Конституційні обов’язки громадян

Розділ 3. Обов'язок додержуватися Конституції та законів України

Статті 68 Конституції України встановлює обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, що є запорукою стабільності в суспільстві та характерною ознакою побудови в нашій країні правової держави. При цьому спеціально підкреслюється, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Під нею розуміють специфічні правовідносини між державою і правопорушником, що характеризується засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, накладанням на правопорушника обов'язку нести певні позбавлення і несприятливі наслідки особистого майнового, організаційного характеру за вчинене правопорушення. Головна мета юридичної відповідальності -- правове виховання людей, покарання винних за вчинене, а загалом -- забезпечення законності та правопорядку, що, безумовно, не може залежати лише від правосвідомості осіб, від того, знають чи не знають вони чинні закони. А тому кожна людина має намагатися не тільки додержуватися, а й якнайкраще знати закони, що одночасно з цим покладає обов'язок на державу їх оприлюднювати, опубліковувати, пропагувати.

Більше того, ми вважаємо, що в умовах формування правової держави і громадянського суспільства слід було б зробити спеціальне застереження щодо додержання Конституції України і законів України державними органами та їх посадовими особами. Адже було б помилкою вважати недоліки в податковому законодавстві, порядку акціонування, в організації трастових компаній та інвестування, діяльності банків, використання бюджетних коштів не за призначенням тільки прорахунками законодавчої, виконавчої, судової чи контрольно-наглядової влади. Політичний і кримінальний зговір нерідко відбувається явно, на очах у людей, з повним розумінням його небезпеки і власної безпорадності щось змінити. Невипадково на питання дослідницької групи «Фонд ЮФІ» «Хто, за Вашою думкою винен у корупції, що існує в Україні?» 50,3 відсотка опитаних відповіли: «Вищі керівні органи».

Оцінюючи в цілому комплекс прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в Україні, переконуємося, що він відповідає положенням Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які ратифіковані Україною.

Значною мірою цей комплекс узгоджується і з Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини та Протоколами № 2, 3, 8 і 11 до цієї Конвенції, що ратифіковані Україною. Все вище зазначене дає підстави стверджувати, що в Україні на підставі прийнятої Конституції повинна відбутися перебудова всієї правової системи та орієнтиром такої реформи повинні стати права, свободи і обов'язки людини і громадянина, процес їх реального забезпечення і здійснення. Держава з усіма її владними органами повинна стати головним гарантом забезпечення цих прав, свобод і обов'язків, і водночас вона сама має реформуватись, у тому розумінні, що побудову правової держави слід розпочинати з забезпечення цих прав, свобод і обов'язків. Адже останні є складовою загально-соціального принципу гуманізму. Гуманізм -- це принцип, згідно з яким вищою цінністю є самоцінність кожної людини у сукупності з її невід'ємними правами. Його складовими є доброта, милосердя, співчуття, співпереживання, увага до людини, прагнення допомогти їй зайняти гідне місце у житті, позбавитися всього негативного. Гуманізм є основою лібералізму -- найвпливовішої політико-правової концепції кінця нашого століття, що домінує у всіх демократичних країнах світу, а отже, стосується всіх сфер життя суспільства, а саме політики, економіки, культури, у тому числі й державного апарату України. [16, c.120]

Конституція прямо покладає на державу обов'язок захищати життя людини, а собі надає при цьому право оберігати як своє життя і здоров'я так і життя та здоров'я інших людей. Виконання цього обов'язку вимагає від держави активної діяльності в різних соціальних сферах. З надійним захистом життя людей пов'язаний і розвиток системи охорони здоров'я, що включає, зокрема здійснення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, контроль за виробництвом лікарських препаратів та дотримання технологій в медицині, утримання установ невідкладної допомоги, заборона незаконного лікарювання і т. ін.

Щодо конституційних обов'язків людини і громадянина, то згідно з постулатами загальної теорії права, - це міра належної поведінки. Людина повинна підкорятися певним правилам, або при використанні своїх прав і свобод не спричинити невиправданої шкоди. Конституція України акцентує на правах та свободах, але фіксує конституційні обов'язки.

Значення цієї статті поширюється на всі норми й положення Конституції України. По суті йдеться про формування в людей такої правосвідомості, завдяки якій кожне порушення чинних норм права розглядалося б як неординарна подія. Поряд із цим загальним приписом у ряді статей Конституції України міститься заборона здійснення тих чи інших дій, з якими можуть бути пов'язані особливо негативні наслідки для держави, суспільства, окремих організацій і громадян. Так, стаття 37 Конституції України зазначає, що не допускається створення та діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, виконавчих органах місцевого самоврядування, а в статті 43 наголошується, що використання примусової праці забороняється.

Здійснення прав і свобод людини та громадянина, зафіксованих у Конституції України, потребує реформування всієї системи права.

Даний обов'язок тісно пов'язаний з визначенням і поняттям юридичної відповідальності -- особливих, передбачених і врегульованих нормами права відносин між громадянами і державою, що виникають у разі і внаслідок правопорушення. Головна мета юридичної відповідальності -- охорона правопорядку, правове виховання людей і покарання винних за скоєне.

Юридична відповідальність може бути (залежно від правопорушення) кримінальною, адміністративною, цивільною та дисциплінарною, що передбачається нормами відповідного законодавства. При цьому всі види юридичної відповідальності передбачають санкції за правопорушення, а правопорушник зазнає державного примусу (позбавлення волі, сплати штрафу, відшкодування збитків тощо).

Встановлення чинним законодавством норм про юридичну відповідальність пов'язане з незадовільним рівнем загальної правової культури багатьох громадян, навіть з правовим нігілізмом, коли ігнорується або принижується абсолютна цінність державної організації суспільства та правової системи.

Конституція України встановила обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Виконання цієї вимоги забезпечує можливість побудови правової держави, без цього неможливе існування суспільства. До порушників Конституції та законів України передбачено застосування засобів державного примусу, встановлених законодавством покарань і стягнень.

Конституція України проголосила принцип, який повинен мати на увазі кожний з нас,-- незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Водночас у ст. 57 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право знати свої права та обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, мають бути оприлюднені.

Якщо такі закони не доведено до відома населення, вони не мають юридичної сили, є нечинними.

Конституція України проголосила, що права та свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Забезпечуючи реалізацію цього положення, встановлено обов'язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. [8, c.143-149]

Розділ 4. Обов'язок сплачувати податки та збори

Обов'язок кожного члена суспільства сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, передбачений ст. 67 Конституції України. Він є обов'язком усіх юридичних і фізичних осіб, які отримують доходи від підприємницької, трудової, творчої та іншої діяльності для забезпечення формування державного та місцевих бюджетів.

При цьому, відповідно до Закону України «Про бюджетну систему України», під бюджетом розуміють план утворення й використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування в Україні. Бюджетна система України складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих (обласних, міських, районних, районних у містах, селищних та сільських) бюджетів.

Доходи вищезгаданих бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України. Так формується податкова політика, основи якої сформульовані в «Основних положеннях податкової політики в Україні», затверджених постановою Верховної Ради України від 4 грудня 1996 р. Ці основи податкової політики відтворені в Законі України «Про систему оподаткування». Під податком розуміють обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, що здійснюється платниками податків у порядку й на умовах, визначених законом.

Залежно від різних критеріїв диференціації розрізняють: 1) податки з юридичних осіб (податок на прибуток, додану вартість тощо); податки з фізичних осіб (податок на промисел); 2) прямі та непрямі; 3) загальнодержавні та місцеві; 4) загального призначення та спеціальні (цільові) податки; 5) разові та систематичні.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибутки), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Важливо підкреслити, що ст. 67 Конституції не тільки встановлює обов'язковість сплати податків, а й конкретно регулює порядок сплати податків. Кожен має сплачувати податки й збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни повинні щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Контроль за дотриманням податкового законодавства здійснюють державні податкові адміністрації. їх компетенція, у тому числі щодо притягнення неплатників податків до відповідальності, визначена Законом України «Про державну податкову службу в Україні»

За допомогою податків держава забезпечує обороноздатність та безпеку громадян, розвиває економіку, освіту, науку, охорону здоров'я в інтересах всього суспільства. [6, c.3-7]

Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, напрями їх зарахування і використання, перелік платників податків та об'єктів оподаткування, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначаються Законом України "Про систему оподаткування" (в редакції від 2 лютого 1994 p.).

Прибутковий податок населення сплачує на підставі Декрету Кабінету Міністрів від 26 грудня 19У2 р. "Про прибутковий податок з громадян". Платниками податку є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства.

Види місцевих податків і зборів, що сплачуються громадянами, їх розміри та порядок обчислення і напрями використання визначаються Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 р. "Про місцеві податки і збори".

Контроль за дотриманням податкового законодавства і правильністю обчислення, повнотою і вчасністю сплати податків, зборів та інших платежів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України, здійснюється державними податковими адміністраціями.

На підставі декларацій, документальних перевірок за місцем отриманих доходів податкові органи в разі встановлення порушень податкового законодавства вимагають їх усунення, а на громадян, винних у неподанні або невчасному поданні декларації про доходи чи включенні до декларацій спотворених даних та в інших випадках порушення податкового законодавства, накладають адміністративні стягнення.

Загальний обов'язок додержуватися Конституції та законів -- одна з передумов формування в Україні правової держави. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Для існування будь-якої держави необхідні відповідні кошти. Джерелом цих коштів є податки та збори, передбачені законодавством.

У нашій країні існує чимало видів податків, -- це прибутковий податок з громадян, який утримується з заробітної плати та більшості інших видів доходів громадян, податок на нерухоме майно (з ним доведеться зіткнутися тим, хто має дачу, декілька квартир, є власником підприємства, банку, будинку тощо). Існують також податки з володарів транспортних засобів, збір з володарів собак тощо.

І чимало інших податків--загальнодержавних чи місцевих, платниками яких можуть бути громадяни чи юридичні особи.

В багатьох країнах громадяни мають звітувати перед податковими органами про свої доходи, подаючи відповідні декларації. В Україні донедавна обов'язок подавати декларацію про доходи повинні були лише окремі категорії громадян --ті, хто мали доходи не лише за основним місцем роботи (праця за сумісництвом, авторський гонорар тощо), а також державні службовці, депутати. Конституція України встановила обов'язок кожного громадянина подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан і доходи за минулий рік. [15, c.163]

Розділ 5. Обов'язок берегти природу, культурну спадщину, відшкодовувати завдані їм збитки

Стаття 66 Конституції України встановлює обов'язок кожного члена суспільства не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Цей обов'язок щодо охорони природи деталізується Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про карантин рослин» і деякими іншими. Вони у свой сукупності складають екологічне право України. Останнє можна визначити, як систему правових норм, які регулюють суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини). До її складу входять такі підгалузі, як земельне, водне, лісове, гірниче право, право про надра та деякі інші галузі права, які регулюють відносини з охорони й раціонального використання певних видів природних ресурсів, тобто у правових формах захищаються переважно всі компоненти, що складають природне середовище.

Так, статті 9--12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлюють екологічні права та обов'язки людини і громадянина в Україні. Крім того, цей Закон передбачає принципи, види, режими, цілі природокористування, форми контролю за його здійсненням. Земельний кодекс України регулює відносини у сфері використання і охорони землі, а саме визначає певні категорії земель відповідно до їх цільового призначення, називає форми власності на землю, встановлює порядок оренди землі, плати за землю тощо. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» регулює економічні, соціальні, правові та екологічні засади природно-заповідного фонду в Україні. Він регламентує, що природно-заповідний фонд -- це ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виділені з метою збереження природного середовища, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки України. Аналогічні заходи передбачені вищезгаданими Законами щодо охорони атмосферного повітря, тваринного світу, водних ресурсів тощо. Найбільш актуальним завданням нашої юридичної науки щодо цього є створення єдиного Екологічного кодексу України.

Щодо охорони культурної спадщини в Україні Основи законодавства України про культуру, Закон Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» від 13 липня 1978 р. та інші нормативно-правові акти встановлюють обов'язок, відповідно до якого суб'єкти, які своїми діяннями завдали шкоди природі, культурній спадщині, повинні відшкодувати збитки, у тому числі й у примусовому порядку.

Цей конституційний обов'язок конкретизований у низці законодавчих актів. Так, Закон України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" зобов'язує громадян раціонально використовувати природні ресурси, здійснювати заходи щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливові на стан навколишнього природного середовища. Якщо об'єктам природи заподіяна шкода, то розмір її визначається за сучасними таксами відносно об'єктів тваринного світу, лісів; за спеціальними методиками визначення збитків, заподіяних рибному господарству, водним ресурсам, а також внаслідок забруднення атмосферного повітря. В інших випадках розмір збитків визначається за фактичними витратами, необхідними для відновлення порушеного стану природних ресурсів.

Вимоги щодо охорони пам'яток історії та культури, які належать громадянам та розташовані на землях, наданих громадянам у користування, а також при здійсненні будівельних робіт, веденні розкопок і розвідок пам'яток археології та щодо інших випадків користування даного роду пам'ятками визначаються Законом України від 13 липня 1978 р. "Про охорону і використання пам'яток історії та культури". Цей закон встановлює, що особи, які завдали шкоди пам'яткам історії та культури або. її охоронній зоні, зобов'язані відновити у попередньому стані пам'ятку або вказану зону, а при неможливості цього -- відшкодувати заподіяні збитки. [12, c.327]

Чинне законодавство встановлює правило, за яким у разі відмови добровільно відшкодувати збитки, заподіяні порушеннями порядку використання і охорони природних ресурсів, пам'яток історії та культури, відповідні спори вирішуються в судовому порядку.

Людина -- породження природи, саме природа значною мірою годує нас, забезпечує всім необхідним. Але ж розвиток суспільства, техніки привів до виникнення багатьох проблем, зв'язаних із необхідністю захисту природи, дбайливого ставлення до неї. Звичайно, чимало з них можуть бути вирішені лише державою в цілому, але й кожний з нас повинен і має змогу зробити свій внесок у збереження природи. Для цього потрібно лише не забути загасити запалене в лісі вогнище, поважати все живе, що є на землі.

Відносини, що стосуються природоохоронних проблем, регулює Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. У цьому законі проголошено пріоритетність вимог екологічної безпеки при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності, обов'язковість виконання екологічних вимог та запобігання шкідливому впливові на природне середовище. Держава встановлює права та обов'язки природо користувачів. Важливим правом кожного є право безкоштовного загального використання природних ресурсів. Отже, прогулянка до лісу чи купання в річці (ви маєте право робити це безоплатно) --це загальне природокористування, але якщо Вам потрібно придбати матеріали для будівництва дачі чи Ви бажаєте ловити рибу на продаж (доведеться сплатити встановлену плату),-- це спеціальне користування.

Для особливого захисту найбільш цінних територій передбачено створення заповідників, заказників, національних природних парків. На жаль, чимало видів птахів, плазунів, звірів сьогодні опинилися під загрозою цілковитого винищення. Для захисту цих видів створено Червону книгу України, положення про яку затверджено Верховною Радою України 29 жовтня 1992 р. Тварини чи рослини, що внесені до неї, підлягають особливому захисту, на них заборонено полювання. Мета цієї книги збереження вимираючих видів, допомога в їх відродженні.

Відома істина -- «Без минулого немає майбутнього». Матеріальним носієм цього минулого, нашої історії є культурна спадщина. Конституція України проголосила обов'язок не заподіювати шкоди культурній спадщині. Більшості з Вас доводилося бувати в музеях, біля архітектурних пам'яток, дехто бував на скіфських курганах і давньоруських городищах, на залишках Ольвії та Херсонесу. Шанобливо ставитися до цих пам'яток, знати й зберігати традиції, пам'ять про минуле -- це не лише юридичний, а й моральний обов'язок кожного з Вас:

Конституція України також зобов'язує кожного відшкодовувати завдані природі і культурній спадщині збитки.

Конституція України, зокрема ст. 50, гарантує кожному громадянину України право на безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище; подання до суду позовів до державних органів, підприємств, юридичних осіб про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на природне середовище; компенсацію в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища.

У ст. 68 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлена дисциплінарна, адміністративна, цивільна і кримінальна відповідальність осіб, винних у порушенні прав громадян на екологічно безпечне природне середовище; передбачена відповідальність за порушення норм екологічної безпеки тощо. Так, ст. 69 вказаного Закону визначає особливості застосування цивільної відповідальності. У ній зазначається, що шкода, заподіяна внаслідок порушення даного законодавства, підлягає компенсації, як правило, у повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення оточуючого природного середовища і погіршення якості природних ресурсів. Разом з тим вказано, що особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, тощо. Одночасно особи, які володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи умисних дій потерпілих. [18, c.29]

Висновок

Права людини не є абсолютними, безмежними. Межею здійснення власних прав і свобод є права інших осіб. Ця межа схарактеризована в статті 68 Конституції України, як обов'язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Його дотримання - запорука того, що люди зможуть здійснювати свої права, і таким чином задовільняти свої потреби та інтереси. Однак уявлення про те, де "починаються" права інших, у різних людей часто не співпадають, адже поряд з однаковими у всіх членів суспільства інтересами, існують інтереси групові та індивідуальні, а розуміння того, як їх задовольнити, нерідко суттєво відрізняється.

Важливим елементом взаємодії держави, права і особи виступають конституційні обов'язки. В обов'язках виражаються як особисті, так і загальні інтереси. Під конституційними обов'язками розуміють такий тип поведінки людини, здійснення якого забезпечує нормальне життя суспільства і держави. їх небагато, але кожен з них має дуже велике значення. Причому, в залежності від змісту, деякі обов'язки є обов'язками кожної людини, що проживає в Україні, інші - тільки громадянина України (наприклад, захист Вітчизни).

Важливим обов'язком громадянина України є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65). Конституція України закріплює обов'язок кожного/кожної не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки (ст. 66). Кожний громадянин або громадянка зобов'язані сплачувати податки і збори (ст.67). Важливим обов'язком громадянина і громадянки, як і кожної особи, яка проживає в Україні є неухильно дотримуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Основні обов'язки громадян закріплює Конституція України. Умовно їх можна кваліфікувати по групах.

У сфері економічного й соціального життя -- це обов'язки сплачувати податки і збори, подавати декларації про свій майновий стан і доходи, зберігати природу і охороняти її багатства. У царині культурної діяльності громадяни несуть обов'язки з охорони історичних пам'яток та інших культурних цінностей, повинні відшкодовувати завдані ними збитки.

До обов'язків у сфері суспільно-політичного життя належать обов'язки додержуватися Конституції та законів України; оберігати інтереси держави і сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захищати Батьківщину, служити у Збройних Силах України; поважати національну гідність інших громадян. У царині особистої та індивідуальної свободи серед обов'язків громадян України -- необхідність поважати права та законні інтереси інших осіб.

Стаття 23 Конституції України, закріплюючи право людини на вільний розвиток своєї особистості, наголошує, що такий розвиток забезпечується виконанням обов'язків усіма членами суспільства.

Кожен громадянин повинен неухильно додержуватися Конституції та законів України, поважати права і свободи інших (ст.68 Конституції України), не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати збитки (ст.66), шанувати державні символи України (ст.65), сплачувати податки, щорічно подавати декларації про майновий стан та доходи (ст.67 Конституції України).

Кожна держава має дбати про захист своєї волі та незалежності. Саме тому з перших днів свого існування незалежна Україна дбає про забезпечення своєї оборони, захист незалежності та територіальної цілісності.

Щодо цього слід зазначити, що захист Вітчизни від збройної агресії є обов'язком усіх громадян України, який визначає ст. 65 Конституції України, а також державних органів, підприємств, установ, організацій, їх посадових осіб. Щодо останніх діє Закон України «Про оборону України».

Захист незалежності та територіальної цілісності передбачає, що кожний громадянин України зобов'язаний захищати і відстоювати її суспільний лад, підтримувати громадський порядок, моральний та фізичний стан суспільства тощо.

Згідно із Законом України від 12 грудня 1997 р. «Про альтернативну (невійськову) службу» формою реалізації військового обов'язку є проходження альтернативної (невійськової) служби, яка є державною службою поза Збройними Силами України чи іншими військами, що запроваджується замість проходження військової служби.

Конституція України встановила обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Виконання цієї вимоги забезпечує можливість побудови правової держави. Обов'язок неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права і свободи, честь та гідність інших людей (ст.68) тісно пов'язаний з визначенням і поняттям юридичної відповідальності, - головна мета якої - це охорона правопорядку, правове виховання людей і покарання винних за скоєне.

Конституція України проголосила принцип, який повинен мати на увазі кожний громадянин, - незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Ще одним обов'язком кожного члена суспільства є сплачування податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених законом, який передбачений у ст. 67 Конституції України. Він є обов'язковим для усіх юридичних і фізичних осіб, які отримують доходи від підприємницької, трудової, творчої та іншої діяльності для забезпечення формування державного та місцевого бюджетів.

За допомогою податків держава забезпечує обороноздатність та безпеку громадян, розвиває економіку, освіту, науку, охорону здоров'я в інтересах всього суспільства.

Закон України «Про систему оподаткування» передбачає принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, напрями їх зарахування і використання, перелік платників податків та об'єктів оподаткування, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Виходячи з необхідності духовного відродження України, надійного збереження та розумового використання її духовних цінностей і природних ресурсів Конституція покладає на своїх громадян обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки (ст. 66).

Цей конституційний обов'язок конкретизований у низці законодавчих актів. Наприклад, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», який зобов'язує громадян раціонально використовувати природні ресурси, здійснювати заходи щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливові на стан навколишнього природного середовища.

Отже, в результаті вище зазначеного дослідження можна дійти до такого висновку, що Конституція України, яка є основним законом держави регламентуючи обов'язки людини і громадянина, виходить з того, що вони є об'єктивними для розвитку нашої держави і суспільства в цілому, а щодо конкретної людини це означає, що здійснення прав і свобод можливе тільки за наявності виконання обов'язків суб'єктом цього права чи свободи, а також іншими суб'єктами. Це цілком відповідає міжнародним стандартам, адже ст.29 Загальної декларації прав людини встановлює, що «кожна людина має обов'язок перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи».

Список використаних джерел

1. Конституція України. - Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 р.

2. Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р.

3. Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12 грудня 1997 р.

4. Закон України «Про охорону навколишнього середовища» від 25 червня 1991 р.

5. Закон України «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» від 13 липня 1978 р.

6. Закон України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 р.

7. Загальна декларація прав людини.

8. А.М.Колодій, А.Ю.Олійник - «Права людини і громадянина в Україні»: Навчальний посібник, -П., - Київ 2003 р. - 432 с.

9. В.В.Кравченко - «Конституційне право України»; Навчальний посібник К., Атака, 2001 - 320 с.

10. В.Ф.Годованець - «Конституційне право України»: Конспект лекцій - 2-ге вид., стереотип - К., МАУП, 2001 - 216с.

11. М.С.Кельман, О.Г.Мурашин, Н.М.Хома - «Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник, - З., Київ 2004 р. - 540 с.

12. «Конституційне право України» - За ред. члена-кореспондента НАН України В.Ф.Погорілка, - Київ - 2003 - 730 с.

13. «Конституційне право України»: Навчальний посібник - О.Ф.Фрицький, К., - Київ 2002 р. - 270 с.

14. М.Г.Коваль, В.О.Євгенко - «Конституція України: вивчаємо Основний Закон», - К., - Миколаїв, 1997 р. - 320 с.

15. В.В.Кравченко, Ф.І.Сербан - «Конституційне право України»: Навчальний посібник - К., Київ - 1996 р. - 270 с.

16. В.О.Котюк - «Основи держави і права»: Навчальний посібник, - К.: Вентурі, - 1995р. - 330 с.

17. Юридичний журнал - «Право України» - №2, - А.Шміт - «Правовий статус особи в Україні» - 2005 р.

18. Юридичний журнал - «Право України» - №9; - В.Степашко - «Реалізація екологічних прав громадян в Україні» - 2005 р.

19. «Основи правознавства» - за ред. І.В.Усенка - Київ; Ірпінь ВТФ «Перун», 1997, - 416 с.

20. Погорілко В.Ф., Головченко В.В., Сірий М.І. - «Права та свободи людини і громадянина в Україні», - К., 1997 - 423 с.

Размещено на Allbest.ur