Право на інтелектуальну власність

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Загальні аспекти права інтелектуальної власності. Стан та перспективи розвитку законодавства України у сфері інтелектуальної власності

2. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

Висновки

Список літератури



Вступ

Від моменту проголошення незалежності України та початку розробки і створення повноцінної бази національного законодавства і по сьогоднішній день, за пріоритетні основи намагаються взяти правові норми, які є визнаними в усьому світі та містяться у міжнародних договорах. Це правило розповсюджується й на суспільні відносини у сфері інтелектуальної власності. І постійне зростання ролі та значення інтелектуальної власності в Україні, як і у всьому світі, лише стверджує тезу, що найбільш цінним капіталом людства є його інтелект та ті об'єкти, які завдяки ньому створюються. Сучасний розвиток світової економіки характеризується кардинальними змінами у визначенні напрямків економічного прогресу. Роль інтелектуальної власності в економічному розвитку з кожним роком зростає та випереджає значущість засобів виробництва та природних ресурсів.

В усьому світі інтелектуальна власність є об`єктом цивільного обороту. Зростання значення інтелектуальної власності та насамперед її результатів у соціально-економічному розвитку будь-якого суспільства, а також зростання попиту на неї пов`язано не лише з появою позитивних чинників, але й на жаль, не меншою мірою, негативних. Адже інтелектуальна власність часто стає об`єктом неправомірних дій, зловживань, і тому потребує з боку держави не лише ефективної правової охорони, а й ефективно працюючих механізмів захисту. Водночас далеко не усі міжнародно-правові та національно-правові акти, що регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності, можуть характеризуватися як цілком досконалі. Незважаючи на те, що за останні роки законодавство про інтелектуальну власність неодноразово змінювалося та розвивалося, з`являлися нові гарантії прав творців та посилювався захист прав інтелектуальної власності від будь-яких порушень, на сьогодні універсальної моделі, яка б забезпечувала належний рівень захисту прав інтелектуальної власності, у світі не існує.

Таке становище множні пояснити низкою чинників. По-перше, відбувається стрімкий розвиток високих технологій, який впливає на швидкість та рівень створення об`єктів інтелектуальної власності, і законодавець просто не встигає закріпити належним чином нові вимоги, що висувають наявні суспільні відносини. По-друге, навіть за умови такого відстеження у стислі терміни існуюча процедура внесення змін до нормативно-правових актів займає значний проміжок часу, внаслідок чого вони законодавчі зміни все ж таки відстають від потреб практики. Відповідно, вони не мають спроможності охопити усі можливі способи використання об`єктів інтелектуальної власності та сприяти реальному та ефективному захисту порушених або оспорених прав. По-третє, залежність державної політики у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності в Україні від політичних коливань та суб'єктивних факторів. По-четверте, не усі положення, закріплені у нормативно-правових актах з питань інтелектуальної власності, як міжнародних, так і національних, додержуються або виконують належним чином. Тобто, мова стоїть про проблеми правозастосування, які значною мірою також породжують як наслідок порушення прав інтелектуальної власності.

інтелектуальний власність право патент



1. Загальні аспекти права інтелектуальної власності. Стан та перспективи розвитку законодавства України у сфері інтелектуальної власності

У самому широкому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній областях. Найбільш повно поняття прав інтелектуальної власності розкривається в ст. 2 Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності, від 14 липня 1967 р. У цій Конвенції зазначено, що інтелектуальна власність включає права, які відносяться до:

- літературних, художніх і наукових творів;

- виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо - і телевізійних передач;

- винаходів у всіх сферах людської діяльності;

- наукових відкриттів;

- промислових зразків;

- знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань і комерційних позначень;

- захисту від недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.

Слід зазначити, що за Цивільним кодексом України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів цього права визначається відповідно до цього кодексу та інших законів. При цьому право інтелектуальної власності та право власності на річ, в якій втілено відповідний об'єкт, не залежать одне від одного. Тому перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ і навпаки. Поняття права інтелектуальної власності є узагальнюючим по відношенню до таких понять, що використовуються в законодавстві та в юридичній літературі, права на твори науки, літератури і мистецтва (авторські права), права на виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення (суміжні права) та права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг тощо (права промислової власності). Однак ці три складові не вичерпують всього змісту поняття «права інтелектуальної власності». Існує чимало результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона, але поза рамками авторських і суміжних прав та прав промислової власності. До них, зокрема, відносяться топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця, сорти рослин і деякі інші об'єкти прав інтелектуальної власності. Тому поняття “права інтелектуальної власності” ширше за обсягом, ніж поняття авторських і суміжних прав та прав промислової власності разом узяті. Право інтелектуальної власності складається з таких основних інститутів. Інститут авторських і суміжних прав - регулює правовідносини, що виникають у зв'язку із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, виконань, фонограм, відеограм, передач (програм) організацій мовлення. Об'єднання в єдиному правовому інституті двох зазначених груп норм пояснюється найтіснішою залежністю виникнення та здійснення суміжних прав від авторських прав, а також урегульованістю відповідних правовідносин єдиним спеціальним законом. Ще однією рисою, яка об'єднує об'єкти авторського права і суміжних прав, є те, що для набуття прав на ці об'єкти не вимагається здійснення будь-яких формальностей.

Другим інститутом прав інтелектуальної власності, за допомогою якого охороняються права на об'єкти прав інтелектуальної власності, є інститут прав на результати науково-технічної творчості, які охороняються патентними правами, тобто інститут патентних прав. Цей правовий інститут регулює майнові, а також пов'язані з ними особисті немайнові правовідносини, що виникають у зв'язку із створенням винаходів, корисних моделей і промислових зразків, а також із набуттям, здійсненням та захистом прав на них. Ще одним інститутом прав інтелектуальної власності є інститут так званих комерційних позначень або інститут прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту. Під комерційними позначеннями розуміють позначення, на які може бути набута правова охорона як на об'єкти права інтелектуальної власності, що вказують на походження, якість чи репутацію товарів або послуг. Такими позначеннями є: торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування. Вони виконують функцію індивідуалізації товарів і послуг, а також суб`єктів підприємницької діяльності, гарантуючи якість товарів і послуг, що ними виробляються чи надаються. Крім традиційних об'єктів прав інтелектуальної власності, які охороняються авторськими і суміжними правами, патентними правами, а також правами на комерційні позначення, українське законодавство надає правову охорону сортам рослин, топографіям інтегральних мікросхем, комерційній таємниці та деяким іншим результатам інтелектуальної творчої діяльності. При цьому, окремі об'єкти прав інтелектуальної власності, зокрема наукові відкриття і раціоналізаторські пропозиції, є специфічними для українського законодавства, оскільки в більшості держав світу вони особливо не виділяються. Незважаючи на це, і перший, і другий вид результатів інтелектуальної творчої діяльності можна віднести до особливого інституту прав інтелектуальної власності, а саме - інституту прав на нетрадиційні об'єкти прав інтелектуальної власності. Звичайно, ця його назва є суто умовною і покликана лише підкреслити його відмінність від інститутів авторських і суміжних прав, патентних прав, а також прав на комерційні позначення, тобто об'єктів, охоплених Паризькою конвенцією про охорону промислової власності. Слід зазначити, що метою правової охорони результатів інтелектуальної діяльності є створення правових механізмів законного запобігання можливості актів “паразитування”, тобто безоплатного використання зазначених об'єктів права інтелектуальної власності третіми особами з комерційною метою. Право інтелектуальної власності включає різні правові інструменти, які можуть поєднуватись, щоб забезпечити більш ефективну правову охорону і захист права на вказані вище об'єкти права інтелектуальної власності. Вибір конкретного інструмента правової охорони та захисту права інтелектуальної власності залежить від особливостей об'єкта цього права. Поняття "захист прав інтелектуальної власності" включає передбачену законодавством діяльність відповідних державних органів по визнанню, поновленню прав, а також усуненню перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності. Захист прав інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів здійснюється у передбаченому законодавством порядку, тобто із застосуванням належних форм, засобів і способів захисту. Юрисдикційна форма захисту прав інтелектуальної власності поділяється на загальний і спеціальний порядки захисту.

За загальним порядком захист прав інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів здійснюється судом.

Основна кількість таких спорів розглядається судами загальної юрисдикції.

Якщо обидва учасники спірних правовідносин є юридичними особами, то спір, що виник між ними, підвідомчий господарському суду. За згодою учасників правовідносин в сфері інтелектуальної власності спір між ними може бути переданий на розгляд третейського суду. Як засіб судового захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів виступає позов, тобто звернена до суду вимога стосовно відправлення правосуддя, з одного боку, і звернена до відповідача матеріально-правова вимога щодо виконання покладених на нього обов'язків визнання наявності чи відсутності правовідносин, з другого. Судовий або позовний порядок захисту права інтелектуальної власності застосовується у всіх випадках, крім тих, що прямо передбачені в законодавстві. Спеціальною формою захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів є адміністративний порядок їх захисту. Він застосовується як виняток із загального правила, тобто тільки в прямо передбачених законодавством випадках. Відповідно до закону потерпілий може звернутися за захистом свого порушеного права та інтересів до певного органу державного управління, вищого органу відповідача або Антимонопольного комітету України. Засобом захисту в даному разі є не позов, а скарга чи заява, порядок подання і розгляду яких регламентуються адміністративним законодавством. У рамках спеціальної юрисдикційної форми реалізується також кримінально-правовий захист права інтелектуальної власності.

Неюрисдикційна форма захисту права інтелектуальної власності включає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів, які здійснюються ними самостійно, без звертання до державних або інших компетентних органів (самозахист прав). Відповідно до ст. 19 Цивільного Кодексу України самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. При цьому, способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Особа, право інтелектуальної власності якої порушене, може сама обирати способи самозахисту або ці способи самозахисту можуть встановлюватися договором. Маються на увазі, природно, лише законні засоби самозахисту, такі, наприклад, як відмова здійснити певні дії, передбачені укладеним договором про передачу майнових прав інтелектуальної власності або ліцензійним договором, відмова від виконання недійсного договору тощо.

Що стосується державної системи правової охорони інтелектуальної власності, то відповідно до спеціальних законів у цій сфері, під цим поняттям розуміють Установу (центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності) і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи.

На сьогодні ця система складається з Міністерства освіти і науки України, Державного департаменту інтелектуальної власності, Українського агентства з авторських та суміжних прав, Державного підприємства «Український інститут промислової власності» («Укрпатент»), Філії «Укрпатенту» «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг», Державного підприємства «Інтелзахист» та Державного інституту інтелектуальної власності. На відміну від національної системи, міжнародна система охорони інтелектуальної власності направлена, в першу чергу, на формування єдиних підходів до забезпечення правової охорони інтелектуальної власності у світі. Комплекс заходів щодо міжнародного співробітництва координує Всесвітня організація інтелектуальної власності, яка є однією з 16 спеціалізованих у Організації Об'єднаних Націй.

Основною метою створення цієї впливової міжнародної організації є заохочення творчої діяльності, сприяння правовій охороні інтелектуальної власності у всьому світі, розвиток співробітництва між державами в інтересах їхньої взаємної користі, забезпечення адміністративного керівництва різноманітними союзами і договорами. На сьогодні, ВОІВ виконує адміністративні функції наступних Союзів чи договорів в галузі інтелектуальної власності:

- Паризький союз по охороні промислової власності;

- Мадридська угода про попередження неправдивих чи оманливих зазначень походження товарів;

- Мадридський союз по міжнародній реєстрації знаків;

- Гаазький союз по міжнародному депонування промислових зразків;

- Ніццький союз по міжнародній класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків;

- Лісабонський союз по охороні назв місць походження і їх міжнародній реєстрації;

- Локарнський союз, що засновує міжнародну класифікацію промислових зразків;

- Союз РСТ;

- Союз МПК;

- Венський союз, що засновує міжнародну класифікацію зображувальних елементів знаків;

- Будапештський союз по міжнародному визнанню депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури;

- Найробський договір про охорону олімпійського символу;

- Договір про закони щодо товарних знаків (TLT).

У свою чергу законодавство України в сфері інтелектуальної власності

охоплює усі загальновідомі об'єкти права інтелектуальної власності, забезпечує набуття, здійснення та захист прав інтелектуальної власності в Україні як вітчизняними, так і іноземними особами та в цілому відповідає вимогам, встановленим міжнародними правовими актами.

На сьогодні правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України, нормами Цивільного, Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та процесуальних кодексів. В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері. Правовідносини, пов'язані з правовою охороною інтелектуальної власності, регулюють також близько 100 підзаконних нормативних актів.

Конституція України, як першочергове джерело права, визначає основоположні засади існуючих в цій сфері правовідносин. Відповідно до

Конституції України кожен має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без згоди власника, за винятками, встановленими законом. Кожен має право володіти, користуватися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, особистих немайнових прав і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

З 1 січня 2004 р. набув чинності Цивільний кодекс України, який містить окрему Книгу четверту «Право інтелектуальної власності», яка регулює загальні питання у цій сфері, Главу 75, яка регулює відносини щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, а також містить загальні положення стосовно права особи на захист її цивільних прав та інтересів судом та органами державної влади.

Книга четверта визначає такі основні засади, як:

- поняття права інтелектуальної власності, а саме встановлює, що це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Крім того, в цій книзі визначено, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності;

- співвідношення права інтелектуальної власності та права власності;

- об'єкти та суб'єкти права інтелектуальної власності;

- підстави виникнення права інтелектуальної власності;

- особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності;

- строки чинності цих прав;

- права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору та на об'єкт, створений за замовленням;

- наслідки порушення права інтелектуальної власності;

- захист права інтелектуальної власності.

При цьому кожному конкретному об'єкту права інтелектуальної власності присвячена окрема глава цієї книги. Глава 75 Цивільного кодексу України визначає види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності та встановлює конкретні вимоги щодо кожного з них. Такими договорами можуть бути: ліцензія, ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, а також інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Також визначено порядок державної реєстрації таких договорів. Крім цього, Цивільний кодекс України містить також главу 76, що регулює відносини, пов'язані із договорами комерційної концесії. Ці договори безпосередньо не віднесені до договорів щодо розпорядження майновими правами на об'єкти інтелектуальної власності, але також стосуються відносин, пов'язаних із наданням дозволу на використання цих об'єктів. Відносини щодо використання об'єктів права інтелектуальної власності в господарській діяльності врегульовані таким нормативно-правовим актом як Господарський кодекс України. Він містить Главу 16, якою, зокрема, визначені правомочності щодо використання об`єктів права інтелектуальної власності у сфері господарювання. Також цей Кодекс містить норми, що передбачають відповідальність за правопорушення у сфері господарювання. Наприклад, до порушника можуть бути застосовані такі види господарських санкцій, як:

- відшкодування збитків;

- штрафні санкції;

- оперативно-господарські санкції.

Що стосується адміністративної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності, то адміністративні процедури застосовуються у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, зокрема при: порушенні прав інтелектуальної власності, здійсненні дій, що становлять акти недобросовісної конкуренції, незаконному розповсюдженні примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, порушенні законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Норми адміністративного права, що стосуються захисту прав інтелектуальної власності, містяться також у:

- Митному кодексі України, зокрема Розділі Х “Контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності”, в якому визначаються особливості переміщення через митний кордон України зазначених товарів;

- спеціальному законодавстві України в сфері інтелектуальної власності і регулюють відносини, пов'язані із захистом права інтелектуальної власності в Апеляційній палаті Державного департаменту інтелектуальної власності; - законах України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» та «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».

Кримінально-правові способи захисту прав інтелектуальної власності передбачені Кримінальним кодексом України та застосовуються від імені держави за вироком суду у вигляді покарань до особи, винної у вчиненні злочину, і полягають у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Такими видами покарань можуть бути: штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправні роботи, конфіскація майна, арешт, обмеження або позбавлення волі на певний строк. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері інтелектуальної власності передбачена за:

- порушення авторського права і суміжних прав;

- порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію;

- незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм;

- незаконне використання торговельної марки (знака для товарів і послуг), комерційного (фірмового) найменування, географічного зазначення;

- незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Спеціальне законодавство України у сфері охорони прав інтелектуальної власності складають такі, зокрема закони України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та «Про авторське право i суміжні права». Ними детально врегульовано відносини щодо набуття, здійснення та захисту прав на винаходи, корисні моделі, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, географічні зазначення, об'єкти авторського права і суміжних прав. Так, питання охорони авторського права та суміжних прав врегульовані Законом України «Про авторське право та суміжні права». Відповідно до цього закону охороні підлягають особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права. В Законі визначається, що суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Об'єктами авторського права визнаються твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру(книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп'ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; аудіовізуальні твори; твори образотворчого мистецтва; твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва та інші твори. Цей перелік не є вичерпним. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Разом з тим, суб'єкти авторського права мають можливість зареєструвати свої права у встановленому порядку. Стосовно суміжних прав, цей Закон визначає що суб'єктами суміжних прав є: виконавці творів, виробники фонограм, виробники відеограм, їх спадкоємці та правонаступники; організації мовлення та їх правонаступники. Окремий розділ присвячено питанню управління правами суб'єктів авторського права та суміжних прав. В ньому зазначається, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління. Законом також передбачено цілий розділ, присвячений захисту авторського права та суміжних прав.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» регулює відносини, пов'язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на винаходи і корисні моделі. Він визначає умови надання правової охорони цим об'єктам права інтелектуальної власності, зокрема встановлює, що об'єктом винаходу (корисної моделі) можуть бути продукт або процес, а також нове застосування відомого продукту чи процесу.

Для того, щоб винахід відповідав умовам патентоздатності він повинен бути новим, мати винахідницький рівень і бути промислово придатним. До корисної моделі висуваються лише вимоги щодо новизни та промислової придатності. Цей Закон визначає, яким чином здійснюється розподіл прав між винахідником та роботодавцем. Також врегульовано відносини щодо прав правонаступників та права першого заявника.

Як і кожний спеціальний закон у цій сфері, цей акт законодавства визначає порядок набуття прав на винаходи та корисні моделі. Розділ ІV цього Закону містить норми, що стосуються вимог до заявки на зазначені вище об'єкти, порядку встановлення дати подання заявки, пріоритету, порядку проведення експертизи заявки, можливостей відкликання та перетворення заявки, надання тимчасової правової охорони, оскарження рішення за заявкою, реєстрації прав та видачі патенту.

Розділ V цього Закону визначає права та обов'язки власника прав на винаходи та корисні моделі. Йому належать права на використання відповідного об'єкту, виключні права дозволяти та забороняти таке використання. Разом з цим, Закон також передбачає певні винятки з виключних прав. Це, зокрема стосується права попереднього користування на винаходи та корисні моделі. Також не визнаються порушенням виключних прав на ці об'єкти такі дії, як використання їх:

- в конструкціях чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що винахід (корисна модель) використовується виключно для потреб зазначеного засобу; без комерційної мети; за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо), але з обов'язковою виплатою власникові прав відповідної компенсації, тощо.

Існують ще деякі винятки з виключних прав на ці об'єкти, але встановлений Законом перелік є вичерпним.

Також Законом встановлено порядок припинення дії патентів та порядок визнання патентів на зазначені об'єкти недійсними. Він містить норми, що визначають дії, які вважаються порушенням прав на винаходи та корисні моделі, а також способи захисту цих прав.

Відносини щодо набуття та здійснення прав на знаки для товарів і послуг регулюються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Відповідно до цього Закону знаками для товарів і послуг є позначення, що дозволяють відрізнити товари або послуги одного виробника від товарів і послуг інших виробників. Права на цей об'єкт засвідчуються свідоцтвом, строк дії якого становить 10 років від дати подання заявки. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до відповідного реєстру.

Цей Закон також визначає ряд випадків, коли певний знак не може одержати правову охорону. Зокрема, це стосується таких позначень, що:

- зображують або імітують державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми); офіційні назви держав; нагороди та інші відзнаки тощо;

- звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання; позначення, що є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу; складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами; відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товарові істотної цінності.

- є знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності; фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг; кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороняються відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Такі позначення можуть бути лише елементами, що не охороняються, знаків осіб, які мають право користуватися вказаними зазначеннями.

- відтворюють промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди. Експертиза заявки на знак передбачає проведення формальної та кваліфікаційної експертизи, а також можливість подання заперечень проти реєстрації певного знаку з боку осіб, права яких можуть бути порушені такою реєстрацією. Власники прав на знаки наділені виключними правами на них, що дозволяють їм забороняти третім особам використовувати позначення, що є ідентичними або схожими до ступеня змішування до їх знаків. При цьому їхні права не повинні шкодити існуючим пріоритетним правам інших осіб.

Також цей Закон встановлює існування певних винятків з виключних прав на знаки для товарів і послуг. На сьогодні існує 6 таких винятків, наприклад дозволяється некомерційне використання знака, здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки на знак, усі форми повідомлення новин і коментарів. При цьому встановлений Законом перелік є вичерпним.

Обов'язковою вимогою для збереження чинності прав на знаки для товарів і послуг є вимога їх використання. Отже, якщо власник прав не використовує свій знак протягом безперервного трирічного періоду, це є підставою для припинення чинності його прав. Разом з тим, Закон визначає, що для цілей доведення використання, ним також вважається використання знака для товарів і послуг третьою особою з дозволу власника прав.

Також цей Закон передбачає ряд положень, що регулюють відносини стосовно добре відомих в Україні знаків.

Крім того, він містить норми, що визначають дії, які вважаються порушенням прав на знаки для товарів і послуг, а також способи захисту цих прав. Так, будь-яке посягання на права власника свідоцтва, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Власник свідоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Охорона прав на географічні зазначення здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Цей Закон виділяє два види географічних зазначень, що підлягають правовій охороні - це: - назва місця походження товару - назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором та - географічне зазначення походження товару - назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Цей Закон визначає умови надання правової охорони географічним зазначенням, а також підстави для відмови в наданні такої охорони. При цьому, охорона іноземним географічним зазначенням надається лише у випадку, коли воно охороняється у країні походження.

Особливу увагу приділено реєстрації прав на омонімічні географічні зазначення, а також співвідношенню прав на географічні зазначення та знаки для товарів і послуг.

Слід зазначити, що особи, які мають право користуватися географічними зазначеннями не мають виключних прав, що обумовлено специфікою цього об'єкта права інтелектуальної власності. Реєстрація та права на використання засвідчуються свідоцтвом. При цьому реєстрація самого географічного зазначення діє безстроково за умови збереження характерних для даного географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, внесеного до відповідного реєстру. А свідоцтво на право використання географічного зазначення діє протягом 10 років від дати подання заявки та може продовжуватися на цей самий строк в установленому порядку, за умови дії реєстрації самого географічного зазначення.

Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» регулює відносини, що виникають у зв`язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні. Відповідно до цього Закону об'єктом промислового зразка є результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Умовою надання йому правової охорони є новизна. При цьому права на цей об'єкт засвідчуються патентом і діють протягом 15 років від дати подання заявки.

До суб`єктів, які мають право отримати патент належать: автор або його спадкоємець, роботодавець, правонаступник автора або роботодавця.

Для отримання патенту подається заявка в установленому порядку, щодо якої проводиться експертиза, за результатами якої приймається рішення про видачу патенту, здійснюється публікація відповідних відомостей та реєстрація прав на промисловий зразок. При цьому патент на промисловий зразок видається під відповідальність його власника за відповідність промислового зразка умовам надання правової охорони.

Власник патенту має право на використання промислового зразка, виключне право дозволяти використовувати промисловий зразок та виключне право перешкоджати неправомірному використанню промислового зразка. Законом також передбачено можливість патентування промислового зразка в іноземних державах, підстави визнання реєстрації прав недійсною та способи захисту порушених прав власника патенту.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»винаходом є результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.

Відповідно до ч. 2 ст. 459 ЦК України об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технологій.

Аналогічний перелік об'єктів винаходу міститься і ч. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», відповідно до якої об'єктом винаходу, правова охорона якому надається згідно з цим Законом, може бути:

- продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини тощо);

- процес (спосіб), а також нове застосування відомого продукту чи процесу.

Законом України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» регулюються відносини, що виникають у зв`язку з набуттям і здійсненням права на топографії інтегральних мікросхем.

Правова охорона топографії ІМС здійснюється шляхом її реєстрації. Виключне право на використання топографії ІМС засвідчується свідоцтвом, строк дії якого становить 10 років. Право на реєстрацію мають автор та роботодавець або їх правонаступники. Для того, щоб топографія ІМС була зареєстрована, вона повинна бути оригінальною.

Власник зареєстрованої топографії ІМС має виключне право на її використання, на заборону іншим особам використовувати топографію ІМС без його дозволу, надавати дозвіл на її використання будь-яким особам, передавати на підставі договору право власності на топографію ІМС. Власник зобов`язаний добросовісно користуватися своїми правами. Якщо він не використовує топографію ІМС протягом трьох років і не надає дозволу на її використання іншим особам, то такий озвіл може бути надано за рішенням суду.

Отже, на сьогодні законодавство України становить цілісну систему правових норм, що регулюють відносини щодо набуття, здійснення та захисту прав інтелектуальної власності. Разом з тим, робота над удосконаленням законодавства і механізмів його реалізації наразі триває.

З огляду на те, що Україна проголосила одним із стратегічних напрямків зовнішньоекономічної політики інтеграцію до світового співтовариства, насамперед до Європейського Союзу, на часі стоїть завдання адаптації законодавства України до законодавства ЄС, яка здійснюється відповідно до прийнятої Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. На цей час Державним департаментом інтелектуальної власності вже здійснено значний обсяг робіт, спрямованих на приведення чинного законодавства у відповідність до норм законодавства Європейського Союзу. З цією метою було розроблено проекти законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань інтелектуальної власності» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань авторського права і суміжних прав».

Обидва законопроекти направлені на приведення норм Цивільного кодексу України, законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на зазначення походження товарів» та «Про авторське право і суміжні права» у відповідність до вимог законодавчих актів ЄС, а також на усунення розбіжностей у формулюванні окремих положень Цивільного кодексу України із зазначеними законами. Крім цього, Державним департаментом інтелектуальної власності також розроблено проекти законів про приєднання до Локарнської угоди про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків та до Страсбурзької угоди про Міжнародну патентну класифікацію. Наразі обидва законопроекти знаходяться на розгляді у Верховній Раді України.

2. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

Відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК, ЦК України) майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах (ст. 425 ЦК України). Крім того, Господарським кодексом України передбачено, що у разі банкрутства суб'єкта господарювання право на торговельну марку оцінюється разом з іншим майном цього суб'єкта.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (суб'єкт права інтелектуальної власності), може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб (ст. 426 ЦК України).

ЦКУ встановлено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності особою, що не має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності здійснюється лише з дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених ЦК України та іншим законом.

Відповідно до ЦК (ст. 1107) розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Зазначені договори повинні укладатися у письмовій формі, оскільки у разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним. Слід зазначити, що вибір відповідного договору залежить від того, який обсяг майнових прав інтелектуальної власності передбачається передати. Виходячи з положень ЦК (ст. 1108) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності - договір, за яким особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), надає іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. У випадку, коли ліцензія на використання оформлена як окремий документ, вона є одностороннім правочином, а за своєю суттю є договором приєднання (ст. 634 ЦК України). Вважаю, якщо даний договір не є складовою частиною ліцензійного договору, він застосовується лише до правовідносин щодо використання об'єктів авторського права і суміжних прав, наприклад ліцензія на використання комп'ютерної програми.

У той же час, ліцензія на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг (торговельної марки), топографії інтегральної мікросхеми є невід'ємною частиною ліцензійного договору. Так, у Законах України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на промислові зрачки», «Про охорону прав на топографії інтегральних микросхем» термін "ліцензія" є тотожним терміну "ліцензійний договір".

Що стосується такого об'єкта права інтелектуальної власності як зазначення походження товарів (географічне зазначення), то специфіка розпоряджання майновими правами на такий об'єкт полягає у тому, що власник (володілець) свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару не має права видавати ліцензію на його використання (ст. 17 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»).

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду (наприклад, повна, примусова, відкрита, патентна, безпатентна тощо), що не суперечить закону. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Одинична ліцензія також видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією. Разом з цим, одинична ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері, у чому й полягає відмінність між виключною та одиничною ліцензією. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Слід зазначити, що до прийняття ЦК України терміни "виключна ліцензія" та "невиключна ліцензія" застосовувались лише у наказах Міністерства освіти і науки України, а саме, в інструкціях про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності та видачу ліцензії на використання відповідного об'єкта промислової власності.

У Законі України «Про авторське право і суміжні права» замість термінів "виключна ліцензія" та "невиключна ліцензія" застосовуються відповідно терміни "авторський договір про передачу виключного права на використання твору" та "авторський договір про передачу невиключного права на використання твору" (ст. 32).

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Сторони ліцензійного договору повинні вибрати вид ліцензії, яка надається ліцензіату. Якщо умова щодо виду ліцензії у договорі відсутня, то вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними, наприклад, дію патенту (свідоцтва) на об'єкт промислової власності визнано недійсним або його дію припинено.

Необхідно пам'ятати, що:

- права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату;

- у разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію (область, район, місто, завод тощо) на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України;

- якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору.

Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням ЦК, є нікчемними.

Ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності (ст. 1110 ЦК України).

Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.

У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.

Уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові ліцензійні договори (ст. 1111 ЦК України). На цей час відсутні типові ліцензійні договори, що затвердженні уповноваженими центральними органами виконавчої влади. Такі договори будуть розроблені та затверджені після приведення галузевих законів до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та законодавства ЄС.

Ліцензійний договір може містити умови, не передбачені типовим ліцензійним договором. Умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно з становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом. Стаття 1112 ЦК України регулює правовідносини, що виникають у випадку укладання договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності.

...