Підстави припинення права власності

Ні ЦК України, ні Сімейний кодекс України, не перелічують таких учасників відносин. Закон не визначає чітко орган (органи), що є суб'єктом (суб'єктами) викупу об'єктів культурної спадщини. У зв'язку з цим доцільним, з погляду автора, є чітке закріплення у ст. 5 закону „Про охорону культурної спадщини” права уповноваженого органу, серед інших повноважень, подавати позов про викуп пам'яток історії та культури в установленому порядку.

Розглядання таких нормативно-правових актів як Земельний кодекс України, Закони України "Про іпотеку", „Про виконавче провадження”, наказу Міністерства юстицій „Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна” дало змогу виявити низку прогалин і зробити ряд пропозицій для вдосконалення законодавства у сфері звернення стягнення на земельну ділянку за зобов'язаннями власника.

Зокрема, звертається увага на те, що в нормативно-правових актах, які регулюють питання проведення торгів, зокрема, строки публікації оголошення про їх проведення, не повинно бути розбіжностей. У законодавця має бути одна позиція щодо цього питання.

Згідно ст. 47 Закону “Про іпотеку”, свідоцтво про придбання нерухомого майна видає державний виконавець, згідно ж ст. 8 Закону “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” - таке свідоцтво видає нотаріус. Відповідно до ст. 138 ЗК України, земельні торги визнаються такими, що не відбулися, зокрема в разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця. Участь у прилюдних торгах лише одного учасника не відповідає принципові змагальності, втрачається сам сенс їх проведення. Тому пропонується у ст. 45 Закону України „Про іпотеку” внести відповідні зміни.

„Особливості припинення права власності на житло” містить правову характеристику загальних засад припинення прав власності на житло та розгляд окремих підстав.

Зосереджується увага на тому, що розкриття змісту поняття "жиле приміщення" має важливе значення для правильного застосування законів й інших нормативно-правових актів, що регулюють житлові відносини.

Розглянемо рішення Московського районного суду м. Харкова від 15.01.2007 за справою №2-650/07.

Розкривається значення кожного з можливих житлових об'єктів права власності (житловий будинок, садиба, квартира, жила кімната). Із визначень житлового будинку (ст. 380 ЦК України), садиби (ст. 381 ЦК України) та квартири (382 ЦК України) не випливає чітке розмежування термінів - житловий будинок розглядається і як окремий об'єкт, і як об'єкт, що містить квартиру (квартири).

У зв'язку з цим термін „житловий будинок” є поняттям загальним, яке охоплює одноквартирний, двоквартирний чи багатоквартирний житловий будинок. Такий поділ є виправданим і для правозастосовної практики, і для використання в інших суміжних сферах діяльності (наприклад, будівельній). У період перебування України у складі СРСР питання права приватної (особистої на той момент) власності на житло не мало особливої актуальності у зв'язку з існуючими обмеженнями на кількість, розмір житла, що могло перебувати у власності громадян.

У зв'язку зі змінами в законодавстві у цій сфері здійснено аналіз такої підстави припинення права власності, як викуп житлового об'єкта у зв'язку із викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій він розміщений.

Доводиться, що ст. 351 ЦК України може поширювати свою дію на відносини з викупу земельної ділянки, адже ЗК України не визначає правову долю майна, розташованого на земельній ділянці, що підлягає викупу. Це питання регулюється ЦК України. Виникає ситуація, коли при визначенні викупної вартості земельної ділянки слід керуватися нормами ЗК України, а при визначенні викупної вартості житлового об'єкта, на ній розташованого, нормами ЦК України.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 146 ЗК України викуп земельної ділянки здійснюється за згодою її власника, а вартість земельної ділянки встановлюється відповідно до грошової та експертної оцінки земель, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 147 ЗК України, припинення права власності на земельну ділянку в передбачених у цій статті випадках здійснюється за умови повного відшкодування її вартості. Норма ж ст. 351 ЦК України більш детально, порівняно зі ст. ст. 146-147 ЗК України, регулює це питання, в ній передбачено відшкодування збитків, завданих власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (в тому числі упущеної вигоди), у повному обсязі.

Розглянуто окремі питання щодо особливостей приватизації житла як підстави припинення права власності. Звертається увага на те, що Закон України „Про приватизацію державного житлового фонду” не містить чіткого переліку суб'єктів приватизації, що певною мірою може призводити до порушення прав громадян.

Розгляд можливості реприватизації житла, для чого, зокрема, розглянуто законопроект „Про внесення зміни до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” та висновок комісії, який стосується проектів Законів України "Про порядок звернення (відчуження) приватного майна" та "Про реприватизацію майна в Україні".

Термін „реприватизація” повинен мати єдине значення для різних об'єктів, чи то житло, чи то єдиний майновий комплекс і застосування реприватизації повинно мати місце як у разі порушень в процесі приватизації з боку наймача та членів його сім'ї (як то подача неправдивих відомостей, підробка документів тощо) або зловживання (не компетенції) уповноважених осіб органів приватизації тощо, так в у разі відповідного волевиявлення власника приватизованого житла при дотриманні встановлених законодавством умов.

Конкретні ж підстави застосування реприватизації мають бути зазначені в залежності від особливостей об'єкта приватизації у спеціальному законі, що регулює ці відносини.

Висновки

Метою моєї роботи було дослідження та аналіз інститутів та припинення прав власності. В процесі розкриття питань я дізнався що: всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення їхніх прав, громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав, недодержання власником встановлених законодавством України вимог може бути підставою для відмови у захисті права приватної власності, оскільки цивільні права охороняються законом лише за умови, що здійснення їх не суперечить призначенню цих прав у суспільстві, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власник може бути зобов'язаний допустити обмежене користування його майном іншими особами.

У вступі обґрунтовується актуальність теми курсової роботи, ступінь наукової розробки проблеми, науково-теоретична основа курсової роботи, зазначено мету й основні задачі дослідження, визначено основні методологічні засади. Базову роль серед інших нормативних актів, що регулюють право приватної власності в Україні, відіграє Цивільний кодекс. Норми, що торкаються права приватної власності зосереджені не лише у кількох частинах, а наскрізно відображені у всьому тексті кодексу. Звичайно ж Цивільний кодекс є не єдиним джерелом, що регулює відносини приватної власності - значна кількість законів визначає або торкається володіння, користування та розпорядження майном приватними власниками. Розвиток ринкових відносин цілком природно вимагає своєрідної еволюції цивільного законодавства. Держава через свої компетентні органи має забезпечувати юрисдикційну форму підстав припинення права власності, головним чином, через судову систему. Це має сприяти утвердженню непорушності права власності в цілому і, в тому числі права приватної власності. Також у розвитку суспільства, держави, її економіки та соціальної сфери значну роль відіграють реалізація у законодавстві та втілення у життя правових норм, що регулюють право приватної власності. Отже, для факту припинення права власності важливу роль відіграє сукупність таких компонентів, як правомочності власника, особливості об'єкта власності (наприклад, обмеження чи вилучення його з цивільного обігу, віднесення до рухомого чи нерухомого майна тощо), а також об'єктивні фактори, які можуть залежати від волі власника (наприклад, при відчуженні майна на підставі договору купівлі-продажу, споживанні його власником), можуть не залежати (наприклад, при конфіскації об'єкта власності на підставі рішення суду, знищенні внаслідок стихійного лиха) чи здійснюватись поза його волею.

Размещено на Allbest.ru