Державний контроль за виконавчою владою в Україні

Коло справ, що розглядаються в порядку цивільного судочинства, доволі широке. Сюди належать справи позовного й окремого провадження (житлові, про звільнення з роботи, про відшкодування збитків, завданих неправомірними діями посадових осіб, тощо). У цих справах суди постанов рішення, ухвали або постанови, а в разі виявлення порушень законності або істотних недоліків у роботі органів виконавчої влади - окремі ухвали. Судовий контроль за законністю актів (дій) органів виконавчої влади має місце й тоді, коли вона не є спеціальним предметом судового розгляду, а досліджується, перевіряється у зв'язку з вирішенням віднесених до компетенції суду кримінальних та інших судових справ, при розгляді яких суд оцінює дії відповідних органів з точки зору їх відповідності закону.

При розгляді кримінальних справ, особливо про посадові злочини, суд досліджує не тільки дії підсудного як посадової особи органу виконавчої влади, а й умови, що сприяли вчиненню злочину. За вчинений злочин винний притягується до відповідальності, про що ухвалюється вирок. Формою реагування суду на виявлені недоліки в роботі органу виконавчої влади, які зумовили те чи інше порушення або злочин посадової особи, може бути окрема ухвала, в якій звертається увага відповідного органу виконавчої влади або посадової особи на факти недодержання закону, інші причини вчинення злочину й умови, що цьому сприяли, і порушується питання про вжиття заходів для їх усунення.

Функція судового контролю набуває особливого змісту при вирішенні адміністративних справ, зокрема тих, що виникають з адміністративно-правових відносин. Це пов'язано з перевіркою законності актів управління у зв'язку зі зверненнями заінтересованих осіб, зокрема заявами чи скаргами громадян. Під час вирішення таких справ суд обов'язково перевіряє доцільність, законність, обґрунтованість рішень або дій відповідних органів (місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування), їх посадових осіб.

Судовий контроль за законністю актів (дій) органів виконавчої влади має місце й тоді, коли вона не є спеціальним предметом судового розгляду, а досліджується, перевіряється у зв'язку з вирішенням віднесених до компетенції суду кримінальних та інших судових справ, при розгляді яких суд оцінює дії органів управління з точки зору їх відповідності закону.

При розгляді кримінальних справ, особливо про посадові злочини, суд досліджує не тільки дії підсудного як посадової особи органу виконавчої влади, а й умови, що сприяли вчиненню злочину. За вчинений злочин винний притягується до відповідальності, про що ухвалюється вирок. Формою реагування суду на виявлені недоліки в роботі органу виконавчої влади, які зумовили те чи інше порушення або злочин посадової особи, може бути окрема ухвала, в якій звертається увага відповідного органу виконавчої влади або посадової особи на факти недодержання закону, інші причини вчинення злочину й умови, що цьому сприяли, і порушується питання про вжиття заходів до їх усунення.

В умовах ринкової економіки особливу роль відіграє діяльність господарських судів. Цей вид спеціалізованого судочинства дає змогу встановити жорстку дисципліну договірних відносин, покласти край економічній сваволі чиновників, цивілізовано здійснювати процес банкрутства, захищати інтереси підприємців. Контроль за діяльністю органів виконавчої влади господарські суди здійснюють у специфічній формі на підставі Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд здійснює судовий контроль шляхом вирішення спорів, що виникають у процесі підприємницької діяльності й випливають із цивільних правовідносин (економічні спори). Завданнями господарського суду є: захист порушених або оспорюваних прав, а також інтересів організацій і громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність; сприяння правовими методами запобіганню правопорушенням і зміцненню законності в економічних відносинах. Специфіка контролю господарського суду за додержанням законності органами виконавчої влади полягає в тому, що суд визнає повністю або частково недійсним акт, який не має нормативного характеру, і постановляє рішення на підставі чинного законодавства. Господарські суди провадять також роботу щодо запобігання порушенням законодавства і з цією метою направляють керівникам органів виконавчої влади й посадовим особам окремі ухвали, повідомлення про виявлені порушення та обставини, що їм сприяли і тому потребують вжиття певних заходів. Що ж стосується такого виду спеціалізованих судів загальної юрисдикції, як адміністративні суди, то вони в Україні тільки створюються. Отже, одна з особливостей судового контролю полягає в тому, що він здійснюється у сферах, які не доступні деяким іншим видам контрольно-наглядової діяльності.

Другою особливістю судового контролю є те, що конституційність об'єктів контролю перевіряє Конституційний Суд України. Він наділений спеціальною юрисдикцією, яка здійснюється з допомогою самостійного виду судочинства -- конституційного судового провадження. Конституційна судова юрисдикція і відповідне судочинство становлять конституційну юстицію (або конституційне правосуддя). Визнання органами конституційного правосуддя закону неконституційним означає зупинення дії цього закону, тобто, по суті, його скасування. Додаткового рішення парламенту з питання чинності неконституційного закону не потрібно. Конституційне правосуддя являє собою поєднання двох засад -- сутності (конституційний контроль) і форми (конституційне судове провадження), в результаті чого виникає самостійний вид державно-владної контрольної діяльності. Цей вид правосуддя має такі основні риси (ознаки):

наявність конституційних судів як спеціалізованих судових органів, що здійснюють конституційний контроль;

автономне становище цих судів в ієрархії судових органів;

самостійна процесуальна форма;

юридична сила рішення, прирівняна до юридичної сили Конституції;

особлива система законодавства, що його регулює.

Юрисдикція Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України (констатуційності) поширюється на:

закони України та інші правові акти Верховної Ради України, її органів, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, прийняті як до, так і після набуття чинності Конституцією України;

чинні міжнародні договори України або ті, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.

Таким чином, конституційне правосудця є формою судового контролю. Як правило, воно є наступним (репресивним), запроваджуючим (постановляючим), обов'язковим, абстрактним або конкретним (можлива комбінація того й іншого), матеріальним або формальним. Конституційне закріплення права судового контролю у сфері, зокрема, виконавчої влади зумовило помітне зростання кількості звернень громадян до суду за захистом порушених прав і своюод. Це свідчить про те, що громадяни, маючи гіркий досвід спілкування з адміністративними органами, переконалися в тому, що надійно захистити свої права й законні інтереси від свавілля цих органів, їх службовців тепер вони зможуть у судовому порядку.

Висновок

Отже, контроль є способом забезпечення законності, його сутність полягає в тому, що суб'єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об'єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції. Класифікація контрольних функцій: залежно від суб'єкта: контроль з боку законодавчої влади; контроль з боку ПУ та його апарату; контроль з боку КМУ; контроль з боку центральних органів виконавчої влади; контроль з боку місцевих органів виконавчої влади; контроль з боку органів судової влади; контроль з боку органів місцевого самоврядування; контроль з боку громадськості. Залежно від належності суб'єкта до державних або громадських структур: державний контроль; громадський контроль. Залежно від адміністративно - правової компетенції суб'єкта: загальний контроль; відомчий контроль; надвідомчий контроль. Залежно від управлінської стадії, на якій здійснюється контроль: попереджувальний контроль; поточний контроль; наступний контроль. Залежно від спрямованості контролю: зовнішній контроль; внутрішній контроль. Залежно від призначення контролю: загальний; цільовий

Безпосередньо здійснює парламентський контроль Верховна Рада України, яка діє поза будь-яким дорученням, власне на підставі Конституції і законів України, в межах своєї компетенції стосовно будь-яких об'єктів контролю, за винятком судів та правоохоронних органів при провадженні оперативно-розшукової роботи, досудового слідства, здійснення правосуддя по окремих справах. Щодо цих об'єктів здійснюється непрямий парламентський контроль при призначенні шести суддів Конституційного Суду України, обранні суддів у системі судів загальної юрисдикції, наданні згоди Верховної Ради України на затримання чи арешт судді, призначенні трьох членів Вищої ради юстиції.

Президент як голова держави контролює додержання законності у сфері функціонування виконавчої влади. Відповідно до ст. 102 Конституції України він має право відміняти акти України і АРК, є гарантом забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Для здійснення контрольних функцій при Президенті України, діє його адміністрація, створеної відповідно до пункту 26 ст.106 КУ, яка в своїй структурі має контрольне управління, функціональним призначенням якої є контроль за виконанням законів, указів, розпоряджень Президента органами виконавчої влади та їх посадовими особами.

Сутність судового контролю проявляється в тому, що суд використовує свої повноваження кожний раз, коли державний орган здійснює незаконну, недоцільну або несправедливу дію чи приймає таке саме рішення (акт). Ці ознаки не мають чіткого визначення, і їх розширене тлумачення у справах, по яких уже винесено рішення, у неабиякій мірі сприяє підвищеним ролі судового контролю в правовому захисті громадян. Важливо підкреслити, що мета судового контролю полягає не в тому, щоб оскаржити законність того чи іншого рішення. Тут закладено глибший принцип. Судовий контроль, як випливає із самої назви, це не апеляція на винесене рішення, а перегляд способу, згідно з яким воно прийняте. Суд розглядає не тільки питання про законність процесу прийняття рішень, а й питання про законність самого рішення, акта, дії, про відповідність їх Конституції та законам України.

Список використаних джерел

1. Конституція України // ВВР. - 1996. - №30. - Ст.141;

2. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України - 2005 р., № 35, (№№ 35-36, 37). - Ст. 446;

3. Про Рахункову палату: Закон України від 11.07.1996 № 315/96-ВР. - [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua.

4. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людиниЗакон України від 23.12.1997 № 776/97-ВР. - [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua.

5. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 05.03.1998 // ВВР. - 1998. - № 35. - Ст.237;

6. Положення про Адміністрацію Президента України // Указ Президента України від 2 квітня 2010 року № 504/2010. - [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua.

7. Курс адміністративного права України: Підручник. / Колпаков В.К., Кузьменко О.В., Пастух І.Д., Сущенко В.Д. (спец. ред.). - К.: Юрінком Інтер, 2013. - 864с.;

8. Барабаш Ю. Г. Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий аспект) : монографія / Ю. Г. Барабаш. -- X., 2004. -- 192 с.

9. Ківалов С. В. Парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади в Україні: історія, теорія, перспективи / С. В. Ківалов, I. К. Залюбовська. -- О. : Юрид. літ., 2004. -- 150 с.

10. Кравчук В. М. Роль суду й прокуратури в забезпеченні законності правових актів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування : монографія / В. М. Кравчук. -- Луцьк, 2009. -- 228 с.

Размещено на Allbest.ru