Основи розслідування злочинів проти громадського порядку та моральності

Особистий обшук учасника масових заворушень потрібно проводити відокремлено від інших, вилучаючи всі предмети. Бажано такий обшук проводити у два етапи. Перший етап -- попередній, на місці події або неподалік біля нього. І другий -- основний, що в процесуальному значенні є додатковою слідчою дією, яку бажано провести в закритому приміщенні.

Учасниками масових заворушень є, як правило, особи психічно неврівноважені, нервово збуджені, тому в ході обшуку за ними необхідно спостерігати. Таке спостереження потрібно для того, щоб затримана й обшукувана особа не змогла вчинити напад на правоохоронців, які проводять її обшук. Напад на працівників правоохоронних органів затримані й обшукувані особи -- учасники масових заворушень -- учиняли в Кіровабаді та в інших містах. Обшукувані особи можуть зробити спробу викинути, позбутися тих предметів, які вони мали при собі захованими.

І потерпілі, і затримані підозрювані мають пройти судово-медичне обстеження, бажано, щоб його провів судово-медичний експерт. Судово-медичне обстеження потрібне, щоб виявити і засвідчити наявність на тілі потерпілих і підозрюваних -- учасників масових заворушень -- синців, подряпин, садна, переломів -- слідів злочину. Судово-медичне обстеження підозрюваних -- учасників масових заворушень -- потрібне для того, щоб виявити і засвідчити наявність у них наркотичного чи алкогольного сп'яніння. Це є надзвичайно важливим тому, що таким чином можна здобути докази про причетність певних осіб до організації масових заворушень.

Допити потерпілих і свідків у кримінальній справі, порушеній за фактом масових заворушень, за можливості необхідно проводити відразу ж після встановлення відповідної особи. Але визначення часових меж проведення допитів, їх тривалості залежить від системи процесуальних і непроцесуальних факторів, у тому числі: оперативної обстановки в місті, районі, регіоні; особливої складності кримінальної справи; строків досудового слідства; кількості слідчих слідчої бригади; особливостей загальної слідчої ситуації, яка склалася на початок допиту та інших.

Основне завдання допиту потерпілих і свідків полягає в з'ясуванні всіх обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі про злочин -- масові заворушення, у тому числі встановленню вини конкретної особи.

Якщо учасники масових заворушень не затримані, то у такому разі особи можуть бути відомі й невідомі слідству. Коли учасники масових заворушень невідомі, необхідно акцентувати увагу в процесі допиту потерпілих і свідків на прикмети, які можна використати для встановлення і розшуку відповідних осіб. Виконати це не завжди можливо з різних причин. Тому доцільно хід масових заворушень завжди фіксувати оперативними можливостями, застосовуючи відеозапис, а в процесі розслідування кримінальної справи про злочин відповідні відеозаписи використовувати з метою пред'явлення осіб для впізнання, відповідно до вимог ст. 174 КПК України [2].

Кого саме необхідно допитувати першим -- потерпілих чи свідків? Це залежить від криміналістичної характеристики масових заворушень, особливостей слідчої ситуації, інших чинників. Щодо впливу криміналістичної характеристики на визначення першочерговості допиту зазначених учасників криміналістичної діяльності, то вона становить певну систему особливостей, характерних саме для масових заворушень. Це чітко підтверджується типовістю елементів криміналістичної характеристики масових заворушень: предметом злочинного посягання; способом учинення і приховання злочину; обставинами, за яких готувався і учинявся цей злочин; особливістю залишення злочинцями слідів; особами злочинців і потерпілих. Зазначені елементи криміналістичної характеристики масових заворушень мають своєрідність, відмінну особливість, що впливає на визначення першочерговості допиту. Це передусім несподіваність установлення: обставин, які відносять до події злочину (об'єкт і ознаки об'єктивної сторони); винуватості особи, що брала участь у вчиненні масових заворушень, їх мотивів; обставин, що впливають на ступінь тяжкості масових заворушень, характеризують особу кожного їх учасника.

Вплив слідчої ситуації на визначення першочерговості допиту потерпілих, свідків масових заворушень також є незаперечним. У процесі проведення початкових слідчих дій в кримінальній справі про масові заворушення обставини можуть раптово змінюватися. Тому слідчі мають враховувати відповідні умови. Ситуативність як загальне положення криміналістичної тактики суттєво впливає на визначення порядку допиту учасників криміналістичної діяльності у кримінальній справі про масові заворушення. Допити потерпілих і свідків у кримінальній справі про масові заворушення є складними відповідальними слідчими діями.

Допит підозрюваного у кримінальній справі про масові заворушення доцільно проводити відразу ж після застосування щодо нього заходу процесуального примусу -- затримання. Затриманих підозрюваних у вчиненні масових заворушень може бути декілька. Невідкладний допит позбавить підозрюваних можливості виробити спільний напрям поведінки-захисту. Своєчасне і швидке проведення досудового слідства кримінальної справи про масові заворушення в сукупності з іншими умовами фактично не дає слідчому можливості ретельно підготуватися до допиту підозрюваних.

Практика підтверджує, що в ході таких допитів підозрюваних слідчі використовують інформацію матеріалів перевірки заяв, повідомлень про масові заворушення до порушення кримінальної справи -- пояснення від громадян, посадових осіб, витребувані документи, рапорти працівників міліції. Якщо хід масових заворушень зафіксовано на відеозапис, де зображена участь у вчиненні злочину допитуваного, підозрюваного, то у такому разі можна його допитувати до потерпілих і свідків. Перший допит підозрюваного щодо його участі в масових заворушеннях може мати різні завдання. Усе залежить від окремих елементів криміналістичної характеристики масових заворушень (особа підозрюваного, напрям проведення захисту) і кримінально-процесуальних елементів (об'єм і характер доказів).

Слідчому необхідно отримати від підозрюваного інформацію про події злочину, дії підозрюваного та інших учасників натовпу, що безчинствував. На перших допитах підозрювані можуть давати або не давати правдиві показання. Підозрювані, як правило, пам'ятають обставини вчинення масових заворушень, але вважають, що не у власних інтересах говорити правду, тому перекручують подію злочину, замовчують окремі обставини. Завдання слідчого полягає не в тому, щоб підозрюваний визнав свою вину, а в тому, щоб отримати від нього правдиві показання [16, c. 395-397].

Отже, у ході допиту підозрюваного у вчиненні масових заворушень слідчий має використати систему тактичних прийомів і тактичних комбінацій.

Обшук необхідно проводити за місцем проживання, роботи підозрюваного у вчиненні масових заворушень, в офісах громадських організацій, партій, членом яких він був, а також в інших приміщеннях і місцях, коли є достатні підстави вважати, що там знаходяться знаряддя вчинення злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини у справі чи забезпечення цивільного позову.

Пошуку і вилученню в кримінальних справах про масові заворушення підлягають: вогнепальна і холодна зброя; інші предмети, які використовувалися як зброя (залізні прути, газові балончики і пістолети тощо); боєприпаси; вибухові пристрої та їх складові частини; наркотичні засоби і психотропні речовини, їх аналоги, прекурсори; інші об'єкти, що доказують факт учинення масових заворушень. Пошуку і вилученню підлягають також об'єкти, що свідчать про вчинення підозрюваними інших злочинів.

Особливу групу об'єктів пошуку і вилучення в ході обшуків у кримінальних справах про масові заворушення становлять ті з них, що є доказами фактів готування до цього злочину, замаху на його вчинення та організації: документи, листи, бухгалтерські й банківські документи про перерахування грошей тощо. Організатори масових заворушень можуть влаштовувати схованки для зберігання перелічених об'єктів, наймати автотранспорт для їх спрощеного, швидкого перевезення.

2.3 Подальші слідчі дії

Найтиповіші ситуації при допиті обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ст. 294 КК України, мають три можливих варіанти.

Перший варіант, передбачає обставини, коли обвинувачений повністю або частково заперечує свою причетність до вчинення відповідного злочину або визнає свою вину і наполягає на тому, що він діяв у натовпі, що безчинствував, самостійно, «автономно». Тобто, обвинувачений пояснює, що в натовпі, що безчинствував, він нікого не знав, усі рішення щодо управління собою приймав одноособово, незалежно. Таке розуміння обвинуваченим зазначених обставин в основному є помилковим.

Другий варіант типової ситуації при допиті обвинувачених охоплює майже аналогічну ситуацію. Обвинувачений повністю або частково заперечує свою причетність до участі у вчиненні масових заворушень чи визнає свою вину, але стверджує той факт, що в натовпі, що безчинствував, перебували і діяли знайомі йому особи. В умовах масових заворушень натовп людей перетворюється на динамічну соціальну масу, активно діючі структурні елементи якої -- це групи в основному з молоді, з малозабезпечених сімей, що об'єднуються за такими ознаками: за місцем проживання, роботи, за товариством, знайомством. Як правило, учасники цих груп перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

Третій варіант типової ситуації при допиті обвинувачених найскладніший, оскільки ввібрав у себе умови, коли в натовпі, що безчинствував, діяли групи осіб; групи осіб за попередньою змовою; організовані групи; злочинні організації; найманці й запрошені з інших міст, районів, областей і держав. Домінування елементів третього варіанта залежить від різновиду масових заворушень -- національних, соціальних характеристик маси людей, які утворюють натовп, що безчинствує. Так, якщо масові заворушення були стихійними і мали кримінальний різновид, то до натовпу, що безчинствує, входили переважно такі групи осіб: друзі, знайомі, родичі, колеги з місця роботи тощо. Якщо ж масові заворушення мали політичний різновид і були організовані чи спровоковані, то переважно натовп, що безчинствував, складався з таких груп осіб: члени громадської організації, політичної партії, студенти, учні. Перелічені групи осіб можуть діяти також за попередньою змовою. Потрібно зазначити, що довести участь у масових заворушеннях організованих груп, злочинних організацій надто складно, оскільки ці співучасники об'єднані «злочинними законами» та відповідними принципами.

Для кожного з трьох варіантів найбільш типової ситуації при допиті обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ст. 294 КК України, є свої тактико-криміналістичні рекомендації щодо вибору і застосування тактичних прийомів. Найчастіше при допиті обвинувачених у вчиненні масових заворушень можливе виникнення таких нетипових ситуацій:

1) провідну (важливу) роль у вчиненні масових заворушень відіграли психічно хворі особи;

2) ватажкове значення в масових заворушеннях мав певний політичний, націоналістичний, релігійний фанатизм;

3) взаємозв'язок подій обумовлений плебсологічною формулою: форма -- натовп, що безчинствує, об'єкт посягання -- узгоджений.

Перелік нетипових ситуацій при допиті обвинувачених у вчиненні масових заворушень не є завершеним, він передовсім залежить від різновиду цього злочину, природи його виникнення, інших факторів.

Перший імовірний різновид нетипових ситуацій: коли допитуваний визнає або не визнає свою вину, але пояснює при цьому, що в натовпі окремими групами діяли психічно хворі особи, які слугували «взірцем» поведінки для інших. Є значущим рівень активності осіб, які страждають на психічні розлади, у виникненні й протіканні масових заворушень. Ці особи слугують потужним збудником громадського двигуна масових заворушень.

Другий різновид нетипових ситуацій при допиті обвинувачених у вчиненні масових заворушень охоплює ознаку: керівне значення в натовпах, що безчинствують, має певний політичний, націоналістичний, релігійний фанатизм. Учасники натовпів жагуче віддані політичній, національній чи релігійній ідеї до напівгіпнотичного стану, характерного для бузувірства.

Наступний, третій різновид нетипових ситуацій є факультативним, оскільки моделюється слідчим за плебсологічною формулою: форма -- натовп, що безчинствує, об'єкт посягання -- узгоджений, на основі відомостей про події та явища, зафіксовані в показаннях обвинувачених. Факультативний різновид нетипової ситуації дає об'єктивну можливість висунути версію, що масові заворушення були організовані.

Нетиповість факультативного різновиду ситуації полягає в тому, що відповідно до загальновизнаних правил, у теорії кримінального права організація масових заворушень - це збудження у маси людей негативного ворожого ставлення до громадського порядку, підбурювання натовпу до діянь, зазначених у диспозиції ст. 294 КК України. У даному ж випадку заінтересовані в цьому особи провели належне підготування до масових заворушень. Факультативний різновид нетипової ситуації може мати видозмінені криміналістичні форми, тобто відхилення від загальних категорій.

У випадку найтиповіших ситуацій при допиті обвинувачених -- учасників масових заворушень -- потрібно використовувати звичайні тактичні прийоми: встановлення психологічного контакту, пред'явлення доказів, конкретизація показань, актуалізація (поновлення в пам'яті сприйнятого), сприяння безпосередньому словесному відтворенню, викриття неправдивих показань та їх мотивів, виявлення помилок у показаннях, допит за окремими епізодами [17, c. 461].

Важливим і доцільним при допиті обвинувачених, як і інших учасників криміналістичної діяльності, у процесі розслідування кримінальних справ про масові заворушення є застосовування типових плебсотактичних комбінацій:

1) створення у допитуваного з допомогою спеціальних прийомів перебільшеного уявлення про відповідальність натовпу та інформованість слідчого;

2) створення у допитуваного перебільшеного уявлення про інформованість слідчого з допомогою спеціальних плебсологічних прийомів, а також тривалості допиту та спростування другорядних фактів;

3) створення у допитуваного за допомогою спеціальних прийомів перебільшеного уявлення про інформованість слідчого про те, що конкретні злочини в ході масових заворушень вчиняли особи, які страждають на психічні розлади, з подальшим описом "їх зовнішності та пред'явленням до впізнання;

4) використання принципу «діяння вчиняв натовп» - як основних питань у процесі допиту.

Надто важливо з'ясувати при допиті обвинуваченого ступінь організованості масових заворушень, наявність у кожному натовпі, що безчинствує, лідера, його роль і значення. Адже лідерство є фактором, який «спрощує поведінку натовпу, що безчинствує», і феноменом, що часто претендує на самостійну частину складу злочину -- масових заворушень.

Узагальнення кримінальних справ про масові заворушення дозволили встановити три види лідерства:

1) лідери-демагоги;

2) лідери-«практики» -- керівники натовпів, що безчинствують;

3) лідери-професіонали (поєднання якостей першого і другого видів).

Було визначено також, що лідери встановлювалися або шляхом самопризначення, або - стихійного вибору. Кожний вид лідерства має певний ефект, який збуджує агресію груп і натовпів та трансформує її в безчинства.

Допитуючи обвинуваченого, слідчий має знати, що лідери-демагоги в основному є представниками інтелігенції, які, виступаючи перед населенням, відкрито чи завуальовано закликають його до зборів, демонстрацій, мітингів, походів, страйків, інших актів масових мирних протестів, а також до безчинств. Лідери-«практики» -- керівники організованих злочинних утворень.

Якщо кримінальна справа про масові заворушення є багатоепізодною і в багатьох з цих епізодів брав участь обвинувачений, то при його допиті слідчий має в показаннях зазначати хронологічну послідовність злочинних діянь. Бажано, щоб обвинувачений вчинив власноручний запис своїх показань, а також склав схему місця чи місцевості, де були вчинені масові заворушення. На схемі необхідно зазначити напрямки рухів натовпів, що безчинствують, об'єкти посягання тощо. У подальшому при додаткових допитах обвинуваченого доцільно, щоб він повторно склав відповідні схеми. Це дасть змогу зіставити їх, протиставити і знайти протилежне, різне, а отже, виявити неправдиві показання. З цією метою слідчому необхідно також зіставляти схеми, складені різними обвинуваченими.

2.4 Призначення експертиз

Розслідування масових заворушень у сучасних умовах зумовлює важливість використання наукових, технічних та інших спеціальних знань і навичок. Тільки на основі використання нових досягнень науки і техніки можливе встановлення істини в кримінальних справах про масові заворушення. Насамперед, це -- завдяки належному збиранню, дослідженню і використанню відповідної інформації, яка в процесі розслідування кримінальної справи про масові заворушення буде визнана у встановленому законом порядку доказами. У процесі розслідування масових заворушень наукові, технічні та інші спеціальні знання і навички можна застосовувати у двох основних формах, кожна з яких передбачає використання спеціалістів, тобто віддзеркалює відповідними способами певний бік дійсності. Перша форма передбачає використання слідчим слідчої бригади спеціальних знань і навичок спеціалістів у процесі провадження окремих слідчих дій. Це стосується пошуку, фіксації й вилучення слідів цього злочину, а також злочинів, що вчинюються в ході масових заворушень.

Друга форма використання слідчим слідчої групи спеціальних знань і навичок спеціалістів - це призначення і проведення експертиз. Тобто, на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини кримінальної справи про масові заворушення, експерт проводить дослідження в ході судової експертизи. Відповідна діяльність вчинюється державними спеціалізованими установами, відомчими службами.

У кримінальних справах про масові заворушення, як правило, призначають такі експертизи: 1) судово-медичні; 2) судово-медичні речових доказів (судово-біологічні); 3) судово-фізико-технічні; 4) судово-психіатричні; 5) судово-психологічні; 6) комплексні психолого-психіатричні; 7) криміналістичні (плебсологічні).

Судово-медична експертиза обов'язково призначається для встановлення: причин смерті потерпілого; тяжкості й характеру тілесних ушкоджень; статевої зрілості потерпілої (у разі її зґвалтування в ході масових заворушень); віку підозрюваного, обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і про це немає відповідних документів та неможливо їх одержати [2].

Судово-медична експертиза речових доказів (судово-біологічна) визначає належність слідів крові, слини, інших виділень людського організму конкретній особі. Це дає змогу встановити факт перебування обвинуваченого на місці події. Можливість призначення судово-медичної експертизи речових доказів (судово-біологічну) виникає в тому разі, коли на місці масових заворушень вдається виявити виділення людського організму, недопалки [7, c. 86].

Судово-медико-криміналістична експертиза, як правило, визначає: чи могли бути заподіяні загиблим людям тілесні ушкодження, які спричинили їх смерть, інші тілесні ушкодження певною зброєю або іншими предметами, які використовувалися як зброя, вибуховими пристроями.

Практика засвідчує, що характер вчинюваних обвинуваченим дій в ході масових заворушень дає підстави для роздумів щодо його психічної повноцінності. Якщо в кримінальній справі про масові заворушення є інформація про відхилення від нормального розвитку обвинуваченого, слід призначити судово-психіатричну експертизу. Складність людської психіки зумовлює те, що судово-психіатричну експертизу завжди проводять не менше трьох експертів-психіатрів. Проведення судово-психіатричної експертизи може бути амбулаторним і стаціонарним. Така експертиза в кримінальних справах про масові заворушення дає можливість встановити:

1) чи не перебувала особа в стані неосудності під час учинення громадське небезпечного діяння в процесі масових заворушень;

2) чи не захворіла особа (організатор масових заворушень або учасник), яка безпосередньо вчиняла злочин (злочини), на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними;

3) чи не була здатна особа під час учинення масових заворушень через наявний в неї психічний розлад повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Судово-психологічна експертиза у справах про масові заворушення досліджує:

1) чи є в особи елементи підвищеної сугестивності (навіюваності);

2) чи є в особи підвищена схильність до фантазування;

3) чи є в особи ознаки розумової відсталості, що не пов'язані з душевним захворюванням, і якщо так, то в чому вони проявляються;

4) чи є в особи ознаки розумової відсталості або інші психічні особливості, викликані перенесеними соматичними захворюваннями;

5) чи є в особи властивості, наявність яких могла зробити неможливим чи можливим неповністю керувати своїми діями;

6) чи не могла особа напередодні масових заворушень і на їх початку мати конфліктні переживання, що вплинули на її поведінку;

7) чи не перебувала особа в момент учинення масових заворушень в гіпнотичному стані;

8) чи могла особа, враховуючи її індивідуальні особливості, неправильно сприймати факти, що мають значення для кримінальної справи про масові заворушення;

9) чи має особа індивідуальні особливості, що можуть впливати на об'єктивність її показань (підвищена схильність до фантазування, сугестивності (навіюваності));

10) чи можливо припустити наявність будь-якої конфліктної ситуації, що могла послужити причиною виникнення натовпу, його агресивності, трансформації на такий, що безчинствує;

11) чи могла особа за наявності виявлених у неї психічних особливостей усвідомлювати істинне значення своїх дій в натовпі, що безчинствує, і керувати ними?

У процесі розслідування кримінальних справ про масові заворушення постають питання про призначення комплексних психолого-психіатричних експертиз. Такі експертизи називають ще комісійними, виходячи з багатопредметності досліджуваних біолого-соціологічних, психолого-психіатричних проблем. Значущість проблематики обумовлює спільну, комплексну діяльність психологів і психіатрів. Дійсно, науково-експертне дослідження всіх видів розумових вад можливе в разі застосування і психологічних, і психіатричних знань. Предметом комплексної психолого-психіатричної експертизи є збірна група патологічних станів, що мають різновидне походження як біологічного, так і соціального характеру та відзначаються недорозвитком психіки. До конкурентного предмета психолого-психіатричної експертизи належать окремі види олігофренії (дебільність, імбецильність, ідіотія), психофізичний інфантилізм [24, c. 233].

У кримінальних справах про масові заворушення досить часто постають такі питання для комплексної психолого-психіатричної експертизи:

1) чи є в особи індивідуальні ознаки, які могли перешкодити їй керувати своїми діями в умовах натовпу, що безчинствує;

2) чи є в особи індивідуальні ознаки розумової діяльності, які могли перешкоджати усвідомленню нею значення дій, що їй інкримінуються;

3) чи перебував обвинувачений в момент учинення масових заворушень у стані фізіологічного афекту (враховуючи індивідуально-психологічні особливості);

4) у зв'язку з тим, що особа страждає на психічне захворювання -- олігофренію в ступені дебільності, психофізичний інфантилізм тощо, чи могла вона керувати своїми діями в умовах натовпу, натовпу, що безчинствує.

Перелічені питання якоюсь мірою є типовими, але не є вичерпними, оскільки до сфери комплексної психолого-психіатричної експертизи в кримінальних справах про масові заворушення потрапляє широке коло проблем, які мають як соціальне, так і біологічне походження. Тому зміст предмета дослідження комплексної психолого-психіатричної експертизи надто складний, чітко не окреслений.

Перед комплексною психолого-психіатричною експертизою в кримінальних справах про масові заворушення можуть бути поставлені подібні та інші питання, що стосуються інших учасників криміналістичної діяльності -- потерпілого, свідка. У такому разі шляхом комплексної психолого-психіатричної експертизи можна дослідити:

1) чи не сприйняла особа як галюцинацію певні події в натовпі (що безчинствував), і якщо так, то чи могли ці події виникнути поза впливом реально існуючого у відповідний момент об'єкта подразнення;

2) чи не зрозуміла особа помилково (як галюцинацію) певні події в натовпі (що безчинствував), що виникли поза впливом реально існуючого у відповідний момент об'єкта подразнення;

3) чи не є розповіді особи про події масових заворушень прецедентними діями-реакцією, відповіддю організму, що базується на ґрунті чуттєвих образів.

У кримінальних справах про масові заворушення призначаються також криміналістичні експертизи. Отже, експертиза відповідно до згаданого посилання -- це процесуальна дія, сутність якої полягає в дослідженні експертом за дорученням слідчого речових доказів, інших матеріальних об'єктів з метою встановлення фактичних даних і обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи про масові заворушення. У кримінальних справах про масові заворушення призначаються такі криміналістичні експертизи: вибухотехнічні, судово-балістичні, криміналістичне дослідження холодної зброї, пожежно-технічні, екологічні, судово-фармакологічні, криміналістична експертиза наркотичних засобів. Досить часто призначаються комплексні судово-медичні й судово-психіатричні експертизи [5, c. 47].

На наступних етапах розслідування масових заворушень провадяться також такі слідчі дії: пред'явлення для впізнання, допит віч-на-віч, відтворення обстановки і обставин події.

3. Особливості методики розслідування окремих видів злочинів проти моральності

Криміналістична характеристика проституції. Діяльність у сфері проституції може бути позначена як “організована” і “неорганізована”. Вивчення організаційної структури проституції дозволяє зробити деякі висновки щодо системи комерціалізованого секс-сектора, способів входження жінок і дітей в проституцію і якісного складу різних категорій повій.

Організаційна структура проституції в Україні існує в напівлегальних і нелегальних формах.

Перш за все, проституція легалізувала під виглядом індустрії розваг: фірм дозвілля, масажних салонів, саун, нічних клубів із стриптизом, стриптиз-барів, шкіл фотомоделей і моделей, для показу мод, дискотек, конкурсів краси, де на додаток до дійсно пропонованого сервісу надають сексуальні послуги і т.п. Нові для Україні форми, в які втілюється проституція, були скопійовані з аналогічних структур західних країн, і пристосовані до Україні з початку 90-х. Їх діяльність регламентувалася Законом “Про підприємства в Україні” та ”Про підприємництво”, а з 2003 р. Цивільним Кодексом.

На відміну від напівлегальної, нелегальна організована проституція існує без якої-небудь офіційної організації. В неї входять групи повій, сутенерів, охоронців і водіїв, що промишляють на вулицях, вокзалах, дорогах; а також групи власників підпільних закладів. Їх діяльність менш афішується, аніж діяльність легальних організацій, пов'язаних з проституцією, тому нелегальна проституція в ще більшому ступені криміналізована, ніж напівлегальна. За статистикою вуличні повії піддаються більшому ризику насильства і вбивств, ніж жінки, працюючі в легалізованих структурах секс-індустрії.

Але, не дивлячись на різницю в статусі легальна і нелегальна проституція мають багато загального. В тій або іншій формі вона, по-перше, сприяє процвітанню секс-бізнесу; по-друге, тісно пов'язана з організованою злочинністю; по-третє, є економічною підставою організованої злочинності.

Класифікація організованої проституції може бути найрізноманітнішою: за якістю обслуговування, залежно від роду “бізнесу”, віку, статі, клієнтури, місць роботи, ступеня експлуатації і незалежності, добровільності або примусу, і, зрозуміло, по рівню прибутків. Різні типи повій і іншого “обслуговуючого персоналу” є пристосовуванням до характеристик клієнтури. Кожний із ступенів піраміди має свою власну структуру, що представляє все ту ж піраміду.

Починаючи з кінця 80-х рр. проституція знайшла нові, більш витончені способи для процвітання, ускладнюючи тим самим свою організаційну структуру і зміст. Крім традиційних професійних груп вуличних повій і дівчат по виклику проституцією займаються жінки, що мають інші основні заняття: студентки, домогосподарки, представниці різних професій. Враховуючи істотні зміни в структурі і організації проституції структурну організацію проституції поділяють на дві категорії: проституцію за контрактом і професійну. У свою чергу, професійна проституція -- це достатньо умовне визначення, і тому її розділяють на три типи:

- тимчасові заняття проституцією у зв'язку з певними обставинами, тривалістю не більше ніж шість місяців;

- заняття проституцією від випадку до випадку, із значними тимчасовими перервами, кожний з яких триває понад шість місяців;

- постійні заняття проституцією на регулярній основі, що тривають більше шести місяців.

Відповідно до цієї класифікації, можна виділити сім категорій проституції, згідно їхньому рангу у внутрішній організації проституції:

- вулична проституція -- робота, якою займаються жінки на вулиці, пропонуючи клієнтам платні секс-послуги;

- виклик до клієнта (“фірмова проституція”) -- оплачувана робота по обслуговуванню клієнтів на дому, в готелях, апартаментах і інших місцях, з попереднім замовленням по телефону або через сутенерів;

- салонова проституція -- заняття проституцією під виглядом масажних, банних або спортивних послуг;

- бордельна проституція -- робота по наданню сексуальних послуг в спеціально відведених для цього будинках і апартаментах. Особливість даного типу полягає в тому, що жінкам, працюючим в такого роду закладах, заборонено надавати сексуальні послуги в інших місцях і покидати заклади без дозволу менеджерів;

- звідництво --забезпечення повій клієнтами за певний відсоток від їхнього заробітку;

- інститут власниць -- надання високооплачуваних сексуальних послуг протягом довгого часу тільки одному чоловіку;

- бартер -- надання сексуальних послуг в обмін на матеріальні товари, послуги, просування в кар'єрі, інформацію і т.п. [3].

Найчисленнішою і найбільш відомою є група вуличних повій. Вона займає один з найнижчих ступенів в ієрархії проституції. Визначити чисельність і процентне співвідношення вуличної проституції в Україні вельми проблематично через незацікавленість різних структур в дослідженні цієї проблеми. Можна лише припускати деяке співвідношення у складі проституції. Так, за деякими оцінками вулична проституція в Києві складає 60%. На частку інших категорій повій доводиться 40%.

Вуличні повії, як правило, об'єднуються в групи від 2 до 6 чоловік під керівництвом “матусі” або сутенера. Сутенершами рідко стають жінки, що раніше не працювали повіями. Від сутенерші потрібні, перш за все, лідерські якості і добре знання психології, а організаторські навики приходять з часом і з досвідом роботи. В їхні функції входять пошук клієнта, визначення його фінансової спроможності, забезпечення безпеки повії, контроль над лімітом часу, збір грошей, врегулювання відносин з кримінальними структурами і, іноді з представниками влади, одержуючими свою частину прибутку від проституції. Іноді вони самі займаються проституцією, але, переходячи в більш зрілу категорію, вони вважають за краще відбирати гроші в своїх “дівчаток”, ніж самим обслуговувати клієнтів.

Разом з сутенершою (сутенером) працюють охоронці, вони ж можуть бути водіями. В їх обов'язок входить контроль над переміщенням і безпекою повії, тобто перевірка машини клієнта, усний договір про надання гарантій безпеки, запис номерних знаків машини клієнта на випадок непередбачених ексцесів і т.д. Якщо обслуговування відбувається на дому або в готелі, охоронець записує номер машини і виїжджає на місце.

Бездомні, вокзальні і придорожні повії складають “дно” проституції. Це так звана неорганізована проституція. В неорганізованій проституції задіяні повії, працюючі з клієнтами на свій страх і ризик. Але і ці категорії можуть лише умовно вважатися неорганізованими повіями. Соціальний склад даних категорій повій, в основному, поповнюється за рахунок дітей, що втекли, жінок-алкоголіків, що опустилися, і наркоманок. Вони стикаються з ризикованими ситуаціями, що включають сексуальні домагання, арешти, небезпека зараження ВІЛ і іншими інфекціями, побої, членоушкодження і багато що, інше. Цілком можливо, що велика частина бездомних жінок і неповноліть закінчують свій шлях в якості повій.

Велику популярність набула в розвинутих країнах люксова або елітна проституція, користувачами якої, в основному, є достатньо солідні класи чоловіків. Люксова проституція формується з освічених дівчат, навчених специфіці роботи залежно від типів клієнтів і ступеня респектабельності. Вони представляють достатньо престижний клас секс-робітниць, мають постійних і заможних клієнтів. В Україні люксова проституція поки не отримала особливого розвитку.

Частіше всього, категорія елітних повій формується з числа колишніх “фірмових” або “сервісних” повій, що з різних причин припинили масове обслуговування і перейшли на індивідуальне обслуговування обмеженого кола клієнтів. В більшій частині ними стають жінки від 30 років, що іноді мають дітей, і перебувають у шлюбі. Іноді вік елітних повій нижче вказаного. Але і молодих жінок і старших жінок, що належать до даної категорії, об'єднує ряд якостей: досвід роботи, знання психології клієнта і уміння, постояти за себе в екстремальних ситуаціях. Вони освічені, інтелігентні, знають, чого хочуть від життя, знають ціну собі і своїм знайомствам. При необхідності вони можуть працювати секретарками, перекладачками, референтами. Серед елітних повій достатньо багато жінок, знаючих іноземні мови, тому вони працюють і з іноземними клієнтами. Виїзди на виклики приймаються залежно від спроможності клієнта.

Такі контакти зберігаються в секреті і дуже рідко “передаються” постійними клієнтами своїм друзям і знайомим. Незалежно від переліку послуг, що надаються, тариф постійний. Щедрий клієнт, звичайно, може заплатити набагато більше.

Повія такого класу, як правило, береже свою репутацію. Стежить за здоров'ям і фігурою. Не дивлячись на всю конфіденційність бізнесу, елітна повія рідко працює одна. В неї завжди є “подруга”, яка у разі необхідності може її підмінити або приєднатися, якщо цього вимагають обставини. Цій подрузі передається і надлишок клієнтів. Дуже рідко такі професіоналки працюють утрьох, і ніколи їх не можна побачити в компанії з іншими повіями [21, c. 16-17].

Найбільшу популярність і розповсюдження (завдяки широкій рекламі в ЗМІ) отримала в Україні така форма організованої проституції як “фірмова”, що становить проміжну ланку між вуличною і люксовою проституцією. Фірми дозвілля мають достатньо просту систему управління, не вимагають великих витрат для створення, потребують мінімуму обслуговуючого персоналу і приносять достатньо високі прибутки власникам. В організаційну структуру фірм дозвілля входять господар фірми, його “криша”, охоронці, водії (може бути одночасне поєднання посад) повії, диспетчери.

Ціни на секс-послуги у фірмах на порядок вище, ніж на вулицях і гарантія того, що клієнт не потрапить в неприємну історію, набагато більше. Адже агентства, та і самі “дівчатка”, зацікавлені в постійних клієнтах. В жодному разі в клієнта є хоч якась інформація про людину, з якою він зв'язується.

Заходи, що вживаються органами внутрішніх справ у напрямі боротьби з проституцією, мають цілеспрямований, комплексний характер. Разом з тим, наявні такі проблемні питання:

- недостатньо уваги приділено розробці типових планів взаємодії правоохоронних органів з виявлення та припинення правопорушень та злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми та проституцією, а також їх систематичного використання;

- аналіз ситуації з торгівлею людьми у світі свідчить про набуття розповсюдження таких форм торгівлі “живим товаром”, як торгівля дітьми - кіднепінг; трудове рабство; використання у збройних конфліктах; з метою трансплантації внутрішніх органів та біологічних речовин - кров, кістковий мозок і т ін., що свідчить про необхідність термінового прийняття комплексу заходів направлених на попередження цих правопорушень;

- в достатній мірі не використовується вся сукупність адміністративних засобів, форм регулювання суспільних відносин у відповідній сфері;

- вищенаведені дані свідчать про те, що заходи, що проводяться органами внутрішніх справ, не повною мірою відповідають загрозливому рівню торгівлі людьми та поширенню проституції в Україні [20, c. 127].

Оскільки проституція, секс-бізнес являються транснаціональними злочинами, а також міжнародними проблемами, вони не можуть бути вирішеними на рівні однієї лише України, тому протидія їм вимагає міжнародної кооперації і співпраці, а також взаємодії на різних рівнях:

- міжнародних та міжурядових організацій;

- держав, а саме, підписання багатосторонніх договорів про спільні дії, залучення іноземних експертів, спеціалістів з даних проблем, надання інформації.

Висновок

В даній роботі розглянуто основні елементи методики розслідування злочинів, що посягають на громадський порядок та норми моралі. З даної тематики опублікований ряд монографій, даній темі присвячені глави в підручниках криміналістики. Поряд з цим, у юридичній літературі, досліджуючи проблеми розкриття та розслідування вказаної групи злочинів, основну увагу зосереджували на боротьбі з хуліганством, тому недостатньо висвітленими залишаються питання методики розслідування таких злочинів, як масові заворушення та проституція. У даній роботі здійснено спробу дати криміналістичну їх характеристику та основні етапи процесу розслідування.

Узагальнюючи викладений у роботі матеріал можна дійти наступних висновків.

Методика розслідування будь-якого злочину повинна враховувати вплив стану суспільства на кожному конкретному етапі. Так, наприклад, елементи криміналістичної характеристики злочину постійно зазнають певних змін, на що робить вплив і економічний, політичний стан в країні. Особливо добре це можна продемонструвати на такому елементі криміналістичної характеристики як особа злочинця. З погіршення економічної ситуації в країні, загострення політичної боротьби, ми можемо відзначити, що серед осіб, які вчиняють злочини проти громадського порядку та моральності зростає частка осіб раніше не судимих, мають достатньо високий загальноосвітній рівень і більш високе соціальне положення. Зростає число студентів вищих учбових закладів, яких в своїх політичних цілях різні партії і рухи втягують в здійснення різних злочинів, у тому числі і хуліганств та масових заворушень. Значною мірою економічні процеси в нашій державі впливають також і на розвиток проституції.

Тому одна з основних задач, що стоять перед вченими-криміналістами а також співробітниками правоохоронних органів, полягає в тому, щоб постійно удосконалювати існуючі методики розслідування злочинів, знаходити нові шляхи зближення теорії з практикою.

Список нормативно-правових актів та використаної літератури

1. Кримінальний кодекс України в редакції від 5 квітня 2001 року. // [http://www.rada.gov.ua/].

2. Кримінально-процесуальний кодекс України, затверджений Законом від 28.12.60 р. // [http://www.rada.gov.ua/].

3. http://www.yurpractika.com/article.php?id=10005977.

4. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика. Учебник для вузов. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА. - М., 1999.

5. Бахин В.П. Криминалистическая методика. - Киев, 1999.

6. Берекашвили Л.Ш. Расследование хулиганства. - М., 1968.

7. Біленчук П.Д., Дубовий О.П., Тимошенко П.Ю., Салтевський М.В. Криміналістика: Підручник. - Київ: Національна академія внутрішніх справ України, 1997.

8. Власов В.П. Расследование хулиганства// Вопр. борьбы с преступностью. 1967. № 5. С. 116-132.

9. Возгрин И. А. Научные основы криминалистической методики расследования преступлений. Часть I - Спб ЮИ МВД России, 1992. - 100 с.

10. Гарольд Хонжу Кох. Глобальна проблема торгівлі людьми: розірвати хибне коло «торгівлі жінками й дітьми в міжнародній секс-індустрії» / 36. мат. з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми. Книга 1. - Київ, 2000. - С. 63-70.

11. Гусев С. Организация борьбы с хулиганством // Соц. законность. - 1971. - № 1. - С. 59-61.

12. Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. - Минск, 1979.

13. Колесниченко А.Н. Научные и правовые основы расследования отдельных видов преступлений. Автореф. дис. докт. юрид. наук. - Харьков, 1967.

14. Крикунов А.Е. Расследование хулиганства. - Киев, 1978.

15. Криминалистика. Учебник / Под ред. проф. Р.С. Белкина. - М.: Норма, 2002. - 990 с.

16. Криминалистика: Учебник / Под ред. В.А. Образцова. - М.: Юрид. лит., 1995. - 592 с.

17. Криміналістика / За ред. докт. юр. наук, проф., члена-кор. АПНУ Шепітька В.Ю. - К.: Видавничий дім Ін Юре. - 2001. - 682 с.

18. Матусовський Г.А. Криміналістична характеристика злочинів // Криміналістика. Підручник /за ред. В.Ю. Шепитька. - Харків, 1998.

19. Одерий А.В., Щербаковский М.Г. Криминалистика. Материалы по подготовке к государственному (выпускному) комплексному экзамену. Харьков, 1998.

20. Организация работы по предупреждению торговли людьми: Пособие для педагогов, воспитателей, соц. педагогов, психологов, родителей // И.А. Альховка, С.Н. Дудник и др.; Под ред. В.В. Чечета. - Мн.: Национальный ин-т образования, 2004. - 144 с.

21. Проститутка глазами психолога // Общественная наука и современность. - 1993. - № 2. - C. 16-18.

22. Салтевский М.В. Криминалистическая характеристика: структура, элементы //Специализированый курс криминалистики. - К., 1987.

23. Сердюк Л.В., Тимербаев А.Т. Расследование хулиганства и его профилактика. - Хабаровск, 1989.

24. Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений / Под ред. В.К. Лисиченко. - К.: Выща школа, 1988. - 405 с.

25. Справочная книга криминалиста. Под редакцией Селиванова Н.А. - М.: Издательство НОРМА. М, 2000.

26. Тюріна В.А. Соціалізація та життєві установки старшокласниць // Вісник Університету внутрішніх справ. Спеціальний випуск: Боротьба з торгівлею жінками: проблема вдосконалення законодавства та завдання органів внутрішніх справ України. - Харків, 1999. - С. 87-92.

27. Франголопов П. Выявление следователем обстоятельств, способствовавших совершению хулиганства // Соц. законность. 1977. № 7. С. 65-66.

28. Шубин В.В. Рассмотрение уголовных дел о хулиганстве. - М., 1980.

29. Яблоков Н.П. Понятие криминалистической характеристики преступлений //Криминалистика / под ред. Н.П. Яблокова, В.Я. Колдина. - М., 1990.

Размещено на Allbest.ru

...