Розвиток права в Україні в першій половині ХІХ століття

Основні тенденції в розвитку пореформеного права російської України обумовлювалися змінами в системі цивільного і кримінального та, особливо, процесуального права через скасування кріпосництва, застосування поряд із Зводом законів Російської імперії нового законодавства, виникненням нових галузей права.

Розширювалася сфера застосування цивільного права. Власник землі мав безумовне право вільно розпоряджатися нею. А селяни, попри те, що оголошувалися повноправними учасниками цивільно-правових відносин, не могли вільно розпоряджатися своїм земельним наділом. Право на купівлю-продаж земельної ділянки селянина залежало від рішення сходу сільської громади. Зобов'язання випливали з договорів, що основувалися на вільному волевиявленні сторін, які їх укладали. Забезпечення зобов'язань здійснювалося через сплату завдатку й недотримки. Удосконалення зобов'язального права сприяло розвитку господарського права. Практика й закон знали велику кількість договорів: підряду, майнового найму (допускалась оренда підприємств на строк до 36 років), позики тощо. З'явилися нові види договорів: комісії, страхування. Існувало положення, що врегульовувало діяльність акціонерних компаній, страхування, особистого найму тощо (1870 р.).

Завершення промислового перевороту у 70-80-х роках XIX ст. сприяло розвиткові законодавства з регулювання відносин між роботодавцями й робітниками - фабричного права. Царський уряд видав низку законів, які стосувалися питань умов праці та платні на промислових підприємствах: 1882 р.- 8-годинний робочий день для малолітніх (від 12 до 15 років); 1886 р.- ряд постанов про найм фабричних і сільськогосподарських робітників та про їх взаємини з працедавцями; 1894 р. - утворення фабричної поліції; 1899 р - тривалість робочого дня для звичайних робітників (11,5 год.); 1903 р. - створення посади фабричного старости для урегулювання конфліктів між робітниками і підприємцями; 1905 р. - уведено право на страйк (з 1906 р.- обмежувалося для сільськогосподарських робітників); 1912 р. - закон про страхування і лікарські каси. Контрольним органом за виконанням фабричного законодавства в царській Росії були фабрична інспекція (1882), яка, однак, діяла тільки на приватних підприємствах. Українські губернії розділялися на два округи фабричної інспекції: Київський (охоплював сім губерній) та Харківський (дві губернії).

Судова реформа (1864 р.) виокремила у самостійні галузі права кримінально-процесуальне та цивільно-процесуальне право, які залишалися незмінними до кінця XIX ст. У кримінальному судочинстві проголошувався принцип презумпції невинності, запроваджувався інститут присяжних засідателів. Останні перед винесенням вироку судом виносили свій вердикт із питань: 1) чи була насправді подія, яка призвела до звинувачення підсудного; 2) винен чи не винен підсудний з усіх аспектів звинувачення; 3) який закон про покарання повинен бути застосований до підсудного; 4) про винагороду за шкоду, заподіяну злочином. За виправданого вердикту суд відраз) звільняв підсудного, а за звинувачувального - вислуховувалися висновок прокурора, а потім виносився вирок. Вирок окружного суду з присяжними засідателями вважався остаточним і в апеляційному порядку оскарженню не підлягав.

Розгляд цивільних справ відбувався відповідно до принципів усності, гласності й змагальності процесу. В суді брали участь адвокати, допускалося примирення сторін. Установлювалися два порядки судочинства: звичайний і скорочений. Звичайний порядок передбачав обов'язкове надання сторонами письмових пояснень і доказів, а за скороченого процесу письмова підготовка справи до слухання не була обов'язковою.

Отже, з середини XIX ст. специфіка державно-правового жига українських земель у Російській імперії фактично зійшла нанівець Уніфікаторські дії царату, спрямовані на позбавлення українського народу не лише залишків державної автономії, а й на ліквідацію його культурно-національних особливостей, реалізовувались яку галузі публічного, так і приватного права. Упродовж другої половини XIX ст. у суспільно-політичному ладі та праві російської України спостерігалася чітка тенденція, спрямована на зміцнення поліційно-бюрократичної самодержавної системи, посилення національного гніту та уніфікацію правової системи. [3;c.64]

Висновок

Захопивши в результаті першого поділу Польщі Галичину, Буковину та Закарпаття, австро-угорські загарбники встановили там кривавий колоніальний режим. Поряд із соціальним та політичним гнітом українське населення краю зазнавало жорстокої національної дискримінації. Українська мова грубо ігнорувалась в судах і адміністративних установах. Реорганізований в результаті розвитку капіталістичних відносин австрійський державний апарат використали польські поміщики і буржуазія для збереження свого панування над українськими та польськими народними масами. У багатонаціональній Австрії тривалий час не було єдиної правової системи. Але вже у XVIII ст. були зроблені спроби по об'єднанню цивільного права різноманітних австрійських країв.

На західноукраїнські землі було поширене австрійське законодавство, яке, хоч і мало ряд феодальних пережитків, але в основному відповідало інтересам пануючого класу. За його допомогою австрійські правлячі кола через відповідні органи державного апарату, насамперед суд та прокуратуру, забезпечували своє панування на цих землях. Кодифікація права була в деякій мірі була використана пануючими класами для закріплення свого становища та в боротьбі проти нових сил для збереження підвалин феодального ладу. Але разом із тим кодифікація мала і позитивні сторони, зокрема джерела діючого права в Україні поповнилися новими нормативними актами в окремих галузях права. Отримало розвиток адміністративно-поліцейське і кримінальне законодавство. Дальший розвиток капіталістичних відносин в Австро-Угорщині також привів до перегляду старих та створення нових кодексів, хоча вони зберегли цілий ряд середньовічних феодальних положень.

Галичина неодноразово була місцем випробування нових цивільного, цивільно-процесуального, кримінального та інших кодексів, дія котрих згодом поширювалась на всі інші австрійські так звані коронні краї. Найважливішими австрійськими кодексами, що діяли в Галичині були: цивільний 1811 року, кримінальний 1787 року зі змінами і доповненнями 1852 року та 1855 року, цивільно-процесуальні 1781 та 1895 року, кримінально-процесуальний 1873 року.

законодавство право кодекс сімейний

Використана література

1. Кульчицький В.С. Державний лад і право Галичини у другій половині XIX - на початку ХХ ст. - Л., 1965.

2. Кульчицький В.С. Джерела права в Галичині за часів австрійського панування.// Проблеми правознавства. - Л., 1971. Вип.. 19.

3. Ткач А.П. Кодифікація дореволюційного права України. - К., 1968.

4. Цьюйнер Еріх Історія Австрії.

5. Музиченко Петро. Історія держави і права України - "Знання", Київ - 1999.

Размещено на Allbest.ru