів (п. 7), у зв'язку з виконанням потерпілою особою службового або громадського обов'язку (п. 8), а також з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9). Особливий емоційний стан є ознакою умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), та умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК) Баулін Ю.В., Борисов В.І., Гавриш С.Б. та ін. / Сташис В.В., Тація В.Я. (заг.ред.) Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар 2004 1196 ст. пер УКР К. Ін-ЮРЕ.

Готуванням до вбивства, як випливає з ч. 1 ст. 14 КК, є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення вбивства, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення вбивства. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 15 КК, замах на вбивство має місце у випадках ненастання смерті іншої людини незалежно від волі суб'єкта, який діяв безпосередньо з прямим умислом на позбавлення її життя. Він є закінченим, якщо суб'єкт повністю вчинив усі дії, які вважав необхідними і достатніми для позбавлення життя потерпілого, але його смерть не настала з причин, що не залежали від волі суб'єкта. Незакінченим є такий замах на. вбивство, коли суб'єкт вбивства, з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усі дій, які вважав необхідними і достатніми для заподіяння смерті потерпілому. Ненастанна смерті потерпілого у ряді випадків є наслідком помилки суб'єкта вбивства або відхилення дії. Так. замах на непридатний об'єкт має. зокрема, місце тоді, коли суб'єкт вчиняє посягання на труп людини, статую, манекена, приймаючи їх за живу людину. Замах з непридатними засобами буде, коли суб'єкт застосовує такі засоби, які за своїми якісними характеристиками не можуть заподіяти смерть потерпілому (зіпсута зброя, непридатні набої до неї недостатня доза отрути тощо).

Умисні дії суб'єкта, які не заподіюють і об'єктивно не можуть заподіяти смерть потерпілому (ворожіння, проклинання тощо), не є замахом на вбивство. В судовій практиці дії, які в силу забобонності або явного невігластва суб'єкта, котрий намагався за допомогою надприродних сил заподіяти кому-небудь шкоду, правомірно розглядаються як виявлення наміру, так званий «голий умисел», що не є кримінально караним Клименко В.А. (ред.) Кримінальне право України: загальна та особлива частини..

Помилка в способі дії має місце тоді, коли суб'єкт застосовує такий спосіб вчинення вбивства, який не може привести до заподіяння смерті потерпілого. Наприклад, винний закриває люк підземного резервуару, відкриває запірну засувку і заповнює його водою з метою заподіяти смерть особі, яка там перебуває. Однак смерть останньої не настає, оскільки вона скористалася для врятування резервним водогоном, що має автономну водозапірну засувку та вихід на поверхню.

Помилка в особі потерпілого має місце тоді, коли суб'єкт помилково заподіює смерть іншій особі, прийнявши її за ту особу, якій мав намір заподіяти смерть. При однаковому кримінально-правовому статусі цих потерпілих вчинене суб'єктом, залежно від обставин справи, належить кваліфікувати як умисне вбивство (ч. 1 або ч. 2 ст. 115 КК). Водночас, якщо винний прагнув позбавити життя особу, яка є спеціальним потерпілим від Іншого злочину (наприклад, злочину, передбаченого ст. 348 КК). а помилково позбавляє життя іншу людину, яка не є потерпілим від такого злочину, його дії слід кваліфікувати за ст. 15 І відповідною статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за посягання на такого спеціального потерпілого, а також за відповідного частиною (пунктом ч. 2) ст. 115.

Відхилення дії буде, наприклад, у випадку, коли суб'єкт, посягаючи на життя конкретної людини за допомогою вогнепальної зброї, промахується і з необережності заподіює смерть Іншій людині, яка була поруч. Вчинене ним у цій ситуації належить кваліфікувати так: замах на умисне вбивство (ч. 2 ст. 15 і. залежно від обставин, ч. 1 або ч. 2 ст. 115 КК) та вбивство через необережність (ч. І ст. 119 КК). Якщо ж необережна форма вини щодо заподіяння смерті іншій особі при цьому відсутня (казус), то вчинене суб'єктом слід кваліфікувати лише як замах на умисне вбивство.

Від замаху на вбивство людини необхідно відрізняти добровільну відмову від вчинення вбивства та дійове каяття. Виходячи із законодавчої конструкції добровільної відмови при незакінченому злочині (ст. 17 КК), добровільна відмова від вчинення вбивства - це остаточне, і власної волі припинення суб'єктом діяння, спрямованого на заподіяння смерті іншій людині, при усвідомленні можливості завершення цього злочину. Добровільна відмова від вбивства людини, згідно ч. 1 ст. 17 КК, можлива на стадіях готування до вбивства і замаху на вбивство. Особа, яка добровільно підмовилася від вбивства потерпілого, підлягає кримінальній відповідальності лише чи умови, що фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Всі інші співучасники злочину підлягають кримінальній відповідальності за готування до вбивства або замах на вбивство.

При готуванні до вбивства або замахові на вбивство можливе, зокрема, фактичне вчинення таких інших злочинів, як заподіяння тілесних ушкоджень, побої, мордування, катування, незаконне позбавлення волі або викрадення людини, незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, перевищення влади або службових повноважень. За таких умов, дії особи, яка добровільно відмовилася від Доведення вбивства до кінця, належить відповідно кваліфікувати за статтями 121, 122, 123, 124, 125, 126. 127, 263, 314, 365 КК Кримінальний кодекс України 5 квітня 2001 р.// Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - ст. 131.. Такий же підхід належить застосувати і при добровільній відмові від доведення до кінця інших злочинів проти особи. При реальній сукупності злочинів (вбивства і готування до вбивства, замаху вбивство або інших вчинених у різний час злочинів) вчинене суб'єктом підлягає самостійній кваліфікації за відповідними статтями Кримінального Кодексу України.

Дійове каяття може мати місце лише після вчинення вбивства або закінченого маху на вбивство. Відповідно до ст. 45 КК особа, яка вчинила вбивство, яке є особливо тяжким злочином, не може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям. Однак ця обставина може бути визнана такою, що пом'якшує покарання (ст. 66 КК).

Умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, а також без ознак, передбачених статтями 116-118 КК, зокрема в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК.

Ч. 2 ст. 115 передбачає відповідальність за кваліфіковані види умисного вбивства. Для кваліфікації умисного вбивства за ч. 2 ст. 115 КК необхідно встановити хоча б одну ознаку, передбачену ч. 2 ст. 115 КК. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК. При цьому слід мати на увазі, що у певних випадках кваліфікація умисного вбивства одночасно за декількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК виключається. Так, не можна кваліфікувати умисне вбивство однієї особи одночасно за пунктами 6 і 7. Як правило, умисне вбивство однієї особи не повинно також кваліфікуватися за пунктами 6, 8, 9 ч. 2 ст. 115 КК. Водночас, слід мати на увазі, що в окремих випадках (наприклад, при вчиненні вбивства на замовлення) така кваліфікація (а також додатково і за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК) можлива. Проте покарання за кожним з цих пунктів, при ідеальній сукупності злочинів, окремо не призначається.

2. Умисне вбивство

Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) - ч. 2 ст. 115 КК. Воно має місце в тих випадках, коли встановлено хоча б одну з ознак, передбачених у пунктах 1-14 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК) передбачає, що позбавлення їх життя охоплювалося єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має.

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК), має місце тоді, коли винний умисно позбавляє життя особу, якій не виповнилося 14 років (ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати), або жінку, яка завідомо для винного справді перебувала у стані вагітності.

Умисне вбивство заручника або викраденої людини (п. 3 ч.2 ст. 115КК) має місце за умови, що потерпілий був: або заручником (тобто особою, яка була захоплена чи утримувалася з метою спонукати її родичів, державну чи іншу установи, підприємства чи організації, фізичну або службову особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення) і винна особа це усвідомлювала (при цьому відповідальність за умисне вбивство заручника має наставати незалежно від того, чи був винний причетним до вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК, однак мотив такого вбивства повинен мати зв'язок із цим злочином), або викраденою людиною (тобто особою, якою протиправно заволоділи через її вилучення з природного соціального середовища та перемістили з одного місця її постійного чи тимчасового перебування до іншого, що супроводжувалося фактичним обмеженням її свободи пересування) і винна особа це усвідомлювала (при цьому відповідальність за умисне вбивство викраденої особи має наставати незалежно від того, чи був винний причетним до вчинення злочину, передбаченого ст. 146 КК, однак мотив такого вбивства повинен мати зв'язок із цим злочином). Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника або викраденої людини незалежно від того, чи була винна особа причетною до вчинення злочинів, передбачених ст. 147 або ст. 146 КК. Водночас мотив вбивства заручника повинен мати зв'язок із злочином, передбаченим ст. 147 КК.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК), має місце тоді, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (через заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, зокрема з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (зганьбленням честі, приниженням гідності, заподіянням тяжких душевних переживань, глумлінням тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на тій підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп.

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), передбачає, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК, а якщо заподіяно шкоду її (їх) здоров'ю, - за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК та відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень.

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) здійснюється за умови, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбутися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину. Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо).

У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачена відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 289 КК).

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК) матиме місце лише у випадку, коли винний позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини з використанням малозначного приводу. Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 і за відповідною частиною ст. 296 КК.

Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок.

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв 'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) передбачає, що злочин вчинено з метою не допустити чи перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства.

Виконання службового обов'язку - це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а громадського обов'язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, перепинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього). Близькі родичі в розумінні п. 8 ч. 2 ст. 115 КК - це батьки, один із подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (п. 11 ст. 32 КПК).

Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів, начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за статтями 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК. Якщо ж умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК) кваліфікується за цією нормою, незалежно від того, чи був винний причетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 КК не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і за пособництво в тому злочині, який приховувався.

Умисне вбивство, поєднане зі зґвалтуванням потерпілої особи або насильницьким задоволенням із нею статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК), має місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після них. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 чи ч. 3 ст. 153 КК або ще й за відповідною частиною ст. 15 КК. Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть із трупом також тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК.

У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після її зґвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК), - це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру або ж не вчинювати їх.

Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії - до чи після вбивства, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку, збирався він це робити чи ні.

До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Під діями нематеріального характеру розуміються будь-які дії, вчинення чи не-вчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства. У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК.

Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 - якщо виконавець позбавив особу життя з метою одержання вигод матеріального характеру, за п. 12 - коли вбивство було замовлено групі осіб). Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті.

Якщо замовник, який не є співвиконавцем убивства, керувався корисливими, а виконавець - іншими мотивами, дії замовника кваліфікуються за відповідною частиною ст. 27, пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК. Відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин щодо неї. Якщо замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив його, замовник несе відповідальність за співучасть у тому злочині, який він організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній - за той злочин, який він фактично вчинив.

У разі, коли виконавець погодився позбавити потерпілого життя, але з причин, що не залежали від його волі, умисел на вбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних обставин справи кваліфікуються як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК), передбачає, що в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо.

Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зі співучасників розглядаються як умисне вбивство двох або більше осіб, вчинене за попередньою змовою, і кваліфікується за пунктами 1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене організованою групою, також кваліфікується за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, коли група осіб, яка вчинила за попередньою змовою умисне вбивство, являла собою злочинну організацію, озброєну банду, терористичну групу чи терористичну організацію, не передбачене законом воєнізоване або збройне формування, організовану групу, створену з метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на адміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настає за п. 12 ч. 2 ст. 115 та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 258-3, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК.

Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК), передбачає, що відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину.

Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім - готування до такого ж злочину чи замах на нього. При вчиненні декількох умисних убивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності. Вбивство не може кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, коли судимість за раніше вчинене вбивство знята чи погашена в установленому законом порядку, коли на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 49 КК, - коли особа була звільнена судом від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Умисне вбивство, вчинене з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (п. 14 ч. 2 ст. 115 КК) має місце тоді, коли винний прагне продемонструвати людську неповноцінність потерпілого, через належність останнього до конкретної раси, нації (національності) чи етнічної групи або релігійної конфесії (віровчення) та внаслідок цього виявляє своє упереджене, ненависницьке ставлення до нього. Вказівка на ці специфічні мотиви з'явилася у КК України на підставі Закону України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості" від 5 листопада 2009 року.

Підвищена суспільна небезпека цього виду умисного вбивства зумовлена посяганням не тільки на життя особи, ай на гарантовану ст. 24 Конституції України рівність прав і свобод людини та громадянина, незалежно від їх раси, кольору шкіри, релігійних переконань, етнічного походження, за мовними або іншими ознаками тощо.

Для застосування п. 14 ч. 2 ст. 115 КК необхідно встановити конкретний спеціальний мотив з тих, що перелічені у кримінальному законі, або їх сукупність. Такий мотив може поєднуватися з іншими спонуканнями (помста, корисливість, хуліганські мотиви), у той же час він має серед них домінувати. Домінуючим спонуканням в цьому випадку виступає прагнення винної особи вчинити фізичну розправу з потерпілим у зв'язку з його расовою чи національною приналежністю або релігійними переконаннями тим самим принизити честь і гідність певної раси, нації або конфесії. Сюди також відноситься бажання спровокувати або розпалити національну, расову чи релігійну ворожнечу та ненависть, продемонструвати шовіністичний світогляд або ксенофобію щодо всіх інших чи конкретних груп людей (наприклад, викликати шляхом умисного вбивства загострення міжнаціональних чи міжконфесійних стосунків, масові заворушення і т.п.). Це може бути також помста потерпілому за його незгоду підтримати націоналістичну або релігійну дискримінацію.

Умисне вбивство з мотивів релігійної нетерпимості, як правило, передбачає міжособистісні неприязні стосунки, зумовлені непримиримістю до представників іншої конфесії (цей вид умисного вбивства може поєднувати в собі елементи національної та расової ворожнечі). Релігійна ненависть може стати мотивом до вчинення умисного вбивства особи, що не сповідає жодної релігії, а також атеїста.

3. Попередження умисних вбивств

У теорії та практиці оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ попередження злочинності розглядається як широкий комплекс взаємопов'язаних заходів, які здійснюються державними органами та громадськістю. Вони організовують попереджувальну роботу переважно не лише на соціальному рівні. Специфіка таких заходів полягає у їх спеціальному призначенні та цілеспрямованості на усунення конкретних криміногенних факторів.

Загалом, під попередженням злочинності розуміють такі заходи, що безпосередньо спрямовані на виявлення і усунення причин та умов скоєння злочинів, запобігання їм та припинення. Виходячи з цього, у діяльності підрозділів карного розшуку щодо попередження умисних вбивств слід зазначити такі напрями:

Виявлення і усунення (нейтралізація) обставин, які можуть

обумовлювати скоєння вбивств.

Попередження реально можливих (в тому числі таких, що

готуються) вбивств і переходу на злочинний шлях певних осіб.

Припинення скоюваних умисних вбивств.

Виявлення і усунення обставин, які безпосередньо сприяли

скоєнню вбивств та які можуть сприяти новим злочинам.

Попередження рецидиву Кримінальне право України: Особлива частина : Підруч. для студ. юрид. вузів і фак-тів/ Ред. П.С. Матишевський, С.С. Яценко, П.П. Андрушак. -К.: Юрінком Інтер, 1999. -896 с..

У межах цих напрямів існує комплекс заходів, що становить у своїй сукупності діяльність із попередження злочинів, і який складається:

- із заходів виховного характеру, спрямованих на постійне підвищення рівня культури громадян;

- з діяльності, спрямованої на усунення умов. що сприяють скоєнню злочинів;

- із заходів, спрямованих на виявлення осіб з криміногеною; поведінкою:

а) із запобігання злочинам, що містить вжиття заходів. спрямованих на недопущення подальшого розвитку злочинної діяльності конкретних осіб:

б) з припинення злочинів, що містить заходи щодо негайної нейтралізації злочинної діяльності осіб, які беспосередньо розпочали протиправну діяльність, а також заходи з недопущення настання злочинних наслідків: - перешкоджання подальшій злочинній діяльності осіб, що скоїли злочини, шляхом повного та своєчасного їх розкриття та ізоляції винних.

В сучасній науці розрізняють три рівні профілактики:

1) вирішення важливих соціальних, економічних та інших проблем життя суспільства, що забезпечує опосередкований планомірний вплив на всі ланки антисуспільної поведінки;

2) здійснення впливу на конкретні соціальні групи, в яких відбуваються негативні явища. Тут необхідне оперативне усунення різних недоліків, виявлених у житті колективу (соціальної групи);

3) індивідуальна профілактична робота, тобто позитивне змінення системи ціннісних орієнтацій людини, поведінка якої заслуговує на особливу увагу.

За формами профілактика буває ранньою і безпосередньою. Рання профілактика покликана впливати на негативно характеризованих осіб, які знаходяться на стадії, ще віддаленій від скоєння злочину. Безпосередня ж -- стосовно осіб, близьких до реалізації своїх антисоціальних намірів. Ці розмежування дозволяють практичним працівникам цілеспрямованіше планувати профілактичну роботу і використовувати більш ефективні для конкретної ситуації тактичні прийоми.

Якщо заходи профілактики не дають бажаних результатів, і у свідомості и поведінці особи начебто «визріває» умисел на здійснення злочину, то на цій стадії необхідне запобігання йому. У ряді випадків прийняте рішення здійснюється не одразу, а тому існують об'єктивні можливості справити на цю особу вплив, перебудувати рішення, змінити направленість поведінки особистості.

Коли мова заходить про припинення злочину, то маються на увазі заходи, які направлені на припинення чогось вже розпочатого, що відбувається. Повною мірою цей термін підходить і для випадків, коли діяльність відповідних органів (окремих осіб) спрямована на зменшення шкоди, очікуваної від злочинного посягання.

Профілактика вбивств полягає у проведенні заходів зі встановлення й усунення причин цього виду злочинів та умов, що сприяють їх скоєнню. Джерелами одержання відомостей про вбивство, яке замислене або готується, можуть бути дані із заяв громадян і посадових осіб, представників громадськості, негласних співробітників, інші оперативні відомості, отримані із аналізу оперативної обстановки і статистичних даних. Коли оперативний працівник отримує такий сигнал, він повинен з'ясувати, які саме причини й умови стали приводом до створення такої ситуації.

Внаслідок зміни суспільних, економічних, політичних і культурних відносин в країні, як було вже вказано, відбулися якісні і кількісні зміни причин і умов, що сприяють вчиненню умисних вбивств. Успіх їх профілактики насамперед залежить від повсякденної та цілеспрямованої роботи в цьому напрямку оперативних служб. Для одержання таких відомостей необхідно використовувати:

методи оперативно-розшукової діяльності та їх результати, допомогу дільничних інспекторів міліції, патрульно-постової служби, скарги і заяви громадян тощо;

аналіз статистичних даних про здійснені й розкриті вбивства;

наслідки роботи з розкриття і розслідування цієї категорії кримінальних справ;

постійний активний зв'язок з населенням, особливо з тією його частиною, яка бажає надавати допомогу правоохоронним органам.

Вкажемо найбільш загальні, на наш погляд, умови, які сприяють скоєнню вбивств:

1) пияцтво. За даними проведеного нами дослідження, особи, перебуваючи в нетверезому стані, скоїли переважну більшість вбивств;

2) вулична злочинність. Значна кількість умисних вбивств вчиняється з корисливих мотивів на вулицях;

3) бездушне ставлення, невжиття своєчасних і необхідних заходів реагування з боку окремих працівників міліції, державних установ щодо фактів антигромадської поведінки конкретних осіб;

4) позиція невтручання в сімейні конфлікти;

5) наявність незаконнії утримуваної зброї і носіння холодної зброї;

6) недоліки в організації та розстановці сил патрульно-постової служби;

7) упущення в оперативній роботі. Слабкий контроль за рецидивістами (спеціальний кримінологічний рецидив) й особами, що раніше були судимі за злочини корисливо-насильницького спрямування;

8) слабкі оперативні позиції в нових економічних структурах;

9) скоєнню вбивств певною мірою сприяють недоліки в роботі слідчо-оперативних груп зі своєчасного розкриття таких злочинів, що дає можливість злочинцям тривалий час залишатися безкарними;

10) недостатня робота зі створення обстановки, яка переконувала б морально нестійких осіб у тому, що кожний скоєний ними злочин буде швидко розкритий;

11) неналежна взаємодія органів міліції з іншими державними установами і громадськістю;

12) слабкий контроль за неповнолітніми, які допускають правопорушення;

13) упущення в організації роботи чергових частин міліції зі своєчасного і якісного реагування на виниклу конфліктну ситуацію або скоєний злочин.

Вказаний перелік не є вичерпним. Знання цих недоліків дає можливість перегляду організаційних питань, а також дозволяє ставити більш конкретні завдання силам, які є в розпорядженні, вдосконалити контроль за їх виконанням.

Заходи загальної профілактики, які можуть забезпечити послідовне скорочення умисних вбивств, можна розділити на дві взаємопов'язані і взаємообумовлені групи:

профілактичні заходи, що проводяться з допомогою органів державної влади і самоуправління, а також інших ланок керівництва, які в силу своєї компетенції можуть впливати на негативні явища, що відбуваються (реагуючи на відповідні подання і документи, або ініціативно); профілактичні заходи, що проводяться безпосередньо органами внутрішніх справ.

До першої групи державних заходів можна віднести такі:

усунення прогалин у законодавстві;

розробка механізмів реалізації економічних програм;

підвищення життєвого рівня населення;

фінансування спеціальних програм боротьби зі злочинністю;

широкомасштабна робота я виховання громадян, підвищення їх культурного рівня;

координація роботи різних структур і установ, спрямованих на виконання цих завдань.

До другої групи профілактичних заходів з попередження умисних вбивств належать такі:

- своєчасне реагування на різноманітні порушення громадського ьпорядку і, насамперед, на ті, що посягають на життя і здоров'я громадян;

- проведення спільних із громадськістю рейдів по найбільш криміногенних об'єктах;

- заохочення громадян, які надають допомогу правоохоронним ьорганам;

- активізація діяльності щодо виявлення осіб, які незаконно зберігають вогнепальну зброю. Встановлення шляхів її придбання або виготовлення;

- посилення нагляду за раніше судимими. Контроль за їх способом життя і джерелами матеріального забезпечення.

Посильна участь у розв'язанні їхніх проблем;

- підвищення ефективності оперативної роботи по попередження умисних вбивств:

- своєчасне розкриття і якісне розслідування кримінальних справ про вбивства;

- усунення недоліків та помилок, допущених у роботі оперативних підрозділів;

- більш широке застосування спеціальних засобів, які використовуються в оперативно-розшуковій діяльності;

- вивчення і впровадження в життя досягнень інших держав, спрямованих на попередження умисних вбивств;

Нетрадиційним, але, на наш погляд, необхідним є встановлення такої взаємодії з господарськими судами. Відомо, що в країні вже минув первинний процес перерозподілу матеріальних ресурсів. Не залишилися осторонь від цього процесу і «тіньові структури». У наш час ними здійснюються численні спроби легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом. Однією з них можна вважати вкладання коштів у перспективні виробничі програми, створення мережі своїх узаконених підприємств, товариств і фірм. Така позиція суттєво вплинула на перегляд вже «відстояних» злочинних «законів» і «настанов», наявні протиріччя усуваються ними не тільки в ході міжгрупових розборок, а і з допомогою судових органів.

Взаємодія з органами прокуратури залишається, безумовно, найголовнішим напрямком боротьби з умисними вбивствами. Слідчі прокуратури не тільки розслідують кримінальну справу, а й встановлюють фактори, які сприяли її скоєнню, що є невід'ємною частиною попереднього слідства.

Залежно від одержаних відомостей і оперативної обстановки, що склалася, органи міліції повинні інформувати органи державної влади про виявлені недоліки, які арсеналом засобів і методів, що є в ОВС, самостійно усунути неможливо. Координацію подальшої спільної роботи треба проводити як за загальними профілактичними напрямками (якщо простежується системна тенденція таких недоліків), так і в більш вузькому аспекті, стосовно кожного конкретного випадку.

Органи внутрішніх справ у діяльності з попередження вбивств повинні широко використовувати допомогу населення. Через ряд причин у багатьох громадян склалася позиція невтручання в ті події, що не стосуються їх безпосередньо. Загальновідомо, що гласними можливостями неможливо викрити усіх «відкритих» і «прихованих» сімейних бешкетників. Через складність завдань, вирішуваних оперативними працівниками, і невеликий кількісний склад, їх діяльність концентрується, в основному, на інших напрямках. Виходом з цієї ситуації поки що може служити допомога громадських помічників і заходи щодо виховання населення в дусі недопущення будь-яких фактів протиправної поведінки. У цій справі необхідна добре поставлена робота дільничних інспекторів міліції.

Індивідуальна профілактична робота цілком залежить від своєчасного і точного встановлення особи, від якої, судячи з її минуло, антигромадської поведінки, можна чекати скоєння вбивства.

Існують традиційні категорії осіб, які внаслідок об'єктивних і суб'єктивних обставин підлягають особливому контролю з боку правоохоронних органів, а саме:

особи, раніше судимі за вчинення умисного вбивства;

раніше судимі за скоєння насильницьких злочинів;

особи, які не стали на шлях виправлення після відбуття строку покарання і які знаходилися в місцях позбавлення волі;

особи, які зловживають спиртними напоями;

наркомани;

особи, які не мають визначеного місця проживання і роду занять;

...