Адміністративна відповідальність неповнолітніх за законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Адміністративна відповідальність неповнолітніх за законодавством України



Вступ

правовий юридичний неповнолітній відповідальність

Метою дослідження є з'ясування місця й ролі інституту адміністративної відповідальності неповнолітніх в системі права. Дослідження проблематики застосування адміністративної відповідальності дає змогу більш глибоко аналізувати надзвичайно актуальні й складні питання притягнення до відповідальності, доцільності її застосування у деяких випадках. Адміністративні проступки є одними з найбільш масових проявів правопорушень, а боротьба з ними є актуальною і важливою, насамперед, як запобігання злочинам, виховання населення у дусі поваги до законів.

Ця мета конкретизована у комплексі науково-дослідницьких завдань. До них належать:

· визначити загальне поняття відповідальності, сутність відповідальності;

· дослідити класифікацію відповідальності, принципи та засади, на яких вона здійснена;

· з'ясувати місце адміністративної відповідальності в системі видів відповідальності;

· розкрити сутність поняття адміністративної відповідальності, її специфічні ознаки;

· визначити підстави настання адміністративної відповідальності;

· висвітлити специфіку адміністративної відповідальності різних категорій осіб;

· з'ясувати перспективи розвитку інституту адміністративної відповідальності, можливі вдосконалення та зміни його.

Об'єкт дослідження - адміністративна відповідальність неповнолітніх.

Предметом дослідження є правове регулювання інституту правової відповідальності неповнолітніх, визначення тенденцій, можливості та особливостей притягнення до адміністративної відповідальності даної категорії осіб, виявлення колізій у законодавстві, що стосуються адміністративної відповідальності.



1. Загальне вчення про відповідальність

1.1 Поняття відповідальності, її різновиди

У нашому повсякденному житті ми часто зустрічаємо термін «відповідальність» в різних контекстах: моральна, політична, юридична, професійна та інших. Саме соціальна відповідальність є родовим поняттям щодо цих її різновидів. Юридичну відповідальність необхідно досліджувати у взаємозв'язку із соціальною, як часткове і загальне, порівнюючи їх ознаки і визначаючи спільні риси та відмінності.

Різні вчені по-різному підходять до тлумачення терміну «соціальна відповідальність». Наприклад, Л. Білецька [10; с. 21] визначає соціальну відповідальність як обов'язок особи оцінити власні наміри та здійснювати вибір поведінки відповідно до норм, що відображають інтереси суспільного розвитку, а у випадку порушення їх - обов'язок звітувати перед суспільством і нести покарання.

О. Плахотний вважає, що поняття відповідальності поєднує дві форми, два різних види відповідальності: 1) відповідальність як реакція суспільства на поведінку індивіда (суспільна відповідальність); 2) відповідальність як система відповідей індивіда на вимоги суспільства (особиста відповідальність) [21; с. 46]. Автор підкреслює, що між суспільством та індивідом існує взаємозв'язок: з одного боку, суспільство покладає на індивіда обов'язок вчиняти соціально корисні вчинки, а з іншого - воно зобов'язано сприяти суб'єкту у здійсненні ним своїх прав та обов'язків.

Професор О. Поляков характеризує соціальну відповідальність як негативну реакцію з боку суспільства на нормопорушуючі дії суб'єкта, що порушують соціальну комунікацію, і являє собою легітимну соціальну відповідь на неприпустиму поведінку через реалізацію принципу покарання [22; с. 811].

Виходячи з наведених визначень можна дати узагальнене поняття соціальної відповідальності: це такий зв'язок між особою та суспільством, що характеризується обов'язком особи виконувати приписи соціальних норм та покладенням різноманітних засобів впливу у разі їх порушення.

Соціальну відповідальність можна поділити на неправову та правову. Неправова соціальна відповідальність не має юридичного характеру і виступає у формі:

- моральної відповідальності - настає у випадку порушення традицій, звичаїв, норм культури і відображається у суспільному осуді;

- політичної - настає при порушенні норм, дотримання яких покладається суспільством на публічного політика, відображається у необранні політика на новий термін до представницького органу, виключення з певної організації;

- релігійної - засновується на нормах, що регламентують порядок відправлення релігійних культів, та на вірі у Бога.

- і інші види.

Усі перераховані види відповідальності мають пасивний характер, оскільки негативна реакція з боку суспільства у цих випадках не передбачає примусового впливу на нормопорушника. Вона не заснована на праві вимагати відповідної поведінки, а відображається у бажанні висловити негативне ставлення шляхом відмови у спілкуванні чи іншими шляхами.

Правова, або юридична, відповідальність настає у випадку порушення норм державно-організованого права. Вона має активний характер, оскільки передбачає активний психологічний вплив на порушника аж до застосування примусового фізичного впливу.

Соціальна та юридична відповідальність співвідносяться як загальне та особливе, і їм обом притаманні такі спільні риси:

- як будь-яка соціальна, так і юридична відповідальність є засобом гарантування та охорони суспільних відносин;

- вони встановлюються певними суб'єктами та гарантуються певними засобами;

- є засобами гарантування прав людини та суспільних інтересів;

- є елементами надбудови суспільства, що залежать від рівня розвитку економічних, політичних та суспільних відносин;

- мають динамічний характер, тобто розвиваються та трансформуються разом із суспільними відносинами;

- існують у певній сфері та регламентуються певним різновидом соціальних норм;

- передбачають настання певних наслідків для порушника;

- виробляють повагу до прав і свобод людиниі є проявами культури суспільства.

Однак при цьому юридична відповідальність має певні особливості та відмінності від інших видів соціальної відповідальності:

Юридична відповідальність	Інші види соціальної відповідальності
Встановлюється компетентними органами держави	Призначається недержавними структурами
Передбачається правовими нормами	Регламентується соціальними нормами
Має примусовий характер	Не є засобом примусу
Застосовується відповідно до нормативно закріпленого процесу	Регламентується у довільному порядку
Має визначений вид і форму	Має довільну форму
Пов'язана з правопорушенням	Пов'язана з порушенням соціальних норм
Пов'язана з державно-владною діяльністю	Пов'язана із засобами суспільного впливу
Настає незалежно від розуміння змісту норм суб'єктами та ставлення до них	Настає в результаті порушення норм у залежності від розуміння їх змісту і ставлення до них
Має виключно правовий характер	Існує у різних видах

Отже, соціальна відповідальність є комплексною категорією, що передбачає наявність різних форм та видів. Важливим різновидом такої відповідальності є юридична.



1.2 Юридична відповідальність: сутність, ознаки, класифікація

Оскільки юридична відповідальність є різновидом соціальної, то їй притаманні всі ознаки соціальної. Але існування особливих рис зумовлює самостійний характер юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність - це застосування в особливому процесуальному порядку до особи, яка вчинила правопорушення, засобів державного примусу, передбачених санкцією правової норми.

Для всіх видів юридичної відповідальності спільними є такі ознаки:

· підставою відповідальності є правопорушення - тобто, юридична відповідальність настає лише за дії, які передбачені нормами права. У процесі застосування відповідальності повинно бути доведено, що особа, яка притягується до відповідальності, вчинила правопорушення, ознаки якого вміщені у законі. Крім того, правопорушення - це фактичне діяння, отже цей вид відповідальності не може бути застосований за наміри, вислови, погрози чи вчинення моральних проступків;

· наявність визначеного суб'єкта - фізичної чи юридичної особи, що може бути притягнутою до відповідальності (мати необхідний рівень дієздатності - для фізичної особи);

· застосовується лише за наявності вини особи, тобто визначеного психологічного ставлення до скоєного, хоча існують винятки, коли відповідальність може застосовуватись без вини особи (здебільшого в цивільному праві - відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником [9; ст. 1172]; відшкодування батьками (усиновлювачами) шкоди, завданої малолітньою особою [9; ст. 1178]; також у випадках поручительства, гарантії та деяких інших випадках);

· юридична відповідальність спирається на державний примус;

· метою відповідальності є охорона правопорядку, що здійснюється шляхом примусового поновлення порушених прав, припинення протиправного стану чи покарання правопорушника;

· відображається у настанні певних негативних наслідків для правопорушника. Юридична відповідальність є підставою виникнення у суб'єкта, винного у скоєнні правопорушення, додаткового обов'язку зазнати певних втрат відповідно до санкції норми права та рішення правозастосовчого органу держави;

· наявність особливої процесуальної форми покладення та реалізації відповідальності, що має відповідне нормативне закріплення та виявляється у наявності певних стадій відповідальності, кожна з яких має певне значення, межі та відповідає певним вимогам.

Скакун О.Ф. [23; с. 431] вирізняє два аспекти юридичної відповідальності: перспективний (або позитивний) та ретроспективний (або негативний). Зміст першого аспекту відповідальності полягає в заохоченні - за виконання корисних для суспільства та держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги (морально свідоме ставлення до виконання обов'язків). Другий аспект передбачає покарання за правопорушення (юридична характеристика наслідків невиконання обов'язків).

Природа інституту юридичної відповідальності має правовий характер і полягає у застосуванні до винної особи, яка скоїла правопорушення, засобів публічно-правового примусу, передбачених санкцією порушеної норми у чітко визначеному процесуальному порядку. Це самостійний правовий інститут, що є підставою охоронних правовідносин.

Оскільки відносини, що охороняються державою, є досить різноманітними, а також норми, що їх регулюють, то це дає можливість здійснити класифікацію юридичної відповідальності за різними критеріями.

1. За змістом санкцій, що застосовуються за вчинене правопорушення, розрізняють штрафну та правовідновлюючу відповідальність.

2. За формою здійснення розрізняють судову (призначається органами правосуддя) та адміністративну (покладається спеціальними органами) відповідальність.

3. За галузевою ознакою юридична відповідальність поділяється на такі види:

- конституційна;

- кримінальна;

- адміністративна;

- цивільно-правова;

- дисциплінарна.

1.3 Принципи юридичної відповідальності

Принципи юридичної відповідальності - це положення та ідеї, що мають законодавче закріплення та визначають самостійний і реальний характер відповідальності як засобу гарантування і охорони об'єктивного і суб'єктивного права та суспільного порядку. Юридична відповідальність в цілому базується на таких принципах.

1. Принцип законності - забезпечує можливість визнання діяння правопорушенням лише за умови, якщо воно передбачене законом саме як протиправне; якщо цей закон вступив у законну силу. Законність відповідальності виявляється у застосуванні міри відповідальності у межах та формах, встановлених законом; в наявності процесуальних вимог застосування відповідальності; у можливості оскарження і спростування незаконних дій та рішень у процесі покладення відповідальності; у недопущенні зловживань і помилок при застосуванні матеріальних та процесуальних норм.

Сутність законності як принципу юридичної відповідальності виявляється у притягненні до відповідальності лише винних осіб шляхом діяльності компетентних органів держави, у межах зазначеного на законодавчому рівні порядку та за наявності нормативно закріплених підстав.

2. Іншим важливим принципом юридичної відповідальності є принцип доцільності. Цей принцип полягає у тому, що вид покарання і його величина повинні відповідати негативним наслідкам правопорушення та цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права). Він забезпечує реалізацію положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права щодо заборони жорстоких нелюдських покарань, що принижують людську гідність [4]. Важливість цього принципу полягає у тому, що занадто м'які санкції до правопорушників можуть призвести до безкараності та зростання злочинності, а занадто тяжкі - до суспільного протесту.

3. Принцип невідворотності - полягає в:

* неминучості настання відповідальності правопорушника;

* оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення;

* професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохоронних органів;

* ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників.

4. Принцип справедливості забезпечує відповідність права в цілому та передбачених у ньому санкцій рівню соціальної справедливості суспільства. Моральність та справедливість характеризує рівень об'єктивності права, впливає на можливість добровільного виконання суб'єктами його положень, а справедливість санкцій вселяє віру в соціальну цінність юридичної відповідальності як засобу виправлення і перевиховання правопорушників та підтримання суспільного порядку. Справедливість досягається за умови дотримання у процесі покладення та реалізації юридичної відповідальності таких вимог:

- неможливість призначення кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення у формі проступку;

- відсутність зворотної сили закону, що встановлює чи посилює відповідальність;

- необхідність поновлення прав та інтересів, порушених внаслідок скоєння правопорушення;

- можливість притягнення до юридичної відповідальності лише один раз за скоєння одного правопорушення;

- покладення відповідальності на винну особу;

- залежність виду відповідальності від ступеня тяжкості скоєного;

- врахування всіх обставин, що обтяжують та пом'якшують відповідальність;

- можливість у випадках, передбачених законом, звільнити особу від несення відповідальності.

5. Принцип обґрунтованості відповідальності передбачає об'єктивне дослідження обставин справи, збирання та всебічну оцінку доказів, доведення наявності факту правопорушення до ступеня вини конкретної особи, визначення можливості застосування санкції, встановлення певної міри впливу відповідно до санкції норми та з врахуванням конкретних обставин справи і особистості правопорушника.

6. Принцип своєчасності відповідальності означає можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності. Це певний строк, протягом якого здійснюється пошук правопорушника з метою його покарання. Якщо ж винний визначається після завершення цього строку, то відповідальність до нього не застосовується. Ця позиція законодавця відповідає основній меті юридичної відповідальності - забезпечення суспільного порядку і злагоди, а не покарання суб'єкта, який уже став на шлях виправлення і не скоїв повторно правопорушення. В деяких випадках не передбачається строку позовної давності. Це стосується особливо небезпечних злочинів проти людини та людства.

7. Принцип гуманізму забезпечує можливість повного або часткового звільнення від застосування санкції у випадку добровільного відшкодування збитків, щиросердного каяття, коли порушник своєю поведінкою довів факт виправлення, у випадку тяжкої хвороби та ін. Засоби впливу, що застосовуються до порушника, не повинні принижувати його гідність та порушувати його права.

8. Принцип правової регламентованості забезпечує законність, справедливість та індивідуальність відповідальності. Він здійснюється шляхом чіткого визначення видів, форм та засобів відповідальності у санкціях матеріальних норм, закріплення ознак, складу та різновидів правопорушень нормами галузевого законодавства, нормативне визначення підстав юридичної відповідальності, чітке визначення процедури встановлення правопорушення та розслідування умов його скоєння та закріплення процесу призначення відповідальності, а також її реалізації.

9. Принцип відповідальності лише за наявності вини означає, що адміністративній відповідальності підлягає тільки особа, винна у вчиненні правопорушення, тобто яка умисно або з необережності вчинила протиправне шкідливе діяння.

1.4 Правова есенція адміністративної відповідальності

Інститут адміністративної відповідальності виступає важливим засобом охорони громадського порядку. Оскільки чинне законодавство не дає чіткого поняття адміністративної відповідальності, його потрібно визначати, аналізуючи усі адміністративні правові акти вцілому.

Проф. Ю.П. Битяк пояснює адміністративну відповідальність як накладення на правопорушників загальнообов'язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру [16; с. 158].

Авер'янов В.Б. визначає адміністративну відповідальність як різновид юридичної відповідальності, що являє собою сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв'язку із застосуванням уповноваженими органами (посадовими особами) до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністративного права особливих санкцій - адміністративних стягнень [17; с. 430].

Більш широко до цього поняття підходить Т.О. Коломоєць [18; с. 77], який наголошує на тому, що поняття «адміністративна відповідальність» не слід ототожнювати з поняттям «адміністративне стягнення», оскільки адміністративна відповідальність включає такі елементи, як державний осуд діяння і особи, яка його скоїла, і застосування до порушника заходів, визначених санкцією порушеної статті закону, тобто адміністративного стягнення. Він дає найґрунтовніше означення адміністративної відповідальності - це різновид правової відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що вчинили правопорушення, повинні дати відповідь перед повноважним державним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формі і порядку.

Законодавче регулювання адміністративної відповідальності здійснюється на підставі Кодексу України про адміністративні правопорушення, Митного кодексу України, Повітряного кодексу України, Водного кодексу України, Закону України «Про державну податкову службу», а також інших законодавчих актів.

У сучасній науці адміністративного права адміністративну відповідальність здебільшого пов'язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядають як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію застосування санкцій. Адміністративну відповідальність не можна сприймати окремо від інших видів відповідальності, оскільки в їх основі лежить необхідність відповідати за власні дії, протиправні вчинки, брати на себе вину за їх наслідки.

Отже, адміністративна відповідальність - це один із самостійних видів правової відповідальності, засіб охорони встановленого державою правопорядку, специфічна форма правового реагування з боку держави в особі її компетентних органів на певну категорію протиправних проявів і наслідок винного антигромадського діяння. Вона врегульовується та захищається, як правило, у позасудовому порядку, є одним з видів державного примусу.

Слід зазначити також специфіку предмета адміністративно-деліктного права. Річ у тім, що цей предмет не співпадає з предметом адміністративного права [14; с. 17]. Вихідним орієнтиром для визначення предмета адміністративної відповідальності є доктрина розподілу норм і відносин на регулятивні та охоронні. Згідно із нею, норми, які встановлюють права і обов'язки суб'єктів правовідносин з метою утворення сталих і у рамках юридичних приписів умов їх взаємодії, є регулятивними, або первинними. Норми, що встановлюють юридичні наслідки правопорушень і формують відповідні відносини, є охоронними. Аналіз адміністративно-правових норм з точки зору їх розподілу на регулятивні та охоронні дозволяє вказати на норми, що встановлюють склади адміністративних проступків і стягнення за їх скоєння, як на окрему групу норм. Відповідно і відносини, які виникають при скоєнні адміністративних правопорушень, є окремим системним утворенням. Д.Н. Бахрах стверджує [19; с. 31], що не кожна адміністративно-регулятивна норма захищається адміністративно-охоронною, більшість не забезпечена заходами адміністративного примусу, і далеко не всі порушення норм адміністративного права є проступками. Так, не охороняються адміністративними стягненнями адміністративно-правові норми, які регулюють прийняття до вузів, на дійсну військову службу. В той же час заходами адміністративного примусу забезпечено багато норм трудового, цивільного, земельного та інших галузей права. Для адміністративного права характерною є розбіжність предмета регулювання та об'єкта охорони. Коло суспільних відносин, які закріплюються адміністративно-регулятивними нормами, не збігається з колом суспільних відносин, що захищаються адміністративно-правоохоронними нормами.

Отже, Колпаков стверджує думку, що адміністративно-деліктні відносини формують самостійну правову сутність, яка має свої властивості і може характеризуватись як окрема структурна одиниця права, тобто галузь, а саме - адміністративно-деліктне право [14; с. 19].

Адміністративна відповідальність характеризується двома видами ознак: це ознаки, що властиві юридичній відповідальності вцілому (основні), та такі, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні). Оскільки основні ознаки вже були описані в главі 1.2, то перейду одразу до похідних.

Похідні ознаки адміністративної відповідальності:

1. Її підставою є адміністративне правопорушення (проступок), а також порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законодавством.

2. Настає перед державою, а не перед потерпілим.

3. Адміністративна відповідальність має штрафний (каральний) характер, що має своєю метою здійснення виховного впливу на правопорушника (на відміну від правовідновлюючого характеру).

4. В більшості випадків - це позасудовий вид юридичної відповідальності.

5. Адміністративна відповідальність не тягне судимості.

6. Вона реалізується у випадку, якщо правопорушник і орган або посадова особа, що притягають до відповідальності, не є службово підлеглими між собою.

7. Вона полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. Статтею 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності.

8. Притягнення до адміністративної відповідальності - обов'язок органів публічної влади, уповноважених на те.

9. Право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом державним органам та їх посадовим особам. Серед них - органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди [2; ст. 213, 218-244].

10. Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови тощо).

11. Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права.

Функції адміністративної відповідальності - це основні напрями впливу на суспільство, завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначення як засобу забезпечення суспільного порядку. Основними функціями адміністративної відповідальності є такі.

Штрафна функція (або репресивно-каральна) - свідчить про те, що адміністративна відповідальність є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення; це акт покарання від імені держави та засіб запобігання новим правопорушенням. Проте покарання не є самоціллю відповідальності. Основним призначенням відповідальності є реалізація функції запобігання (превенції) правопорушень. Вона покликана забезпечити формування у правопорушника мотивів щодо дотримання законів, поваги до прав інших суб'єктів. Застосування відповідальності є доказом невідворотності покарання і тим самим - засобом запобігання можливим правопорушенням як винним суб'єктом, так і оточуючими.

Виховна функція спрямована на формування у суб'єктів потреби правомірної поведінки та усвідомленого ставлення до наданих прав і покладених обов'язків. Ця функція сприяє зміцненню у громадян віри у справедливість, у захист належних їм прав і свобод, підвищує правову дисципліну.

Виховна функція має дві форми - загальнопревентивну, що націлена на виховання у громадян поваги до закону, та спеціальнопревентивну, що націлена на перевиховання самого правопорушника.

Правопоновлююча функція протистоїть формальному покаранню винного та спрямована на забезпечення порушеного інтересу і поновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин. Як правило, ця функція характеризує майнову відповідальність - наприклад, накладення стягнень у вигляді штрафів, конфіскації грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виправних робіт.

Інформативна функція спрямована на визначення моделі поведінки, що суперечить інтересам суспільства і держави та характеризується як протиправна; аналіз засобів впливу на правопорушників та визначення змісту і особливостей конкретних видів відповідальності.

Важливим є питання про відмежування адміністративної відповідальності від кримінальної, дисциплінарної та цивільно-правової.

Від кримінальної адміністративна відповідальність відрізняється тим, що перша настає за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в Кримінальному кодексі України, тобто встановлюється лише законом. Підставою кримінальної відповідальності є злочин - суспільно небезпечне винне діяння [3; ст. 11], що становить значно більшу небезпеку для суспільства, аніж адміністративний проступок. Повноваженнями притягнення до цього виду відповідальності наділений лише суд.

Адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної тим, що суб'єкт адміністративного проступку не перебуває у службовій залежності від органу чи посадової особи, які притягають його до адміністративної відповідальності. Дисциплінарний проступок, що є підставою для притягнення винної особи до відповідальності, - це протиправне діяння працівника, який порушує встановлений на підприємстві, в організації чи установі внутрішній трудовий розпорядок. Цей проступок може виявитися в порушенні службової, у тому числі трудової, дисципліни і тягне за собою передбачену законодавством дисциплінарну відповідальність, виражену в накладенні на винних дисциплінарних стягнень. Дисциплінарна відповідальність накладається адміністрацією підприємств, установ, оргацізацій.

Дисциплінарні правопорушення здебільшого пов'язані зі службовими, трудовими обов'язками винної особи. Проте не завжди ця умова є необхідною для віднесення проступку до дисциплінарних. Наприклад, окремі дії працівників транспорту, вчинені при виконанні ними службових обов'язків, розглядаються як адміністративні правопорушення (випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам).

При відмежуванні адміністративної відповідальності від цивільно-правової слід мати на увазі, що остання настає за порушення обов'язків, які випливають з цивільно-правових правочинів, тобто правочинів, що виникають між рівноправними сторонами, а адміністративна відповідальність, навпаки, передбачає нерівність сторін відносин. Цивільно-правова відповідальність настає перед потерпілим, а не перед державою; діє презумпція винуватості правопорушника, оскільки він повинен довести відсутність вини; можлива відповідальність без вини. Також цивільно-правова відповідальність має майновий характер, оскільки збитки визначаються у грошовій формі.

З погляду етимології, термін «підстава» означає причину, достатній привід, який виправдовує що-небудь.

Теорія адміністративного права виділяє такі види підстав:

фактичні - вчинення особою особливого виду правопорушення - адміністративного проступку (тобто наявність ознак правопорушення);

юридичні (нормативні) - наявність в діях особи юридичного складу правопорушення, закріпленого в відповідних нормах, - суб'єкта, суб'єктивної сторони, об'єкта, об'єктивної сторони;

процесуальні - наявність процесуальних норм, які забезпечують притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.

Отже, під підставами адміністративної відповідальності необхідно розуміти умови, за наявності яких можливе притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Не завжди зазначені підстави збігаються. Так, якщо неповнолітня особа у віці до 16 років або неосудна особа вчиняє адміністративний проступок, який має усі передбачені законодавством ознаки (протиправність, винність, адміністративну караність, суспільну шкідливість) - фактичні підстави адміністративної відповідальності, та якщо є підстави для затримання зазначених осіб для припинення протиправної поведінки (тобто процесуальні), то притягнути цих правопорушників до адміністративної відповідальності, не порушуючи законності, неможливо, оскільки у першому випадку адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли 16 років (тобто відсутній один з елементів юридичного складу правопорушення - суб'єкт - ст. 12 КУпАП), а в другому - вчинення правопорушення неосудною особою виключає адміністративну відповідальність (ст. 20 КУпАП). У цих випадках є фактичні та процесуальні підстави, але відсутні юридичні.

Обов'язковою фактичною підставою притягнення до адміністративної відповідальності є наявність вини у правопорушника. Згідно зі статтями 10 та 11 КУпАП вина може виявлятись у двох формах:

- умисел - така форма вини, за якої особа, яка вчинила правопорушення, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків;

- необережність - форма вини, коли особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Обов'язковою юридичною підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є вік особи-правопорушника. Відповідно до статті 12 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

До обставин, що звільняють від адміністративної відповідальності, належать (статті 21, 22 КУпАП):

якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосовувати захід громадського впливу, тоді особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу;

малозначність вчиненого правопорушення.

До обставин, що виключають адміністративну відповідальність, належать дії в стані (ст. 17, 18, 19, 20 КУпАП):

крайньої необхідності - для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода;

необхідної оборони - при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони;

неосудності - такий стан, за якого особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Ці обставини не слід плутати з обставинами, що виключають провадження у справах про адміністративні правопорушення (ст. 247 КУпАП).



2. Правове регулювання адміністративної відповідальності неповнолітніх

2.1 Застосування до неповнолітніх заходів впливу

Як було зазначено, до неповнолітніх осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу (ст. 24-1) або адміністративні стягнення (ст. 24). Закріплення законодавцем пріоритетності у застосуванні до неповнолітніх заходів впливу, з одного боку, свідчить про гуманність вітчизняного законодавства та його відповідність міжнародним стандартам, з другого - визначає значимість виховного впливу на осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення.

Аналіз ст. 13 КпАП надав змогу зробити такі висновки: по-перше, до неповнолітніх, як правило, застосовуються заходи впливу, які передбачені ст. 24-1 КпАП.

По-друге, за таке правопорушення як «Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця» (ст. 185) до неповнолітніх застосовуються таке адміністративне стягнення як накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку. Слід зазначити, що санкція цієї статті передбачає і такий вид адміністративного стягнення як адміністративний арешт, однак відповідно зі ст. 32 до неповнолітніх він не застосовується. Крім того, вважаємо доцільним у цій статті виправні роботи замінити на громадські роботи.

По-третє, за такі правопорушення як: 1) незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах; 2) дрібне розкрадання державного або колективного майна; 3) порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременями безпеки або мотошоломами; 4) експлуатація водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах; 5) перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху; 6) участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у групових пересуванні, зупинці чи стоянці; 7) невиконання водіями вимог про зупинку, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди; 8) перешкоджання проведенню огляду транспортних засобів; 9) порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів; 10) порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна; 11) ненадання транспортних засобів працівникам міліції та медичним працівникам, а також ненадання військових транспортних засобів посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; 12) інші порушення правил дорожнього руху; 13) керування транспортними засобами особами, які не мають права керування або водіями, які не мають при собі чи не пред'явили для перевірки відповідних документів; 14) порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами, возіями та іншими особами; 15) керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані сп'яніння; 16) дрібне хуліганство; 17) стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку; 18) порушення громадянами порядку придбання, зберігання, передачі іншим особам або продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї; 19) порушення громадянами правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів; 20) порушення громадянами строків реєстрації (перереєстрації) вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і правил взяття її на облік; 21) ухилення від реалізації вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів; 22) порушення працівниками торговельних підприємств (організацій) порядку продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів; 23) порушення працівниками підприємств, установ, організацій правил зберігання або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів (ст. 13 КпАП) [8], суддя може застосувати заходи впливу або адміністративні стягнення, тобто він має право так званої «альтернативи» у виборі заходу відповідальності під час розгляду вище зазначених правопорушень. На нашу думку, правопорушення передбачені ст. ст. 190-195 КпАП (предметами яких є об'єкти дозвільної системи; відповідно п. 18-23 у вище приведеному нами переліку) повинні бути виключені із ст. 13 КпАП, так як особа віком від 16-18 рр. фактично не може бути суб'єктом таких правопорушень.

По-четверте, беручи до уваги те, що вчинення правопорушення неповнолітнім є пом'якшуючою обставиною суди застосовують мінімальні розміри адміністративних стягнень.

По-п'яте, за вчинення правопорушень неповнолітній: 1) позбавляється якогось суб'єктивного права (позбавлення права керування транспортними засобами); 2) обмежується в правосуб'єктності (виправні роботи); 3) на нього покладаються спеціальні обов'язки (публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого); 4) піддається моральному впливу (застереження; догана або сувора догана).

Як зазначає А.Б. Агапов, «адміністративні стягнення виникли ще в античному праві… Римське право відмежовувало проступки, за вчинення яких передбачалося застосування штрафних стягнень, від злочинів, які завжди визначалися лише законодавчими актами. Уповноваженим державою особам було надано право накладати адміністративні стягнення (praefectus urbis, praefectus juri dicundo, praefectus legionis) [12, с. 11-12]. На думку Д.М. Лук'янця, який основну увагу приділив аналізу нормативних актів ХVІІІ - ХХ століть, які визначали види відповідальності: «Самого терміну адміністративне стягнення в законодавстві взагалі не було, в основному, вказівку у нормативних актах було зроблено на негативні наслідки протиправних діянь та на перерахуванні стягнень, серед яких домінуючими були штраф, конфіскація, арешт» [10, с. 16-22].

Відповідно до ст. 23 чинного КпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою: 1) виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття; 2) запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (загальна та індивідуальна превенція). Беручи до уваги те, що запобігання є вужчою за змістом категорією і охоплюється таким поняттям як «попередження правопорушень», доцільною була б заміна у цій статті слова «запобігання» на «попередження».

Отже, головна мета як адміністративних стягнень, так і заходів впливу, які застосовуються до неповнолітніх полягає у їх вихованні, тобто формуванні у них звички законослухняної поведінки. Тут ми погоджуємося з думкою А.Т. Комзюка який зазначає, що «виховний вплив на порушника справляє як сам факт накладення на нього адміністративного стягнення, так і спеціальні виховні заходи, які застосовуються до нього під час виконання деяких стягнень» [17, с. 27-28]. Мета запобігання вчиненню нових правопорушень з боку правопорушника та інших осіб досягається головним чином завдяки настрашці, яка утримує нестійких осіб від вчинення адміністративних проступків [18, с. 28]. Звідси необхідно розрізняти мету запобігання (попередження) адміністративної відповідальності від мети запобігання (попередження) застосування адміністративних стягнень чи заходів впливу, де мета запобігання (попередження) адміністративної відповідальності є ширшою за змістом про що свідчить ст. 1 КпАП [8].

Проаналізувавши статистичні дані про застосування окремих видів адміністративних стягнень за 2006 р., ми отримали такі результати: штраф застосовувався більше ніж у 70% випадків притягнення до адміністративної відповідальності; попередження - 25%; адміністративний арешт - 4,5%; конфіскація - 2,9%; позбавлення спеціального права - 2,8%; оплатне вилучення - 1,9%; виправні роботи - менше 1% [2; 196].

У адміністративно-правовій науці адміністративні стягнення розглядаються як: 1) елемент інституту адміністративної відповідальності [24], про що зазначено у статті 23 КпАП України, яка передбачає, що адміністративні стягнення є мірою відповідальності [8]; 2) санкції адміністративно-правової норми [21; 283 та ін.]; 3) як форми державного примусу [22].

Науковці з фаху адміністративного права класифікують адміністративні стягнення за такими критеріями: 1) за терміном дії: стягнення разової дії (конфіскація, попередження, штраф); стягнення тривалої дії (адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав, виправні роботи); 2) за нормативною визначеністю: основні та додаткові; 3) за сутністю (характером): стягнення морального характеру; матеріального характеру; морально-матеріального характеру; 4) за суб'єктом застосування: ті, що застосовуються лише судом (конфіскація, адміністративний арешт, виправні роботи), ті, що можуть застосовуватися іншими органами юрисдикції; 5) залежно від нормативного закріплення: ті, що передбачені КпАП; ті, що закріплені в інших законодавчих актах [29].

На нашу думку, призначенням такої різноманітності адміністративних стягнень є те, що вона дозволяє забезпечити диференційований підхід при обранні конкретного адміністративного стягнення, індивідуалізувати можливість покарання кожного правопорушника залежно від обставин вчиненого правопорушення.

До ознак адміністративних стягнень ми відносимо: 1) державно-примусовий характер, так як навіть їх виховний характер полягає в примусовому впливі з боку держави на правопорушників; 2) специфічне коло суб'єктів їх застосування серед яких переважають позасудові; 3) спеціальний порядок їх застосування.

Що стосується заходів впливу, що застосовуються до неповнолітніх, то до них ст. 24-1 віднесено такі як: 1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) догана або сувора догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання. Законодавець розглядає їх як заходи адміністративної відповідальності. В науковій літературі зазначається, що ці «заходи мають виховний характер, адміністративними стягненнями не визнаються» [30, с. 22], з чим ми цілком погоджуємось. На нашу думку, ці примусові заходи є санкцією, негативною оцінкою державою поведінки неповнолітніх осіб, які порушують правові норми. Крім того, законодавець встановив певне правило, за яким до таких осіб мають застосовуватися не каральні адміністративні санкції - стягнення, а санкції зовсім іншого порядку - виховні, спрямовані на виховання, перевиховання особи.

За даними Верховного Суду України, лише у першому півріччі 2009 р. у судовому порядку було застосовано заходи впливу, передбачені статтею 24-1 КпАП України, до понад 4 тис. неповнолітніх осіб.

Спробуємо провести розмежування заходів впливу від адміністративних стягнень. Так, на відміну від адміністративних стягнень, заходи впливу, які застосовуються до неповнолітніх не є каральними, «штрафними» санкціями, а носять суто виховний та попереджувальний характер. Слід зазначити і те, що крім втрат та обмежень на відміну від заходу впливу, адміністративне стягнення тягне для неповнолітнього ще й стан так званої «адміністративної караності» [26, с. 28], який існує протягом одного року з дня закінчення виконання стягнення. Правове значення зазначеного стану полягає в тому, що вчинення до закінчення цього строку нового правопорушення тягне підвищену відповідальність, а інколи змінюється навіть його характер - воно визнається злочином. Зокрема, повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню визначається у ст. 35 обставиною, що обтяжує відповідальність за адміністративне правопорушення. На нашу думку, доцільно було б у цій статті таке словосполучення як «вчинення однорідного правопорушення» замінити на «вчинення правопорушення».

На відміну від заходів виховного впливу (ст. 24-1), система адміністративних стягнень, яка передбачена у ст. 24 КпАП подається із урахуванням зростання їх суворості: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація такого предмета або грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт [8]. У свою чергу, заходи виховного впливу характеризуються однаковою мірою суворості, що пояснюється перш за все тим, що вони носять виховне спрямування.

Крім того, на відміну від заходів впливу, перелік яких є вичерпним, зазначена система адміністративних стягнень, яка передбачена ст. 24 КпАП може бути доповнена іншими законодавчими актами, про що говориться в ч. 3 ст. 24 КпАП.

Одним із аспектів за яким розмежовуються адміністративні стягнення від заходів впливу є те, що перші можуть бути основними та додатковими (оплатне вилучення та конфіскація - можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові). У свою чергу, заходи впливу можуть бути лише основними.

Розглянемо сутність та особливості кожного із адміністративних стягнень та заходів виховного впливу, які застосовуються до неповнолітніх більш детальніше. Так, відповідно до ст. 26 КпАП попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. Під попередженням слід розуміти доведення до відома правопорушника, що його поведінка має антигромадський характер, і норма адміністративного права передбачає відповідальність за це, а також те, що йому слід припинити здійснення подібних проступків. Попередження вважається лише тоді адміністративним стягненням, якщо його оформлено у письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом. Бувають випадки, коли постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виноситься за відсутності правопорушника. Тоді йому протягом 3-х днів необхідно вручити копію постанови, про що треба зробити відповідну відмітку у справі. Попередження як захід адміністративного стягнення необхідно відрізняти від застереження як заходу впливу щодо неповнолітніх. Таким чином, сутність цього виду адміністративного стягнення полягає в офіційному осуді вчиненого проступку і застереженні правопорушника від його повторення, воно застосовується якщо відсутня матеріальна шкода, правопорушення вчинено вперше, з необережності, є пом'якшуючі обставини тощо).

Інший вид адміністративного стягнення - штраф є найпоширенішим видом адміністративного стягнення. Термін «штраф» має давнє походження, в перекладі з німецької мови «Strafe» він означає пеню, кару, грошове стягнення за вину чи проступок. У ст. 27 КпАП зазначено, що штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Розмір штрафів залежать від: 1) офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (наприклад за КпАП мінімальний розмір штрафу становить 0,1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, максимальний - 300 неоподаткованих мінімумів [8; 35, с. 30]; 2) розміру вартості проїзду залежно від виду транспорту, на якому мав місце безквитковий проїзд (наприклад, ст. 135 КпАП передбачено десяти - або двадцятикратний його розмір від вартості проїзду); 3) офіційно встановленого мінімального розміру заробітної плати.

Слід зазначити, що визнаючи вчинення адміністративного правопорушення неповнолітнім пом'якшуючою обставиною судді призначають мінімальні розміри штрафів.

Штраф має бути оплачений правопорушником не пізніше 15-ти днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а у випадку оскарження чи опротестування такої постанови - не пізніше п'ятнадцяти днів із дня повідомлення про залишення скарги чи протесту без задоволення.

Згідно із ст. 28 КпАП, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета. Вилучені предмети на підставі постанови про оплатне вилучення компетентним органом (посадовою особою) здаються для реалізації в комісійні магазини або в інші спеціально відведені для цієї мети магазини за місцем знаходження майна. Таким чином, сутність цього стягнення полягає у тому, щоб позбавити неповнолітнього порушника права володіння предметом, який ним використовується незаконно або з порушенням загальнообов'язкових правил користування, встановлених законодавством. Як правило це: предмети умисно придбані для використання у виробничих потребах, які винесено або вивезено з території, що зазнала радіоактивного забруднення (ст. 46-1); транспортні засоби (ст. 121); зброя і бойові припаси (ст. 191).

...