Інститут співучасті в кримінальному праві

Діяльність учасників організованої групи може характеризуватися як розподілом ролей, так і співвиконавством або ж поєднанням цих форм співучасті[10.c.161].

Ще одна важлива ознака виявляється в тому, що саме створення злочинної організації й участь у ній утворюють закінчений злочин, що тягне за собою відповідальність у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК. У деяких статтях Особливої частини КК передбачені норми про відповідальність злочинних організацій. Загальна норма, сформульована в ст. 255, передбачає відповідальність за створення злочинної організації, керівництво нею або участь у ній, а також керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для спільного вчинення ними злочинів чи координацій дії тощо. Причому саме створення злочинної організації для вчинення одного або кількох тяжких або особливо тяжкого злочинів вважається закінченим злочином.

Саме створення організованої групи являє собою готування до злочину, що планували вчинити її учасники. Лише в одному випадку, який передбачений у ст. 392 (дії, що дезорганізують роботу виправних установ), створення організованої групи (і активна участь у такій групі), утвореної з метою тероризування засуджених або нападу на адміністрацію, вважається вже закінченим злочином[9.c.380].

Спеціальними видами злочинних організацій є створення або участь у банді (ст. 257 КК), чи створення або участь у терористичній організації чи групі (ст. 2583 КК), створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань і участь у них (ст. 260 КК).

2.3 Складна форма співучасті

Складна форма співучасті передбачає вчинення кожним із учасників різних за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. Для такої форми співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник, але не обов'язково, щоб співучасники при вчиненні певного злочину виконували всі перелічені ролі - достатньо наявності виконавця і ще хоча б одного з названих інших видів співучасників (виконавець і організатор, виконавець і підбурювач тощо). Складна співучасть охоплює також такі форми спільної злочинної діяльності, як організована група і злочинна організація[10.c.157].

Причому така складна форма співучасті може мати різні комбінації та охоплює дії виконавця й організатора, виконавця і пособника тощо. Однак у будь-якому разі тут завжди є виконавець та інший співучасник: організатор, підбурювач чи пособник (розподіл ролей). Тобто, співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей -- один або кілька з них -- виконавці, інші -- підбурювачі, пособники тощо. Інакше кажучи, при цій формі співучасті не всі співучасники є виконавцями злочину[6.c.105].

Характер сприяння може бути різним, тому розрізняють організаторів, підбурювачів і посібників. Особливість співучасті організаторів, підбурювачів та посібників в тому, що вони безпосередньо не виконують тих дій, які створюють об'єктивну сторону злочину. Взаємодія винних тут більш тривала, ніж при співвиконавстві, хоч і дія даної форми з типовими випадки короткочасного зв'язку. Для наявності цієї форми співучасті необхідне усвідомлення кожним учасником того, то він бере участь у спільній злочинній діяльності. У складній співучасті відповідальність співучасників залежить від відповідальності виконавця, так звана акцесорність[11.c.201].

На практиці форми й види співучасті можуть переплітатися між собою. Наприклад, в рамках вчинення злочину організованою групою за наявності організатора, підбурювача й пособника можливе виконання об'єктивної сторони злочину (повністю чи частково) двома або більше учасниками, які діють як співвиконавці.

У таких випадках з'ясування форми і виду співучасті, ролі кожного із співучасників злочину має значення для визначення характеру й ступеня суспільної небезпеки вчиненого кожним із співучасників, для кваліфікації злочину та їх відповідальності.

2.4. Злочинна організація

Злочинна організація відрізняється від організованої групи: 1) ієрархічністю, що свідчить про більш високий рівень зорганізованості такого об'єднання; 2) спрямованістю на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; 3) можливістю визнання нею об'єднання, зорганізованого не лише для безпосереднього вчинення його учасниками зазначених злочинів, а й керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Останній аспект свідчить про більш широке функціональне призначення злочинної організації, яка, на відміну від організованої групи, може створюватися не лише для вчинення злочинів її учасниками, а й для здійснення злочинної діяльності керівного (координуючого) та забезпечувального характеру. Особливістю злочинної організації є також те, що вона може складатися з відповідних структурних частин, бути утвореною на базі кількох організованих груп (бути об'єднанням таких груп). У свою чергу, такі структурні частини можуть виступати як групи (за попередньою змовою чи організовані), чи окремі особи, діяльність яких полягає у вчиненні злочинів, так і групи чи окремі особи, які здійснюють керівництво чи координацію злочинної діяльності, чи забезпечують функціонування відповідних структур самої злочинної організації або інших злочинних груп[15.c.212].

Ієрархічність злочинної організації передбачає відповідну системно-структурну побудову об'єднання, яка включає наявність загального керівництва (лідерів), чітко визначену підпорядкованість рядових членів об'єднання його керівникові(ам) (у т. ч. керівникам структурних частин), вертикальні зв'язки між вищими та нижчими структурами об'єднання, загальновизнані правила поведінки і забезпечення їх дотримання учасниками злочинної організації[10.c.164].

Спрямованість на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів означає, що злочинною організацією може бути визнане лише таке об'єднання, діяльність якого має за мету вчинення учасниками цієї організації тяжких або особливо тяжких злочинів. Об'єднання, члени якого зорганізувалися з метою вчинення злочинів невеликої або середньої тяжкості, не може бути визнано злочинною організацією, навіть за умови, якщо воно є стійким та ієрархічно структурованим. За наявності для того інших підстав воно може розглядатися як організована група. Водночас, спрямованість на вчинення членами об'єднання, поряд з тяжкими (особливо тяжкими), також злочинів середньої (невеликої) тяжкості, не створює підстав для невизнання такого об'єднання злочинною організацією[17.c.254].

Визнання об'єднання злочинною організацією за ознакою керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб передбачає спільну діяльність учасників такого об'єднання чи його структурних частин, яка полягає в організації вчинення злочину (злочинів) іншими особами, керуванні його (їх) підготовкою та вчиненням. При цьому закон (ч. 4 ст. 28 КК) не передбачає, що така злочинна діяльність обов'язково повинна полягати у вчиненні тяжких чи особливо тяжких злочинів. За цією ознакою злочин може бути визнаний як вчинений злочинною організацією й у разі, коли дії винної особи (осіб) полягали у керівництві чи координації вчинення іншими особами (не учасниками злочинної організації) злочинів тільки невеликої або середньої тяжкості[10.c.166].

Отже, злочинна організація -- це організована група особливого роду, наділена законом більшим ступенем стійкості, згуртованості і рядом інших ознак. Злочинна організація є найнебезпечнішою зі всіх форм співучасті.

Найважливіша ознака злочинної організації -- це зорганізованість дій для вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, які описані в ст. 12 КК.

Злочинна організація може бути створена для керівництва або координації злочинної діяльності інших осіб (це, наприклад, координація дій двох або більше організованих груп) або для функціонування як самої організації, так і інших злочинних груп[12.c.156].

Очевидно, що злочинна організація припускає наявність плану дій угруповання, розподіл функцій між учасниками організації чи окремими злочинними групами, які до неї входять тощо.

Ще одна важлива ознака виявляється в тому, що саме створення злочинної організації й участь у ній утворюють закінчений злочин, що*тягне за собою відповідальність у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК.

Забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так й інших злочинних груп передбачає створення необхідних умов для існування цих об'єднань і здійснення ними злочинної діяльності. Воно може полягати у фінансуванні такої діяльності, приховуванні її, контррозвідувальному, розвідувальному, правовому, медичному, побутовому, інформаційному забезпеченні, забезпеченні особистої охорони організаторів та керівників злочинної організації чи інших злочинних груп, легалізації доходів, отриманих зазначеними об'єднаннями злочинним шляхом, забезпеченні їх прикриття від соціального контролю, у т. ч. від притягнення учасників таких об'єднань до кримінальної відповідальності тощо[10.c.167].

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СПІВУЧАСНИКІВ

Співучасть як різновид злочинної діяльності не створює якихось особливих і самостійних підстав кримінальної відповідальності. Частина 1 ст. 2 КК передбачає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений цим Кодексом (див. коментар до ст. 2 КК). Із цього випливає, що підставою кримінальної відповідальності за співучасть є наявність специфічного складу співучасті у злочині в діях усіх співучасників[24.c.295].

Згідно з ч. 1 ст. 29 КК України виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин. При цьому посилання на ч. 2 ст. 27 КК України не потрібне. Крім того необхідно зазначити, що при встановленні відповідальності виконавця враховуються загальні положення інших інститутів сучасного кримінального права (стадії вчинення злочину, повторність, сукупність, рецидив злочинів, конкуренція кримінально-правових норм) без будь-яких винятків.

Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого виконавцем у співучасті, є своєрідним орієнтиром при кваліфікації дій інших співучасників. Це пов'язано з тим, що виходячи з правової природи інституту співучасті у злочині, особи, які спільними зусиллями вчиняють один і той самий злочин, мають відповідати саме за його вчинення[22.c.348].

Отже, механізм реалізації кримінальної відповідальності виконавця злочину залежить від наявності в законодавстві про кримінальну відповідальність норми, що встановлює таку відповідальність.

Залежно від завершеності злочину виконавцем вирішується питання про кваліфікацію вчиненого іншими співучасниками. Якщо дії виконавця зупинені на попередніх стадіях злочинної діяльності (готуванні або замаху на злочин), то й інші співучасники відповідають за співучасть у замаху на злочин з посиланням на відповідні статті Загальної частини КК (статті 14 та 15 КК)[9.с.359].

С. Д. Шапченко виділяє спеціальні правила кваліфікації злочину, вчиненого виконавцем (співвиконавцем), пов'язані з фактом вчинення ним злочину у співучасті. На його думку зазначені правила, зокрема, зводяться до такого: а) при вчиненні злочину у співучасті з розподілом ролей діяння виконавця (якщо він один) кваліфікуються за загальними правилами; б) якщо в поведінці виконавця (співвиконавця) наявні ознаки іншого виду співучасника (наприклад, у вчиненому злочині виконавець виконував також функцію організатора), його діяння кваліфікується лише як діяння виконавця (співвиконавця), виконання ним функцій іншого співучасника в цьому разі може бути враховане при призначенні покарання; в) при вчиненні злочину групою осіб (у співвиконавстві без попередньої змови) діяння кожного співвиконавця кваліфікується з інкримінуванням йому кваліфікуючої (особливо кваліфікуючої) ознаки «групою осіб», якщо така ознака передбачена у юридичному складі відповідного злочину; г) при вчиненні злочину за попередньою змовою групою осіб (у співвиконавстві за попередньою змовою) діяння кожного співвиконавця кваліфікується з інкримінуванням йому кваліфікуючої (особливо кваліфікуючої) ознаки «за попередньою змовою групою осіб», якщо така ознака передбачена у юридичному складі відповідного злочину: такий же підхід застосовується і при вчиненні злочину у співучасті з розподілом ролей, якщо її елементом є співвиконавство за попередньою змовою; г) при вчиненні злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо у відповідному юридичному складі злочину передбачена лише кваліфікуюча ознака вчинення його «групою осіб», діяння кожного співвиконавця має кваліфікуватись без інкримінування йому кваліфікуючої ознаки «групою осіб», такий підхід зумовлений тим, що відсутність попередньої змови, передбачена у ч. 1 ст. 28 КК України як обов'язкова ознака при вчиненні злочину групою осіб, а у разі вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою така змова наявна[9.с.360].

Певні особливості кримінальної відповідальності виконавця (співвиконавця) передбачені законом про кримінальну відповідальність у випадках ексцесу виконавця (співвиконавця).

Характеризуючи ексцес виконавця злочину, як правило, вчені вказують на об'єктивну (відсутність причинного зв'язку) і суб'єктивну (відсутність вини) ознаки. Зовнішнім об'єктивним вираженням спільності дій співучасників є єдиний результат і причинний зв'язок між діями кожного співучасника і цим результатом. Причинний зв'язок є своєрідним кордоном, що визначає межі відповідальності за співучасть. Ексцес виконавця, що розглядається при дослідженні питань про кримінальну відповідальність співучасників, представляє в цілому самостійне діяння, що не охоплюється умислом інших співучасників. Це дало підставу стверджувати вченим про відсутність причинного зв'язку при ексцесі виконавця[19.c.258].

Отже, організатор, підбурювач та пособник підлягають відповідальності за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за злочин, вчинений виконавцем. Особливістю правової оцінки діянь цих співучасників є те, що вона потребує ще й обов'язкової вказівки на відповідну частину ст. 27 КК України. Це пояснюється тим, що, з одного боку, організатор, підбурювач та пособник, як правило, самі безпосередньо не виконують об'єктивної сторони злочину, а з іншого боку, цих ознак недостатньо для визначення характеру і ступеня участі вказаних співучасників у вчиненні злочину. Ознаки, описані у частинах 3,4, 5 ст. 27 КК України, є своєрідним юридичним з'єднувачем дій організатора, підбурювача та пособника з діями виконавця в межах інституту співучасті[24.c.370].

Крім того, врахування у формулі кваліфікації злочину, вчиненого організатором, підбурювачем та пособником загальних положень інших інститутів сучасного кримінального права (стадії вчинення злочину, повторність, сукупність, рецидив злочинів, конкуренція кримінально-правових норм) відбувається за тими ж правилами, що застосовуються при кваліфікації дій виконавця[9.с.368].

Спеціальні правила кваліфікації злочину, вчиненого організатором, підбурювачем та пособником, формулюються з урахуванням змісту діяння кожного з цих співучасників та форми співучасті. До них, зокрема, можна віднести такі: а) якщо в поведінці особи наявні ознаки кількох видів співучасників (крім ознак виконавця (співвиконавця)), наприклад, у вчиненому злочині особа виконала функції і підбурювача, і пособника, діяння такої особи кваліфікуються з урахуванням ознак того виду співучасників, який законом розглядається як суспільно небезпечніший, виконання такою особою функцій іншого співучасника має бути враховане при призначенні покарання; б) якщо елементом співучасті з розподілом ролей є вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою і ця обставина передбачена у відповідному юридичному складі злочину як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака, вона має бути інкримінована не лише співвиконавцям, а й організатору, підбурювачу або пособнику (за умови, що змова на вчинення злочину у нього зі співвиконавцями також була попередньою); в) якщо особа була організатором, підбурювачем або пособником у злочині, що вчиняється організованою групою (не будучи її учасником, однак усвідомлюючи відповідні її ознаки), і остання обставина передбачена у юридичному складі цього злочину як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака, вона має бути інкримінована при кваліфікації діяння такої особи, такий же підхід має застосовуватись і тоді, коли особа була організатором, підбурювачем чи пособником у злочині, що вчиняється злочинною організацією (щодо інкримінування в таких випадках кваліфікуючої (особливо кваліфікуючої) ознаки вчинення злочину «організованою групою»; г) якщо особа була організатором, підбурювачем або пособником у злочині, що вчиняється організованою групою або злочинною організацією, а відповідний юридичний склад такого злочину не передбачає цю ознаку як кваліфікуючу (особливо кваліфікуючу), але передбачає як кваліфікуючу ознаку «за попередньою змовою групою осіб», остання ознака має інкримінуватись при кваліфікації дій цієї особи[9.с.369].

При вирішенні питання про відповідальність співучасників виникає проблема щодо ставлення особам, які спільними зусиллями вчиняють один і той самий злочин, у вину обставин, які передбачені як обов'язкові або альтернативні ознаки у юридичному складі злочину, що вчиняється у співучасті. Особливості їх вирішення передбачені ч. З ст. 29 КК України. У такому разі ставлення у вину таких обставин безпосередньо впливає на кваліфікацію діяння окремих співучасників, а в кінцевому результаті - на зміст та обсяг реалізації кримінальної відповідальності щодо них.

Так, згідно з ч. З ст. 29 КК ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, наприклад, службова особа, військовослужбовець, раніше судима особа та ін., і впливають на кримінальну відповідальність, ставляться у вину лише цьому співучаснику. У цьому знаходить відображення принцип індивідуалізації відповідальності співучасників, коли інші співучасники: організатор, підбурювач, пособник - з однієї сторони, виконавець - з іншої не можуть нести (більш сувору чи більш м'яку) відповідальність, ніж той співучасник, який має такі ознаки.

Обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені в статтях Особливої частини закону про кримінальну відповідальність як конструктивні ознаки складу злочину, наприклад, щодо предмета, способу чи засобів вчинення злочину, суспільно небезпечних наслідків, мотиву, мети злочину тощо, можуть ставитися у вину іншим співучасникам, але лише за наявності обов'язкової умови -- усвідомлення ними вказаних обставин. Відсутність такого усвідомлення виключає можливість ставлення зазначених обставин у вину іншим учасникам вчиненого злочину[9.с.369-370].

М. І. Бажанов зазначає, що об'єктивні обставини ( обставини, що характеризують об'єктивну сторону складу і впливають на кваліфікацію злочину), вчиненого виконавцем злочину (наприклад, спосіб вчинення), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам лише за умови, що вони заздалегідь знали про ці обставини, були поінформовані про них. Якщо ж співучасники не були поінформовані про наявність цих обставин (не усвідомлювали їх існування), вони за них відповідальності не несуть і ці обставини не можуть визначати кваліфікацію діянь співучасників (наприклад, виконавець вчинив убивство з особливою жорстокістю, а інші співучасники про це не знали - виконавець відповідає за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, а інші співучасники -- за ст. 27 і ч. 1 ст. 115 КК України). У цих випадках, як бачимо, дії співучасників кваліфікуються за різними статтями КК, хоча вони і вчинили один злочин -убивство. Суб'єктивні ознаки, які визначають кваліфікацію злочину, вчиненого виконавцем (наприклад, мотив), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам також за умови, що вони заздалегідь знали про них, були поінформовані про їх наявність. Якщо ж ці ознаки їм заздалегідь не були відомі, співучасники не були поінформовані про них, ці обставини (суб'єктивні ознаки) поставлені їм у вину не можуть бути. Так, якщо підбурювач умовив виконавця вбити потерпілого з помсти, а виконавець, давши на це згоду, вбиває жертву, переслідуючи корисливу мету, то такий виконавець відповідає за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України (вбивство з користі), а підбурювач, що не знав про корисливі мотиви, якими керувався виконавець,- за ч. 4 ст. 27 і ч. 1 ст. 115 КК України. Якщо ж підбурювачу було відомо про такі мотиви виконавця, то він буде нести відповідальність за ч. 4 ст. 27 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України[2].

У межах реалізації кримінальної відповідальності виконавця злочину зазвичай розглядаються питання про співучасть у злочинах зі спеціальним суб'єктом. У теорії кримінального права спеціальним суб'єктом визнається особа, яка, крім загальних ознак суб'єкта, має ще й додаткові ознаки, вказані у диспозиції кримінально-правової норми, що відображають специфічні властивості суб'єкта [9.с.371]. Вказівка у диспозиції кримінально-правової норми на ознаки спеціального суб'єкта означає, що не будь-яка фізична, осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Закон про кримінальну відповідальність іноді обмежує коло осіб, які можуть нести кримінальну відповідальність за вчинення злочину зі спеціальним суб'єктом шляхом вказівки на певні, специфічні риси суб'єкта.

ВИСНОВКИ

Співучасть виступає особливою формою злочинної діяльності, при якій дві чи більше особи вчиняють один з умисних злочинів, передбачених Особливою частиною КК.

Поняття співучасті у злочині важливе як у теоретичному так і в практичному плані. У теоретичному плані це поняття набуває актуальності у зв'язку з тим, що його визначення співвідноситься з реально існуючими видами діяльності і породжує цілий ряд питань.

У практичному плані поняття співучасті важливе тому, що в багатьох випадках кваліфікація конкретних складів злочинів, вчинених кількома суб'єктами, ускладнюється відсутністю відповідної законодавчої рекомендації і суперечністю правозастосовчої практики.

Положення про інститут співучасті закріплено в розділі VI "Співучасть у злочині" КК України. Так, ст. 26 КК України закріплює поняття співучасті в злочині, розглядаючи його як умисну спільну участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.[2]

Аналіз законодавчого визначення співучасті як особливої форми злочинної діяльності - збіг множинності суб'єктів в одному злочині - дозволяє виділити такі основні її ознаки: а) участь декількох суб'єктів у вчиненні умисного злочину; б) їх спільна участь у вчиненні такого злочину; в) умисна участь у здійсненні умисного злочину. Усі вони можуть бути згруповані й віднесені до ознак більш загального порядку - до ознак об'єктивного й суб'єктивного характеру співучасті у злочині. Отже у теорії кримінального права прийнято виділяти об'єктивні й суб'єктивні ознаки співучасті у злочині.

Форма співучасті передбачає специфіку об'єднання співучасників, яка обумовлюється змістом об'єктивних і суб'єктивних ознак спільної участі кількох суб'єктів у вчиненні злочину. Такими ознаками є спосіб взаємодії співучасників і наявність та характер змови між ними.[10.c.259]

Виділення форм співучасті має істотне значення для кримінальної відповідальності співучасників, оскільки: а) дозволяє обгрунтувати з правової точки зору відповідальність не лише виконавця, а й інших учасників спільного вчинення злочину; б) впливає на кваліфікацію дій співучасників.

Щодо визначення форм співучасті ,то в науці не має одностайного підходу до розв'язання цього питання. Так B.С. Прохоров зазначає, що форми співучасті виражають не характер зв'язку між особами, не її структуру, а специфічні риси структури спільної діяльності суб'єктивно пов'язаних осіб, тобто не зв'язок між діячами, а зв'язок між діями. А П. Ф. Тельнов, взявши за критерій класифікації спосіб взаємодії учасників, виділяє такі форми: співвиконавство, співучасть із виконанням різних ролей, злочинна група, злочинна організація.

Вчинення злочину групою осіб, передбачене ч. 1 ст. 28 КК, має місце, якщо в ньому беруть участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Діяльність осіб у складі групи без попередньої змови характерна для вчинення злочинів, передбачених статтями 293, 294, 296 КК.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК).Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб підвищує суспільну небезпечність учинюваних дій порівняно з першою формою співучасті.

Складна форма співучасті передбачає вчинення кожним із учасників різних за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. Для такої форми співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник.

Злочинна організація -- це організована група особливого роду, наділена законом більшим ступенем стійкості, згуртованості і рядом інших ознак. Злочинна організація є найнебезпечнішою зі всіх форм співучасті.

Найважливіша ознака злочинної організації -- це зорганіованість дій для вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, які описані в ст. 12 КК.

Злочинна організація може бути створена для керівництва або координації злочинної діяльності інших осіб (це, наприклад, координація дій двох або більше організованих груп) або для функціонування як самої організації, так і інших злочинних груп.

Співучасть як різновид злочинної діяльності не створює якихось особливих і самостійних підстав кримінальної відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 29 КК України виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.

Організатор, підбурювач та пособник підлягають відповідальності за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за злочин, вчинений виконавцем. Особливістю правової оцінки діянь цих співучасників є те, що вона потребує ще й обов'язкової вказівки на відповідну частину ст. 27 КК України. Це пояснюється тим, що, з одного боку, організатор, підбурювач та пособник, як правило, самі безпосередньо не виконують об'єктивної сторони злочину, а з іншого боку, цих ознак недостатньо для визначення характеру і ступеня участі вказаних співучасників у вчиненні злочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України [Електронний ресурс]: матеріали сайту “Офіційний портал Верховної ради України”,- режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

2. Кримінальний кодекс України[Електронний ресурс]: матеріали сайту “Офіційний портал Верховної ради України”, - режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

3. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар:у 2 т./за заг. Ред. В.Я. Тація,В.П. Пшонки,В.І. Борисова, В.І.Тютюгіна.-5-те вид.,допов.-Х.:Право,2013-547 с.

Т.1.Загальна частина /Ю.В.Баулін,В.І.Борисов,В.І.Тютюгін та ін.-2013.-376 с.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 p. № 5 "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи""[Електронний ресурс]: матеріали сайту “Верховного суду України”, - режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/1a4f0de6acd2c759c225747a0031f4e0?OpenDocument.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності"[Електронний ресурс]: матеріали сайту “Верховного суду України”, - режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/CE23FEBC771D9FCBC2257682004D020E?OpenDocument&.

6. Кримінальне право України. Загальна частина: Навчальний посібник. - За редакцією О.М. Омельчука. - К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 208 с.

7. Кримінальне право України:Загальна частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; За ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 4-те вид., переробл. і допов.-Х.:Право, 2010 - 456 с.

8. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник / За ред. А.С. Беніцького, В.С. Гуславського, О.О.Дудорова, Б.Г.Розовського.-К.: Істина, 2011. - 1112 с.

9. Кримінальне право України. Загальна частина:[підруч] / В.К. Гіжевський, М.О. Лисенко, І.І. Митрофанов.-К.: Атіка, 2012 - 708 с.

10. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник.( Ю.В. Александров,В.І. Антонов, О.О. Дудоров та ін.). - 4-те видання,перероб. Та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - К.: Атіка, 2012. - 376 с.

11. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник / Відповідальний редактор заслужений діяч науки і техніки України, д.ю.н., професор Є.Л. Стрельцов. - Х.: Одісей, 2010 - 328 с.

12. Грищук В. К. Кримінальне право України. Загальна частина : [навч. посіб.у В. К. Грищук. ~ К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007. - 326 с.

13. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / за заг. ред. В. Т. Маляренка. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 453 с..

14. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна: Курс лекцій / За ред А/ /) Коржанського. -- К.. Атіка. 2001. --656 с.

15. Галиакбаров P.P. Как квалифицировать убийства и изнасилования, соворшенные групповым способом // Российская юстиция. -- 2009. -- N9 10. --243 с.

16. Попович Н. Вчинення злочину осіб без попередньої змови як форма співучасті // Вісник Львівського університету. Серія юридична. -- 2005. -- Вип. 41. --512 с.

17. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна: Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. -- К.: Aтiка, 2001.- 432 с.

18.Кримінальне право України:Загальна частина: [навч.посібник] /П.Л.Фріс.К.: «Центр навчальної літератури»,2004.-458 с.

19. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; За ред.. проф.. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 3-є вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. -496 с.

20. Сучасне кримінальне права України: курс лекцій / А.В. Савченко, В.В. Кузнецов, О.Ф. Штанько. - 2-ге вид., виправ. І доповн. - К.: Вид. Паливода А.В., 2006. -636 с.

21. Курс советского уголовного права. Часть общая. - Том І: Уголовный закон / А.А. Пионтковский, А.А. Герцензон, Н.Н. Дурманов, П.С. Ромашкин. Ред кол.: А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, В.М. Чхиквидзе. - М.: Наука, 1970. -358 с.

22. Курс советского уголовного права. Общая часть. Т. І. / М.Д. Шаргородский, - Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. -646 с.

23. Сучасне кримінальне права України: курс лекцій / А.В. Савченко, В.В. Кузнецов, О.Ф. Штанько. - 2-ге вид., виправ. І доповн. - К.: Вид. Паливода А.В., 2009. -.636 с.

24. Українське кримінальне право. Загальна частина : підручник / за ред. - К.: юрінком Інтер, 2013. -712 с.

Размещено на Allbest.ru