Договір зберігання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний інститут економіки і управління

Кафедра цивільного, господарського та кримінального права

Курсова робота

з Цивільного права

Студент III курсу П 111 групи

напряму підготовки 6.030401 «Правознавство»

Мишко Д.К.

К.ю.н., професор Самойленко В.М.

м. Чернігів - 2013 рік



Зміст

договір зберігання право

Вступ

1. Поняття договору зберігання

1.1 Договір зберігання, його форма

1.2 Зміст договору зберігання

1.3 Види договору зберігання

2. Договір зберігання на товарному складі

2.1 Загальна характеристика договору зберігання на товарному складі

2.2 Складські документи

Висновки

Список використаних джерел

Додаток



Вступ

Актуальність теми дослідження. Договір зберігання має широке застосування у цивільному обороті. Він укладається у випадках, коли у власника або іншої особи, яка правомірно володіє належним йому майном, виникає потреба в отриманні з боку інших осіб послуг по забезпеченню його схоронності. Послуги по зберіганню чужих речей можуть надаватись як при здійсненні підприємницької діяльності, так і у межах інших (зокрема побутових) відносин. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її відповідно до його умов у схоронності.

Особливості правового регулювання договірних відносин, які виникають при наданні послуг по забезпеченню збереження чужого майна, обумовлюють специфіку правової характеристики договору зберігання. Аналіз положень ст. 939 ЦК свідчить про те, що договір зберігання може бути як реальним, так і консенсуальним. Договір є реальним, якщо виникнення договірних відносин поставлено сторонами у залежність від факту передачі речей зберігачу на зберігання.

Основна мета моєї роботи полягає в вивченні основних аспектів договору зберігання. Здійснення детального розгляду оформлення даного договору, розгляду основних засад зберігання на товарному складі. Завдання, які я поклав перед собою випливають з мети:

- Дати загальну характеристику договору зберігання;

- Проаналізувати основні аспекти зберігання на товарному складі;

- Розглянути спеціальні види зберігання.

Об'єктом дослідження виступає процес укладання договору зберігання.

Методи дослідження, які я використовував в процесі опрацювання матеріалів - це методи, засновані на аналізі фактичних даних, тобто збір і опрацювання інформації. Застосовував системний аналіз при опрацюванні теоретичних матеріалів. Інформацію, отриману такими методами, статистично проаналізував, використав визначені моделі зведення її в єдине ціле.

Структура. Дана курсова робота складається зі вступу, основної частини, що включає два розділи, висновків, та списку використаних джерел.

Теоретичною основою дослідження є нормативні акти, такі як Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про банки і банківську діяльність», Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України, та навчальна література з цивільного права.



1. Поняття договору зберігання

1.1 Договір зберігання, його форма

Договір зберігання - це договір, за яким одна сторона (зберігач) зобов'язана зберігати річ, передану їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. І ст. 936 ЦК).

За договором зберігання, у якому зберігачем виступає особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві у майбутньому [1, с. 565].

Роль договору зберігання у сфері підприємництва в Україні зросла у зв'язку з переходом до ринкової економіки.

Характеристики договору - звичайно, він є реальним, оскільки вважається укладеним у момент передачі речі на зберігання. Але він може бути і консенсуальним - ЦК передбачає можливість укладення такого договору, якщо зберігач є суб'єктом підприємницької діяльності, тобто професійним зберігачем. Отже, цей договір реальний, якщо він набирає чинності з моменту передання речі, і консенсуальний, якщо права і обов'язки сторін виникають з досягненням угоди.

Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно з ЦК договір зберігання вважається оплатним, якщо інше не встановлено договором або установчим документом юридичної особи. Безоплатним зазвичай є договір між громадянами. Коли ж зберігання становить зміст правоздатності зберігача, договір зберігання, як правило, має сплатний характер (наприклад, підприємства-холодильники, камери схову транспортних підприємств, ломбарди).

Предметом договору зберігання може бути річ, яка має як індивідуально визначені, так і родові ознаки.

Сторонами договору є зберігач (особа, яка надає послуги щодо зберігання) і поклажодавець (особа, яка передає майно на зберігання з метою забезпечення збереження і наступного повернення їй майна).

Договір зберігання є однією з підстав виникнення зобов'язань зберігання. Ці зобов'язання можуть виникнути також з інших підстав (наприклад, з договору купівлі-продажу, перевезення тощо). Положення гл. 66 ЦК застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 937 ЦК договір зберігання укладається у письмовій формі між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, фізичними особами між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання у майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, що передана на зберігання.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем [1, с. 566].

Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує її прийняття на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.



1.2 Зміст договору зберігання

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі. Якщо строк зберігання у договорі не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (ст. 938 ЦК).

Обов'язки зберігача:

1) забезпечувати схоронність речі - вживати усіх заходів, передбачених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ст. 942 ЦК).

Ці заходи можуть бути встановлені договором сторін і спрямовані на запобігання втрати, псування, нестачі або пошкодження майна. При цьому мають бути взяті до уваги специфічні властивості майна (наприклад, схильність до псування харчових продуктів). Під час зберігання внаслідок природних властивостей річ може змінюватися, погіршуватися, що має враховуватися як знос речі, не пов'язаний з її пошкодженням, тому це не може вважатися порушенням зберігачем обов'язку щодо забезпечення схоронності речі [2, с. 265].

Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ. як про свою власну. Це означає, що до зберігача не може бути пред'явлена вимога виявляти до предмета зберігання більшу дбайливість, ніж та, що він виявляє до власного майна;

2) виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто.

Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання (ст. 943 ЦК);

3) не користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також не передавати її у користування іншій особі без згоди поклажодавця (ст. 944 ЦК);

4) негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь. У разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця (ч. І ст. 945 ЦК);

5) повернути поклажодавцеві річ, передану на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, одержані ним від речі. Тотожність речі, що була прийнята на зберігання, і речі, повернутої поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків (ст. 949 ЦК).

Обов'язки поклажодавця:

1) сплатити зберігачу плату за зберігання, якщо договір сплатний. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі (ст. 946 ЦК);

2) відшкодувати зберігачу витрати на зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, що належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 947 ЦК):

3) прийняти річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі. За загальним правилом за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч. І ст. 950 ЦК).

Разом з тим ЦК установлює підвищену відповідальність професійного зберігача. Він відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі незалежно від його вини. Професійний зберігач звільняється від відповідальності лише якщо доведе, що втрата (нестача) або пошкодження речі сталися внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Зберігач відповідає за втрату (нестачу) чи пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності [2, с. 266].

Розмір збитків, що підлягають вішкодуванню, визначається ст. 951 ЦК. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.



1.3 Види договору зберігання

Зберігання речей у ломбарді. Відповідно до ст. 1 Закону України від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ломбард є фінансовою установою, основним видом діяльності якої є видача фізичним особам відповідних грошових сум під заставу належного їм майна (заставні операції). Для гарантії виконання грошових зобов'язань фізичної особи перед ломбардом вона може передавати йому в заставу не тільки нерухомі, а й рухомі речі: ювелірні вироби, побутову техніку тощо. Такі речі переходять ломбарду в заклад (ч. 2 ст. 575 ЦК) і передаються йому (як заставодержателю) у володіння, тому для забезпечення їх схоронності приміщення ломбарду повинне бути відповідним чином обладнане. Це обумовлює можливість надання ломбардами додаткової послуги по зберіганню рухомих речей, які не є предметом заставних операцій. Договір зберігання таких речей укладається у письмовій формі, яка полягає у видачі іменної квитанції. У її змісті обов'язково вказуються прізвище, ім'я та по батькові поклажодавця, фіксуються індивідуальні ознаки речей, переданих на зберігання, визначається їх ціна, а також обумовлюється строк дії та інші умови договору. Додатковою гарантією забезпечення майнових інтересів поклажодавця є покладення на ломбард як зберігача обов'язку по страхуванню переданих на зберігання речей (ч. З ст. 967 ЦК). Речі, передані на зберігання, повинні бути застраховані ломбардом за власний рахунок, виходячи з повної суми їх оцінки, яка визначається за домовленістю сторін [3, с. 470].

Ломбард зобов'язаний зберігати передані на зберігання речі протягом визначеного законодавством строку. Якщо поклажодавець не забрав річ із ломбарду після спливу трьох місяців від дня закінчення строку договору зберігання, вона підлягає продажу в порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 968 ЦК). Такі речі, як правило, підлягають реалізації через комісійні магазини, а витрати покриваються за рахунок поклажодавця. Законодавче закріплення такої можливості ломбарду пояснюється тим, що площа належних йому приміщень, яка значно менша у порівнянні з товарним складом не дозволяє забезпечувати зберігання невитребуваних своєчасно речей протягом більш тривалих строків. Із суми виторгу, одержаної від продажу речі, вираховуються плата за зберігання, а також відповідні витрати ломбарду. Залишок суми виторгу підлягає поверненню поклажодавцеві.

Зберігання цінностей у банку.

Право банків надавати послуги з відповідального зберігання цінностей та документів й надання в оренду сейфів для забезпечення їх схоронності і, одночасно, вільного доступу поклажодавця до них визначається положеннями ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». У цьому випадку документи та цінності передаються банку на зберігання з видачею поклажодавцю іменного документа. У останньому зазначаються прізвище, ім'я та по батькові поклажодавця, реквізити банку і умови зберігання та повернення речей. Цей спеціальний вид зберігання може грунтуватись на двох окремих договорах. За договором зберігання цінностей у банку останній приймає на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності. Договір може укладатись як на певний, узгоджений сторонами строк, так і бути безстроковим. Як правило, такі речі зберігаються без визначення строку їх зберігання і підлягають поверненню на вимогу поклажодавця. Якщо предметом зберігання є цінні папери, банк, за уповноваженням поклажодавця, може вчиняти правочини з речі на зберігання у звичайних камерах схову поклажодавцеві видається квитанція або номерний жетон. їх наявність у особи дає їй право вимагати видачі поклажі, здійснивши оплату часу її перебування на зберіганні. ЦК передбачає обов'язок зберігача відшкодувати поклажодавцеві збитки, завдані внаслідок втрати, нестачі або пошкодженя речі, зданої до камери схову. Вони відшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої при переданні її на зберігання. Правила зберігання речей у камерах схову на відповідному виді транспорту, видані відповідно до транспортних кодексів (статутів), визначають граничні строки зберігання таких речей. Ці строки можуть визначатися також за домовленістю сторін. Якщо пасажир або інша особа не забрали належну їм поклажу у встановлені строки, камери схову організацій і підприємств транспорту зобов'язані зберігати річ протягом трьох місяців. Після їх спливу, річ може бути продана з відшкодуванням всіх поточних витрат, а залишок суми виторгу повертається поклажодавцю. ЦК визначає обов'язок забезпечити схоронність валіз (сумок), інших особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей і грошей), які він перевозить у спеціально відведеному місці (ст. 974). У поїздах таким спеціально відведеним місцем є багажний вагон, у літаках - багажний відсік, у автобусах міжміського перевезення - багажне відділення [3, с. 471].

Зберігання речей у гардеробі організації.

Гардероб організації - це приміщення, спеціально пристосоване для зберігання верхнього одягу і головних уборів її працівників та відвідувачів протягом робочого дня або на час відвідування. Особливості договірних відносин по зберіганню речей у цьому випадку полягають у тому, що їх предметом можуть бути тільки вказані речі, а зберігачем визнається організація, одне з приміщень якої виділене під гардероб. Одночасно з передачею речей у гардероб поклажодавцю видається номерний жетон або інший знак (ч. З ст. 937 ЦК), що посвідчує його право у разі необхідності отримати речі. Як правило, зберігання речей у гардеробі здійснюється безоплатно. Незалежно від оплатності або безоплатності зберігання речей, що були передані поклажодавцем до гардеробу, зберігач зобов'язаний вжити усіх необхідних заходів для забезпечення їх схоронності. У випадку втрати жетона або іншого легітимаційного знака, що посвідчує виникнення відносин по зберіганню речей у гардеробі, поклажодавець може претендувати на повернення належних йому речей. Однак, як правило, його вимога може бути задоволена по закінченні робочого дня за умови надання ним доказів приналежності речі саме йому. Такими доказами може бути надання працівнику гардероба інформації щодо індивідуальних ознак речі, які можуть бути відомі лише власнику. Якщо працівник гардероба відмовляється видати речі власнику, який втратив номерний жетон або інший легітимаційний знак, спір підлягає розгляду в судовому порядку [3, с. 472].

Зберігання речей у готелі.

Готель, як місце, призначене для тимчасового проживання осіб, відповідає за схоронність речей, внесених ними до готелю. Річ вважається внесеною до готелю за умови, якщо вона передана його працівникам або знаходиться у відведеному для особи приміщенні (ч. 1 ст. 975 ЦК). Готель зобов'язаний забезпечити схоронність особистих речей особи, яка проживає у ньому, і за загальним правилом не відповідає за втрату грошей, інших цінностей (цінних паперів, коштовностей). Така відповідальність покладається на готель лише у випадку, коли речі окремо передані йому на зберігання з детальним описом властивих їм індивідуальних особливостей. Як правило, такі речі підлягають оцінці за домовленістю сторін. У разі втрати або пошкодження речей особа має негайно повідомити про це готель, а останній - вжити заходів до їх розшуку або відшкодувати спричинені збитки. Якщо особа заявила про пропажу речей або їх пошкодження після закінчення строку проживання, готель відповідальності за це не несе. Розглянуті положення застосовуються до випадків зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає (ч. 4 ст. 975 ЦК).

Зберігання речей, що є предметом спору.

У разі виникнення між особами спору про право на річ, до його розв'язання вона може бути передана на зберігання третій особі, яка зобов'язується повернути її особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням осіб, між якими виник спір. Підставою виникнення відносин секвестру може бути договір або рішення суду. Домовленість про секвестр, за якою річ передається на зберігання третій особі за погодженням сторін спору, називається договірною. Якщо рішення про передачу речі на зберігання третій особі до моменту вирішення спору приймає суд, має місце судовий секвестр. Зберігачем може бути особа, призначена судом або визначена за домовленістю сторін, спір між якими розглядається. Річ, яка є предметом спору, передається на зберігання третій особі за її згодою, якщо інше не визначене законом. Оплату послуг за зберігання переданих за секвестром речей здійснюють сторони, між якими виник спір [3, с. 473].

Зберігання автотранспортних засобів.

Спеціальним видом зберігання положення ЦК визначають забезпечення схоронності автотранспортних засобів. У разі надання такої послуги суб'єктом підприємницької діяльності, договір зберігання автотранспортних засобів є публічним. Публічний характер, зокрема, носить договір зберігання автотранспортних засобів, який укладається у випадках їх розміщення у боксах, гаражах або на спеціальних автомобільних стоянках. За таким договором зберігання зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і повинен видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця за умови здійснення останнім оплати наданої послуги. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання і виникнення договірних відносин посвідчується квитанцією або номером чи жетоном.

Ці відносини не слід плутати з платним паркуванням автомобілів у місцях, визначених рішенням місцевих органів державної влади. Цими рішеннями муніципальна служба паркування уповноважена отримувати визначену плату за надання послуг по паркуванню автомобілів на вулицях центральної частини міста, поряд з ринками, іншими місцями їх масового скупчення, але не несе відповідальності за їх схоронність.

Відносини за договором зберігання автотранспортних засобів виникають також між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та його членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу. Зокрема положення статуту гаражно-будівельного або гаражного кооперативу можуть передбачати, що останній не несе відповідальності за схоронність автомобілів, які розміщені у належних його членам боксах [3, с. 477].



2. Договір зберігання на товарному складі

2.1 Характеристика договору зберігання на товарному складі

За договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності (ч. 1 ст. 956 ЦК).

Договір складського зберігання є одним із різновидів договору зберігання. Відповідно до ст. 955 ЦК загальні положення про зберігання (статті 936-954 ЦК) поширюється на нього у тих випадках, коли законодавець не встановив спеціальних норм щодо вказаного договору. Виокремлення договору складського зберігання серед інших договорів цього типу обумовлене особливостями його суб'єктного складу, змісту та оформлення, які викликані, в свою чергу, потребою спростити та пришвидшити товарний обіг. Відносини, пов'язані зі зберіганням речей на товарному складі, регулюються окремими положеннями ЦК (статті 956-966). Це обумовлено особливостями даного виду зберігання, які полягають у наступному. По - перше, договір у цьому випадку укладається стосовно речей, які мають ознаки товару, тобто призначені для використання у сфері підприємницької діяльності шляхом наступної їх реалізації (продажу або обміну). По-друге, ст. 956 ЦК визначає товарний склад як організацію, яка зберігає товар і надає пов'язані з цим послуги на засадах підприємницької діяльності. Частина 2 цієї статті визначає статус складу загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно - правових актів або дозволу (ліцензії) товарний склад зобов'язаний приймати на зберігання товар від будь - якої особи. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 957 ЦК у цьому разі договір зберігання набуває ознак публічного договору (ст. 633 ЦК). Підприємницька діяльність, пов'язана зі зберіганням товарів, як правило, здійснюється товарними складами з використанням власних або орендованих приміщень, спеціально пристосованих для цього (зерносховищ, елеваторів, холодильників). Товарний склад може надавати додаткові послуги, безпосередньо пов'язані зі зберіганням товарів, наприклад, транспортні й транспортно-експедиційні послуги. По-третє, і зберігачем, і поклажодавцем за договором зберігання на товарному складі можуть бути лише суб'єкти підприємницької діяльності [5, с. 35].

За договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути його у схоронності (ст. 957 ЦК). Положення цієї статті дозволяють розглядати його як реальний, оплатний та двосторонній договір. Разом з тим, залежно від умов його укладення не виключена можливість визнання цього договору консенсуальним. Договір складського зберігання підлягає обов'язковому укладенню у письмовій формі. її дотримання має знаходити вираз у складанні відповідних складських документів. Це, зокрема, складська квитанція, а також просте і подвійне складські свідоцтва. Виходячи з положень статей 962-966 ЦК, просте і подвійне складські свідоцтва, підлягають розгляду як різновид цінних паперів, а саме товаророзпорядчих цінних паперів (ч. 4 ст. 195 ЦК), оскільки володіння ними дає право розпорядження товаром, що зберігається на товарному складі і зазначений у їх змісті (ч. 1 ст. 963 ЦК). Стаття 962 ЦК визначає особливості подвійного складського свідоцтва як ордерного цінного папера. Кожна з двох частин цього складського документа повинна містити реквізити, визначені ч. 2 названої статті. Документ, який не відповідає вимогам ст. 962 ЦК, не є подвійним складським свідоцтвом. Просте складське свідоцтво видається на пред'явника і повинне містити реквізити, визначені положеннями ст. 965 ЦК. Документ, який не відповідає вимогам, встановленим ч. З цієї статті, не є простим складським свідоцтвом.

Положення ст. 959 ЦК визначає обов'язок товарного складу за свій рахунок оглянути товар в момент прийняття його на зберігання з метою визначення його кількості та зовнішнього стану. Дотримання цієї вимоги зменшує вірогідність можливих у майбутньому між поклажодавцем і зберігачем суперечок стосовно кількісних та якісних характеристик переданих на зберігання товарів. Поклажодавець має право вимагати від товарного складу надання йому можливості оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберігання для забезпечення впевненості у його схоронності та належності умов зберігання. Якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими ознаками, поклажодавець має право вимагати від товарного складу взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення схоронності товарів. При поверненні товару кожна із сторін договору зберігання має право вимагати огляду переданих за ним речей та перевірки їх якості. Витрати, пов'язані з оглядом речей, покладаються на сторону, яка його ініціювала (ч. З ст. 959 ЦК). Якщо при поверненні товару він не був спільно оглянутий або перевірений товарним складом та поклажодавцем, останній має заявити про нестачу або пошкодження товару в письмовій формі одночасно з його одержанням. Якщо ж ним були виявлені нестача або пошкодження переданого товарному складу на зберігання товару, які не могли бути виявлені при звичайному способі його прийняття, така заява повинна бути передана зберігачу протягом трьох днів після його одержання. При відсутності такої заяви вважається, що товарний склад повернув товар відповідно до умов договору [6, с. 36].

Іноді, враховуючи особливості товару, може виникнути необхідність негайної зміни умов його зберігання. У таких випадках товарний склад зобов'язаний самостійно вжити невідкладних заходів для забезпечення схоронності переданого на зберігання товару та повідомити про них поклажодавця. У разі необхідності останній має відшкодувати зберігачу пов'язані з цим відповідні витрати. Пошкодження товару під час зберігання тягне за собою обов'язок товарного складу скласти відповідний акт і того ж дня повідомити про це поклажодавця (ч. 2 ст. 960 ЦК).

Визначення договору складського зберігання, що міститься у ч. 1 ст. 956 ЦК, дає підстави для висновку, що вказаний договір є двостороннім, ошатним та реальним.

Сторонами договору є товарний склад і поклажодавець.

Згідно з ч. 1 ст. 956 ЦК товарним складом визнається організація, підприємницька діяльність якої полягає у здійсненні зберігання і наданні пов'язаних з ним послуг. Товарний склад є професійним зберігачем у розумінні ч. 2 ст. 936 ЦК України і несе всі обов'язки, які покладені на професійних зберігачів.

Товарні склади можуть зберігати найрізноманітніші речі. Разом із тим, деякі види майна потребують спеціальних умов зберігання. Тому значна частина товарних складів спеціалізується на зберіганні лише певних видів речей, що, як правило, отримує відображення у назві товарного складу. Наприклад, товарні склади, що зберігають овочі та фрукти - в сховищах, нафту - нафтосховищами тощо [6, с. 37].

У деяких випадках необхідність зберігання майна випливає з вимог чинного законодавства. Так. товари, що перетинають митний кордон України, повинні пройти митне оформлення, до здійснення якого власник не може користуватися та Розпоряджатися товаром в Україні (якщо товар ввозиться в Україну) або поза 11 Межами (якщо товар вивозиться). Тобто щодо товарів, які перетинають митний кордон України, встановлено спеціальний правовий режим, який охоплює і вимоги щодо зберігання майна. Так, Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. встановлює спеціальний правовий режим зберігання на складах тимчасового зберігання (статті 99-109) та на митних ліцензійних складах (статті 212-216).

Склади тимчасового зберігання можуть бути закритого та відкритого типу. Склади тимчасового зберігання закритого типу призначаються виключно для зберігання власником складу товарів, що належать Йому. Склади тимчасового зберігання відкритого типу призначаються для використання будь-якими особами (ст. 101 Митного кодексу).

Створення окремих видів товарних складів можливе лише за наявності ліцензії у осіб, що мають намір їх організувати. Так, відповідно до п. 3.2 Положення про склади тимчасового зберігання, затвердженого наказом Державної митної служби України від 7 жовтня 2003 р. № 674, суб'єкт господарської діяльності, який має намір організувати склад тимчасового зберігання, повинен мати ліцензію на провадження посередницької діяльності митного брокера.

Незважаючи на те, що головним завданням товарних складів є зберігання, вони також можуть здійснювати ряд операцій, які супроводжують цей процес. Так, відповідно до пунктів 6.5 та 6.6 Положення про відкриття та експлуатацію митних ліцензійних складів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 31 грудня 1996 р. № 592, з товарами, що зберігаються на митному ліцензійному складі, можуть проводитися такі операції для забезпечення їх зберігання: чищення, провітрювання, фарбування, боротьба зі шкідниками, подрібнення партій, сортування, пакування, тестування тощо.

Закон України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23 грудня 2004 р. № 2286 серед товарних складів виділяє окремий вид - сертифікований товарний склад. Він визначається як товарний склад, який отримав сертифікат про відповідність надання послуг зі зберігання, що дає право видавати прості та подвійні складські свідоцтва на окремі групи товарів, зазначені у сертифікаті про відповідність надання послуг із зберігання.

Необхідність зберігання на спеціальних складах встановлена законодавцем щодо зерна. Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 р. № 37 (надалі - ЗУ «Про зерно та ринок зерна в Україні») зерно підлягає зберіганню на товарних складах. Згідно зі ст. 7 вказаного Закону до зернових складів належать елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства, а також інші суб'єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна [6, с. 40].

Вимоги до зернового складу встановлені Технічним регламентом зернового складу, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 15 червня 2004 р. № 228.

Одним із видів товарного складу відповідно до ч. 2 ст. 956 ЦК є склад загального користування. Законодавець виділив цей вид складу серед інших, поклавши на останній обов'язок приймати товари на зберігання від будь - якої особи. Вказаний обов'язок може покладатися на зберігача законом чи іншим нормативно-правовим актом. Наприклад, ч. 1 ст. 103 Митного кодексу України встановлює, що склади тимчасового зберігання відкритого типу призначаються для використання будь - якими особами. Обов'язок приймати на зберігання речі від будь-якої особи може підтверджуватися також ліцензією. Згідно зі ст. 25 ЗУ «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати зерно на зберігання від будь-якої особи.

Слід зауважити, що визначення товарного складу міститься також у ГК України, зокрема у ст. 294, частини 1 та 2 якої ідентичні положенням ст. 956 ЦК. Частина 3 ст. 294 ГК встановлює, що зберігання на товарному складі здійснюється за договором складського зберігання, при цьому ч. 4 вказаної статті встановлює, що до регулювання відносин, які виникають із зазначеного договору застосовуються відповідні положення ЦК України [6, с.42].

Відповідно до ч. 2 ст. 957 ЦК договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором.

Це означає, що товарний склад вказаного виду зобов'язаний надавати послуги зі зберігання кожному, хто до нього звернеться, і не має права надавати переваги одній особі перед іншою щодо укладення договору зберігання, а також стосовно розміру оплати за зберігання, крім випадків, передбачених актами цивільного законодавства.

За загальним правилом, відмова товарного складу загального користування від укладення публічного договору не допускається.

Підставою для відмови в укладенні договору може бути лише неможливість його укладення, обумовлена причинами об'єктивного характеру (наприклад відсутність необхідного устаткування для зберігання певних видів товару чи інші технічні причини). Якщо відмова товарного складу від укладення договору є необґрунтованою, то в силу положень ст. 633 ЦК останній має відшкодувати збитки, заподіяні такою відмовою.

2.2 Складські документи

1. Товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

2. Товарі прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання товару на підставі застави цього свідоцтва.

Складською квитанцією підтверджується прийняття товару на зберігання товарним складом. Сертифіковані товарні склади на підтвердження укладення договору зберігання видають просте складське свідоцтво або подвійне складське свідоцтво.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 961 ЦК предметом застави може бути товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, на підставі застави цього свідоцтва. Автори цього видання дійшли висновку, що ч. 2 ст. 961 ЦК застосуванню не підлягає, оскільки вона суперечить спеціальним правилам Закону «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» . Слід також враховувати, що відповідно до ст. 29 цього Закону закони (це поширюється і на Цивільний кодекс) до приведення їх у відповідність з цим Законом діють у частині, в якій вони не суперечать цьому Закону. Відповідно до частини першої ст. З Закону просте складське свідоцтво видається на пред'явника. Це ж встановлюється ч. 2 ст. 965 ЦК [7, с. 630].

Володілець простого складського свідоцтва може передати його (а не товар!) в заставу (частина друга ст. 21 Закону). При цьому поклажодавець зобов'язаний передати просте складське свідоцтво у володіння заставо держателя. Формулювання частини першої ст. 53 Закону «Про заставу» («якщо законом чи договором не передбачено інше, застава векселя чи іншого цінного папера, який може бути переданий шляхом вчинення передавального напису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера») не виключає укладення договору застави простого складського свідоцтва в формі, яка передбачена ст. 13 Закону «Про заставу» (письмова форма). Хоч просте складське свідоцтво і видається на пред'явника (частина перша ст. З Закону), передання прав, встановлених простим складським свідоцтвом, здійснюється шляхом передачі його іншому держателю за передавальним написом (частина перша ст. 21 Закону). Отже, передавальний напис на простому складському свідоцтві є необхідним. Тим більше він є необхідним, що перед видачею товару в обмін на складське свідоцтво сертифікований товарний склад зобов'язаний перевірити наявність прав на володіння свідоцтвом та отримання товару (частина друга ст. 18 Закону). Договором застави може бути передбачено, що звернення стягнення на просте складське свідоцтво як предмет застави здійснюється шляхом залишення свідоцтва у заставодержателя, що дає йому право як володільцю свідоцтва отримати товар на складі в обмін на свідоцтво, як це встановлено ст. 18 Закону. Якщо ж таке договором застави не передбачено, звернення стягнення на просте складське свідоцтво має здійснюватись в судовому порядку, як це передбачено ч. 1 ст. 590 ЦК, а в подальшому видача товару із сертифікованого товарного складу має здійснюватись у загальному порядку (ст. 18 Закону).

3. Передання в заставу товару, який зберігається на сертифікованому товарному складі на підставі простого складського свідоцтва є неможливим. За наявності такого наміру поклажодавець має в порядку, встановленому частиною третьою ст. 21 Закону, здійснити погашення простого складського свідоцтва. Замість нього видається подвійне складське свідоцтво. У подальшому здійснюється - застава товару, який зберігається на підставі подвійного складського свідоцтва.

4. Якщо товар зберігається на сертифікованому товарному складі на підставі подвійного складського свідоцтва, здійснюється застава товару (а не свідоцтва) в порядку, встановленому ст. 14 Закону. У цьому разі укладення договору застави в формі, що відповідає ст. 13 Закону «Про заставу», є обов'язковим. Договір застави при цьому вважається укладеним з моменту, встановленого ст. 638, 640 ЦК. Застава виникає також з цього моменту, але тільки за умови, що заставна частина подвійного складського свідоцтва (заставне свідоцтво) відокремлена і передана заставодавцем заставодержателю (частина третя ст. 14 Закону).

5. Із ст. 17 Закону випливає, що звернення стягнення на товар, який зберігається на підставі подвійного складського свідоцтва та який є предметом застави, здійснюється лише в судовому порядку.

Стаття 962. Подвійне складське свідоцтво

1. Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин - складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного.

2. У кожній з двох частин подвійного складського свідоцтва мають бути однаково зазначені:

1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання;

2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу;

3) найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання;

4) найменування і кількість прийнятого на зберігання товару - число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об'єм) товару;

5) строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказівка на те, що товар прийнято на зберігання до запитання;

6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати;

7) дата видачі свідоцтва.

Кожна з двох частин подвійного складського свідоцтва повинна також містити ідентичні підписи уповноваженої особи та печатки товарного складу.

3. Документ, що не відповідає вимогам цієї статті, не є подвійним складським свідоцтвом.

1. Подвійне складське свідоцтво складається із двох частин. Перша із них - це складське свідоцтво, а друга - заставне свідоцтво, яке в ст. 962 ЦК іменується варіантом. Останній термін в Законі не вживається.

2. Відомості, які відповідно до ч. 2 ст. 962 ЦК мають бути зазначені в подвійному складському свідоцтві, слід визнати істотними умовами договору зберігання. За їх відсутності договір складського зберігання не може вважатись укладеним, а документ, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 962 ЦК, не визнається подвійним складським свідоцтвом. Ці правила застосовуються і тоді, коли в подвійному складському свідоцтві відсутні відомості, які не можуть бути визнані умовами договору, а є лише обов'язковими реквізитами подвійного складського свідоцтва (місцезнаходження сторін, дата видачі свідоцтва, його номер за реєстром товарного складу).

3. Відповідно до ст. 5 Закону бланки складських свідоцтв є бланками суворого обліку. Форма, порядок виготовлення і використання бланків складських свідоцтв встановлюються законодавством.

4. Відповідно до ч. 2 ст. 962 ЦК кожна із двох частин подвійного складського свідоцтва повинна мати ідентичні підписи уповноваженої особи та печатку товарного складу. Під уповноваженою особою тут розуміється не обов'язково орган юридичної особи (сертифікованого товарного складу), а будь - яка особа, уповноважена органом юридичної особи. Наявність такого повноваження доцільно було б ретельно перевіряти, оскільки в Цивільному кодексі 2003 р. не міститься положення про те, що право на представництво може випливати із обставин, за яких діє представник.

Стаття 963. Права володільця складського та заставного свідоцтва

1. Володілець складського та заставного свідоцтва має право розпоряджатися товаром, що зберігається на товарному складі.

2. Володілець лише складського свідоцтва має право розпоряджатися товаром, але цей товар не може бути взятий зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом.

3. Володілець лише заставного свідоцтва має право застави на товар на суму відповідно до суми кредиту та процентів за користування ним. У разі застави товару відмітка про це робиться на складському свідоцтві.

1. Як і будь-який поклажодавець, поклажодавець, який передав товар для зберігання на товарному складі на підставі подвійного складського свідоцтва, має право розпоряджатись своїм товаром, в тому числі поклажодавець має право в будь-який момент забрати свій товар зі складу. Плата за зберігання при цьому вноситься за період фактичного зберігання, якщо інше не передбачено договором. Право розпоряджатися товаром, переданим на зберігання на підставі подвійного складського свідоцтва, визнається за володільцем свідоцтва [7, с. 636].

2. Якщо у зв'язку з заставою товару, що зберігається на підставі подвійного складського свідоцтва, та передачею заставного свідоцтва заставодержателю у поклажодавця залишилось лише складське свідоцтво, ч. 2 ст. 963 ЦК визнає за ним право розпоряджання товаром. Але забрати товар зі складу поклажодавець за таких умов права не має.

3. Право заставодержателя (володільця заставного свідоцтва) на заставлений товар обмежується сумою кредиту та відсотків за користування ним. Проте сторони договору застави вправі встановити, що за рахунок заставленого товару задовольняються і інші вимоги заставодержателя, передбачені ч. 2 ст. 589 ЦК (всі або деякі із них).

Стаття 964. Передання складського та заставного свідоцтва

1. Складське та заставне свідоцтва можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами.

1. Відповідно до ч. З ст. 29 Закону «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» закони та інші нормативно - правові акти до приведення їх у відповідність з цим Законом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Названий Закон не передбачає передання за передавальним написом складського і заставного свідоцтва разом. Але положення ст. 964 ЦК, що передбачає таке передання, не слід тлумачити так, що воно суперечить ч. З ст. 29 названого Закону, тому воно підлягає застосуванню.

Стаття 965. Просте складське свідоцтво

1. Просте складське свідоцтво видається на пред'явника.

2. Просте складське свідоцтво має містити відомості, встановлені пунктами 1, 2, 4, 7 та абзацом дев'ятим частини другої статті 962 цього Кодексу, а також вказівку на те, що воно видане на пред'явника.

3. Документ, що не відповідає вимогам цієї статті, не є простим складським свідоцтвом.

1. Просте складське свідоцтво має відповідати формі, що встановлена законодавством (частина друга ст. 5 Закону «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва»). На цей час така форма не затверджена. Якщо просте складське свідоцтво оформлене з порушенням вимог, встановлених ч. 2 ст. 965 ЦК, такий документ не є простим складським свідоцтвом, а договір зберігання, що відповідає вимогам зберігання на сертифікованому товарному складі в таких випадках, не може вважатись укладеним. Проте в таких випадках немає підстав заперечувати укладення договору зберігання, на який не поширюються правила про зберігання на сертифікованому товарному складі.

2. Просте складське свідоцтво не називається цінним папером ні в Цивільному кодексі, ні в Законі. Але в ст. 1 Закону складські свідоцтва визначаються як товаророзпорядчі складські документи, що засвідчують право власності. Складські свідоцтва підпадають під визначення цінних паперів (ч. 1 ст. З Закону «Про цінні папери та фондовий ринок») і належать до категорії товаророзпорядчих цінних паперів (п. 6 ч. 5 ст. З названого Закону). Просте складське свідоцтво видається на пред'явника. У ньому не передбачено зазначення на найменування особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання. Тому до простих складських свідоцтв мало б застосовуватись правило ч. 1-2 ст. 4 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок», відповідно до якого цінні папери на пред'явника обертаються вільно. Передання шляхом повного індосаменту передбачено цим Законом тільки стосовно іменних цінних паперів. Проте не можна заперечувати право законодавця встановлювати будь-які спеціальні правила. З урахуванням цього підлягають застосуванню спеціальні правила Закону, відповідно до яких хоч просте складське свідоцтво і видається на пред'явника (ч. 1 ст. 965 ЦК; частина перша ст. З Закону), передання прав, встановлених простим складським свідоцтвом, здійснюється шляхом його передання іншому держателю за зробленим на простому складському свідоцтві передавальним написом (частина перша ст. 21 Закону). Відповідно до ст. 25 Закону передавальний напис обов'язково має містити повне найменування юридичних осіб чи прізвища, імена та по батькові володільця простого складського свідоцтва та особи, якій просте складське свідоцтво передається. Порушення цієї вимоги тягне недійсність передавального напису. Можливе і подальше передання простого складського свідоцтва шляхом вчинення передавальних написів. Стосовно передавальних написів, які вчиняються фізичними особами, встановлене обов'язкове їх нотаріальне посвідчення. Вчинення передавального напису слід кваліфікувати як вчинення правочину, щодо якого законом встановлене обов'язкове нотаріальне посвідчення.

Стаття 966. Видача товару за подвійним складським свідоцтвом

1. Товарний склад видає товари володільцеві складського та заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) лише в обмін на обидва свідоцтва разом.

2. Володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва, але сплатив суму боргу за ним, склад видає товар лише в обмін на складське свідоцтво та за умови надання разом з ним квитанції про сплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом.

Товарний склад, що видав товар володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва та не сплатив суму боргу за ним, відповідає перед володільцем заставного свідоцтва за платіж усієї суми, забезпеченої за ним.

3. Володілець складського та заставного свідоцтва має право вимагати видачі товару частинами. При цьому в обмін на первісні свідоцтва йому видаються нові свідоцтва на товар, що залишився на складі.

1. Якщо товар на товарному складі зберігається на підставі подвійного складського свідоцтва, товар може бути виданий із складу лише в обмін на обидва свідоцтва (складське і заставне) разом. Якщо поклажодавець - володілець складського і заставного свідоцтв вимагає видачі товару частинами, це можливе. Але при цьому первісні свідоцтва він має повернути, а взамін їх йому видаються нові складські свідоцтва на товар, що залишився на складі [7, с. 637].

2. В обмін на складське свідоцтво (за відсутності у поклажодавця заставного свідоцтва) товар може бути виданий лише за умови надання поклажодавцем складського свідоцтва та квитанції про виплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом. Відомості про суму боргу, забезпеченого заставою товару, що зберігається на підставі подвійного складського свідоцтва, товарний склад отримує від заставодержателя, на якого покладається обов'язок письмово проінформувати склад про прийняття товару в заставу впродовж трьох робочих днів після виникнення застави (частина п'ята ст. 14 Закону). У разі порушення сертифікованим товарним складом викладених умов видачі товару за складським свідоцтвом за відсутності заставного свідоцтва, товарний склад відповідає перед заставо держателем за платіж усієї суми, забезпеченої товаром, який зберігається на підставі подвійного складського свідоцтва.

3. Сторони договору застави товару, прийнятого на зберігання за подвійним складським свідоцтвом, не вправі передбачити в договорі, що звернення стягнення на товар в порядку задоволення вимог заставодержателя до заставодавця (поклажодавця) може бути здійснене шляхом видачі товару товарним складом заставодержателю, оскільки відповідно до частини першої ст. 17 Закону товар, на який звернено стягнення та який зберігається на підставі подвійного складського свідоцтва, може бути виданий з товарного складу за рішенням суду або відповідно до Закону «Про виконавче провадження».



Висновки

З всього вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Договір зберігання - це договір, за яким одна сторона (зберігач) зобов'язана зберігати річ, передану їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. І ст. 936 ЦК).

Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно з ЦК договір зберігання вважається оплатним, якщо інше не встановлено договором або установчим документом юридичної особи.

Безоплатним зазвичай є договір між громадянами. Коли ж зберігання становить зміст правоздатності зберігача, договір зберігання, як правило, має сплатний характер (наприклад, підприємства - холодильники, камери схову транспортних підприємств, ломбарди).

...