Основи розслідування злочинів проти громадського порядку та моральності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основи розслідування злочинів проти громадського порядку та моральності

План

криміналістичний хуліганство злочин

Вступ

1. Методика розслідування хуліганства

1.1 Криміналістична характеристика хуліганства

1.2 Особливості порушення кримінальної справи, обставини, що підлягають доказуванню

1.3 Оперативно-розшукові заходи та невідкладні слідчі дії

1.4 Тактика слідчих дій по справах про хуліганство на наступному етапі розслідування

1.5 Основні види експертиз, що призначаються у справах про хуліганство

2. Методика розслідування масових заворушень

2.1 Криміналістична характеристика масових заворушень. Обставини, які необхідно встановити

2.2 Особливості тактики початкових слідчих дій

2.3 Подальші слідчі дії

2.4 Призначення експертиз

3. Особливості методики розслідування окремих видів злочинів проти моральності

Висновок

Список нормативно-правових актів та використаної літератури

Вступ

Проблеми, пов'язані з дослідженням методики розслідування злочинів проти громадського порядку та моральності набувають все більшої актуальності. Це обумовлено рядом факторів та умов. Правовий нігілізм, низький рівень виховання значної частини населення нашої держави, відсутність загальноприйнятих моральних установок призводять до зростання кількості таких злочинів, як хуліганство, масові заворушення, заняття проституцією, поширення порнографії та ряд інших.

Суспільна небезпека вказаних злочинів полягає в тому, що вони посягають на нормальні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, спокійний відпочинок та дотримання правил поведінки у житті та побуті. Крім цього, злочини, що посягають на громадський порядок та моральність, часто завдають шкоди особистим інтересам людей, їх здоров'ю, власності, навколишньому середовищу.

Окремі злочини вказаної категорії характеризуються також складністю їх розслідування, враховуючи свій масовий характер як з точки зору осіб, які їх вчиняють, так і кількості потерпілих, залишених слідів. Це такі склади злочинів, як групове порушення громадського порядку, масові заворушення, заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку, хуліганство та ін. Інші злочини, такі як вивезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів, створення або утримання місць розпусти і звідництво, проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією досить часто маскуються під легальний бізнес та прикриваються окремими посадовими особами чи державними органами.

Враховуючи викладені обставини, особливо важливим є наукове дослідження методик розслідування вказаних категорій злочинів для ефективного їх впровадження у практику діяльності правоохоронних органів по боротьбі з ними. Тому, основним завдання даної роботи є:

1) аналіз криміналістичної характеристики найбільш типових та поширених злочинів проти громадського порядку та моральності;

2) висвітлення обставин, які підлягають доказуванню по кожній з категорій цих злочинів;

3) з'ясування типових слідчих ситуацій та висунутих версій;

4) дослідження основних етапів розкриття та розслідування злочинів проти громадського порядку та моральності.

1. Методика розслідування хуліганства

1.1 Криміналістична характеристика хуліганства

Саму численну групу в Кримінальному кодексі складають кримінальні діяння проти громадської безпеки та громадського порядку. З усіх складів злочинів цієї групи найбільш розповсюдженим є хуліганство (ст. 296 КК України) [1].

Хуліганство посягає на громадський порядок, виражає явну неповагу до суспільства, правил співжиття, норм моралі. Предмет безпосереднього посягання при хуліганстві: нормальна діяльність державних, громадських організацій, установ і осіб, зайнятих охороною громадського порядку; житлові, майнові права громадян, їхня воля, здоров'я, честь, гідність, недоторканність і інші гарантовані Конституцією України права і свободи громадян, а також майно, пам'ятники архітектури, мистецтва і т.п.

Місцем вчинення хуліганських дій можуть бути: вулиця, громадський транспорт, клуб, танцмайданчик, кафе, кінотеатр, гуртожиток, двір, квартира, пляж і т.п.

Обстановка, як правило, характеризується скупченням публіки, нерідко відсутністю поблизу відділку міліції, представників громадськості.

За часом зазначені дії найчастіше відбуваються ввечері, у вихідні і передвихідні дні, під час масових заходів (футбол, хокей), коли вони недостатньо організовані.

Небезпека хуліганства полягає в тім, що воно породжує ряд супутніх йому злочинів: нанесення тілесних ушкоджень, грабежі, розбійні напади, зґвалтування, опір працівникам міліції. Стаття 296 КК України визначає хуліганство як навмисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виявляють явну неповагу до суспільства. Хуліганські дії можуть виявлятися в найрізноманітніших формах: образливому приставанні до громадян, буйстві, бешкетуванні й інших подібних діях.

Відомості про спосіб, що вчинили злочини, є одним з головних елементів їхньої криміналістичної характеристики. За об'єктом посягання спосіб вчинення хуліганства можна класифікувати на дії:

а) спрямовані проти громадського порядку;

б) спрямовані як проти громадського порядку, так і інших суспільних відносин.

Першу групу складають дії, які:

а) грубо порушують спокій громадян, нормальний режим роботи підприємств і установ (нецензурна лайка, погрози, шум, зриви масових заходів);

б) привселюдно порушують норми моральності (оголення частин тіла, цинічні рухи);

в) громадські місця, що опоганюють, (цинічні, нецензурні написи);

г) зухвалі аффектні стани і помилкову тривогу громадян (помилковий виклик швидкої допомоги, помилкове повідомлення про смерть близьких і т. п.);

д) грубо порушують загальноприйняті норми гуманного ставлення до тварин (катування, нанесення каліцтв);

е) зухвале пошкодження радіозв'язку і порушення правил радіопередач (вихід в ефір без дозволу і т.п.).

До другої групи можуть бути віднесені дії, пов'язані головним чином із посяганням на честь, гідність і недоторканість особи: публічні образи; нанесення побоїв; нацьковування собак; обмеження волі (приміщення в підвал, зв'язування); ушкодження майна (поломка телефонів-автоматів, руйнування вітрин, огороджень, засобів вуличного висвітлення і т.п. ) [18, c. 75].

Основу хуліганської дії складають елементи: жест, слово, фізичне насильство.

Жест (міміка) складає основу таких способів вчинення хуліганських дій, як цинічні вияви, публічне оголення статевих органів, роздягання догола, зображення нецензурних сцен, дій і т.п.

Найбільш розповсюдженим способом вчинення хуліганства є нецензурна лайка, погрози, створення шуму, що приводить до зриву громадських заходів (вигуки, репліки, пісні), порушення нормального режиму роботи підприємства, спокою громадян у квартирах і громадських місцях. Часто це поєднується з жестами, мімікою, фізичним насильством.

Фізичне насильство - основа більшості способів вчинення хуліганства: нанесення побоїв, опір представникам влади, катування, нацьковування собак, насильницьке зв'язування людини, занурення її у воду, ушкодження майна, опоганення пам'ятників і т.п.

Класифікація способів вчинення хуліганства на основі названих елементів дозволяє чітко окреслити слідову картину місця злочину, прогнозувати джерела ідеальних і матеріальних відображень.

Основні джерела відомостей про вчинене хуліганство - люди і речі. Це свідки-очевидці і потерпілі, що запам'ятали в пам'яті подію злочину. Якщо хуліганство вчинене способом жестів і міміки, головне джерело інформації - показання свідків-очевидців і потерпілих. У деяких випадках джерелами можуть бути фотознімки, кінострічки, відеозапис, на яких зображені дії хулігана (наприклад, потерпілими, свідками).

Хуліганство, вчинене словом (мовою), запам'ятовується у виді ідеальних слідів у пам'яті свідків, потерпілих. Матеріальними джерелами можуть бути фонограми звукозапису або відеозапис.

При хуліганстві, вчиненому з застосуванням фізичної сили, крім ідеальних відображень у пам'яті потерпілого і свідків утворяться матеріальні сліди безпосереднього контакту злочинця або знаряддя злочину з об'єктами матеріального світу: сліди рук, ніг, знарядь злому, транспортних засобів і ін. На місці події в цих випадках нерідко залишаються сліди-предмети (камінь, недокурок), а також сліду-речовини (кров, виділення, запах і т.п.). Треба прагнути зафіксувати їх (сліди ніг, запахи залишаються у всіх випадках хуліганства) і використовувати для встановлення особистості, розшуку злочинця, якщо він зник. Робити це потрібно як можна більш оперативно, оскільки особливістю слідової картини місця вчинення хуліганства є те, що вона швидко змінюється (свідки-очевидці залишають місце події, матеріальні сліди ушкоджуються) [22, c. 114].

Відомості про особистість хулігана - також важливий елемент криміналістичної характеристики. Аналізуючи показники основних елементів кримінологічної характеристики його особистості, можна створити соціальний "портрет", який можна використовувати для планування розшуку злочинця, що зник, ведення профілактичної роботи і розслідування взагалі.

Як показують кримінологічні дослідження і вивчення слідчої практики, хуліганські дії в даний час роблять в основному чоловіка у віці 16-49 років. Основна кількість хуліганських проявів приходиться на період 18-30 років. Основна маса хуліганів мають початкову або незакінчену середню освіту, проживають у містах, більш 3/4 з них зловживають спиртними напоями, 1/3 складають особи, раніше судимі.

Хуліганство є навмисним злочином. При його вчиненні винний усвідомлює, що грубо порушує громадський порядок і бажає таким шляхом виявити явну неповагу до суспільства.

Якщо по не залежним від винного обставинам наслідки його протиправних дій були усунуті, то це не змінює кваліфікацію злочину, тому що мотив правопорушника був цілком реалізований у конкретному антисуспільному вчинку.

Велику складність при розслідуванні хуліганства представляє з'ясування мотиву злочину, тому що часто дії правопорушника виглядають настільки безглуздими, що в навколишніх складається враження про їх безмотивність. У конкретному хуліганському прояві може бути ціла група мотивів, заснованих на особистих спонуканнях (помста, користь, ревнощі й ін.), однак головним завжди є хуліганський мотив, і якщо в діях порушників громадського порядку відсутні хуліганські спонукання, то вони не можуть розглядатися як хуліганство.

Найбільш розповсюдженим видом є хуліганство без обтяжуючих обставин. Виражається воно найчастіше в нанесенні побоїв або заподіянні легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я.

Більш небезпечним видом є злісне хуліганство - навмисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, якщо вони: відрізнялися по своєму змісту винятковим цинізмом чи особливою зухвалістю; пов'язані з опором представнику влади чи представнику громадськості, що виконує обов'язок по охороні громадського порядку, чи громадянину, що припиняє хуліганські дії; вчинені особами, раніше судимими за хуліганство.

Особливо злісне хуліганство відноситься до числа найбільш складних складів із усіх видів хуліганства і являє собою найбільшу громадську небезпеку. Склад цього злочину складають дії, що грубо порушують громадський порядок і виражаючи явну неповагу до суспільства, вчинені з застосуванням чи спробою застосування вогнепальної зброї або ножів, кастетів, іншої холодної зброї, а також інших предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень.

Хуліганські дії звичайно відбуваються без заздалегідь обміркованого мотиву і якої-небудь підготовки і тривають протягом коротких проміжків часу. При цьому хуліган найчастіше знаходиться в стані алкогольного сп'яніння, у силу чого не може потім детально розповісти про вчинене. Показання свідків часто бувають неповними і суперечливими. Тому дуже важливо по можливості негайно одержати відомості про обставини, що підлягають встановленню в справі, і зафіксувати необхідні дані в належних документах.

Дії хулігана в громадському місці, як правило, не проходять непоміченими. Тому виявлення свідків і потерпілих у більшості випадків не викликає особливих труднощів. Більш того, часто очевидці і потерпілі добровільно надають допомогу працівникам міліції в припиненні хуліганських дій, затриманні злочинців і з'ясуванні істотних обставин у справі. Спізніле ж реагування на сигнали про хуліганство спричиняє несприятливі наслідки: винуватці ідуть з місця події і встановлення їх викликає великі труднощі, а потерпілі й очевидці по різних причинах ухиляються від дачі показань [5, c. 196].

Характерною рисою початкової стадії розслідування справ даної категорії є та обставина, що хуліганські дії в залежності від їхнього характеру можуть викликати адміністративну відповідальність. Тому при одержанні чи повідомлення заяви слідчий для правильного вирішення питання про порушення кримінальної справи з'ясовує, що являє собою подію, чи є вона адміністративне карним дрібним хуліганством або кримінально караним діянням, передбаченим ст. 296 КК.

До специфіки, що визначає тактику дій слідчого, потрібно віднести і процесуальний порядок порушення кримінальних справ про хуліганство.

1.2 Особливості порушення кримінальної справи, обставини, що підлягають доказуванню

Кримінальні справи порушуються негайно, якщо в заявах, що надійшли, повідомленнях і інших матеріалах є достатні для цього підстави. Якщо ж по змісту первинних документів (матеріалів) неможливо зробити висновок про наявність ознак хуліганства, тоді проводиться попередня перевірка матеріалів (відібрання пояснень, необхідних довідок, характеристик, при необхідності оглядають місце події).

Приводами до порушення кримінальних справ про хуліганство звичайно є заяви потерпілих чи їх близьких; повідомлення свідків-очевидців, що затримали підозрюваних у момент вчинення злочинних дій, і особи, яким факти хуліганства стали відомі з інших джерел; повідомлення установ, підприємств, організацій і посадових осіб; статті, замітки і листи, опубліковані в пресі; безпосереднє виявлення ознак злочину органом дізнання, слідчим, чи прокурором судом.

Характерною рисою при хуліганстві є те, що заяви і повідомлення про протиправні дії надходять найчастіше під час чи відразу після вчинення цих дій від потерпілих чи інших громадян в усній формі безпосередньо до співробітників міліції чи інших осіб, в обов'язок яких входить забезпечення громадського порядку. Ці особи повинні негайно вжити заходів до припинення хуліганських дій і наведення належного порядку, встановлення і затримання правопорушників.

При наявності ознак складу злочину визначається той чи інший порядок розслідування.

Відповідно до кримінально-процесуального законодавства кримінальні справи про хуліганство порушуються: а) судом (протокольна форма); б) органами дізнання чи досудового слідства; прокурором.

Протокольна форма передбачена для ряду нетяжких злочинів, у тому числі хуліганства, кваліфікованого по ч. 1 ст. 296 КК. Особливістю є те, що при їх вчиненні слідчі дії не проводяться.

Орган дізнання в десятиденний термін: а) встановлює обставини вчинення правопорушення; б) встановлює особистість правопорушника; в) одержує пояснення у свідків, потерпілих, правопорушника; збирає документи, що характеризують правопорушника, інші матеріали, що мають значення для розгляду справи в суді.

На підставі зібраних матеріалів складається протокол, що затверджується начальником органу дізнання, санкціонується прокурором і з усіма додатками направляється в суд [8, c. 118].

У випадках, коли у встановлений для протокольної форми термін з'ясувати всі необхідні обставини хуліганства не представляється можливим, начальник органу дізнання вправі порушити кримінальну справу і призначити дізнання, що повинне бути закінчене протягом 20 днів з дня порушення справи.

Дізнання по кримінальній справі, порушеній по ознаках ч. 2 ст. 296 КК, повинне бути закінчено не пізніше одного місяця з дня порушення кримінальної справи.

По справах про злочини, кваліфікуючих по ч. 3 ст. 296 КК, а також вчинених неповнолітніми, проводиться досудове слідство слідчими прокуратури чи органів внутрішніх справ. Термін розслідування - 2 місяці.

При рішенні питання про порушення кримінальної справи варто з'ясувати, чи є ознаки кримінально караного правопорушення чи адміністративного правопорушення.

Обставини що підлягають доказуванню.

Чи дійсно були вчинені дії, що інкримінуються обвинуваченим, у чому вони полягали (образливе приставання до потерпілого, бійка, нецензурна лайка, непристойні дії, що ображають честь і гідність.

Чи не було в процесі правопорушення вчинено інших злочинів, наприклад, чи застосовувалася, чи була спроба застосування зброї й інших предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень.

Час здійснення хуліганських дій (день і година, їх характеристика); місце їх вчинення; обстановка, при якій відбувалися хуліганські дії.

Ким вчинені хуліганські дії; які дані характеризують правопорушника - вчинення злочину поодинці чи групою осіб, у тому числі організованою і за попередньою змовою, вік, рід занять; чи були особи на момент вчинення хуліганських дій у стані сп'яніння.

Винність обвинувачуваного у вчиненні хуліганства (чи діяв він навмисно, чи усвідомлював, що його дії грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства; чи бажав він вчинити конкретні дії; що спонукало його до цього).

Обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинувачуваного.

Конкретні наслідки правопорушення: чи є потерпілі, чи нанесені їм тілесні ушкодження, якщо так, яка ступінь їх тяжкості і які необхідні витрати на лікування; чи заподіяний матеріальний збиток, якщо так, то яка вартість знищеного чи потребуючого ремонту ушкодженого майна.

Причини й умови, що сприяли конкретному хуліганському прояву: через що виник злочинний мотив та ін [28, c. 31].

1.3 Оперативно-розшукові заходи та невідкладні слідчі дії

Визначення напрямку розслідування, вибір оптимальних засобів і методик розслідування залежать від слідчої ситуації. По справах про хуліганство типовими слідчими ситуаціями на первинному етапі розслідування можуть бути наступні:

1. Особа, що вчинила хуліганські дії, затримана на місці злочину; відомий потерпілий, є свідки-очевидці і явні сліди кримінально караного діяння. Стосовно до даної ситуації в якості первинних невідкладних дій слідчого можуть бути: припинення хуліганства; затримання підозрюваного; особистий обшук підозрюваного, огляд його одягу і місця події; огляд; допит потерпілого й огляд його одягу; допит свідків і підозрюваного.

2. Особа, що вчинила хуліганські дії, втекла з місця події і залишилася відомою лише по ознаках зовнішності. У такій ситуації черговість слідчих дій буде такою: переслідування по гарячих слідах, огляд місця події, допит потерпілого й огляд його одягу, допит свідків, огляд потерпілого, розшук підозрюваного.

3. Хуліганські дії були вчинені в минулому: відомі злочинець і потерпілий. У такій ситуації первинними діями з урахуванням часу, що пройшов з моменту вчинення хуліганства, можуть бути: перевірка повідомлення про хуліганство, огляд місця події, допит потерпілого і свідків, огляд потерпілого, затримання і допит підозрюваного, обшук його житла.

4. Хуліганські дії мали місце, але особа, що їх що вчинила, невідома. У цій ситуації на первинному етапі розслідування проводяться: опитування заявника, огляд місця події, експертні дослідження виявлених слідів хуліганських дій, виявлення і допит свідків, розшук підозрюваного.

Затримання підозрюваного в якості невідкладної слідчої дії здійснюється тоді, коли громадяни чи посадові особи повідомляють працівникам міліції про хуліганський прояв, будучи очевидцями антигромадських дій.

Якщо побачивши працівників міліції хуліган свої дії припинив, необхідно з'ясувати, у чому полягало хуліганство і, опитавши очевидців, доставити винного у відділ міліції. Якщо прибуття і втручання працівників міліції хулігана не зупинило, вживаються рішучі заходи до затримання і припинення опору з його боку. Вживаються заходи для надання медичної допомоги постраждалим, установленню свідків злочину. У затриманого хулігана здійснюється особистий обшук. Якщо затримана група хуліганів, їх ізолюють один від одного, щоб не дати можливості домовитися між собою про те, як поводитися на слідстві.

Затримання злочинця нерідко здійснюється через тривалий час після вчинення хуліганських дій. У ході підготовки до такого затримання необхідно усебічно врахувати особливості особистості затримуваного, обрати найбільш доцільне місце і час затримання. У цих випадках дана слідча дія, як правило, супроводжується обшуком приміщення, у якому знаходився правопорушник. У процесі його здійснення іноді вдається знайти зброю, закривавлений одяг, інші предмети і сліди вчиненого злочину.

Особистий обшук підозрюваного здійснюється негайно після його затримання і по можливості в закритому приміщенні. При дослідженні одягу і взуття підозрюваного можна знайти сліди крові і волосся потерпілого, а також бруд, дрібні частки цегли, вапна, цементу, землі, винесених ним з місця події. Сам стан одягу підозрюваного може свідчити про його участь у бійці.

У процесі огляду вивчається обстановка місця вчинення злочину, при цьому виявляються, фіксуються і вилучаються речові докази, висуваються версії про причини цього кримінального діяння, про особу, що вчинила хуліганські дії.

Важливу роль у розкритті хуліганства може зіграти уміле відібрання на місці події запахових слідів, а також виявлення мікрочастинок на одязі, що залишився, взутті, знаряддях вчинення злочину.

Огляд при розслідуванні хуліганства проводиться для встановлення на тілі підозрюваного чи потерпілого слідів злочину: саден, подряпин, синців, порізів і виявлення в нього особливих прикмет - бородавок, родимок, шрамів, татуювань.

Допит потерпілого при розслідуванні хуліганства є одним з ефективних засобів встановлення істотних у справі обставин. По справах даної категорії потерпілі найчастіше відомі із самого початку розслідування. Але підготовка до допиту і сам допит часто поєднані з певними труднощами, що обумовлені психічним станом потерпілого. Йому буває важко викласти послідовно обставини хуліганських дій, тому його показання можуть відрізнятися плутаністю, непослідовністю і суперечливістю. Завдання слідчого полягає в тім, щоб зняти з потерпілого психічну напругу, у спокійній обстановці роз'яснити йому, що його показання необхідні для правильного вирішення справи і швидкого встановлення винних, якщо вони не затримані [19, c. 68].

Зустрічаються випадки, коли потерпілий невідомий у силу того, що працівники міліції з запізненням прибули на місце події або сам потерпілий є активним учасником події і тому зник, боячись притягнення до кримінальної відповідальності. Потерпілі не звертаються в міліцію і через острах помсти з боку злочинців або тому, що хуліган є його родичем або близьким знайомої. Для встановлення потерпілого, що зник, перевіряються лікувальні установи, куди він міг звернутися по допомогу, опитуються очевидці, підозрювані.

Допит свідків по справах про хуліганство займає одне з центральних місць серед первинних слідчих дій. Їх показання сприяють з'ясуванню всіх обставин злочину і сприяють правильній оцінці події. Свідок на відміну від потерпілого і підозрюваного краще сприймає і запам'ятовує деталі події, що могли залишитися непоміченими безпосередніми учасниками в силу психічного стану. У показаннях очевидців, як правило, повніше відбиті ролі кожного учасника групового хуліганства, характерні прикмети і зовнішні ознаки злочинців, що зникли. Як свідки по справах про хуліганство допитуються не тільки безпосередні очевидці протиправних дій, але й особи, що можуть охарактеризувати спосіб життя хулігана, його зв'язки, знайомства, поведінку на роботі, у побуті.

При допиті свідка можуть бути з'ясовані наступні обставини: що послужило приводом для початку хуліганських дій, чи не були вони спровоковані неправильною поведінкою самого потерпілого; хто, крім затриманого, брав участь у порушенні громадського порядку і побитті громадян; чи застосовував підозрюваний зброю і якщо так, то яку саме; чи принесені злочинцем предмети, якими наносилися тілесні ушкодження потерпілому, чи вони були підібрані ним на місці події; як реагували навколишні на хуліганські дії, хто і які вживав заходи для їх припинення; чи зможе свідок пізнати злочинця, що зник, при зустрічі, описати його прикмети і зовнішні ознаки; хто ще був присутній на місці вчинення хуліганських дій, хто може підтвердити і доповнити показання допитуваного.

При розслідуванні даного виду злочинів свідки на допиті іноді відмовляються або ухиляються від дачі показань, посилаючись на свою безпам'ятність, дають свідомо помилкові показання на користь одного з учасників розслідуваної події. Такому свідку варто нагадати про відповідальність і постаратися з'ясувати мотиви, що спонукують його до такої поведінки.

Допит підозрюваного доцільно проводити відразу ж після його затримання, якщо цьому не перешкоджають його фізичний чи психічний стан (тілесні ушкодження, алкогольне чи наркотичне сп'яніння, стрес). Невідкладний допит позбавляє підозрюваного можливості продумати лінію свого поводження, підготувати вигідні для себе пояснення. Іноді затриманий у момент хуліганських дій відмовляється від дачі яких-небудь показань, розраховуючи виграти час для продумування пояснень, що, на його думку, допоможуть уникнути відповідальності, вважає, що за цей час його родичі чи співучасники, що залишилися на волі, зможуть схилити потерпілого і свідків до дачі показань у вигідному для нього плані.

У ряді випадків підозрюваний на допиті заявляє, що знаходився в сильному алкогольному сп'янінні, тому не пам'ятає обставин вчиненого злочину, помилково вважаючи, що такий стан зм'якшить його провину. Ефективним тактичним прийомом викриття підозрюваного, котрий заперечує свою провину, є пред'явлення наявних доказів.

У ході допиту підозрюваного з'ясовується: чи знайомий він з потерпілим і в яких відносинах з ним знаходиться; які конкретно хуліганські дії були ним вчинені, при яких обставинах, з якою метою, що його до цього спонукало; був він тверезий чи в стані алкогольного сп'яніння; з якого приводу, де, коли і з ким вживав спиртні напої; чи мав при собі зброю чи які-небудь предмети, спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень, якщо так, то які саме, де і коли їх придбав чи виготовив; чи чинив опір особам, що намагалися припинити його хуліганські дії, якщо так, то кому саме й у якій формі; який збиток, на його думку, він заподіяв своїми діями; його відношення до своїх дій, їхня оцінка; чи вчиняв він раніше які-небудь правопорушення і які покарання поніс.

Розшук злочинця, що зник, здійснюється з врахуванням того, відома особистість чи злочинця ні. Якщо особистість хулігана відома, але він переховується від слідства, то важливі для його розшуку дані можуть бути отримані в ході допиту осіб, що знають підозрюваного, а також при провадженні обшуку в квартирі хулігана і його родичів або співучасників. Навіть якщо розшукуваного там і не виявиться, у квартирі часом виявляються листи, записки, фотографії, адреси і номери телефонів, при вивченні яких можна зробити можливий висновок про місце його перебування. Спираючи на матеріали справи і дані, отримані в результаті обшуку, доцільно поінформувати оперативних працівників міліції і дати їм завдання на розшук злочинця [11, c. 60-61].

Якщо є дані, що злочинець має мотив виїхати в іншу місцевість, слідчий може використовувати в даному випадку допомогу працівників військкомату, домоуправлінь, паспортного відділення міліції, де він є на військовому обліку і прописаний. За допомогою підрозділів територіальної і транспортної міліції на залізничних вокзалах, автостанціях, водяних пристанях, автомагістралях, в аеропортах проводяться загороджувальні міри - організуються спостереження за певними особами і їх перевірка. У місцях, де можлива поява злочинця, працівники міліції встановлюють засідки. Хулігана, що зник від наслідку, можна розшукати також за допомогою накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію, що надійшла на його ім'я чи на ім'я його родичів; з'ясування у військкоматах і органах соціального забезпечення питань про те, чи не було яких-небудь запитів щодо його особистості; перевірки в лікувальних і психіатричних установах на предмет його перебування там на лікуванні; направлення запитів в інформаційні центри УВС, МВС для перевірки фактів про те, чи не значиться він затриманим чи арештованим.

1.4 Тактика слідчих дій по справах про хуліганство на наступному етапі розслідування

Після провадження невідкладних первинних слідчих дій у справі здійснюється розгорнуте планування, щоб у процесі подальшого розслідування з'ясувати всі обставини, що підлягають доказуванню. Чітке планування і правильна організація праці допомагають слідчому критично оцінювати наявні дані і висувати на їхній основі обґрунтовані версії.

У плані повинні знайти відображення як загальні, так і частки версії. У якості загальних можуть бути висунуті наступні: 1) подія, із приводу якої ведеться розслідування, дійсно є кримінально караним хуліганством; 2) підозрюваний вчинив не хуліганство, а інший злочин; 3) підозрюваний вчинив дрібне хуліганство [6, c. 92].

Поряд із загальними висуваються і окремі версії щодо окремих елементів і ознак складу злочину. У тих випадках, коли слідчому відома особистість підозрюваного, висуваються версії про мотиви злочину, спрямованості мотиву і мети. Якщо винність даної особи не підтверджується доказами, то в ході розслідування повинні бути висунуті і перевірені версії про те, що злочин вчинений не підозрюваним, а іншим особам чи заява подана з метою обмови. При вчиненні хуліганства невідомим особам у першу чергу перевіряються версії про особистість злочинця і можливі місця його перебування. Якщо хуліганство вчинене підлітками або з застосуванням або спробою застосування зброї, то потрібно намітити версії про осіб, що підбурюють неповнолітніх, про джерела придбання зброї.

Відповідно до плану розслідування намічені версії ретельно перевіряються слідчими діями, їхній характер і послідовність залежать від конкретних обставин розслідуваної події і матеріалів справи. Якщо, наприклад, перевіряється версія про причетність до злочину певної особи, то насамперед встановлюється, де знаходився підозрюваний у момент вчинення злочину. Якщо його алібі підтверджується, то варто звернутися до перевірки інших версій.

У плані розслідування передбачаються і заходи щодо взаємодії з оперативними працівниками міліції, що можуть надати допомога в розшуку і затримці хуліганів, що зникли, у виявленні співучасників групового хуліганства, у встановленні підприємства, на якому була виготовлена зброя чи місце її зберігання.

Хуліганство, на відміну від інших правопорушень, часто відбувається в присутності великої кількості свідків. Тому при його розслідуванні особлива роль належить пред'явленню для впізнання. Ця слідча дія здобуває особливу значимість при розслідуванні фактів групового хуліганства, коли поряд із встановленням особистості підозрюваних необхідно з'ясувати роль і ступінь відповідальності кожного співучасника [9, c. 64-66].

Своєчасні і ретельні обшуки в квартирі хулігана, на його робочому місці мають велике значення для доказування даного кримінально караного діяння і встановлення інших, не відомих слідству фактів антигромадської поведінки особи, що обшукується. Іноді в результаті обшуку крім предметів, що відшукуються, добуваються докази, що свідчать про участь підозрюваного в вчиненні інших, ще не розкритих злочинів.

Відтворення обстановки й обставин події здійснюються для перевірки й уточнення результатів допиту підозрюваних, обвинувачуваних, потерпілого, свідків; для перевірки й уточнення даних, отриманих при провадженні інших слідчих дій, щоб встановити конкретне місце хуліганства, розташування якого підозрюваний, чи потерпілий, свідок не можуть описати, але можуть показати; для з'ясування фактів про те, чи знає допитуваний про зазначене місце тому, що сам був на ньому, чи з інших джерел; для перевірки інших істотних обставин розслідуваної події.

При розслідуванні хуліганства слідчий експеримент проводиться для перевірки можливості сприйняття якого-небудь факту чи явища у визначених умовах, установлення процесу утворення слідів, виявлених на місці події.

1.5 Основні види експертиз, що призначаються у справах про хуліганство

По справах даної категорії призначаються судово-медичні і криміналістичні (трасологічні, балістичні) експертизи.

Судово-медична експертиза призначається у всіх випадках, передбачених кримінально-процесуальним законодавством. Крім того, вона може бути призначена для характеристики знаряддя, використаного для нанесення тілесних ушкоджень; встановлення способу нанесення ушкоджень; визначення положення потерпілого стосовно нападника.

Трасологічна експертиза проводиться з метою ототожнення особистості обвинувачуваного чи підозрюваного за слідами рук, ніг (взуття), використовуваних ним знарядь. Необхідність її призначення виникає у випадках, коли на місці події знайдена частина якого-небудь предмета, а в підозрюваного виявлена інша його частина і є припущення, що вони складали раніше одне ціле.

Судово-балістична експертиза призначається при розслідуванні хуліганства, у ході якого застосовувалася вогнепальна зброя. Криміналістична експертиза проводиться в тих випадках, коли виникає необхідність з'ясувати, чи не є вилучений у підозрюваний предмет вогнепальною зброєю; чи цим предметом нанесені ушкодження потерпілому.

Сліди крові, волосся можуть бути об'єктом дослідження судово-біологічної експертизи речових доказів.

Судово-хімічна експертиза призначається, якщо виникає необхідність досліджувати склад речовини, використаної хуліганами для вчинення злочину за допомогою порошків, фарб, кислот.

При дослідженні мікрочастинок (крім вирішення питань про ідентифікацію і питань порівняльно-групового характеру) слідчий може поставити перед експертами будь-які інші питання про факти, пов'язаних з наявністю мікрочастинок, їхньої природи, поширення, властивостей. Для вирішення цих питань можна призначити не тільки криміналістичну і судово-медичну експертизи, але і біологічну, хімічну, фармакологічну. У випадку виникнення в слідчого сумнівів у психічній повноцінності й осудності обвинувачуваного в справі необхідно призначити судово-психіатричну експертизу [12, c. 76].

Відшкодування матеріального збитку варто розглядати як тактичну операцію, що включає комплекс слідчих дій і ряду організаційних мір. Органи дізнання, наслідки і суд зобов'язані вживати заходів до відшкодування заподіяного матеріального збитку. Слідчий, установивши, що в результаті хуліганських дій громадянину, установі, чи підприємству організації заподіяно матеріальний збиток, повинен визнати постраждалих від злочину потерпілими і роз'яснити їм чи їхнім представникам право пред'явлення цивільного позову в кримінальній справі.

При розслідуванні кримінальної справи про хуліганство повно і усебічно встановлюються дані про характер і розмір збитку, заподіяного злочином, тому що від цього залежить можливість його відшкодування при розгляді справи в суді. Характер і розмір матеріального збитку встановлюються шляхом допиту свідків, підозрюваних, призначення товарознавчої експертизи.

Заходи щодо усунення виявлених у процесі розслідування причин і умов, що сприяли хуліганству, спрямовані на посилення реагування працівників міліції по фактах подібних проявів, на активне залучення адміністрації до боротьби з даним видом злочинів, на створення обстановки громадського осуду хуліганів, на проведення рішучої боротьби з пияцтвом, що є причиною більшості хуліганських проявів. Конкретні заходи, що рекомендуються, по усуненню умов, що сприяють хуліганству, необхідно вчасно довести до відома відповідних посадових осіб шляхом внесення подань. По своїй природі подання слідчого про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, є підсумковим процесуальним документом. У ньому слідчий узагальнює результати виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів, і робить пропозицію про вживання заходів по їх усуненню [27, c. 106].

Обов'язок слідчого по попередженню злочину полягає в тому, щоб, виявивши по конкретній кримінальній справі причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, вжити реальних заходів до того, щоб і на інших об'єктах, в інших місцях були усунуті аналогічні умови.

2. Методика розслідування масових заворушень

2.1 Криміналістична характеристика масових заворушень. Обставини, які необхідно встановити

Законодавство України про кримінальну відповідальність (ст. 294 КК України) визначає масові заворушення як організацію зазначених злочинних діянь, що «супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях» [1]. У процесі масових заворушень ті самі дії учасників можуть призводити до загибелі людей або до інших тяжких наслідків. Головний елемент криміналістичної характеристики масових заворушень -- спосіб їх учинення. Аналіз масових заворушень дозволив виділити у своєрідну криміналістичну систему основні способи вчинення цього злочину. Складовими цієї системи є: 1) погроми натовпом з осіб певної національності квартир, будинків, де проживають особи іншої національності; 2) захоплення натовпом за національними, політичними, релігійними переконаннями будівель або споруд; 3) насильство натовпу над окремими особами чи групами осіб; 4) провокаційні підпали організаторами масових заворушень чужого майна; 5) застосування зброї або використання інших предметів як зброї учасниками натовпу, які чинили опір представникам влади; 6) масові заворушення натовпу вболівальників у процесі чи після спортивних змагань (наприклад, футбольних матчів); 7) опір учасників політичних акцій (зборів, мітингів, походів і демонстрацій) представникам влади (міліції) із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя; 8) масові заворушення засуджених в установі виконання покарань.

Кожний з перелічених способів учинення масових заворушень має свої типові форми застосування зброї та інших предметів, які використовуються як зброя. Тобто, будь-яка відповідна типова форма має певні специфічні ознаки, може за деяких умов змінюватися, оскільки спосіб учинення масових заворушень -- це завжди система дій, яка залежить від таких чинників, як: мотиви, місце, час, учасники натовпу, кількість натовпу. Крім того, спосіб учинення масових заворушень залежить від того, мають вони організований чи випадковий характер. Організовані масові заворушення супроводжуються опором із застосуванням короткодульної вогнепальної зброї (револьверів, пістолетів, гвинтівкових утинків, утинків мисливських рушниць), холодної зброї або інших завчасно підготовлених предметів (металеві прути, різні цепи, газові пістолети і балончики). Організатори вчинення масових заворушень іноді тривалий час керують їх підготуванням. Вони не тільки завчасно утворюють організовану групу, а й підготовляють велику кількість коротких металевих прутів, які в необхідний момент підвозять автомобілями до натовпу [29, c. 237].

При випадкових масових заворушеннях їх учасники використовують каміння, палиці, порожні або чимось наповнені пляшки тощо. Слід зауважити, що при організації масових заворушень, напередодні їх учинення та в процесі протікання, можуть бути використані різні вибухові пристрої. Є три основні причини застосування вибухових пристроїв при вчиненні зазначених діянь. Перша -- паралізувати рух транспорту, сприяти утворенню великих натовпів. Друга -- вплинути на майбутніх учасників масових заворушень психологічно. Третя -- умисно знищити або пошкодити чуже майно, заподіявши шкоду конкурентам. У процесі масових заворушень майже всі учасники використовують інші предмети як зброю. Учиняючи масові заворушення, учасники можуть завдавати фізичної, моральної й матеріальної шкоди. Така шкода є переважно комплексною. Масові заворушення можуть учинятися в денний, вечірній та нічний періоди доби. Можуть бути короткотривалими й довготривалими (можуть розпочатися в денний час доби, а закінчитися в нічний).

Масові заворушення можуть учинятися в різних місцях: селах, селищах, містах, в установах виконання покарань. Місце вчинення такого злочину визначається мотивами, часом, складом учасників, економічною та політичною ситуацією в державі. Так, у великому місті залежно від мотивів місцем учинення масових заворушень можуть бути: мікрорайони, що примикають до стадіонів, мікрорайони, де проживають особи певної національності, центральні вулиці міста, сектори промислового провадження тощо.

Спосіб і обставини вчинення масових заворушень залежать від соціально-психологічних характеристик особи їх організатора, учасника вчинення, натовпу. Указані соціально-психологічні характеристики необхідно класифікувати на два основних види: індивідуально-передбачувані; натовпові.

Криміналістична система основних способів учинення масових заворушень передбачає, що для дій кожного її складового елемента характерні свої особливості, у тому числі й типовий натовп, який утворюється ситуативно-стихійно чи завчасно організовано. До складу активних учасників натовпів входять, як правило, особи чоловічої статі у віці від 16 до 40 років. Щодо соціальної належності, освіти, лідерства, то відповідні показники залежать від виду масових заворушень, способу їх учинення, місцевості, часу та інших особливостей. Формування натовпу і на засадах ситуативної стихійності, і на засадах завчасної організованості вчинюється за особливими соціально-психологічними законами.

У процесі досудового слідства кримінальних справ про масові заворушення, виходячи зі ст. 64 КПК України, необхідно встановити такі обставини:

1) які саме діяння вчинено учасниками натовпу: чи є в них ознаки масових заворушень і якщо так, то які конкретно;

2) місце і час учинення масових заворушень, обставини, за яких вони відбулися (проведення мітингу, демонстрації, страйку, спортивних заходів тощо);

3) які інші злочини були вчинені в процесі масових заворушень;

4) який ступінь організованості масових заворушень, їх мотиви, наявність лідерів-виконавців;

5) хто є організатором масових заворушень та їх активні учасники, чи не притягалися вони раніше до адміністративної, кримінальної відповідальності;

6) чи застосовувалися зброя або інші предмети як зброя;

7) винність обвинуваченого у вчиненні масових заворушень, мотиви і мета, форма його діянь;

8) хто є потерпілими, чи не спровокували вони самі підбурювання людей до непокори, збудження в них негативного, ворожого ставлення до громадського порядку, чи заподіяна шкода здоров'ю потерпілих і якщо так, то який ступінь тяжкості;

9) який характер і розмір шкоди, завданої масовими заворушеннями та іншими злочинами кожному потерпілому, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілих від злочинних діянь;

10) якої загальної шкоди завдано масовими заворушеннями;

11) які причини й умови сприяли вчиненню масових заворушень;

12) якщо учасники масових заворушень учиняли діяння специфічним способом, то необхідно встановити криміналістичний механізм відповідної специфіки, а також національний, соціальний, віковий, статевий склад натовпу і мотиви злочину;

13) якщо обвинувачений неповнолітній, то необхідно встановити умови його життя, виховання, а також, хто є підбурювачем, який схилив неповнолітнього до вчинення масових заворушень тощо;

14) якщо в натовпі, що безчинствує, перебували психічно хворі особи, то необхідно додатково встановити їх кількість, вік, умови та місце проживання, причини появи в громадському місці, відповідних організаторів;

15) шляхом проведення судово-плебсологічної експертизи встановити причини й умови зібрання маси людей, її трансформації в натовп, що безчинствує (мотиви збудження). Події, що відбулися, є громадськими чи масовими заворушеннями (який їх вид і характер) [4, c. 318].

2.2 Особливості тактики початкових слідчих дій

Огляд місця події масових заворушень потрібно провести негайно після їх учинення. Витрата зусиль на організаційно-управлінські проблеми та вчинення перевірки заяви або повідомлення про злочин завжди потребує певного часу. А тому необхідно вжити заходів до організації охорони місця вчинення масових заворушень. Якщо масові заворушення є тривалими в часі, а місцем відповідної події є значні площі місцевості, велика кількість квартир, різних будівель, які піддалися погромам, то у такому разі заходи охорони можуть належних результатів не дати. З цих причин припустимим є введення надзвичайного стану.

Застосування науково-технічних засобів (звуко-, кіно- і відеозапису) для фіксації обставин, перебігу і результатів проведення огляду місця події -- масових заворушень сприяє його ефективності, оскільки апаратура, яка фіксує звук і зображення, фактично на відповідних носіях містить багатшу інформацію. Матеріали відео-, кінозапису, що вчинені в процесі огляду, необхідно додати до протоколу як такі, що пояснюють його зміст. Особливо переконливими, цілком очевидними такі пояснення є тоді, коли під час масових заворушень були знищені, пошкоджені, зруйновані приміщення, магазини, житло, мости, інші об'єкти, засоби провадження тощо.

При огляді місцевості як місця вчинення масових заворушень особливу увагу потрібно звертати на пошук матеріальних слідів злочину, що утворилися внаслідок ходу злочинних діянь і його результатів.

Якщо масові заворушення супроводжувалися погромами квартир у багатоповерхових будинках, зґвалтуванням потерпілих -- їх мешканців, заподіянням їм тілесних ушкоджень, то при огляді таких квартир потерпілі заявляють суб'єктам криміналістичної діяльності про ознаки зовнішності окремих учасників натовпу.

Одяг потерпілих жінок, якщо вони були зґвалтовані, потрібно вилучати з метою виявлення на ньому слідів сперми злочинців, мікрочастинок їхнього одягу, різних речовин та різних пошкоджень. Інколи за оглянутим та вилученим одягом підозрюваних вдається встановити його належність певній особі. Потерпілі переважно не можуть впізнати учасників у натовпі, що безчинствував, за ознаками зовнішнього вигляду і прикметами цих осіб. Вони лише розповідають про обставини вчинення злочину та прикмети верхнього одягу злочинців. При вчиненні безчинств у приміщеннях (квартирах) учасники масових заворушень та потерпілі перебувають на близькій відстані, і потерпілі чують розмови між злочинцями, як вони називають імена один одного, які слова вживають найчастіше. Можливе також, що на одяг потрапляють сліди крові, інші речовини біологічного чи штучного походження у вигляді мікрочастинок (зокрема з одягу). Доцільно одяг і потерпілих, і підозрюваних відразу ж вилучати і проводити його огляд у лабораторних умовах з використанням криміналістичної техніки.

Затримання учасників масових заворушень є однією з невідкладних слідчих дій в кримінальних справах відповідного виду злочинів. Затримання учасників масових заворушень фактично відбувається у двох формах, які мають кримінально-процесуальний характер. Перша форма -- це затримання органом дізнання учасника масових заворушень як підозрюваного у вчиненні злочину відповідно до ст. 106 КПК України. Необхідність у такому затриманні виникає раптово, вона має невідкладний характер і тому фактично вчинюється до порушення кримінальної справи, хоч в Україні є загальновизнаним, що затримання підозрюваного є допустимим лише після порушення кримінальної справи.

Інша форма затримання учасників масових заворушень -- це затримання їх як підозрюваних у вчиненні відповідного злочину після порушення кримінальної справи, тобто в процесі її розслідування. Це означає, що у справі має бути зібрано достатньо доказів про те, що особа підозрюється у вчиненні масових заворушень.

Рішення про затримання особи, підозрюваної у скоєнні масових заворушень, слідчий приймає самостійно відповідно до вимог статей 115, 130 КПК України. Орган дізнання також зобов'язаний затримати особу, підозрювану у вчиненні масових заворушень, якщо йому дав таке доручення слідчий.

Вибір тактики затримання залежить від цілої системи чинників. Інколи таке затримання взагалі застосовувати недоцільно. Це в тому разі, коли неподалік від натовпу, який безчинствує, чинить опір працівникам влади -- міліції, перебуває, зокрема, велика маса людей. Затримання учасників натовпу, що безчинствував, може викликати збудження у маси людей, вороже, негативне ставлення до правоохоронців.

Досить часто переважній більшості учасників масових заворушень вдається зникнути з місця події, а там залишаються лише потерпілі, яким заподіяні тілесні ушкодження, та трупи постраждалих. Потерпілі з тілесними ушкодженнями, що залишилися на місці події, можуть також бути учасниками масових заворушень. З цих причин необхідно вжити заходів щодо надання їм медичної допомоги та встановлення особи кожного з них. У разі госпіталізації потерпілих необхідно забезпечити їх охорону, а потерпілих, які не потребують госпіталізації, потрібно супроводжувати до районного управління міліції.

Органи дізнання мають вжити заходів щодо розшуку зниклих учасників масових заворушень по «гарячих слідах». У разі їх розшуку вони мають бути затримані. В іншому ж випадку, у процесі досудового слідства кримінальної справи про масові заворушення, необхідно зібрати докази про винуватість зниклих осіб і оголосити їх розшук [13, c. 188-190].

Практика підтверджує, що натовпи учасників масових заворушень не тільки чинять опір працівникам влади -- спеціальним підрозділам міліції, військовим із застосуванням зброї, інших предметів, використаних як зброя, а й активно проводять наступальні дії. Такі злочинні діяння можуть бути вчинені учасниками масових заворушень лише в умовах натовпу -- маси людей. У таких випадках необхідно встановити обставини на місці події, кількість осіб у натовпі всього, а також кількість осіб, які формально, з цікавості знаходяться у натовпі. Затримувати підозрюваних -- учасників масових заворушень можна тільки в разі чисельної переваги правоохоронців. Після затримання підозрюваних -- учасників масових заворушень відразу ж необхідно провести їх особистий обшук. Адже є достатні підстави вважати, що учасник масових заворушень має заховану зброю, знаряддя вчинення злочинних діянь, а також речі, цінності, якими він заволодів під час погромів, та інші предмети і документи, що мають значення для встановлення істини в кримінальній справі, порушеній за фактом масових заворушень.

...