Законотворчість: поняття, ознаки, стадії, види
Визначення понять "законотворчість", "закон" та "законодавчий процес (процедура)", їх принципи. Характеристика функцій законотворчості. Законодавча процедура в Україні. Верховна Рада України - єдиний законодавчий орган. Підписання і оприлюднення законів.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.01.2015 |
| Размер файла | 35,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна
Кафедра державно-правових дисциплін
КУРСОВА РОБОТА
Дисципліна: Теорія держави і права
Тема: Законотворчість: поняття, ознаки, стадії, види.
Харків - 2013
Зміст
- Вступ
- 1. Визначення понять: "законотворчості”, "закону” та "законодавчого процесу (процедури) ” та їх принципи
- 1.1 Поняття: "законотворчості”, "закону” та "законодавчого процесу (процедури)"
- 1.2 Принципи і функції законотворчості
- 2. Законодавча процедура в Україні
- 2.1 Верховна Рада України - єдиний законодавчий орган
- 2.2 Питання законодавчої ініціативи
- 2.3 Суб'єкти законодавчої ініціативи
- 2.5 Підписання і оприлюднення законів: підписання і візування, опублікування і введення у дію
- Висновки
- Література
Вступ
Законотворчість - один з важливих напрямків роботи будь-якої держави. Це специфічних, потребуючих особливих, знань і умінь інтелектуальна діяльність, зв'язана з чи створенням зміною існуючих у державі правових норм. За результатами правотворчої роботи - законам і іншим нормативним актам - судять про державу в цілому, ступеня його демократичності, цивілізованості, культурності. Людське суспільство завжди мало потребу в точному і досконалому правовому рішенні, у такій діяльності органів держави, у результаті якої створюються норми права, правила поведінки громадян і організацій. Подібних норм і правил дуже не вистачало радянському суспільству, однак ця недостача була викликана не недостатньою розробленістю теорії і практики правотворчої діяльності, а іншими, далекими від науки причинами.
Підвищення якості правових рішень, зниження до мінімуму числа неефективних законодавчих актів - постійна задача законодавця. Саме цим порозумівається теоретичне і практичне значення вивчення проблем, зв'язаних із процесом створення норм права. "Споживачами" законів є люди, суспільство, і не можна допускати прийняття поспішних, непродуманих правових рішень, тому що будь-яка помилка законодавця волоче невиправдані матеріальні витрати, порушення інтересів громадян. Можна привести чимале число фактів з вітчизняної історії, коли наша економіка, соціальна і духовна сфери постраждали від непродуманих, науково не обґрунтованих і грубих правових рішень.
Світова історія права теж не вільна від помилок законодавця. Досить навести факт законодавчої заборони в США в період "великої депресії" виробництва і споживання спиртного, що викликало ріст контрабанди, мафії і злочинності в цілому.
Може створитися враження, що знання основ законотворчості корисно тільки тим, хто його здійснює, - депутатам парламенту, членам уряду і т.д. Однак це не так, тому що створення правових норм - доля державних органів будь-яких рівнів - від вищих до місцевих. Тому юристи повинні у всіх тонкощах знати теорію і практику законотворчої роботи.
Здійснюючи владні повноваження, держава використовує різні прийоми і методи керівництва - оперативне управління, правосуддя, нагляд і контроль, але ці напрямки діяльності держави не породжують норм права, хоча і здійснюються на його основі.
законотворчість закон законодавча процедура
1. Визначення понять: "законотворчості”, "закону” та "законодавчого процесу (процедури) ” та їх принципи
1.1 Поняття: "законотворчості”, "закону” та "законодавчого процесу (процедури)"
Законотворчість - більш широке поняття: воно не вичерпується власне створенням законів, а охоплює і діяльність по створенню закону, і оцінку його ефективності, і можливе наступне коректування (зміна, доповнення) Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Рогачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченко, О.В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - С. 125.
Законотворчість - це стрижень правотворчості, його найважливіша складова частина, тому їй притаманні риси, загальні для всіх видів правотворчості. проте якщо правотворчість - це діяльність із підготовки, затвердження і оприлюднення нормативних актів, що здійснюється компетентними державними органами, то законотворчість - це діяльність із підготовки, затвердження та оприлюднення законодавчих актів держави.
Значна роль законодавства в житті окремого індивіда й суспільства в цілому припускає знання, перш за все, того, яким чином воно створюється, формується і розвивається, в чому суть законотворчості. Без такого знання виключається скільки-небудь успішна діяльність із створення законів.
Законотворчість передбачає наявність у законодавців не тільки загальної соціальної культури, а й вимагає від них спеціальних знань, певних навичок володіння мистецтвом формування і формулювання законодавчої волі, яких вони досить часто не мають. Ці знання в юридичній науці називають законодавчою технікою, яка являє собою певну систему вимог при створенні нормативно-правових приписів та їх систематизації.
Успішна діяльність із створення законів передусім залежить від правової культури законодавця, його істинно творчого ставлення до свого завдання, від рівня володіння юридичною наукою і прийомами законодавчої техніки. сутність правової культури законодавця як складової загальної культури полягає у стилі мислення і відповідної дії, заснованої на визнанні і пізнанні загальнолюдських цінностей права, вимог законності і режиму правопорядку, відповідно до яких здійснюються законодавча діяльність і правореалізаційна практика.
В культурі законотворчості акумулюються різнобічні знання правової дійсності, її історії та перспектив розвитку, спеціальні знання про право і закон, їх вміле практичне використання.
Динамізм економічних, політичних і соціокультурних потреб сучасного суспільства ставить все нові й нові завдання правового опосередкування відповідного кола суспільних відносин. Багатогранність і глибока соціальна обумовленість цих завдань наочно виявляється вже простим перерахуванням проблем, що постають перед законотворчістю, а саме необхідністю:
дослідження різних соціальних факторів, що обумовлюють потребу в нормативно-правовому регулюванні відповідних суспільних відносин;
виявлення і ретельного обліку при створенні законів різнорідних інтересів соціальних і національних спільностей, соціальних груп і суспільства в цілому, урахування їх особливостей, звичаїв і традицій;
використання в процесі створення закону новітніх досягнень науки, техніки й культури;
проведення порівняльного аналізу законопроекту не лише з аналогічними правовими настановами колишніх і діючих законодавчих систем інших держав, а й з іншими регуляторами суспільної життєдіяльності, існуючими в діяльнісній практиці;
проведення в доцільних і можливих випадках спеціальних експериментів для визначення оптимального варіанту правового регулювання відповідних типів і груп суспільних відносин і вироблення найбільш ефективної форми правового впливу на ці відносини;
виявлення зв'язку, визнання відповідності й взаємодії законопроекту з конкретною правовою системою і, передовсім, з її основним Законом;
удосконалення організаційних форм і процедур створення закону.
Такі об'ємні і трудомісткі завдання не можуть бути успішно реалізовані без творчого підходу до розв'язання їх законодавцем.
Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони.
Закон - нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.
Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:
закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;
усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають "під" законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм.
Ознаки закону:
1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні - Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);
2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);
3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж - норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;
4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;
5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;
6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного "рангу"; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;
7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом.
Законодавчий процес - це нормативно регламентована процедура ухвалення закону, яка складається з окремих стадій - самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій щодо внесення, розгляду, прийняття (зміни) законів та їх оприлюднення.
В Україні розрізняють:
1. Законодавчий процес стосовно актів, які приймаються всеукраїнським референдумом (регламентується Конституцією та Законом "Про всеукраїнський та місцеві референдуми");
2. Законодавчий процес стосовно законів, які приймає Верховна Рада.
1.2 Принципи і функції законотворчості
Виділяють дві групи принципів законотворчості: загальні і спеціальніСкакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 258 с. .
Загальні принципи законотворчості - незаперечні основні вимоги, що виражають його сутність:
Демократизм. Одним з напрямків розвитку політичної системи суспільства на сучасному етапі є усе більш активна участь громадян у управлінні державними і суспільними справами, що в процесі законотворчості відбивається в прийнятті законів шляхом референдуму - самої безпосередньої форми демократії, чи діяльністю спеціальних органів, яким народ делегували це право.
Законність. Цей принцип виявляється у відношенні як процедури прийняття нормативно-правового акта, так і його змісту. Повновладдя представницьких, виконавчих органів, що видають правові акти і здійснюють контроль за правотворчістю інших органів, повинне реалізуватися строго в рамках їхньої компетенції, на основі закону й у повній відповідності з ним. Зміст законодавчого акта повинний відповідати ідеалам правової держави і громадянського суспільства, початкам гуманізму, загальноприйнятим нормам і принципам міжнародного права.
Гласність. Цей принцип складається у відкритості законодавчого процесу, вільному і діловому обговоренні проектів законодавчих актів. Правда, практика всенародних обговорень як засобу реального виявлення й обліку думки мільйонів людей себе не виправдала, у першу чергу, у силу відсутності механізму підведення їхніх підсумків і подальшого обліку в законодавстві. У той же час не можна відмовлятися від практики широкого обговорення проектів з науковою громадськістю, фахівцями-практиками, безпосередньо з населенням. Демократична правова держава не програла б від використання такої форми, якщо не перетворювати її у формальність.
Гуманізм. Цей принцип складається у формування нормативно-правових актів на основі загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їхнього втілення в життя суспільства і держави.
Науковість. Цей принцип складається в ефективне використання досягнень юридичної й іншої наук при складанні законопроектів; проведення їхньої незалежної наукової експертизи. Посиленню ролі науки в процесі правотворчості сприяло б прийняття спеціального Положення про наукове забезпечення законодавчої діяльності.
Системність. Цей принцип складається виявляє строгий облік системи права, системи законодавства, узгодження з Конституції, іншими законами і міжнародними договорами.
Професіоналізм. Останнім часом стає усе більш ясно, що недостатній облік цієї вимоги в законодавчого процесі має негативні наслідки, позначається на якості підготовлених і прийнятих законодавчих актів. У першу чергу це стосується вищих державних органів, зокрема, депутатів Верховної Ради. Зважаючи на те, що вони працювати на професійній основі, важливо навчити їх законодавчому процесу. Велика роль науки в реалізації цього принципу, тому що саме вона допомагає знайти найбільш прийнятні правові форми, представляє альтернативні проекти нормативних актів, що враховують різні інтереси в суспільстві, має можливість провести науковий експеримент.
До спеціальних принципів законотворчості можна віднести:
оперативність - не затягування підготовки проектів нормативних актів;
поєднання динамізму і стабільності - створення стабільного законодавчого акта й одночасно можливість вносити в нього доповнення і зміни;
плановість - по функціональному призначенню актів і термінам їхнього прийняття;
старанність і скрупульозність підготовка законодавчих актів - відсутність скоростиглих і непродуманих проектів;
техніко-юридична досконалість - складання нормативно-правових актів з урахуванням правил, способів, прийомів юридичної техніки, що є обов'язковими для законотворчих органів;
облік місцевого досвіду - особливо в процесі прийняття нормативних актів місцевого значення.
Функції законотворчості - напрямку діяльності по встановленню, чи зміні скасуванню правових норм, створенню і розвитку законодавства.
Основні функції законотворчостіТеорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков,
С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 118. :
1. Функція первинного регулювання суспільних відносин (вироблення і прийняття нових правових норм) діє в тих випадках, коли суспільні відносини раніше не регулювалися, і уперше виникла необхідність у їхньому регулюванні. Наприклад, тільки з розвитком космічних досліджень з'являється космічне право; з переходом України на шлях розвитку ринкових відносин виникла необхідність у створенні нових законів: про біржу, приватизацію й ін.
2. Функція відновлення правового матеріалу (скасування, чи зміна доповнення діючих норм) припускає заміну тих законів, що застаріли, не відповідають потребам суспільного розвитку. При цьому важливо не займатися відновленням заради відновлення, оскільки стабільність краще змін, тим більше змін без особливої необхідності. Коли ж суспільні потреби змінюються, суспільство має потребу в такому законодавстві, що адекватно відображало б ці потреби. Тоді настає необхідність у створенні нових кодексів, законів, вносяться зміни і доповнення у відповідні законодавчі акти.
3. Функція ліквідації прогалин у праві, тобто усунення повної чи часткової відсутності в діючих нормативних актах необхідних юридичних норм.
Зрозуміло, можна використовувати аналогію закону, тобто рішення справи чи окремого питання на підставі закону, що регулює подібні відносини; або аналогію права, тобто рішення справи чи окремого юридичного питання на основі загальних початків і змісту законодавства.
4. Функція упорядкування нормативно-правового матеріалу (кодифікаційне чи систематизаційне законотворення). Організаційною формою цієї функції є кодификація законодавства, що припускає ґрунтовне його відновлення.
2. Законодавча процедура в Україні
2.1 Верховна Рада України - єдиний законодавчий орган
Стаття 75 Конституції України визначається, що Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, тобто виключно до компетенції Верховної Ради України входить прийняття законодавчих актів, які мають найвищу юридичну силу та яким повинні відповідати нормативно-правові акти всіх інших державних органів, що є підзаконними. Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, що діє на постійній основі. Це вищий виборний, колегіальний орган держави, який головними повноваженнями має діяльність у сфері законотворчості. Зміст даної статті відтворює загальновизнане положення про поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, який є одним із визначальних принципів правової держави.
Верховна Рада України як колегіальний законодавчий орган здійснює свою діяльність в особливій організаційній формі, збираючись на сесії Верховної Ради. Саме в період сесії парламент реалізує свої повноваження, визначені Конституцією України.
Конституція визначає умову, за якої Верховна Рада є повноважною, тобто такою, що має право збиратись на сесії і вирішувати питання, віднесені до її компетенції. Кожна новообрана Верховна Рада є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу, тобто не менш як 300 народних депутатів України, зареєстрованих Центральною виборчою комісією.
Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією та законом про регламент Верховної Ради УкраїниРегламент Верховного Совета Украины // Ведомости Верховного Совета Украины. - 1994. - № 35. - Ст. 338. . У попередньому законодавстві порядок роботи Верховної Ради встановлювався її Регламентом, який не мав статусу закону. Таким чином, значення Регламенту Верховної Ради України в організації діяльності парламенту істотно посилюється, зобов'язуючи народних депутатів більш чітко і виважено визначати як організаційні засади діяльності парламенту, так і парламентські процедури. Враховуючи, що саме у Верховній Раді України реалізується право законодавчої ініціативи суб'єктами цього права (ст.93 Конституції), закон про регламент Верховної Ради України покликаний врегулювати також і порядок реалізації права законодавчої ініціативи, тобто відносини Верховної Ради з Президентом України, Кабінетом Міністрів України, іншими органами державної влади, а не лише внутрішньопарламентські відносини, в частині, що не врегульована іншими законами.
За відсутності окремого закону про Верховну Раду (пропозиції щодо доцільності прийняття якого висловлюються деякими науковцями та практичними працівниками) законом про регламент Верховної Ради України повинні бути, відтак, врегульовані всі принципові питання організації та діяльності парламенту України.
Конституція України чітко визначає день початку чергових сесій Верховної Ради України - перший вівторок лютого і перший вівторок вересня кожного року. Таке правило дисциплінує парламент, упорядковує його діяльність, стосунки з іншими органами влади, звільняючи народних депутатів від потреби приймати спеціальні рішення з даного питанняКонституція України (Основний закон). - К., 1996. - С. 5. .
Разом з тим Конституцією не визначається тривалість окремих сесій. За існуючою практикою Верховна Рада на початку кожної чергової сесії приймає рішення, яким затверджує календарний план сесії, й у разі необхідності вносить до нього зміни в ході сесії.
У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня відкриття першого засідання першої сесії Верховної Ради, повноважний склад якої обрано після скасування воєнного чи надзвичайного стану. Прийняття спеціального рішення про продовження повноважень Верховної Ради у цьому випадку Конституцією не передбачається. Із сказаного випливає також, що під час дії воєнного або надзвичайного стану на території України вибори народних депутатів України не проводяться.
Конституція України закріплює надзвичайно важливий принцип діяльності Верховної Ради України - принцип гласності, що є новим у порівнянні з попередньою Конституцією. Тим самим у парламентській діяльності послідовно реалізується гарантоване кожному ст.57 право знати свої права і обов'язки. Адже відкритий режим проведення засідань Верховної Ради дає можливість транслювати хід її засідань, на яких приймаються законодавчі акти, що визначають права і обов'язки громадян, і відтак знайомити кожного зі змістом цих актів ще на стадії їх прийняття.
У Конституції закріплена категорична вимога, згідно з якою Верховна Рада приймає свої рішення виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Ця вимога зумовлена тим, що саме пленарні засідання є основною формою діяльності Верховної Ради як єдиного органу законодавчої влади, регламентованою в усіх своїх основних моментах.
Крім пленарних засідань, Верховна Рада може збиратись і на інші засідання (урочисті, спільні засідання комітетів тощо), на яких народні депутати не можуть приймати юридичне значимих рішень із питань, віднесених до компетенції Верховної Ради. Питання, що розглядаються на пленарних засіданнях, обов'язково включаються до порядку денного пленарного засідання, готуються і розглядаються у спеціальному порядку.
Усі рішення Верховної Ради як законодавчого органу приймаються шляхом голосування, яке здійснюється народними депутатами особисто у залі, де відбувається пленарне засідання Верховної Ради, або у спеціально відведеному для таємного голосування місці біля залу для засідань. За існуючим порядком рішення Верховної Ради приймаються відкритим нефіксованим, відкритим фіксованим (поіменним) голосуванням за допомогою електронної системи підрахунку голосів або таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Порядок голосування щодо тих чи інших питань діяльності Верховної Ради повинен визначатися законом про регламент Верховної Ради України, який має бути прийнятий згідно з Конституцією, та іншими законами України (наприклад, Законом "Про Конституційний Суд України" встановлено, що Верховна Рада призначає судців Конституційного Суду таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів).
Законодавче визначення порядку голосування повинно виходити з принципової вимоги щодо з'ясування дійсного волевиявлення необхідної більшості депутатів стосовно рішення, яке голосується.
2.2 Питання законодавчої ініціативи
Статтею 92 Конституції України регламентує, що виключно законами України встановлюютьсяКельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. - Львів: "Новий Світ - 2000”, 2007. - 312 с. :
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;
3) права корінних народів і національних меншин;
4) порядок застосування мов;
5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
7) правовий режим власності;
8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;
9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;
11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;
13) територіальний устрій України;
14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;
15) засади місцевого самоврядування;
16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;
17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;
18) правовий режим державного кордону;
19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;
20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;
21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;
22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Виключно законами України встановлюються:
1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;
2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;
3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;
4) порядок використання і захисту державних символів;
5) державні нагороди;
6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;
7) державні свята;
8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.
Законом України оголошується амністія.
Оскільки закони мають вищу юридичну силу в системі нормативно-правових актів, то цілком зрозуміло, що саме ними повинні регулюватися найважливіші питання суспільних відносин. Саме про це і свідчить стаття 92 Конституції України.
Усі питання, що підлягають правовій регламентації виключно законами України, які перелічені в даній статті, поділяються на дві частини: перша - питання, що визначаються виключно законами, і друга - питання, що встановлюються виключно законами.
2.3 Суб'єкти законодавчої ініціативи
Згідно зі ст.93 право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.
Право законодавчої ініціативи - це право на подання до Верховної Ради України на обов'язковий розгляд нею законодавчої пропозиції, законопроекту чи поправки до нього.
Законопроекти, поправки до них чи законодавчі пропозиції вносяться суб'єктами права законодавчої ініціативи в письмовій формі. Законодавча пропозиція повинна містити проект рішення Верховної Ради, який пропонується їй для прийняття. Пропозиції, внесені на ім'я парламентського комітету, опрацьовуються ним у ході підготовки відповідних документів і на розгляд Верховної Ради можуть не подаватися.
Законодавчі пропозиції і проекти законів вносяться разом із супровідною запискою, яка повинна містити обґрунтування необхідності їх розробки і прийняття, а також характеристику мети, завдань та основних положень майбутніх законів, вказівку на їх місце у системі чинного законодавства, а також на очікувані соціально-економічні та інші наслідки їх застосування.
У разі внесення законодавчої пропозиції, законопроекту або поправки до нього, реалізація яких потребує матеріальних або інших витрат за рахунок державного чи місцевих бюджетів, додаються їх фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат. Внесення ініціативних законопроектів (крім тих, що вносяться Президентом України та урядом) супроводжується вказівкою на те, що ініціатор вносить законопроект для врахування його положень головним по законопроекту комітетом або наполягає на його розгляді Верховною Радою у першому читанні.
Конституційні законопроекти або конституційні положення (відповідно ті, якими вносяться зміни, та ті, які потребують внесення змін до Конституції) мають бути зазначені як такі.
Законодавчі пропозиції і проекти законів, що подаються на розгляд Верховної Ради, мають відповідати й іншим вимогам, передбаченим законом про регламент Верховної Ради України, який повинен бути прийнятий згідно з Конституцією, та іншими актами, що визначають вимоги до їх оформлення, змісту, структури та викладу.
Законодавча пропозиція чи законопроект можуть бути відкликані їх ініціатором, якщо питання про їх розгляд ще не включено до порядку денного сесії Верховної Ради, а після того - лише за згодою парламенту.
Президент України може при внесенні законопроекту визначити його як невідкладний, що спричинює його позачерговий розгляд. Це означає, що питання про розгляд законопроекту має бути включене до порядку денного засідань відразу після його внесення. При цьому визнання законопроекту невідкладним (ст.6.4.6 Регламенту Верховної Ради) дає можливість скоротити терміни подання пропозицій до нього, поширення матеріалів до другого читання, але не більш як наполовину.
Варто при цьому врахувати, що Верховна Рада може прийняти рішення про визнання будь-якого проекту невідкладним і за власною ініціативою, а також те, що за процедурою ad hoc з метою пришвидшення розгляду законопроекту прийняти рішення про відхилення від вимог Регламенту, якщо це не суперечить Конституції і чинним законам.
Розглянемо коротко субєктів законозавчої ініціативи.
Президент України
Указом Президента України від 30.03.95 р. N 270/95 затверджено "Положення про порядок роботи з законопроектами та іншими документами, що вносяться Президентом України на розгляд Верховної Ради України".
Законопроекти та інші документи законодавчої ініціативи Президента України готують радники та наукові консультанти Президента України, а також відповідні структурні підрозділи Адміністрації Президента України за дорученням Глави Адміністрації Президента України або за їх власною ініціативою.
Кабінет Міністрів України
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2000 р. N 915 затверджений Тимчасовий реґламент Кабінету Міністрів України. Розділ VIII цього Реґламенту присвячений законопроектній діяльності Кабінету Міністрів. Відповідно до положень Реґламенту:
Кабінет Міністрів, реалізуючи надане йому право законодавчої ініціативи, розглядає і вносить до Верховної Ради проекти законів України, бере в установленому порядку участь у законодавчій діяльності Верховної Ради, а також у реалізації Президентом України права законодавчої ініціативи.
Проекти законів України, що вносяться до Верховної Ради Кабінетом Міністрів у порядку законодавчої ініціативи, розробляються центральними органами виконавчої влади відповідно до глав 6.1 і 6.2 Реґламенту Верховної Ради України, інших актів законодавства з цих питань, подаються та готуються для розгляду Кабінетом Міністрів у порядку, передбаченому розділом VI Реґламенту.
Проекти законів, що розробляються Кабінетом Міністрів і подаються на розгляд Верховної Ради Президентом України у порядку законодавчої ініціативи, подаються Кабінетом Міністрів до Адміністрації Президента України з дотриманням вимог, передбачених Положенням про порядок роботи із законопроектами та іншими документами, що вносяться Президентом України на розгляд Верховної Ради України, затвердженим Указом Президента України від 30 березня 1995 р. N 270/95.
Схвалений Кабінетом Міністрів проект закону України візується Прем'єр-міністром і подається до Верховної Ради разом із:
а) супровідним листом за підписом Прем'єр-міністра, де міститься інформація про схвалення законопроекту Кабінетом Міністрів та зазначається доповідач, який представлятиме цей проект у Верховній Раді;
б) пояснювальною запискою за підписом керівника органу, який є головним розробником;
в) списком розробників проекту (авторського колективу), завізованим керівником відповідного структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів;
г) порівняльною таблицею (у разі подання законопроекту про внесення змін до чинного закону), завізованою керівником відповідного структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів.
На запит Верховної Ради Кабінет Міністрів подає до законопроекту свій висновок. Проект цього висновку готується відповідним центральним органом виконавчої влади за дорученням Прем'єр-міністра, Першого віце-прем'єр-міністра або Віце-прем'єр-міністра (відповідно до розподілу функціональних повноважень). Прем'єр-міністр визначає одного з членів Кабінету Міністрів або іншого доповідача для представлення у Верховній Раді внесеного Кабінетом Міністрів законопроекту. Секретаріат Кабінету Міністрів регулярно інформує Кабінет Міністрів про стан розгляду у Верховній Раді внесених Кабінетом Міністрів законопроектівСкакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с. - 312 с. .
Народний депутат України
На сьогоднішній день конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Кожен депутат з цього числа є суб'єктом законодавчої ініціативи і кожен для себе вирішує, як саме йому організувати процес з розробки проектів законів чи постанов, які подаються ним на розгляд Верховної Ради України.
Національний банк України
Документ, що регламентує порядок підготовки проектів законодавчих актів у Національному банку України, призначений для службового користування і тому немає можливості описати цей порядок.
2.4 Порядок проходження законопроектів у Верховній Раді України
Внесені для розгляду Верховною Радою законодавча пропозиція чи проект закону у разі невідповідності вимогам Регламенту ВРУ та положенням про порядок розробки проектів законів і про структуру, виклад, зміст та оформлення проектів законів з урахуванням висновків головного комітету не пізніш як у п'ятнадцятиденний термін повертаються Президією Верховної Ради їх ініціаторам із зазначенням причин повернення.
Якщо документ, внесений у порядку законодавчої ініціативи, не повернуто ініціатору його внесення, він разом з супровідною запискою у семиденний термін після перевірки на відповідність вимогам, зазначеним в розділі 6 Регламенту ВРУ, поширюється серед депутатів та надсилається іншим особам і органам, які мають право законодавчої ініціативи. Про внесений документ оголошується на засіданні Верховної Ради. Пояснювальна записка до документа, що вноситься у порядку законодавчої ініціативи, та додатки до них розмножуються і надсилаються Секретаріатом Верховної Ради комітетам для ознайомлення депутатів, іншим особам і органам, які мають право законодавчої ініціативи, а також зареєстрованим депутатським групам (фракціям) (ст.6.2.10 Регламенту ВРУ).
Законодавча пропозиція чи законопроект можуть бути відкликані їх ініціатором за письмовою заявою, якщо питання про їх розгляд ще не включено до порядку денного сесії Верховної Ради. Законодавча пропозиція чи законопроект, включені до порядку денного сесії Верховної Ради, можуть бути відкликані лише за згодою Верховної Ради.
Про відкликання законодавчої пропозиції чи законопроекту оголошується на засіданні Верховної Ради.
Законодавча ініціатива депутата оголошується відкликаною, якщо до її прийняття Верховною Радою в першому читанні депутат втратив депутатські повноваження. Законодавча ініціатива Президента України або Уряду оголошується відкликаною, якщо до її прийняття Верховною Радою в першому читанні відповідно Президент або Уряд України припинили свої повноваження чи пішли у відставку.
У семиденний термін після оголошення про відкликання документа законодавчої ініціативи інші особи та органи, які мають право законодавчої ініціативи, можуть внести цей документ без змін або із змінами за своєю письмовою підтримкою. У разі розгляду документа законодавчої ініціативи, внесеного за підтримкою після його відкликання, посилання як на ініціатора робляться на особу чи орган, який вніс його за своєю підтримкою.
Документ законодавчої ініціативи, який відкликано і не внесено за підтримкою, знімається з розгляду разом з пропозиціями і поправками, які надійшли щодо нього. Про це оголошується на засіданні Верховної Ради, наступному після закінчення терміну, зазначеного у абзаці вище.
На засіданні Верховної Ради або головного комітету, яким доручено опрацювати законопроект, ініціатор внесеної до законопроекту пропозиції чи поправки може в усній або письмовій формі її відкликати. Особа, яка має право законодавчої ініціативи, може в усній або письмовій формі внести на цьому ж засіданні за своєю підтримкою відкликану пропозицію, поправку, для чого головуючий на засіданні надає їй позачергово слово. Якщо відкликання пропозиції, поправки або її внесення за підтримкою здійснено в письмовій формі, про них оголошується відповідно на засіданні Верховної Ради чи комітету.
Законодавча пропозиція чи законопроект після поширення їх серед депутатів для попереднього розгляду та підготовки висновку про доцільність їх прийняття і включення до порядку денного сесії, а також про порядок подальшої роботи над ними передаються Президією Верховної Ради відповідним комітетам Верховної Ради з визначенням спільно з Погоджувальною радою депутатських груп (фракцій) терміну виконання і одночасно передаються комітету, до компетенції якого входять питання конституційності актів. При цьому для підготовки висновку визначається головний комітет, якому інші комітети у визначений термін подають свої висновки про наслідки розгляду ними законодавчої пропозиції чи законопроекту.
Комітети опрацьовують законодавчі пропозиції, законопроекти, поправки та інші документи згідно з Законом України "Про комітети Верховної Ради України".
Законодавча пропозиція чи законопроект після попереднього розгляду у відповідних комітетах з їх висновками передаються Президією Верховної Ради на розгляд Верховної Ради для прийняття рішення щодо включення їх до порядку денного сесії.
Альтернативні законодавчі пропозиції і законопроекти розглядаються комітетами одночасно з основною законодавчою пропозицією чи законопроектом.
Головний комітет повинен дати свої висновки і пропозиції щодо альтернативних законопроектів, внесених на розгляд Верховної Ради.
Після попереднього розгляду законопроекту у відповідних комітетах Верховної Ради, проведеного згідно з положеннями глави 6.3 Регламенту ВРУ, Верховна Рада не пізніш як у п'ятнадцятиденний термін вирішує відповідно до ст.2.4.3, 2.4.4 Регламенту питання щодо включення цього законопроекту до порядку денного сесії та про порядок продовження роботи над ним.
Розгляд і прийняття законопроекту Верховною Радою включає:
обговорення і схвалення основних положень в основному (перше читання);
обговорення і схвалення постатейно (друге читання);
обговорення і схвалення в цілому (третє читання).
Прийняття рішення щодо законопроекту може бути відокремлено в часі від його розгляду.
Кількість повторних читань законопроекту не обмежується.
Після прийняття закону в цілому внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі і стилістичних, не допускається. Усунення неточностей чи помилок, за винятком орфографічних та технічних, які не впливають на зміст і розуміння тексту закону, здійснюється за процедурою внесення змін і доповнень до законів.
Внесення змін і доповнень до закону здійснюється шляхом прийняття відповідного закону за процедурою трьох читань.
Скасування закону здійснюється голосуванням щодо нього в цілому.
Проекти найважливіших постанов та інших актів Верховної Ради з питань державного, господарського, соціально-культурного життя, екологічної безпеки і зовнішньої політики розглядаються у трьох читаннях відповідно до правил, встановлених Регламентом ВРУ щодо розгляду законопроектів.
2.5 Підписання і оприлюднення законів: підписання і візування, опублікування і введення у дію
Тексти законів та інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, оформляються Секретаріатом Верховної Ради і в п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради України, після чого закони передаються на підпис Президенту України. Підписання закону Головою Верховної Ради України є кінцевим етапом законотворчого процесу в парламенті, який свідчить, що парламент виявив свою волю щодо регулювання суспільних відносин, яка належним чином оформлена. Отже згідно ст.94 Конституції України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.
Відповідно до Розпорядження Президента України від 30 травня 1997 р. N 221 "Про порядок проведення експертизи і підготовки на підпис Президентові України законів України" Кабінет Міністрів вивчає прийнятий Верховною Радою закон, що надійшов на підпис Президентові України, та не пізніше ніж протягом 7 календарних днів повідомляє Президентові України про свої пропозиції щодо цього законуУказ Президента "О порядке официального опубликования нормативно-правовых актов и вступления их в силу” от 10. 07. 97 г., № 503/97. .
З цією метою:
а) копія закону, що надійшла від Адміністрації Президента України для вивчення і візування, невідкладно реєструється в Секретаріаті Кабінету Міністрів та не пізніше ніж через три години надсилається міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, до компетенції яких належать питання, що регулюються цим законом, а також Мін'юсту;
б) відразу після того, як копію закону буде надіслано міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, працівники відповідних структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів розпочинають роботу з опрацювання цього закону, проводять необхідні консультації з працівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;
в) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до компетенції яких належать питання, що регулюються законом, вивчають цей закон, зокрема щодо економічної доцільності прийняття його в цілому або запровадження окремих норм, а також очікуваних соціально-економічних наслідків реалізації закону, перевіряють відповідність його положень Конституції України та узгодженість з іншими законами України;
г) завізована відповідним міністром, керівником іншого центрального органу виконавчої влади копія закону разом з пропозиціями щодо доцільності його підписання Президентом України або застосування Президентом України права вето щодо цього закону подаються міністерству, іншому центральному органу виконавчої влади, визначеному у супровідному листі Секретаріату Кабінету Міністрів першим (далі - відповідальне міністерство або інший центральний орган виконавчої влади) не пізніше ніж протягом 48 годин з часу отримання копії закону (якщо інший термін не визначено у супровідному листі Секретаріату Кабінету Міністрів).
Якщо міністерства, інші центральні органи виконавчої влади дійдуть висновку про необхідність застосування Президентом України права вето щодо прийнятого Верховною Радою закону, пропозиції та зауваження з даного питання повинні бути вмотивованими і обґрунтованими з економічних, правових і соціально-політичних позицій, містити нову редакцію відповідних норм закону, а у разі потреби - його нову редакцію в цілому;
ґ) відповідальне міністерство або інший центральний орган виконавчої влади вивчає подані йому пропозиції та зауваження до закону і не пізніше ніж за 48 годин до закінчення 7-денного терміну подає Кабінетові Міністрів узагальнені пропозиції та зауваження (якщо інший термін не визначено у супровідному листі Секретаріату Кабінету Міністрів).
Міністр або керівник іншого відповідального центрального органу виконавчої влади організовує у разі потреби проведення консультацій з відповідними міністрами та керівниками інших центральних органів виконавчої влади з питань узагальнення пропозицій, поданих ними до закону, у режимі, який забезпечував би подання Кабінетом Міністрів пропозицій Президентові України в установлений термін з дотриманням встановлених цим Порядком вимог.
Подані відповідальним міністерством або іншим центральним органом виконавчої влади до Кабінету Міністрів пропозиції та зауваження негайно опрацьовуються відповідним структурним підрозділом Секретаріату Кабінету Міністрів та Юридичним департаментом, погоджуються (візуються) з Першим віце-прем'єр-міністром, Віце-прем'єр-міністром (згідно з розподілом функціональних повноважень) і не пізніше ніж за день до закінчення 7-денного терміну подаються Державному Секретареві Кабінету Міністрів для доповіді Прем'єр-міністрові.
Перший віце-прем'єр-міністр, Віце-прем'єр-міністр (згідно з розподілом функціональних повноважень) у разі погодження поданих Кабінетові Міністрів пропозицій візує: другий примірник копії закону - якщо пропонується його підписати; або копію пропозицій про застосування Президентом України права вето щодо закону.
У разі коли пропозиція відповідального центрального органу виконавчої влади про застосування Президентом України права вето щодо закону не підтримується, Першим віце-прем'єр-міністром, Віце-прем'єр-міністром (згідно з розподілом функціональних повноважень) викладаються мотиви її відхилення для прийняття остаточного рішення Прем'єр-міністром.
Копія закону, завізована Прем'єр-міністром, а у разі його відсутності - Першим віце-прем'єр-міністром, міністрами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади, до компетенції яких належать питання, що регулюються законом, а також Міністром юстиції, надсилається до Адміністрації Президента України.
Якщо Кабінет Міністрів пропонує застосувати право вето Президента України, разом із завізованою копією закону подаються вмотивовані та обґрунтовані пропозиції з візою Прем'єр-міністра, у разі його відсутності - Першого віце-прем'єр-міністра.
Завізована копія закону, пропозиції про застосування права вето надсилаються до Адміністрації Президента України Секретаріатом Кабінету Міністрів. Секретаріат Кабінету Міністрів надає Адміністрації Президента України у разі потреби додаткові матеріали та роз'яснення стосовно пропозицій, внесених Кабінетом Міністрів до закону, та інформує Прем'єр-міністра про остаточні пропозиції Адміністрації Президента (якщо вони не збігаються з позицією Кабінету Міністрів).
Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону (з Верховної Ради) підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду (ч.2 ст.94 Конституції України). У такий спосіб Президент України реалізує право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів, надане йому згідно з п.30 ч.1 ст.106 Конституції України.
У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений (ч.3 ст.94 Конституції України).
Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів (ч.4 ст.94 Конституції України).
Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч.5 ст.94 Конституції України). Це означає, що не-опубліковані закони не можуть вводитись у дію, тобто породжувати, змінювати чи припиняти правові відносини. Така серйозна конституційна гарантія спрямована на захист прав фізичних і юридичних осіб і відповідає важливим конституційно-правовим положенням, закріпленим у ст.57 Конституції, за якими кожному гарантується право знати свої права і обов'язки, а закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними.
Згідно із статтею 6.10.3 Регламенту Верховної Ради підписані Президентом закони публікуються у "Відомостях Верховної Ради України", а також у газеті "Голос України" і таке опублікуванням є офіційним.
Висновки
З урахуванням названих критеріїв можна виділити законотворчість як основний вид правотворчості. Законотворчість є законодавчий процес, присвячена стадіям і діям по підготовці, обговоренню і прийняттю законів. Закон - акт вищої юридичної чинності, покликаний регулювати найважливіші суспільні відносини, прийнятий законодавчим і представницьким органом в особливому порядку й такий, має стабільності.
Законом регулюються питання, що мають найважливіше державне значення. В узагальненому виді можна сказати, що тільки законом можуть бути урегульовані:
питання конституційного характеру;
принципи організації, порядок формування і діяльності вищих і місцевих органів державної влади й управління;
основні права, волі й обов'язки громадян, способи їхньої охорони і забезпечення;
основні умови створення і діяльності громадських організацій;
рішення питань прийняття і зміни бюджету;
установлення усіх видів податків;
встановлення основних положень регулювання економіки;
основні питання оборони і міжнародних відносин;
правовий статус засобів масової інформації.
У юридичних актах-положеннях конституцій, регламентах палат парламентів, законів про організацію парламентів - докладно регламентується порядок підготовки і прийняття законів. Через докладний розгляд даної проблеми надалі відзначимо найбільш важливі і типові аспекти законодавчого процесу.
По-перше, стійке визнання і використання поняття "законодавчий процес", "законодавча процедура", "порядок підготовки і прийняття законів" у конституціях, регламентах і інших актах усіх чи гнітючого більшості держав.
По-друге, у конституціях і регламентах точно встановлене коло суб'єктів права законодавчої ініціативи. Це можуть бути депутати і комітети палат Парламенту, Президент, Уряд, вищі судові органи, законодавчі органи суб'єктів Федерації, місцеві органи, Національний Банк, визначене число виборців, центральні органи громадських організацій. У кожній країні їхнє коло неоднакове. Загальним же є легальне, офіційне визнання того чи іншого кола органів, правомочних вносити проект чи закону законодавча пропозиція, брати участь у його доробці, розгляді і прийнятті, з одного боку, ініціювати стадії законодавчого процесу і всіх осіб, зобов'язаних на них діяти, з іншої.
По-третє, чітка і детальна регламентація всіх етапів руху законопроекту - внесення, представлення необхідних документів, реєстрація, розгляд у профільному комітеті, експертний висновок, суспільне обговорення і парламентські слухання, перше, друге, третє і четверте - при необхідності - читання законопроекту - прийняття і схвалення, підписання, опублікування і вступ закону в силу. Така послідовність етапів і дій покликана сприяти заглибленій і всебічній підготовці законопроектів, забезпеченню ступеня пізнавальності і демократичності, що властива закону в силу його соціальної і юридичної ролі в державі і суспільстві.
...Подобные документы
Сутність, завдання, принципи, поняття та ознаки законотворчості у сучасній державі. Основні стадії законотворчого процесу, процедура розглядів законопроекту на передпроектному етапі, на проектній стадії. Особливості внесення змін до Конституції України.
курсовая работа [48,3 K], добавлен 30.01.2012Поняття законодавчого процесу та його стадії в Україні. Характеристика стадій законодавчого процесу, його особливості в Верховній Раді України. Зміст законодавчої функції Верховної Ради. Пропозиції щодо системного вдосконалення законотворчого процесу.
курсовая работа [136,8 K], добавлен 11.01.2011Підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України. Розгляд законопроектів у першому, другому та третьому читаннях. Подання і розгляд законопроектів про внесення змін до Конституції. Тлумачення законів як втілення правової норми в життя.
курсовая работа [40,2 K], добавлен 19.02.2011Законодавчо-правова база здійснення контролю на всіх стадіях бюджетного процесу. Верховна Рада України - єдиний законодавчий орган держави, який здійснює парламентський контроль. Здійснення Рахунковою палатою контролю за використанням коштів бюджету.
контрольная работа [21,6 K], добавлен 26.02.2013Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади в Україні. Роль парламенту в державі. Особливості Верховної Ради як парламенту. Загальні положення організації парламенту. Засідання Верховної Ради: порядок надання слова, прийняття рішень.
курсовая работа [42,7 K], добавлен 25.11.2011Поняття та види законів, процедура прийняття їх в Україні. Інкорпорація, консолідація та кодифікація як основні види систематизації. Шляхи удосконалення законодавства в Україні та проблеми його адаптації до правової системи Європейського Союзу.
курсовая работа [61,4 K], добавлен 10.02.2011Функції та принципи роботи парламенту - єдиного органу, який належить до законодавчої гілки державної влади. Його Конституційний склад. Організація роботи Голови ВРУ, народного депутата, депутатських фракцій, комісій та комітетів Верховної Ради України.
курсовая работа [44,8 K], добавлен 01.12.2010Виникнення теорії розподілу влади та її значення. Поняття системи розподілу влади в державі та її правове закріплення. Головне призначення законодавчої, виконавчої та судової влади. Конституція України, Верховна Рада та Конституційний Суд держави.
курсовая работа [33,2 K], добавлен 21.11.2011Закон, його ознаки та види. Поняття Закону та його співвідношення з Законодавчим актом. Види підзаконних нормативно-правових актів. Юридичні властивості нормативно-правових актів. Поняття, підстави і класифікація підзаконних нормативно-правових актів.
курсовая работа [39,0 K], добавлен 06.04.2011Поняття та система функцій Верховної Ради України. Представницька місія в системі парламенту. Загальна характеристика законодавчої функції ВРУ. Установча функція як напрямок діяльності парламенту. Особливості і форми здійснення парламентського контролю.
контрольная работа [32,2 K], добавлен 06.09.2016Програмний елемент "Розробка стандартних повідомлень ЕДІФАКТ ООН" для доповнення та ведення довідника по обміну зовнішньоторговельними даними. Типовий закон про електронну торгівлю. Законотворчість в електронній сфері у західних країнах та в Україні.
реферат [21,2 K], добавлен 20.06.2009Сутність органів влади; їх формування та соціальне призначення. Загальна характеристика конституційної системи України. Особливості органів виконавчої, судової та законодавчої влади. Поняття, види, ознаки державної служби та державного службовця.
курсовая работа [289,7 K], добавлен 24.03.2014Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Порядок формування конституційного Суду і його склад. Функції та повноваження Конституційного Суду України. Порядок діяльності Конституційного Суду України.
курсовая работа [27,3 K], добавлен 12.08.2005Поняття держави, її ознаки та функції. Поняття, ознаки та функції права. Правові норми: поняття, ознаки, структура та види. Характеристика джерел права. Основні принципи діяльності державного апарату України. Правовідносини: поняття, ознаки, структура.
лекция [30,9 K], добавлен 23.06.2015Проблеми становлення конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні: загальне поняття, порядок формування, функції та повноваження. Гарантії діяльності суддів конституційного Суду України.
курсовая работа [28,0 K], добавлен 09.11.2010Практичні питання здійснення правосуддя в Україні. Поняття конституційного правосуддя. Конституційний суд як єдиний орган конституційної юрисдикції. Особливості реалізації функцій Конституційного Суду України, місце у системі державної та судової влади.
курсовая работа [32,7 K], добавлен 06.09.2016Поняття та види функцій права. Поняття, ознаки та основні елементи системи права. Предмет та метод правового регулювання як підстави виділення галузей в системі права. Поняття та види правових актів. Поняття, функції, принципи та види правотворчості.
шпаргалка [144,6 K], добавлен 18.04.2011Визначення та характеристика поняття "процес державного управління" (ПДУ). Співвідношення понять "процес та механізм державного управління". Стадії ПДУ: збирання інформації, розробка (підготовка) управлінського рішення, виконання і контроль рішення.
статья [21,7 K], добавлен 17.08.2017Визначення поняття та головне призначення правотворчості, її ознаки та основні функції. Характеристика принципів гуманізму, демократизму, законності, гласності, науковості і системності. Законодавча техніка, стадії та суб'єкти правотворчого процесу.
курсовая работа [32,3 K], добавлен 05.12.2010Розгляд права як особливої форми соціальних норм. Визначення та ознаки права. Види і характеристика нормативних актів; індивідуальні та нормативні акти. Систематизація правових актів. Характеристика діючих та недіючих законів на території України.
презентация [672,9 K], добавлен 17.09.2015
